ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ

Володимир Каразуб
2024.11.19 12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.

15.10.2023

Світлана Пирогова
2024.11.19 09:37
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.

Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зорі.

Микола Соболь
2024.11.19 05:39
Впаде відтята голова до ніг:
«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте,
така за самовпевненість розплата?
За тисячу ночей в яких ти міг
примножити добро у цьому світі,
але була одна жага – убити…
Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».
Перекуємо ми мечі на

Віктор Кучерук
2024.11.19 05:12
Я так любив тебе донині
І все робив, що тільки міг,
Щоб не шукала ти причину
Почати плетиво інтриг.
Я так любив тебе щоденно
І на красу твою моливсь,
Що серце повнилось натхненням,
А мрії зносились увись.

Сонце Місяць
2024.11.18 21:17
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нік

Іван Потьомкін
2024.11.18 18:12
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські, наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
А думку Господом Богом с

Артур Сіренко
2024.11.18 14:42
Прийде колись час (як завжди невблаганний), коли Сонце охолоне, перетвориться спочатку на білого карлика (схожого на тих, що блукали колись стежками Норвегії в пошуках жебраного хліба), а потім через безодню років на чорного карлика – холодну важку метале

Микола Дудар
2024.11.18 13:49
А ось і Осінь… сум осінній
Не забарилися вітри…
Заморосило по обіді
Годин на цілих півтори…
А ось і сонечко трамваєм…
Чому трамваєм? хто йо зна…
Йду на зупинку, там дізнаюсь
Вона від нині вже з’їзна

Володимир Каразуб
2024.11.18 12:11
Я пригадую рис з яблуками, що так любив з холодним молоком.
Пригадую захаращений чагарниками і дикою малиною покинутий сад із домом
До якого мене відправили.
Пригадую величезну галактику паперівок у тім саду
І як збивав їх надломленою сухою гілкою.
Я

Юрко Бужанин
2024.11.18 10:09
Має теща моцне вміння
"Діставати" до «кипіння».
Зять, доведений до «точки»,
Підізвав умить синочка:

-Глянь, у бабці губа трісла.
Збігай, крем візьми на кріслі
В кухні. То – найліпший бренд.

Віктор Кучерук
2024.11.18 06:44
Не тільки вас гарно розгледів,
А добре відчув заразом,
Що пахнете солодко медом
І вкрай ароматним вином.
Красою дурманите розум
Отак, що кров б’є до лиця, –
І легко умієте схоже
Чужі розбивати серця.

Борис Костиря
2024.11.17 19:42
Крижане царство сну,
де під дією холоду
усе розпадається.
Земля поринає в летаргію,
у забуття, у марення.
Смерть летить, як Аттіла,
на білих конях.
Краса руйнується

Іван Потьомкін
2024.11.17 18:42
У мене набагато більше свят,
ніж хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голоси,

Євген Федчук
2024.11.17 15:17
Ідуть якось батько з сином, з гостей повертають.
Сніг біліє під ногами, скрипить на морозі.
Люди по хатах сховались, пусто на дорозі.
Лише гавкотом собаки з дворів зустрічають.
Син на небо позирає, що зорями сяє.
Та у батька розпитує, де яке сузір’я.

Микола Дудар
2024.11.17 11:26
Осінь… зрощена хандра
Ні розваг, ні сміху
Далечінь, димочку грам
Вітру на потіху…
З рук у руки… треба ж так
Небо ж безкоштовне…
Не однакові на смак
Всі оті обнови

Віктор Кучерук
2024.11.17 05:27
Пройшла мигтюча громовиця,
Затихли гуркоти густі, –
Шугають радо в небі птиці
І сіють співи в ясноті.
Від поля віє запах жита,
Повсюди пишно в’ється квіт, –
Мов заохочує цим жити
Мене такий жорстокий світ.

Микола Соболь
2024.11.17 05:26
Цінуйте хліб і тишу. Більше – Хліб –
без нього не існує сьогодення.
Коли синиця вилетить із жмені
чи пролунає кулеметний дріб,
цінуйте найсвятіше в світі – Хліб.

Прожити можна навіть без душі.
Живуть бездушні, ходять поміж нами,

Іван Потьомкін
2024.11.16 20:46
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Юрій Лазірко
2024.11.16 19:14
чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
як по горлі бритва

Світлана Пирогова
2024.11.16 17:32
Димить пора вечірня листопаду,
Тумани в'ються, меркнуть зорепади.

І листя втомлене лишає гілля,
Додолу сила падає змарніла.

А прохолода у шпарини лізе,
На пару з вітром розгулялась сліпо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Світлана Пирогова - [ 2024.04.12 12:14 ]
    Покривало із кульбабиних пишнот
    Квітень стелить покривало
    Із кульбабиних пишнот.
    Сонце , ніби з неба впало,
    У повітрі звуки нот.

    Співи пта́хів голосисті,
    І кружляння навесні.
    Квіти жовто-золотисті
    Цьогоріч в росі рясній.

    Бабка, гу́менце, купава,
    Пустодуй та молочай.
    В назвах декому забава,
    А з кульбабки - мед і чай.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2024.04.12 04:29 ]
    Кров кохання (вінок сонетів)
    І

    Вогнем пекельним спротив наростає
    Війна уже московію жере.
    Горять автомобілі ще й трамваї,
    І серед біженців - мале, старе...

    Великі нафтосховища палають,
    Сирени потрапляють в ноту "ре",
    Повстанці душать ту, провладну зграю,
    Коли Пуйлатий ноги задере?

    Ніхто любові нелюда не учить...
    Якби він став безхатьком хоч на мить --
    Побитий, гнаний звідусіль, смердючий,

    Зі смітників поїв серед зими --
    Кохання, людяності став би учень?! --
    Буває, сперечаємося ми.

    ІІ

    Буває, сперечаємося ми --
    Життя було б інакше нецікаве,
    Щось іноді під серцем защемить,
    Згадається жорстокий хтось, лукавий...

    Як розлучити хочуть нас самих,
    Інтригами за чашечкою кави.
    Лунає ніби дружелюбний сміх,
    Обійми тиснуть лагідні ласкаві...

    Копаєш глибше, раптом чуєш - ні!
    Позаочі систематично хають,
    Так, мовби ходиш босий по стерні.

    Велике почуття - предмет їх лайок,
    Ще й захищаємо падлюк, дурні,
    В емоціях доходим до одчаю.

    ІІІ

    В емоціях доходим до одчаю --
    СваркИ із бур у скляночці води --
    Чого на світі дивнім не буває?
    Дрібничок марнославства це плоди.

    Чи випить заспокійливого чаю?
    Пройтися, походить туди-сюди?
    Поети аж за хмарами витають
    Аби подалі бути від біди.

    А ми -- списи ламаєм, недалекі,
    Травмуємо, дурні, себе самих.
    Візьми-но валер'яночку з аптеки

    І ласку заспокійливу прийми,
    Несуть життю й любові небезпеку,
    Словесні роздирають нас громи.

    ІV

    Словесні роздирають нас громи,
    Буває мить захмарення лихого --
    Втрапляємо в лукавого ямИ,
    Засліплені, відходимо від Бога.

    Небесна синь спалахує, димить,
    Бо ллємо у порожнє із пустого...
    Коли уже просвітлені уми
    Нарешті вкажуть правильну дорогу?

    Дає розрядку часто гумор нам,
    Веселе кепкування виручає,
    Раптово тепла радість весняна

    З'являється, як поблиски ручайні...
    Та поки що затьмарює мана,
    Щось поміж двох чорнюще виростає.

    V

    Щось поміж двох чорнюще виростає,
    Пригадую, як гріх мене здолав.
    Хоч ти була в далекому Дубаї,
    Відчула, що поменшало тепла.

    Немов заколисала доля злая,
    Спокусою привабила імла.
    Незгодою Боги обох карають --
    Ножем спокута душу пройняла.

    Поважно запитаю: о Яриле,
    То просвіти чи руки заломи:
    Це ж ви людей такими сотворили?!

    Чом нас лише шматуєш пазурми?
    Де справедливість? Скільки я та й мила
    Не раз уже і грюкали дверми.



    Не раз уже і грюкали дверми,
    Емоції терзали божевільно --
    Мов гуси ті, лопочучи крильми,
    Слонів із мух робили швидко, вільно!

    Про це колись би написать томи --
    Вітриська зіштовхнулися свавільні --
    Шалено перед пекла ворітьми,
    Рвучи на клапті кораблі вітрильні.

    Як з часової глянуть висоти,
    Нас регіт гомеричний розбирає --
    Забули гострі оминать кути!

    Неначе напилися самограю!
    Куди там бідні нерви берегти...
    Ревнуючи, доходили до краю.

    VІІ

    Ревнуючи, доходили до краю --
    То Чорнобог випробування шле,
    Перевіряє, скажемо: прощаю,
    Чи поведе нас за собою зле.

    Світила віщі в небі-зореграї
    Раптово склалися, мов амулет,
    Від ницих підступів нас захищають,
    І пророкують щастя, творчий злет.

