Автори /
Тетяна Роса (1964)
|
Рубрики
/ Бо я жива...
Огляди
Опис: Кожен день впевнююсь, що жити я не вмію, і, то сміючись, то сумуючи з цього приволу, живу собі далі...
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Ти...
•
Калинові грона
•
З минулого у сьогодення
•
Передзимно…
•
***
•
Температура і муза… : ))
•
:)
•
Алергічний сплін.:)
•
Грозове
•
Карпати
•
Не зраджу
•
***
•
***
•
Не науковий підхід
•
Проста істина
•
***
•
Снігові…
•
Вірність
•
Від’ємний плюс
•
Напередодні…
•
Беспричинная тоска
•
Хризантеми
•
Мій листопад
•
Кохання – це зірка, котру бачити можуть всі, а тримати в руках тільки двоє
•
Прощание души
•
Повільність вмирання
•
Літо
•
Душа
•
Світлий ангеле, ґрунту дрібочко
•
Життя
•
Вільний птах
•
Коріння
•
Скорбь о погибшем сарафане : )
•
Суспільна хвороба або настрій 2010
•
Розчарування
•
Другові
•
Передноворічна відлига
•
Трава
•
Серпнева осінь
•
Взаємовигідний обмін
•
***
•
Крижаний погляд
•
* * *
•
Маленьке місто
•
!!!
•
Спомин
•
Нікополь
•
Любителям кусати з-під куща присвячую :)
•
***
•
Весеннее настроение
•
Перше березня
•
***
•
Тёзка
•
Осінь
•
Сіра хмара
•
Пожелание
•
Розмова
•
Кошеня
•
Язичниця
•
О свете в конце туннеля
•
Романтизм і прагматизм
•
Плохое настроение
•
***
•
Однокласникам
•
Синові
•
Повір
Калатала у пролісків дзвоники,
цокотіла звабливо підборами,
цокотіла звабливо підборами,
Моя Україно,
привітна, терпляча, єдина,
привітна, терпляча, єдина,
Шевченко не даремно кляв Богдана,
якби не той, можливо, Січ би нині
якби не той, можливо, Січ би нині
Зосеніла, похмура душа опадає
словами-листвою,
словами-листвою,
Я хреста не ношу, не цілую ікон,
не чекаю на сон із ремаркою Бога,
не чекаю на сон із ремаркою Бога,
Отак тобі! Сміялася з жар-птиці, котра палає й вірші виплітає.
Тепер ось маю… правда не під сорок, та муза ніц не хоче спати,
Тепер ось маю… правда не під сорок, та муза ніц не хоче спати,
П’ятниця, тринадцяте. Хмарно.
Сподівалась на дощ. Та марно.
Сподівалась на дощ. Та марно.
Липень і спека.
під вікнами в мене
під вікнами в мене
Вночі була шалена злива,
така ж, як звір у грудях зліва,
така ж, як звір у грудях зліва,
Найсмачніша вода – у карпатських струмках,
як солоно змокне рюкзак за плечима,
як солоно змокне рюкзак за плечима,
Крок вперед і два назад,
так танцюєш, брате?
так танцюєш, брате?
Серед березня – заметіль,
Ой же, Зимонько, ти звідкіль
Ой же, Зимонько, ти звідкіль
Среди измятых правд, дешёвых полуистин
Моей судьбы итог рассеется во мгле:
Моей судьбы итог рассеется во мгле:
Піддослідні думки побриті наголо.
Шукають вчені ознаки людини.
Шукають вчені ознаки людини.
Курчат рахують восени,
Їм іспитами – літо.
Їм іспитами – літо.
Це життя хронічно хворе
нескінченним дежавю.
нескінченним дежавю.
Веселкою виблискуєш в очах,
Вгортаєш світ у вовну із води,
Вгортаєш світ у вовну із води,
Відстань холодного погляду –
Іншим, коханий, іншим.
Іншим, коханий, іншим.
Січень. Плюс два і сиро.
Мжичка. А час би - снігу.
Мжичка. А час би - снігу.
Новий рік уже на носі,
А неначе й не зима:
А неначе й не зима:
Пришла тоска испить тепла из памяти,
Зверьком пушисто в душу улеглась.
Зверьком пушисто в душу улеглась.
Вони чекали осені, ці квіти –
пори, коли простелять голі віти
пори, коли простелять голі віти
Сіре небо ходить босе
по розвіяній листві,
по розвіяній листві,
У течію впадати рідних рук
тремкою річкою
тремкою річкою
Зажигались лампадки над крышами,
а душа растворялась в ночи.
а душа растворялась в ночи.
Пустоока, що ж ти так жорстоко,
по краплині сточуєш життя?
