"UPfest" та "Бандерштат"... За і проти
У серпні в культурному молодіжному житті Луцька відбулося дві вагомі події. У таборі «Сонячний», що за 10 кілометрів від Луцька у селі Гаразджа: 8-9 серпня пройшов фестиваль «Бандерштат», а 13-15 серпня арт-фестиваль «UPfest». Здавалося б, про обидва фестивалі сказано усе, що можливо і неможливо... Але я у свою чергу вирішила доповнити колекцію публікацій про нашумівші фести. Події викликали чималий ажіотаж. Написано безліч вражень, відгуків, коментарів, Інтернет-сторінки, блоги, сторінки ЖЖ рясніють репортажами. Однак, скільки людей – стільки думок.
Цьогорічний фестиваль «Бандерштат» був присвячений 100-й річниці із дня народження Степана Бандери. Вхід на фестиваль був безкоштовним, чим можна і пояснити величезну кількість учасників – близько 3 тисяч осіб. Організатори та прихильники фестивалю одноголосно переконують у тому, що їх фестиваль був кращим, відвідуванішим. Проте скажіть мені, чи знала б хоча б третя частина учасників (годі вже й казати про більше) ким був Степан Бандера? Чи відомо їм за що боровся, які ідеології відстоював. Впевнена що ні. Я не проти сучасних суб-культур, проте перенасичення їх на одному квадратному метрі фестивалю пригнічувало – чорні, негативні, агресивні, чим далі тим більше схожі на фашистів, таких тупеньких і обмежених власною ідеєю. Хоча чи була ідея насправді? У нашого сучасного молодого покоління С. Бандера вважається таким собі «неформатом». А це приваблює. Саме так. Дуже влучним буде порівняння, що лише 10% людей, які прийшли на Бадерштат підтримують його ідеологію, вивчають історію та сподвижницьку діяльність. Люди, для яких цей фестиваль не є блюзнірством та звичайнісіньким бажанням податися хоча б кудись.
Перший день на території Бандерштату розпочався з неймовірної метушні та біганини організаторів заходу (ЗМІ, наметове містечко, охорона, харчування, концертна програма і т.п.). Охочих поселитися у наметах було багато, бо коштувало це всього 10 грн. за добу з однієї людини. Бажаючі могли побувати на виставці УПА, своєрідному екскурсі від начальника відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею Валентини Машлай, бути присутніми на зустрічі з ветеранами повстанської армії та літературно-патріотичних читаннях молодих поетів з об’єднання «Лесин Кадуб» (Луцьк) та «Севама» (Київ), відвідати ярмарок українських сувенірів, одягу, прикрас, поспілкуватися із ветеранами УПА, постріляти із пневматичної зброї, пограти у страйкбол, фрізбі, тріал, здійснити польоти на параплані та посидіти біля нічної ватри під піснеспіви.
Прикметною особливістю фестивалю стало патріотичне татуювання. Оскільки наважитися увіковічнити на своєму тілі щось подібне спромоглися одиниці, не меншою популярністю користувався місцевий боді-арт. Переглядаючи фото з цими «витворами мистецтва», хотілося попросити їх це негайно змити. Це знову ж таки не було ідеологією – це було просто весело. Бандера або смайл, символіка або смішні написи – різниці особливої не відчувалося. Родзинкою Бандерштату стала історична реконструкція бою НКВС з УПА, яке здійснювало Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять».
Близько 18 години розпочиналася концертна програма, участь у якій взяли близько 20 музичних колективів. Хедлайнерами цьогорічного фестивалю стали гурти «Тартак», херсонський «Роллікс» та вперше за всю трьохрічну історію існування фестивалю «неукраїнська» команда «MAUZER» (Білорусія). Окрім цього значно порадували такі гурти як: «Копірайт», «Аут Край» (Луцьк), «Мій Батько П’є» (Рівне), «Веремій» (Київ), «Серцевий Напад» (Чернівці-Луцьк), «Де?Сенс» (Львів), «Злам» (Київ), «В.О.Д.А.» (Луцьк), «Брем Стокер» (Рівне), «Ікебана» (Луцьк). Останні, доречі, були визнані організаторами фестивалю як найкраща молода команда «Бандерштату – 2009», та у якості винагороди, для них буде безкоштовно відзнято музичний кліп режисером Андрієм Приймаченком.
