Ноти, акорди, теми,
Рими, абзаци, титли...
Морок буває темним,
Сяйво буває світлим.

Муза німа без ока,
Чорну вдягнула хустку.
В натяках-недомовках
Сховані краплі ґлузду.

Нижче би на півтона,
Та заважає пафос.
Фабула беззмістовна,
А за прологом ляпсус.

Здався. Пишу з натури,
Ниють хребет і копчик.
Клацання клавіатури,
Шерех пера дивочний...

11.03.2019 р.





Чорні вітражі

Шепотіння: - Тиш не баламуть!
Доста ґвалту, ти уже не хлопчик.
Я ж мовчать не можу, в цьому суть,
Правду-неню ріжу прямо в очі.

В мене тьма - це тьма, добро - не зло,
Влада - підла і достойна страти.
Чесний люд вимахує кайлом,
Жертвують життям прості солдати.

Лізе тля на гілку запашну
По краплині ссати сік-живицю.
Забагато, сам не прожену,
Кличу в поміч вас, вогонь та крицю.

За кордон біжить голодний люд,
А на Сході косить смерть майбутнє.
Досить. Нас і так загнали в кут,
Краще щось побринькаю на лютні.

Ліпше малюватиму пейзаж,
Щастям розцяцькую домовини...
Почорнів од зла крихкий вітраж,
Час проклять настав, боїв, ериній.

10.03.2019 р.

Хочете відкрию вам секрет,
Вийду із хмільної офензиви?
Будемо знайомі: я - поет!
Задерикуватий і спесивий.

Шепче муза "В тебе щось не так,
Віршенята - злидні-закарлюки".
Ну, а геній, звісно - ас! Мастак!
Обіцяє одірвати руки.

Пише люд, аж куриться димок,
Є ні те ні се, а є полова.
От скажіть - навіщо нам письмо?
Гомоніти й подумки чудово.

Докучає совісті укол,
Бо оце творіння також клякса.
Золото - мовчанка. Це закон.
В мудрого блокнот - tabula rasa.

Ех, панове, може й я такий,
Струни заіржавіли на лютні...
З дня у день увічнюю думки,
Може, і народиться щось путнє.

10.03.2019 р.

Вона вже холоду не здасться –
І пестить сутінь запашна.
Не йду, лечу – вдихаю щастя –
Нарешті вже прийшла весна.

І я знетямився неначе –
Зима-тюрма була важка.
І сам тепер од щастя плачу,
Мов скинув з пліч льодовика.

О любий березню чудовий,
У молодість мене зови.
Я мов народжуюся знову,
Як од Трипілля – рік Новий!

І хмар важких немає вати.
І небо чисте, як роса.
Співати хочу, щедрувати –
Яка краса, яка краса!

І навіть радістю іскриться
Вечірня місячна імла.
Якби ж зі мною, світлолиця,
В цю мить прекрасну – й ти була!

8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Дружина клопітка майнула треном,-
Усе по колу – діточки, плита…
Спинись, кохана! Сядь побіля мене!
Втомила безкінечна суєта.

А шлюб для нас і досі є розмаєм,
Розчулився, в очу блищить сльоза.
Вдихну тебе - і знову оживаю,
Торкнуся - то злітаю в небеса.

Все просто: жінка - серця половина
І джерело осонцених рулад.
Без тебе - як усохла деревина,
З тобою - молодий вишневий сад.

Коли лягає спати сонця м’ячик,
А я з Морфеєм Летою пливу -
І в снах тебе щоночі, мила, бачу,
Не наживусь тобою наяву.

Весна. До сонця тягнуться тюльпани,
Збудились після довгої зими.
О, як же я люблю тебе, кохана,
Крильми пестливо душу обійми.

07.03.2019р.

Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.

Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.

А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!

Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.

06.03.2019р.

думки побігли колом по словах
і зупинити їх вже небезпечно
і вже не храм – крамниця – голова
кадила і лампади – недоречні

торги ідуть за душу і життя
за тридцять срібняків і кусень хліба
за рідний за плечима рід і стяг
за перше "геть" і за останнє "вибач"

за право називатися людьми
і неможливість бавити закони
за ляпаси і птаху між грудьми
з якої б малювалися ікони

ніщо не йде до неба задарма
ніхто не відлітає без причини
і сніг живий допоки ще зима
не спить війна і дихає у спину

солоні подихи її у всім
в немилосердних свіжих похоронках
у безпритульнім вогнищі моїм
в якім згорають простота і тонкість

воно тремтить на спусковім гачку
перекидається щораз на лики
що тишу кришуть зойком нетривку
таку безвинну і таку ще дику

20 Січня, 2017

Люди як люди, - на ближнього точать ножі,
Брешуть і крадуть потроху - нічого нового.
Кличе сусід-погорілець: - Братва, поможіть!
Часу немає, усі розмовляють із Богом.

Моляться щиро, долівку шліфують лоби,
В кожній хатині хрести, в позолоті ікони.
Щирий вірянин джергоче: - Спасіння купи.
Грошей немає? Йди геть! Хай поможуть закони.

Виє розлючений люд: - Тут усе не про нас!
Ангели в небі незгідні, вигукують: - Правда!
Комин чорніє, утомлений присок погас,
Торбу на плечі, дружину під руку - і гайда.

05.03.2019 р.

Здрастуй, весно! Сапи та лопати
Просяться ізнову на межу.
Ступор: працювати чи писати?
Труд важкий. Тож ліпше попишу.

Нащо ті мозолики криваві,
Спинка, що зігнулась у дугу?
Є перо, м'які пейзажні барви,
Та про це нікому ні гу-гу.

Мріють куртуазні маньєристи
І Пегаса тягнуть за хвоста.
Зі сльозинок в'яжуться намиста,
Кожен твір - трагедія! Біда!

Тане в роті пресолодкий пляцик,
Та лунає в інтернеті клич:
- Вигнати усіх писак на працю,
Щоб орали землю день і ніч!

Хай клепає люд дзвінкі монети,
Харч та лахи тягне до хором.
Ми - не трутні, а митці-поети!
Наша праця - шкрябання пером!

05.03.2019 р.

Ліки

Над вухом булька луснула! "Апчхи!"
Грипозників у транспорті до біса.
А в мене вуса й борода сухі,-
Вродливице! Хутчій цілуй! Не бійся!

Весна-красна забарвлює носи
Рожевими припухлими тонами.
Сумує люд, бо нежить - не плезір,
Голівонька бо-бо, важка, мов камінь.

