ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2024.11.24 08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер

Козак Дума
2024.11.24 07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…

Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко

Микола Соболь
2024.11.24 06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.

Віктор Кучерук
2024.11.24 06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики тепер без дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Леся Геник - [ 2012.07.06 08:26 ]
    ***
    Тремтіли ноги... Йшла, збирала зерна.
    Плювався ворон чорний: не кошерна!
    І рубцювалось ранами на серці:
    Ще літ зо сорок в пазусі знайдеться...

    Ще літ - гай-гай! Та тільки бравий сокіл
    Без крил зостався, де наруги попіл,
    Де босоноге зведене на трату
    Сусідом бли́зьким - найріднішим катом...
    (4.07.12)



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  2. Ірина Людвенко - [ 2012.07.06 08:19 ]
    В Скрижалях Вічності не витреш помилок
    В Скрижалях Вічності не стерти помилок,
    Дим полину не вивітрити святом.
    Моя Країно! Твій наступний крок
    Зійде зерном, чи битиме набатом?
    Гірчить полин... Та то не гіркота.
    Куди гіркіше достеменно знати,
    Що рідна мова, чиста і свята
    На суржикові друзки перетята.
    Які слова сьогодні сієм ми?
    Чи їх ковтати з соромом нащадкам?
    Голубка з жовто-синіми крильми
    Глядить пташат встановленим порядком.
    В пташат окріпне махове перо,
    Хай не в чужих світах – у ріднім краї
    На рідній мові хай пісні складають,
    Співають, вірять, врожаї збирають,
    І сіють зерна слова на добро!

    2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (12)


  3. Ярослав Нечуйвітер - [ 2012.07.05 22:07 ]
    ***
    Де ти і я –
    нестримна течія:
    то тягне нас докупи,
    то розводить.

    Ім’я жадане
    хвилі хороводять,
    виводячи старанно:
    «не моя».

    Крізь серце
    пролітають мудрі сови,
    на крилах
    забираючи у ніч,

    та жайвір світанковий –
    голос крові -
    мені дарує
    магію Любові:

    крізь буруни
    вертаюся
    навстріч…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  4. Ірина ШушнякФедоришин - [ 2012.07.05 16:07 ]
    Пекельний діалог
    Калинова (обережно):
    - Ти ба... Язик...На каву завітав?

    Язик (невимушено):
    - Цілую ручки! Діво калинова.
    Переселився я. Ось речі, самовар.
    І почуваюся уже неначе вдома.

    Калинова (зболено):
    - Ще стигми не загоїлись як слід,
    У пам’яті печуть відкриті рани
    Знайомства незапам’ятних часів
    Новітнього ярма будуєш плани...

    Ти Пушкіна читав неначе бог
    І признавався, наче принц, в коханні,
    А потім онімів, осліп, оглух...
    І плюндрував, знущався... Не востаннє...

    О, не жартуй – цей сміх неначе яд!
    У мене немовлята у колисці!
    По-варварськи зі мною гомонять.
    Пекельний час! Рятуйте материнську!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  5. Мирослав Артимович - [ 2012.07.05 09:15 ]
    ЗА МОВУ
    Не маю ані титулів, ні звань,
    ні імені, яке б зі сну будило
    і закликало: «Україно, встань!
    Розжарене терпінь твоїх горнило!»

    Ти вже давно чекаєш коваля,
    щоб харалужну викував шаблюку
    й скарав на горло козачків Кремля -
    твоєї мови кривдників-падлюк.

    О, виплодки зросійщеного дна,
    ви замахнулись на святе – на мову!
    Лише забули – істина одна:
    вам не під силу вбити наше слово.

    Ні титулів не маю, ні звання,
    ні імені, що кличе за собою,
    але своє «маленьке гнівне Я»
    шикую в стрій для боротьби з ордою!

    04.07.2012



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (9)


  6. Наталія Буняк - [ 2012.07.05 02:11 ]
    Весілля
    У неї це перше кохання,
    У нього це мабуть останнє,
    Тому вона в білому платті,
    А він має чорне убрання.

    Вона сподівається ласки,
    Йому ж аби скорше до ліжка,
    Вона в почеканні цілунку,
    А він вже хапає за ніжку.

    У серці порвалася нитка.
    Як жити в тілеснім захваті?
    На ранок він сповнений щастя,
    Вона, у пом’ятім халаті.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.24)
    Коментарі: (3)


  7. Оля Лахоцька - [ 2012.07.03 20:20 ]
    ***/***
    обертатись у скло,
    мовчазними стелитись дорогами,
    лікувати удачу настоянками гіркоти,
    бо життя-самозванець іде поза межами логіки,
    бо життя не питає, куди йому далі іти.

    не шукаючи броду,
    бо броди тут не передбачені,
    і не все глибина, але стати колись глибині,
    ти собі обіцяєш десь там, за зорею, побачення,
    бо від тебе залежить насправді їй бути чи ні.

    спопеляючим заревом,
    в серці пробитими сходами,
    не питаючи як, не питаючи вгору чи вниз,
    незагоєні, зірвані вихором крові, виходимо,
    і біліє, як сніг, затяжна чорнота наших риз.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (28)


  8. В'ячеслав Романовський - [ 2012.07.02 20:33 ]
    ТОРКНЕШСЯ ЛИШ - I ГЛИНА ОЖИВА...
    Торкнешся лиш - і глина ожива,
    І на гончарнім крузі диха диво.
    Зирне іскристим оком, як сова,
    Округлістю майне нетерпеливо
    Макітерка, що з пальців виплива,
    Ще не тривка, ламка, зате щаслива!

    2.07.2012


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (8)


  9. Світлана Ринкевич - [ 2012.06.26 15:13 ]
    Якби ж я знала, що любов - така!
    Якби ж я знала, що любов така!
    Гірка. Солодка. Як гроза – раптова,
    вишмигує з грімницею в руках.
    П'янить й страшить, немов погрози грому.

    Якби ж я знала, що для щастя мить –
    це вічність ціла. В ній згорю й воскресну.
    Раніше обняла б тебе крильми,
    як птаха обійма блакить небесну.

    Якби ж я знала, де тебе шукать!!!
    В яких світах, серед яких мелодій.
    І що найбільша серцю благодать
    це падати в твоїх очей безодню.