Впродовж кількох годин мого перебування на фестивалі довкілля було насичене чи то ненавистю… чи то агресією… Неприємним також було те, що ведучий фестивалю відкрито зі сцени дозволяв собі обзивати людей, які були напідпитку «бидлоабриганами». Згодна, схвалювати тут нічого, проте поряд із цим у нього не було ніякого морального права принижувати їх. Також певну порцію величезного несхвалення отримали і дівчата у міні-спідницях, на підборах та ті, які палили. Якщо мені хтось пояснить чим фест не місце для коротеньких спідничок або що умови дрес-коду були прописані в правилах фестивалю – я погоджуся, інакше – пробачте мене, але кожен одягається так, як почуває себе зручно. А натомість, якщо вже слідувати цьому зауваженню, то чому б тоді фестивалю не обмежитись наступного разу патріотичними віршами, хором ветеранів та воєнним оркестром? Не хочеться нікого образити, але давайте будемо об’єктивні. Як виявилося, деякі волонтери себе самоідентифікують як «неофашисти». Ведучі також допускали конфліктні ситуації між гуртами, негативні викрики зі сцени. Можна було б це пояснити проявом надмірної заполітизованості, але особисто мені стало соромно перед гостями нашого краю. Захотілося якнайшвидше покинути фест, що я й успішно зробила. На щастя, хоч з маршрутками не було ускладнень. Варто було б також відмітити ще один факт. Заборона вживання алкоголю мало хвилювала «бандерштатівців», адже у місцевому магазині під кінець фестивалю на полицях залишилось лише три сорти міцного пива, а у касі урочисто був підбитий підсумок, що дорівнював місячній виручці. А на другий день пиво продавали вже в самому Бандерштаті…(!!!) А ви кажете «короткі спіднички»… Навіть відлуння і наслідки проведеного фестивалю були плачевними, гори сміття та наслідки «націоналізму» під парканами місцевих жителів змушували з острахом чекати наступного фестивалю.
«UPfest» стартував 13 серпня. Погодні умови лише першого дня були несприятливими для проведення опен-ейр фестивалю, проте справжнім ентузіастам та поціновувачам і це не стало перешкодою. Для них «UPfest» став брендом, фестом, який набув статусу міжнародного (що стосується як запрошуваних гуртів, учасників та гостей зі Швеції, Швейцарії, Польщі та Білорусії).
Добратися до місця проведення фестивалю було нескладно – окрім регулярних рейсових маршрутних таксі з 8 години ранку від Київського майдану в Луцьку з інтервалом у 30-40 хвилин курсували спеціальні «ап-фестівські». Навіть тролейбусом можна було доїхати до повороту, що неподалік табору, а там з ентузіазмом в серці бадьорим кроком можна було дійти до місця призначення. А загалом проблем із транспортом «туди» не відчувалося – автомобілями, скутерами, велосипедами приїхали ті, кому «что мне снег, что мне зной, что мне дождик проливной, когда мои друзья со мной…». При вході в палатці зустрічали дівчатка, які реєстрували, інформували учасників та просто мило посміхалися. Вартість квитків цього року була відносно мінімальною: один день фестивалю коштував 35, а за три дні — 100 українських гривеньок. Сплативши реєстраційний внесок, фестівці мали можливість відвідувати всі заходи, які відбувались на території фестивалю, а також мали змогу безкоштовно встановити намет.
