А ти про мене
думаєш хоч
інколи?
Коли душа
з небес формує
віхоли.
І галки
кружеляють над
смереками.
Я знаю, що
не говори,
а деколи
тобі ввижаються
обійми
пристрасні,
коротка сукня
в рисочку
на пристані,
на ртутнім
небосхилі -
біла лінія,
стійкі парфуми
з ароматом
лілії.
Чи ти за
нею тужиш?
Ніч минає ця,
коли не я,
вона тебе
торкається
і на підлогу
падає
туман вагань,
панчохи
в сіточку -
обгортки
Інь і Ян.

2019р.

***
Тривожних снів заплутаний клубок
І днів пекельних непомірні втрати.
І непохитна віра: з нами Бог.
Тримайся: батьку, сину, брате.

НелЕгка ноша на твоїх плечах,
Її ні зняти, ні подарувати.
І всесвіт болю в стомлених очах.
Тримайся: батьку, сину, брате.

Своїх переконань не здай за так.
І зовсім скоро вже почне світати.
Знайде відплата Юду за срібняк.
Тримайся: батьку, сину, брате.

2019

Ох і лютий поетів гурт!
Той сокиру несе, той лопату.
Критикана загнали в кут,
За пиху надійшла розплата.

Ухопили мене за хвоста
Та із неба жбурнули в яму:
- Хай очуняє "суперстар"
Та почистить зубиська й карму!

Із Парнасу в болото"Плюх!",
Злиплась шерсть на змокрілій шубі.
Зустрічає дзуміння мух
І сестричок період шлюбний.

Хоч усіх і переказив,
Обійшлось цього разу без яду.
Більш не буду - клянусь усім -
Підгризати поетів ззаду.

01.01.2019р.

Кровосис

Не можуть критикани жить без крові,
І я сьогодні декого вкусив.
А поетеси вельми гонорові,
В усіх у стелю встромлені носи.

У їх творіннях ніц немає вади,
Бо кожне слово - вічності ковток.
Тому до них підкрадуюсь іззаду,
У дар небес встромляю хоботок.

В живиці є усе: Ерато стогін,
Хвалебні гімни, лірика щемка.
Обкусані у сонетярок ноги,
В ронделеплеток гузна у дірках.

Сисун ще той! Труйний язик в щелепах
Щоденно плеще гумором усмак.
Летять прокляття та плачі до неба,
Свербіж пиху до сказу аж дійма.

Від мене харапудяться таланти,
Не кличуть читачі "Віват! На біс!".
А, може, браття, досить кров смоктати,
Водицею із крана обійтись?

04.01.2019 р.

Я вишиваю ниткою безсоння
цнотливий ранок, знову наче вперше.
Хоч місяць небом мандри не завершив
і краплі ночі ще на підвіконні.

У голку засиляю перший промінь -
хрупкий, сором'язливий і тендітний.
В чеканні чуда у порі досвітній
стоять ліси, сумні і нерухомі.

Рожеву нитку покладу на обрій,
осоння ясно загаптую сріблом,
по травах роси кину дрібно-дрібно,
розсиплю заходом останні зорі.

Розквітне небо вишитим обрусом,
стече у безвість ніч за видноколо.
Дістав ключі Дажбог золоточолий,
розчісує ланам пшеничні вуса.

Я вишиваю нитками...

1

Без ноги йде вояка із посохом,
Сивий чуб замітає чоло.
Оминаю каліку із острахом,
І веселощів як не було.

Для держави солдатики - гвинтики,
Той - з Таращі. а той - із Прилук.
Йду до лазні. Під пахвою віники,
Треба змити кровицю із рук.

Думав, душу очорнену вимию,
Взяв із церкви святої води.
Та прикутий до спогадів линвою,
Де в бою умирали брати.

На стільниці калинова китиця,
Друг на фронті лежить у рову...
Льодом вкрилося озеро Вирлиця:
Я під кригою, мертвий, живу.

2
Не дивлюсь крізь рожевії скельця
На цей світ, бо уже у літах.
Колючки виростають із серця,
Бо там біль зачаївся і страх.

А на Сході орда виє люта,
Рве неспокій (у цьому вся суть)
За майбутнє, якого не буде,
За минуле, яке украдуть.

04.01.2018р

Біло, запорошено
У  саду моїм,
Не чекала осені,
А узимку втім
Розцвіла черемхою
Білосніжною.
Стала, милий, тихою,
Сонце-ніжною.

Від весни до самоти
Віхоли імла.
Та боюсь розтанути
Від твого тепла.
Ще відлига до сльоти
Блудить манівцем.
Танути і танути
У обіймах ще!


В небі захурделило,
Золоте руно.
Вогнище розпалимо,
Не загасимо,
Черемшина піниться -
Ти не обривай.
І куди подінеться
Та любов жива.

Від весни до самоти
Віхоли імла.
Та боюсь розтанути
Від твого тепла.
Ще відлига до сльоти
Блудить манівцем.
Танути і танути
У обіймах ще!

Сьогодні дотліють мости,
лід у твоїх очах.
Колір байдужості
в сірім слові "прощай..."

У цих привокзальних вогнях
відповідь не знайдем.
Кожен шукає свій шлях
в новий прийдешній день.

Чи небо їх перетне
на перехрестях доль?
Ти не пізнаєш мене -
в мене вже нова роль...

Хтось інший візьме за плече
і поведе у світ.
Ніби не було ночей,
ніби не було слів!

По рейках повзуть вогні,
скрегіт вагонних коліс.
Руку стискаєш мені,
як вперше, давно колись!

Цей потиск, як спогадів щем,
гріховідпущення!
Впала полуда з очей,
наче одужання.

Цей потиск - вина ковток...
Що то за штука - любов!
Зім'ятий на рейках квиток,
потяг без тебе пішов!

Ці лагідні волосся хвилі,
Великі очі осяйні.
Півусмішка на личку милім
І мудрі погляду вогні,

Що ніби пестять добротою.
І проглядає в них вона –
Відкритою, немов простою
Шляхетна серця глибина…

І що тепер мені робити?
Спалахую від тих вогнів,
Увесь коханням оповитий -
Тону в чарівній глибині!

1.11.7526 р. (Від Трипілля) (1.01.2018)

Від холоду зіщулилися віти
І вітер употужнив свій повів.
І від морозу тихо бронзовіти
Почав неон, що досі мирно снив.

Вібрує сад судомно дрижаками,
Скував мороз і порухи малі.
І сяє ніч поблідлими зірками
В замерзлій закоцюбленій імлі.

Зима іде andante maestoso*,
І заганяє людство до осель.
І розсипає пестощі морозу,
Як музику чарівну – менестрель!

31.10.7526 р. (Від Трипілля) (31.12. 2018)

усе починається
з кроку до тебе
і те що назустріч
і поштовхи в небо

і сіль на губах
і пісня в колисці
хрести на гробах
та спогади чисті

надія на сон
де мрія крилата
п’є світло вікном
і рветься літати

наповнення слів
у стислі легені
ще вірш не згорів
а рими зелені

ще хочеться сліз
вмирати від щастя
і поле – не ліс
і серце – не вкрасти

стіни не знести
бо винести можна
кути самоти
свою нетотожність

усе відкриваєтся
з Богом у серці
і те що раниме
і те що без терцій

і сонце – здається
долоню цілує
душа одірветься
ніхто й не почує

і стане летіти
пелюстям тендітним
любов'ю над світом
і піснею гріти

19 Січня, 2017

Чарує розум самота зваблива,
Сплітає сіть підступна плутанина.
Зимовий дощ, прозорий, нежурливий,
Непроханим приходить на гостину.

