Щиро дякую, осінь, за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,
Пізня осінь жіноча прийшла…

2018

Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,
Але, на жаль, попалась поетеса.

Одні модерні вірші в голові,
Про вічне, про прекрасне і вельбучне.
Годину слухав, аж осоловів,
Мене отак ніхто іще не мучив.

Патетика лилася як вода,
Ще й пафос прасував обвислі вуха.
Не бути нам сьогодні у житах
На дзигарях уже година друга.

Не витримало серденько моє,
Рука з розмаху їй закрила рота.
Стрибнув собака хтивий за бар'єр,
Здалася Гвіневера Ланселоту.

Підхід потрібно знати до мальвін
І долю цупко брати в руки ніжні..
Тепер любов у діви в голові,
Ночами не даю писати вірші.

20.09.2018р.

Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
Ідуть колони танків й БТРів*.

Все місто дотліває у вогні,
І лава із вулканового жерла
Ген розтікається удалині,
Вже вулиці десятками пожерла.

Боги, невже живу останній день
Й душа уже готується до висі,
Де звів лице сумне, немолоде
Із відсвітом кривавим древній Місяць.

І я моливсь між колихання віт
В диму пекельнім, думав, що востаннє,
За цей чарівний неповторний світ
І припинить благав це розтерзання.

Немов би Путін щупальця страшні
Сюди просунув і душив помалу…
Та це були лиш видива нічні!!!
За мить усе затихло і розтало!

І знову я моливсь, як уві сні,
У дум своїх тяжких тривожнім граді –
Щоб те, що лиш привиділось мені,
Не сталось у майбутньому насправді!

20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,
Ні старенькій, ні відьмі рябій.

Глянь - доокола любоньок повно,
Голосочки знадливо-п'янкі.
Кожна жінка - це сонячний промінь,
Гавань радості для мужиків.

Щоби не вистигало кубельце
І жахтіло теплом від литок -
Утішайте красунь натщесерце,
У сієсту і в сяйві зірок.

Од відмови лиш крок до образи,
Просьба жінки - для мене святе.
Досить з вами точить баляндраси -
Кличе люба. Пора у Едем.

20.09.2018р

Дівочі мрії кубляться в лобах,
Дізнатись про одну хоча би хочу.
Схилилася красуня, мов верба,
Губами щось задумливо шепоче.

Чи є там я? У брюках чи без них?
А, може, хоче впасти ув обійми?
Та сталось диво! Бог мені поміг:
Я закохавсь! Узяв красу у прийми.

Прожив із нею аж півстоні літ,
Ще й досі розминаю їй м'якушки.
І хоч старий, але ж не інвалід,
Ще сили є покласти на подушку.

Удвох печемо хліб і пироги,
Із каплунів скубем під свято пір'я.
Боюся тільки довбні й кочерги,
Коли сьорбну - горбак мій не жаліє.

Якщо мовчить - чекаю на грозу,
Достатньо раз на неї глянуть оком.
А тулиться - у ліжко понесу,
Став ясновидцем, чаклуном, пророком.

За бороду ухопить - це каприз,
Вже звик. Жіноцтво - як маленькі діти.
Зубами клацне - утікаю в ліс
Розійдеться, то може й придушити.

Приліг. Та чую голосок краси -
Жона гарчить на мене лютим барсом.
Пора знімати ліфчик і труси,
Інакше борщ сьорбатиму без м"яса.

19.09.2018р.

Осінь

Дременули в Африку стрижі,
Зрадники - покинули домівку.
Осінь - не пора, а стан душі,
Любять люди хлипати одвіку.

Ти візьми тупого колуна,
Заготуй батькам дрівцят на зиму.
Ні, не хочеш? Манить...таїна
Місяця, який у висях блима?

В падолистах кублиться печаль,
В павутині кущик живокосту.
Кажеш - це поезії Грааль?
Помиливсь,- банальне пустозвонство.

Лупить бабця стиглі гарбузи,
Трусить дід із яблуками гілку.
Бризки ж ностальгічної роси
Від безділля змочують сторінку.

В інтернеті наростає шум,
Сердяться невдатні пустомелі.
Я ж бо косу осені чешу,
Яра мідь вкриває голу землю.

19.09. 2018р.

Потрібна допомога?

Кохання платонічне - для мерців,
Остиглих душ із льодяною кров'ю.
А я живий! Тож мавку на приціл
Беру щодня й освячую любов'ю.

Куди не глянь - одні одинаки,
Зацьковані у шлюбах люди-тіні.
Вулкан погас. Вогонь дотлів жаркий,
Байдужість розкошує на перині.

Гомункул ходить, вірші пише, їсть,-
Нещасна, нежива, заснула лялька.
Всьому виною - сексуальнй піст,
Чуттєвості у трупа - кіт наплакав.

До світла треба линути щодня!
Відкрити серце для стріли Амура!
Любити починати тра зрання,
Найкраще - галопуючим алюром.

А сонце сяде - чвалом, навпрошки,
Забитись крадькома углиб діброви...
Сідлаючи опуклості м'які
Невтішених будити чорнобрових.

Тигриці полюбляють дику хіть,
Альков - це рай земний, а не барлога.
Якщо жона колодою лежить -
Ти винен сам. Потрібна допомога?

18.09.2018р.

Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,
Кабака мерзне, наче у евенка.

Ну, а тобі всього лиш двадцять літ -
Моторна і до пестощів жадезна.
Відчула серцем - я не просто дід,
А бог Ерот! У любощах бомбезний.

Учив Зевеса знаджувати краль,
Писнув індусам хтивим "Камастру".
Коли я поруч - пощеза печаль,
Святі й пророки замовкають мудро.

Жона байдужа до машин і шуб,
Цінується лише кохання стогін...
- Чого пищиш? Гаразд, уже біжу-у-у! -
Скажу вам, браття,- важко бути богом.

18.09.2018р.



Ніжки

Побачив дів китайських на параді,
Від шоу й досі, браття, без ума.
Коли ж у мавок ноги кривуваті,
То настрою хорошого нема.

Бо ніжки - перша зваба чоловіка,
По них струмують погляд і думки.
Як скаче курка - півень кукуріка,
На сідалі сидить - неговіркий.

Нога модельки проситься у руки,
Немов кричить: "Ходи сюди! Бери!".
Дивитись на таке - солодкі муки,
Мій друг увидів - миттю захворів.

У надбогині хвицалки до неба
Впираються в опуклості пружні.
До того ж- сексуально-сухоребра,-
Такої захотілося й мені.

А він - козак! Недовго вуха чухав,
До чуда "шасть!" - і вже в раю! Меткий!
Звисають ніжки з пліч однині в друга,
Тепер щодня обцьомує литки.

P.S:
Стегно до мене люба притулила,
Аж волос дибом став на бороді.
Нога довжезна - це велика сила,
Клюють на неї навіть і діди.

18.09.2018р.

Цьом!

Пригорнися до мене, кохана!
Дай поторсаю вушко твоє!
Мій цілунок палкий, елітарний,
Прикладуся, то скажеш "О, є!".

Цілуватися нині не вміють,
Лиш ялозять вогким язиком.
Я ж розтуркую пристрасні мрії,
Закипають чуття, молоко.