Особисто я, і, мабуть все-таки хтось мене у цьому підтримує, вважаю, що за якісне задоволення варто платити. Для загального уявлення про витрати організаторів наведу також матеріали особистого дослідження. За оренду великої сцени організаторам довелося викласти близько двох з половиною американських зелених грошей. За попередньою домовленістю ця сума ділилася навпіл між організаторами «Бандерштату» та «UPfestу», оскільки використовувалася на обох заходах. Столична «Крихітка», не враховуючи виконання умов технічного та побутового райдерів, «влетіла в копієчку» заради задоволення публіки не мало не багато – у 2000 у. о. Для порівняння, вхід на концерт столичної улюблениці обійдеться вам у 100-140 гривень по мінімальному підрахунку, гурту «The Homebadies» та луцької «Флайzzzи» – близько 40 гривень. Проста арифметика. Звертаю увагу одержимих критикою про платний вхід «UPfestу» на те, що все фінансування цього фестивалю здійснювалося за кошти ініціаторів культурно-просвітницького центру «Нове життя». У той час, коли дійство «Бандерштату» відбулося за фінансової підтримки місцевих органів влади.
Диковинкою фестивалю одноголосно, мабуть, можна визнати чіл-аут кафе. Неординарна задумка притягувала до себе: безпосередньо тент, усередині сприяло релаксації приглушене освітлення, подушки, розкидані додолу, музика, кальян. Гуру цього дива був Клангфройнд з Німеччини. Як поділився враженнями один із постійних відвідувачів: «Атмосфера 100% нагадувала часи хіпі, коли вони сиділи у таких самих наметах і проповідували "all you need is love”». Поруч із цим тут можна було поспілкуватися або подискутувати на різноманітні теми, охочих вистачало. За словами організаторів, аналогічна річ є дуже популярною на різних європейських фестах.
З 11 години ранку розпочиналася робота понад 40 майстер-класів. Я помітила одну учасницю, яка була гіперактивною на багатьох класах: «Шкода, що стільки цікавого і фізично побувати скрізь немає змоги», - бідкалася дівчина. Навіть у футбольному фрістайлі вона спробувала свої уміння. До слова сказати, що стосується саме цього майстер-класу, то я сама захопилася хлопцями. Та не втрималася, щоб не поспілкуватися з одним із них. За словами Вані, а сама так було звати мого інтер’вюєра, це захоплення у нього виникло понад рік назад. Трюки відпрацьовував самостійно, в дворі, адже цей вид спорту не є офіційно визнаним. От і доводиться хлопцям вчити теорію із всесвітньої мережі. Але, видовище, скажу я вам, неперевершене. Загалом лише байдужі та неохочі люди нудилися. Маса майстер-класів для пошуку себе, фото виставки і фільми, музика і відпочинок. До слова, навіть просто «потупити» і поніжитися на сонечку під саунд-чек вечірніх груп було в задоволення. Одним словом краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
З 17-30 до 20-45 бажаючі «відірватися» та влаштувати слем збиралися біля екстримальної сцени, де виступали різні гурти, виконавці так званої «важкої» музики. А з 21 години продовження фестивалю відбувалося уже на великій сцені.
Гості з Івано-Франківська, гурт «Фліт», прибули на концерт на звичанісіньких «жигулях» без пафосу, проте з невичерпним позитивом. Їхня енергетика зі сцени була неймовірна, підтвердженням чого було сприйняття та емоції публіки. Шкода, що з деяких вагомих причин гурт «Пророки» (м. Київ) не зміг взяти участі у фестивалі. На другий день сцена просто вибухала від драйву «Флайzzz’івців» та тонула у емоційній «Крихітці». Для багатьох присутніх своєрідним відкриттям стали київські гості гурт «The Homebodies», своєрідне «ноу-хау» сучасної музичної України. Луцькі «мухи» нагріли атмосферу вибуховим темпераментом, при якому встояти на місці було практично неможливо. Розпал емоцій заміняло будь який алкогольний чи наркотичний «допінг», бо у даному випадку кайф від якісної музику був у багато разів відчутніший. Лірична фронтвумен групи «Крихітка» Саша Кольцова, на виступ якої їхали не лише віддані фани, а й сотні інших поціновувачів її творчості, розтопила мінусову температуру та увігнала глядачів у емоційний транс. Враження накривали з головою, проте як на мене своєрідним холодним душем для шаленіючої від захоплення публіки стало те, що «Крихітка» досить холодно та байдуже віднеслася до вигуків «на біс». Після виконання останньої пісні вони поспіхом зібралися і зійшли зі сцени. Третій фестивальний день на великій сцені не обійшовся без пригод. Неймовірно позитивний та емоційний виступ «To Leave a trace» за часовими рамками уже мав би підходити до завершення і фестівці чекали з нетерпінням появи хедлайнерів зі Швеції «Intohimo». Концерт поволі затягувався і всі розуміли, що щось не так. Виявилося, що шведів затримали на кордоні, оскільки їхній зовнішній вигляд викликав підозру у митників та музиканти змушені були пройти детальний рейд особистих речей на наявність наркотичних та психотропних речовин. Гості прибули аж о 1:45 ночі, і відразу ж виявили бажання виступати. На жаль, за умовами контракту, основна сцена технічно вже не обслуговувалася, тому виступ відбувся на малій сцені. Концерт тривав до 6 ранку. Присутні на виступі довго ще перебували під приємним враженням та отримали чималу порцію емоційного задоволення.