Кудись поділось почуття провини,
А час до мене довготерпеливий,
Не дорікає за безглуздий вчинок,
Неначе лік утратив похвилинний.

І ранок посміхається нещиро,
Легкий сарказм приховує старанно.
Прийдешній рік благає про довіру,

Дає надію, мов різдвяний пряник,
А рік старий, як невиправний лірик,
Усіх благословляє наостанок.

2018

Сонце зосеніле. Філігранні крила.
Дідові Морозу пишуться листи...
Зайчики махрові, мари і мірила.
Сніговик торішній шаплика впустив.

Котить кіт клубочки серпантином буднів...
Кошик без чернеток, білизна зізнань.
Між київ більярдних лежень неосудний
Гомонить на хінді про шляхи в Шампань.

Бісики, інфанти, сови на горгошах.
Торти-напівправди, пелех мішури.
Передноворіччя.
Світ ясний, хороший.
Складено кадастри... ділено на три.

Віяла соснові, хвилечки зефіру.
Сіється задармо синє конфеті...
Між оман-горішків, масок брудно-сірих
Фокусники тягнуть вушка золоті...

2015


Ялина

В гірлянди слів і блискітки намиста
Ніколи ти не зодягав мене.
Усі дорослі – родом із Дитинства,
І Дід Мороз нікого не мине.

У ніч грудневу я шукала проліс.
Замерзли руки в муфточці рудій.
– “Дванадцять місяців” читала, бджоло? –
Кахикнув між ялин статечний дід.

Дістав пакунки із цупкої торби:
Шлейф…
діадема…
конфеті…
дива…
Ялиною росту. Геть, муже-норде!
Не смій дзвінкі прикраси обривать.

Не плутай снів, не торсай мішури.
Літав далеко. Гув… Поговори.

2015

Завія

1

Ти просиш: "Наснися -
Тигрицею... морем..."...
Паркани... замети...
Немає опори.

Іду, бо набридли
Вертепи, кав`ярні,
Буденні канапки...
Обіцяно гарне!

Тигрицею? Добре...
А морем не вмію...
Обходжу Гребінку.
...завія... завія...

2

У крайній хатині -
Незамкненій - блищик.
Чекаєш... хмелієш...
.................................
Я - променем - вище...

3

Ось яблуко - тепле,
Червоне, із літа.
Павучі тенета.
Любов розмаїта.

Дістанеш?
- Аякже.
Зобачення... танці...
Квадратом Малевича
Шиба у склянці.


2017

Упав до ніг вінок зів'ялих снів,
Чуби хлоп'ят вгортаються ув іній.
Прелюдією братньої різні
Лящать у вухах заклики до бійні.

Цінується удар у пах ножем,
Майстерна пастка, спілка з людоловом.
Цей світ краса навряд чи збереже,
Якщо не порятує мудре слово.

А чи кому потрібен мій талант -
Є ж томос і домовленості мінські...
Не мир у тренді нині, а джихад,-
Клади, солдате, міну до колиски.

Злякався чорт, до пекла хутко втік,
Не хоче й сатана приймати жертви.
В окопах зустрічають Новий Рік
Вже не живі, хоча іще не мертві.

Іде війна. Гримлять щити, мечі,
У жінки син пропав, забрали мужа.
Поете! Не відчаюся, світи!
Розтоплюй лід ненависті у душах.

31.12.2018р.

Мелодія для флейти

Упали планка, настрій і вольтаж,
В орієнтирах розхиталась клепка.
У стилі бохо торба - ось мета,
А ще нова у квіточках сукенка.

Синок дрімає. Тепло на печі,
Укутую кота пухнастим пледом.
Мене, холодну,- жити не учи,
Відгородилася нейтралітетом.

Диванна жалість - це усе, що є,
Заочно підгодовую каліку.
Синичка за вікном зерно клює,
Лежу і мрію з мужем у обнімку.

А совість вже протерлась до дірок,
Підніжку другу ставити не вперше.
Одважую поради, мну перо,
Чужі думки вивалюю в мережу.

Пегас колегу знов збиває з ніг,
Відмовитись не можу від вендетти.
А візаві не сердиться,- о ні!
Подарував мелодію для флейти.

31.12.2018р.

Життя-графіті уві сні,
ілюзій формули і догми.
Крива ховається на дні,
маскує горб у ситі форми.

А на поверхні сто ідей.
І сто руїн – дорога зречень.
Пустеля щастя без людей
і дрібка хибних заперечень.

А далі небо-висота.
Світ затуляють чорні крила.
Де скорбно стулені вуста,
ідея вічності безсила.

А вище неба тільки ми –
чергова правда без омани.
І гріш останній із суми.
На свято кари, може, стане…

12.2018

Немов якась чарівна сила
Зуміла все красою вкрить –
Зима дерева побілила,
І зупинилася на мить.

А кущ овальний, наче броша,
Ряхтить іскринами із див.
Туман втягнув легку порошу
І у повітрі розчинив.

Плекає чари й береже він
У вишині і низині.
І темінь солодко-рожева
Вмика неонові вогні.

І десь у далечі глибоко
У прірву скрапує ночей,
Захоплене милує око -
То золота ріка тече!

30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)

Сивенькі очі сніготалу
Сміються чарами в гаю.
Невже кохання завітало
У душу змучену мою?

Мов затремтіли струни ліри,
Теплом забутим обняли.
Я відчуттям своїм не вірю,
Коли прийшло воно, коли?

Коли воно єство зігріло?
Від болю стало боронить?
Так ненав`язливо й уміло
Проникла в мене щастя нить?

Мов спалахнула і не гасне
Легенька іскорка живла.
І щось невидиме й прекрасне
Бальзамом в серце пролила.

Наповнила його снагою
І світ одкрився і воскрес.
Я відчуттям цим рани гою
І знову рвуся до небес!

29.10.7526 р. (Від Трипілля) (29.12.2018)

Хоча з пієтетом природу не раз описав,
Аж серденько мліло від виряджених краєвидів.
Та нині від овиду сірого зріє сльоза,
І настрій сльота намагається враз отруїти.

Сяйливого й теплого літа зимою схотів,
Аби розцвітали під вікнами астри та рожа.
Натомість - під тином вервечки сорочих слідів
Не може од світу сховати злостива пороша.

Сусідський блохастик без буди, лежить на землі
І виє протяжно на пущу, де зайчик сховався.
Парнас нетверезий, гуляють його королі,
Жбурляють у мене шкоринками від ананаса.

А чай вже холодний, у ньому акація, глід,
У комині вітер гуде із собакою в квінту.
Погода капризна, така як і втомлений світ,
Заплющую очі і бачу усміхнене літо.

29.12.2018р.

