Справді, ЛЮ, в цьому я зовсім не оригінальна - зараз багато так пишуть. Мені здається, що така манера написання полегшує входження у вірш - тобто наче переключається увага з одного вихопленого у житті моменту (робота, діти, навколишнє) на таке ж саме, просто виявлене в іншій формі (вірші) - і сприймає все це в єдиному потоці... І ще, я так думаю, така форма зразу ж настроює читача на те, що це сучасна поезія, її і сприймати треба інакше...
Хоча тут ви зовсім праві – коли форма вірша близька до класичної, краще зберегти великі літери. Правлю.
Дуже дякую, ЛЮ! )

Дякую! буду вчитися. )

дякую, Слава. Я так і зроблю - напишу з нижнім підкресленням - і Женя мені вчора намагалася сказати, що ці слова добре було б виділити.
Я вже стільки над тим віршем намучилася (в доброму розумінні), що в мене вже мозолі на мізках... )))
Мені дуже дорогий цей образ – момент гри духу і часу – він пояснює суть вірша. Боюся, що інакше він буде сприйматися як звичайна історія про лав. )))

ох, пані Любо! в цьому вірші повно місць, які важко читаються - хоча б це "безглуздих" - якесь непоезійне слово, але тут звучить дуже влучно. А потім "буденщин" - теж важке, але за нього вхопилася, як за цінний камінь)).

"ти знаєш" - не дуже хочу міняти, бо саме ця фраза має звучати хльостко, як ляпас. "а знаєш" - вносить момент жіночої теплоти, ласки - я її намагалася уникнути, бо вірш передає "пограничний" стан між життям і смертю.

Дякую, Сонце-Місяцю! рада вас бачити! )

трохи сама дивувалася потребі говорити у віршах від імені людини, що помилилася. А лиш недавно прочитала, що є такий метод у богослов'ї - катафатичний - коли автор дивиться на те, що його оточує, і каже: це не Бог, і це не Бог, і це теж - не Бог. Тобто з цієї позиції будь-яке прагнення сягнути глибини приречене на досвід помилок... І тому навіть смерть - не що інше, як шлях до Іже єси... )))

ах, якби не це "треба", я б і з ліжка не зповзала... )))))