Любов у світі,як весняна повінь
І що таке – півцарства в пів-житті?
Якщо життя – лиш пам’ять, то тоді
все решта – мить, дарована любов’ю
.
Якщо колись, отямившись від гри
у хрестики і нулики, поразку
ти сприймеш, як даровану підказку –
пройти, з лиця зітерши клятий грим,

зумієш (певне, іноді так є,
і до кінця, можливо так і буде –
що хтось тебе усе-таки полюбить,
вдихнувши світ в життя пусте твоє),

якщо тобі докучить тарарам
поразок, перемог – зів’янеш в силі,
збагнеш: кохання чисте і красиве
із лицарів найкращих підкоря,

тоді і я (а може, не тоді)...
Без роздумів, бо все-таки я жінка –
бентежну у душі відчую жилку,
тебе одного виловлю в юрбі...

І що таке – півцарства в пустоті
порівняно із владою любові,
у тій, де розчиняються обоє –
обоє грішні, і в гріху – святі?