Губи м'яко огортують мочку
І ворушать на них волоски.
Люба муркнула: - Я тебе хочу!
Поцілуй груденята м"які!

Розціловую віддану душу,
Зняв сорочку з батисту, жилет.
Курку півень уранці ворушить,
Гріє даму козирний валет.

Зупинився на мить на горбочку,
Впав у пущу, мов зрізаний сніп.
Язиком як м'якеньким листочком
Ворухнув у вогкій борозні.

Разом з місяцем квіточку цьомав,
Вигиналася луком краса.
Ніч пройшла. На годиннику... сьома!
Ну і ну! "Політав" в небасах!

Дрож у тілі і сухо у роті,
І важка як чавун голова.
Від "трудів" захропів на роботі,
Лобом столика поцілував.

18.09.2018р.

Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,
Прихопимо лікерчика в півлітрі.

Хотілось ренесансу, рококо,
Намалював картину Обіцяйло.
На виборах обляпав нас медком,
Текло по вухах, в рота не попало.

Тепер у люду незавидна роль,
Бідуємо,- самі у тому винні.
Кричіть "Віват!" - цукерковий король
Відкрив іще три сотні магазинів.

Зайшов в один понюхати халви,
Поглипати на європейські ціни...
Голосували за царя і ви,
Тому в державі нині - голі стіни.

Татьбу з кишень не спишеш на війну,
Пливуть в офшори крадені баблоси.
З "Рошена" - чуєш - запашок війнув?
Солодке варять - вибори на носі.

16.09.2018р.

Тиша

Про владоможців, радять,- не пиши,
Потрібні у країні мир та спокій.
Іди но краще їсти біляші,
Масним кавалком ляпни у долоньки.

Комфортно владі тільки в темноті,
На світлі не живе червиве плем'я..
В чиновників - добробут на меті.
Та не для нас, і в цьому вся проблема.

Лягають на папір сумні рядки,
Бо правда не спливає в нас без крові:
Гонгадзе порубали на шматки,
Якби не гавкав - був живий-здоровий.

Ціна питання, начебто, проста:
Мовчати чи прогнати упиряку?
А ззаду шепчуть: "Годі! Перестань!
Пиши-твори про пишногруду мавку"...

Хотіли дар купити і за мідь
Аби пером зчищав із влади сажу.
Нехай народ не думає, а спить,
І голосує так, як зверху скажуть.

Попихачі царку лаштують трон
Аби усе було у шоколаді.
Злодюгам помагає і закон,
Простому люду - лиш промінчик правди.

18.09.2018р.

Істина

Мудрість прийшла із роками,
Істини колють ножі:
Чесний -працює руками,
Злодій - торгує чужим.

Кличе до ятки барига,
Хвалить заморський товар.
В небо від радості плига -
Буде із краму навар.

Ріжуть на шмаття заводи,
У будячинні лани.
Їдуть із Азії "Хонди"
Аби хохол запанів.

Власні куфайки не в моді,
В шубі монгольській - цабе.
Глипає втрачена гордість
Із чужинецьких лабет.

В мене ж - невдячна планида,
Совість - єдина маржа.
Сію пшеницю та жито,
Людям роздам урожай.

17.09.2018р.

Життя підступно поміняло колір,
Трагедія - на зміну вар'єте...
Без жінки світ немилий, гаснуть зорі,
І ложка з супом в рота не іде.

На тиждень у село чкурнула в гості,
А я один зостався, наче перст.
Без милої - труна подружня постіль,
На мріях про кохання - жирний хрест.

Казав " Давай поїдемо на води,
У морі попурнаємо удвох.
Та їй миліші бур'яни, городик,
Лопати, вила, картопляний льох.

Я вивчив люту позу в Камасутрі,
Купив новий у рюшах пеньюар...
Лишився на трюмо кавалок пудри,
І дощик сірий хлипає із хмар.

Ще б пару днів і луснуло терпіння,
Наклав би руки.. Але тут "ба-бах!":
Вернулася замучена богиня!
Розсіялася на душі журба!

З розгону " бух" на руки чоловіку,
Водиці просить вже четвертий глек.
Отямиться - помасажую спинку,
Сіднички та скрипучий поперек.

16.09.2018р.

Снага

Хтось має від любові тільки крихти
Або страшиться й мацнути панянку.
А я не хочу навіть відпочити,
Послало небо цікавезну мавку.

Щодня її обцьомую парсуну,,
Розм'якшуючи вогненосні піки.
На мене зверху всілася красуня,
За вухами здригаються колінки.

А вередуха мовить: "Хочу знизу!
І так - аби літала в піднебессі!".
Ну, що ж - несу її до парадизу,
Долонями погладжуючи перса.

Сьогодні знов амрітою упився,
Втішає слух богині хтивий стогін...
Єлена пригорнулась до Паріса,
А в Менелая виростають роги.

16.09.2018р.

Веслує літо у затишну гавань,
Жбурляє Персеїдами у степ,
І вже вуста калинові ятряні,
Вирує осені п'янкий букет.
І приторкнеться припізнілий промінь
Смичком жаги до білих струн беріз.
Вальсує осінь, огортає спомин...
О, сяйна охро, смуток й парадиз,
Твоїх очей спокусливі тенета,
Твоя ошатність і німа печаль...
Кленовим листям сиплються сонети,
Вальсує осінь...у сріблясту даль.

Йдеш вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Ти щасливий.
Он воно, щастя, тримає тебе за руку,
усміхається - щиро, радісно, легко,
танцює в глибині очей,
рибкою пірнає в серце. Ти щасливий.
А люди озираються, заздрять,
зазирають в очі, благають -
поділися! віддай! ми теж хочемо
бути щасливими!
І ти міцніше стискаєш своє щастя,
закриваєш очі, замикаєш серце.
А раптом щезне?
Та не сидиться в закутку потаємному
непосидючому щастю:
виливається, випірнає, випліскується
хвилями радості, зачіпаючи кожного,
торкаючись кожного,
і спів його - відгукується, розлітається,
розчиняється в інших очах, в інших серцях.
І лунає його пісня на всю вулицю, на весь світ,
бо не може пісня звучати в самоті.
І співає щастя - віддай і повернеться,
віддай і отримаєш, відкрий і подарують!
Йдуть вони вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Вони щасливі.

15.09.2018

Падають горіхи... падають...
мов долі людські на стріху:
з кимось падає ціла епоха -
хтось відлітає тихо;
хтось аж до краю наповнений щастям -
хтось, мов осіннє листя,
падають люди-горіхи... падають...
до раю і пекла ближче...
Хтось відкриває м'яку серцевину,
хтось - крижане осердя,
хтось не пробачить другу провину,
хтось, мов саме милосердя.
Мрії в горіхів прості до смішного,
в руку чиюсь упасти,
всі, від великого і до малого,
душу готові закласти!
Струшує дерево плід перезрілий,
струшує зрілий й зелений,
і неважливо - чорний чи білий,
встелено ними... встелено...

14.09.2018

Полинова осінь
Краєм неба просинь
У тумані тужно
Журиться верба,

Сонце непривітне
В хризантемі квітне,
Дощик тихо плаче,
Бо тепла нема.