…Кермо поламане і щогли всі підперті,
Вітрила пошматовані не раз,
Чи полюси змістились на планеті? -
Неначе чорт, вибрикує компас…

У хвилях світового океану
Ми на хиткім, підбитім кораблі,
Штурвал ми доручили капітану,
Щоб вивів нас до твердої землі.

Ніхто не знав ні курсу, мап не бачив,
Наш борт до цього мало не тонув,
Туристи - мавпи, капостять, ледачі…
Ледь не створили з корабля труну.

А капітан, все ж, знається на зорях,
Чумацьким Шляхом корегує курс,
Човна латає попри хвилі, в морі
І заощаджує збережений ресурс.

Та в’їлись мавпам і вітри, і шторми:
- Чому він не припинить їх слівцем?
Не створить із глибин буремно-чорних
Нам сушу?! Зараз хочемо Едем!
- Давайте переміним капітана!
І оберем любого горлопана,
Що нас сюди завів і пам’ятає
Як від землі дорога виглядає!
Не відає він курсу й навігацій?
Баластом скинув весла і кітви?
Ми в захваті від тих інсинуацій,
Як він без плоту море переплив!
- Ні, цих почуйте! - Берег прийде сам!
А мавпи мають просто сподіватись!
Невпинно вірити гучним словам!
Не треба мізкувати й перейматись!
Вітри затихнуть! Більш не буде хвиль!
Проміння враз засвітиться зі Сходу!
Газовану ми питимемо воду!
І буде сонце, мир і вічний штиль!..

…І всі ми в тім липкім, міфічнім штилі
Навік зав’язнемо, як жаби у багні,
Як кріпаки без волі і землі,
Як віслюки в довічному ярмі
З обіцяною морквою на рилі...

…Як витребеньки мавп перемагають
Їм і президії бувають замалі -
Аби хоч друзки суші досягли...
Далебі, на завзятім кораблі
Команда з капітаном курс тримає
І шторм не час для зміни на стерні,
І доля визначатись вимагає -
Чи хочемо ми плисти у човні,
Чи бути в морі кормом… Час спливає…

© 12/2018

Осіяла істина проста,
А до цього був як пришелепа:
Не тягніть корівку за хвоста!
Слоника за хобот теж не треба!

Склалися, нарешті, два плюс два,
Сіроманці ситі, цілі вівці.
Хай дзвенить над кашею мушва,
А комарик п'є із вас кровицю.

Про сумне усе вам розказав,
Обираю радість, а не стреси.
Кашу варить жінка з гарбуза,
Я в нірвані! Настрій пречудесний!

Аж співає все моє єство,
Майбуття - безхмарні високості.
Радісно стрічатиму Різдво,
Служба починається о шостій.

Списано із совісті гріхи,
Все тіп-топ, гризу цукерку "Тузік".
Буде томос, будуть пироги,
Погуляю ніченьку без музи.

28.12.2018р.

Мій погляд у висі кане,
Здається, там дна і нема.
Пороша летить рахманна –
Білесенька ген бахрома.

Чарівно укрила віти –
Як шуба шовкова легка.
В обіймах її сивіти
Береза стрункенька звика.

Пускає ув очі оману
Сяйна молодиця зима.
Важезні крила туману
Укрили усе крадькома.

24.10.7526 р. (Від Трипілля) (24.12.2018)

Сніжком замітає садочок півднЯ,
Аж гнуться обтяжені віти.
Зимою писати про зиму - бридня,
Естети вподобують літо.

За комір сідають вогкі голочки,
А небо не небо, а мливо.
Сусідка сутулиться в шубі важкій -
І де тут романтика, диво?

Зима нецікава - на слово повір,
Засмучують ніченькі довгі.
А влітку вродливиці радують зір,
Стовбурчать оголені ноги.

Підморгує Єва, то млію в жазі
І прагну її пригорнути.
Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
Я вмію - ще той шалапутик.

Пірнаю мрійливо в оголений ліф
Шептати богині про вроду...
З розгону спіткнувсь об засніжений риф
Із брили холодного льоду.

Чкурнули дріади в холодні ліси,
Русалі сидять в ополонках.
Бажаю, братва, обійтися без зим,
Ще б трохи - лишився без ока.

27.12.2018р.

І попливли роки,
Як листя по воді.
Життя пройшло
У невловимій круговерті.

Ось тут ми вчора ще:
Наївні й молоді,
А вже сьогодні
По-осінньому відверті.

І може не тебе
Обрала б я.
Та погляд твій
І рідний, і глибокий.
Сказав, що вимір твого щастя
Це – сім’я:
Я переконувалась в тому
Рік за роком.

Волосся кольору каштанів
В одну мить
Покрив легкий
Напівпрозорий іній:
То холоди,
То вітер налетить…
Я рятувалася
Теплом твоїх обіймів.

Невпинний час.
Він і глядач,
І всім суддя…
Нас огорнули вже тумани
Зовсім сиві.
Замерехтіло фотокартками життя
А ми відверті.
Й по-осінньому щасливі.

Чом непотрібна критика мені?
Потрібна, тільки не від графоманів.
Не хочу я купатися в лайні,
Ковтати зауваження погані.

Хай майстер слова руку прикладе.
Шліфуючи, він думку десь підправить.
Тонкий нюанс відчує де-не-де,
Й готова буде поетична страва.

Не кожного пущу у душу я,
Тут не потрібен Чорнобог лукавий.
І філософія - цілком своя,
Бо Велес поетичним світом править.

Уяви крила легко підійма,
Рукою водить тихо-непомітно,
Аж Муза подивована сама –
Хто диво-килим той словесний виткав?!

Що не примариться, їй-Бо, і в снах…
Невже це я? – дивуюся буває!
Нарцис милується собою – Ах!
Ви скажете, колеги, я це знаю!

Вже вік не той, і я – немолодий,
Щоб у воді собою милуватись…
Не вернеш молодість, хоч вовком вий!
Лишається мені… самодостатність.

При ній ти сам – рядки ці не щадиш,
При ній ти сам – на себе – погляд збоку.
І крутиш, як пропелер, довго вірш,
Вимогливість являючи високу!

Чийсь опус - то на сайті тільки тло
Для іншого, що має вищий рівень.
А ти повинен дати еталон!
Мов скульптор, зайве відсікти - для дива!

Й тамуючи на графоманів лють,
Іти своїм уперто шляхом треба!
Бо все одно – лайниськом обіллють!
Але без нього - не сягнути неба!

19.10.7526 р. (Від Трипілля) (19.12.2018)

Забудь усе, що досі не забув,
Чого колись намарне научали.
Радій життю, допоки не почув
Мелодії вселенської печалі.

Змети скалки́ вітрин і вітражів
Колишньої солодкої епохи.
Виборсуйся з неволі міражів,
Сприймай цей світ, яким він є.
Потроху.

Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Не суши свого личенька –
Гіркне туга, як полин.
І до свого козаченька
Веселенькі думи шли.
Він повернеться ізнову –
Промениться місяць-ріг! –
Бережи з коня підкову –
Твого щастя оберіг!

Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Ще свої розгорне крила,
Луг постелить запашний.
І жагучий Бог Ярило
Візьме вас на свій рушник.

13.10.7526 р. (Від Трипілля) (13.12.2018)

Є в оркестрі скрипки та валторни,
Вік учились грати недарма.
Та свистулька внадилась моторна:
Гвалту - доста, музики - нема.

