ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.11.02 04:11
Ми постаріли на життя
за рік війни, за два, за три…
Ще ненароджене дитя
в ракетнім обстрілі згорить.
За все заплатимо сповна.
Та де там наша перемога?
Чим довше тягнеться війна,
тим менше вірую у Бога.

Микола Дудар
2024.11.02 00:10
В твоїх очах сховалося півсвіту
Покращилось приємне відчуття,
Що хтось мені по пошті шле привіти
З якогось наче, кажуть, з майбуття…

В твоїх очах картини незабутні
Підсказують, підштовхують до дій…
Пообіцяй, зустріемось у Грудні

Сонце Місяць
2024.11.01 18:04
B лунко й понад примарливим усім невблаганний дзиґар-годинник відраховує свої секунди приклацуючи ях, тераса блаженно омріяна ——китайськамузичнапавза—— B віддзеркалення в досвідченій меланхолії альтсаксофонщика, котрий не вступатиме дудіти насту

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Олена Ешвович
2024.10.26

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2014.06.08 16:03 ]
    Зелені свята
    В кімнаті розливає запах м`ята,
    Не килим на долівці – очерет,
    На стінах осока ще не прим`ята,
    Вже хата вся – зелена, мов намет.

    Дажбоже мій, ти чарівник, естет,
    Уявою душа твоя багата.
    Зеленого вогню створив бо злет,
    Оцю красу земну – зелені свята.

    Здається, в день цей тріскає асфальт,
    І упирі ховаються по норах,
    Природа лік дає слабким і хворим,
    Звучить її глибокий, чистий альт.

    Здається, що увесь народ співає,
    Його здоровий, вільний дух літає.

    7504 р. (Від Трипілля) (1996)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (20)


  2. Дмитро Куренівець - [ 2014.06.07 22:50 ]
    Після бою
    З нашої тертої в битвах чоти
    зо три лишилося рої.
    Обіч дороги – козацькі хрести.
    Куриться шлях під горою.

    Ворог утік –чи до часу сховав
    рештки залізних центурій?
    Шлях наш – на гору. А там – перевал
    в димці тривожно-похмурій.

    Бій наш останній – це тільки виток
    звитої кимось спіралі.
    Що нас чекає – за місяць, за крок –
    на перевалі… і далі?

    Наші старшини собі на умі,
    марять, чудні, булавою…
    З неба ж – нам білими сяють крильми
    ті, хто наклав головою…

    Предками ходжений тяжко, узвіз
    нас піднімає помалу…
    Наше сьогодні – це вічности зріз,
    стятий мечем перевалу.

    05.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (5)


  3. Анна Віталія Палій - [ 2014.06.06 09:19 ]
    Фенікс
    Мої слова про смерть не надаремні,
    Здавалось, горю вже немає краю!
    Та я вогнем палю ланці тюремні,
    І, наче Фенікс, з полум"я злітаю.

    Вогнем любови. Як Христос розп"ятий
    Простив мені, так я прощаю кату.
    Для Тебе хрест цей, Господи, Тобі:
    Дочка я, Отче, всі стражденні дні!

    Розкрите серце пропускає стріли,
    Вони вбивають те, що наболіле.
    І вільну душу чисту, білу-білу
    Стражденна Мати Синові дає.

    І вже нема ні кривди, ані тліну,
    Лиш дух любови зцілює країну.
    Мене, малу, народжену дитину
    Тримає Діва ніжно на руках.

    З вогню і болю -- в долю воскресаю --
    Предивний Фенікс --
    світлоносний птах!

    До 2005р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (10)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2014.06.05 23:10 ]
    Гойдалка кохання*
    Гайда гойдатися на гойдалку у гай,
    Готове горе вже зими змаганням!
    Не гайся, галочко, і бігти устигай –
    Розгойдується гойдалка кохання.

    Агонія снігів гряде на берегах,
    Густі гілки згинаються дугою…
    Гойдаємось, кохаємося – ах, ах, ах! –
    Вагання невагомістю легкою!

    ГойдА! ГойдА! Ого! Ого! Ага-а-а! -
    Зневагою до гніву гравітацій,
    Де ігнорується жива вага –
    З галантністю голубимося грацій.

    Гойдай мене, гойдай мене, гойдай! -
    Ти гаряче гукаєш гуком ярим…
    І я гойдаю, аж регоче гай,
    Аж розбігаються безгучно хмари!

    10.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  5. Василь Кузан - [ 2014.06.05 13:39 ]
    Орда

    Російсько-чеченська орда,
    Фашистсько-московська навала.
    Це спроба убити Майдан,
    Це сила, що дух убивала,

    Цвіт нації гнала в Сибір
    І військо топила у ріках…
    Статистикою – на папір
    Мільйони. Життя чоловіка –

    Ніщо для машини убивств
    Комуно-совіцьких тиранів.
    І цар так, і Сталін робив,
    Учив так диктатор Ульянов.

    Земля ця уся у крові,
    Тут душі загиблих, як маки
    Цвітуть… Пацани дворові
    Не знають як ставили ставки

    На голод і на Колиму,
    На смерть ненароджених навіть,
    На чорну народів тюрму,
    На постріли в душу і пам’ять…

    Ми знаємо. Наша війна
    Священна, свята, справедлива.
    Це наша одвічна земля,
    Тут мати, від розпачу сива,

    Молилась за сина й за мир
    І Господа-Бога просила
    Спасіння і правди, бо ми
    Єдині, і в тім наша сила.

    Бо ми не загарбники, не
    Йдемо до сусідської хати…
    Ось літо любов’ю війне
    І будемо ми раювати.

    І згине ця чорна орда,
    Бо дух наш її переможе,
    Бо віра і куля тверда!
    Спаси нас, усміхнений Боже.

    01.06.14


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (15)


  6. Анна Віталія Палій - [ 2014.06.05 12:39 ]
    Про висоту польоту
    Безкриле тіло. Дух --
    крилатий.
    А думка -- птахом над землею.
    Творець забрав наш дар літати
    І стало долею моєю:
    Орати, жати, їсти, йти...
    Та щоб летіти до мети --
    Ростити крила і ламати.
    О, мій Ікаре дорогий!
    Не тіло, ні, а дух
    крилатий.
    А тіло й дух не вороги,
    Та духу -- першість і первинність.

    Хвилинно сходить часу плинність.
    Де духу більше -- час летить.
    Сидить на дубі птахом думка
    І тихо спить...

