Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
Ніби вурдалаком
Оком непристрасним
За натальним знаком,
В гуркіт між коробок,
В тінь від слова «Щастя»,
Боком обік обік,
Як раптова трясця, —
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
Що це змінить?
Що це змінить?
Чому не змінить?
Чом за тобою йду
Куди ти ведеш?
Подібного не бачив ти ніколи у житті
Замурованi всi почуття,
Я iз сонцем могла говорити,
Як маленьке, наївне дитя.
Нiч i день зупинилися в часi,
На годиннику стрiлка стоїть.
Бились хмари i свiтло в екстазi,
від перебору слів без ком
та інших очевидних норм...
не думаю, що мова вдячна
грамотіям за цей прийом.
Мабуть, гадають герострати,
що тільки так, а не інак
запобігають плагіату
Так сторожко, що забиває дух,
Ступаю крок. Іще один. Іду
Із відчуттям: оголена і боса
Душею, та із легкістю підношусь
Над переляком, що осів у фосі.
Знайду у втаємниченім сліду
Дорогу до старого віадука.
Кришталь повітря, синь без меж, -
І листопади жовтопінні,
І пурпурові бурі теж.
Повсюди - тиша і чекання,
І перших приморозків дим, -
І самота безперестанна,
І зігрівання від ходи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського
М. Б.
Я був лиш тим, чого
ти доклала долоню,
над чим в безпросвітну, чорну
ніч клонила чоло.
Тим, що в ній, долілиць
видалось тобі ясним:
в абрисі невиразнім,
перегодом – із рис.
Твій, гаряча, палка,
одесную, ошую –
мушлі, якими чую,
шепіт і опікав.
Ти, зминаючи беж
штори, у вогкий проріз
уст мені вклала голос,
окликати тебе ж.
Я був наче осліп.
Ти являлась, зникала,
зір мені дарувала.
Так полишають слід.
Так світи, від пори
творення неугавні,
залишають в кружлянні
без остачі дари.
Так, чергуючи жар,
холод, імлу, світанки,
в самоті, між світами
куля кружля.
---------------------
И. Бродский
М.Б.
Я был только тем, чего
ты касалась ладонью,
над чем в глухую, воро'нью
ночь склоняла чело.
Я был лишь тем, что ты
там, снизу, различала:
смутный облик сначала,
много позже -- черты.
Это ты, горяча,
ошую, одесную
раковину ушную
мне творила, шепча.
Это ты, теребя
штору, в сырую полость
рта вложила мне голос,
окликавший тебя.
Я был попросту слеп.
Ты, возникая, прячась,
даровала мне зрячесть.
Так оставляют след.
Так творятся миры.
Так, сотворив их, часто
оставляют вращаться,
расточая дары.
Так, бросаем то в жар,
то в холод, то в свет, то в темень,
в мирозданьи потерян,
кружится шар.
1981
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Л. В. Ліфшицу"
