ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Натюрморт
Речі та люди нам
застять світу. Що ті,
що ці узнаки очам.
Ліпше жить в темноті.
Я усівся собі
в парку, дивлюсь услід
несусвітній товпі.
Світ мені остогид.
Місяць січень. Зима.
Усе по календарю.
Коли остогидне тьма,
тоді я заговорю.
2
Пора і почать. Незле б
уникнути свербежу
губ. Не мати халеп.
І ліпше, коли скажу.
За що? За день, або ніч
тощо. Або за ні-
що. Чи осяжну річ.
Ліпше речі, аніж
люд. Ці істоти мруть.
Всі ми. Така яса.
Суто пропащий труд.
Як на вітрі роса.
3
Кров моя льодяна.
Вистиг я до костей,
як ріки які, до дна.
Я не люблю людей.
Дуже млоять мене
їх житія, і квит.
Лиця їх мають зне-
пліднений ніби вид.
Є у гримасах лиць
щось, огидне уму.
Що їх пластає ниць
невідомо кому.
4
Речі миліш. У них
ані зла, ні добра
зовні. А щойно вник
вглиб – у нутрі нутра.
У нім порядкує пил.
Порох і шашіль-жук
стінок. Сухий мотиль.
Жадних відбитків рук.
Пил. Позір наугад
вихопить пил полиць,
як і чим об заклад
з темрявою не бийсь.
5
Зовні старий буфет,
сховків його попри,
видається на мент
Нотр-Дам де Парі.
В надрах буфету тьма.
Швабра, епітрахіль
пил не зітре. Сама
річ, що властиво, пил
не дужає побороть,
відрухом брів немов.
Іменно пил є плоть
часу; і плоть, і кров.
6
Оце віднедавна я
сплю удень взагалі.
Буцім і смерть моя
мені відмовля у млі,
дзеркальцем біля уст
спитує, чи зітхну
засвітла, після трут,
чи виборсаюсь зі сну.
Я мов укляк. Взамін
остуда бере своє.
Кінцівок венозна синь
мармуром віддає.
7
Витіявши сюрприз
складчиною кутів,
річ випадає із
світобудови слів.
Річ вовтузню словес
нехтує, пак німа.
Річ суто обшир, без
якого її нема.
Річ можна пхати в піч,
нівечити, ламать.
Знищити. Жадна річ
не крикне: "Ї…на мать!"
8
Дерево. Тінь. Земля
під деревом. Корінні
вензелі, пліть, петля.
Глина. Ряд валунів.
Корені. Їх вузли.
Камінь, який угруз
в землю, спитує глиб
дії системи уз.
Він нерухомий. Ні
пут попустити й скріп.
Тінь його наші дні
манять, як сіті – риб.
9
Річ. Коричневий грим
речі. Її погорд.
Сутінь. Імли окрім
стерте все. Натюрморт.
Смерть угледить умить
тіло, що і візит
смерти, немов прихід
жінки, відобразить.
Все це абсурд, брехня:
череп, скелет й т.і.
Смерть увійде, і я
очі вбачу твої.
10
Матір пита Христа:
син ти мені, чи мій
Бог? Ти поніс хреста.
Як мені тут, самій?
Вічі б мої немог
збавив, урозумив:
син ти мені, чи бог?
Мертвий ти, а чи жив?
Він їй рече: жоно,
мертвий я, чи живий,
буде усе одно.
Син, або Бог, я твій.
«1971»
* Прийде смерть, і у неї будуть твої очі (іт.). Ч. Павезе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Натюрморт
"Verrà la morte e avrà tuoi occhi" (C. Pavese)*
1
Речі та люди нам
застять світу. Що ті,
що ці узнаки очам.
Ліпше жить в темноті.
Я усівся собі
в парку, дивлюсь услід
несусвітній товпі.
Світ мені остогид.
Місяць січень. Зима.
Усе по календарю.
Коли остогидне тьма,
тоді я заговорю.
2
Пора і почать. Незле б
уникнути свербежу
губ. Не мати халеп.
І ліпше, коли скажу.
За що? За день, або ніч
тощо. Або за ні-
що. Чи осяжну річ.
Ліпше речі, аніж
люд. Ці істоти мруть.
Всі ми. Така яса.
Суто пропащий труд.
Як на вітрі роса.
3
Кров моя льодяна.
Вистиг я до костей,
як ріки які, до дна.
Я не люблю людей.
Дуже млоять мене
їх житія, і квит.
Лиця їх мають зне-
пліднений ніби вид.
Є у гримасах лиць
щось, огидне уму.
Що їх пластає ниць
невідомо кому.
4
Речі миліш. У них
ані зла, ні добра
зовні. А щойно вник
вглиб – у нутрі нутра.
У нім порядкує пил.
Порох і шашіль-жук
стінок. Сухий мотиль.
Жадних відбитків рук.
Пил. Позір наугад
вихопить пил полиць,
як і чим об заклад
з темрявою не бийсь.
5
Зовні старий буфет,
сховків його попри,
видається на мент
Нотр-Дам де Парі.
В надрах буфету тьма.
Швабра, епітрахіль
пил не зітре. Сама
річ, що властиво, пил
не дужає побороть,
відрухом брів немов.
Іменно пил є плоть
часу; і плоть, і кров.
6
Оце віднедавна я
сплю удень взагалі.
Буцім і смерть моя
мені відмовля у млі,
дзеркальцем біля уст
спитує, чи зітхну
засвітла, після трут,
чи виборсаюсь зі сну.
Я мов укляк. Взамін
остуда бере своє.
Кінцівок венозна синь
мармуром віддає.
7
Витіявши сюрприз
складчиною кутів,
річ випадає із
світобудови слів.
Річ вовтузню словес
нехтує, пак німа.
Річ суто обшир, без
якого її нема.
Річ можна пхати в піч,
нівечити, ламать.
Знищити. Жадна річ
не крикне: "Ї…на мать!"
8
Дерево. Тінь. Земля
під деревом. Корінні
вензелі, пліть, петля.
Глина. Ряд валунів.
Корені. Їх вузли.
Камінь, який угруз
в землю, спитує глиб
дії системи уз.
Він нерухомий. Ні
пут попустити й скріп.
Тінь його наші дні
манять, як сіті – риб.
9
Річ. Коричневий грим
речі. Її погорд.
Сутінь. Імли окрім
стерте все. Натюрморт.
Смерть угледить умить
тіло, що і візит
смерти, немов прихід
жінки, відобразить.
Все це абсурд, брехня:
череп, скелет й т.і.
Смерть увійде, і я
очі вбачу твої.
10
Матір пита Христа:
син ти мені, чи мій
Бог? Ти поніс хреста.
Як мені тут, самій?
Вічі б мої немог
збавив, урозумив:
син ти мені, чи бог?
Мертвий ти, а чи жив?
Він їй рече: жоно,
мертвий я, чи живий,
буде усе одно.
Син, або Бог, я твій.
«1971»
* Прийде смерть, і у неї будуть твої очі (іт.). Ч. Павезе.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Двадцять сонетів до Марії Стюарт "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Ріки"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Ріки"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1107 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1107 seconds