    Якби ж я знала й ти раніше знав,
    що всупереч всьому зоря щаслива
    сяйне для нас, і в променях заграв
    любов хлюпне, немов травнева злива.

    III-VI.2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Прокоментувати:


  10. Лариса Омельченко - [ 2012.06.18 12:44 ]
    Дитяча зрілість чоловіка (пародія)
    Я по секрету вам скажу:
    з дитинства звуся Казанова.
    З колиски по дівках ходжу, -
    і ось де справжності основа!

    Лишилася ще з пелюшок
    (що вже й казать про мою зрілість)
    та звичка лізти до цицьок, -
    коли облапать всіх хотілось.

    Я хочу пазухи завжди,
    і це уже душі потреба:
    «О, стій, дитинство, підожди!» -
    летить шалений крик до неба.

    Все ж, я – затятий однолюб
    (який там, друже, Казанова?!):
    пустушку дай мені до губ –
    й від похоті – сама полова…

    4.11.1998 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (24)


  11. Наталя Скосарьова - [ 2012.06.14 23:41 ]
    ***
    В минулому – наївна інженю*,
    Сьогодні – загартована вчорашнім,
    Все ж одягаю маску, мов броню. –
    Без неї страшно.

    Не в моді нині істинна подоба.
    Суцільний шарж. Набридло – не дивись.
    Невиліковній Всесвіту хворобі
    Піддайся, здайся, чемно підкорись.

    Кому – в театр? Цирк? Кімнату сміху?
    За витвір фальші чималенький куш?
    Псевдомистецтво – тимчасова втіха.
    А де ж портрети із натури душ?
    2012


    *Інженю – ж., заст., – амплуа акторки, що виконує ролі наївних дівчат; акторка, що грає такі ролі.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (3)


  12. Володимир Ляшкевич - [ 2012.06.13 09:31 ]
    Тая дівчинонька... (ІІ ч.)
    Відверті жабині глуми,
    плакучі торкання верб,
    минувши, як радість, Суми -
    в її бурштині затерп!
    О відьмине Біле Поле,
    а в далечі Ворожба,
    і коло червове коле,
    виписуючи "Ти ба..."

    [Розкрите дівоче серце,
    як місяць уповні. На!
    Бери! По тобі усе це.
    Щемить на краю струна]

    Ех, сонце моє червоне,
    крові запальна хода,
    малиновий передзвоне,
    осіння слідів слюда!
    Де відьмине Біле Поле,
    а в далечі Ворожба, -
    як вербонька, сивочола
    тобою моя тужба.

    [За у́смішку прохолодну
    востаннє вдихни вина -
    кохав ти її, як жодну...
    У чому твоя вина?]

    Невже за дівочу міру
    і жертва душі мала?
    По ярих закрутах Виру
    янтарна тече смола, -
    о, відьмине Біле Поле -
    розкинута Ворожба!
    Моя заблукала доле,
    довічна моя журба….


    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (15)


  13. Анатолій Криловець - [ 2012.06.13 01:51 ]
    ***
    Свята великомученице скрипко,
    Мелодією душу розколи…
    Я часто зливсь. Я плакав дуже рідко.
    Коли від щастя плакав я? Коли?!.

    Смичок злітає, і співає рана.
    Я скрипку до грудей собі тулю.
    Моя кохана – скрипко тонкостанна,
    Повік себе від тебе не зцілю.

    Грай, скрипко, проминущі щастя звуки
    І вічну муку світлого жалю…
    Слова спливли. Але жагучі руки
    Співатимуть, як я тебе люблю.

    1988


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4) | "http://poezia.org/ua/id/17470/personnels"


  14. Анатолій Криловець - [ 2012.06.13 01:25 ]
    ***
    Ми душа у душу – не зурочмо!
    Рветься з ланцюгів до тіла тіло.
    Як же ми, кохана, непорочно
    У серцях доглибно залетіли.

    – Як тобі, смаглявко, гарно в тяжі!
    – Як ти мною сонячно вагітний! –
    Серце в унісон до серця каже,
    Й каро-сірим квітом очі квітнуть.

    Я тебе повік носити мушу.
    Будь, тривого, на усі дороги.
    Мила, не бери гріха на душу.
    Прийде смерть колись прийнять пологи.

    1 листопада 2011 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати: | "http://poezia.org/ua/id/31061/personnels"


  15. Валентина Люліч - [ 2012.06.10 21:28 ]
    Переосінь
    І у житті буває так:
    Ніхто нічого вже не просить.
    День завершу, повішу знак
    «Зачинено на переосінь».

    Переживу, перелюблю,
    Перечекаю, перебуду.
    В собі цю осінь пересплю,
    А взавтра знову завтра буде.

    Мов у барлозі, у думках
    Перезимую хуртовини.
    Перекладаю у руках
    Холодне літо – теплі зими.

    А далі навстіж розчиню
    Любов’ю вирізьблені двері.
    Ось тільки осінь пересплю
    На лаві спокою у сквері.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  16. Валентина Люліч - [ 2012.06.10 21:26 ]
    Ішли, палало листя осінню
    Ішли, палало листя осінню,
    Горіло й серце в цім вогні.
    Піднявши яблуко між росами,
    Ти половину дав мені.

    Вже й хуртовина коси плутає,
    Зима по скронях потекла.
    Очима душу ти закутував,
    Свого вділяючи тепла.

    А навесні, розквітши вишнею,
    Життя уклониться літам,
    Й тобі із вдячністю найглибшою
    Його я повністю віддам.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Прокоментувати:


  17. Іван Низовий - [ 2012.06.09 10:07 ]
    З душевного реєстру
    Цикл

    * * *

    Я ні на кого зла в душі не маю,
    І кривди всі,
    Промовчавши,
    Стерплю,
    А тих,
    Кого у списку цім згадаю,
    Беззастережно й щиро так люблю!


    1. Мати. Замість реквієму

    Змалечку наміряв змалювати
    Молоду й осміхнену,
    Таку
    Гарну,
    Мов ікона,
    Що в кутку
    Нашої зажуреної хати.

    Так хотів її намалювати,
    Щоб світилась в кожному мазку
    Доброта матусина,
    Яку
    В сироти нікому не відняти!

