ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Дудар (1950) / Проза

 Отче Наш, ...

… розповім вам одну історію. Це вже минули роки, але в пам'яті і досі спливає оте… Дружина якось принесла від знайомих кошеня чорне таке... А гарнюще - спасу нема… і усі його брали на руки, пестили, цілували. І не тільки за те, що мале і потішне - щось в ньому було… Я так думаю, в очах його, у погляді. Він був людський, дуже людський… Але правильні котячі риси, і відвертий погляд,- то таке… Було ще щось. І це "щось" - напів-кіт, напів з іншого світу... Розумів і розмовляв зі мною як маленький гномик, ще трохи б - і на суржику точно розмовляв би. Міміка його обличчя
зашкалювала. Лізе цілуватись, облизувати, наче я бідний на воду...Із Києва в село ми переїхали з багатьох причин. Усі вони завіршовані. Ось одна " … я у пащі, що зветься Київ. чортів ребус, чи рубіка куб?!.." Дасть Бог, буде час, розповім. Тільки я про кота Петю нині. Він вартує того. Чому "Петя"? Не відповім, не знаю. Петя і всьо. Росло воно собі як усі кошенята - у вседозволеності. Носа свого пхало всюди пречорного разом з вусами. Звик до нього. Дружина з дітьми на Далекий Схід подалась до своєї мами. Відсидітись, поки я збудую новий дім. А які заробітки у "грача" (таксиста)?! Награчуєш копійчину - і все на запчастини. Та й дім, що дістався, з 1937 року, тече, протяг зі стін, з підлоги… добре, землі шмат гарний біля хати і груша столітня. Холодок влітку. А воно промайнуло непомітно… Дні стали довші. Місця собі не знаходив від самотності. Без дітей, дружини… А ночі ще довші. Не спиться. Видіння якісь. Лиця людей незнайомих… очі розплющуєш - нікого. Я так думаю зараз - це звортність моїх експерементів у минулому (езотерика і все, що поруч). Проснешся посеред ночі - страшнувато, і вже досипаєш, кожного разу при світлі. І нікого поруч, окрім Петі. Петя завжди зустрічав мій жигулик. Як він знав коли я під"їду до воріт - загадка?.. Бо тільки до хвіртки під’їду, простягну руку відкрити дверцята - Петро тут як тут. Хутенько віткриваю пасажирське, Петя всідається, лапи витягує до торпєди. Трохи не зручно, спина вигнута, жигуль робить рух униз з насипної дороги на подвір"я (не дорога, а щось страшне) кузов хилитає… Петя не втримується і летить вниз, де, зазвичай, ноги… І скорше погляду мого - як блискавка, вже калачиком на моїх колінах. Їхати то всього з метрів десять. А яких десять! довгочеканних. І хоча вдома на обісті у Петі обов"язки піонерські, все ж він, як справжній господар, беріг територію. Чужі коти перестали снувати туди - сюди. Сороки брешуть тільки з сусідніх дерев - не з груші, і - фантастика, він повисмикував усіх кротів із свого царства вічної сліпоти , та ще й поскладав їх навхрест біля автівки. Умора. Я цю картину ніколи не забуду. Таке можливе тільки в мультику якомусь… Ось такий був Петька. А тепер про головне. Рання весна. Сніг тане. Під ногами каша. Пасажири здебільшого нервові траплялись. Але ж і я не дуже стриманний… Доброго настрою бракує усім, особливо під кінець дев’яностих… Вертаюсь після невдалої поїздки до хати. Біля воріт нікого. Щось йокнуло… такого не могло бути. Петя вперше не зустрів… де Петро? Де? Лежить посеред подвір"я. Підбігаю. Шкіра мокра… бідненький. Вуса злиплись. Боже, так боляче стало… Беру в руки, а в нього на спині рана… видно, що укус. Пес, мабуть, порвав - подумав… Нічо, хутенько в хату. Розпалив грубку, нагрів водички, протер рушничком… ( весь цей час він бездиханний) Відкрив ротика і чайну ложку малинового узвару теплого туди… Закутав. Лежить собі Петя у такій собі ніші, де могли колись сушитись груші. Проходить певний час. З півгодинки. Я до нього. А він всьо. Піна з рота біла… мертвий… Що я там пережив, пропущу. На дворі темінь. Беру його за шкірку. Несу через дорогу. Маленька паморозь. Копанка не обжитого двору (один фундамент і здичавілий сад… і на сьогодні - те ж саме ) До самої копанки не піддійти, кущі одні… жбурнув. Зо злости матюкнувся. На душі погано. Як день пройшов наступний, не пам"ятаю, Тільки другої ночи Петя виліз із тієї копанки і тихенько, красиво, граціозно повертався тією ж дорогою до хати… Від страху моє тіло здригнулось, дрімота щезла вмить. Я бачив як Петя повертався!!! Бачив. Находячись у дрімоті. І налякався. Досипав при світлі. Минув ще один день. Що було, то було. Життя ж продовжується? Напрацювався. Повечеряв, новини пізні… Петю згадав. Погортав енциклопедію афоризмів… Спогадами пройшовся по рідним, друзям… Я вам скажу, що у самотності більше можливостей це робити, з"являються підстави для аналізу власних вчинків і подальших уникнень якогось негаразду. Засипаю. Сплю. Сон. І хто сниться? Вірно, Петя. Не сплутайте, як Він повертався з копанки - я бачив у дрімоті , а це звичайнісінький сон. Петя сидить у мене трохи нижче лівого плеча і питає: - Що ти зі мною зробив ? Навіщо? За що?... А я йому: - Я ж хотів як краще… спасав тебе…ти згадай, сметану купував? Їсти варив? Ділився як з братом, любив як дитину, беріг як жінку…
Я розумів що це сон у сні, настане пробудження і туман незвичних, несприйнятних моєю свідомістю зустрічі двох світів зникне. В нашій, і світовій літературі, про це написано достатньо. Я це розумів. Я не міг нічого вдіяти, і не втекти, і не змінити хронологію… Петя всівся поруч серця, трохи ближче до передпліччя. І вся ця картина повільно трансформується у реальність. Це вже не сон. Все на яву, тільки я не можу переступити, зробити крок звідти - сюди. Хто вмішався, з яких сил, хто там прогледів… але я побачив Душу Петрову раніше його зникнення… Уявіть собі чистий аркуш білого паперу, це: ( , ) Кома, цяточка з хвостиком… Коли ми пишемо, ставимо розділовий знак «кома» — так саме і зникала Петьова Душа у тисячу разів скорше за швидкість сонячного проміння… Ніч. Вмикаю світло. Рішення зі мною. Чому я не схоронив Петра, а кинув на сніг?… Йду через дорогу. Спускаюсь в копанку. Знаходжу. В ній же викопую могилку для Петіного тіла. Кладу. Прошу прощення. Читаю молитву. Легшає. Заспокійливий вертаюсь до хати…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-30 23:55:15
Переглядів сторінки твору 1099
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.864 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.012 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.09.25 19:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2017-01-31 11:04:32 ]
Зворушливе оповідання. Маю подібний досвід, хоча мій кіт чудом оклигав і ще залишив по собі кілька солодких спогадів і прикладів майже телепатичного розуміння. Повинен бути рай для домашніх тварин.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-01-31 13:35:13 ]
Яка сумна історія...
"Ми відповідальні за тих, кого приручили..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-31 22:11:38 ]
...просто та щемливо - згадав Мурку...