    До 2005р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  7. Сергій Татчин - [ 2014.06.04 20:42 ]
    ні
    Господи,
    ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене.
    я зарані готуюся до Твого ужинку
    і хочу попросити лише про одне:
    як зіницю ока, бережи цю жінку.
    можеш мені не вірити, але, їй-бо,
    серед люду, ласого до жіночих сліз,
    вона заслуговує на таку любов,
    до якої я іще не доріс.
    і дотепер вона має мене за бога,
    але це, Ти ж знаєш, колись мине.
    з-поміж інших чоловіків дай їй такого,
    який у всьому перевершить мене.
    голуб її і пестуй, люби й лелій,
    пристав до неї неусипну сторожу,
    щоб від краю до краю – на всій землі,
    її не торкнулося ніщо вороже.
    від вечора до рання і з рання до ночі
    наглядай за нею, сповідай, пильнуй.
    хай вона живе тільки так, як хоче, –
    не свари її часто за цю вину.
    здавалося б, що Тобі – до мене, до неї?
    просто бережи її... і нічого більше.
    я почуваюся вінницьким Енеєм,
    що ніяк не спроможеться на достойні вірші.
    слова не даються, як риба у воді,
    як пташки у небі – полохливі, вільні.
    мій український Божечку, я б хотів
    написати про цю жінку з Тобою спільно.
    ще нічого не сталося, нічого не скоїлось.
    але якось тривожно між лівих ребер.
    захисти її, Господи, своєю рукою, –
    більше нічого не проситиму в Тебе.
    ну, хіба що оцю перестиглу ніч,
    із блискучими цятками над головою,
    що буяє і квітне, – довір мені
    розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм.
    де б Твій коник щоразу губив підкову,
    прямо серед неба – коштовну, гнуту.
    і нехай я складу таку колискову,
    щоб вона без неї не могла заснути.
    а хто її тихенько для неї співатиме,
    це питання, як водиться, вже не до мене.
    навчи її оглядатися й забувати
    все, що стосується нас – поіменно.
    навчи її берегтися серед зваби й згуби,
    поведи її за Собою у цій борні.
    і коли я востаннє питатиму: "любиш?",
    врозуми її твердо
    сказати
    "ні".


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (27)


  8. Валентина Попелюшка - [ 2014.06.04 17:51 ]
    Утечу
    Утечу під шати липи
    Від грайливого дощу,
    Що за комір жарти сипле,
    Почекаю, щоб ущух.

    У моїм раптовім схові,
    Мов життя п’янкий ковток,
    Ніжні пахощі медові -
    Передвісники квіток

    Зацілують, залоскочуть,
    І від пестощів таких
    Помічати не захочу,
    Що давно вже дощ затих…

    Повертатимусь повільно
    Боса лугом-пирієм…
    Хтось подума: «Божевільна!»
    Боже, вільна! Так і є!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (15)


  9. Тетяна Левицька - [ 2014.06.04 11:48 ]
    Зцілення
    Нарешті цей морок
    за вікнами щез,
    Дощем на бруківці
    розсипався лунко.
    Зігрій теплим словом
    обіймами теж,
    Бо від божевілля
    нема порятунку.

    Для міста надії
    ще й досі чужа,
    Мізерна піщина
    у оці облуди.
    Тікаю від себе...
    І де ж та межа
    Терпіння, прозріння?
    Немає, не буде.

    Лиш мирна свіча
    нищить біль на льоту.
    А віра, надія,
    любов з аналою
    У діжку страждань
    ронить Божу сльозу.
    Хто хоче зцілитись,
    ходімо зі мною!

    2014 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (6.1) | "Майстерень" 5.5 (6.19)
    Коментарі: (20)


  10. Анна Віталія Палій - [ 2014.06.04 10:02 ]
    Стежкою бічною
    Не пройти ту дорогу життя,
    Яку серце прийняти бажало, -
    Це пізнати у смерті пуття,
    Це тонким пропекти його жалом...
    Це - віддати частину себе,
    Зрозумівши причину і вихід.
    І - прийняти дарунок небес...
    І - проквилити болісно, тихо.

    Прояв слабкості - вийти із гри,
    Наперед передбачивши докір...
    Не прийнявши веління згори,
    Не ввійшовши у води потоку.
    Не зміцнивши терпіння-любов,
    Не поліпшивши світ ні на йоту.
    І себе не змінивши... Немов
    Не здійснив надважливу роботу.

    Балансуючи, пройдеш канат,
    Перемовишся поглядом віри...
    І злякається серце: війна!,
    Ціпеніючи голосом ліри.
    А тоді кинеш оком увись,
    Здіймеш руки - і зірвешся вгору.
    Головне - не дивитися вниз.
    Основне - підніматися зору!

    21.04.2014р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  11. Олександра Камінчанська - [ 2014.06.03 21:35 ]
    ***
    А як тобі мандрівка в осінь
    І сповідь жовтого листка?
    Ще зеленіє хмелем досі
    Стежина тепла і витка.
    У павутинні рештки літа
    І за туманами півсвіту
    І день, як станція прощань.
    Вдивляються стоокі клени
    Журбою в марево червлене
    Крізь полотно, що ткала рань.

    А як тобі посеред тиші
    Без найдоречніших стихій,
    Коли негодою не пише
    Рудоволосий листосій .
    Коли полинно б’ється серце
    І час – не час, а димне скерцо,
    Оперезало хмарну вись.
    В струні дощу –земний Едем.
    І хто нас далі поведе,
    Не знаю, янгол, а чи біс?..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (12)


  12. Анна Віталія Палій - [ 2014.05.31 11:29 ]
    Свобода
    В шатах сліз моїх чисто-затишно,
    Стіл, свіча.
    Запах ладану. Білим аркушем
    Плине час.
    У долонях Твоїх захищена,
    Як в вінку.
    Чорним габітом горе знищене
    На віку.
    Животворною прохолодою
    Серця вись.
    Огорнулася я свободою,
    Подивись.

    27.05.2014р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  13. Інна Ковальчук - [ 2014.05.30 12:13 ]
    ***
    Така прозора і цнотлива днина –
    їй навіть грім освідчився: «Люблю!»
    і на траву,
    засніжену жасмином,
    накидав рясно зерна кришталю.

    Травневе місто в щедрому розмаї
    відпочиває від земних тривог,
    лише вітрець співаночки співає
    моїй весні,
    поділеній на двох.