Бузько додому рушив у політ,
Небавом соловейко тьохне в пущі.
А ти - ериновірусів обід.
О, де ж ви, де, пігулочки цілющі?

Колега ж мій - небоєздатний муж,
До жінки зась залазити під ковдру.
До Бахуса у гості кроком руш!
Вковтни відро гарячого кагору.

Потрібен кожен світові поет,
Вони ж - слабкі, підчеплюють мікроби.
Для хворих оковита - чистий мед,
Нехай щодня полощуть спиртом пломби.

04.03.2019 р.

Тяжка судьба

Тиша, місяць, зорі...спить під боком любка,
А мені хоч слоників рахуй.
Подарунок долі, а чи каменюка?
...а задок чудовий! Тьху, тьху, тьху!

Кинув би до біса, бо щоденно гавка
І жене під гробову плиту.
Язицюра довга, ріже як ножака.
Та у ліжку - Господи, рятуй!

Що та Камасутра - вправи для монахів,
Євнухам безсилим на десерт.
А у нас щоденно линуть охи й ахи,
Тлустим був, а став за рік шкелет.

P.S.:

Виспалась Єлена. Торсає Паріса:
- Вже прокинувсь? Ну, тоді "працюй".
Шепче вирок мойра: - Не бунтуй, змирися,
Бо пошлю моторнішу за цю.

04.03.2019 р.

Я знала, що поряд, коли дуже важко,
зі мною була зачарована пташка.
Молюся, чекаю, надіюся, вірю,
вона допоможе здолати і звіра,
і тугу затяту, що в серці гніздиться.
До мене щодня прилітала синиця.
Вдивлялася пильно крізь шибку віконну
Проникливо в душу, знов на підвіконні
насіння склювала, ні крихти зернятка.
Злетіла, в блакиті лише чорна цятка.
2019р.

Чи Божий рай сотворено для зла?
Дніпром течуть біда і чорна зрада...
Загусла кров прилипла до весла,
Десь там, на дні, лежить убита правда.

Бо вавілонська вежа саме тут,
Ординська мова сіє люті чвари.
Для гоїв пряник зайвий - любий кнут,
Москалики плюють в хохляцькі гаври.

Багатий край обплутують борги,
Перевертів дратує рідна пісня.
Як є свої - не треба й ворогів -
Продажним шкурам бАйдужа вітчизна.

Вчорнила нечисть неба голубінь,
Поставити нас хоче на коліна.
Хай виздихають хохляки-раби
Й очиститься від бруду Україна.

04.03.2019 р.

Юдейські лиця в українців...
Лиця українські у юдеїв...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А людину.

В мій ліс приблукав… Молодий, ой який молодий…
Шукаєш покори, покути, лякаєш відплатою.
Сідай і послухай. А хочеш з керниці води? –
Без меду, без трав – чиста сповідь криштальна. Порадую…

Учора молилась кометам, їх дикі тіла
Розкраяли вишній собор. Я збирала уламки.
А потім між гілля ялиць сотворила вітраж,
Де лик нетутейший, зникомий у диханні ранку.

Учора молилась, а нині в гріховній мані:
Регочуть гієни і я поміж ними не горлиця…
А вітер… чи совість впивається кігтями в горло. Це
Мій вирок, мій фатум, схизматство на присуд земний.

Комети-богині, осколки замерзлих геєн,
Танцюйте у капищі неба, сліпучі вакханки!
Хай вітер… чи совість під серцем у мене згниє –
Не втримають душу розхристану рами-кайданки.

Сама собі суд, і присяжні, і кат, і труна…
Вовки відголосять, а круки прикриють пір’їнами.
Жила – як співала. Крещендо. Не чуюся винною.
Урвусь в позачассі на ноті підхмарній. Струна

Скрипкової туги прокинеться. Дайте вина!
Востаннє рубінові роси відживлять пелюстя.
Монаше красивий, я вип’ю сьогодні до дна
З тобою…
Тебе…
Лиш не бійся.
Бач – я не боюся…

Вона
цю мить, здається, бачила вві сні
(і упізнання вразило, як хворість),
була у ній не звична випадковість,
а щось кільцеве, і на вишині
підозри -- що отак саме життя
не йде нікуди, тільки лиш по колу,
набридлі міти нам являє знову
і видає за свіжі відкриття --
відчула, як потьмарилась її
свідомість, що колись була ясною,
й предмети карусельною юрбою
поплили у немитому вікні
обмежених можливостей душі
щось цілісно і вірно відчувати,
і раптом їй схотілося тікати
від заданості...
Вкрадливий рушій
всього, що зупинилося на мить,
посунув враз годинникові стрілки,
ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
шепнув їй про обов’язок крутить –
-- засапано – педалі денних справ
(пісок з руки пересипати в руку),
вона убік штовхнула лже-науку
про весь отой surreal (дивний) стан,
і знов навколо все було нове,
а кожна мить рутини -- неповторна.
Буденності благословенні жорна,
хай труд ваш неоспіваний живе!

Жалість не любов, а штучні квіти,
і мене ніколи не жалій.
Хочу, щоб не знав, як далі жити
без моїх обіймів, любий мій.
Щоб торкатися душі твоєї
срібло-словом, посмішкою вдень,
палахтіти уночі зорею,
Музою, натхненням для пісень.
Скільки б не судилося шукати
манівцем кохання береги,
я не хочу замінити матір,
чи сестрою бути. До снаги
у волосся заплітати мальви,
і гойдати неба сивину,
заглядати за горнятком кави,
в таїну очей, у глибину
голубих озер. На самім денці
вогник щастя, запальничка мрій.
Погляд більше скаже аніж серце -
рідний, ніжний, незбагненний мій.

Весніє. В небо цілиться тюльпан,
Лебідок пара сіла на ставочок...
Усе минеться - гнів,страхи, журба,
Долоня смерті всім закриє очі.

Юнак, дорослий муж, беззубий дід...
Затискує рука три фото в жменці.
Колись вдихну востаннє білий світ,
А видихну уже із мертвим серцем.

Мене ТАМ ждуть. А тут одна шопта,
Зовуть до себе Пушкін і Да Вінчі.
Звільняє путь марнотна суєта
Душі, яка летить у потойбіччя.

Я цілий вік чудесний сад садив,
Пора спочити, не сумуйте, люди.
Скуштуєте моїх трудів плоди,
Коли мене на світі вже не буде.

28.02.2019 р.

Які думки у твому місті?
Куди, пакуючи валізи,
Сьогодні раз у сотий лісом
Ти мариш утекти зі свистом?