На вербові коси
Світанкові роси
Павутинносрібна
Райдуги печаль,

Тиша солов"їна -
На вітрі пір"їна...
Кришиться повітря
На терпкий кришталь.

Не кусайте мене, дівчата,
Бо хороший, коли й не сплю.
Від Амура усі таланти,
Із Венерою вічний шлюб.

Розбираюсь у поцілунках,
Де - любов, де - звичайна хіть.
Хоче ночі жаркої юнка,
Їй зі мною на це щастить.

У сусіда торбина грошей,
Інший - лан прикупив землі.
Ну, а я лиш кохати можу,
Заздрять дару всі королі.

Знов богиня пливе до спальні,
Кличе щоби і я приліг.
Так і бути - вшаную пані!
Бо любити красу не гріх.

За вікном зоря світанкова,
Не натішиться мартопляс.
На папері усе чудово,
У житті - краще в сотні раз.

12.09.2018р

А на трояндах сьогодні роса.
Їх дощ цілує, чи знову плачуть?
Що хліб їмо – а проїсться краса,
І «Змовкни!» скаже ще вчора мачо.

А я ж не квітка, щоб відцвісти
І все забути з опалим квітом.
Боліти ж будуть твої листи
З любов’ю в віршах, із цілим світом

До ніг моїх… Бо росту до зір,
Коли в очах ти шукаєш зорі.
І об асфальт мій низький уклін,
Коли – краплина в калюжі-морі.

А на трояндах сьогодні роса.
Бо дощ пройшов і усе позначив.
Мене також, бо і я краса,
Що відцвіте… І не винен мачо.

Хочеться тепла краплину ще,
Щоб пахтіло липою, аїром...
Чхає хвора осінь під кущем,
Бо надворі холодно та сиро.

Хто сказав, що осінь золота,
А на плечах пишні шати-шмати?
За вікном добу уже сльота,
В неї ниють кості, хворі гланди.

Їй потрібно чаю, пиріжків,
І любові (для імунітету).
Має ж - фотосесії важкі,
На поталу віддана поетам.

Дай їй спокій хоч би на сезон,
Не торкайся лапами красуні...
Знову пишуть - про осінній сон,
Листопади, гарбузи у клуні.

Заховав і кисті, і мольберт,
Не малюю більш пейзажі людям.
В ліжку осінь втомлено сопе,
Я у неї примостивсь на грудях.

11.09.2018р.

Сон?

В клубках зміїних є своя краса,
І москалі бувають непогані:
Цілуються, вшановують Пейсах,
Горілку люблять, балалайку, "money".

Інакше й не звертається до нас
Як "малорос" або "хохол-мазниця".
А скажеш "українець" - миттю сказ,
На вигляд добрячок, насправді - гицель.

Піймали сіті сонного жука,
Павук у лапах лялечкою крутить.
Та здобич цього разу заважка -
Порвалися липкі, отруйні пута.

Джихад. Невірних знищать до ноги,
Кують окови нам кремлівські хани.
Не буде миру, дружби, пирогів,
А буде січа, пастки та обмани.

По виноградних лозах їде танк,
"Віджато" острівець, заводик, дачу...
Мабуть, це - сон. Насправді все не так!
В Криму весна. Але чому ж так лячно?

11.09.2018р.

Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Ніч одягає сорочку шовкову,
місяць не згоден прийняти відмову,
пальці торкаються вигинів тіла,
місяць коханку пестить уміло,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні трояндами встелене ліжко,
і погляд притягують вигини ніжки,
забуті цукерки сумують у вазі,
а місяць у мріях вже б'ється в екстазі,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова,
смакує з вином полуниця в сметані,
та тільки не їжа у місяця в плані,
легкий поцілунок, і шурхіт тканини,
і двоє дуетом летять до вершини,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!

10.09.2018

Я переплакав дощ. Роси було до біса,
Жона усеньку ніч втирала сопляки.
Бо взявся за ножа і пальчика урізав,
А він щодня шкребе поезію таки.

Хотів допомогти на кухні власній музі,
Кайлує цілий вік, а я лише жую.
Махнув разок ножем і поваливсь без пульсу,
Вже думав що хана, трагедія, каюк.

Прошепотів Пегас: " Покинь тупу лопату,
Обценьки, молотки, ганчірки та вантуз.
А в жінки - мозолі. То як мені не брати?
Я - чемний чоловік, хоча й богемний туз.

На днях підняв стільця, то вискочила грижа,
Пательню облизав - одразу пухирці.
Усе мене пече, чіпляє, коле, ріже,
Чалапає жона за мною назирці.

Є вої, лікарі, є паперові миші,
Дивитися на них не можна без жалю.
Нехай сидить поет під вишнями та пише,
А я йому чайку духм'яного наллю.

10.09.2018р.

Нехай пише

Це - не поези. Тоне все у мряці,
Немає світла, грубощі одні.
А том великий! Це ж бо стільки праці!
Писалося без свят і вихідних.

Можливо, і праві були зоїли,
І критики сміялись недарма.
Бо образи важкі, неначе брили,
Копнути глибше - сенсу ніц нема.

Підкраввся ззаду тихо до бомонду,
Дивлюся на маститих у шпарки:
Кладе "титан" шарами позолоту
На випрілі словесні остюки.

М'яке у моді, ні про що, сяйнисте,
Пахтять жоржини, мед, одеколон.
Піїтів сонми розминають кисті,
А я серйозний, а не балабон.

Даремно моршив лоба, супив брови,
Сказали - щось не те нагородив.
Жбурляю в грубу думи паперові,
Нехай горять усі мої труди.

10.08.2018р.

Покаюся. Ізнову, браття, винен,
А, може, то у мене їде дах?
Поцілував богиню нижче спини,
У відповідь лунає млосне "Ах!".

Рожеві щічки вусами погладив -
Летять у піднебесся крики "Ох!".
Підстрибують як м"ячики принади -
О, як же гарно, друзі, нам удвох!

А шийку поцілую - мружить очі,
У губки - ноженятами "хвиць-хвиць".
Постійно стогне, крутиться, бурмоче,
Мене поклала в ліжко горілиць.

На дзигарях старих година шоста,
Від криків всеньку ніч не спав Рябко.
Не любощі - катівня чи Голгота,
А з клуні чути "Рох!, "Му-му!", "Ко-ко!".

Піду, мабуть, не догодив Венері
Чи не туди з цілунками пірнув.
Та мавка зачинила хутко двері,
Веде в альков загладжувать вину.

07.08.2018р.

З голодухи я тещу подряпав.
- Добре,-каже,- чекай, не кричи!
...недосмажені курячі лапи
Розбудили мене уночі.

Жінка з ляку зомліла у ліжку,
Я зелений, гарчу, наче рись.
Теща сміхом впивається нишком,
Взяла цебра, зібралась до кіз.

І мені скоро час на роботу,
Одягаю хутенько штани.
Трохи, правда, напнувся животик
І затерпли (сидів!) "кавуни".

Входить теща, аж йокнуло в грудях,
Верещить між ногами свиня:
- Буде зятю любимому блюдо!
Із підливою! Чудо! Ням-ням!

Похудішала втомлена кирпа,
Не жував вже нічого три дні.
П'ю чайок,- там і м'ята, і липа,
А м'ясця вже не хочу! О ні!