    Оцій весні,
    на двох одній-єдиній,
    яка тримає душі, мов магніт,
    де між двома серцями пуповина
    пульсує в ритмі зоряних орбіт.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (20)


  14. Анна Віталія Палій - [ 2014.05.29 11:39 ]
    У день Усіх святих
    Місто камінне розпечене сонцем до решти.
    Фани футбольні п"ють пиво,
    Рахують гроші від німців власники ресторанів.
    Снуються люди недільно.
    Звично працюють "на панелі" продавці старовинного одягу,
    Коралів, картин і вишивки -- народ зубожів,
    Вибір великий, беруть іноземці зрідка.
    Місто у квітах. Фан зони
    Стережуть міліціонери на вулицях.
    Страшно: хапнуть ні за що.
    А в парковій зоні церква дерев"яна
    Святкує день Усіх святих.
    Мало святих у народу українського.
    А на Нововознесенській -- свято у новій церкві.
    Сукня біла спеціально на облечини шита.
    Віночок з барвінку і квітів. Волосся завите.
    Лежать до землі обличчям. Священик
    Хвилюється, читаючи текст голосом спокійним,
    Аркуш тремтить у пальцях.
    Одяг дає, намітку.
    Дівчата в білім входять у вівтар.
    З"являються знову у чорнім.
    В поставі -- впевненість і задоволення
    Рішуче. Чи зрозуміли?
    А дзеркало світу -- навпроти
    У вишиванках, привабах недільних.
    У білім і кольоровім. З дітьми
    Маленькими. А завтра хапне їх світ
    І плакати будуть черниці за гріхи спільні,
    Сховавши до часу усмішки чисті
    І спокій у серці своїм.
    Світе, ходи до столу. Черниці
    Вгощають. Бо відпустив.
    Сестро Моніко, личить намітка.
    Закріплена добре. Які ж ви гарні!

    01.07.2012р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  15. Ірина Саковець - [ 2014.05.28 20:26 ]
    ***
    В Кіото сакура цвіте,
    закривши небо на ханамі,
    і кімоно для Фудзіями
    плете рожево-золоте.

    Вишневий цвіт - магічний дим
    розвіє вітер за Тіоном
    в науку повному бутону:
    не бути вічно молодим...

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (8)


  16. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2014.05.28 17:06 ]
    Жасмин
    ЖАСМИН
    Прокидаюсь в пахощах жасмину.
    Губиться із гілочки сльоза…
    – Я тебе довіку не покину!.. –
    Чи пелюстка це, чи ти казав?

    …Вечір юний. Несміливі кроки…
    І жасмин, подільський кипарис…
    Цей букет таких далеких років
    Запізнілі спомини приніс.

    Над пахучим стогом – роєм бджілки.
    Боже мій! Ну чим же не фата?!
    Не зламай кохання ніжну гілку.
    А зламав – не снись, не повертайсь.

    Гілочка пахучого суцвіття –
    Ніжне щастя давньої весни.
    Пелюстки-цілунки сипле з вітром
    І п’янить мене, п’янить, п’янить…

    Спомини журбою перемиті.
    Всі думки про тебе – як роман.
    Не зника з очей вуаль жасмину.
    Усміх долі то ачи обман?..

    Зажасминить ще. Та чи зустріну
    Я ці очі – кольору життя?..
    Чую знов: «Довіку не покину»…
    То хіба ж можливе забуття?! (© Любов Сердунич. – Квіти грудня, 1996. – С. 13).


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  17. Галина Михайлик - [ 2014.05.23 10:22 ]
    Сім – я
    Полісся. Синь озер, задивлених у небо,
    таємні русла рік, працарство пралісíв, -
    не дихаєш – впиваєшся! Чого ще треба?!
    Це – нині. А тоді, за молодих часів:

    учитись, пізнавати, підкорювати простір –
    Донбаський чорний сніг і гоноровий Львів –
    енергія життя! Усе, неначе, просто -
    одне велике «Я», помножене на сім…

    Дружина і сини, і невістки, онуки –
    вже більше ніж сім «я», - то вже родина, рід!..
    …Поліського струмка весняні теплі згуки
    у пригоршні черпа юнак - який там дід!

    19.01.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (25)


  18. Олена Балера - [ 2014.05.19 00:11 ]
    ***
    Захлинаючись часом, долаючи кола пітьми,
    Ідучи навмання, на маяк, а чи світло в тунелі
    Ми воліємо все ж залишатись у чомусь дітьми
    І чекаємо дива, принесеного на тарелі.

    І далекі світи, що постійно в уяві живуть,
    В далині мерехтять і їх сяйво не гасне ніколи.
    А життя лише сон, що триває завжди наяву,
    І частенько стає не спіраллю, а замкненим колом.

    І буває, що хочеться все розпочати з нуля,
    Але досвід набутий не завжди рятує від болю,
    Та надія незгасна від розпачу нас визволя,

    Потрапляє у серце і душу лікує поволі.
    Всі невдачі тьмяніють, якщо споглядати здаля,
    Тільки пам'ять незмінно приходить – і спогади колють.

    2014


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.68) | "Майстерень" 5.75 (5.84)
    Коментарі: (12)


  19. Богдан Манюк - [ 2014.05.17 12:53 ]
    *****
    Ми з тобою, мій вороже, вічної крові.
    Відпускаю я шепіт, моління і спів
    навздогін вітровію й тому візникові,
    що непрОгляддю був
    і лжесвітло терпів.

    На найбільшого воза надія найбільша –
    під колесами камінь чужий – на пісок,
    і вціліє крило лебединого вірша,
    налетівши на прогнані зблиски висот.

    На найбільшому возі пожитки від сонця,
    не штовхни його зопалу нині навскіс.
    Янголята, одвічних небес охоронці,
    проводжають за обрії польку* коліс
    і за нами – очима, очима, очима
    на просторах не тільки свого візника,
    де злостивці вигулькують, геть нескоримі,
    де «війна – не весна», вже зачовгана рима,
    незачовгану душу припне до рядка.

    2014р.
    * ТанОк.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (19)


  20. Іван Гентош - [ 2014.05.16 22:37 ]
    пародія « Просто затям…»
    Пародія

    Я просто жінка, з метром дев’яносто,
    Та не лякайся, знаю – то немало.
    Ми пили чай – я засміялась… просто…
    Ти захлинувся – ледве відкачала…

    Коли я зла – бува, де правду діти,
    Рятуйся сам – чимдуж тікай за хату!
    А як сумна – мене не розсмішити,
    Хіба як принесеш свою зарплату.