Які думки тебе тривожать?
Без мене жити ти не можеш?
Тобі цю дивність вибачаю,
Напоюю розмови чаєм…

Тобі душею десь за триста…
І вже твоє не юне тіло,
Воно любові захотіло,
І серцем промовляло чисто…

Які думки у твому лісі?
Ти сам згубився серед сосен,
Шукав мене, шукаєш досі…
Попереду весна, не осінь…

Візьми ураз, і розізлися,
Зроби для себе добру справу,
Кинь пити, жити ж бо цікаво!
І хай це спроба буде двісті –
Але на ранок буде кава!

Сутеніє. Місяць ще не вповні.
Небо. Річка. Зоряне 3D.
Вітер шепче строфи молитовні,
вечір тіні, мов кужі́ль, пряде.

Охопили місто мляві темпи,
в кулаці пітьми вмирає рух.
Спить, як немовля, у водах Кемпа,
пестить берег повечірній Буг.

Стиглі зорі ляжуть на долівку,
ніч із тиші схованку зітче.
А моя огрійлива криївка –
це твоє безбоязне плече.

Заколише перелітна втома
і «під нуль» тривоги зістриже.
Ми і син. Утіха - троє вдома.
Споночіло. Місяць вповні вже.

26.02.2019

Я знав, що із Майданом щось не так,
"Свої" своїм стріляли підло в спини..
Злодюгам завжди вигідний бардак,
Для гніву мас потрібна кров невинних.

А потім всіх накрила чорна тьма
Росія простягнула "руку дружби"..
Втонула Україна у димах,
Орда топтала траками їй душу.

Нас кликали до лютої різні
Вожді товпи, проплачені кликуші:
- Іди і здохни з честю на війні!
Героям слава-а-а-а! Вічна слава мужнім!

А на офшорі гетьман має склад,,
Нестравлює бабло неситий шлунок...
То що - бажаєш ще підняти ґвалт
В державі? Ні? Не хочеш? Що ж - розумний...

Я вижив. Світ небавом зацвіте,
Весняне сонце світиться крізь лати.
Мовчав би. Тільки жаль своїх дітей -
Не буде в них майбутнього без правди

27.02.2019 р.

В Охотськім морі плава риба палтус,
Живе в Зімбабве тлустий павіан.
Тому, сідайте, будем розбиратись:
Хто з нас поет чи горе-графоман.

Гризеш перо безсило у печалі?
Натхнення ждеш? Списав один листок?
Колега ж - геній! Бо у віртуалі
Усе захлипав. Браво! Молоток!

А ти писни як ліз жоні під ковдру...
Нема снаги, бо вичерпавсь до дна?
Гаразд, тоді берися за природу -
Пейзажі теж достойні полотна.

Тут головне - аби лилися сльози,
В фіналі - літгероєві каюк.
А ще з голівки рви в розпуці коси,
Не забувай заламування рук.

Коли про тебе знатимуть й на Марсі,
Ревітиме бомонд: - Оце талант!
Бронюй хутенько місце на Парнасі!
Ти - геній! Деміург! Не графоман.

26.02.2019 р.

Істина

Нехай товпа на мене каже "Гав!"
Та правду вам скажу, - так буде лучче:
Поезія - замінник добрих справ
І прихисток для ледацюг вельбучних.

Я теж люблю у небо лупаки
Витрішкувати, бо у шлюбі з лінню.
А поле жде не буквиць, а руки,
Господаря очікує й газдиню.

Кладе поетів дійсність під обцас,
А їм давай солодкого дозвілля:
В дорослих цяці - музи та Пегас,
Як виправдання власного безсилля.

P.S.:

Нагодувала жіночка борщем,
Митцеві у таріль кладе смаколик.
А після сну писатиму іще,
Запоєм, як затятий алкоголік.

24.02.2019р.

Ох!

На ласкавицю зранку полюю,
Скоро ніч - результату нема.
А давай я тебе поцілую,
Ти ж у мене квітуча хурма.

Ти ж у мене лебідонька юна,
Сонцесяйна богиня небес.
Від любові кебета чавунна,
Сам гарячий, неначе АЕС.

Ой, вродливице,- глипни ласкаво,
Ніжку можеш поставить на грудь...
Мне у пальчиках локон білявий,
Оком "блись", станом знадливо "круть".

Ох і литочки! Просто бомбезні!
Вже здаюсь, без " Лягай! Хенде хох!".
Дай полащитись, наче той песик,
Потім в рай упірнемо удвох.

Як і завжди, лягаю із низу,
Аж по тілу пішли дрижаки.
Мить - із мене посипалась тирса,
Але я ще моторний таки.

Хоч не вчився коханню в Парижі -
Жінку ласкою розвурушу.
Ваша карма - читати цей віршик,
Ну, а наша - секрет, не скажу.

19.02.2019 р.



Острів любові

Кум бовкнув: " Я - поезії ікона!
Переступаю вічності межу...."
А з чолопочка блимає ворона,
Бо із пером над віршем ворожу.

Нірвана. Огорнув душевний спокій,
Забув про жінку, їжу, суєту…
Висаджую підтексти, недомовки,
Охвітнюю важкі менгіри дум.

Венера кличе! Треба йти "наліво"!
І хай невдахи піднімають шум.
Пегас у мене страстотерпеливий,
Вже не ірже - летить куди вкажу.

І знову ложе. А насправді – плаха,
Чуттєвий шал не благо – Божий бич.
Жар-птиця у обіймах вогнептаха
Амрітою впивається всю ніч.

Заснути зась, хоча вже зірка рання,
Любов пішла, тепер один як перст.
Острожник я на острові кохання,
Втекти немає змоги, - це мій хрест.

21.02.2019р.


Розслабся

Димар пускає дим із люльки. Отже
У лазні діви, не прості, а "Во!".
Цей світ ти все одно не переможеш,
Розслабся та отримуй задово.

Народові владар дарує дулі,
На шиї із розгону дурням " Гопс!".
Його синок не лізтиме під кулі,
Поїде разом з батьком у Давос.

А патріотів "кинули", мов лохів,
А хто при тямі - за кордон біжить.
Не справдяться прокляття й шобтиздохи,
Тому нічого, брате, й не кажи.

Реформами упився вже по вінця,
В очільника у Кончі сабантуй.
Зневіра - пофігізмові сестриця.
Пора до лазні. Ти ж - іди, кайлуй.

26.02.2019 р.

Галас

Політика – справа брудна,
З трибуни кричать депутати…
Всі – різні, програма – одна:
З цукерки народові фантик.