    Хоча нечистий також досить сильний --
    Володар хижий темряви й тюрми.
    На все піти готовий дух свавільний...

    Щоб наробили помилок самі!
    Ми -- у вогні кохання непохитні,
    Зомбовані підступністю пітьми.

    VІІІ

    Зомбовані підступністю пітьми
    Не раз в її тенета потрапляли.
    О небо, чорноту гидку здійми,
    Січи надвоє темряву кинджалом.

    Ізнов усе закінчиться слізьми,
    Невже до цього їх було замало?
    Цю слабкість навпіл ти переломи,
    Твердішим стань бетону чи металу.

    Тоді, можливо, світло задзвенить,
    Зародиться із крапель невагомо,
    Протягне золотаво-срібну нить,

    І пошматує темінь блиском грому.
    Кохання повернулось, пломенить!
    Та промінь сонця ллється у свідомість.

    ІХ

    Та промінь сонця ллється у свідомість,
    Весна сягає розквіту свого.
    Бо сварками набили вже оскому,
    Нас огортає пристрасті вогонь.

    Зело тонке на дереві старому --
    Відродження любові йде кругом...
    І знову ми купаємося в ньому,
    Упившись насолодами його.

    Аби лише було здоров'я трохи --
    Милуюся -- розкішний пеньюар,
    Окраса ніжок - чарівні панчохи.

    Кохання - торта найсолодший шар,
    Найкращий дар життя, жаги епоха --
    Розвіює щонайтемнішу з хмар.

    Х

    Розвіює щонайтемнішу з хмар,
    Те світло в наших душах дивовижне --
    Кохання кров, котрою каламар
    Наповнений поета, сяйво ніжне.

    Бо ним пастух сонетових отар
    Напоював свої писання книжні --
    Творець великий -- не простий віршар --
    Петрарка - полум'я любові стрижень.

    У нього -- невзаємне почуття --
    На щастя, а чи жаль - нам невідомо.
    Але воно -- духовне опертя!

    Вогонь той ошляхетнює свідомий.
    Це -- лікувальна благодать життя,
    Зникають нервів збурених судоми...

    ХІ

    Зникають нервів збурених судоми...
    Вогонь той палить воду, сушить дно,
    Й оаза вже -- на сподові морському...
    За спокоєм - шал насолоди знов.

    Нуртує вибухами космодрому,
    Жадає полум'я жаги -- вино --
    Планети мало -- всесвіту огрому --
    Запрагло осягнути так воно.

    Аж простір плющиться од цих ротацій!
    Бува смертельний пекла чути гар.
    Коли занадто - сплеск іде негацій.

    Все в міру корисне - дізнавсь Ікар...
    Остудить запал у медовій праці
    Кохання, як музичний знак бекар.

    ХІІ

    Кохання, як музичний знак бекар,
    Звільняє від бемолів та дієзів.
    Дива дарує, ніби той казкар --
    І чистить душу в трепетній бентезі.

    Воно живе між геніїв, бездар,
    У музиці, малярстві, снах поезій,
    Захоплює безхатьків-нечупар
    Частіше навіть, ніж багатих Крезів.

    Не знаю, чи спроможний Дон Жуан,
    Зазнати почуття, всім нам знайоме?
    Любові похітливий шарлатан...

    Він удає захоплення натомість.
    То справжність має щастя океан --
    Все відміняє, мов чарівний пломінь.

    ХІІІ

    Все відміняє, мов чарівний пломінь,
    Сотворює окремий світ із двох...
    Не буде там, їй-Богу, місця злому,
    Так може це - кохання для епох?!

    Бо й Гуллівер, бува, зростає з гнома,
    Якщо аристократ... Нерідко лох
    Фальшиві цінності багну низькому
    Вигадує, неначе скоморох?!

    Вершина тьми -- то купол в позолоті.
    Хоч має дно колоти між почвар.
    Життя перевернулось -- цирк на дроті,

    Царями править блазень-дуремар...
    І праведники у війні - двохсоті*.
    Імла водою заливає жар.
    ______________________
    *Двохсоті - мовою сучасної війни - загиблі.

    ХІV

    Імла водою заливає жар --
    Мов селевий потік, брудний, огидний,
    Пожежна піна - плюх на тротуар...
    За нею навіть попелу не видно.

    Таке жахне сплетіння Божих кар --
    Армагеддон - краса небесна блідне,
    Де Сатана - гігантський бетоняр --
    Все заливає з реготом єхидним.

    Але, бува, займаються моря --
    Мости могутні падають, згоряють,
    Із вод раптово полум'я вдаря.

    Отак любов незгасним світлограєм
    Встає над світом темним, як зоря,
    Вогнем пекельним спротив наростає.

    МАГІСТРАЛ

    Вогнем пекельним спротив наростає.
    Буває, сперечаємося ми --
    В емоціях доходим до одчаю,
    Словесні роздирають нас громи.

    Щось поміж двох чорнюще виростає,
    Не раз уже і грюкали дверми,
    Ревнуючи, доходили до краю --
    Зомбовані підступністю пітьми.

    Та промінь сонця ллється у свідомість,
    Розвіює щонайтемнішу з хмар,
    Зникають нервів збурених судоми...

    Кохання, як музичний знак бекар,
    Все відміняє -- чарівливий пломінь --
    Імла водою заливає жар.

    24.03.- 10.04. 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  3. Світлана Пирогова - [ 2024.04.09 08:55 ]
    Іскра не твоя


    Як цвіт кульбаби, буйний вітер нас розніс.
    Не повернути весняних емоцій.
    Це ніби йти сліпому у дрімучий ліс.
    Невідомість висить на кожнім кроці.

    Оте, що долею написано тобі
    Не перепишеш, пізно вже писати.
    І не веди з собою марно боротьби.
    Для чого ці в душі німі дебати?

    Багаття не розпалиш після довгих злив.
    Обходь мене, прошу, щоб я не звикла.
    І не шукай тепер торішнього мотив.
    Я іскра не твоя. Даремний виклик.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  4. Леся Горова - [ 2024.04.08 11:00 ]
    Щоразу, як уперше
    Які ж у тебе, Господи, заграви!
    Щоразу, як уперше, Ти вражаєш!
    Сідає сонце, й відблиски пожару
    На білім цвіті міняться яскраво.

    Вишневий сад ввібрав кумач небесний,
    Що ллє за лісом схований прожектор,
    Й уклались ніжно пелюстки рожеві
    Перуками на вишнях - баронесах.

    Дихнути, зачарована, не в змозі.
    Бо скільки днів ховали хмари сонце!
    Тепла і світла жалюгідних порцій
    Нарізав квітень, нишкнучи в тривозі.
    04.2023.



    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2024.04.08 00:41 ]
    Пісня про Вінницю
    Понад Бугом-річкою — міраж,
    Видивом розкинулись Кумбари*.
    Там Іван Богун, звитяжець наш
    Шаблею розвіяв чорні хмари.

    Геніальний в музиці народ,
    Світ увесь повірити готовий,
    Бо співає на Різдво без нот --
    “Щедрик”, що створив наш Леонтович.

    ПРИСПІВ:
    Віннице, красуне осяйна,
    Вічноюна, як Богиня Леля.
    Бо лелек лелієш, як весна,
    В пісні кобзаря і менестреля.

    Пирогов тут лікував людей,
    Коцюбинський теж творив натхненно,
    Світло українськості ідей
    Стуса дух плекав так дерзновенно,
    Чорногуз плекав так дерзновенно.

    Літній вечір завмирає в млі,
    У цвіту магнолій, сакур тане.
    О яка краса! Бракує слів --
    Виграють рошенівські фонтани!

    ПРИСПІВ:
    Віннице, красуне осяйна,
    Вічноюна, як Богиня Леля.
    Бо лелек лелієш, як весна,
    В пісні кобзаря і менестреля.

    31 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  6. Артур Курдіновський - [ 2024.04.07 23:12 ]
    Мій келих
    Війна нав'язала криваву дорогу,
    Страшна та ганебна війна!
    За нашу майбутню святу Перемогу
    Піднімемо келих вина!

    Сумних мовчунів я жаліти не буду,
    В агонії б'ється змія.
    Ти скоро подохнеш, кремлівська паскудо,
    І зграя загнеться твоя!

    А наші Герої козацької крові,
    Всі ті, хто загинув в боях,
    Дарують нам нашу країну чудову,
    Згадає про них вільний птах.

    Вперед, мій народе! З обійм нафталіну -
    У струм прогресивних ідей!
    Мій келих за тебе, нова Україно!
    Мій келих - за вільних людей!


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (2)


  7. Світлана Пирогова - [ 2024.04.07 08:13 ]
    Жайворонок у полі (акровірш)
    Ж-айвір малий співучий, моторний
    А-ж із Іспанії лине додому,
    Й чути ті звуки, ніби із горна,
    В-есело пісню сіренький заводить.
    О-сь споглядає ріднеє поле,
    Р-адує світ - крила ніжні тріпочуть.
    О-брій широкий, бажана воля.
    Н-ебо блакитне - вдивляються очі.
    О-да неначе, пташина весні.
    К-отиться дзвін - жайвір лунко щебече.