05.09.2018р.

Под ветвей густым плетеньем,
Где и в травах изумруд,
Изумрудное свеченье
Я ловил и там и тут.

И, развиты зелень-ветром,
Ветви зелено цвели.
В изумрудном дивном лете –
Тайный взгляд из-под полы

Расстилал мне светотени,
Брызг улыбки в тишине,
И, с салатовым оттенком,
Солнце их бросало мне.

Чарами до онеменья
Пеленало их средь трав,
Словно камень драгоценный
Мне даря…иль я не прав?..

Красуню цілувати - чиста блаж!
Найліпше - у вишнево-спілі губи.
Тремтлива длань заходить у віраж,
У відповідь лунає "Милий! Любий".

Догнала аж на старості судьба,
Покликало життя в свої обійми.
По душах промінь сонячний стриба,
Упали застороги, розум, ширми.

Танцюємо удвох тантричний вальс,
Розпліскується музика Вівальді.
А збоку зупинився мудро Час,
Даруючи хвилину благодаті.

Для чистих серцем рай один - альков.
Амур амріту наливає в джезви.
Цим Всесвітом керує лиш любов,
А жінка - це і є маленький Всесвіт.

05.09.2018р.

Ще днина тягне світлу нить,
Та сходить вже зоря сяйниста.
Під вітром листя мерехтить,
Неначе пальці піаніста.

Присіло дерево в «пліє»*
Немов зібралось танцювати…
А інше мовби дограє
Вечірню осені сонату.

У сутінок сумній красі
Так ненав`язливо, аж кволо
Цикади в кілька голосів
Доповнюють пташине соло.

Ці саду ніжності п`янкі…
Та зоддаля на всіх них тисне –
Автівок гулом, літаків,
Мов духовим оркестром – місто.

3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Правду мовлю дурну, обсмалю на вогні кабана,
Повитягую з власних очиць шпичаки і колоди:
Люди люблять солодке ( у цьому не їхня вина),
Компліменти і славу - для его цілющі декокти.

Погортав альманах. Загалом - побрехеньки пусті,
Покарлючені істини, дрібка масних краєвидів.
Кожен твір недоладній, як постріл в бою холостий,
А слова - не слова, - збиті в строфи мерці-інваліди.

А в невизнаних геніїв криза - не плеще народ,
Не торкає поезія вишня утомлені маси.
Брат побіг на завод, кум сапає сусіду город,
Їх реалії -втома та піт, не зачовгані фрази.

Гинуть люди від раку, задавнених нейробластом,
Від писні -тільки я: почитаю і лускають мізки.
Просить песик "Погладь!" і вихляє кудлатим хвостом,
Я і гладжу сердегу, у пащу стромляю сосиску.

Пожалію й тебе. Напишу коментар-позитив,
Не казатиму "Більш не твори!" - це жорстоко і підло.
Правда спить? Ну і добре,- не буде халепи-біди,
Люди прагнуть хвали,. Умочаю перо у повидло...

04.09.2018р.

Капець

Розбестила монашка монастир,
Нагодувала братію любов'ю.
А у Полтаві - ніц нема, пустир,
Лише Пегаса дзеленчать підкови.
'
Із дня у день підкрапує сльота,
Мощуся на зимівлю, рию нори.
А жіночка, скажу я вам - ще та,
Опісля неї треба в санаторій.

Потроху музу ззаду підгриза,
Брикається постійно кінь крилатий.
Сатира виручає! Це - бальзам!
Намазався - і мухи до лампади.
'
Нарешті відкотився колобок!
Свободу удихнув на повні груди.
Побрити варто пахви і лобок,
Планую завтра вигулькнуть на люди.

03.09.2018р.

Бачу тему, аж перо дрижить
Поступово всі одкрию карти.
Ми ховаєм істину в олжі,
А в брехні дошукуємось правди.

У Полтаві скаче кенгуру,
Хвостик дістає аж до столиці.
Може, я чогось не доберу,
Бо пишу про спілі дупки й циці?

Той хвостище лупить всіх підряд,
Розлякав на сайті чорногузів.
Кожному митцеві - міх порад,
Розірвались дружба і союзи.

В кухлі буря і черговий сказ,
На кону словесні викрутаси.
Тут би циган миттю розібравсь,
Лупаками блима на Пегаса.

Без сатири віршик - золотий,
А на світлі - сіро й нецікаво.
Досить. Наберу у рот води,
І піду в садок ловити гави.

03.09.2018р.

Пора

Ряба жона - весела і не злюща,
А з гострим носом, звісно, вереда.
Здиратиме щоденно шкаралущу,
Обсмиканою буде борода.

Нема рябих! Чкурнули до Європи,
Там бум на кирпоносих і рудих.
Тому усе життя ходжу в жалобі,
Амуру чимось я не догодив.
'
'Куди не гляну - діви дятлодзьобі,
Ще й гострі як у тигрів пазурі.
Знайти собі дружину - той ще клопіт,
В метро шукав, на пляжах - аж зопрів.

У фей іззаду камінь, не памушка,
(чоловіків лякають кістяки).
Мій ідеал - струнка, під небо тушка
І в салі куртуазні мослаки.

Вовтузяться давно друзяки в гніздах,
Моя ж пустельна нудиться нора.
...Іде назустріч відьма пломениста,
Знайомитися, братики, пора.

03.09.2018р.

Все ще збереглося: сонечко яскраве,
Печія-спекота сушить береги.
Озеро сміється сяйвом величаво
І лілеї – в танці злотнім навкруги.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

Завмирає вечір у чарівнім гаї
І шепоче тихо лагідні слова.
Він мойого серця ласку зберігає,
А воно, зраділе, ніжністю співа.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

Де-не-де палають, багряніють віти,
Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
Та прошу – затримай мряку й холоди!

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Тепер моя жона без целюліту,
Біля сапи ізвечора дріма.
Поїду на роботу відпочити,
Втомився від картоплі - сил нема.

Забитий погріб, усмхнувся гордо,
Кочу до клуні дині, кавуни.
Загнала влада музу на городик,
Пегасик обволочує лани.

Одгарцював і сторч, і на колінах,
У картопляних риючись ровах.
На працю надихала Україна,
Пирій, осот і злюща кропива.

Не мучають безсоння і натхнення,
На диво - навіть гамати не хо.
Одне спасіння. - брага є скажена,
Занюхую зеленим лопухом.

Упав під тин, розслабилися нерви,
Зникає дрож, ясніє голова.
А осінь вже погрюкала у двері,
Росою луг щоранку умива.

02.09.2028р.

Полтава. Ранок. Тиш. Аеродром.
На полі косить дід хазяйновитий.
Мальвіна ж пише вірші. А П"єро
Пішов коханцю дарувати квіти.

Життя пливе в ніщо, стікає час,
Немає ні любові, ані друзів.
А поруч - молодечий мартопляс,
Ростібує рука останній гудзик.

У Ворсклі мавок-лоскотух нема,
Усі в столиці - до ста літ пологи.
Тортиллу тягне в пущу Дуремар,
На старість звеселивсь - ні дня без оргій.

Вставляю у панно останній пазл,
Озвучую фінал в любовній мантрі:
Маріонеток смиче Барабас,
Ніс Буратіно догоря у ватрі.