Не буде спасіння хахлу –
Прислужувать створений іншим.
Отож не соромся, кайлуй,
В перерві напишеться віршик.

Кацапи торгують газком,
Шліфує абрам діаманти.
А бевзя у зад копняком
Розумний жене працювати.

Он, гетьман на площі! Ану
Послухаймо «світоч надії».
Чев’ядіє в натовпі внук,
А люба дружина чманіє.

Сподобалось? Що ж – почекай,-
Цей "вождь", кажуть, злодій-убивця.
Витання в рожевих бульках
Властиве лише українцям?

24.02.2019р.

Дурні хахли ділили булаву
І рвали одне одному горлянки.
Ніхто не хтів іти на "мирову",
Тепер на трунах свічі-недогарки.

Сусіда під шумок загамав Крим,
Ледь не ковтнув і решту України.
Тепер тут кожен другий - пілігрим,
Дарма благати помсти у ериній.

У Дикім полі вигорів курай,
В крові лежить, окрадене, півмертве.
А ті, що зверху,- нам малюють рай
І просять ще яси, пені, пожертви.

У серці біль, з-під ніг тікає ґрунт,
При владі професійні баламути.
Зневіра - найстрашніша із отрут,
Вбиває все. Майбутнього не буде.

Народ ізнов готують до гризні,
Сьогодні не у тренді миротворці.
Так хочеться дожити до весни,
Умитися веселкою і сонцем.

24.02.2019 р.

Еринії - богині помсти у давніх греків

Вижив. А мусив попасти на зуби Гекаті...
Слава героям! Із фронту вернувся! Ура!
Що, рідна ластівко, хочеш зі мною літати?
Ніч для закоханих душ - це найліпша пора.

Хоч після бою суперників несли на ношах,
Ями копали врагам, а мені повезло,-
Я нещасливий, бо мучає заповідь Божа:
Вбивство - не подвиг, ножака напоєна злом.

Там, де я був - смерть співає печальні мотиви,
А на окоп маскувальну накинуто сіть.
Дай поцілую твій лик, щоб забути про вирви,
Длань поклади на те місце, де рана болить.

Снилася майже щоночі старенька матуся,
Небо молила - Спаситель мене й уберіг.
Ось, біля тебе. Та коле холодна тривога
За Україну та внуків без рук, і без ніг.

Вчора могилу заквітчував другу вінками,
Гарні і хрест, й домовина - жалітися гріх...
Грій мене жінко, обпалюй кохання вогнями,
Кличуть мене побратими у світ неживих.

25.02.2019 р.

Сподівалася, літо попереду,
відбивалась від сонячних зайчиків.
Було добре в неділю, а в середу
стало кепсько, побачила в зачісці
нитки срібла - туманові присмерки.
В малахітову скриньку від поглядів
заховала малинові присмаки,
сон-траву, абрикосові спогади,
колискову ніч, любощів пахощі,
простирадла, любистками зіткані.
Зберігала надалі, як ласощі,
самоцвіти планидою зібрані.
Час від часу природі корилася,
відпускала з душі пересмішника
і літати навчилася, крила, як
розправляти у зоряних віршиках.
Подорожник, алоє - для зцілення -
водограя медову мелодію.
Я звільнилася! Боже, чи вільна я?
За вікном осінь косить амброзію!
2019р.

Виходжу тихо на нічний балкон,
Вдихаю сум і сіль з морським прибоєм,
А зорі тонуть у глибинах темних.
Навіки гаснуть їх святі огні.

Якби ж могла я стати теж такою!
Вночі сіяла б, кликала б до себе
Втонулих в бурю духів із глибин,
Ну а тоді я теж упала б в ніч.

І тут лечу – не можу розібрати
Чи я – зоря, чи просто я, чи хто.
Який мій напрям – вгору чи донизу?

Це не важливо – суть уся в польоті,
У змахах крил незримих за спиною
І в ночі цій, у морі і у зорях.

2018

Мчать життя коліщата,
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.
А волошкою в житі
в далині - небеса,
будеш вишні садити -
зачарує краса.
Материнка-душиця
зацвіте у саду,
щоб кохання напитись,
треба гнати біду!
Не картай долю люту,
за снігами дощі.
Хтось зіграє на лютні,
стане млосно в душі.
Світ постелить завчасно
покривало з трави.
Народилась для щастя -
то, будь ласка, живи!

Анумо у сторону жарти,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.

Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,
У ліжко і не заженеш.

Талантище ж родиться фавном,
Блукальцем жіночих бермуд.
А євнухи пишуть погано,
Не вірить сонетикам люд.

Така от, панове, дилема.
Колеги гарчать звідусіль:
- Коханння - це трепетна тема!
Про неї пиши як усі!

До біса скопців безталанних,
Втомився їх слухати крик.
У Едем покликала пані,
Піду. Я, усе ж, чоловік.

21.02.2019р.

Повтори

Усе життя - це коди і повтори,
До рота ложка носиться щодня.
Поезія рутинна апріорі -
Спитай свого крилатого коня.

Хай істина лежить без комбідреса,
А око тішить правдоньки шкелет:
За тезою крокує антитеза,
Доточиш синтез - ось тобі й сонет.

Прологи передують епілогам,
Постскриптум неодмінно у кінці.
Пегасами протоптана дорога
Зручна для графоманів та митців.

За присудка вчепився міцно підмет,
За ними - глянь - означення біжить.
Шукає розум логіці епітет
І зграйки рим підштовхує у сіть.

P.S:

В кімнату впала місячна доріжка,
Спочити уляглася суєта.
Ритмічно жінка рухається в ліжку,
Повторюючи танець живота.

21.02.2019 р.

Музика...

Аріозо якесь не таке,
Партитура - ні в тин, ні в ворота.
Глас " орфея" зайшов у піке,
Дикий крик вилітає із рота.

На обличчі столітній бодун,
Антураж - плавки, хрест, аксельбанти.
Це - сучасний співак-болботун,
В підворітні навчався скавчати.

Бек-вокал - голяка, без колгот,
Світять в темряві фосфором губки.
Текстик також не пхе, а ого!
Про амурні діла та розлуки.

А товпища гукає "Ура!",
Попід сценою вальс хороводить.
Кожне слово, насправді,- мура,
Кожна пісня - музичні відходи.

Розпопсятились мізки людви,
Їх би з ями, умити блакиттю...
Ти мене у цей жах не зови,
Бо оглухне гармонія миттю.

