ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.10.26
23:48
Страшно до потери
мысли кутать в дрожь.
Я закрою двери...
Больше не войдешь
ты легко, небрежно,
светлый, озорной,
не промолвишь нежно,
хорошо с тобой
мысли кутать в дрожь.
Я закрою двери...
Больше не войдешь
ты легко, небрежно,
светлый, озорной,
не промолвишь нежно,
хорошо с тобой
2020.10.26
17:06
В минуле нема вороття,
Хоч тепло там... Це ми пізнали...
Чи ти пам"ятаєш, дитя,
Оці, що колись колисали,
Простягнуті руки мої
До тебе... Дитятко, дитятко...
Як слухали ми солов"їв
Із мамою... Я тобі батька
Хоч тепло там... Це ми пізнали...
Чи ти пам"ятаєш, дитя,
Оці, що колись колисали,
Простягнуті руки мої
До тебе... Дитятко, дитятко...
Як слухали ми солов"їв
Із мамою... Я тобі батька
2020.10.26
16:06
Не зійшлися зорі в обрі тому,
Вітер хмари вергнув набакир.
Гай не знав, що по осінній втомі
Град ударить, наче сто сокир.
Вдарить гостро по гілках безлистих
І по стеблах вимлілих і ще -
Най би він не звівся в чорнім свисті" -
Вітер хмари вергнув набакир.
Гай не знав, що по осінній втомі
Град ударить, наче сто сокир.
Вдарить гостро по гілках безлистих
І по стеблах вимлілих і ще -
Най би він не звівся в чорнім свисті" -
2020.10.26
11:42
У струни доля б’є і нотами печалі
Записує мелодію душі,
А часу течія, намотує спіралі,
Несе її поволі до межі.
У струни доля б’є, аби почули люди,
Які ідуть самотньо у імлі,
І звуками її, наповнюючи груди,
Записує мелодію душі,
А часу течія, намотує спіралі,
Несе її поволі до межі.
У струни доля б’є, аби почули люди,
Які ідуть самотньо у імлі,
І звуками її, наповнюючи груди,
2020.10.26
11:23
Я квітну, люба радосте, й тужу
на купині бездонного болота.
І вшир, і вглиб земного дренажу
щоденно просувається робота.
Людське хробаччя їсть, ніяк не з’їсть
маленькі зародки, закінчені останки.
А я тут зріс: мов при порозі гість,
на купині бездонного болота.
І вшир, і вглиб земного дренажу
щоденно просувається робота.
Людське хробаччя їсть, ніяк не з’їсть
маленькі зародки, закінчені останки.
А я тут зріс: мов при порозі гість,
2020.10.26
10:47
Настрій несподівано зів’яв.
На добу чи довше задощило,
і барвиста сонячна сім’я
сприйняла ту зливу не тужливо.
Змилися печалі, попливли
у плаксиві далі… Ще не пізно:
і в лазур з пожовклої трави
На добу чи довше задощило,
і барвиста сонячна сім’я
сприйняла ту зливу не тужливо.
Змилися печалі, попливли
у плаксиві далі… Ще не пізно:
і в лазур з пожовклої трави
2020.10.26
08:11
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас
міражі дитячі у віконці.
У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас
міражі дитячі у віконці.
У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене
2020.10.26
06:16
Як швидко ви забули запах крові,
розтерзані тіла російським «градом»…
Невже всі маріупольці готові
у стійло проросійське стати стадом?
Як можна після катувань Чубенка*
чи Рибака* спокійно в світі жити?
Ім’я: Теліги, Стуса та Довженка –
не назовуть,
розтерзані тіла російським «градом»…
Невже всі маріупольці готові
у стійло проросійське стати стадом?
Як можна після катувань Чубенка*
чи Рибака* спокійно в світі жити?
Ім’я: Теліги, Стуса та Довженка –
не назовуть,
2020.10.25
20:12
Ніч розстелила шовк осінній
На землю, небо і повітря.
Підбитий золотом, ясніє,
Накидка мов на плечах вітру.
І вітер огортає простір,
Багряне листя розвіває,
У груди ллє потоки млості -
На землю, небо і повітря.
Підбитий золотом, ясніє,
Накидка мов на плечах вітру.