01.09.2018р.

Після втіхи - хропаки, нірвана...
Але я ще ласки не наївсь.
- Постріляй очицями, кохана!
Кінчик носа устроми увись!

Он, сусід щодня стрибає в гречку,
А мене вважає люд святим.
Ніжки на плечах? Тримай вуздечку!
Відпочила? Ну, тоді летім!

Ох і гарно попід небесами!
Пташечка співає "Ох!" та "Ах!".
Тричі поспіль здав важкий "екзамен",
Розкошую, наче падишах!

Лінюх повза із радикулітом,
Ззаду відгодовує м"яке.
Натомились. Треба відпочити,
На фінал заходим у піке.

31.08.2018р

***
дзень
дзенькає монетою крапля роси
падаючи з листочка у порожнє відро
біля ґанку

дзен
достигає під серцем
наче яблуко
під ранішнім променем

день
вилуплюється з чорного яйця тиші
і тулиться до руки
тонконогим курчатком

дум
ніби бджіл довкола
меду шукають
у квітах сивих

29.08.18 © Василь Кузан
 

Одчепилась мара аж під осінь,
Надто довго химеру терпів.
Довелося влупити по носі
Та скрутити млинця на губі.

- Все не так! Все не те! Не до ладу! -
Верещала, неначе пила.
То на шию ловкенько присяде,
То пір'їну скубне із крила.

Скреготнула об стелю корона,
Дощ із іскор в обличчя війнув.
Залящало: - Не мацайте трону!
І шануйте! Шануйте! Шану...

Позакривано наглухо двері,
Сів писати любовні рядки.
Глип в вікно - знов напружились нерви -
В хату світять чиїсь лупаки.

29.08.2018р.

В садку

Вимуркує під боком кіт Баюн,
Хитається калини всохла парость.
Розтанула безслідно мила юнь
І силою веде до шлюбу старість.

Мій друг поважний, в салі, запанів,
Рохкоче паця, мукають корівки.
Я ж сивим став, а мудрим - досі ні:
Ані землі, ані майна-готівки.

Є хрестик, ліжко, ложка і жона,
І домовина з дуба на горищі.
Обходить стороною дім варнак -
Нема чого украсти, окрім віршів.

У світі, кажуть, сіро без митців,
Сяйнистого бажають, меду, шарму.
Та на слова немає покупців -
Товар дешевий, не беруть й задарма.

Засумував. Мокріє борода,
Не лізуть геть у голову рулади.
Захлипав дощ, кульбаба обліта,
Із саду хутко човпаю до хати.

28.08.2018р.

Насолода

О, читачі! Од вас, сумних, іду я -
Зовуть на поле бульбові рядки.
А сонце пражить! Спека аж лютує,
Комарики встромляють хоботки.

Хрустить у попереці, крапле з носа,
Від куряви почмихує жона.
Од лінощів рецепт - похила поза,
А стане млосно - з"їжте кавуна.

Вганяються в ріллю стрункі лопати,
У небо настовбурчились задки.
Поете! Покажи чого ти вартий!
Помни добряче кволі п'ястуки!

Моя найкраща поза - на колінах,
Коли встаю, копита аж дрижать.
У возиках, на роверах, машинах
Бурундуки цургенять урожай.

Він цьогоріч, скажу вам, знаменитий:
Є крупна, є мілка - на всі смаки.
А трутні вдома пишуть тинди-ринди
І шпетять працьовитих селюків.

Мішок на горбака з розгону "Опля!",
Аби не впав - підтримує кума.
Коли, братва, копається картопля,
То на дурниці часу геть нема.

30.08.2018р.

Ось і літу кінець. Закрутив огірки, помідори,
Втретє викачав мед і картоплю у погріб поклав.
Час прийшов для поез, рок-н-ролу, картин, ораторій,-
Побіжу в Гідропарк і Дніпро подолаю уплав.

А нудистам лафа - дме і дме із Сахари сірокко,
В афродіт і венер на сідницях дрижать волоски.
На столичних наяд звично мружиться Ероса око,
Хвилі пестять литки, те що вище - якісь мужики.

Із дівочих пупків пробиваються лотоси дивні,
Без любовних рулад-панегіриків не обійтись.
Я відшукую ритм поміж брівоньок ламаних ліній,
Та натхнення нема, патичка розворушує біс.

Між усміхнених фей мій талант розпорошився знову,
Всі думки про любов, а про вічне творити не хо.
Повернусь у село і до ночі пилятиму дрова,-
А на Довбичку хай приїздить генецвале Міхо.

Ось і осінь прийшла. Зажурилася баба Параска,
Зуб останній пропав - проковтула, мабуть, уві сні.
Для митців треба тиш, а не хтива оця свитопляска,
Хай ударить мороз, ляжуть крига метрова та сніг.

27.08.2018р.

(Довбичка - острів у Києві, де загорають нудисти. Знаходиться навпроти дитячого пляжу.)


Марнота
Дурниці потрібно казати із поглядом мудрим
Аби вам повірив на слово нервовий народ.
Стрижуться баблоси із лохів, з баранчиків - кудлі,-
Ось, яхту купила, півраю, будується корт.

У Раді лафа, кожен другий - кабанчик огрядний,
Мандат необхідний, інакше прибуткам кранти.
Поети також брехуни, тільки вельми невдатні,
На хліб не зароблять - дешеві занадто труди.

Чортиську несу ритуальну валізу готівки,
Доїтиму люд - беззаконня законом стає.
А в лірика криза - мотузка звисає із гілки:
Вперед, не вагайся! Коньяк вже налив сомельє.

Товпа лизоблюдів докльовує зронені крихти,
Несуть підприємці ясу, обціловують торс.
Писака ж сидить і обкусує капосний ніготь,-
Не зна чого хоче, в кебеті одвіку хаос.

Читаю для тонусу віршики в ліжку плейбою
(втомився від сексу, під боком нахабно дріма).
Слова на папері, насправді - розмова з собою,
І ліків од цеї хвороби в аптеці нема.

27.08.2018р

Дратівливе

У небес виклянчуєш краси?
Щоб жилося легко, без печалі?
Ти дурниць у Бога не проси,
Краще надішли веселий смайлик.

Побажай здоров'я і дівок,
Та до мене хутко повертайся.
Я тобі зніматиму наврок,
Дуже на халявне, бачу, ласий.

Спокій це, насправді,- боротьба,
А краса - шалений танок, пісня.
А в сусіда щастя - у гробах,
Процвітає надмогильний бізнес.

В мене ж - орхідея зацвіла,
Бо навчився квітку цю любити.
Ти ж купив її - й усі діла,
Кинув зів'ядати в баби Ліди.

Ніі зерна, ні саду не зростив,
У пошані скнари-торбохвати.
Шастя -це трудів людських плоди,
Праця для добробуту громади.

28.08.2018р.

Старість

Ранок важко злетів з повік,
Прокидаюсь розбитий, хворий.
Не нагадуй мені про вік,
Не люблю я таких історій.

Хочу бути як Аполон
Та дівчат на руках носити.
А тримаю лише стило,
Бо за рогом надгробні плити.

Слабне бас і дрижить рука,
На сніданок - вода і коржик.
Окуляри добу шукав,
В павутині подружнє ложе.