Нині моду правлять недоріки,
Чисті ноти - фарс, не той фасон.
Моцарт на роялі хай не тринька,
Є "маестро" з Диркіна-Фасо.

Плетиво крикливо-какофонне
Свердлить мізки чемним слухачам.
На додачу - пищик епігонить,
Бо погано музику вивчав.

Зве на поміч дримбу й козобаса,
Бубон у квартеті - диригент.
Гримнула прелюдія до "вальса",
Відень онімів і Будапешт.

Поспливали дохлі раки й риби,
Від музик перелякався й сам.
Дикунам наставник непотрібен,
Можна вити й так у небеса.

06.12.2018р.

1

Що сьогодні - добрі справи?
Відкидання спаму-бруду...
Сяду з котиком на лаву.
А скраєчку лялька вуду...

Золотавеньке волосся,
очі витріщила - злюща.
Голку витягти вдалося.
Хилитається гладущик...

У кафе "Політ" - безхатьки.
Може, їм віддати пледи?
Лементить на хлопця батько,
мати курить... кида недо...

2

Знала я казок тьму-тьменну.
Ой, реалії жорстокі...
Долюляю сокровенне,
відведу чужі мороки.

Хочуть рибоньки - не вудки -
суємудрі, недалекі.
Вітровій по насту - прудко,
на листочки рве Сенеку...

Доброта не гандж - чеснота.
Передбачення зловила.
Снився Гонта на банкнотах.
Залізняк стогнав - на вилах...

2018

Кремлівський бог, насправді - сатана,
В прислужниках - пекельні людолови.
А чи у нас релігія одна?
Звичайно ж ні! У них - в патьоках крові.

Не брат москвин, а православний кат,
Молитва за любов - обман і підступ.
Із гномом війську вчинено парад,
Щоб освятити розбрат і убивства.

Чортяка думав, що зірвав вже куш,
Чекає Україну вічний погар.
Господь москву випалює із душ,
Очищує від тьми оселі Бога.

В Гундєєва трясеться борода,
Прокляття хохлакам ротяку пінить.
Та знаю - з Лаври щезне чорнота:
Кацапське кодло! Геть із України!

02.12.2018р.

Наш Бог

І знову сварка, горло душать лапи,
Черговий труп закопують у рів...
- Владарювати тут не будеш, рабе!
Тут все моє! І я тебе створив!

Для мене все одно - людва чи блохи,
На всіх одне генетики кліше.
Захочу - будеш все життя безногим
Або зроблю поетом у мишей.

Втішаюся коли в громах-загравах
Татьба і ґвалт, а друзі - вороги.
Не докучає забавка кривава,
Сусід сусідів нищить до ноги.

Я - добрий бог. За око вирви око,
Анафемою брата очорни.
З релігією провернулось ловко -
Вдягнув на люд міцнющі кайданИ.

Синів для бійні в світ приводить матір,
Стискає тато у руці обол...
Цей світ від неземної "благодаті"
Спасає тільки людяна любов.

03.12.2018р.

Дарма

У рейвасі ловити рибку гарно,
Вдалось у тьмі заскочити на трон.
Для сонних пришелепків - кодекс карний,
Мені (щоденно!) - податей мільйон.

Офшорами обплутую країну,
У кожного бабло з кишень гребу.
Працює на війну заводик мінний,
Купила теща газову трубу.

Хапаю так, що не знайти і сліду,
Розсовую грабоване в дірки.
Моїм діткам тут нічого робити,
Украв усе. Лишились кістяки.

Цілує люд огузок у Європи,
Росія теж копняк дала під зад.
Давай посадим борова в окопи,
Хай шанці риє кожен депутат.

Сусідські діти в мене просять їсти,
Усоте розкриваю свій гаман.
Ех, мрії, мрії, ви - опале листя,
Огорнуте майбутнє у туман...

03.12.2018р.

Люд обабіч пливе і від горя відводить свій погляд,
Щільно совісті глас огортає болотяна тиш.
Я ж не можу втекти. З покаліченим воїном - поряд,
Він не раз вже казав: - Кинь вантаж цей, інакше згориш.

Друг нікому не треба. Безрукого кинула жінка,
Із медалі не звариш борщу, і багатства нема...
Не печалься, товарише! Серце у мене як зірка -
Світла стачить на двох, тож хвилюєшся всує, дарма.

Все минулося, світом розвіялись запахи диму,
Зс віконцем горобчик присів на оголену віть.
Закінчилась війна, москалі повтікали із Криму,
У Донецьку Шевченко на площі центральній стоїть.

Вір мені, милий друже. Не варто вставати із ліжка,
Ти у комі поранений спав аж три роки у тьмі.
Я ж ночами не сплю, на холодній софі плачу нишком,
Наді мною схиляються лики померлих, німі.

Не повірив. Помітив у погляді втомленім смуток,
Щира правда для нього не благо - нагострений ніж.
Я питаю Творця: - Із хохлами ось так мусить бути?
Хочеш крові іще? Чи наситився? Що ж ти мовчиш?!

01.12.2018р.

Землетроща стихла. Злиньте, дельтаплани.
Порвані нарешті ланцюги-кайдани.
Тихі, непримітні - наче ті цеглини -
посідали близько Дій, Охрім, Галина.
Змучені обличчя, виснуть макарони.
Чаю їм налито.
Гримкотять вагони...

Зотлівають фото. Років через триста -
хто зігріє в тиші слів моїх намисто?
Кажуть - першорядна... Музо неосудна,
бузиновим соком барв сіренькі будні.

Стежечка зміїста.
Турнікети, рейки...
В курники спустілі - сойки, соловейки...
Есемески строчать снігурам сороки.
........................................
...де справдешні храми, мудрії-пророки?


2018

Випив мудрості піалу,
Вибився у люди:
Не годуйте кицю салом,
Бо ледача буде.

Розум у поважнім віці
Під бровами плеще:
Не показуй гроші жінці,
Краще дулю тещі.

Око глипає несито?
В бік штовхає Каїн?
Лізь у погріб до сусіда,
Краще як смеркає.

- Я для люду друг найкращий!
Геть погану владу!-
Це синок з прицілом бреше,
Буде депутатом.

Гендлярі торгують крамом
І живуть в достатку.
Бевзе, геть! Тобі не з нами!
Марш полоти грядку!

Йде війна? Відсижусь нишком
У цицьках м'якеньких.
Хай Амур хитає ліжком -
Ось який я в Неньки.

Відростив свиняче рило,
Заздрість звично душить.
А на цвинтарі могила -
Там ховають душу.

Там ховають Україну...
Залп, почесна варта...
Мій сусіда йде на бійню
Відомстить за брата.

01.12.2018р.

Вилазить боком, друзі, мартопляс,
Любові закортіло (навіжений!).
Попав гаргарі ангел під обцас,
Один лиш цьом - і пусто у кишені.

Заусінню бретельку зачепив -
Одразу шлюб. За посаг мудра теща.
Припнула зятя хутко до чепіг,
В хвоста і гриву словесами хлеще.

Що зароблю - зникає, мов туман,
Чіпкі до грошей в гарпій пазуриська.
Змарнів од катування хтивий фавн,
Вночі терзає жінка-одаліска.