    Буваю ще нестримна, як цунамі –
    Тоді ховайся! А буває – плачу.
    Останній раз це трапилось у "Вамі"
    Якраз тоді, коли забула "здачу".

    Буваю справедлива, але строга –
    Ось вчора розігнала друзів зграю.
    Ну що тремтиш, неначе я дворога –
    Сама собі заміни не бажаю.

    Тверда буваю, як гранітні плити,
    І рідше – добра , переважно зрання.
    Затям, мій любий – Я прийшла, щоб жити!
    То що ти там балакав про кохання?


    15.05.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (27)


  21. Олександр Олехо - [ 2014.05.16 14:33 ]
    То скільки коштує життя?
    То скільки коштує життя?
    Твоє, моє?
    Ісуса, ще раніше?
    Я розумію, ряд цей недоречний
    із погляду на висоту персон.
    Але життя… воно у всіх одне.
    Небесне чи земне,
    воно як сон,
    в якому щастя сниться,
    а поруч острах, муки, біль,
    розчинені в буденній суєті,
    і мрій мара,
    зіщулившись калачиком на дні,
    ховається у морок сподівання.
    Приходять в сон не янголи святі,
    а Каїни зі зміями у душах.
    Ховаючи усмішку в чорних ружах,
    вони буянню зброю роздають,
    і пропонують «ворога» убити –
    духовну єдність, правду, брата.
    Курок натиснеш і немає ката...

    А може то офірою зійшло
    на ешафот, на плаху, на покару
    дитя невинне вічного бажання
    у мирі жити з усіма на світі?
    Згасають зорі і падуть униз
    із небосхилу світла в темінь ночі
    поранені, скалічені, убиті
    і їх страшні незрячі думи-очі
    зажмурились від пострілу у спину.
    Коли уперше, вічно пам’ятають
    і клятвою розпалюють вогонь,
    сльозами омивають мить розлуки.
    А потім, далі? Над землею – ворон
    і тисячі у прірві безіменних…

    То скільки коштує життя?
    Чого вартує цей дарунок Божий?
    В руках безумця гріш йому ціна.
    Бо скільки вже убито тих,
    що сподівались жити і любити,
    але у сон їх яро устелився
    той шлях до краю,
    де нема нічого –
    ні слів гарячих, ні вини, ні раю,
    де небо плаче: ні, не покараю,
    не відаю, не знаю, не шукаю…
    Убивці снів, весни, надії, сміху,
    породжені геєною безумці,
    і вас колись уб’ють
    розбудженому лиху на утіху.
    Диявол не заплатить і гроша,
    бо задарма і так йому душа
    належить братовбивці від зачаття.
    І сяє на чолі, як світоч у імлі,
    німе тавро прокляття.

    То скільки коштує життя?
    Біжать роки по колу
    вік за віком
    і першого убивці чорна кров
    тече у жилах всіх сучасних воєн
    і дар любові віє на полову
    у кожну сущу мить
    неспинно, знову й знову…
    16.05.14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (7)


  22. Тимофій Західняк - [ 2014.05.16 10:16 ]
    Що нам треба?
    ***
    Ось дивлюся
    Довкола
    На все я
    І гадаю –
    Не гасел,
    Не слів,
    Не політиків
    треба – Мойсея,
    Щоб ще раз
    Крізь пустелю
    Провів.

    І Геракла
    Би здалось,
    Щоб стайні
    Українські
    Почистив,
    Як слід –
    От тоді, може,
    Добре і файно
    Ми б зажили –
    Без горя
    Та бід.

    16 травня 2014 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (3)


  23. Галина Гнатюк - [ 2014.05.15 23:57 ]
    ***
    Ця зима тобі в серці
    Лишила роз’ятрений шрам.
    Він так довго ночами
    Ще солоно буде боліти.
    Та, довіривши крила
    Холодним весняним вітрам,
    Ти зумієш-таки
    Долетіти до теплого літа.

    І не кайся, не варто.
    Ти сильна – чи, може, слабка?..
    Розучись озиратись –
    В минуле зачинено двері.
    Треба ставити крапку,
    Хоча б і посеред рядка, -
    І палити слова,
    Що ніколи не знали паперу.

    І нарешті збагни:
    Недаремна ота самота,
    Крізь яку твоя доля
    Ступає упевненим кроком.
    Бо, зваливши на плечі
    Свого нелегкого хреста,
    Ти побачила серцем
    Усе, що невидиме оку.
    15.05.2014


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (12)


  24. Ванда Савранська - [ 2014.05.15 13:40 ]
    Лугань - рассвет Украины
    Рассказ участника митинга
    за федерализацию в городе N
    на Луганщине

    * * *
    – У нас, – объяснял горожанин востока, –
    По-правде, народ осмелел «тока-тока».

    Мы стали копировать ваши майданы.
    Нас что подрывает? Пустые карманы!

    Везде после «бати» – как после Мамая.
    И давит сосед, на мозоль наступая.

    Протест как протест – возвели баррикады.
    Хозяевам жизни давно мы не рады.

    Подъехали парни – бабло, автоматы.
    – Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом

    И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
    Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.

    Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
    А то перебьют нас
    бандеры!

    Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
    Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!

    Какая мне разница, кто там откуда
    И как у Бандеры вербуются люди!

    Так что же, что лет шестьдесят его нету.
    Они ж, патриоты, по целому свету…

    И в сговоре с ними ЕС и Обама.
    А кто договаривался, братцы, с нами?

    Конкретно – с Толяном, с Петром,
    с Константином?
    А меня уважаешь ты,
    Украина?


    * * *
    Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
    Такое в умах… В телевизоре – Путин.

    А где украинские телеканалы?
    …Под флагом России нас, братцы, собрали.

    Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
    Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.

    Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
    Но стало мне страшно: ведь флаг –
    не партийный!

    Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
    Дадим вам «Донецкой республики» знамя!

    Опять Попандопуло чей-то на крыше.
    «Донецкий» там стяг. И российский повыше.

    – Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
    Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.

    Тверские, рязанские – скинули маски.
    А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!

    И рядом – известные тут «криминалы».
    Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.

    Бандитов всё больше, свои и чужие,
    За ними, выходит, спецназ из России.


    * * *
    Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
    За что мы стоим, очумелые браться?

    Россия захáпала Крым наш и море,
    А мы расплясались при их триколоре.

    А что, помогли нам соседи, когда мы
    Терпели при власти бандитов с ворами?

    Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
    Герои сидят в телевизоре снова.