    Де ж мені було, малому, знати
    Правду справедливу та гірку:
    Те, чого не бачив на віку,
    Не дано ніколи змалювати?!


    2. Батько. Запізнілі жалі

    Павутинням снується спомин
    Крізь жахіття дитячих мар:
    Задихається димом комин,
    Підбухикуючи в димар;
    А бабуся все підкидає
    В зголоднілу грубку дрова,
    Всіх лихих і нечистих лає,
    Комуністами обзива, –
    І хвостаті вони й рогаті,
    І сякі вони й розтакі,
    Розплодилися в нашій хаті,
    Витісняючи прусаків…
    – Забери їх, нечиста сило,
    За долини й горби – туди,
    Де пропав мій зятьок Данило, –
    Й замети на снігу сліди!
    Не перечить ніхто бабусі –
    Всі бояться її проклять, –
    В хаті тихо, немов у вусі,
    І святі на іконах сплять;
    В чавунці дозріває солод
    Підморожених буряків, –
    Пахне так,
    Що худющий голод
    Визирає з усіх кутків…
    – І за віщо його любила
    Моя донечка золота?! –
    Натякаючи на Данила,
    Знов бабуся в журби пита.
    – Таж від нього самі нещастя, –
    І не батько, й не чоловік, –
    Й на такого стратила Настя
    Свій короткий, як подих, вік!..
    Пив горілку. Грішив і блудом.
    Розкуркулив усіх підряд…
    Тричі проклятий чесним людом,
    Втік на схід, показавши зад, –
    Лає батька мого бабуся…

    Я ж у запічку, крадькома,
    На пожовклий портрет дивлюся:
    Ні, чортячого в нім – нема.
    Та якщо вже бабуся каже,
    Значить, батько не без вини,
    Значить, сила ворожа в’яже
    Мого тата до Сатани…

    … То була не трагічна втрата
    Найдорожчого – на війні:
    Я порвав фотокартку тата
    І спалив її на вогні.
    Навіть попелу після всього
    Не зосталося – тільки дим,
    Тільки сивий димок від того,
    Хто пропащо був молодим…

    А сьогодні за фото тата
    Я віддав би без вороття
    Все, чим доля була багата,
    Все, чим грілось моє життя!


    3. Бабуся. Замість вінка на могилу

    Приміряв я вашу домовину
    На самого себе – ой тісна!
    Відняла любов мою єдину
    Глибина неміряна земна.
    Під хрестом сосновим поховав я
    Берегиню роду. Як могла,
    В час лихий сирітського безправ’я
    Берегла мене – і зберегла!
    Ви для мене більше, ніж Мадонна, –
    Святістю затьмарили її, –
    І без вас душа моя бездомна
    Й безпритульні помисли мої.


    4. Дід. Погублення роду

    Все віддав лайдацтву гуртовому, –
    Думав, що позбудеться біди, –
    Від гризот заслаб,
    А діти з дому
    Розбрелись, голодні, хто куди…
    Дід полежав трохи та й від’їхав
    За вітряк, де цвинтар бур’янів,
    Де його чекала божа втіха –
    П’ятеро малих іще синів…
    Лад колгоспний –вгору все та вгору:
    Жити стало краще, веселіш,
    Смакував після голодомору
    Й водянистий табірний куліш…
    … Сім десятиліть горілку цмулить
    Гуртова голота,
    І, клянусь,
    Вже ніхто її не розкуркулить!
    Жаль, про це не взнає вже дідусь.


    5. Дядько Іван. Замість обеліска

    "Вилитий дядько!" –
    в селі говорили про мене.
    Був я портретом живим
    свого дядька Івана:
    Риси обличчя, характер –
    усе достеменне,
    Й швидше від цього
    бабусина
    гоїлась рана…
    Часто бабуся мене називала "синочком",
    Ревно жаліла свою "сироту безталанну",
    Перешивала на мене шовкову сорочку,
    Ту, що купила колись на весілля Івану.
    Дядько загинув – мені не було іще року –
    Десь біля Штепівки. Навіть могилки
    немає…
    Переорали давно ту воєнну толоку:
    Добрий врожай
    на солдатській крові
    визріває!


    6. Сестра. Замість листа

    Всупереч відомому прислів’ю,
    Від своєї яблуні, гай-гай,
    Покотились ми по безголів’ю
    В чужокрай – шукати хлібний рай.
    Я на тому березі розлуки,
    Ти на цьому березі ріки:
    В дні розпуки щиро прагнем злуки,
    А воно ж виходить навпаки…
    Всохла наша яблуня, сестрице,
    А з чужої завше нам обом
    Падають зимниці та кислиці
    Для пекучих споминів – оском…
    Так хотілось долі догодити,
    Хоч вона й примхливою була:
    Пагінець живучий посадити
    В щедру землю рідного села!
    Не виходить, сестро… Ти – на тому,
    Я – на цьому березі біди:
    Покотила доля нас від дому
    Та й без повороту, назавжди…


    7. Син. Досмертна провина

    Син за батька не відповідає –
    Син для батька може буть суддею,
    Він свої права синівські знає
    На вердикт останній! І ніде я
    Не подінусь: вічні аліменти
    Не врятують, і свою провину,
    І свої сопливі сентименти
    Заберу з собою в домовину.
    Знаю, що не винен,
    Та з виною
    Все життя ношусь,
    Мов із сумою, –
    Хочу,
    Щоб мій син не чувся винним
    Так посмертно
    перед власним
    сином!


