Вельми симпатично, Сергію. Цікаві пошуки і знахідки. І жодної смертної смерті, одне безсмертя, що характерно.
Можна було би, певно, в деяких місцинах (на кшталт - "„в” й не послатися") піти на деякі поступки милозвучності, але це вже не так суттєво. Поки що.

суттєво, коли чотири жінки-поетки
різного віку, різних міст і різного життя
читаючи твір, прочитали себе і замість слів відповіли сльозами.
суттєво, коли одна людина може отак передати потаємними кодами свого розуму і серця потаємні коди цілого світу, безжально викриваючи і водночас залишаючи невинно-неторканим найпотаємніше.
все інше дійсно несуттєво.
доброї ночі.

Так, літери - гра. Але коли ці літери перетворюються в крихітні купини, які є твоїм порятунком, по яких ти, довірливо ступаючи, перебираєшся через багнюку байдужості, черствості або просто нерозуміння; коли ці літери дивним чином сплітаються у повітряно-надійний підвісний міст, який гойдається між твоїм/її/його "вчора" і "сьогодні", і ти тепер впевнений, що пройдеш цей шлях (і не тому, що ЗНАЄШ - як, а тому, що ВІРИШ, що ЗНАЄШ) і тому, що бачиш світло на тому - іншому - березі... тоді хочеться, щоб ця гра ніколи не скінчалася.
Дякую, шамане трав...

Аритмічний романтик, останній із мужикан,
Що учив цілувати слова, цінувати тишу,
Що тримав у кубельці кишені останню мишу,
Що сплітав плетениці, а осінь – в’юнкий аркан:

Упіймати за шию цю дівку, ґаздиню вітру,
Ці розтріпані коси, розхристане серце, ці
Довгі лінії долі на лівій її руці,
А на правій – недолі – їх грудень губами витре…

Білі груди – у лівій (говорять) – живе душа,
А задушне на білій подушці – як кучугури…
Ти правий. Навіть прáвий. Усміхнений ніжний гуру.
Забувати безболісно. Тільки… вона ж лівша…

…Сиві трави-потрави ще пахнуть німими сливами…
…Біле пір’я – чи снігу, чи горлички – не болить.
… Божевілля – лишень повірити! – і… щасливими…
… Забувати словами_комами кожну мить…

Коли багато з’їси чогось солодкого
Чи солоного
Чи взагалі кислого
З’являється передбачуване перенасичення
Навіть зле може стати
Не кажу вже про небезпеку
Підчепити назавжди
Відразу до луку, риби чи меду
Це трапляється
Коли залишаєш дитину вдома
Один на один
З холодильником
Чи навісною шафою
Але про все це
Не дізнаєшся при народженні
Це приходить до тебе
Тільки шляхом важких кроків по сходах
І от коли ти вже на двадцять другому поверсі
Двадцяти чотирьох поверхового тітаніка
Коли ти вже перерахував
Не одну сотню сходинок і коханок
Коли закінчились усі сили
І бажання зайти до неї в гості
Починаєш щиро ненавидіти
Проектантів і архітекторів
І одного
Дуже реального ліфтера
І в цей момент
Небо і море розступаються
Накриваючи тінню коробки з цукерками
І білий з плямами холодильник
І відбувається неприємна
Переоцінка цінностей
Така неприємна
Що хочеться вмерти на місці
Ти дивишся на цукерки «Вечірній Київ»
І тобі їх більше не хочеться!
І тоді той, хто залишив дитину саму
Виявляється скоїв злочин
Один єдиний
За все життя
І хочеться все повернути назад
Так хочеться
Але тітанік у пінній ванні
Вже клюнув сталевим носом у куряче безсмертя
І його не врятувати мужньому татові
Навіть якщо він реальний пожежник
Чи справжній індєєц

Окремі теми просто шикарні, але як для одного твору здається забагато. Перенасичення кляте
З повагою, Юрій

який епічний розмах.. тексту, коментарів..
браво кричить сонце місяць з гальорки
і шле числені :-)
най всі читають- завидують бо є чого

на разі із всякою скромністю підхоплюю рюкзачка і тусую потихеньку з цього гучного св.ята

а Ви - жарте їх, жарте

:-)

читаю інші Ваші твори і тихо радію.
Приємно вражений

Страшенно сподобалася назва. Це просто отпад!