по краплині сточуєш життя?
Медово-ефірна магма
жагуче цілує квіти,
жагуче цілує квіти,
Душа… Душа… Яка ж вона, душа,
коли нема їй спокою від слів?
коли нема їй спокою від слів?
Світлий ангеле, ґрунту жменечко,
брудом світу цього не скорена,
брудом світу цього не скорена,
Шукати твердь
в суцільному багні
в суцільному багні
А кохання – усе ж таки птах,
ви його не хапайте за крила,
ви його не хапайте за крила,
Перших квітів зелені носики
витикаються вітер нюхати.
витикаються вітер нюхати.
Весна. Радеть бы, да беда –
погиб хороший друг.
погиб хороший друг.
Затягнулась хвороба. Кризу
лікарі відтягають вперто.
лікарі відтягають вперто.
Ти хочеш сказати: «Зажди, не зникай!»,
та бачиш, що це - зачарований Кай:
та бачиш, що це - зачарований Кай:
У очі дивиться зима,
Та ти не сам, я не сама,
Та ти не сам, я не сама,
Знов калюжами відлига
по дорогам розтеклась.
по дорогам розтеклась.
Погляд сонця холодний зовсім.
Плечі нам укрива журбою.
Плечі нам укрива журбою.
Цього року осінь дуже рано
Узяла до рук від часу віжки:
Узяла до рук від часу віжки:
Відкрите серце,
Рожеві скельця,
Рожеві скельця,
Поринаю в тишу, поринаю в пустку,
Надаю від себе я собі відпустку.
Надаю від себе я собі відпустку.
Море… важко уявити крижаний погляд у спекотного моря.
Але так буває. Невеличкі прозорі хвилі з холодним спокоєм
Але так буває. Невеличкі прозорі хвилі з холодним спокоєм
Вікно відкрию у грозу, і свіжий вітер до оселі
ввірветься з краплями дощу, зірвавши звичний лад зі стелі.
ввірветься з краплями дощу, зірвавши звичний лад зі стелі.
Маленьке місто – країна дива,
Бо я живу тут, бо я – щаслива.
Бо я живу тут, бо я – щаслива.
Через день я працюю дощем, женучи посуху з двору,
А дощ на заході завис і топить селища, потвора.
А дощ на заході завис і топить селища, потвора.
«Дідусю, розкажи-но про війну…» -
Долоньки крихітні тримали твою руку.
Долоньки крихітні тримали твою руку.
Так, він звичайно не столиця, а по околицях – село,
яке у пору цю весняну вишневим цвітом замело.
яке у пору цю весняну вишневим цвітом замело.
Хочеш вдарити? Що ж, удар,
Та повір: ти не вмієш бити.
Та повір: ти не вмієш бити.
Я байдужості світу
уникаю в твоїх долонях,
уникаю в твоїх долонях,
Ах какая… Да какая?
Рассмешили, право слово,
Рассмешили, право слово,
Снігом впала на землю хмара.
Перше березня – не весна ще.
Перше березня – не весна ще.
Ні, не стала між нами осінь,
Але я не кохаю. Зовсім.
Але я не кохаю. Зовсім.
Я тебя нашла на «стихире»,
Мало, видно, слов в этом мире,
Мало, видно, слов в этом мире,
У дзеркалі Осінь. Дивно…
Вона ж тільки що до мене
Вона ж тільки що до мене
Думок сірих драговиння затягло у глибину,
Вперлась лобом підсвідомо у якусь глуху стіну.
Вперлась лобом підсвідомо у якусь глуху стіну.
Я желаю тебе, чтобы счастье
Было, было всегда с тобой,
Было, было всегда с тобой,
- Говорив – я не вірю в кохання…
- І мені він так теж говорив...
- І мені він так теж говорив...
Щастя моє сірооке
в кімнаті розсипало сміх –
в кімнаті розсипало сміх –
І знов мене агітували –
за віру в Бога.
за віру в Бога.
Думать надо о светлом,
Думать надо о чистом.
Думать надо о чистом.
- Було в житті усе, що треба,
І що не треба – теж.
І що не треба – теж.
Небо серое, сырое
Тучами измазано,
Тучами измазано,
Давай, родной, поговорим,
Пусть разойдётся ссоры дым,
Пусть разойдётся ссоры дым,
Были девчонки, были мальчишки,
Были портфели, тетради и книжки...
Были портфели, тетради и книжки...
Наче учора було ще малятко,
Мамине з татком маленьке хлоп’ятко,
Мамине з татком маленьке хлоп’ятко,
Коли смуток, наче морок,
Оповив тебе собою,
Оповив тебе собою,
Огляди