В павутині сяйні вітражі,
Глузд і логіка котяться в прірву.
Син до клуба на шабаш біжить,
Галалакати буде під пиво.

21.02.2019 р.

Думкою багатію

Владі, певно, вірив я дарма,
П'є кровицю стоголова кобра.
Цуцик здох - субсидії нема,
Суддям все пішло і прокурорам.

Каша - із перлової крупи,
Спредом намащу шкоринку хліба.
Може, час податись у попи?
Ні, бо нефотогенічна кирпа.

Гарно влаштувались Верть і Круть,
Заступили тушами корито.
Брехунякам грошики дають,
А для правдорубів рай закрито.

Претендентів на папаху тьма,
Скалозубить зграя пустозвонів.
А вагітна муза йде в сільмаг -
Огірочків багнеться із бодні.

Впав з небес. Тепер вже все одно,
Вогнище снаги погасло в дюзах.
Длань митця розписує панно,-
Вірші гарні... тільки не для пуза.

20.02.2019р.

Ох!

На ласкавицю зранку полюю,
Скоро ніч - результату нема.
А давай я тебе поцілую,
Ти ж у мене квітуча хурма.

Ти ж у мене лебідонька юна,
Сонцесяйна богиня небес.
Від любові кебета чавунна,
Сам гарячий, неначе АЕС.

Ой, вродливице,- глипни ласкаво,
Ніжку можеш поставить на грудь...
Мне у пальчиках локон білявий,
Оком "блись", станом знадливо "круть".

Ох і литочки! Просто бомбезні!
Вже здаюсь, без " Лягай! Хенде хох!".
Дай полащитись, наче той песик,
Потім в рай упірнемо удвох.

Як і завжди, лягаю із низу,
Аж по тілу пішли дрижаки.
Мить - із мене посипалась тирса,
Але я ще моторний таки.

Хоч не вчився коханню в Парижі -
Жінку ласкою розвурушу.
Ваша карма - читати цей віршик,
Ну, а наша - секрет, не скажу.

19.02.2019 р.

Ми зустрінемося навесні,
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
Шаленіти од пристрасті знову -
Під чудні солов`їні пісні.
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні,
Коли всі нас полишать напасті.
Ця зима – лиш прелюдія щастя –
Вже готує розмаєві дні.
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні
Після довгої, мила, розлуки,
Завмирать од солодкої муки…
Вийми душу, о люба мені!
Ми зустрінемося навесні!

20.12.752 р. (Від Трипілля) (20.02.2019)

Я сьогодні піду і прощатися, мабуть, не буду,
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.

Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я - це святиня коштовна, а не балаган,-
Жалість - це не любов, а тягар на порізаних венах,
Добровільна офіра Тантала і самообман.

Серед ясної днини засмучене сонце померкло,
Бо коханка до вирію кличе, блага :"Закільцюй!"
Щастя зовсім немає, існую між раєм та пеклом,
Крок ступив за поріг та у серце урізавсь ланцюг.

Ось і все. На папері кривавиться сповідь,
А щаслива дружина у ліжку мене обійма.
О, мій Боже! Верни хоч краплину любові,
Сили волі покинути жінку нелюбу нема.

19.02.2019 р.

Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,
Десь на їх смарагдовому дні?

Розсипи зірок, як аметистів,
Заховались поміж ніжних вод.
Б`ють джерела там у них пречисті –
Промені духовних насолод!

Розтопили холоди узимку
Світлі думи, вчинки і слова.
Теплі хвилі дружньої підтримки
Спромоглися сотворить дива!

Наче звуки чарівливі наю
У твоїй заховані душі.
До глибин із ними поринаю
І злітаю з ними до вершин.

Ти сказала: певно, тимчасове
Мною це захоплення твоє…
Та живе у ньому віще слово,
Що у вічності гніздо зів`є!

15.12.7526 р. (Від Трипілля) (15.02.2019)

Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить уже грамузляти "безсмертну" дурню,
Краще саджатиму граби, дуби та берізки.

Хай соловейки тьохкочуть у кронах дерев,
Зайчик стрибучий кохає у травах зайчиху.
Ліс - це чудово! Тож заступа в руки - й вперед!
Ну, а хорей з анапестом - мені не аміго.

Ями довбає на пару писучий мій кум,
Саджанці гурт графоманів стромляє у землю.
Друже, до біса елегії! Речі пакуй!
З тебе не вийде ні Блока, ні Пабла Коельйо.

Десять гектарів за весну - оце вже воно!
І не журись, що діброва іще по коліна.
Замість поезій зростає зелене рунО,
Внуки подякують потім тобі неодінно.

18.02.2019р.

Зими набридло помело,
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,
стрибай -  дістанеш!
Смакує все, хрумкий сніжок,
солодкий місяця рожок
на таці тане.
Морозиво з дерев униз
за комір падає, облиш,
холодне дуже.
Мені льодяник до душі,
у бурштиновому ковші -
криштальні ружі.
Морозко пильно стереже
і порцеляну Фаберже,
Сваровскі стрази,
шипшини кований фасад,
обрамлений  казковий сад,
в туй  срібні вази.
Не розіб'ються, не боюсь,
до кипарису притулюсь
і стрепенеться.
Прокинуся, а за вікном,
сніги - мого життя альбом,
тріпоче  серце!

Зійшла планета із орбіти,
Згоріли залишки добра.
Я хочу ворога убити
Під люті вигуки "Ура'!".

Упав солдат в обійми тиші,
Його очікує труна.
В окопах не потрібні вірші -
Тут люди зайва зайвина.

Не у ціні з очей волога -
Гарчання рисі у ціні.
Кручу цигарку з некролога,
Від них задимлений зеніт.

Рука майбутнє людям пише,
Слова складає в гори гільз...
Без мене світу буде ліпше,
Його любити я спізнивсь.

17.02.2019 р.

Пісня тут

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=787349848304149&id=100010874232670&refid=52&ref=m_notif¬if_t=video_wall_create&__tn__=-R

Хіба погано жити у нірвані,
Без звинувачень та прощальних сцен?
Вичерпую до дна себе коханій,
В жазі басок зірвався на фальцет.

В усіх ділах потрібно знати міру,
Робити піст, інакше вхопить шляк.
Але потрапив до Венери в прірву,
Медок амурний хлебчеться усмак.

Дрімати хочу, без зубів жувало,
Із виду - не Геракл, і не Антей.
Проте лечу галопом, риссю, чвалом
З коханою в осоцений Едем.