В корівоньок цицястих є бичок,
В бичка - корівки. І немає тещі.
Моє ж кохання - темрява! Наврок!
Лягаю спати уночі, о першій.

О третій ранку підстрибом у саж,
Гноярку чищу на голодний шлунок.
Отак, братове, упірнув у блаж.
Всьому виною - клятий поцілунок.

30.11.2018 р.

Золота пора

На вибори! За злодієм - вперед!
Диви яка кабза велика в Мойші!
Оспівувачі влади люблять мед,
Талантик свій розпродують за гроші.

У лірика насупилось чоло,
Намацує мисля сюжетне русло...
Це все було. Це все уже було -
Булькоче гнійне політичне сусло.

Піїт перо вмочає у калам,
Малює читачам казковий замок.
А загалом - одна липка хвала,
Загорнута у ковдру обіцянок.

На банерах дурню читає люд,
Насправді - це "творив" голодний геній.
І я заочно татя похвалю,
Зліплю зі слів пласких глевкий вареник.

У мене слово сяє як алмаз!
Пегас у салі, в музи хитрий писок.
На вічне часу, братики, нема,
Пишу "джинсУ". Замовників до біса.

30.11.2018р.

Несу власну голову гордо!
Бо..."геній"! Об"їжджувач муз!
Письменники - гумус народу!
Бігом на Пегасика "гупс!".

Вломилися у піднебесся,
Нажухали зграю ворон.
Ну, як вам, панове, імпреза?
А стиль? Ляпота! Еталон!

Сусід просить: - Оду забацай!
- Та запросто! Тільки не ний!
Та кицька вкусила за пальця,
Як глобус напух вказівний.

Від болю завив, мов собака,
Підстрибнув, як в танці кацо.
Синюшна бубнявіє вавка,
Писати не буду канцон.

Жується сирок сулугуні,
По телику пупс "бу-бу-бу".
Захлипали в неті красуні,
Про мавок писати не бу.

28.11.2018р.

Дитяче

Дар - неначе туз у рукаві,
Інструментик - українська мова.
Індивідуальні молитвИ
Шле в товписько повелитель слова.

Із Пегасом змалечку союз,
Під Парнас несуть мішками "перли".
Годовито: - Я - служитель муз! -
Ніздрі бачать павуків на стелі.

Олівцем в руці легенько "круть" ,
А для форсу - папіроску в рота.
Люди ж - потомилися, хропуть,
Звично підуть завтра на роботу.

Сам у себе запитай: " Я - хто?"
І пошани чи насправді вартий?
Бо поет, насправді,- камертон,
І слуга не слова, а громади.

Віднайди до душ люських ключа
Та серця навчися їхні гоїть.
Хай приносить радість читачам
Кожне слово сказане тобою.

28.11.2018 р.

Йшов 1992-й рік. В країні лютував економічний хаос. Ламалися стереотипи, людські долі, родини. Ще жили пліч-о-пліч кати та їхні жертви, не було збудовано квадрильйона квадратних метрів височенних парканів між однотипними садибами керівників підприємств та робітниками. І морок минулого ще дихав у потилицю громадянам, які вирішили будувати власну незалежну державу.
У восьмидесятишестилітньому віці помер академік Фіалко. Хороший був чоловік. Викладав теоретичну механіку та опір матеріалів у танковому училищі. Помер прямо під під'їздом нашого будинку, впавши під час розмови з моїм братом йому на руки. Оскільки ми були сусідами, то дружина покійного попросила мою матір допомогти з похороном. Звичайно, вона погодилася.
Цілий день та ніч готувала стіл для родичів та знайомих покійного. Ми з братом теж не стояли осторонь.
Як і належить – провели покійного в останню путь: людина була непересічною, знаним науковцем. Але на похорон прийшла у повному складі…комуністична організація тоді ще Леніградського (нині Святошинського) району міста Києва!
Звичайно, покійник не зміг би працювати на своїй посаді, якби не платив внески в партійну кабзу. Хоча міг би й не платити, бо вже кілька років як був на пенсії.А ми з братом були членами Народного Руху України.
- Давай годувати комуністів,- сказав весело брат і тицьнув мені таріль з холодцем. – Став це блюдо ближче до керівника парторганізації. Вони у нас люблять свининку. І не забудь баняк із хроном!
Нарешті, гуртом накрили стола та присіли на краєчку. І от, брязнувши орденами, які гронами звисали з казенного піджака, очільник підняв тост:
- Яков Ізевич прожив непросте життя,- розпочав оповідач.- У молодості він підпав під вплив підривних елементів, але партія зробила усе можливе аби витягти молоду людину з біди. П’ять років тюрми пішли Якову Ізевічу на користь, він став корисним суспільству і вірним ідеалам комуністичної партії. Я ж його і приймав до лав нашої організації. І хоч він часто сперечався зі мною з приводу Голодомору в Україні, я мушу тут, на його похоронах, сказати вам усім, що ніякого Голодомору не було. Це все вигадки українських націоналістів, які намагаються поставити істинну історію нашої країни з ніг на голову. Вип’ємо за покійника. Пухом йому земля.
Дядя хвацько вковтнув горілку і захрумкотів маринованим огірком.
Я подивився на зблідлу матір, на її побілілі вуста і зрозумів, що її страшно образили. Брат поклав мені руку на плече, почекав кілька хвилин аби люди трохи перекусили і теж попросив слова.
- Царство небесне цій хорошій людині, яка виховала не одного чудового фахівця своєї справи,- промовив брат. І людиною він був хорошою, і сусідом чудовим. Я б і обмежився цими словами, оскільки це - похорон, а не партійні збори. Проте хочу звернутися до присутніх з іншими словами.
Щойно сказали, що Голодомору не було. Можливо, у деяких сім’ях і не було. Або дехто жив у той час не на Україні. Але він таки був! Запитайте у нашої матері, яка накрила вам цей стіл. Половина її сім’ї лежить на цвинтарі, бо померла в ті страшні часи. Вона сама ледь вижила. І виною цьому – комуністи, які спланували і здійснили масове винищення нашого народу. Так давайте заодно вип'ємо за всіх тих, кого відправили на той світ кати з партійними квитками в кишенях і подякуємо жінці, яка годує вас на цих похоронах. І яка вижила всупереч комуністичним планам масового знищення українців.
За столом запанувала гробова тиша. Дружина покійного зі сльозами на очах вибігла в сусідню кімнату. Я знав, що вона після суду над чоловіком поїхала за ним у Сибір. Там вчителювала. А коли його звільнили – повернулася разом з ним до Києва.
Ці люди за столом були зайвими. Вони і самі це зрозуміли, тому хутенько зібралися і пішли геть.
Але і досі чується, що злочину не було, Голодомор – фікція. Скоро взагалі не залишиться свідків тієї трагедії і можна буде як завгодно маніпулювати фактами нашої з вами історії. А Москва зробить усе можливе аби стерти нашу націю з лиця землі. Випаде нагода – влаштує ще тисячу таких голодоморів. Не забуваймо про це ніколи.
25.11.2018р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурики та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурки та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Без кохання щось воно не те,
Супом не привабить будня ложка.
Що ж,- пора чкурнути ув Едем,
Кличе в ліжко молода ворожка.