    8. Онук. Помножений біль

    Бог дав онука.
    Але він – у Львові.
    А я не маю грошей на квиток
    І загубив здоров’я…
    А в синкові
    В моєму
    Не знайшов його синок
    Належної батьківської любові.
    Отож Богданчик – напівсирота.
    До нього батько лиш у дні святкові,
    Буває, на хвилинку завіта,
    І – без гостинця…
    Хочеться онука
    Обняти, – ми ж не бачилися ще;
    Із сином лиш гнітить мене розлука,
    А згадки про онука лютий щем
    З роками множать.
    Синову провину,
    Немов свою, на себе я беру,
    І цей тягар мені горбатить спину
    І з ним, обридлим, певне, і помру…


    9. Дочка. Пошук порозуміння

    Ми справді ще не вмієм дорожити
    Малим достатком,
    Тому й не завжди
    Окрайцем вдовольняємося
    Житнім,
    Позбувшись тимчасової нужди.
    Ти часто сперечаєшся зі мною
    І тимчасових пристрастей вино
    Любов’ю називаєш неземною…
    А я ж бо прохмелився вже давно!
    Тобі смішне моє довготерпіння
    Й не зрозумілі виплески душі
    І те, що я визбирую каміння,
    Розкидане не мною,
    В спориші.
    Я непрактичний, знаю,
    І невмілий,
    І в цьому світі, може, пропаду –
    Дивак, ідеаліст зарозумілий
    В несправжнім, ідилічному саду…
    Та вже себе змінити я не можу
    І ти про це, будь ласка, не проси, –
    В усі часи шукав я правду божу
    І ласку божу мав у всі часи.
    Ти виросла на грані тьми і світла,
    Твоя душа двоїлася,
    Та вже
    Прокинулась вона,
    Своїм заквітла,
    Відторгуючи темне все,
    Чуже.
    Тремтить рука твоя в моїх долонях:
    Кров до крові озвалася на мить…
    Ти чуєш, доню – сонячний мій сонях,
    Як все твоє щемке й мені щемить?


    10. Племінниця. Уявний діалог

    У Харкові, на гамірнім вокзалі
    Вона мене зустріла й провела, –
    Стояли сльози ув очах Наталі,
    Але крізь сльози посмішка цвіла:
    "Ви, дядечку, мов та мала дитина,
    Беззахисно-відкриті, і за вас
    Болить душі моєї половина,
    А друга обмирає повсякчас…"
    "Наталю, ти за мною не журися, –
    У тебе ж власні клопоти, сім’я:
    Відкритість – це моя не краща риса,
    Але ж без неї я – уже не я…"
    Ми так нечасто бачимось відтоді
    Як вимела нас доля із села,
    Мов зернятка, й посіяла в народі,
    А захисту в негоди не дала!
    Моя любов позначена печаллю.
    В очах Наталі – сонячна журба.
    "Не плачте, дядю…"
    "Не журись, Наталю…
    Та що ж ми – не зустрінемось хіба?!"


    11. Дружина. Роздум на самоті

    Війна тридцятилітня все триває
    Між нами, надриваючи серця:
    Нема в ній переможців,
    І немає
    Поразкам нашим краю і кінця…
    Давно вже й діти виросли в окопі,
    Онуки завелися в бліндажі,
    Успішно йде замирення в Європі,
    А ми весь час воюєм, як чужі.
    За що воюєм – я уже й не знаю.
    І ти – забула. І ніхто не зна,
    Хто виграє в цій грі,
    А хто програє
    В оцім безумстві…
    Точиться війна.


    12. Адольф Романенко. Адреси зустрічей

    Адреса перша: місто Балаклія.
    Літстудія – давноминулий рік.
    Вродливий середлітній чоловік
    Свого тепла для інших не жаліє.
    Поет і літстудійний керівник
    І мій наставник,
    Мабуть, щонайперший
    І найщиріший,
    Бо не перевершив
    Його відтоді жоден чарівник.
    Він став моїм прихильником палким, –
    Листи писав, провідував у Львові,
    Де я служив,
    І то були чудові,
    Святкові дні,
    Прожиті поряд з ним!
    Адреса друга: місто на Лугані.
    Кінець вісімдесятих –
    Громом вість:
    "Чекай, приїду…"
    Найдорожчий гість!
    Обійми небувало полум’яні…
    Кремезний, мов билинний богатир,
    Морозами полярними калений, –
    Неначеб закружляв мене шалений,
    Суворий, без екзотики, Таймир…
    Чверть віку ми не бачились, –
    Доба
    Вершинного розгулу кадебізму:
    Адольф проходив "школу комунізму"
    Там, де й Макар не був, –
    Ото судьба…
    "За що ж так незлюбило КаДеБе
    Тебе, співця краси, ідеаліста?"
    "За те, що я доводив комуністам:
    Життя не чорно-біле, а – рябе…"
    Звичайно, жартували ми.
    Тоді
    Не можна було вижити без жарту,
    Він – переміг,
    Поставивши на карту
    Свої найкращі роки молоді!
    Адреса третя: рай на Осколі
    В околицях Ізюма, –
    Рідна хата
    Адольфа
    Посвітлішала від свята
    І не було світлішої в селі!
    Сюди я приїздив іще не раз…
    Адольф мене стрічав неначе брата.
    Від нього я осилений стократно
    Щоразу повертався у Донбас…
    …Тепер Адольф, на жаль, уже в землі, –
    Вона йому замінить небошати, –
    На жаль, не доведеться нам лежати
    Пліч-о-пліч у селі на Осколі!


    13. Петро Скунць. Замість освідчення

    З вершин карпатських,
    Начебто з небес,
    На грішну землю ти спустився,
    Петре,
    І просвітив мене, –
    І я допетрав:
    Ісус Христос воістину воскрес!
    З-під твого чудотворного пера
    Народжується Слово сокровенне,
    І, світ цей очищаючи від скверни,
    Утверджує прапервісність добра.
    Ми нерозлучно з’єднані Дніпром,
    Хоч річка Уж далеко від Лугані, –
    Ти на горі стоїш, я на кургані…

    Ось так і розмовляємо з Петром.


    14. Микита Чернявський. Світлої пам’яті

    Мені без вас незатишно, Микито
    Антоновичу, в цім вертепі зла,
    Де все ущент поламано й розбито
    І безоглядно спалено дотла.
    Для мене ви завжди були стіною:
    Надійно убезпечені тили
    Сприяли перемогам,
    І зі мною
    На всіх тріумфах поряд ви були…
    А нині я
    В такій життєвій скруті,
    Один, мов перст,
    І пізно відступать…
    Ви ж хоч посмертно, вибачте, забуті, –
    Мене, живого, стали забувать!
    Ті, що недавно ще колінкували
    Перед обкомом, нині в гараздах, –
    Хоч совість пропили,
    Зате ж постали
    Панами –
    З урядовцями в ладах…

    Вже скоро я до вас приїду в гості…


    15. Катерина. Блакить очей

    Вони блакиттю хлюпали з-під брів,
    Легким туманцем ніжності повиті…
    Я сто річок блакитних перебрів,
    Та не зустрів подібної блакиті.
    Я в кожній жінці вгадував тебе,
    Блакитнооку – й завше помилявся:
    Було всіляке – синє й голубе, –
    Блакиттю жоден погляд не пойнявся.
    Тебе я першу в очі цілував,
    Спиваючи з блакиті прохолоду,
    Й від того враз теплішали слова,
    Голублячи в очах взаємну згоду.
    На жаль, ми не навчилися любить
    Досмертно, – під зопрілим падолистом
    Минуле спить, і вся його блакить
    Давно туманом змазана імлистим.