Як вечір - випускає жінка з клітки
Мій дух, і я лягаю на олтар.
Горнусь до неї, мов бджола до квітки,
Висотую амброзію-нектар.

Зима лютує, а в алькові спека,
До ранку не стихає хтивий крик .
Від заздрості побліднув місяченько,
За хмарою сховав сяйнистий лик.

17.02.2019 р.

Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Не суши свого личенька –
Гіркне туга, як полин.
І до свого козаченька
Веселенькі думи шли.
Він повернеться ізнову –
Промениться місяць-ріг! –
Бережи з коня підкову –
Твого щастя оберіг!

Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Ще свої розгорне крила,
Луг постелить запашний.
І жагучий Бог Ярило
Візьме вас на свій рушник.

13.10.7526 р. (Від Трипілля) (13.12.2018)

Закусила вудила поезія й риссю пішла,
Замітає хвостищем Пегас перелякані зорі.
Крутить пальцем читач нетерплячий побіля чола,
Я ж усоте його переконую зріти у корінь.

Тягне сестронька втомлена ноута знов на диван,
Задоволено крекче, вчуваються охи гаремні.
Хоче казки, красивостей, щоб не боліла глава,
А у мене не вірші, а ребуси мислі, дилеми.

Просять бути простіше, писати лише про любов,
Ну, а як утомлюся - дозволено і про природу.
Відсьогодні лиш так і робитиму, друзі, їй бо,
Буду тільки у себе із ока виймати колоди.

А ціна за кохання у строфах - солодка хвала,
Хай зворушені товпи оглушливі оплески сіють.
Ми із музою чесно розділимо все пополам,
Сльози вичавимо з оченяток, неначе олію.

Та пішло щось не так, не збагнути і досі причин,
Тихо стало, крилатий дивується коник.
Одкровення цинічні прогнали усіх читачів,
Потікали галопом в кущі всі мої епігони.

Миє руки маляр, як іде до свого полотна,
А в такого як я, мабуть, марно чекати розкрилля.
У глумливих поезах не ліки - отрута одна,
А людині потрібен ковточок цілющого зілля.

Тож тепер на перо не насмичу з Пегаса пір'їн,
Хай летить куди хоче, знімаю із нього вуздечку.
Я чекаю весни, щоб співали в саду солов'ї
Та у кронах доглянутих яблуньок вили гніздечка.

14.02.2019 р.

Синьою каймою
розлилася річка.
Кульчики яскравим
сонцем на вербі.
Не кохай козаче,
не твоя Марічка,
в неї очі карі -
в мене голубі.

Не пізнавши броду
глибини не міряй,
бо травневі зливи
впали на стежки.
В неї коси чорні,
мов у галки пір'я -
в мене у пшеничних
кучерях зірки.

Не стели під ноги
долі гобелени,
не дістати з неба
золоте руно.
Мої губи пахнуть
яблуком зеленим,
а її вишневим
джемом і вином.

Серце не втрачати -
щастю не радіти.
Ти назвав своєю
іншу при мені.
Не зривай для мене
більше горицвіту,
То вона червоне
любить, а я - ні.
2019р.

О, як же ця зима набридла,
Постійна мряка - в серце ніж.
Хай плавить яро промінь світла
Ранкову паморозь в капіж.

Здається, день - і буде спека,
Сяйне веселка над дощем...
Та соловейко ще далеко,
Не рушив з вирію іще.

Подвір'я - паводі затока,
В садку стрибають карасі.
А сонце не розплющить ока,
Пливе в тумані із роси.

Вночі мороз в лещатах стиснув,
Замерз у небі водолій.
А місяць рогом ненавмисно
Чіпляє панцир слюдяний.

Цей світ міняється щомиті,
І я, водночас, разом з ним.
А ліс уже у первоцвіті,
І чути запахи весни.

12.02.2019 р.

(Автопереклад)

Бевзь-король у шахрайки-тури
Мед отрути вживає по крихточці.
Вишні з'їли, мені ще до гри
кісточки залишили у мисочці.

Рокіровка... Зіграв... Нічия...
Штамп вагання завірив, то де вони?
Вільний він, я також - нічия,
Тужать янголи, тішаться демони.

Розплескалась образа міцна
Гіркотою у грудях. Чи треба нам?
Не було б ні тури, ні вина,
Ніч не тліла б накуреним ладаном.

Валідол, валер'яна, миш'як
І безсоння - покутою грішника.
А король, мабуть, дурень, ще б пак,
Дзвони плачуть, віщують покійника.

2019 р.

Ничья

Шут-король у плутовки-ладьи
Сладкий яд принимает по горсточке.
Съели вишни, июль позади,
Мне остались вишневые косточки.

Отыграл... Рокировка... Ничья...
Все сомненья печатью заверены.
Он свободен. Я тоже ничья.
Тужат ангелы, празднуют демоны.

Расплескалась обида в груди,
Заспиртованной горечью...Надо ль нам?
Если б не было черной ладьи,
Ночь не тлела накуренным ладаном.

Валидол... Валерьянка... Мышьяк...
И косматая пытка-бессонница...
А король, видно, вовсе дурак,
Коль о нем плачет старая звонница.

2009р.

(Тетьяна Левицкая)

Крок - і вічність. Був - і вже нема,
Епігони одягнуть у шати...
Кажуть, що життя - лише обман,
Нащо ж на надробках ставлять дати?

Все що є - колись уже було,
Все що буде - ехо і повтори.
Універсум пише некролог
Сі бемолем навскіс у мінорі.

Кличе до молитви муедзин,
Пастві піп втирається в довіру.
З пекла шепіт, крапельки роси
Ріжуть правдолюбом здерту шкіру.

Всі гріхи невірам відпустив,
Гробарі із ніг знімають кеди.
Цвяхи вбито. Вишу на хресті.
Ще живий. Та хочеться померти.

11.02.2019р.

Із правди здерто позолоту,
Як шовк вуалі із фати:
Якщо писати про природу -
Читці урозтіч, хто куди.

Заасфальтовуються квіти,
Здригає небо гул ракет.
Пейзажні зайві тут піїти,
Ліричні вірші - секонд-хенд.

Пегас - і той, зрадливець, проти.
- Прозоро- каже,- пишеш ти.
Абстракції безумства в моді,
Химери з пекла - креатив.

Злетів зі слави траєкторій,
Не маю гонорарних жнив.
Але перо малює гори
І матіоли запашні.

10.02.2019р.