Закоротке у людей життя,
А в любові - вдесятеро менше.
Ієгові служать піп і дяк,
Ну, а я в Амура учень перший.

Ділять світ невдахи пополам,
Шлюб - війна, біда у чорних барвах.
А мене у райдугу тепла
Огортає жіночка ласкава.

Топчуть харч неситі пузані
І шкрябочуть від безділля вірші.
А в здорових - час амурних жнив,
Їм Венера ліжечко колише.

Оброста поволі мохом пень,
Ну, а ми - живі - злітаєм вище.
В любоньки сердечко "дзень-дзелень!",
До любові юні душі кличе.

24.11.2018р.

У глибинах космічної плоті
Зорепадами крутить квазар.
А на роги мене на городі
Підчепила коза-дереза.

Я ж їй сіно даю на вечерю,
Конюшину, пирій та мишій.
А вона - це підступна мегера,
Сів під кущик - в сідниченьку "Вжик!"

Краще ліг би одразу на плаху
Чи у груди забили кілок.
Покотився у яр із розмаху,
Бахнув лобом в трухлявий пеньок.

Брюки репнули, зріла кабака
Освітила в ярузі лісок.
Зріє гуля, зачухалась вавка -
Експонат для музею Тюссо.

Не життя, а гаряча пательня!
Щойно виліз - бебекнула твар.
Від кози утомився смертельно,
Вам не треба? Беріте, братва!

22.11.2018р.

Не тягніть на Парнас поета!
Не штовхайте в калашний ряд!
Та сатирик попавсь упертий,
Учепився зубами в зад.

В графомана життя нестерпне,
Хоч віршую усе життя.
Не потрібна хвала Евтерпі,
В Клітемнестри нема подяк.

А Пегас мій, насправді,- Овен,
Круторогий! Його не сердь!
До лампади культура мови,
Крихти розуму й рими геть!

Орфографія думці – пута,
Пунктуацію вчити лінь.
Як пишу - сльозотеча люта,
Геть від мене, сатиро! Згинь!

Хай Сушко роззявляє пащу,
П’є кровицю з митців, упир.
Я віршую про все що бачу,
Заскиртовую сотий твір.

22.11.2018р.


Навиворіт

Деміург цей світ ваяв дарма,
Спересердя на Адама плюнув.
Бо для глузду сенсорів нема,
Лиш один зостався - "мозок-шлунок".

Зник дороговказ, погас маяк,
В горбаках і тріщинах дорога.
Все відносне, - навіть ти і я,
Мить - і полетить душа до Бога.

Розрум'янивсь відпочилий кат,
Держака шліфує до сокири.
У ціні - бензин і провіант,
А життя людське - сірник горілий.

Думка сталлю більше не дзвенить,
Ще й погода - ні зима, ні літо...
Ганджі та дефекти у ціні,
Косо-криво, неталановито.

Універсум створено "без вад",
Ложка з рота визирає в лежня.
Валиться на зодчих зікурат,
В Тібр упала вавілонська вежа.

21.11.2018р.

Синочкові забаглося борща
І часничку пахучого головку.
Казав Господь: "Не мстися, а прощай,
Під ляпаси мости хутенько щоку.

Але у двері гримнула біда,.
Летять у рай з Украйни душі клином.
Бо у сусіда заповідь не та -
"Вбивай! Грабуй! Ножа стромляй у спину".

Планує нам ярмо кремлівський біс,
В Європи, як і завжди, мертвий спокій.
У тиш кричу: - Країно, стережись!
Кривавий демон з вилами під боком!

У Лаврі тьма. Свої, а чи чужі...
Прокльони шлють у спину Україні.
Гуртуємось, брати мої, мерщій!
Не час для сну з жоною на перині!

За планом в генерала - бал, салют,
Надраює гайдук ботфорти нові.
Даремно все. Куня в інеті люд,
Витісує погрози паперові.

21.11.2018р.

Пастораль

На кордоні - постріли, громи,
У окопах - по коліна крівці.
У м'якушки носа устромив -
Ох і гарні у дружини циці!

Мацає рука персистий стан,
Настромився на трикутник лісу.
Хай палають села та міста -
Не моя війна! Ідіть до біса!

Соловейко тьохнув з верховіть,
Розчиняюсь в еротичній ласці.
Ви мене під кулі не зовіть,
Бо думками в жінчиній запасці.

В теплу гавань з головою "Шух!",
Хоче жінка ще одну дитину.
Потім звично віршик напишу
Про природу і про Україну.

21.11.2018р.





Уві сні та наяву

'З життя пішов. Вмостився у гробу,
Над головою гавкають собаки.
А піп з кадилом нудно "бу-бу-бу" -
Рідні псалмами забиває баки.

Помер поет. Берізки шелестять,
Ось-ось із хмарки дощик уперіщить.
Націлився на тин цвинтарний тать,
На крихти паски точать зубки миші.

Був - геній. А тепер - мервотна тлінь,
Покинули навік старечі болі.
Шепоче ангел: - Душе, відпочинь!
Живи без од і лану бараболі.

Тут рай. Усе пастельне, до ладу.
Чого лежиш? Давай одсуну віко.
Он, гурія пасеться у саду,
Хапай її - вона без чоловіка.

А онде, в бодні - запашні меди,
Натішишся - хлебчи, притлумлюй спрагу.
...Прокинувся. Жмутину з бороди
Жона скубнула, аж від болю ахнув.

В колеги був учора сабантуй,
Вступив до Спілки. Виставив поляну.
Мій ангеле! Башка болить! Рятуй!
Бо з бодуна до смерті вже не встану!

Під пахвою із віршем папірець,
Хропе на ліжку нетвереза муза.
Тепер я наяву, неначе мрець,
М'ясистий ніс у жінчиних укусах.

А чи кому потрібні ці слова -
Не ескулап я, і не вісник неба.
Сьогодні ув "Едемі" побував,
Так питиму - потраплю до Ереба.

20.11.2018р.
Подобається

Ланцюг душевної неволі,
Напій гіркавий з полину...
Пішов би в тиш уже...за обрій,
Трима на світі лиш онук.

Я розлюбив. Лежав у любки,
Крутив чуттєвості самум.
Моя ж любов наклала руки,
Забрала сина у пітьму.

Ковток отрути із піали
Замість джерельної води.
Життя у коконі печалі,
У серці голка самоти.

Свічки згоріли, сльози, треби,
З алькову - тиша, нічичирк.
Бо пасії дітки не треба
Й убитий горем чоловік.

Мій предок - братовбивця Каїн,
Утік, щасливець, під траву.
А внук, як виросте - спитає:
- Чому без татка я живу?

20.11.2018р.

Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,
Про те що є, чого уже нема.

Обкаркувать майбутнє непоштиво,
Оббріхувати також не з руки.
Кривавиться щодня свинцева нива,
Потроху помирають мужики

А вдома тиш. Життя здається раєм,
У ліжку чоловічок без кальсон.
Рецепта від байдужості немає,
Синочка не тривожте - в нього сон.

В інеті вчора до півночі виснув,
Нову для бевзів іграшку утяв.
Немає часу битись за Вітчизну?
Не буде у онуків майбуття.