    * * *

    За рамками душевного реєстру
    Лишилось так багато,
    І мені
    Не встигнути –
    Тож хай новітній Нестор
    Колись напише повісті сумні
    Минулих літ.

    Січень 2000 року



    Рейтинги: Народний 6 (6.53) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (4)


  18. Іван Низовий - [ 2012.06.06 06:57 ]
    * * *
    Як ніхто у цілім світі
    Вміли ми гопакувати,
    Оковитою зігріті, –
    І пишалась наша мати –
    Україна козаками,
    Гопакуючими в полі
    Під Олешшям й на Подолі.
    Довго ми гопакували
    За Богдана й за Івана, –
    Все, як є, попропивали
    До останнього жупана.
    Не помітили з похмілля,
    Що за кляту оковиту
    Ляхам віддано Поділля,
    Запоріжжя – московіту.
    Гопакуємо і нині,
    Одягнувши шаровари,
    А повсюдно в Україні
    Бенкетують яничари.

    1997




    Рейтинги: Народний 5.5 (6.53) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (2)


  19. Наталя Скосарьова - [ 2012.06.05 21:36 ]
    ***

    Неначе слайд, змінилися стосунки.
    Інакші ми. Інакше все довкіл.
    Уста забули присмак поцілунку,
    померкнув дотик найрідніших тіл.

    Ховаємось від с е б е в закулісся,
    ще до кінця не відігравши ролі.
    А так шалено хочеться узлісся,
    і запаху трави у полі.

    Поодцвітали проліски й медунки.
    Я в цій любові так не одцвіту.
    На ранок замовляю поцілунки, –
    у ліжко. Натще. Ще…
    допоки сплю.
    2012



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (2)


  20. Наталя Скосарьова - [ 2012.06.04 13:44 ]
    * * *
    На згарищі дотлілих почуттів
    зігріє хтось холодні свої руки.
    Йому в цю мить не треба теплих слів
    й чиєїсь недобродженої муки.
    Йому в цю мить нітрохи не до нас:
    у попелі роздмухує жаринку.
    Такий в стосунках невблаганний час, –
    мов потяг, мчить до власної зупинки.
    …Скрижалі долі випалено вщент –
    немає й знаку від того кохання.
    Cкрушний твій погляд болем проросте
    в очах моїх, спіткнувшись об вагання.
    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (3)


  21. Наталя Скосарьова - [ 2012.06.02 21:54 ]
    * * *

    Сьогодні облаштовую загату,
    бо почуття, мов повінь, – через край, –
    усесвіт затопили мій, мов хату.
    З мінорних буднів – у солодкий рай
    душа влетіла, мов тендітна пташка,
    зі зламаним давно колись крилом.
    Мені з тобою легко так і важко!
    Торкнутися б до уст твоїх чолом!
    Обходила кохання обхідцями,
    Життя мілкою нетеччю було.
    А нині закохалась до нестями.
    Роблю загату. Повінь! Понесло!..
    2012



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (9)


  22. Іван Потьомкін - [ 2012.06.01 19:52 ]
    Не називай цей край Вітчизною ніколи
    Якщо не знаєш до пуття,
    Що квітне і росте, вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
    Не садовив, не доглядав, не вболівав,
    А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
    Не називай цей край Вітчизною ніколи.

    Якщо прадідівською піснею не просльозивсь
    І серцем не зануривсь у минувшину народу,
    На суржик дар материнський перевів,
    За блага на сусідську мову перейти готовий,-
    Не називай цей край Вітчизною ніколи.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.84)
    Коментарі: (3)


  23. Тетяна Бондар - [ 2012.05.25 17:18 ]
    ***
    я майже забула, як дихати словом…
    стривожені, б’ються об тишу думки
    горять, тріскотять, як торішня полова
    і попелом в душу
    лягають їдким.


    і – жодного звуку…
    це
    втома мовчанням.
    німе і порожнє тривання без слів…
    я знаю, це зрада.
    я довго пручалась…
    я звиклась із тим,
    що мій голос
    знімів…



    вслухаюсь у тишу.
    повільно, на дотик,
    мов листя торішнє,
    збираю слова.
    тремтіння у пальцях…
    пів подиху.
    подих…
    а може спинитись?….


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (11)


  24. Наталя Скосарьова - [ 2012.05.25 16:43 ]
    * * *
    ***
    Вдосвіта
    прибіжу, розхристана, босоніж.
    Пташкою
    примощуся у твоїх долонях.
    Пуп’янком
    на очах здивованих розквітну.
    Бджілкою
    запилю усесвіт твій, як квітку.

    Променем
    відчиню кватирку твого дому,
    Зіркою
    упаду вечірньою додолу.
    Зернятком
    причаюсь у філіжанці кави.
    Ангелом
    твої крила зморені розправлю.

    Овидом
    на небеснім поселюся ложі.
    Килимом
    розстелюся на твоїй дорозі.
    Паростком
    у душі навіки вкоренюся.
    Пусткою
    над усе лишитися боюся.

    2012


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (3)


  25. Ганна Осадко - [ 2012.05.18 17:55 ]
    нічна злива
    Уночі була злива.
    То небо кохалося із землею – навіжено, пажерливо, довго,
    ніби востаннє в житті.
    Дві стихії стриножені, що сплелися тілами дужими,
    два вужі, що прагнуть розірвати обмежувальні оболонки тіл
    і навіки з'єднатися, злитися, перетекти, не бути…

    ....Гортаннне гудіння грому,
    що наранок виривалося із розпаленої чоловічої плоті,
    первісний крик породіллі,
    що стихав під шелестіння його останніх крапель...