    У-х, як бадьорить тепер, не вві сні.

    П-одив навколо - людина лепече.
    О-т-от зігріє промінь ласкавий
    Л-юбу пташину , барвистії крила.
    І розіллється пісня яскрава.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  8. Юрій Гундарєв - [ 2024.04.06 19:33 ]
    Квітень
    Квітка -
    від слова квітень,
    що визволяє красу…
    Квітень -
    від слова вітер.
    Вітер -
    від слова сум.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  9. Леся Горова - [ 2024.04.06 08:28 ]
    Передпасхальне
    Всесущий Боже, змилуйся й прости,
    За те, що десь зневіри впало зЕрно.
    Не проросло, о ні . Лежить мізерне
    На спаленому ґрунті суєти.

    Та спопелити хочуть біль і жах,
    І ненажерливо війна відкрила пащу.
    Та Ти ж не кинеш нас напризволяще
    Тому, хто Волю Божу зневажав.

    Премилостивий Боже, можеш все.
    Великий піст веде в Пасхальні дзвони,
    Коли росу під пАски ранок зронить,
    І Ти нам перемогу принесеш.
    03.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  10. Артур Курдіновський - [ 2024.04.06 06:21 ]
    Подаруй мені, Осінь...
    Подаруй мені, Осінь, барвисту свою вишиванку!
    З візерунком минулого... Там, де дитинство, ставок...
    І алею зажурену, і спорожнілу альтанку,
    І п'янкий запах листя, як символ осінніх думок.

    Подаруй мені, Осінь, жовтневу сіреньку хмаринку,
    Подаруй парасольку, щоб нею я душу прикрив.
    Подаруй мені, Осінь, привабливу шийну хустинку,
    На якій би завмер неповторний осінній мотив.

    Я повірю у розповідь щиру твого листопаду!
    Поясни мені, мила, чому в мене серце болить!
    Запрошу я тебе, справедлива і мудра, до влади!
    Подаруй мені, Осінь, краплинку добра... Хоч на мить!


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (2)


  11. Артур Курдіновський - [ 2024.04.04 21:44 ]
    Позитивний сонет
    Зрадіє сонце, зникнуть чорні хмари,
    Всміхнеться на болоті очерет.
    Забудемо усі безглузді чвари,
    Без сумніву ми підемо вперед!

    Розквітне по-новому вся природа:
    Кульбабки - в червні, айстри - восени.
    І радості напишемо ми оду,
    І буде звук гітарної струни!

    Від спраги рятуватиме криниця...
    І туга зникне, і відступить біль.
    І, закохавшись в квітку полуниці,
    Тут буде про добро дзижчати джміль.

    Ми шансів не дамо підступній скруті!
    Заграють промінці! І здохне путін!


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (2)


  12. Леся Горова - [ 2024.04.04 09:08 ]
    Про слово

    У вірші давно не просилося слово,
    Завмерло під гулом сирен знахабнілих,
    Встромилося ціпко в колючку тернову.
    Та гомін пташиний розплескався, й знову
    Подумала - ось воно, слово казкове!
    Аж ні. Заніміло.

    Бо в ньому відчулися присмаки чаду,
    Оселі згорілі, дороги без краю.
    А чи повернулась там пташка до саду,
    Де кицька забута гнізду буде рада,
    Де будуть незірвані яблука падать?
    То слово - "не знаю"

    Самотньо зависло, зронило трикрапку.
    Пташине ураз обірвало сюрчання
    Хрипким звукорядом, що ворон накаркав,
    Повідавши чуте від тітки-пліткарки
    Про те, як колись тут недоля-митарка
    Гуляла востаннє.

    Та знову руїни за садом розквітлим,
    Розорює гнізда покинута кішка,
    І котяться, котяться долі по світу.
    Спориш застелився на залишку сліду,
    Й до хати без вікон заледве помітна
    Плететься доріжка.

    То промінь по ній пробіжиться, то повів,
    То Мурка голодна, що пташку учула.
    І загубиться сумом окутане слово
    Про райдугу, квіти, про пломінь любові,
    Про щастя і радість. Та я його знову
    Шукаю в минулім.



    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (4)


  13. Світлана Пирогова - [ 2024.04.04 08:10 ]
    Весна запилена - Сахара сипле
    Весна запилена - Сахара сипле...
    Чомусь у згустку пил піднявся,
    Нависло сірохмар'я, і невпинно
    Вітрище дме, - то сила явна.
    І свого пилу вистачає, спека.
    Мандрує африканське диво.
    І не заціпить хтось лиху пащеку,
    А пил, як дим кружляє сивий.
    Кватирки зачиняйте, не виходьте,
    Повітря впереміжку з пилом,
    Закутані та заспані "висотки"...
    ...Сахара скрізь пилила і млоїла.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2024.04.03 21:28 ]
    Наснись мені, кохана мамо (пісня)
    Наснись мені, кохана мамо,
    Хоча б словечком обізвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Погомони зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    ПРИСПІВ.

    Погомони, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Погомони, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. - 8 березня 7532 рр. (Від Трипілля) (2019 - 2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  15. Артур Курдіновський - [ 2024.04.03 15:55 ]
    Не стріляй!
    Смерті не треба нікому бажати!
    Краще молись за омріяний мир!
    Зламана доля, розтрощена хата -
    Все це доволі відносно, повір!

    Всі "за" і "проти" досліджуй уважно
    І поміркуй, як міркує глядач.
    Жінку твою зґвалтували? Не страшно!
    Ти посміхнись! Або просто пробач.

    Злість у душі... Як же це небезпечно!
    Вбили дитину? Ну що ж! Це - війна!
    Не переймайся. Тут буде доречно
    Фікус полити, що біля вікна.

    Смерті нікому бажати не треба -
    Ворогу, другу, противнику теж.
    Ти подивися на радісне небо!
    В серці добро хай не знатиме меж!

    Треба домовитись! Досить стріляти
    Там, на полях, де запеклі бої.
    Треба усі ці бої скасувати!
    І заспівають про мир солов'ї.

    Смертю за смерть - це жорстокі потреби!
    В пеклі страшному вигадуй свій рай.
    Вбивці, що вже розвернувся до тебе,
    Ти посміхнись! Не стріляй! Не стріляй!


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (6)


  16. Світлана Пирогова - [ 2024.04.03 08:20 ]
    Не розлюбила
    Не розлюбила нас стрімка весна,
    І радує небес свічадо,
    І цвітом білосніжним враз зрина,
    І ваблять очі ці принади.

    Не розлюбила нас дзвінка весна,
    І сонця дотиком ласкає.
    Бринить душі тендітная струна
    В квітневому теплі розмаю.

    Не розлюбила нас палка весна,
    Охоплює в обіймах рідних.
    Садів пахучих грає білизна,
    І сподіваємось на плідність.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  17. Артур Курдіновський - [ 2024.04.02 16:10 ]
    Вільна думка (онєгінська строфа)
    Усупереч життю навколо
    Є слово. Вільне та просте.
    Невпевнено співав я соло,
    Та впевненість моя росте.

    Не зрадивши переконанням,
    Не приховавши побажання,
    Розпалюватиму камін,
    На кисень змінюючи тлін.

    Закон всесвітнього тяжіння
    Здолати хоче небеса.
    У думки вільної - краса
    Дорогоцінного каміння.

    Нехай народиться сонет
    Без сподівання на дует!


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (5)


  18. Ніна Виноградська - [ 2024.04.02 13:39 ]
    В купе

    В купе затишно, штори на вікні,
    І чай з лимоном, ложечка в стакані.
    Вогні осель привітних вдалині.
    І ми з тобою від свободи п'яні.

    Торкаю рук, глибин твоїх очей,
    І близкість цю нам втримати несила.
    Хилюсь в надії на твоє плече,
    Що захистиш від болю, друже милий.

    Неспішна річ і ніжний погляд твій,
    І наш політ в світи якісь незнані.
    Скотились сльози радості з під вій.
    - Навік удвох? - скажи мені, коханий.

    До нашої домівки входить ніч,
    За нею прийде сонячний світанок.
    А зараз ми з тобою пліч о пліч.
    Я вранці вчую: "Люба, добрий ранок!"
    29.06.00


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (1)


  19. Юрій Гундарєв - [ 2024.04.02 09:32 ]
    Ліана
    Сьогодні моя колега пані Ліана, завжди молода і дуже красива жінка, зустрічає свій День народження.
    Коли почалася війна, її чоловік узяв до рук зброю і пішов боронити нашу землю.
    Коли почалася війна, її син узяв до рук зброю і пішов боронити нашу землю.
    Знаю твердо, що вони повернуться - живими і здоровими.
    І покладуть до її ніг - перемогу…


    За тернистим кермом долі -
    як за кермом автівки.
    Ніхто не бачить сліз від болю -
    лиш посмішка втіхи!