І вітер огортає простір,
Багряне листя розвіває,
У груди ллє потоки млості -
2020.10.25
20:04
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
2020.10.25
12:35
Картинка ІХ. СТЕЖКАМИ СТАРОГО ДОБРОМИЛЯ
Почну я цей розділ незвично – з біографічних фрагментів у різні періоди та віхи життя. От, скажімо, зі спогадів школярки Ірини Вовк, що майже кожне літо змушена була перебувати у двох, а подекуди навіть і трьох
2020.10.25
11:17
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д
2020.10.25
11:04
Жовтнева пора на весняну так схожа!
Бо фарби зелені беруть перевагу.
Багряні стрічки заплести допоможе.
Із листя барвистого створює ложе.
Тому й привертає до себе увагу.
Жовтнева пора вже виспівує ноти
осіннього смутку, осінньої туги.
Бо фарби зелені беруть перевагу.
Багряні стрічки заплести допоможе.
Із листя барвистого створює ложе.
Тому й привертає до себе увагу.
Жовтнева пора вже виспівує ноти
осіннього смутку, осінньої туги.
2020.10.25
08:58
Від мольфарки відунки очей не ховай
за лаштунками смутку побачить
сіромашне минуле, сирітства одчай
і, мов гейзери сльози гарячі.
Як впускала без дозволу в дім чужака,
а у душу нікого ніколи.
На смарагдовій райдужці доля гірка
за лаштунками смутку побачить
сіромашне минуле, сирітства одчай
і, мов гейзери сльози гарячі.
Як впускала без дозволу в дім чужака,
а у душу нікого ніколи.
На смарагдовій райдужці доля гірка
2020.10.25
07:55
Стежиною цією тищу літ
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви,
схиляю із повагою коліно.
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви,
схиляю із повагою коліно.
2020.10.25
07:45
Хто ти – не хочу навіть знати.
Хто я – зумій запам’ятати.
Лишилось: квіти, корабель,
туман по палубі і в морі,
і курс між скель, і курс між скель
у спільнім горі.
Хто я – зумій запам’ятати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хто я – зумій запам’ятати.
Лишилось: квіти, корабель,
туман по палубі і в морі,
і курс між скель, і курс між скель
у спільнім горі.
Хто я – зумій запам’ятати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2020.10.15
2020.09.18
2020.09.07
2020.09.04
2020.09.01
2020.08.01
2020.07.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Тичко (1961) /
Вірші
перистий ведмедик
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
перистий ведмедик
За основу взятий цей вірш-
Перистий ведмедик – розпливчаті форми,
Прикривши від сонця і берег і ліс.
Пливе десь на захід - плювати на норми.
На паспортні служби, наявності віз.
Небесні бродяги за формою різні,
Я їх споглядаю, лежу на траві.
То щось еротичне, то лапи залізні,
Із нігтями гострими аж до землі.
Пливе, ніби тіло: є груди і руки,
Фантазій безмежних раптовий каприз.
Впізнав я амурів – за спинами луки,
Стрілятимуть в серце приціляться вниз.
Тяжіння тримає, я з ним в довгій битві,
Безкрилий, а хочу летіти до них,
І руки піднявши, неначе в молитві,
Стою на землі весь у мріях пустих.
03.08.09.
слова Олексія Тичка
музика Анастасії Рошки
виконує Анастасія Рошка
Перистий ведмедик – розпливчаті форми,
Прикривши від сонця і берег і ліс.
Пливе десь на захід - плювати на норми.
На паспортні служби, наявності віз.
Небесні бродяги за формою різні,
Я їх споглядаю, лежу на траві.
То щось еротичне, то лапи залізні,
Із нігтями гострими аж до землі.
Пливе, ніби тіло: є груди і руки,
Фантазій безмежних раптовий каприз.
Впізнав я амурів – за спинами луки,
Стрілятимуть в серце приціляться вниз.
Тяжіння тримає, я з ним в довгій битві,
Безкрилий, а хочу летіти до них,
І руки піднявши, неначе в молитві,
Стою на землі весь у мріях пустих.
03.08.09.
слова Олексія Тичка
музика Анастасії Рошки
виконує Анастасія Рошка
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0902 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0902 seconds