    ...а за мить
    між розведених ніг – крейдяних гір за пасовиськом –
    Сонце вигулькнуло –
    Золотокосий, як сон, королевич...
    - Аґу-у-у….


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (26)


  26. Леся Геник - [ 2012.05.17 20:58 ]
    Мамина вишня
    Старенька вишня в мами коло хати
    Роняє цвіт у вічність поколінь...
    То й літ уже усіх не позбирати,
    Що на вікні розтанули сумнім.

    Мов янгол світлий, надимає крила,
    Для захистку. Немов мале дитя,
    Лечу туди - утриматись несила,
    Де вишенька - як мамине життя,

    Молитву щиру на світанні мовить,
    Весну благає - в доленьки чудес!
    І вірно жде... І безкінечно молить...
    Старенька вишня, серцем до небес...
    (21.04.12)




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (8)


  27. Наталя Скосарьова - [ 2012.05.14 18:57 ]
    * * *
    Чи напівсон ти, чи моя уява?
    Просто душа у розпачі — навзрид!
    Мені цей стан неспокою набрид. —
    Тебе т а к о г о вже тепер замало.

    Тебе т а к о г о... Мріяти даремно.
    Єство моє наповнила обава.
    Тебе любити — зась: не маю права,
    Й у закутку душі — для інших темно.

    У закутку душі — для інших — пустка.
    В театрі почуттів — прем'єр катма.
    І розум вже нічого не сприйма. —
    Клубочок нервів. Протиріччя згусток.

    У Всесвіту проситиму, чи в Бога,
    для серця затишку нетлінний оберіг.
    І, попри осуд, заборони, гріх, —
    Проситиму тебе т а к о г о.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (4)


  28. Віктор Кучерук - [ 2012.05.13 10:20 ]
    Научи мене, мамо, співати...
    Научи мене, мамо, співати
    Тих пісень, що умієш сама.
    Їх од тебе я чую багато,
    Коли тиша в оселі німа.
    Їхніх слів нестихаючі звуки
    Розпанахують душу мою
    І рідняться всі радощі й муки
    Наші дружно в ту мить, без жалю.
    Української пісні октави
    Мою душу доводять до сліз,
    Коли в небо підносять у славі,
    Чи з ганьбою обтрушують вниз.
    Моя совість і правда незмінна,
    У задумі важкій не змовкай, -
    Научи мене, мамо, сумлінно
    Шанувати, як ти, отчий край.
    Розквітати яскраво від болю
    І ставати од туги дзвінким, -
    Научи у піснях, мимоволі,
    Як в житті не зробитись німим.
    12.05.12


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.86)
    Коментарі: (7)


  29. Лариса Омельченко - [ 2012.05.12 22:08 ]
    Синові - на шкільний випускний вечір
    Пам’ятаю, сину мій, твої перші кроки,
    Вирушав малятком ти на широкий шлях.
    Небо - стигло-синє… і таке високе!
    Заткане веселкою в сонячних квітках!..

    Кроки ті невпевнені в спориші ховалися,
    А я все боялася: хоч би був не впав!..
    Дні і ночі тЕрнові у роки складалися…
    І за маму, сонечко,ти вже вищим став.

    Хай же доля, сину мій, поцілує лагідно,
    справи ті підтримає, котрі розпочнеш.
    Будуть хай нестримними твої добрі прагнення –
    І сміливі, й скромні, і веселі теж!

    25.05.2010.


    Рейтинги: Народний 5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (43)


  30. Ірина Швед - [ 2012.05.12 22:27 ]
    Майстриня

    Ліда в ластовинні є майстриня нині,
    В глині її пальчики, навіть сукня синя.
    Ліда ліпить ластівку, що живе в долині,
    Ведмежат і зайчика, бджілку на ожині.
    Ось рудіє квіточка — виросла ж у глині!
    Всіх потішить дівчинка — носик в ластовині.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (2)


  31. Володимир Ляшкевич - [ 2012.05.12 15:19 ]
    Дамська опінія
    Що чоловіче вам, зрештою, речення -
    раціо досвіду, зважене судження,
    дотик до подиху духу латентного,
    вічне питання бажання відчутного,
    тембру мелодія, ждана прелюдія,
    муки за вами нового Овідія?..
    Чи, як завжди́, тільки словосполучення
    для перекручення "Цезаре-Фідія"... (
    :)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (1) | " Поетичні баталії - чоловіки vs жінки"


  32. Володимир Сірий - [ 2012.05.09 15:02 ]
    Боротьба
    Суха чорнильниці душа,
    Пера – обм’якле серце.

    Купив би риму – ні гроша,
    Та і не знаю, де це.

    Строфа сумує за рядком,
    Рядок словами марить.

    Пробрались лінощі тайком,
    Взяли снагу на нари.

    Німа тематика пісень,
    Мотиви – по комонях.

    Чатують сумніви удень,
    Вночі - стоїть безсоння .

    Глаголю вперто: згинь, марó ,
    Я ціль приймаю вищу !

    І знов беру до рук перо,
    І біль паперу нищу.

    09.05.12


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (23)


  33. Лілія Ніколаєнко - [ 2012.05.02 10:55 ]
    ***
    Залиш мене, моя невдячна музо!
    Душа втомилась від обіймів-грат…
    Ти ворогів примножуєш в стократ
    І забираєш безсердечно друзів!

    Занадто дорога ціна союзу.
    Не пробачаєш ти невинних зрад.
    І сльози ллються із мого пера –
    Стражданнями душа платити мусить.

    Якщо ж не забереш мого одчаю,
    І мовчки у вигнанні я сконаю,
    То й після смерті не покинь мене!

    Віддяч мені за вірне це служіння,
    В серцях чужих залиш моє горіння.
    Нехай мій біль безсмертям спалахне!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.81)
    Коментарі: (14)


  34. Мар'яна Невиліковна - [ 2012.04.30 12:37 ]
    Мехенді
    розкажи не словами - міжслів'ями,
    електричним сиропом по тілу,
    як воно - прокидатися вільною
    від агонії словосили
    і тримати в нестерпній паузі
    і весну, і дотичність ранків,
    і себе - у півсоннім натязі
    сексуального кіберпанку...
    електричним сиропом всотуйся
    крізь мої надглухі кордони,
    я почую в стоклятім порусі,
    що - суттєве, а що - сезонне,
    і мої передчасні кавери
    на найвдаліших екс-бойфрендів
    не линятимуть на руках твоїх
    скорпівоніями мехенді...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (29)


  35. Тамара Ганенко - [ 2012.04.29 21:01 ]
    Ворожбит мені наворожив
    У світінні асфальтів чужих,
    Ліхтарів, що байдуже мовчали,
    Ворожбит мені наворожив
    Гору щастя й криницю печалі.