    И снова разгул бандитизма повсюду,
    Открыто, с оружьем. Испуганы люди.

    …Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
    Просили не рыпаться хоть вечерами.

    А детки – на митингах за Украину!
    Так что же я – враг моей дочке и сыну?!

    И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
    Синочки, мені б в Україні дожити.

    Солдатики наші стоять на кордоні,
    Носила їм борщ, огірочки солоні.

    Підтримка маленька від кожної хати.
    Аби ж не судилося їм воювати!

    А як доведеться – піду в Оборону.
    Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»

    * * *
    …Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
    Луганщина – наша отчизна родная!

    Мы мову забыли, пахали на дядю,
    А нынче и землю отдать свою рады.

    Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
    За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.

    Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
    И флаг свой сымай – надо мною он лишний.

    И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
    Нас снимут с прицелов своих автоматов.

    И пусть нас не манят российским корытом –
    У Путина шахты закрыты-забыты.

    А мы -то России – металл и ракеты,
    Продукты, энергию… Вот нам за это:

    У Путина брешут про нас небылицы,
    Народ, мол, чихнуть без России боится!

    Забыли, как наши Тюмень поднимали,
    Сибирь и другие «российские» дали?

    Куда там ни кинь – украинцы при деле.
    А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?

    Своей Украине мы что – не опора,
    И рады сидеть у неё под забором?


    * * *
    Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
    Своих мы отловим воров и бандитов,

    Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
    Майдан его свергнул, разбиты оковы.

    Царя не зовём! Защитим свои хаты –
    Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...

    Тут будет свобода. Тут будут законы.
    Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!

    Так я за майданы – под правильным флагом.
    За нашу державу, за нашу присягу.

    Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
    Мы сами тут дров, мужики, напороли.

    Мы сами сглупили, поехали крыши…
    Пока ещё можем, поддержим детишек.

    Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
    Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
    МОЮ УКРАИНУ!

    19, 21. 04.2014.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (9)


  25. Оксана Суховій - [ 2014.05.14 18:16 ]
    * * *

    ніч не спить ми вертаємо сонні
    в береги несемо поговір
    де хитає старе гайвороння
    бузину у зеленім литві

    де блукає невлучена куля
    де не тліє трухлява труна
    і несуть наші губи нечулі
    макоцвітні чиїсь імена

    що скидаються чолами з плину
    що течуть голосами малят
    де одвіку не знаючи впину
    у покосах намоклого сіна
    сивий зозуль чаклує поля


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (10)


  26. Тала Пруткова - [ 2014.05.14 09:17 ]
    Великий Пан
    Великий Пан з руки годує сірих псів:
    «Ось вам кістки, ось жили вам. І смерть. І страх…»
    І пси летять, і рвуть тіла, як пан велів.
    Від злості сліпнуть пси. Біжать по головах…

    Засохла кров на лапах їхніх і зубах.
    Вони глухі до слів, їм сльози не печуть.
    Вони не плоть їдять, вони смакують жах.
    І п’ють з очей людських страшну звірину лють.

    А Пан чекає. Він зі шкур плете паски.
    Навколо нього – мертві води і ліси.
    Забув він батька і забув старі казки.
    Він мав жінок. Він мав синів… Тепер – лиш пси.

    А пси біжать і рвуть тіла, бо Пан велів.
    І виють пси, і смокчуть вим’я темноти.
    Не знають пси, що завтра з їхніх же голів
    Нап’ються крові інші панові скоти.

    Настане ранок і розсіється туман.
    І він почує сміх, що лине з дальніх сіл…
    Великий Пан. Жорстокий пан. Самотній пан.
    Він з’їв весь світ. Тепер один годує псів.

    © Тала Пруткова, 2014


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (1)


  27. Вадим Косьмін - [ 2014.05.14 08:07 ]
    ***
    Тягнуться мережива ніжні завитки.
    Ниточку за нитку запліта павук.
    Ніжною мережкою стеляться рядки,
    На папір стікаючи лагідністю рук.

    Прописною мовою вкрилися поля.
    Пролягли дорогами вдалину стрічки.
    Полинами сонними сивіє земля
    І казки розказують горлиці-річки.

    Прилетіли з вирію перші журавлі.
    Викотилось бубликом сонце золоте.
    Придивіться тільки-но, на своїм крилі
    Принесла нам ластівка ясноокий день!

    Лине за туманами пісня голосна
    І дзвінка мелодія котиться вперед.
    Щось шепоче вітрові молода сосна
    І сміється-тішиться легінь-очерет.

    Зорі покотилися вишнями в траву.
    Місяць усміхається з-за густих кущів.
    Вітер, пролітаючи розбудив сову.
    Тільки його й бачили – зник у спориші.

    Пісня ллється-котиться хвилями ріки.
    Птахом розтривоженим серця мого стук…
    Неохайно поспіхом стеляться рядки,
    На папір стікаючи лагідністю рук.
    2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (8)


  28. Роксолана Вірлан - [ 2014.05.14 08:44 ]
    Хлопці, не смійте вмирати (в орбітах честі)
    Хлопці, не смійте вмирати..!
    ой полягло вже сміливців.
    Коляться урвані дати:
    двадцять, сімнадцять,
    за тридцять...

    Півночі злі заволоки-
    п"яні сусіди - клепали
    триста обвуглених рОків
    ніж на Вкраїну оспалу.

    Лаптями перлись у душі-
    звані братами чужинці,
    хіть свою чорну роззувши-
    гадили плеса трипільські.

    наші ж гострилися леза,
    вени вогнем набухали,
    гени скресали почезлі,-
    важко зопершись на рало.

    Трісла мембрана світанку,
    туги розлились молока.
    Місять загнузадні танки
    землю, - сполохавши спокій.

    Геть захмелілі смертями
    впиті вишнівкою крови
    надра глибокі та ями-
    хижі пащеки - а щоб ви..!

    Небо ковтає безстрашних,
    сонце бандериться в гіллі.
    Наші синочки - ой наші!
    кулі cyзір"ям на тілі.

    Хто прапор чести Аратти
    в шанцях високо нестиме?
    Хлопці, не треба вмирати
    ви нам потрібні живими.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  29. Іван Гентош - [ 2014.05.12 12:16 ]
    пародія « Захопився... »

    Пародія

    “Розгорни …”– просив поетку
    (Місяць вимкну – треба буде).
    Всунув пальця у розетку,
    Подивившись їй на груди…

    В танку смерті затрусило,
    Іскри із очей і зорі!
    А до того було мило –
    Нас зібрали сни прозорі.