Щодня, по закінченню виступів на основній сцені, присутні мали змогу переглянути своєрідний відео-звіт прожитого фестивального дня. Своєрідною грандіозною традицією «UPfestу» було місцеве UP-tv. Дотепні жарти Діми та беззаперечний професіоналізм оператора Кості створювали загальну позитивну картинку. Переглядаючи «UP-tv» минулорічних фестивалів у мене виникало непереборне бажання поринути самій у цю атмосферу. Зізнатися, спочатку я думала, що причина у чомусь одному – або оператор крутий, що інтригує неординарними кадрами, або дійсно фестиваль хороший. Відвідавши цьогорічний «UPfest» переконалася – у даному випадку це рідкісне поєднання двох інгредієнтів: таланту організаційної групи та творчого насичення фестивалю. І поряд із негативними моментами на «UPfestі» спостерігалося вдале та м’яке поєднання з пропаганди християнської моралі та різнопланового дозвілля. Кожен вибирав те, що до душі. «Бандерштат» же був ідейним заполітизованим фестивалем, адаптованим лише під специфічну аудиторію.
Опівночі стартувала клубна сцена, де запрошені з Німеччини, Польщі, Києва, Львову, а також Луцькі DJ демонстрували своє віртуозне володіння вінілами та дарували публіці «денсові» мотиви.
Наостанок поради організаторам: сприймайте критику простіше, інакше складається враження, що ще мить і ви кинетеся з вилами на ближнього свого. Стосовно ворожості – на була «UPfestі» в тисячі разів краща і ДРУЖЕЛЮБНІША атмосфера… до слова, в Америці широко відома мережа супермаркетів Уолл-Март, власником якого є міліардер Сэм Уолтон. Цікава книжечка… Там він детально розписує як досягнув такого рівня та як розпочинав свою кар’єру. Так от, щоб не флудити далі – там є цікава ідея. Основою його бізнесу було те, що він переймав у своїх вже більш «розкручених» сусідів переваги продажів, уникаючи їхніх помилок. Робіть висновки, переймайте у колег-фестивальців краще, і адекватно сприймайте критику у свою адресу. А фест з кожним роком набуватиме обертів та потужності. Супер-популярності він набуде тоді, коли в країні спонсори і влада зацікавляться молоддю і їхніми проблемами. А наразі це голий ентузіазм, альтруїзм та кошти команди організаторів і волонтерів. І погодьтесь, що на сьогодні вони доклали чимало зусиль. Ще хочу заперечити таку поширену думку, ніби на «UPfestі» здійснюється якийсь релігійний тиск чи щось подібне. Повірте, фестиваль не пронизаний релігійною пропагандою! А ще сподіваюсь, що прочитавши мої враження ви насамперед захочете наступного разу переконатися у цьому на власні очі та вуха. Повірте, не пошкодуєте.
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-
Executed in 0.4954 seconds