Прохурчала чуттів гроза,
Голова, наче дуля лиса.
На пуантах лежить кирза,
А на скрипці мішечок рису.

А пройшла тільки сотня літ!
Не старий...Ну, хіба що трошки.
Глип у дзерало - сивий дід,
Лоб і щоки в глибоких зморшках.

Спазмалгон уковтнув, "Хеллак!",
Камінь коле пропиту нирку.
Та в душі я іще козак!
...Прослизнула сусідка в хвіртку.

28.0.2018р..

На гостре каміння упав. Твердо.
Піджовує мовчки товпа.
Мій запис у книзі буття стерто,
Бо мойра глуха і сліпа.

Племінникам буде земля, хижа,
Три ворохи валянок, шуб.
Я знаю - попереду ніч, тиша,
Віночок, могила і труп.

Вже падав під ноги людські в яму,
Писали бучний некролог.
Не вірю у долю, гріхи, карму,
Сьогодні панує бабло.

Диви - ескулапи бредуть! Ноші
З синтетики карлик приніс.
Схилився і шепче: - Давай гроші,-
Страховки жадає "Борис".

Сьогодні уже не дійти з ЦУМу,
Хароне! Обола підкинь!
На пластику надто мала сума.
Прощайте, братове. Амінь!

26.08.2018р.

А сьогодні віншую пернатих,
Горобцеві кришу коровай.
Солоденьке люблю роздавати:
- Гей, лелеко! У чергу ставай!

Дятел пайку отримав хвалою,
Качконосиці оду писнув.
Йди, цибатий! Всі ранки загою!
Маю мазь від зазнайства масну.

Утирати доводиться дужче,
Аж бусла від мікстури трясе.
Гарно липне сатира цілюща,
Пір'я з гузна вилазить усе.

Розлітається пух по столиці,
Пада в борщ, на канапки, млинці.
Ірокеза лишив на голівці -
Все ж він птах, а не лин у лусці.

На плечі засміялася муза,
Щось Пегас під хвостом облизав.
Нове пір'я росте в чорногуза -
Ще літатиме він в небесах.

26.08.2018р.

Мрії та бажання

А на пательні - рибка золота,
Зловив на кузьку в морі-океані.
Ще трішки і напхаю живота,
Шкварчать у маслі мрії-побажання.

Не вірю у собачок говірких,
У джинів, фей, які несуть удачу.
Виделкою наштрикнуті шматки
Мій стравохід зсередини побачать.

У кістку в горлі вірю. Так бува.
Реальні, а не фікція купюри.
Оце, панове, і усі дива,
Казкові млива, ермітажі, луври.

У небо чхнув. За хвилю звідти "Гуп!"
В каструлю впала й верещить закуска:
- Чого кричиш, неначебто на пуп?
Ти не жар-птиця, а звичайна гуска.

26.08.2019р.

Під укіс літо тисне педалі
в баритоновий рокіт грози…
Безпросвітня мара. На вокзалі
ні душі... Ні троянд, ні сльози.

Сірі постаті на видноколі,
Крапля туги у цівці дощу.
Рейки вільні, відіграні ролі.
Не вагайся... Не бійсь... Відпущу...

Хто зневірився - небо не просить
воскресити минуле. Давно
не тримаюсь за марево. Досить
ткати з ветхої пряжі рядно.

Кане в Лету осмута. Жалобний
віднайдеться, що спалить альбом.
В судний день не обілиться жодний,
тож каміння збирати обом.

Не приборкати біль норовливий.
Щухне злива - себе не втрачай.
Відболить, чи згадаєш? Щасливо...
Потяг сліз не чекає... Прощай...

2017р.

У порожній кімнаті — зрадливі тіні
Ніби видіння — на тій он стіні
На цих стінах на тих стінах
На кожній із них —
Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
Ну ти ж не проти що я навпроти
Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

Слухай
Ти можеш кричати якщо хочеш
Якщо можеш
Якщо не заціпило рота
Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
Збірна знань про мікросвіт
А ти мені — про тіні на стінах
Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
Визначся вже на якій ти стороні
Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

Лиши своє серце — мені
Мій любий
Я вже у іншому світі та ти — ще ні
Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
Не варто
Мій любий -
Дограєшся до інфаркту

У тебе більше немає спроб
Немає карт
Немає фарту
Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
Твоя свідомість вже здійснена -
Буття по Сартру

У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
Порожня кімната
І кілька секунд до старту

24.08.2018

Я не піду у вас на повідку,
Чужі не захищатиму знамена,
І не одержу зірку на рамена
За вашу вірнопіддіність гидку.

Та України я вам не віддам,
Не візьмете її – хоч подавіться.
Бо не для вас коло́ситься пшениця,
Бо ви – ніщо блакитним небесам.

І наші синьо-жовті прапори
Не вам хапати чорними руками...
Були ви і зостались ворогами –
Хоч вас у вишиванки убери.

2012-2018

Ночі серпневі уже прохолодні,
Подихом осінь, немов крадькома,
Владу свою демонструє : «Ви згодні?
Знову зустріти погоди холодні?»
Адже, так буде, вона недарма
Нам сповіщає, що пісенька літа
Скоро останній завершить акорд.
Колір зелений втрачає «еліта».
Мабуть, дощами не дуже омита,
Прагне, хоть якось побити рекорд:
Треба затриматись! Літо думками
З вітром владнає, і він замовчить.
Швидкість вгамує свою під замками,
Лють, опануючи обіцянками,
Бурю осінню зупинить на мить!
Хай ще всміхається літня блакить!

25.08.2018
Свидетельство о публикации №118082500067

"Така у мене справді ти одна!" -
Видзвонюють льодини, мов червінці.
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

Ти - молоде, грайливе ще вино,
Що сяє сріблом, піниться в бокалі...
Уже б узяв, покуштував давно,
Та думаю, а що ж то буде далі?!

Як вип`ю зразу - захмелію вмить,
Та до тверезого дійду я стану,
Смаку іще не встигну оцінить,
Або й цілком цінити перестану.

Тому і залишайся ще, постій.
Моя байдужість, то мов льох, кохана.
Відстоюйся у ньому, молодій,
І станеш ти ще більш мені жадана.

Я теж колись опущуся туди,
Схоплю тебе гарячими руками,
Як те вино, відстояне роками,
Щоб захмеліти раз і назавжди!

7490 р. (Від Трипілля) (1982)

Мене Господь ліпив із глини,
Не знаю нащо, таїна.
Обняти хочу небо синє,
В огром пірнути аж до дна.

Мечем до правди дорубатись,
Від зла громаду вберегти.
Але - традиції, обряди...
Бурчить з амвона дяк рудий.

Живи як церква наказала!
Згинайся нижче до ріллі.
Розумним - гроші, дурням - рала,-
Народ потроху і змалів.

Насунув піп алмаз на пальчик
І рушив на ловитву душ.
Кажу: - Обман у рясі бачу.
А він: - Релігію не руш!

Ти - тьми дитя! - злостиво мовить,
Але він сердиться дарма.
В моїй душі окрім любові
Нічого більше і нема.

23.08.2018р.

Без Грея нудиться Ассоль,
Жує підсмажену оливку..
У чоловіка – інша роль:
На люд полює за готівку.