    Все натхнення розгубилось,
    Я кричав й махав руками!
    Потім бахнуло й скінчилось –
    Впав лічильник поміж нами…

    2014 р


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (30)


  30. Сергій Татчин - [ 2014.05.11 23:23 ]
    будь ласка
    срібні риби дихають чорною водою,
    мерехтливо зблискують срібняками Юди.
    візьми мене за руку і поведи тудою,
    де не ходять люди.
    веди мене, тамуй мене, сповідайся слізно
    про щось невимовне – затято, вперто.
    саме час спинитися, ще не пізно,
    бо недовго й вмерти.
    говори мені, розказуй, переходь на шепіт,
    доки не загусне у легенях видих.
    серце моє,
    пташко моя,
    цей твій плач і щебет –
    про живих і вбитих.
    промовляй, вістуй мені, жебони джерельцем,
    доки я мовчатиму, безсловесний,
    аж допоки відбиватиме неба скельце
    почорнілі весни.
    лепечи мені, лікуй мене, переходь на клекіт,
    доки кров скипатиме куражем і ражем.
    українською руною два лелеки
    нам на долю ляжуть.
    чорна вода розступається, парує застудою,
    вирує і піниться срібними рибами.
    зраджую себе Петром, зрікаюся Юдою, –
    за слова і рими.
    бо віршиська як рибини, як твоє намисто,
    що тьмяно відблискує чорним окропом.
    тіло пахне смородиною і любистком,
    бузиною й кропом.
    тримай мене міцніше, шамань, юродствуй,
    ці слова вже довіку у моїх долонях
    відбиватиме скельце неба.
    просто –
    я при небі сонях.
    за сімома замками нічого не скоїться:
    ця наука задавнена, як моя поразка.
    доки кров не спинена,
    доки рана гоїться, –
    не мовчи, будь ласка.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (10)


  31. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.05.11 04:59 ]
    Здравствуй, мать из России
    Здравствуй, мать из России,
    Твой сын, как и мой, красивый,
    Умный, начитанный мальчик -
    Просто он сын – иначе
    Мы их не видим, и…живы!

    И в жизни этой красивой
    Есть родина, мама, удача,
    Работа и отдых на даче,
    Есть море и Крым, пускай,
    Я это забуду даже…

    Но если в гробу однажды
    Мой сын твоего пришлет?
    Твой сын моего убьет?
    Неужто тогда Донбасс,
    Украденный им у нас,
    Тебя осчастливит…
    Горе
    Донбасскими терриконами
    И Крымскими теплыми горами
    Навеки разделит нас.

    И только слеза и могила...
    Ты думаешь хватит силы
    На жизнь, где не будет сына?

    11.05.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (17)


  32. Ін О - [ 2014.05.10 11:11 ]
    Коли...
    Коли, курва, не стане тобі ні сил, ні війн,
    Коли в порт повернуть усі кораблі,
    Ти можливо тоді запишеш у свій сувій,
    Що тепер все як треба на цій землі!
    Що тепер всі незгодні колись, усі хто "ні" -
    Незворушні і, хрест тобі, не живі...
    Із намулом, з рибами десь на гливкому дні,
    І сліди їхні попелом на траві...

    Коли, курва, не стане тобі ні снів, ні слів,
    Ані поля чужого, ані вишень,
    Ти можливо тоді на Божий небесний стіл
    Виймеш серце із чорних своїх кишень,
    Щоб сказати людям якісь головні слова,
    Що прийшли, переповнені болем вщерть!
    Чуєш, курво, немає в світі страшніше зла,
    Аніж війни безжальні та справжня смерть!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (12)


  33. Валентина Попелюшка - [ 2014.05.10 08:32 ]
    Мамине відлуння
    Яка ж ти в мене виросла красуня!
    Хай Бог тебе завжди охороня!
    Доросла доня - мамине відлуння,
    З долонь у світ відпущене зерня.

    В твоїй дитині - доні-фантазерці
    Того зернятка бачу вже плоди...
    Ти - скибочка відрізана, та в серці
    Частинка невід'ємна назавжди.

    01.05.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (9)


  34. Таня П'янкова - [ 2014.05.09 18:15 ]
    * * * * *
    Усе роздробили мільйонами протиріч.
    І розум так низько, так глибоко закоравів,
    Коли переможно, пречорно осіла ніч
    Тобі попід очі, мені – у ранковій каві.

    О, як я затерпла від чорних твоїх появ.
    О, як та корона царівну тримає тяжко...
    Шептав-ворожив – ніби волю мені закляв.
    І я вже ніколи – за межі цієї чашки.

    І я не зречуся. Дивитимусь на замок.
    Ти серцем моїм обирався на вічну владу...
    А крихітний янгол клює золотий пісок
    З моєї молитви за того, хто тричі зрадив.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Обрій - [ 2014.05.09 17:07 ]
    Трішечки будинок
    Дрімає ветхий дах. Лише димар
    Все палить люльку, сіє клуби диму,
    На мить здалося: й сам я задрімав,
    І небо підпираю, я - будинок,

    Притулок, бастіон для хворих доль,
    В мені живуть - в мені ж і помирають,
    Комусь - прямий до пекла коридор,
    Комусь - бетонна воля, промінь раю.

    Димар, як дід, розкурює мундтштук,
    Вечірнє небо коптять сиві кільця,
    І, ніччю гнані в темну висоту,
    Летять, мов прах розбитих коаліцій.

    На мить здалося: я і є той дим,
    Що стелиться за вітром, наче парус,
    Вагаючись - туди, або сюди
    Пустити соковиту, свіжу парость?

    Я дах почухав хмари гребінцем,
    Вітри мовчать, не кажучи, куди нам.
    Скажу собі: ти ним не гребуй - це
    Твій шлях, ти - дим і трішечки - будинок.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  36. Олександр Обрій - [ 2014.05.09 17:22 ]
    Et cetera
    Стиглі очі мене, наче втомлену ногу, роззули,
    Спрагла думка ковтає спітнілими пальцями волю,
    Поруч вухо голодне гризе увертюру зозулі,
    Наче сиру шматок мишенятко - змарніле, нервове.

    Бо сьогодні я - очі і думка, і вуха, і ніздрі,
    Рот я річки цієї, її островів я мовчання,
    Персональний Жадан, Андрухович, чи Дереш та Іздрик.
    Річка - Бог, ну а я - на човні її вірний прочанин.