19.11.2018р.

Мезозойське

"...земле моя динозаврів країно
археоптерикс співа солов'ю..."

Оксана Луцишина

Земле моя динозавряча!
Ящери повзають босими.
Оду пишу аби дав на чай
Кожен читач набурмосений.

Клекотом археоптериксів
Джунглі донбаські оглушено.
Гріється пращур на березі,
Ледь не вдавивсь шкаралущею.

Трицератопси прогупали
За диплодоком вгодованим.
Дірку у зорянім куполі
Рогом пробито під Овеном.

Охнули пальмові віники
Стиснуті лапами дужими.
Віршики про Україноньку
REXом нещадно подушено.

19.11.2018 р.

Пастораль

В хаті із жінками суща мука,
Лаються дружина і кума:
- Любиш владу? Куме,ти - падлюка!
Варіанту іншого нема!

Гепають на дачі в пана кайла,
Люд не розгина свої горби.
- Обирали миром обіцяйла!
Ти ж мене, мій муже, і підбив!

Податківців армія хоробра
Вже й резинки витягла з трусів.
З молотка ідуть суспільні добра:
Урожай, заводики, ліси.

Президент завчає буги-вуги,
Водить по Європі хоровод.
Розрахуюсь хатою за вугіль,
За тепло продав торік город.

Худну. Рік обходжусь без обіду,
На сніданок - свячена вода.
Як же браття, владу не любити?
Голосок за неї свій віддам.

19.11.2018 р.

Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,
На плечі ніжки любоньки закинув.

Кохана осідлала, каже: "Но-о-о!",
Мчимо галопом у парцелу нашу.
А прийде час - колодою на дно
І я після трудів юнацтва ляжу.

Візьму перо в тремтливі п'ястуки,
Змахну, немов мечем, Оккама лезом.
І потечуть розлогих дум струмки
Про вічне - без еротики та сексу.

Сплелись павученята - Янь та Інь,
Апофеоз любовної рулади...
Мовчать кошлатоброві мудреці,
Не знають, що мені на це сказати.

Лебідонці погладжую пупок,
Трудіться й ви. І вірте - Бог поможе.
Сердито в шибку грюкає дідок,
Від наших охів спатоньки не може.

18.11.2018р.

вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,
я просуваюся...
і прокидається хіть.
ніжно цілую.
то варто? чи може, не слід?
я божеволію,
граючи на удачу.

вище панчішок,
де моїх утіх джерело,
пальці вбирають тепло
і проходять по краю.
важко триматись...
місцями мене розпирає.
зайве знімаю,
бо речі - наразі тло...

твої панчохи -
сьогодні таки межа.
вище - лиш здогадом,
думкою або снами.
що ж... може статися,
це таки трапиться з нами...
будемо, феє!
до зустрічі! і прощай!

17-11-2018

За книшем навідався в сільмаг,
Глянув ціни -тьохнуло під серцем.
Років п'ять вже настрою нема,
Вичерпала влада сміх до денця.

На синичку цілиться котко,
Тихо підкрадається до пташки.
А реформи, наче молотком,
Б'ють у лоба дурнів без промашки.

Вивів рать очільник на парад,
Генерал ногами ловко хвиця.
Будуть всім цукерки-шоколад
На Різдво, на Пасху і на Трійцю.

Хмарка пропливла по бірюзі,
Барабанний дріб летить у небо.
Повз товпище вишкірених псів
Каблуками батальйон прогепав.

Пахне білим грибом і дощем,
Ген, удалині - сріблиться Лета.
Що нам влада подарує ще -
Домовини з вертикальним злетом?

Щоби із комфортом - у Едем
(вже такі майструють в Україні).
Цар в офшор з мішком грошви бреде:
Скажуть - москалі в усьому винні.

Офензива в торгашів - гешефт,
Бомба - за ціною "Мерседеса".
І стріляє в тишу кулемет,
Струшуючи листя на березах.

Знов пиляють сосни і дуби,
Йде війна. На дошки такса більша.
Гільзи - в брухт, солдатів - у гроби,
Результат - довкруж цвинтарна тиша...

17.11.2018р.

- А хто він - Бог? Вселенський деміург?
Чи той, у кого Каїн був онучком?
Спитав попа, а той Писанням "Бух!"
По маківці і каже: "Вчися лучче".

З амвону звично крутить хараман,
В страху дрижить монашка блідолиця.
А, може, раю, братики, нема?
І пекло - чиста вигадка брехливця?

У мене як і в мавпи є задок,
У животі бурчить після обіду.
За що ж нести священнику оброк,
Хреститися по празникам для виду?

Розплющив очі. Ох і гарний світ!
В руках тримаю стиглий сніп з обжинка.
А Бог - це я. І трудівник-сусід,
Утомлена від праці люба жінка.

Стриба ріллею трутень-горобець,
Селяни косять хліб після отави.
І кожен з нас, насправді, - Бог-Творець,
Кадила і підрясники тут зайві.

16.11.2018р.

Ходімо!

Відомо, що Слово - політика
Писакам - багацтва кайло.
Не буде людини з піїтика -
Працює перо-помело.

Стоїть віршотворець із лантухом
Хвалебної кашки-медку.
Управно віншує мордатого,
А ти, мій народе - "смакуй"!

Митцеві не можна торкатися
До влади! Є глузду межа!
На вічності лишаться надписи:
"Продажний", "Нещира душа".
PS:
Ходімо, брати, там де віче
Та ватра повстання горить.
Громада до себе нас кличе,
А владі хай служать щури.

15.11.2018р.

Ось і перший сніжок. Дочекалася осінь сестриці,
По шовковому платтячку навхрест сорочі сліди.
Під порогом осклілі очиток, календула, грицик...
Одягув уночі дід Мороз у шматочки слюди.

І немає тепла. В око вцілила голочка льоду,
Плачуть сірі тони і дзуміє мінорний акорд.
Залишаю позаду у мареві Києва контур,
А попереду бачу омріяний сонцеворот.

Молода ще зима. Є проріхи у білім наряді,
Видно жухлу траву, зеленаві ростки житніх врун.
Відлетіли ув ирій брати мої й сестри пернаті,
Ну, а я - вогнептах - без Украйни одразу помру.

Час іде завірюх. Білі коні закусять вудила
І впаде на хати із небес снігопад-молоко.
Гордовито зима на крило мені тихо присіла,
Огортаючи душу гарячу холодним льодком.

14.11.2018р.

Доста в чаті докучати людям,
Писунам влаштовувать парник.
Умощусь калачиком на грудях
У моєї любоньки-жони.

Скинув із Пегаса, врешті, шлею,
Був з сідлом, тепер стрибає без.
Відпочину тілом і душею,
Притулюся серцем до небес.

Ще не косовиця - лиш обжинки,
Ледь одкрив еротики калам.
Хай твердіють еротичні піки,
Прагнучи уваги і тепла.

Далі - в небо! Там, де сонце й хмари,
Жайворини щебіт навесні.
Вигинає жінка стан гітарний,
Вже й мої обіймі затісні.

Лиш любов знімає гріх із карми,
Впало в ліжко ангела перо...
Посміхнулась райдуга над нами,
Вкрила світ осонценим шатром.