Кричать од жаху дітлахи,
Стріляють із рушниць солдати.
Хто не утік – у ланцюги,
Плантатор золотом заплатить.

Романтикою пахне світ,
Легкий пасат хитає пальми.
У джунглях стогне інвалід,
Шмат м’яса вирвала гізарма.

Песетами бряжчить кабза,
Руків’я шаблі – шкіра негра.
Уже готова ковбаса –
Хутчій, мій лицарю, алегро!

22.08.2018р.

Природа, звісно,- штука гарна,
Довкола хмари і дуби...
Сіяє зірочка полярна,
Кохана грає на трубі.

Сурмить, неначе слоненятко,
Акомпонує бабський хор.
Закінчать марш - гудуть спочатку,
Тональнісь, звісно, до мажор.

Розперезалася джаз-банда,
Аж листя сиплеться із айстр.
Була жона мрійливим бардом,
За медальйона - каподастр.

Та на весілля, певно, здуру
Купив платівку Фітцджеральд.
Відтоді пише партитури,
Майстриня тушів, рок-балад.

Напряг пройшов, уже терпимо,
Реве над вухом саксофон.
Вечеряю щоденно гімном,
А блюз смакує за поп-корн.

Мушву гримучі звуки душать,
Йде носом кров - вже все одно.
Надворі гепаються груші,
Сусіда гавка у вікно.

22.08.2018р.

Свербіж

Серпневий вечір. Жіночка у спальні,
Нахаба-кицька морду суне в глек.
В титанів думки зморшки вертикальні,
А у піїтів, знамо, поперек.

Ліричні вірші неперервно мрячать,
У гузно муза коле, наче ґедзь.
Та це нічого, друже, ще не значить,-
Я теж такий моторний писунець.

То нащо пишем? Помилок до біса,
Ні стилю, ні харизми й глибини.
А результат один: словесна тирса.
Чуваче, стій! Пегаса не жени!

У геніїв як у "Антея" крила,
Лиш я у храмі муз сліпе вайло.
Є ж віники, ломи, лопати, вила,
Так ні - правиця торсає стило.

Ну то і що? Снаги не позичати!
Є олів'є, натхнення й довга ніч.
Уже строчу канцони та рулади,
Бо ляпати чорнилом - звична річ.

2.08.2018р.

В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,
Приречено зректи "Беріть!"?

Обкладені ясою лона,
Готують купелі, хрести...
Раби! Кладіте під амвона
Грошву за кухлика води.

Чи небом писані закони?
Нема усталених оперть:
За срібло - свічі та ікони,
Народження, біда і смерть.

Спаситель скромний, у ряднині.
Душпастир - золотом сія...
Чи люди у зневірі винні?
За них скажу осуду я.

Наживи процвіта епоха,
Дороговказ один - "леве".
Нема у храмах віри й Бога,
Він у душі твоїй живе.

20.08.2018р.

Небо

Запозичив Хронос мить одну
Аби в небі я горів як зірка.
Та життя сусіда-орк зітнув -
На Савур- могилі впав без крику.

П'ятеро лишилося сиріт,
Тягнеться сім'я на захід сонця...
Кліпнув оком втомлено Аїд -
Місця в пеклі вже нема для хлопця.

А зі мною поруч брат і син
Захищали Україну-неньку...
По травиці - росяний кармін,
Виорано "Градами" земельку.

Я погас. Мовчить осліпла вись,
Ну, а ворог брагу п'є, горілку.
У моїй господі оселивсь,
Витирає рушниками пику.

На Донбасі вигуки "Хурра!",
Внуку обривають нитку мойри.
Радості немає - біль, жура...
Небо чорне. Всі погасли зорі.

19.08.2018р.

Писати чи працювати?

Зріють думи, груші,чиряки,
Друг усоте пише про природу.
Я ж, панове, зовсім не такий,
З квітня не вилажу із городу.

Розвелось ледачих писунів
Більше, ніж нахабних колорадів.
Я б усх їх вигнав на лани
Вивітрити романтичні вади.

Що це за професія така -
Шкряботіти прудко по сторінці?
Хай зігне піїтик горбака
І в обиччя віршиком не тиця.

Для початку - хай почистить хлів
І корівок поворушить ззаду.
От де праця, піт і мозолі!
Налітай, братва! Кому лопату?

P.S.:
Ліжечко у стилі рококо,
Пахолок готує хвойну ванну.
На колінах - муза без трико
Кличе за собою у нірвану...

20.08.2018р.

Життя

Я в раю! Вві сні та наяву!
Піднімають мавки звично трени...
Без жінок і дня не проживу,
А вони страждатимуть без мене.

Не люблю заплаканих венер,
Научив Ерот веселим іграм.
Длань вогка зрива барвистий флер,
У клубок сплелися дикі тигри.

Пристрасть - дар! А холод - це біда!
Непотрібна самота у хаті!
Хай кохання ліжком хилита,
Потім опишу процес в руладі.

Душі і тіла в монастирях!
Лона павутиною окуті!
Я би вам знайшов богатиря
Аби віртуозно пестив груді.

Хто сказав: "Кохатися ніззя!"?
Євнухам обрізаним не вірте!
В мене рій цнотливиць на сносях,
Виношені у любові діти.

Цілий вік отак, братва, живу,
Жіночкам щодня знімаю стреси.
Падає богиня у траву,
Час прийшов літати в піднебессі.

20.8.2018р.

Невдале весілля

Довбає брат:: - Побійся Бога!
Доволі вже ловити ґав!
- Он та - кирпатенька -нічого...
Беру жоною! Уламав!

Достатньо бігалось наліво,
Пора шукати повідка.
Хвилюються опуклі діви -
Ерот із ліфів утіка!

Ходив щодня в альковні кубла,
Робив добрезних фей зі злюк.
Чоловіки жінок не люблять,
А я шаную і люблю.

Та не дійшло до пусі-мусі,
Весіллю швах! Душа на дні!
Добро усім належать мусить,
А не гаргароньці одній.

Прогнали феї кирпоносу,
Ще б трохи й грохнули - їй Бо!
Ізнов стаю в похилу позу,
Дарую радість і любов.

20.08.2018р.

Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики солоні.
Руки в потойбічних липових медах.

Торохтить квасоля...
"Як ти?" - йде сусідка.
Для поштарки хвіртку відчинив онук.
Насуває хмара, блискавиці зрідка...
Бабця одягає третю із перук.

Сокотять рудаві безпородні кури.
Ой, дрібна квасоля. Голубі дими.
Вітерець гортає крила-партитури.
Бабця із ціпочком плине до куми...

А в тієї бульби крупні - цинамонні,
чистяться поденно морква та буряк.
Черга довжелезна. Цербер на осонні.
Щедро годували - роздобрів, обм'як.

У кишені докір охолов, не дише.
Бабця шепче "пізно", шерех підошов...
Кицька вирлоока відпускає мишу.
Дірочки від бубликів нижуться на шовк.


2018

Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни
і є чим поділитися навза́єм.

Ачей і ти ще нібито жива?
І ще нівроку, хоч уже вдова
і маєш те, чого душа бажає.

І повні закрома, і гаманці...
Та, може, аж у самому кінці
хто як не я тебе іще згадає.