    Поза зоною дії авто у кіптяві істерик,
    І будинків лоби, що в напружену сірість закуті,
    Десь далеко мурашники міст, залізниць, et cetera*, -
    З головами занурились в обрій місця екзекуцій.

    Мої весла - китові плавці, спритні клешні омара,
    Дужі крила орла, вії велетня, руки атланта,
    Сивочоло бунтує в мені мій палкий Костомаров,
    Прошкрібаючи шлях, як невільник, зашитий у лантух.

    Тож неси вдалечінь мене, мій непокірний вітрильник,
    Розрізаючи хвиль метушню на шматки алегорій,
    Розсипається вік урбанізму як склянка вітрини,
    Мить спустила курок - і уламки попадали вгору.

    *Еt cetera (лат.) - і так далі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  37. Ігор Шоха - [ 2014.05.08 10:13 ]
    Перемога по-українському
    Святкуємо підпільно Перемогу.
    І порох, і тумани – із Кремля.
    Коли у голові немає Бога,
    не буде переможною дорога,
    якою оперезана земля.

    У траурі очікує Вітчизна,
    коли мине недоленька тяжка.
    Не знаємо, кого чекає тризна,
    хто доживе без тоталітаризму
    у мирі із душею земляка.

    Невірні, непокірні, окаянні,
    до кого у молитві стоїмо?
    Чи будемо зорею осіянні,
    чи, може, як апостоли останні
    за нашу віру душі віддамо?

    Минає все, але не Перемога.
    Але куди ідуть вони – оті,
    в чиїх очах ми все ще бандерлоги?
    Ми – грішники. А запитай у Бога, –
    де є на світі білому святі?

    Ще й очі не розвиднює уранці,
    а душу кривить, наче п’єш ропу.
    Ідуть по Україні не германці,
    а сунуть «наші» – з Раші і найма́нці
    ордою фашизоїдної Пу.

    І хто там святкуватиме надалі
    і питиме за горе і ясу
    із чаші гніву?
                       Може вип’є Сталін
    і за великі наші дні печалі,
    і за горючу матері сльозу?

                                  08.05.14


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.56) | "Майстерень" 5.75 (5.91)
    Коментарі: (7)


  38. Роман Коляда - [ 2014.05.07 10:55 ]
    Антивоєнний маніфест
    Війна на порозі, я знову боюся не встигнути
    Зробити, сказати, піти, обійняти, простить,
    Почути нечуване й висловить навіть немислиме,
    Відчути, що кров ще гаряча і хочеться жить.

    Боюся злякати тебе несподіваним вихором,
    А втім, коли в мене нічого, крім зараз нема,
    Побудь мені тихою, ніжною, теплою втіхою
    Допоки іще не настала остання зима.

    Допоки нас ангели ще заколисують крилами,
    Допоки ще тане від подиху злякано лід,
    Лечу у любов і немає у всесвіті цілому
    Того, хто наважиться цей зупинити політ.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (6)


  39. Іван Гентош - [ 2014.05.06 22:47 ]
    пісня « Ти пішла... »
    Ти пішла. І на серці прісно…
    І планета уже не та…
    А було нам на ній не тісно,
    Хоч тепер взагалі пустотá.

    Обступили обрáзи нúці,
    І емоції – через край.
    Без прихильності до традицій –
    Сентиментів “Бувай”, “Прощай”.

    Так зігріти б тебе в долонях…
    Щем і біль – ні краплини зла.
    Лиш надривно пульсує в скронях:
    “Ти пішла… Ти пішла… Ти пішла…”

    Невідомо, як далі буде,
    Ти не знаєш іще сама…
    Тільки… манять очей Бермуди,
    Невимовна їх глибина.

    Час не йде, а летить на конях,
    Забирає тебе таки…
    Стисне серце удав безсоння –
    Доторкнутися б до щоки…

    Посадити любов за грати?
    Захлинутись у вирі справ?
    Світ не впав. Залишивсь стояти.
    Та чомусь чорно-білим став…


    6.11.2011


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (20)


  40. Інна Ковальчук - [ 2014.05.06 18:50 ]
    ***
    Жахним потокам зла
    немає спину.
    Ворожить час на пелюстках оман.
    З осердя пекла діючий вулкан
    нечисту лаву ллє на Україну.

    Ятрить вуста скорботна німота
    і замість неба
    визріває пустка,
    коли біда вдягає в чорну хустку
    оторопілі села і міста.

    Лягає сива паморозь на дзвони.
    Свобода родить божевільні клони.

    Безглуздя кпить. Війна дає поради.
    Немає спину,
    і немає ради…





    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (17)


  41. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.05.06 16:26 ]
    Життям лелію
    Принижено
    Схиляю руки й тіло:
    Заділо - не за діло, а за тіло,
    За серця ритм вчепилося й байдуже
    Примушує не тьохкати, а тужить…

    Недужа я,
    Півроку як вагітна,
    На противагу всім рокам бездітним
    Вслухаюся у себе і радію:
    Життям лелію, я життям лелію!

    Червневим днем народиться дитина -
    Чекать несила…


    06.05.2014


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (19)


  42. Олександра Камінчанська - [ 2014.05.05 16:30 ]
    На порозі обрію (акростих)
    Наповню келих іменем твоїм,
    Аби тепла ще раз напитись вволю.

    Палають мрії в серці, як в огні
    Останню свічку випросивши в долі.
    Розмови меркнуть. Вже немає слів .
    Одна сльоза в очах, як дрібка солі
    Застигла самотою на щоці.
    І зорі в небі, наче на стіні.

    Опалим листям вишиває осінь,
    Бредуть думки по сходжених стежках,
    Розп’яті, наче грішні, на вітрах,
    І тягнуться за обрій, де колись
    Юначі крила нам відкрили вись.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (4)


  43. Мирослав Артимович - [ 2014.05.04 14:58 ]
    Заступи, спаси, охорони…
    Ведмежої позбав любові й дружби:
    твоя душа – в нечистого на службі.
    А Україна, звісно, – не Росія:
    поміж братами розбрату не сіє.
    І пам’ятай, неситий московите,
    що генів аж ніяк не обдурити –
    крізь покоління грає кров погана
    «братів-слов'ян» із роду Чингіз-хана.
    Здається-бо – розтануть неосудно
    діяння злі, брехливі і облудні:
    забити баки світові готова
    орда кремлівська – чуркіно-лаврова,
    нахабно преться «русских» захищати
    у нашій світлій українській хаті…

    Від путіна-ординця-«славянина»
    і пут його спаси нас, Божий Сину…

    04.05.2014


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.63) | "Майстерень" 5.75 (5.7)
    Коментарі: (22)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2014.05.04 13:35 ]
    Тінь Богині
    Здрастуй мила, травневая весно,
    Буйноцвіт заяснів ув очах .
    Загойдалась на вітрі чудесно
    Сонцелюбна каштану свіча.