    Їй не дасте більше, ніж тридцять:
    харизматична, жадана…
    І грізна тигриця, і ніжна киця -
    Ліана!

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (3)


  20. Леся Горова - [ 2024.04.01 16:20 ]
    Вербне
    Цвіти, вербО! Пручайся, кожна брунько!
    Тягни до сонця листя і квітки!
    Весняним святом відзивайся лунко:
    Ось Він іде під пальмові гілки!

    "Осанна!"- з уст дитячих похвалою,
    А з кліток вилітають голуби,
    Бо Отчий храм, забруднений хулою,
    То місце покаяння і мольби.

    Хвала Тобі, Премилосердний, любо
    Пробуджений Тобою зріти день!
    Поклони б'ємо - захисти від згуби
    Розгублених, слабких Твоїх дітей.
    04.2023.



    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  21. Світлана Пирогова - [ 2024.04.01 08:27 ]
    Не тримаймо слова


    Припекла твоя красномовність мовчання,
    Як гаряче тавро на душі.
    У коктейлі змішали холодну печаль
    І весняні палкі лемеші.

    Щоб почуть глибину словесну з безодні,
    В закапелках - стерти "не можна"
    І забути спільні найтяжчі незгоди,
    Забриніли б серця тотожно.

    Зарубцьовані дні лиш в надійних руках.
    Перекреслим вагання нічні.
    Не тримаймо слова у незримих думках
    І відчуєм любові вогні.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  22. Артур Курдіновський - [ 2024.04.01 01:04 ]
    Сподобатися всім
    Сподобатися всім - мета примарна,
    Нікчемна та невдячна самоціль.
    І як користуватися безкарно
    Шкалою з рисками "погано", "гарно"
    У світі, де відносний навіть біль?

    Сподобатися всім? Не треба, друзі!
    Життя - це чергування різних смуг.
    В якийсь момент на першій-ліпшій смузі
    Зненацька все віддасться по заслузі -
    Почнеться інший, вже зворотній рух.

    Тут - реверанси, а туди - поклони...
    Не стане нам солодше в гіркоті.
    Збираємо тепер свої загони!
    Один закон - він замість ста законів:
    Собою бути - в римах і в житті!


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (4)


  23. Ніна Виноградська - [ 2024.03.31 18:08 ]
    До сестри

    Чужіємо з тобою, сестро,
    На різних берегах ріки.
    Ти – вже на Волгу, я – на Десну,
    Шлемо свої-чужі думки.

    Усе у нас сьогодні різне –
    Тобі ця мова вже чужа.
    За нею відспівали тризну,
    Бо відрізаєш без ножа.

    Нас розділив так ваш месія,
    Батьківську хату нам спалив.
    А ти живеш у тій росії,
    У мене – повінь, твій – розлив.

    Все нас любило і єднало,
    Без чого жити не могли.
    Ми їли хліб, картоплю, сало –
    Щасливими тоді були.

    В одній гойдали нас колисці
    І спали ми завжди удвох.
    Раділи кожній добрій звістці,
    Доки не вліз чортополох.

    В родину рідну, в нашу хату,
    Де ти зустріла чужака.
    Ніхто у тім не винуватий –
    В його руці твоя рука.

    На все життя в чужій росії,
    Де маєш любих двох синів.
    А ми зостались, гречкосії,
    Із нами наше слово, спів.

    І пахнуть нам любисток, м’ята,
    На них осколки від ракет.
    Ти у мовчанні винувата,
    Не йдеш на спротив, на пікет.

    Щоб ворог не вбивав країну
    З могилами твоїх батьків,
    Ти розігни, сестрице, спину
    І захисти своїх синів.

    Від злого, підлого тирана,
    Що враз на шиї ваші сів.
    І сипле сіль на людські рани,
    Чим викликає жах і гнів.

    Чужіємо від того, сестро,
    Що ти не чуєш весь наш біль…
    Та у всесвітньому оркестрі
    Зникає ваш вселенський хміль.
    22.03.24



    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  24. Артур Курдіновський - [ 2024.03.31 18:25 ]
    Пройшовши...
    Пройшовши крізь приниження і сум,
    І погляди недобрі та зрадливі,
    В кінці тунелю бачимо той струм,
    В якому народитись може диво.

    Іти вперед. Хто знає, як іти?
    Піднявши голову, дивитись в очі?
    Спалити всі існуючі мости,
    Повірити в чиїсь слова пророчі?

    Вперед! Незламна міць правдивих слів
    Веде крізь суть оманливого диму
    На острів недописаних рядків,
    Щоб ми знайшли єдину, вірну риму.

    Ця рима і глибока, і проста
    Від заздрості врятує, дасть пораду.
    Натхнення пише першого листа...
    Вечірньої зорі палкі вуста
    Цілують ніжно грона винограду...


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (2)


  25. Артур Курдіновський - [ 2024.03.30 19:34 ]
    Харків. Вулиця Весніна
    Рідна вулице Весніна!
    Серце Харкова - славного міста!
    Ти навічно в мене одна!
    Ти - дитинство моє променисте.

    Мила вулице Весніна!
    Україна про тебе почула!
    Непохитна моя весна...
    Ти - моє недосяжне минуле...

    Люба вулице Весніна!
    По тобі б'ють ворожі снаряди!
    Ти напружена, як струна...
    Не доречні слова і поради...

    Добра вулице Весніна!
    Кожний день - як страшна кіноплівка!
    Гірко плаче і далина,
    І сусідній район - Журавлівка.

    Перемогу нашу з вікна
    Ти побачиш! Ось там! З небокраю.
    І заплатить ворог сповна.
    Смертний вирок йому зачитає

    Харків. Вулиця Весніна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (4)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2024.03.30 16:04 ]
    А кохання цвіте (пісня)
    День весни новий лікує рани
    Лагідніє небо голубе.
    А кохання все цвіте, не в'яне,
    Дай же, люба, обійму тебе.

    ПРИСПІВ:
    Березень дарує первоцвіти,
    Розливає щастя навкруги.
    Серцю як, скажи, не пломеніти
    Від вогню весняної жаги?!

    Ти пробач мене за горя сльози,
    Я цілую їх тремкий кришталь.
    Хай травневі чарівливі грози
    Змиють біль, і розпач, і печаль.

    ПРИСПІВ:
    Березень дарує первоцвіти,
    Розливає щастя навкруги.
    Серцю як, скажи, не пломеніти
    Від вогню весняної жаги?!

    Глянь, сміються котики вербові,
    Вітер ніжні пестощі несе.
    Ти -- моє життя, моя любове,
    Ти для мене на цім світі -- все.

    ПРИСПІВ:
    Березень дарує первоцвіти,
    Розливає щастя навкруги.
    Серцю як, скажи, не пломеніти
    Від вогню весняної жаги?!


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  27. Світлана Пирогова - [ 2024.03.29 10:59 ]
    Ніколи не пробачить


    Війни жорстокість зашкалила давно:
    Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
    Де ж людськість? Лише́ свавілля - пекла дно.
    Орди нена́висть... вже не має меж розгул.

    Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
    А депортація агресором дітей -
    Це геноцид і божевільні цілі.
    Втрачаєм рівновагу від тяжких вістей.

    Побої полонених, катування...
    Не підкорити ворогу простий народ,
    Хоч стільки переніс в цім існуванні,
    І ріки материнських сліз течуть, скорбот.

    Безстрашні наші хлопці в обороні,
    В гарячих епіцентрах йдуть бої щодня
    За рідних, матерів, синів і доньок,
    І за людей, що знищила лиха війна.

    Одне лиш радує, що кара бу́де.
    На путіна арешт вже ордер видав суд.
    Геть із землі вкраїнської, приблуди.
    Ніколи не пробачить злочини вам люд.



    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  28. Леся Горова - [ 2024.03.28 08:50 ]
    Горіхи
    Горіхи розпустили чорні крила
    ( Воронячі!) на вЕльон аличі,
    У сні стоять, весна не розбудила,
    І треться в гіллі голому Ярило,
    Брунькам тугим тепло віддаючи.

    Цілує кожну пристрасно, бо хоче
    Зацілувати так, щоб і чалма
    Із них сповзла, і зародки охоче
    Відкрили прийми цвіту непорочні,
    І звісилась сережок бахрома.

    В м'ясистому безпристрасному гіллі,
    Що викували дужі ковалі
    Із чавуну, по жилах зціпенілих
    Від коренів снага заструменіла,
    Підтягуючи соки від землі.

    І зрітимуть плоди, на юність схожі,
    Що набухає жагою життя,
    Яку щодня цікавить і тривожить:
    - А завтра як? А вже сьогодні, може?
    О, як бажання ті палахкотять!
    Та прийде час, в долоні ляже кожен.
    04.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (4)


  29. Світлана Пирогова - [ 2024.03.27 10:20 ]
    Метелик щастя прилетів
    У білому вінку всміхалась юна вишня,
    Птахи кружляли з піснею весни.
    І сонце життєдайне піднімалось вище,
    Пливли на небі хмар легкі човни.

