Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського.1 січня 1965 року
Зорина не розціпить вій.
Хіба осиплий вітровій
понавіває мар.
Ти скинеш тінь і втому з пліч,
свічу задмеш, бо довга ніч,
і далі більше днів, чим свіч
вістує календар.
Це смуток? Далебі, осмут
переспівами не псують.
Мотив невгавний тут, як тут.
Нехай триває він.
Лунає хай у смертну мить,
і уст удячністю бринить
понуці ока мимохіть
яснити далечінь.
І в стелю втупитись не гріх,
у ній – ні маячні панчіх
пустих – ані скупих утіх
підстарку, ні покар.
І годі віри чудесам.
І не пеняють небесам,
у млі ясуючи, що сам
– чистосердечний дар.
---------------------
И. Бродский
1 января 1965 года
Волхвы забудут адрес твой.
Не будет звезд над головой.
И только ветра сиплый вой
расслышишь ты, как встарь.
Ты сбросишь тень с усталых плеч,
задув свечу, пред тем как лечь.
Поскольку больше дней, чем свеч
сулит нам календарь.
Что это? Грусть? Возможно, грусть.
Напев, знакомый наизусть.
Он повторяется. И пусть.
Пусть повторится впредь.
Пусть он звучит и в смертный час,
как благодарность уст и глаз
тому, что заставляет нас
порою вдаль смотреть.
И молча глядя в потолок,
поскольку явно пуст чулок,
поймешь, что скупость - лишь залог
того, что слишком стар.
Что поздно верить чудесам.
И, взгляд подняв свой к небесам,
ты вдруг почувствуешь, что сам
- чистосердечный дар.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Дорогою на Скирос"