    О, трави шовковистая звабо,
    Потонути б у хвилях твоїх!..
    Поміж крон верховіть величавих
    Чути птаства розгонистий спів.

    Фіолетові грона, мов тучі
    З оксамитом єдвабним сплелись…
    То бузок і черемха пахучі
    Захмелили вчаровану вись.

    Тінь Богині прадавньої Майї*
    Огортає розквітлі гаї.
    Їй осанну врочисто співають,
    Щастям плачуть немов – солов`ї!

    2.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014), Дажбогів гай.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (13)


  45. Артур Сіренко - [ 2014.05.03 15:29 ]
    Наш сумний сад
    Наш цвіт обірвано. І пусткою наш сад стоїть.
    Жорстокий садівник посеред марева століть
    Чужий і зайда – мріє порубати наш вишневий сад,
    На пустищі собі садити чорний виноград
    І готувати трунок із його гірких плодів,
    І ним втруїти світ – птахам забракло слів:
    І не папугам – солов’ям наляканим для співу,
    Замовкли й зажурились сірі птахи посивілі,
    Коли з сокирою у наш чарівний край
    Прилізли нелюди. Палає небокрай,
    Дідівську шаблю й кріса дістає орач,
    Знов, як в старі часи над селами лунає плач
    Сиріт і вдів. На герць за волю встануть козаки
    Ми сад захистимо. Сьогодні. Й на віки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)


  46. Олександр Обрій - [ 2014.04.30 13:13 ]
    Манять запахом скошені трави
    Манять запахом скошені трави -
    То земного волосся пахощі,
    Важко дихати й бути нейтральним,
    Як у грудях пташина юрба харчить.

    Вкрилось поле зеленим бушлатом,
    Застебнулось на гудзики квітів.
    Весно, березні всі обійшла ти
    І у травень ввійшла діловито.

    Прядки зела укрили ріллю,
    Наче крила лебідки підкошені,
    В них тривоги свої переллю,
    Пересиплю я сум в їхні кошелі.

    Сіно в'яжеться, ген, у снопи,
    Мріють в полі солом'яні големи.
    Був без тебе я, весно, сліпим,
    А з тобою став серцем оголений.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  47. Іван Гентош - [ 2014.04.30 10:55 ]
    пародія « Таки поїхав…»

    пародія

    Не заблукав. Я не виню нікого,
    Що приповзло моє у всій красі.
    В четвертій ночі, побоявся б Бога,
    На кухні захотів зловить таксі.

    Я підглядаю – голосує наче,
    І в холодильник лізе – то фінал!
    На мигах (бо назюськаний добряче)
    Питає – Шеф, а можна на вокзал?

    Ну ні – то ні! – І тряскає дверцята,
    В одних трусах мій волохатий троль…
    Знов голосує (от натура клята) –
    Вивітрюється довго алкоголь.

    І голос тонша – плямкає губами…
    Пішла я спати – хай дуріє сам!
    Куди він з хати дінеться? Між нами,
    Хіба вина ще вип’є двісті грам.

    … А рано в ліжку мацаю – немає,
    Щез холодильник – хто верне назад?
    Я зрозуміла – може і трамваєм,
    Таки домовивсь та поїхав… гад!



    29.04.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (11)


  48. Світлана Мельничук - [ 2014.04.29 18:14 ]
    Тарасові Шевченку
    1.
    Ожив у дереві Тарас
    На велелюдній площі.
    Звертає погляд свій до нас –
    Душа бажає прощі.

    Поникла горда голова
    Від болю і печалі.
    У той раз кулі, не слова
    Бездумно в ціль влучали.

    І брат на брата знов повстав.
    В скорботі сива мати.
    Вкраїну знову, як Христа
    Взялися розпинати.

    2.
    Твої пророцтва, як набат.
    І чув їх той, хто слухав.
    Тарасе, ти також солдат
    Нескореного духу.

    Ти бачив, як до Бога йшла
    Свята Небесна сотня,
    Як полотніли небеса
    Й здригалася безодня.

    Тарасе, батьку, нам пробач,
    Що ми немов нерідні.
    У цей важкий зневіри час
    Ти, як ніхто, потрібний.

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (4)


  49. Ігор Шоха - [ 2014.04.29 16:49 ]
    Неугодні Богу
    Як не є, а гірше може бути
    не тому, що ми такі-сякі,
    а за те, що не розбили пута
    і усе надіємось на Брута
    у лихі години і тяжкі.
                   І за те, що забували мову,
                   вилізши у люди із халуп,
                   і влізали в ігрища совкові,
                   де орда, почувши запах крові,
                   прагнула, аби валявся труп.
    Нас гнітили алкаші-нероби,
    і партійні виродки сім’ї,
    і брати, улюблені до гробу,
    і борці, що доїдали торбу,
    і у владі коміки свої.
                   І за те, що вибрали дорогу
                   вічної юдолі у імлі,
                   за гріхи великі і малі –
                   все негідне, неугодне Богу,
                   осідає на моїй землі.
    І у віщих паралелях ночі
    неземного світу наяву,
    поки чую душу ще живу,
    у часи самотності урочі
    бачу хижі, ненаситні очі,
    що чатують нашу булаву.

                                  28.04.14


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.56) | "Майстерень" 5.75 (5.91)
    Коментарі: (5)


  50. Інна Ковальчук - [ 2014.04.28 14:57 ]
    Без тебе
    Душа без тебе –
    незагойна рана,
    де визріва осіння каламуть…
    Блукаю сумно
    між світів незнаних,
    які навшпиньки чорний вітер п’ють.

    Без тебе я –
    вербичка на подвір’ї,
    далекім від цілющої води…
    Без тебе очі стали темно-сірі,
    хоча були
    блакитними завжди.

    Мій вічний гріх,
    моя тяжка спокуто,
    суцвіття мрій в обіймах у образ…
    Невже для того,
    щоб з тобою бути,
    я маю народитися ще раз?



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.69)
    Коментарі: (16)



  51. Сторінки: 1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   72   ...   159