    А він дивився у дівочі сині очі,
    В яких бриніла райдужна краса.
    І білий світ здавався чистим і урочим.
    Кохання променилось, мов яса.

    Цілунки ніжні, ніби розсип самоцвітів.
    Волосся - водоспадом, стан гнучкий.
    І пахло квітами вишневе юне віття,
    Метелик щастя прилетів меткий.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  30. Віктор Кучерук - [ 2024.03.27 06:32 ]
    * * *
    Наповнений по горло незабутнім,
    Своїм думкам не змінюю маршрут, –
    Пригадую струмочки каламутні
    І чисті ріки в згадках постають.
    Не обчухрала пам’ять пережите,
    Запона літ не скрила дороге, –
    То міг собі щось якісне купити,
    То коштів не бувало на благе.
    Минуле не поміститься в рядочках,
    В яких не раз закреслював навскіс
    Про те, як хлипав жалісно в куточку,
    Або на людях реготав до сліз.
    Продовжують громадитись, як скелі,
    Хоч серце їм утратило вже лік, –
    Мелодії журливі та веселі,
    Збережені свідомістю навік.
    27.03.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  31. Артур Курдіновський - [ 2024.03.27 00:31 ]
    Чи потрібна вишиванка?
    Прийшло розуміння. А що було треба,
    Щоб випити з чаші прозріння сповна?
    Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
    Комусь - ця підступна та підла війна.

    Завісили небо безрадісні хмари...
    Усе пригадалось, як тільки дійшло,
    Як з реготом тикали ми в шаровари,
    А як чули мову - казали: "село!"

    Так любимо світло, коли ми в темниці!
    Нам так було нудно! Шукали пригод!
    Ось спалює ворог гектари пшениці,
    А ось він ґвалтує увесь наш народ.

    А ми, толерантні, всі йшли на приманку,
    А ворог радів, коли бачив, як ми
    Зняли й розтоптали свої вишиванки...
    Ми дзвінко сміялись лише до зими.

    А потім - війна... Ось такі результати
    Смішних анекдотів, незграбних кліше.
    Коли навчимося своє шанувати?
    Своє цінувати! Своє! Не чуже!

    Незламна, кохана моя Україно!
    Свята ворогине диявольських справ!
    Пробач мене, рідна! Я став на коліна,
    Хоча вишиванку свою не знімав.

    А хто познімав - ну то хай так і буде!
    Бо їм все одно: що з душею, що без.
    Нещирі, невдячні та заздрісні люди!
    Навіщо вам сонце від наших небес?

    Чого тепер варті дрібні забаганки,
    Коли Перемога - мета головна!
    Чи треба вдягнути усім вишиванки -
    Тепер пояснила ця клята війна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (2)


  32. Леся Горова - [ 2024.03.26 09:45 ]
    У розпачі

    Так вияснилось небо, ніби погляд
    Твоїх очей, відкритих і живих.
    Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
    На довгій-довгій вулиці притих

    У розпачі. Це горе непоправне.
    Підставив друг тобі своє плече,
    Та не рука твоя на ньому, рану
    Стирає брус. І серце біль пече.

    Три дні підряд зливало сльози небо.
    І ось пливеш над сотнями голів.
    Палає сонце на останній требі,
    Як ти для всіх в житті своїм горів.



    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (1)


  33. Артур Курдіновський - [ 2024.03.24 23:17 ]
    Я - не жебрак!
    Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
    Приїхав я сюди не від нудьги.
    Будинок мій на вулиці Чудовій
    Вже місяць, як розбили вороги.

    А доля, та жорстока господиня,
    Мені розбила вщент віконне скло.
    Не кидайте мені монети в скриню!
    Я - не жебрак! У мене все було!

    Повірте, що нікому я не зичу
    Життя міняти на єдину мить.
    Я не ховаю душу та обличчя!
    Я - чистий, і від мене не смердить.

    Сусід одразу за кордон поїхав,
    У нього там - неписаний закон.
    Цей дядько шкаралупками з горіхів
    Вже засмітив тамтешній весь район.

    Сусідка теж втекла, бо має гроші.
    Було у неї декілька квартир.
    У неї все гаразд. Вона у Польщі
    Сидить і вперто славить рускій мир.

    Я - не жебрак. Я хочу працювати!
    Не хочу, сидячи, казати "пас!"
    Хіба я винен, що мене гармати
    Примусили приїхати до вас?

    Ніхто мені нічого тут не винен.
    Я не прошу. Хоча б куток знайти!
    Ціна за місяць - тридцять тисяч гривень.
    Грошей нема? Котись під три чорти!

    І покотився. Безпритульний. Знову.
    Такі, як я, - небажане сміття.
    Приїхав я на вулицю Чудову...
    Руїни мрій. Розтрощене життя.

    Хіба мені багато було треба?
    Хіба я не дотримувався меж?
    У нас - одне велике синє небо
    І перемога спільна буде теж.

    "Допомогти не треба зневажати"
    Де ставити важливу кому тут?
    Хто знає, як нас буде зустрічати
    Великий, справедливий Божий Суд?


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (7)


  34. Світлана Пирогова - [ 2024.03.24 10:52 ]
    Кобила (сатира)

    На просторах Інтернету
    Скаче Галя, мов кобила.
    Звідки в неї тая сила,
    Дошкуляти всім поетам?

    Норовиста і скажена,
    Загордилась критиканка.
    Їй би чвари, навіженій,
    Бо смакує, ніби манну.

    Зранку скаче і до ночі:
    То алюром, то галопом.
    Бережися, - можеш лопнуть!
    Жаба давить, сліпнуть очі,

    Бо в поетів є сонети,
    Акровірші, тавтограми,
    А у Галі - "вінегрети",
    Наче з дуба впала "дама".

    Доскакалась на порталах,
    Видаляють язикату,
    Заборонені їй батли.
    Іподром чекає Галю.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2024.03.24 09:59 ]
    Любовна гра (вінок сонетів)
    І

    Едем уяви родить соловій --
    Як щастя зберегти, не зруйнувати?
    Візьми себе й на вірність перевір --
    За прикладом співочого пташати!

    Витьохкує, тоді шука в траві
    Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
    Подрузі - до останнього, повір --
    Так віддане створіннячко крилате.

    То тільки лев, той волохатий цар --
    Султан звірячий, прайд* узяв для себе,
    Бо сильному, мабуть замало пар...

    У мене серце, всі пісні -- про тебе.
    Любові п'ємо золотий нектар...
    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    _______________________________
    *Прайд - свого роду лев'ячий гарем, куди входить кілька левиць.

    ІІ

    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    Тікає геть розпука і жура...
    Приходить радість, як вода до стебел,
    Проміниться, мов сонячний Бог Ра.

    Ясніє весь життя мого перебіг,
    Неначе золота прийшла пора --
    Вже труться шийками лебідка й лебідь,
    То починається любовна гра.

    Із темряви чигають чорні круки,
    Підстерігають змії у норі,
    Або розбійники-башибузуки...

    Не діжде чорт, щоб руки тут нагрів!
    Вербові котики так пестять руки --
    Утілилась моя найкраща з мрій...


    ІІІ

    Утілилась моя найкраща з мрій...
    Це -- щастя неймовірне у коханні --
    Всю дарувати насолоду їй...
    Взаємні мати ніжності неждані.

    Мов огортає вітер-ласковій,
    Шле пахощі пестливі чарування...
    Ти відчуттям навіки тим здобрій...
    Зігріє хай миттєвості останні.

    Дай сили, доле, уникать спокус --
    Є найдорожче зберегти потреба.
    Щоранку вищим силам помолюсь --

    За цю красуню, наче юну Гебу --
    Усе милуюся, не надивлюсь --
    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо!..

    ІV

    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо
    За всі роки кохання золоті,
    Даруй же витримку -- на плечі -- кебу*,
    Стосунки найдорожчі зберегти.

    Хай ніжно-трепетний пташиний щебіт
    Звучить, як райська музика в житті,
    Щоб вишукані звуки лютні Феба**
    Будили знову почуття святі.

    А щастя десь у нетрях заблукало --
    Навколо дикі урвища й рови.
    Сичить з-під каменя зміїне жало...

    Яриле, висвітли шлях польовий,
    Яви небачений любові спалах,
    Ці узи доленосні не порви!
    __________________________
    *Кебу - голову.
    Феб - у римськиій міфології -- синонім грецького Аполлона.

    V

    Ці узи доленосні не порви --
    Вони вузлом Гордієвим сплелися.
    Супроти гостряка важких провин
    Волокна подолають вістря списа.

    Обурений той погляд з-під брови --
    Хай кане в Лету, краще усміхнися,
    Кохана, спалах ніжності яви,
    Благословляє нас Ярило з висі.

    Наваляться ще прояви хандри,
    Сховатися від неї краще де би?
    Втекти із середовища Мари...