(переклад)

Ви знаєте, що я іще жива,
хоча краса моя давно зів'яла
і не шокують більше ті слова,
що легковажно не того кохала.
В люстерку моторошно , друже мій,
шукати коліжанку менестреля.
Жахливіше у тиші гробовій
почути музику віолончелі.
Вона бентежить, ранить чуйний слух,
і спогади прозорі за стіною.
Ви не повірите, що біль не вщух,
що виглядаю чорною вдовою.
Запаморочить вальсом листопад
І розіллє тужлива хвиля звуки,
але до Вас жадано не летять
спустошені самотиною руки.
Пригадую минулий маскарад,
цвіла не прикладаючи зусилля.
Шкода, що наш п'янкий вінчальний сад
лишився за сльозами божевілля.
Поспішні кроки - зради каламуть,
розпусника гріхи, покайтесь врешті!
Образи в серці тінню не живуть.
Все...Відпустила...Не чекайте решти!

2019р.

Неотправленное письмо.

Вы знаете, что я еще жива,
хоть красота моя давно увяла
и больше не идет за мной молва
о том, что я любить не успевала.
Мне страшно с зеркалом наедине
искать черты подружки менестреля,
еще больнее в жуткой тишине
услышать музыку виолончели.
Так теребит порой мой чуткий слух,
видением, фантазией прозрачной,
что я кажусь, мой незабвенный друг,
ранимой, одинокой и несчастной.
Круженье вальса, трепет, листопад,
мне чудится в печальном, чистом звуке,
но к вам в порыве чувства не летят
опустошенные печалью руки.
А помните, как бездну лет назад,
могла вскружить я голову любому?
Кто знал тогда, что наш венчальный сад
достанется иллюзией больному,
взъерошеных воспоминаний муть -
поспешный шаг предательского мачо.
Обиды в сердце тенью не живут.
Все... Отпустила я... Не ждите сдачи!
2010р.
(Татьяна Левицкая)

Прозрів. Тепер не бевзик-пришелепа,
Сатирик між поетів - глупства прес.
Тому, коли згребе владар Ереба,
Зітхне Парнас: Нарешті біс пощез!"

Полишу вас, на стрічу рушу з Богом,
Бажаю мирно - без розп'ять і плах.
Якщо солодкий сон триває довго,
То казка перетвориться на жах.

Скрипить натужно карусель житечна,
Ще трохи і фінал, кінець меті.
Безсмертя тільки дурникам доречне
І музи поруч вічно молоді.

Лишаю скарб душі на епігона,
Косою в серце цілиться мара.
Здається, вчора з маминого лона
На світ з'явився, а уже пора...

06.02.2019р.

Віршенята є в кожній книгарні,
Я ж відомий поет, а не штибз.
Знов писатиму вам про кохання,
Про природу - звиняйте, втомивсь.

Не зрівняються діви з дубами,
Мавки ліпші від них востократ.
Я навчився в Барака Обами
Ставить шах хорошулям і мат.

У Венери завжди під рукою,
Як абсент чад любові п'янить.
Мусі-пусі строчу вам запоєм,
Не спиняю перо ні на мить.

Хай на плечах зосталося рам'я,
А фінанси зайшли у піке.
Спориші, лопухи, різнотрав'я -
Для закоханих - ложе м'яке.

Ви ж пишіть про погоду й природу,
Буде ловко - усім аз воздам.
Я ж дружину під пахву - і ходу,
Як не втішу, то буде біда.

07.02.2019р.

Ой, не хлипай дружинонько люба!
Не кажи, що тебе не люблю!
Бач, цілую животик під пупом,
Я у тебе мужик-однолюб.

Хай жура відлітає у вирій,
Краще в небо сяйне посміхнись.
Бо мені ще здійснити по силі
Кожен твій сексуальний каприз.

Не печалься, квітуча калино!
Хочеш - в пазуху пишну пірну?
Я - твій раб, добровільний невільник,
Ти для мене - і пряник, і кнут.

Бачиш, курці сподобався півень?
Льоха борова кличе "куві!"?
Тож і ти мене взором грайливим
До принад чудодійних зови.

Чути ахи та охи в отавах,
Сонце зирить на диво з небес.
Нам Венера вигукує "Браво!",
Бог-Ерот шепче в захваті "Єс!".

06.02.2019р.




Поспи!

Я на Парнас прибрьохав із трущоб,
Живу з Ерато, там у неї спальня.
Кажіть, братва, - писати вам про що?
Любовне? Чи, можливо, про кохання?

Ця тема для піїтів заважка,
Бо хлипати з надривом треба вміти.
Мене ж бо муза у альков гука,
На гаєчку націлюється гвинтик.

Пустив до неї вчора недорік,
Від зляків досі хреститься перстами.
Добу лікую. Вогненосний пік
Цілую нетерплячими вустами.

Спинюсь тоді, коли за небосхил
Закотиться утомлене світило.
Інакше будуть снитись їй жахи
І тиждень не пускатиме до тіла.

А потім буде рись, галоп, алюр,
До вечора стрибатимемо гопки.
Коли ж засне - винця собі наллю,
Лякливій музі дам до ранку спокій.

05.02.2019р.

примітка: Ерато - муза любовної лірики

Живу!

В нас кохання гаряче як лава,
Мавка хтива на черево " гепс!".
Після любошів писок у вавах,
Не цілує - кусає як пес.

Кігті грузнуть у плоть як стилети,
У кривавих подряпинах торс.
Хоч я муж у еротиці тертий,
Перед нею безсилий колОс.

Її хіть розворушить і камінь,
Після січі ковтаю бромід.
Учепилась у карк п'ястуками,
Аж очиці вилазять з орбіт.

Знаю, миша тигриці - не пара
Та обвикнув лягати під танк.
То малечі потрібна віагра,
Я ж чманію без неї і так.

Смерть над вухом стоїть із косою,
Жде, чи варто зітнути главу...
Помираю вночі під красою,
Хай. До вечора знов оживу.

05.02.2019 р.

Зима

Узимку вірші пишуться щодня,
Бо нічого робити, любі друзі.
Не злажу із крилатого коня,
На вуха теми шепчуть хтиві музи.

Творю про пишні пазухи богинь,
Про тілеса закоханих у милі.
А от весною вже не до снаги -
Висотує на грядках праця сили.

Кайлую від зорі та до зорі,
Навідуюсь у хату лиш поїсти.
Аж до Різдва не відаю перин,
Бо тут село, всі ледацюги в місті.

А про серйозне, звісно, - ні чичирк,
Ще бризне із очей гірка водиця.
Бо я таки - розумний чоловік,
Псувати настрій людям не годиться.