    Ти веди мене, доле моя,
    У поля, де все зелено й чисто,
    Де тополі край шляху стоять
    І калина вдягає намисто.

    Де правічний, прарідний мій ліс
    Дочекатись не може з дороги,
    У хатину, де аж до землі
    Прилягли, мов щенята, пороги.

    Де зірки опадають в пітьму
    Урочисто, як свічі вінчальні,
    Там безмовно з рук долі прийму
    Гору щастя й криницю печалі.







    16 грудня 1992


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  36. Наталія Пірогова - [ 2012.04.28 19:33 ]
    Чудеса
    «Чудеса происходят не в скайпе, а наяву. Отключи телефон и спиной обними траву, чтоб во всех позвонках ощутилось заветное „Я ЖИВУ!“. У дерев научаясь священной их простоты, нужно жить, чтоб не мир пред тобою в долгу, а ты, чтоб улыбка светилась из каждой твоей черты, потому что тот счастлив, кто светом пропитан весь, кто оставил на свалке гордыню свою и спесь, в ком любовь вытекает за край, как густая смесь.
    Джин в тебе, а не в лампе, как рьяно ее ни три. Подними себе веки и глубже в меня всмотрись!»

    Твой улыбчивый Будда,
    Христос, что живет внутри.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (8)


  37. Наталія Пірогова - [ 2012.04.28 19:07 ]
    "Люди редко страдают ложью..."
    Люди редко страдают ложью,
    Просто время быстрее нас.
    Ты к нему с неизменной дрожью,
    Он – с объятьем к тебе на час.

    Это истинно, это важно,
    Это то, что хранят на дне,
    Но срок годности правды каждой
    Умещается в пару дней.

    И не вздумай винить за это,
    Посылать на фонемы три:
    Ты не знаешь, какая Этна
    Излилась у него внутри,

    Ты не знаешь, какой Везувий
    В нем вчера навсегда потух,
    Ни богов его, ни безумий,
    Ни ночей в ледяном поту,

    Ни того, что в сердечном сейфе
    Он хранит, как Кощей – иглу,
    Ни того, перед чем он дрейфит,
    Когда смотрит вовнутрь, вглубь.

    Ты не сможешь украсть в сегодня
    То, чем правда была вчера.
    Время – ветер, а парус поднят.
    Дни короче, чем вечера.

    Всё.
    Запомни его, как вспышку,
    Поцелуй всей душой в висок.
    Это – правда, и это – свыше.
    И пусти его,
    Как песок.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  38. Микола Холодний - [ 2012.04.28 01:32 ]
    Вмирають поети
    Вмирають поети в душі,
    а потім в лікарні вмирають.
    Ховають спочатку вірші,
    а потім поетів ховають.
    Поету копають яму.
    Коли — знає тільки він сам.
    В поезії — білі плями,
    ще більше на серці плям...
    Поетів вивчають діти
    і слідчі десь цілу ніч.
    І мертві поетам квіти
    до мертвих кладуть облич.
    На цвинтар за місто, як сніг,
    вивозять на третій швидкості.
    Глузують із друзів їх,
    немов з історичної рідкості.
    І ті над труною щось мимрять,
    кого так діймають турботи,
    що тільки поети вимруть —
    не буде для них роботи.
    На Байкових зимних схилах
    падають сльози удавані.
    І сняться поетам в могилах
    на півночі зими недавні.
    І білі ведмеді, ватра,
    земляцьких кісток опилки.
    ПОЕТІВ НЕ СТАНЕ ЗАВТРА —
    ЗАЛИШАТЬСЯ ЧЛЕНИ СПІЛКИ!
    І як нам з-під криг тоді виплисти,
    і хто нас запалить, хто?
    Он знову на третій швидкості
    помчало когось авто.

    1965


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (7)


  39. Володимир Ляшкевич - [ 2012.04.27 22:10 ]
    Даймонське. ( За мотивами «Разочаровательное» О.Бражник)
    І в заду́мі, що в ній мене вабити мало б далі,
    ясно так промайне: торкався і всюди колеться,
    що не ближньою є, а ближчою по вертикалі,
    хоч горизонтально, в цілому, ще та околиця.

    І росте третій розмір з роками, як все позаду,
    і язик без кісток, і наскрізь тотемна - і все те
    буде личити лиш для місцевого літ-параду,
    хоч ні толку з того, ні ладу, та прошу: - Здрастуйте!

    І вдивлятимуся - в жертовні її всеспалення
    тостів, настрою, втечі кави, в зіниці профі ...
    Спокусили мене ці очі? чи віддзеркалення,
    де один мій, невже все той же, самотній профіль.

    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (5) | "О. Б. «Разочаровательное»"


  40. Анна Вейн - [ 2012.04.27 21:32 ]
    НАХЛИНУЛО
    Хмільні пісні озвучує струна –
    В моєму серці - музика весняна.
    Поглянеш - то гучнішає вона
    І дихає - незрима і духмяна.

    Уранці – рано жду свою весну
    і гріюся у гніздах журавлиних!
    Нахлинуло – сьогодні не засну,
    бо мрію про обох, але єдиних...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (13)


  41. Світлана Ілініч - [ 2012.04.27 19:06 ]
    ****
    Це янголя руде вродилося на вишні,
    коли гули джмелі і мріяли про мед.
    Чумацький Шлях завмер на пагорбах всевишніх,
    спинилися ураз вітрильники комет,
    і буслом час застиг у колесі ребристім,
    підняв угору сад допитливе гілля –
    весь світ замовк на мить і дихав урочисто,
    і ждав, як між вишень достигне янголя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (12)


  42. Людмила Калиновська - [ 2012.04.27 13:52 ]
    Стомилася...
    Немає слів, щоб все тобі сказати,
    немає сили все тобі віддать…
    Відколосилась нива… Коло хати
    ступає обережно вітер-тать.