    Я злості позбуваюсь і ганеби,
    Прийди, любове, світ новий створи,
    Бо стану бранцем темного Ереба*,
    ____________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



    Бо стану бранцем темного Ереба* --
    Він у тенета майже був затяг.
    Аїде, ось тобі новий служебник,
    Тож піднімай, кістлява, чорний стяг.

    З коханою сваритись випав жереб,
    Від горя потихеньку їхав дах.
    Життя усе тоді пішло шкерЕберть,
    Страждаючи, ридав, потроху чах.

    Допомогло уникнуть небо лиха --
    Всесильна ця любов -- при булаві --
    Який би гріх в потилицю не дихав,

    Ярило завше світлим шляхом вів...
    Коли буття залишить миті-крихти --
    Впаду на квіти щастя неживі...
    ____________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



    VІІ

    Впаду на квіти щастя неживі --
    Який це біль, словами не сказати --
    Стікає кровію сонетний вірш,
    Згасає світ, як мрево сірувате --

    Тьмянішають видіння зорові,
    Стискають безнадійності лещата,
    Неначе хто весь кисень перекрив,
    І тіло починає відмирати...

    Раптово світло сяє із небес --
    Бог-лікар застосовує плацебо*,
    Несе з Олімпу добру вість Гермес** --

    Мов сльози радості прорвали греблю --
    Мене кохає мила -- я воскрес!
    Дай вижить, доле, пригорни до себе.
    ______________________________
    *Плацебо -- лікування методом навіювання.
    **Гермес - Бог, посланець олімпійських Богів у грецькій міфології.

    VІІІ

    Дай вижить, доле, пригорни до себе,
    Хоч трішки щастя ти мені хлюпни.
    Тікати в Краків чи Аддіс-Абебу
    Не довелося щоби від війни.

    Хтось інший вирушає за поребрик,
    Мене -- до рідної землі припни.
    Безбатченки, безхатьки сухоребрі
    Блукають, наче привиди вони.

    Я хочу разом зі своїм народом
    Полум'яніть од визвольних змагань,
    Пронести прапор України гордо...

    Веди, любове, у сяйливу рань
    Мій шляху, сповнись величчю акордів,
    Хай небезпеками випробувань.
    _____________________________________
    *ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.

    ІХ

    Хай небезпеками випробувань*
    Насичена, здається, кожна днина,
    Та витончену душу не порань
    Об гострого цинізму шабелину.

    Отруєною може бути грань,
    Коли проникне в серце на хвилину.
    Тоді раптово дихать перестань,
    І виштовхни нечисте, бо загинеш.

    У досконале, дивовижне вір,
    Згадай мелодію красиву наю,
    Кохання, що дарує щастя, мир!

    Тим янголом-захисником витає...
    Хоч іноді, немов лавина з гір, --
    Життя, бува, виводить нас із раю,
    _______________________________
    *ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


    Х

    Життя, бува, виводить нас із раю,
    Зло вимальовує принадний гріх,
    Розбещений комфортом, потрапляєш
    У пекло вседозволених утіх.

    Крадеш чужих жінок од Менелаїв*,
    Їм роги наставляєш, як на сміх,
    Ще й коньяку цистерну випиваєш,
    О де та міра крайнощів твоїх?!

    А потім боже маєш покарання --
    Митарства по лікарнях, буйна "п'янь",
    Втрачаєш друзів і своє кохання...

    Хоч зеком, самовбивцею не стань --
    Оце тобі межа буття остання --
    В дугу згина його могутня длань.
    ____________________________
    *Троянський царевич Паріс викрав у спартанського царя Менелая його дружину прекрасну Єлену, через що почалася Троянська війна, що призвела до загибелі Трої, про це розповідає нам "Іліада" Гомера.

    ХІ

    В дугу згина його могутня длань,
    Життя застерігає: будь обачним,
    Живемо раз, отож собі шамань,
    Аби не уподібнитися мачо

    Заради пустоцвітних раювань...
    Як долю ти знайшов свою, козаче,
    Єднай лише із нею Інь і Янь --
    Нехай вона від щастя тільки плаче.

    Ще буде провокацій ого-го,
    За вірним всі жінки "поумирають" --
    Щоб силу чару спробувать свого...

    Ставай стійким, дотримуйся звичаю.
    Буття тобі спокуси шле кругом,
    Але дарує витримку безкраю.

    ХІІ

    Але дарує витримку безкраю,
    Нарешті, на владику схожим став --
    Той, хто собою володіє, знає --
    Країни тим скоряються, міста...

    Їм доля випадає незвичайна --
    Простелиться дорога золота,
    В палацах, замках жити випадає,
    Ще й королівські цілувать вуста.

    Усе те, звісно, жде свойого часу --
    Напої пить провінції Шампань,
    До чого так аристократи ласі --

    Не будуть, бо прийде крамарська рвань*,
    Хай сила волі ці напасті гасить
    І міць, коли стискає біль страждань.
    _______________________________________
    *Крамарська рвань - мається на увазі французька революція 1793-го року, коли до влади прийшли Робесп'єри, Марати -- крамарі, швондери, буржуа, які повалили клас аристократів.

    ХІІІ

    І міць, коли стискає біль страждань,
    Здригається земля від канонади...
    Так хочеться весни благоухань,
    Відчути щастя пестощі й принади.

    Отих кохання пристрасних торкань --
    Як уві сні -- од любої наяди.
    Ну зовсім протилежних почувань,
    Полегкості шляхетної розради.

    Життя контрасти -- без одноманіть --
    Неначе торт родзинками вкривають --
    Або в пустелі -- рай земний зустріть --

    Вустами спраги -- струмінь водограю.
    А потім знов -- ненависть кожну мить --
    Вогнем пекельним спротив наростає.

    ХІV

    Вогнем пекельним спротив наростає,
    Як стоголовий змій -- московський гад,
    Від Дону до прекрасного Дунаю --
    Рубають шиї вістря канонад.

    І скільки не стинай - все відростають
    Ці мамби, кобри, ефи - змієград,
    Дістануться гірського навіть плаю
    Цинічні орди орківських солдат.

    Та наші перемелюють невпинно --
    Безстрашні гайдамаки гайові --
    Знаходять в найтаємніших шпаринах...

    Любов'ю світлі душі онови,
    Яриле, хай пощезне слід вужиний,
    Едем уяви родить соловій.


    МАГІСТРАЛ

    Едем уяви родить соловій
    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    Утілилась моя найкраща з мрій...
    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо

    Ці узи доленосні не порви --
    Бо стану бранцем темного Ереба*,
    Впаду на квіти щастя неживі...
    Дай вижить, доле, пригорни до себе.

    Хай небезпеками випробувань**
    Життя, бува, виводить нас із раю,
    В дугу згина його могутня длань,

    Але дарує витримку безкраю,
    І міць, коли стискає біль страждань,
    Вогнем пекельним спротив наростає.
    ______________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)
    **ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


    23 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  36. Леся Горова - [ 2024.03.23 15:50 ]
    Весняна дорога
    Полущилось небо хмарами,
    І важко чадИть туман.
    У передранкове марево
    Розлився світанку жбан.

    Зірки, що недавно блимали,
    Згубилися між лушпин.
    Зарожевіло за спинами
    Засмучених тополин.

    Дорога до сходу котиться,
    Не стихла й на мить за ніч.
    І променів перші дотики
    Фарбують вершки обіч.

    Як хвилями, поле скибами,
    Малює розмітку тінь.
    І котиться гравій з вибоїн
    Облущеної путі.

    В гіллЯ, як у коси чесані
    Накинула чад журба.
    І третьою сходить вЕсною
    Червоного сонця жбан.

    А пісня пташина гулові
    Почулася лиш на мить,
    Про те, як селом обвугленим
    Із півдня весна спішить.


    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (6)


  37. Артур Курдіновський - [ 2024.03.21 23:10 ]
    Лютневий сонет
    Здавалось - літо... Ні! Ще досі лютий -
    Єдиний звук безрадісних сонат.
    Хтось безпорадно дивиться назад,
    До спогадів з минулого прикутий.

    Як вижити? Чи можна повернути
    Той затишок простих рожевих свят?
    Війна гортає книгу чорних страт
    І пише закривавлені статути.

    Лунає скрізь лише одне питання:
    Невже до пекла ближче, ніж до раю?
    Та зараз осінь ближче, ніж весна...

    Хвилинка синіх мрій - немов остання.
    І крізь зелений серпень проступає
    Лютнева мертво-біла сивина.


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (6)


  38. Євген Федчук - [ 2024.03.21 17:28 ]
    * * *
    А там на горі
    Сидять кобзарі,
    Співають пісні,
    Радіють весні.
    Стомились йдучи
    І вдень, і вночі.
    Та стріли весну
    І їм не до сну.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Прокоментувати:


  39. Артур Курдіновський - [ 2024.03.20 14:44 ]
    Біля храму
    Ідуть до храму люди православні.
    Вони ідуть освячувати воду.
    Бо справжня віра крізь сторіччя давні
    Долає злість, нещирість і негоду.