Пд стріхою бурулі як мечі,
Весна на носі, тане льоду пряник.
- Не байдикуй! - вродливиця гарчить.
- Хапай на руки і неси до ванни!

05.02.2019р.

Дієта

Страждати навчився тихенько,
Забися у кут й ні гу-гу.
З ковбас переходжу на еко,
Лиш овочі бгаю між губ.

У моді травиця зелена,
Пророслі зернята вівса.
Життя - не життя, а геєнна,
Я б трохи сальця покусав.

У тещі та жінки дієта:
Банан, корінь хрону та мус.
А я ледь із праці приплетав,
Мій розум волає: "Рятуйсь!".

Медичну покликав карету
Аби не відкинув копит.
Бо цеглу тягаю з цементом,
А діви чухмарять пупи.

Наштрикають хай вітамінів,
Фізрозчину бодню ввілють.
Ще й гени у кволості винні,
Не можу прийняти "на грудь".

У ліжко покликала любка,
Мені ж не до хтивих парцел:
Попастися хочу на луках,
Хоч гиччям напхати пузце.

04.02.2019 р.

Ух!

І тем нема, і настрою, і часу -
Усе переточила суєта.
Здаюся. Ну, а ви ідіть у наступ,
Поезію тягніте за хвоста.

Ридайте над віршатами у муках,
Вимучуйте катрени і рядки.
У мене ж на руках вмостилась любка,
Розстібую на платтячку замки.

На вічності стіні писати кинув,
Пегасик захворів, "кахи" й "кахи".
Пірнаю у неорану долину,
Тону у хвилях ласки і жаги.

У вихорі злітаємо до неба,
Із голови тікає шмаття рим.
Я у раю! Сонетів тут не треба,
А доля стогне: - Я твоя! Бери!

Мій шлях кармічний - це любов до жінки!
Це - істинна поезія душі.
Цілую ніч грудей рожеві піки
Під спазматичний рип старих пружин.

30.01.2019 р.

Яка багатоколірна зима!
Ти тільки придивись до неї пильно.
Мороз на синіх тінях крадькома
Мережки викарбовує повільно.

Беріз тендітних зозулястий клин
Скував надійно у прозору крицю,
А на зелені плахти у ялин
Парчу накинув срібну. Хай іскриться.

Убрався у бурштин високий дуб,
Немов кольчуга різьблені листочки.
Хатини вікової темний зруб
Видніється край лісу, під горбочком.

У небо дим, як сизий табунець
Баских коней. Навколо тиш медова.
Візьми багатобарвний олівець,
Зима сьогодні - різнокольорова.

05.02.2019р.

Зеленіють жита і любов непроста
В двадцять першім столітті – не мрія!
У панчосі нога, притягальні вуста –
Хтивогуба красуня Марія.

Трохи є сивини у волоссі моїм,
Ну а біс у ребро, певно вцілив.
Я дивлюся на ніжки стрункенькі твої,
І в собі почуваю ще силу.

Наче гетьман Мазепа* - на тебе запав!
Ох, дурні ці, вже сиві піїти.
Руки тягнуться, Господи, знов до гріха…
Ти ж умієш лиш гроші доїти.

Навіть сексу нормального в нас не було,
Лиш полапать дала себе мила.
І забрала у мене останнє бабло
Й за кордон із бойфрендом «звалила».

Зеленіють жита і любов непроста!
В кого вчилась, в якої повії?!
У панчосі нога, притягальні вуста –
Ох і стерва ж ти, хитра Маріє!!!


5.02.2019

Признач мені побачення
на березі Дніпра.
Яке це має значення,
що грозова пора.
Над вирвищами розпачів
пливе моя печаль,
втопили дощові плачі
небесну пектораль.

Признач мені побачення.
Прийду, можливо, ще
вночі, так необачно я,
під зоряним дощем,
щоб смакувати з кавою
солодких губ щербет.
Зірницями і зливою -
напитися тебе.

Бенкетує зима. У хмарині зашпортався промінь,
Чорні вирви на полі пшеничному сніг обілив.
А мені би весни - щоби луками ширилась повінь
І летіло із ясних небес журавлине "курли".

Щоб дзуміла бджола серед цвіту черешень та вишень,
А над садом веселка яріла опісля грози.
Та у громі гармат гаснуть клапті розбитої тиші,
А поораний мінами сніг у кривавій росі.

Пахне порохом, сталлю горілою, збройним мастилом,
В очі дивиться смерть, зубоскалить і каже: - Привіт!
Куля влучила в друга, що ж - сьогодні мені пощастило.
Завтра черга моя, шепче доля "Пиши заповіт".

Ув окопі тіснім позмиваю гріхи власні кров'ю,
Сходить сонце, у вогнищі лютому світ запалав.
А весна зовсім поруч - тягнуся до неї рукою,
А на ній тане сніг віднімаючи краплі тепла.

03.02.2019 р.

На березі бюстгальтер безсило обвис,
У панчохах – дірки – завірюхи то діло.
Від морозу тече вже із неї кумис,
І сережки з обірваних вух погубила.

І сказала тут кумові мудра кума,
У гранчак наливаючи сніжну сивуху:
Традиційно обмитою буде зима,
Ми будем захищатись від холоду духу.

Опадає з небес облапошне рядно,
Снігові панталони дерева напнули.
Звідки б вітер не дув, а зірве все одно,
В протигази одягне хати і притули.

У несвіжих онучах дубіють стовпи,
На голівках з підсвіткою – презервативи.
Ну а грабам-незграбам кальсони купив
І на них одягнув заодно Бог кмітливий.

Захистить він жонатих, а також удів,
Скільки б небо не кидало білим лайниськом.
Тепло нам, скільки б вітер у шиби не бздів!
В рік свині ми впились до свинячого виску!

У гальюні – галюники! Й вітру нема.
В катафалку чорніє щось, бачим надворі.
- Кумо, глянь, у труні (вже обмита!) зима –
Не зуміла пройнять і умерла – від горя!


3.12.7526 р. (Від Трипілля) (3.02.2019)

Спалахував, неначе порох,
вона ховала сірники.
Чужинець їй - ні друг, ні ворог,
на стелі спільні павуки.
У серці спогади трухляві
не колють скалками давно,
пожухла осінь палить трави,
вкриває небеса руном.
Любов шалена рве кайдани,
та жалість дужча за любов.
Уже весна не лихоманить,
і порох відсирів, либонь.
Зітліли - рушники, провини.
Минулі повісті, лиш мить.
Не плач, що душу сорочину
нема до кого притулить.