Тетяно, дякую розчулено, радий Вам завжди, без жодних застережень

всіх належних приємностей Вам повсякчас, авжеж

Юрію, дякую

оскільки ясності нам не дано, згідно із днркачем (& навіщо ж розумному сперечатися з йолопами, правильно?) ~
чого би не насолоджуватися манівцями, тим більше, там всякі свої цікавинки є . . .

щодо назви загалом, якщо вона необов’язково має випливати з тексту, то хай би & самодостатнє яке слово, ще не сильно затерте
& багатовимірність можна імітувати, чи натякати на таку імітацію, все це якби мистецтво, нічого особливо не пояснюючи, все інтуїтивно, авжеж

щодо назви як я її інтерпретую, то мабуть найліпший варіант перекладу все ж таки: ’винагорода’
’слава’, або ’почесті’ се ймовірно трохи зависоко, ’заохочення’ чи ’вигода’ в розумінні ’зиск’ ~ не до поезій це, адже тут чогось би нематеріального
а ’винагорода’ ніби нічого так, а ще ліпше би сказати ’отримана винагорода’, бо отримання її має сенс, оскільки приклади, які наводяться,
часом містять і таку фразу, як ’винагорода жеж дісталася іншому’

про фішку таки непросто, тут, напевно, перемудрив
весь цей наворот якби існує зокрема, і побудова речення якби трохи відрізняється
перш за все слід розуміти, що на зеро ставиться не сама фішка. зеро це рулетка, а покер - то покер, там нема зеро. це має бути очевидним
покерна фішка - це в принципі не якась сильно суттєва цінність, навпаки, можна так мислити, номінальна, або й мінімальна
тобто, її не відривають від серця, або там, розстаються з нею із якимсь скреготом, але без питань роблять ставку, чи піднімають вже зроблену ставку
отже, пригоди фішки мали би перемкнути увагу від зброї, якщо ні - значить автор недопрацював, що ж, треба взяти до уваги, на майбутнє, і з подякою, однозначно ж

вертаючись до зеро ~ зрозуміло, що це є чистого виду відчуття, ставити на зеро, десь так само, як йти ва-банк (& трохи може затертіш цей вираз,
оскільки не сприймається мені особисто як імовірність втратити геть все, хоча такий, начебто, зміст)
тут трохи є коливань між ’поставити/поставивши’ & ?
’поставити’ якби не особливо тут підходить із ’п’, хоча може ця невіра і пройде, колись
з іншого боку, ’заставити’ не дуже є ідеально насправді, оскільки дещо неоковирно, тобто, в розумінні ’робити ставку’, хоча . . .
напевно, все це робочі моменти, які поки що потребують трохи дистанціювання, простіш кажучи, хай пройде трохи часу, а там ревізуємо, скоріш за все

Ваше ’кимось гнізді’ ~ непогано, правда, може й дійсно вірогідніш як із погляду практичного мовлення
але ’кимсь-то гнізді’ трохи алітерує & веселіш якось, тим більше там про печаль
оце про ’чимсь-кимсь’ Ви чітко підмітили одразу ж, бо я таки люблю симетрії, тому, можна списати й на волюнтаризм
ніколи ще досі не вживав ніде в текстах ’кимсь-то’, на відміну від кимось. але згоден, що так само можна було би й переосмислити, чому ні, знову-таки

тобто, я не кидаюся щось міняти вже не тому, що маю якісь упередження, ні, редагується все часто і густо і безжально
просто направду потрібно трохи рефлексії, в тому числі й щодо власних умовиводів, якби . . .
наразі,

всяке моє Вам уклінне за добрі слова й наміри,
& всі безперечні подяки, також

щиро

Юрію, всяко вдячний, щоразу, із незмінним серйозом, направду ~

міняти щось не проблема, і все одно мінятиметься через деякий час, те чи інше
а розумна, досвідчена критика ніколи не даремна, чогось-то я дякую, не з пустої ввічливості
все це якби зерна, які так чи інак зійдуть, оце я вже точно знаю зі свого власного досвіду

скажімо так, текст у десь-недоперфекційованому стані, який можна із більшою вірогідністю критикувати
але й, водночас, у цім статусі, чи стані, такого тексту, є свої плюси, ну для мене так точно

звичайно ж, на поверхні, як Ви вже самі бачите, знаходиться думка про залежність від стилю
і таки кожен певною мірою є часом заручником свого стилю
я міг би елементарно поставити фізичну крапку (значок), при кінці рядка про зброю
і не було би мабуть причин вчитуватися
але із іншого боку, наявність причини вчитуватися й трохи дискутувати не є зле)

я не так багато чогось віршую останнім часом, щоби це було більше одної-двох несильно розгонистих строф
тобто, пиріжково-порошкова форма окей ~
& це не тому, що не можу, або не бажаю, бо це зовсім так
скажімо, мене цікавить певний авантюризм, проба якихсь інакших щоразу можливостей
але я не маю звички когось там епігонити, чи в когось щось красти, тому що мені нема що більш робити
окрім як мутити сотні текстів, нічим особливо не відмінних одне від одного
хай хтось зве таку звичку графоманню, а хтось музою, то байдуже, насправді

тож віршування відбувається в формі трансляції, яка врешті-решт, проситься, як то кажуть, під запис
це все енергетичні штуки, само собою, ніяке тойбічне радіо не диктує слів, чи, тим паче, рим
звісно ж, як у багатьох інших, я так собі це уявляю завжди, нав’язується певний ритм, здавалося би, чимсь-десь оригінальний
а також є трохи слів, які вкладаються до того ритму & все це разом якби ключ, котрим можна спробувати щось відімкнути

для мене завжди є смисл скомпонувати текст із образів & слів, які відповідні власному стану моменту, а також
не були сильно заангажовані раніш, тому само собою, часом дещо мусить виглядати не зовсім звичним, навіть для мене самого
тут завжди є спроба замаху на щось нове, хоч нічого нового бути не може, але в принципі, про це якраз оце й вірш

Тетяно, мої уклінності. . .

естетична суть поезії, як суть етична
непривабливі тексти & чи є в них якийсь сенс
звичайно ж, є речі-в-собі: Бог, життя, кохання. . . / для прикладу
їхній зміст є смислом їхнім, або ж, нема в Абсолюту іншого сміслу-змісту,
аніж пребувати Абсолютом, тощо/
тобто, я не впевнений, що поезія є річчю-в-собі, хіба що, можливо,
ідеал поезії є такою річчю, але це дискусійне й риторичне, щодо того ідеалу
отже, тексти поетичного кшталту мають кожного разу якійсь свій окремий зміст-смисл
мені особисто нереально шкода щоразу, коли якісь, загалом, цікаві поезії
просто не бажається навіть починати читати, й дедалі менш бажання такого
особливо це стосується текстів у мережі. а хоч би навіть і на пм

звісно & від усього серця авжеж, Роксолано
всі мої зворушені подячності навзаєм і принагідно

все намагаюся вийти в це літо, коридором затемнень. . .
якось не дуже до ладу поки що виходиться, та все ж, якось ~

оцей невеликий маяк собі, й досі чинний, мов
ілюзія власного якогось простору поза часом, хоча
безперечно, все мусить мати свій певний час

але поки що такі от пироги, нічого бадьорішого, ніж оце
вищесказане, й нема більш

друзі, яких все менше, та ніби заходять на вогник)
що все-таки втішає, звичайно ж

з огляду на власне бажання, о Василю

щиро дякую
сяйних липневостей. друже