    Прийшли до храму православні люди,
    Не заважають холоди січневі.
    Коли є віра - все в них добре буде!
    Живе у серці впевненість сталева.

    Ідуть до джерела, що біля храму.
    У джерелі тече свята водиця.
    Минає все: комедії і драми,
    Але зневіра - це вже не годиться!

    Тут зайняті всі добрими думками,
    Не кидаються гнівом і камінням.
    Готові розставатися з гріхами,
    Пускати в душу світ порозуміння.

    А відчуття - як знову народились!
    Хода їх - тиха, радісна і плавна.
    Всі помолились і перехрестились
    І швидко стали в чергу православну.

    Ось жіночка, що вірить в ідеали...
    Але у черзі їй чекати важко!
    Сусідку відштовхнула і спитала:
    "Куди ти, падло, ставиш свою пляшку?"


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (4)


  40. Світлана Пирогова - [ 2024.03.19 08:22 ]
    Нескорена (Ліні Костенко)

    На Істину табу немає:
    Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
    Народ ці епіцентри знає.
    За Ліну нас проймає гордість.

    Натхнення розуму і серця,
    Магічне поетичне слово.
    Напруга в переможнім герці:
    Думки про націю і мову.

    Духовний нащадок Шевченка,
    Поет всесвітнього масштабу -
    Нескорена Ліна Костенко,
    Противник системи і зваби.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  41. Леся Горова - [ 2024.03.18 08:31 ]
    Поміж ромашок-штор...

    Поміж ромашок-штор
    Світла холодний проблиск.
    Над хутряним пальтом
    Профілю ніжний обрис.

    Витонченим пучком
    Коси тримають "краби".
    Стверджує щось кивком,
    Щось обіцяє, мабуть.

    Посеред пелюсток
    Тісно обняті тіні
    Заколихались - то
    ДИтятко на колінах

    Горнеться до грудей.
    Разом з пальтом нагрітим
    В ліжко його кладе.
    І вимикає світло.

    Стомлене від сирен,
    В синіх обіймах тиші,
    Місто таки засне,
    Й мати дитя вколише.



    Рейтинги: Народний 6 (5.78) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  42. Артур Курдіновський - [ 2024.03.18 01:18 ]
    Чорне простирадло

    У пульсі відіб'ється кожна мить,
    Покрита чорним простирадлом ночі.
    Немов сліпий, будиночок стоїть,
    Де чорні вікна - виколоті очі.

    Лише мовчання, як густа смола...
    Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
    Розбиті долі та уламки скла
    Війна по всій країні розкидала.

    Відбиток свій знайдуть всі почуття:
    У морі - совість, підлість - у калюжі.
    Герої віддають свої життя.
    Під чорним простирадлом - світлі душі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (2)


  43. Оксана Дністран - [ 2024.03.17 19:12 ]
    ***
    Коли сказав мені «перетерпи»,
    Мене накрила пелена тривоги.
    Летіли коні туги у степи.
    Душею йшла навпомацки до Нього.

    Як прошептав настійливо «пробач»,
    Засумнівалась – як таке пробачить?
    Летіли коні спротиву навскач.
    Дрібне усе не мало жодних значень.

    Коли повідав, що любов жива,
    Попри усе, що з нею учинили,
    Я підхопила зранені слова,
    Молила тільки, щоб добавив сили.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  44. Світлана Пирогова - [ 2024.03.17 18:21 ]
    Добро вражає
    У час стрімкий , шалений, час смартфонів
    Спілкуємось частіше в Інтернеті.
    Ніяких не існує нам кордонів.
    Людина, мов незвідана планета.
    Пізнати, зрозуміти її важко,
    А ще й на відстані такій великій.
    Це ж ніби в небесах літає пташка,
    Удалині тріпочуть її крила.
    Читаєш повідомлення, вникаєш
    У суть, у світлу її щиру душу.
    І думаєш: міраж це, а чи казка?
    Оазис в тому серці, а не суша.
    І безкорисливість, добро вражає.
    Нехай щастить в усьому цій людині.
    Для мене, мов співучий поруч жайвір,
    Його добро я відчуваю й нині.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  45. Оксана Дністран - [ 2024.03.16 13:14 ]
    ***
    Торкнись мене – струною забриню.
    Я під смичком – податлива і грішна.
    Торкнись мене закохано-неспішно,
    Як і належить майстру-скрипалю.

    Торкнись мене – віддам свої пісні,
    Жадання всі затаєні віддячу,
    У кожній ноті розчинюсь, неначе
    Вони здавна усі жили в мені.

    Торкнись мене, щоб вилилась любов,
    Вся ніжність небозоряна до денця.
    Канали гондольєрових Венецій.
    Замріяно наповнять нас ізнов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  46. Тетяна Левицька - [ 2024.03.16 13:54 ]
    Нам розлучатися пора...
    Нам розлучатися пора,
    а я мов човен без весла
    без тебе.
    І що б між нами не було,
    весна пробуджує зело.
    Край неба

    заполонили ластівки,
    пливуть за обрієм віки
    у вічність.
    Твій сум гіркий — моя печаль,
    переплітаються, на жаль,
    трагічно.

    Медове сонце золотить
    жалобу і щемливу мить
    туманну.
    Ми розгубили всі дива,
    але любов завжди права,
    коханий.

    13.03.2024р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.1) | "Майстерень" 7 (6.19)
    Коментарі: (5)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2024.03.16 10:45 ]
    Кохання королів і поетів (вінок сонетів)
    І

    Леліє радість між сумних історій,
    Кохання б вимальовував щодня,
    Красиві, ніжні личка у фарфорі,
    Коли сідає мила на коня,

    Мов дама з роду Вітовтів*, Тюдорів**
    До любого таємно поганя.
    Зображенням тим потім підкоморій***
    Оздобить стіни зАмку навмання...

    А може навіть строго, послідовно
    Розмістить мальовидла. Крізь віки --
    Пройдуть вони, як пам'ятки духовні...

    Ці - почуття святого сторінки --
    Його краса моє життя наповнить,
    Розвіє геть розпачливі думки.
    __________________________
    *Вітовти - родина литовських князів ХІV-ХV cт.
    ** Тюдори - англійська королівська династія, що правила в Англії у ХV - ХVІІ ст.
    ***Підкоморій - придворний камергер, радник королів, князів, в чиї обов'язки входило оздоблення їхніх покоїв.

    ІІ


    Розвіє геть розпачливі думки --
    З тобою поруч хочу бути тільки --
    Лише щасливій долі завдяки...
    Не знаю, залишилось років скільки?

    Пом'якшую відносин гостряки --
    Як можу, навертаю їх до спілки...
    Плекаю квіти серця залюбки
    Для тебе, щебетушко-перепілко.

    Життя, буває, стискує кулак.
    Б'є московитське зомбі триколорів --
    Нашестя войовничих вурдалак...

    Але мине епоха тих "сирборів",
    Кохання світло знову шле нам знак --
    Засяє ніжно сонечко надворі,

    ІІІ

    Засяє ніжно сонечко надворі,
    Прийде весна, розчулить всі серця,
    Чарівністю цариці Феодори
    Юстиніана звабить до вінця*.

    Повибігають вівці із обори,
    Попаруватися у табунцях...
    Вже навіть на суворім Лабрадорі**
    Любов панує волею творця.

    А між людей трапляються пліткарки,
    (Тіпун би вкоротив їм язики!)
    Що полюбляють заглядати в шпарку

    Сховає все гайочок гомінкий,
    Хай від кохання зробиться нам жарко,
    І усміхнуться уночі зірки.
    _______________________
    *Феодора - візантійська цариця, дружина імператора Юстиніана (VІ ст. н.е.), була простою дівчиною, яка відзначалася красою, розумом, надзвичайною чарівністю і твердою волею, чим і підкорила серце царя.
    **Лабрадор - півострів на Півночі Канади, який омивається частково Північним льодовитим океаном.

    ІV

    І усміхнуться уночі зірки --
    Там дві із них, напевне, будуть наші...
    Щасливо світять довгі нам роки,
    Стосунки не поточать болем шашіль,

    Огидні пересуди чи плітки...
    Гіркі свої вже випили ми чаші,
    Тому, можливо, є нові витки
    Життя - мінливого розгардіяшу.

    Чимало загадкового у нім --
    Потрібен тут розгадувач кросвордів --
    Буття готує ребуси чудні...

    Кохання має теж палату лордів --
    Еліта ця негорда в дні ясні --
    Хоч іноді хай ласкою говорить.

    V

    Хоч іноді хай ласкою говорить,
    Промовисто мовчить без зайвих слів.
    Чи ощасливить величчю мілорда,
    Покаже всім кохання королів.

    Коли дарують парки і курорти,
    Коштовності, ще й замки, кораблі,
    Фільварки гарні, чарівні фіорди*...
    Прекрасне, дивовижне на землі.

    А що поет коханій подарує?
    Оці стражданням змучені рядки?
    Слів золото, написаних усує?