    Наввипередки хмари, скоро північ…
    Не охололи сльози в подушках.
    Перехрещу тебе як вчили – тричі,
    лети собі….не втримала в руках.

    Стомилася… втомило на століття
    Твоє просте й незрозуміле «ні»
    Не плачу я... То місяць в повнолітті
    заколисав думки мої сумні…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (16)


  43. Світлана Ілініч - [ 2012.04.24 20:48 ]
    Веснівки / 1
    Тоді приходили боги
    із млистої глевкої твані
    тебе ліпити.
    І розвеснілі береги
    брели в краї обітовані,
    як неофіти.
    І я мовчала, і між нас
    не було простору для вдиху,
    ані для слова.
    І дзвони наші імена
    несли на плечах ранку тихо,
    але святково.
    І заблукавши між чудес,
    прозоріша, немов вода
    в ключі троїстому,
    питала я: «Христос воскрес?»
    І ти мені відповідав:
    «Воістину!
    Воістину!
    Воістину!»


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (19)


  44. Устимко Яна - [ 2012.04.20 21:09 ]
    сліпий дощ
    як дощова краплина плину я плину плину
    перетікаю межі там де зійшлося клином
    змилуйся ані руш
    небо темніє синьо вирва у серцевині
    сходяться трясовини
    хто сказав що повинні
    і не жона й не муж

    в передсвітанні світу вітер вологий вітер
    сміє зухвало сміти бути несамовитим
    мяко тремтить імла
    сон_це у верховітті сходить гарячим квітом
    золотом шкіру шито
    плутано свідчить літо
    поки згорить до тла


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (24)


  45. Анна Багряна - [ 2012.04.17 18:11 ]
    КОЛО-1
    Хіба воскресати – то примха лише для земних?!..
    Волові – людське, а людині – волове і Боже.
    Каміння летить, мов прокляття, збиваючи з ніг
    тебе і мене… Ми – на конях, котрих не стриножать
    ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів,
    ні водні стихії – оті, що потопами правлять...
    Каміння мовчить, ніби стрілки старих дзигарів,
    розлука була – як найважча камінна розправа.
    Ми знову у цій – не позаздрять! – застиглій імлі
    ланцями прив’язані – не розірвати без крику.
    Кривавиться світ, на холодній від смерті землі
    дороги криві – надзвичайно печально і прикро…
    Але воскресати – у себе самих чи… куди?!..
    Ми – тут, на порозі, ми тут – безпорадні і рідні…
    Людині – людське… Із райського саду плоди
    насправді були непотрібні.


    2008 р.








    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  46. Устимко Яна - [ 2012.04.15 17:23 ]
    а дощ іде
    а дощ іде
    меланхолійний смуток
    тамує пафос лоск і суєту
    ми нині є і нам ще доти бути
    допоки Він мовчить між нами тут

    а дощ іде
    ростуть дерева діти
    і світ як світ а завтра інший світ
    чого нам ще від Господа хотіти
    в дорозі не до ближнього а від


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (26)


  47. Устимко Яна - [ 2012.04.14 22:07 ]
    міжсезонна переоцінка цінностей
    покинь цей лист - порви і не вникай
    у міжсезонні спогади в опалі
    герої гри – смішні й недосконалі
    ще й пилюгою давності припали
    вони тепер товар без цінника

    переоцінка цінностей як ціль
    не комплексуй лови свою удачу
    а ну її кисневу недостачу
    тобі її суспільство не пробачить
    точніше не суспільство тільки ці

    та як їх там – ревнителі чеснот
    з липким начинням всюдисущих бестій
    готові доброзичити за безцінь
    озвучуючи «як таке!» і «де ж це!»
    мов сенсаційно ексклюзивний лот



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  48. Тетяна Добко - [ 2012.04.14 22:50 ]
    Дзвони душі
    Як багато відтінків білого,
    А здавалося – тільки один…
    Ледь торкнули сонячні струни,
    А лунає потужний дзвін.
    В клекотінні білої тиші
    Відчуваю часу ходу,
    Відчуваю голос Всевишнього,
    І любов, і печаль, і красу.
    Усі дзвони у сяйві світла
    Озиваються криком душі
    І злітають, як миті щасливі,
    До небес голоси землі.

    ХРИСТОС ВОСКРЕС!

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (3)


  49. Олексій Ганзенко - [ 2012.04.14 20:46 ]
    Ти, стриножене сонце...
    Ти, стриножене сонце
    Над стривоженим полем,
    Не хрипи у віконце –
    Кожен спалах із болем,
    Кожен спалах – на сполох.
    Не виполюй овиддя,
    Не випалюй озерце,
    Відпусти моє серце.
    Відпусти моє серце.

    Ти, розірвана зливо
    Над розімленим містом,
    Не вкрадайся зрадливо,
    Не сочися намистом
    До моєї кімнати.
    Не ковтай мої сльози –
    Не потрібно тепер це.
    Відпусти моє серце.
    Відпусти моє серце.

    Ти, отарнику вітре,
    Що у хмарах зім’ятих,
    Не навій мені вістки,
    Бо та душу роз’ятрить.
    Бо та вістка від неї,
    А мені не до герцю…
    Відпусти моє серце.
    Відпусти моє серце.

    1980 р



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Прокоментувати:


  50. Олексій Ганзенко - [ 2012.04.14 20:32 ]
    Прощавай, моя горда...
    Прощавай, моя горда, єдина.
    Вже сьогодні останнє число.
    Адже краще забути людину,
    Ніж тримати на неї зло.

    Я тебе не навмисно зрадив.
    Я тебе на руках носив.
    Розумію – немає ради.
    Співчуваю – немає сил.

    Я розтану, пощезну, зникну,
    Ти за мене душі не край.
    І любов мою всепроникну
    Не полишу – візьму за край.

    Ти ще будеш, либонь, щаслива,
    Ще для тебе цвістиме цвіт.
    А мене ця холодна злива
    Мов собаку жене у світ.

    Залишаю в лиху годину.
    Відпливаю – подай весло.
    Певно, краще забути людину,
    Ніж тримати на неї зло.

    1998 р


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   83   ...   159