08/18

З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -
Їм кохання лише дороге.

Мої друзі нормальні, у кожного пара,
Я - зі зграйкою любоньок сплю.
На жагучі обійми щедротний, не скнара,
Лиш поезію більше люблю.

Знов у хаті щебечуть венери, мальвіни,
В руки ліру стомляють дзвінку.
Народивсь у любові. Од неї й загину...
Як же гарно у цім квітнику!

15.08.2018р.

Коростень-Київ

Сусід під боком без кінця "бу-бу",
Годину мІзки втомлені полоще:
- У транспорті чесатися табу,
Насіння плюхай вдома, хоч би в горщик.

А парубкові зручно прямо тут,
Циганський табір весело гелгоче.
Стареньку бабцю дів пресує гурт:
Це - електричка. Тут тобі не Сочі.

А їздять, в основному, селюки,
Ті, хто працює тяжко у столиці.
Навіщо їм салончики пахкі?
Шкарпетки зняв - і жуй масненький шніцель.

У Президента ж є крутий літак
(з рабів бабло лупили аж куріло),
А нам - дубоаі лави, потяг - брак,
Возити зручно заступи та вила.

Засумував комічний дідуган,
Учитель, мабуть. Пенсія - маленька.
- Тікай,- кажу,- подалі від гріха,
У тамбурі, дивись - п'яниця бека.

Чого тебе в це пекло понесло?
Наклав книжок важезних у торбину...
- Не від добра. Жене із хати зло,
Не вистачає грошей на хлібину.

Зупинка скоро. Вийняв цигарки,
Поклав на плечі лемеша від плуга.
Згдалися покійні вже батьки -
Весь вік у праці. А добро - в злодюги.

15.08.2018р.

Нумо ховатися

Вельбучний депутат все літо одгуляв,
А я щодня ріллю руками мацав.
Сьогодні колоради. Завтра - міль і тля,
Ох, непроста, важка селянська праця.

Дружина в бур'янах танцює краков'як,
Свиріпу ще сапати і сапати.
У пана ж - ложка-люкс, не репаний черпак,
Латифундист відомий і мордатий.

Я арсенал знайшов. Гвинтівку, автомат...
Прознав народ, несе боєзапаси.
Зібрались павуку поставить "шах" і "мат"
І вигребти усю злодійську касу.

Одказую: - Ви шо! Він мало не святий!
Лише ізбоку трішечки зіпсутий.
У нього наш добробут тільки на меті,
Ми ж - вахлаки, а не поважні судді.

Кум пукавку вхопив, гранату - мій сусід,
Згребла у п"ястуки жона пістоля...
Од шершнів я утік, сховався між корит,
Щетиною кабанчик гузно коле.

16.08.2018р.

Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Лиш цукерки і нині солодкі.

Київ тоне в димах, докорчовують сад -
Буде стоповерховий генделик.
А на кожнім кутку продають шоколад,
Глузд і совість останні померли.

Я тут зайвий. На спині нема горбака,
Не краду, не брешу людям в очі.
Отже, вирій. Стирає сльозину рука,
Я сюди повертатись не хочу.

15.08.2018р.

Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,
Радіє серце, бо у нім
Стоїш і ти – очей краса,
Любов моя – магнолія.

Пелюстки мережкою лебедять над скронями
До моєї осені проситься зима.
Та в саду завесненім віхола-магнолія
Як уперше – нам на двох – знову зацвіла.

ПРИСПІВ:

А я стою у диві тім,
Радіє серце, бо у нім
Стоїш і ти – очей краса,
Любов моя – магнолія.

Доліплюється образний кульбіт,
Крещендо у строфі заключній, гуркіт.
Але чи правду вам сказав піїт?
Звичайно, ні. Віршець - луска від тюльки.

А дехто каже: - О! Це - діамант!
А я в одвіт: - Творити так не можна.
Письмо - це біль, страждання, а не жарт,
Де рясно плаче кров'ю буква кожна.

Якщо ж горів, ламалося крило,
І смерть в обіймах хоч би раз побачив -
Лише тоді узятись за стило
Ти маєш право. Зрозумів, юначе?
14.08.2018р.


Чорне та біле

Для серйозних тем немає місця,
Загалом пишу одну дурню.
Про сльозу кохання, падолисти,
Зріє водевіль у стилі ню.

Заклики до бою та до бунту
Чи розбудять втомлених рабів?
Краще цілувати мавці груди
І дивитись в очі голубі.

В пеклі чути крик із "Маракани",
"Хаббл" обводить зорі лупаком.
Нащо біль, війна, криваві рани?
Закушу горілку оірком.

Світ зламався. Зів'ядають мальви,
Усмішка байдужості цвіте
Словеса покрапують лукаві...
Драма? Ні,- веселе вар'єте.

Госпіталь. Без ніг лежить вояка,
Їсть медок, який йому приніс.
Куксу загорнув у теплу шапку,
А на шиї амулет із гільз.

А набат не замовка зі Сходу,
В небо жерла щиряться гармат.
Напишу вам краще про природу,
Бо писати правду сил нема.

14.8.2018р.

Слабкий відьмак

Ватру розпалюю в темені,
Іскри злітають як смерч.
Я - із відьмачого племені,
Слово - відточений меч.

Легінь втікає од призову,
Зрадник окоп залиша.
Вогнищем спалюю плісняву,
З темряви гавка олжа.

Хлопців накрито спідницями,
Мами сховали синів.
З пазух витягую "лицарів" -
Їхні місця на війні.

Бачу - гаргари злітаються,
Мітлами ціляться в пах.
Ох, не уникнути палиці,
Вогнищ, розп'яття і плах.

Втік відьмачок осоромлений,
Мо', екзорцизм заслабкий...
З Криму лишилися спомини -
Я ж бо хотів навпаки.

13.08.2018р.

Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.

Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогне́нная,
Була, як мета нездійсне́нная.
Обидві – манили і звали,
Обидві ... зів’яли.

Одна із них ніжная-ніжная,
Була, як сопілка невтішная,
А інша, як пристрасть, захланная –
безумна, нахабна, ще й п’яная…
Обидві – манили і звали,
І врешті... зів’яли.

Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
А з ними зів’яла і ласка, й любов…

Щастя було стільки – наче крапель в морі,
Наче з листя кужіль на сирій землі…
І зостались тільки, як «мементо морі»*,
Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.


* memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.

13 серпня 2018

Христос уважно дивиться з ікон,
Тече народ - діди столітні, вдови...
Життя несправедливе - це закон,
Країна тоне в горі та у крові.

Бо плем'я це покинуло добро,
Підступні гої прощення не варті
В огонь - Дажбога, Сварга - у Дніпро,
За це у тебе просять благодаті.

Тебе також потроху продають,
У кожному селі своя отара.
Прихід у Вертя, доїть інший Круть,
Після причастя - діви та водяра.

Храм опустів. Дрімають павуки,
Погашено прокопчені лампадки.
Мовчать пророки - Йов, Ізекіїль:
Тут Бог помер, панують зиск і статки.

У сонмищі мальованих божків
Чи віднайду сліди живого Бога?
А погляд у Спасителя важкий:
Досадує, за чортом перемога.

12.08.2018р.