    Омріяні у небесах зірки?!
    Лиш вічністю всміхнеться, поцілує
    Життя, де все буває навпаки.
    __________________________
    *Фіорд - fjord) — довга, вузька морська затока, яка часто тягнеться далеко усередину узбережжя. Фіорд походить від затоплення морем долини колишнього льодовика.



    Життя, де все буває навпаки
    Всілякі улаштовує сюрпризи --
    Із пекла посилаючи плювки,
    Цілунки потім шле від парадизу.

    Любові пахощі тонкі, п'янкі --
    Оповивають зверху і до низу,
    Аж раптом ауру рве на шматки --
    Хвороба нервів, це -- здоров'я криза.

    А як не ревнувати цих красунь?!
    Вони то стерви, чи занадто добрі...
    О скільки чуєм сварок ми відлунь!

    Чоловіки, хоч воїни хоробрі --
    Готові од нещастя й повнолунь
    "Втопитися" в горілці, у кагорі.

    VІІ

    "Втопитися" в горілці, у кагорі --
    Бажання від розпуки та жалю
    З'являється, де діти очі мокрі?
    Для забуття я трунком їх заллю.

    Здолає сон. Ачи піде на користь?
    Напівзатопленому кораблю?
    Похмілля день яснесенький спотворить --
    Це побажать лиш можна москалю!

    Будь сильним, що б не сталося, мій друже,
    Бо лузерів* цураються жінки,
    Плече їм чоловіче треба мужнє...

    Кохання іноді - тягар важкий!
    Тож випивкою знять вагу напружень
    Буває, дуже хочеться таки.
    __________________________________
    *Лузер - невдаха, той що задніх пасе.

    VІІІ

    Буває, дуже хочеться таки
    Нажлуктитись абсенту з Вітром Ночі*.
    О друже мій, відвертий, говіркий,
    Цікаво, що навієш, нашепочеш...

    Про кого розмовляють парубки?
    Кохання згадують у час урочий.
    Як на побачення біг навпрошки,
    Так поспішав, аж розірвав сорочку?!

    Ти назовеш хворобою любов?
    Від неї передчасні є сивини...
    А дехто й самогубну смерть знайшов?!

    Але ж які поезії перлини
    Створилися... То наливай же знов!
    Та чи врятує забуття хвилинне?!
    ______________________________
    * Вітер Ночі - псевдонім друга-поета, Володимира Шкляренка.

    ІХ

    Та чи врятує забуття хвилинне?
    На мить собі розслабитись дозволь.
    Якщо перебереш, тоді тваринні
    Пробуджує інстинкти алкоголь.

    Ти лаєшся, а іноді, нестримний,
    До бійки рвешся, втративши контроль,
    Гаси в собі ту дурощів жарину,
    Вона ганебну пропонує роль.

    Кохання справжнє ні, не передбачиш,
    Хоч би і був найпершим із месій.
    Й тверезому ті ревнощі гарячі

    Нашіптують: "Заріж його, убий!"...
    Лиш мудрість вбереже тебе обачна
    Від холоду розвихрених завій.

    Х

    Від холоду розвихрених завій
    Буває, що рятує нас омана.
    Ти заховайся, правдонько, постій --
    Інакше з'явиться сердечна рана.

    Хтось однолюб запеклий, вольовий,
    А інший -- із ментальністю султана.
    Страждає перший в парі отакій --
    Як істину пізнає, безталанний.

    Негарно -- заперечать нам -- брехать --
    Мов розливать навколо баговиння.
    Та хто живе, скажіте, без гріха?!

    І полігамному вдавать невинність
    Доводиться. Рятує шлюб нехай,
    Бо щастя птах од цього не прилине.


    ХІ

    Бо щастя птах од цього не прилине...
    Буває, що весна зими страшніш.
    Кохання гріло холоди щоднини,
    Прийшло тепло, а стало ще гіркіш.

    Померло почуття в лиху годину,
    На згадку залишився тільки вірш.
    Коли, нещасний, я цей світ покину?
    Прийди до мене смертонько, скоріш.

    Утри вже носа, дорогий поете,
    Інакше виллєш з голови весь лій.
    Падіння, зрозумій, початок злету!

    Ти amaretto* у бокал долий -
    Любов зафонтанує піруетом!
    О де ти, щемний вітре-весновій?
    __________________________
    *Amaretto - вино, щось типу любовного напою.

    ХІІ

    О де ти, щемний вітре-весновій?
    Чому полинув у світи незнані?
    Лиш березня лишив такий хмільний
    Той запах, наче спогад про кохану?

    Лейла моя, душа -- тобі одній --
    Уся печаль і радості неждані,
    Краса небесна, спокій щастя мій,
    Вернися в рай - моє палке благання!

    Карай мене за мимовільний гріх,
    Хай тіло з того болю стане синє,
    Порозшматовує його батіг...

    Стерплю ці муки, золота Богине,
    Прошу - даруй сяйний, веселий сміх,
    Дай насолоди любощів дитинних...

    ХІІІ

    Дай насолоди любощів дитинних...
    Весна у серці знову зацвіте!
    Тоді із білосніжної перини
    Промінням бризне щастя золоте!

    Розкриє сад обійми нам гостинно --
    Той білий рай, в якім купавсь поет,
    Душі там одірвалась половина,
    Нехай навіки знову приросте.

    Для чвар найкраще місце -- пекло чорне!
    Де гару крематорного повів,
    Думки він темні наші хай огорне.

    А рідні сокровенності лелій --
    Повитікає з них усе мінорне --
    Едем уяви родить соловій.

    ХІV

    Едем уяви родить соловій,
    Неначе серце із грудей виймає.
    Аж зір його увесь посоловів -
    Любовний хміль -- од щастя чи одчаю.

    Фіоритури* - ну немає слів,
    Лиш тільки троє - я тебе кохаю.
    Від почуття також -- мов очманів --
    Ізнову кличу пристрасно до раю.

    Стосунків чистих брудом не погАнь,
    Кинь в перелюбстві ставити рекорди
    Аби уникнути злих запитань...

    Якщо на гріх штовхатиме погорда,
    Нам Бог дає суворість покарань,
    Леліє радість між сумних історій.
    ______________________________
    *Фіоритура (італ. Fioritura, що означає «цвісти» або «квітучий»; множинна fioriture) — це вишукане прикрашення мелодійних ліній, позначених композитором, або імпровізованих під час виступу.


    VІІ МАГІСТРАЛ

    Леліє радість між сумних історій,
    Розвіє геть розпачливі думки.
    Засяє ніжно сонечко надворі,
    І усміхнуться уночі зірки.

    Хоч іноді хай ласкою говорить
    Життя, що все нам робить навпаки.
    "Втопитися" в горілці, у кагорі
    Буває, дуже хочеться таки.

    Та чи врятує забуття хвилинне
    Від холоду розвихрених завій?
    Бо щастя птах од цього не прилине...

    О де ти, щемний вітре-весновій?
    Дай насолоди любощів дитинних...
    Едем уяви родить соловій.

    26 лютого - 8 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  48. Світлана Пирогова - [ 2024.03.15 09:46 ]
    Березень бажа́ний (тавтограма на літеру Б)


    Буслиний березень бажа́ний,
    Блищить блакиті браво баня.
    Берези брови благовісні:
    Бринить бруньками бонус-бісер.
    Банкет березотоку близько.
    Біжать, біжать бальзамом бризки.
    Бузьки буяють березілем,
    Баранчики буцають білі.
    Барвінок барвами бадьорить,
    Билинки бовваніють борше.
    Безмежні бархатисті брили.
    Бусини буднів - білокрилі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  49. Віктор Кучерук - [ 2024.03.15 05:01 ]
    Волошки
    Хоч зір погіршився вже трошки,
    Та я побачити зумів,
    Як пломеніють дві волошки
    З попід дугастих смужок брів.
    Синіють ясно, – тож не диво,
    Що я у роздумах затих
    І почуваюся щасливим,
    Нестямно дивлячись на них.
    Іще такого не бувало
    Зі мною в будь-яких краях,
    Щоб я, в коханні заблукалий,
    Вбачав до нього вірний шлях.
    Мов прикипіли нині очі
    До місць, де між краями вій
    Волошки звабно палахкочуть
    Вогнями здійснених надій.
    І попри зміну декорацій
    За холодіючим вікном,
    Мов синій жар вони іскряться
    І обдають мене теплом.
    15.03.24



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (3)


  50. Володимир Бойко - [ 2024.03.15 00:25 ]
    Москальські роги
    Танцювали під московську дудку
    І лизали лапті, як могли,
    Малоросіянські проститутки,
    А, інакше кажучи, хохли.

    Розвелось перевертнів чимало,
    Що лайно московське розвезли,
    Що чужинцю матір продавали,
    Честі роду не уберегли.

    Нині інший час. Нові звичАї.
    Вже інакше крутиться земля.
    Та поглянь довкола, помічаєш –
    Визирають роги москаля.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   159