14.11.2018р.

Страхи

Писати про кохання вже боюсь,
Розстроївся, в очах стоїть волога.
Як щось не так - одразу в носа "Лусь!" -
Учителька у мене вельми строга.

Ерато вчить щодня любові! Спец!
Пегас пасеться звично під Парнасом.
Але халепа! Кожен твір - капець!
Ще й муза хтива ростібає пасок.

Безцеремонно зверху гола "Гоп!",
Усілася і каже: - Сексу хочу!
А я ж митець! Поет! Серйозний хлоп!
Але дрижить перо, вихляє почерк.

До біса схиму! Я не голубий!
Не збоченець маньячний - Боже правий!
Тож лірику любовну обхопив
Двома руками і несу в отави.

Над головою щиглик "Фіть!" і "Фіть!",
Стелю під спинку плащик од "Версаче".
Панове, про кохання попишіть,
А ми тим часом з музою поскачем.

13.11.2018р.
Зоровенькі були!

Каюсь. Визнаю свою провину,
Вчора шпетив нетверезий кум.
На обід з'їдаю цибулину
І дебелу жменю часнику.

Біля мене в транспорті не тісно,
Люд відходить хутко у кутки.
Та зате здоров'ячко - залізне!
І у ліжку з мавкою верткий.

Йде чувак. Під носом мокра булька,
Нежиттю імунітет убив.
Бевзеві смакує жуйна ґумка,
Що ж,- зустріне старість без зубів.

Відучора, браття, непартійний,
Лідер крикнув: - Геть від нас іди!
Бо часник піджовую постійно,
Хекну - утікють і чорти.

І у секті довго не пробув я,
Раз кахикнув - гуру драпака.
На балконі у мішках цибуля,
З хати ні ногою без зубка.

Повечеряв, випив кухля браги,
Звично часничку у рота '"Гоп!".
Хай в аптеку бігають невдахи,
Платять гроші за дурний сироп.

14.11.2018р

Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,
Подзьобує м'який, солодкий плід.

Збиваються собаченята в зграї,
Прийшла пора гризні за булаву.
Березу вітер лагідно хитає...
- Полиш, я сплю. Весною оживу.

Терзатиме цей світ людва довіку,
З усіх усюд летить"Ура!", "Ату!"...
Ми сидимо із осінню в обнімку,
- Давай,-кажу,- косицю заплету.

13.11.2018р.

Сучасний митець

То що - зоставсь без доларів, песет?
Останню гривню за хлібину всучив?
Бо влада в нас забрала геть усе:
Ліси, поля, яри, озера, кручі...

Володар ледь улазить у штани,
Сховався за штиками і парканом.
Украв заводик, банк - і запанів,
У нас на шиях умостився гарно.

А челядь теж метка - не ловить ґав,
Гребе під себе все що до вподоби.
Чи хтось із кодла цього воював?
Звичайно, ж ні! З баблом носили торби.

Довічно хоче правити пузань,
У цьому також і твоя провина.
А тля і далі соки висиса,
Ще трохи - і засохне деревина.

А я - митець! Не майстер боротьби!
Сиджу за "компом", виплітаю віршик.
А ти, селюче, краще не хропи -
Іди на барикади. Ми ж напишем,

Що ти віддав життя за кращий світ,
Гасив за нас повстання і пожежі.
Мені пора. Остигне ще обід
Або до столу всядуся не перший.

13.11.2018р.

Самота

Від писак сучасних - "без ума",
Хоч цей світ чорнилом теж забризкав.
Крила або є, або нема.
В курки є. Хоча літає низько.

Нам потрібна кожна Божа твар,
Одуди, горобчики, лелеки.
Прочитав сонета - чую "Ка-р-р-р!",
А канцону - щебіт соловейка.

Чи до співу кожен має хист?
Мо, перо в руці - вантузний квачик?
Плаче пересмішник-гуморист,
В ґвалті став оглухлим і незрячим.

Вибачте, як щось не те сказав
Чи образив ненавмисно віршем.
Полечу в холодні небеса
Умерзати крилами у тишу.

12.11.2018р

Пора

На збройний спротив сил уже нема,
Втекти не встиг, тепер плачу побори.
Сьогодні Україна - це тюрма,
В заручниках старі, безсилі, хворі.

На виборах по телику факір
Просвище про багацтво анекдотик.
А люд кайлує, наче батраки,
Щось скажеш проти - будеш без роботи.

Пенсіонер - суспільний паразит,
Побачив ціни - і від страху збліднув.
Усе що маєш - скоро віддаси,
А потім йди, лягай у домовину.

Цей світ не для ліричних добряків,
Вони між нами - риби кистепері.
Не грає влада з людом в піддавки,
Панують грошовиті людожери.

До Польщі тато секс-товар веде,
Заробить на дочці (торговець тертий).
...Зоставимо цю землю для людей,
А тим хто тут живе - пора померти.

12.11.2018р.

Добре торгувалося

Мій уряд реформу одгепав,
По шию заліз у гаман.
Вам туша котяча не треба?
Його сил тримати нема.

Продам за ціною щурятка,
За смаком, неначе пупок.
В країні немає порядку,
Грошви не настачу - їй Бо!

Щоденно очільника плеще
Про рай на землі язичок.
Собака ж - дорожча за тещу,
Вартує як кінь хом"ячок.

Телятинка нині не в моді,
Не в тренді котлети з ікри.
Продам кошака в переході,
Скажу покупцеві - це кріль.

12.11.2018р.

Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка
Танцюють піп із попадею вкупі!

Евтерпі дав планшетика свого,
Привів до неї хвору Клітемнестру.
За мить лунають вигуки "Ого!",
По ликах бачу - збадьорились сестри!

Мені не вперше тішити мадонн,
Сексшопиних цяцьок доставив лантух.
Тепер у хаті - ґвалт! Арамагеддон!
По Терпсіхорі повзає Ерато.

За "компом" Полігімнія "в трудах" -
Наснажується торсами амурів.
Мене забули! Братики - біда!
Даремно сподівавсь на "шури-мури".

Помчав до Кліо на усіх парах,
Розстібую вродливиці халатик.
Але вона для мене застара,
Кохатися не хоче - тільки спати.

В кутку хвостом вихляє песик Рекс,
Звисають з рота порвані колготи.
Лишається один тантричний секс
Із візаві у дзеркалі навпроти.

12.11.2018р.
Істина

На руці любоньку підняв,
Шурую під халатом.
Якщо ж не мнякати щодня,
То стане твердувата.

І хоч ти мудрий Водолій,
А чи гарячий Овен -
Потрібен досвід немалий,
Бо діви гонорові.

Амур поклав на лук стрілу,
Цей світ любов вартий.
Кохана шепче: - Поцілуй
Трикутничок кудлатий.

Благословляє нас Аллах,
Дажбог і Будда скопом:
Персисту сарну осідлав,
Пустив чуття галопом.

Підходить тісто на пиріг
Та еротичний пляцик.
З пра-кореня помежи ніг
Встромив мітлу відьмачці.

У мавки серце в грудях "гуп",
Аж стогне, бідолаха.
Нехай кричить, немов на пуп
І тоне в "охах-ахах".

12.11.2018р.