Сиділи втрьох: у першого повсюди змови,
А другий впевнений у штучності буття.
А я додав, що зранку усвідомив —
Переживання та матерія породжують життя.

Перший каже: ми — продовження проміння.
А в другого вмістився космос на папері.
Бесіда серед дерев — пускаємо коріння.
Слухаєм подеколи, що кажуть "Двері".

І я згадав,
Як був малим, мені казала мама:
«Для Бога ми усі — лише комахи».
Роки минули — я задумуюсь так само:
І ми для них невдахи,
І нами грають в шахи.

Першому потрібен дах і ще автівка —
Є певні правила для цієї гри.
Другий перебив: тут і зараз — найкраща це домівка,
Ще б усвідомлено дихати і розрізняти кольори.

А я сидів між ними і слухав посередині.
Триматись середини — це про кожну справу.
Підсумував, сказавши: «Дні, що нам відведені,
Вартують, щоб їх не провести під заставу».

Перший запитав: хто для нас є еталон?
Другий міркував, що всім треба прийти до тями.
Я додав: «Для нас Державу заповів Платон»,
І місце під сонцем плутають з робочими місцями.

А потім наступила тиша велична і раптова.
Якщо ми тут — то це щось значить.
Є ми, а є вони — і не кажи ні слова!
Та ми не ті, кого вони в нас бачать…

Ну а мені давно казала мама:
«Для Бога ми усі — лише комахи».
Роки минають — я задумуюсь так само:
І ми для них невдахи,
І нами грають в шахи,
Та поки не забиті цвяхи…


2025

Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.

- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Долати разом довгі нині тори.

І щоб оте багаття не згасити,
Додала б легкі ніжності іскринки,
Вогнем наповнила б кохання силу, -
Так мріяла жіноча половинка.

 
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
 
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
 
Ей, будь ласка
О, легко, бейбі
До утіхи
 
Прошу, вислухайте, діти
Прошу, вислухайте, діти
Прошу, вислухайте, діти
Кажу, прошу, вислухайте, діти
Бо вам колись-небудь виправляти світ
 
Вислухайте, діти
Вислухайте, діти
Прошу, вислухайте, діти
Прошу, вислухайте, діти
Бо вам колись-небудь виправляти світ, ха
 
Ей, до утіхи
І до ночі
Прошу, вислухайте, діти
Кажу, прошу, вислухайте, діти
Потіште, ей, потіште
О, благаю
 
Прошу, вислухайте, діти
Прошу, вислухайте, діти
Прошу, вислухайте, діти
Будь ласка, діти
Нумо, слухайте
Нумо, діти
 
 
 
 
 
 
 
 

(звернення поета України
до суспільства планети Земля)

Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
(дивись з попкорном на дивані).
Цивілізації – є доказ –
в згасанні чорнім, чи нірвані*.
О скільки їх на всій планеті
цивілізацій напівсплячих,
які навчали нас на злеті,
тепер мовчать, у прірві наче!
Їм що війна, що смерть – байдуже,
думки мізерні й дії ниці.
Тому і ти в закланні, друже,
вже і у тебе цілять вбивці.

*нірвана на санскриті згасання.

Травень 2026 р.

Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
Господь пасе овець на видноколі,
апостоли не п'ють Ісуса кров.
У кожнім закутку душі людської
панує — радість, щастя і любов.
Ти там, де солов'ї у райській хащі
виспівують рулади неземні,
цвітуть в садах півонії найкращі…
Навіщо ж залишив сльозу мені,
війни кривавий слід на ребрах неба,
розбите серце, сповнене жалів,
завію квітня і листочок клена
у чорній грудці мерзлої землі.

29.04.2026р

Окинувши поглядом небо,
Сідлаю ракету.
Зі швидкістю світла
Взяв курс на восьму планету.
Нептун відомий тим,
Що там алмазами дощить.
Я знаю: найбільший кристал
Здобути пощастить.

По усіяному зірками
Космосу темному полотні
Мчуся вперед, і мене
Супроводжують позаземні вогні.
Продовжую прориватись
Крізь простір я та час.
Тут раю нема, але
Янгол мій вартий найбільшої з прикрас.

Ось я до володінь твоїх дістався,
Володарю морів.
Твоя велич захопила дух —
Мені бракує слів.
А супутників твоїх багато,
Я б став одним із них:
Небесним вічним тілом
Серед світів чужих.

Увійшовши в атмосферу,
Дощовий провокую стан.
Закоханий до нестями
Астронавт-шаман.
Вмить почалась злива,
І алмаз у моїх руках.
І до тебе я, додому,
Мчу на всіх парах.

Найвіддаленіший від Сонця —
Крижаний гігант.
Я вважав, що крижане серце —
Найкращий варіант.
Та в коханні — сенс творіння,
А крижаний гігант
Віддасть коштовне каміння,
І я повернусь назад.


2023

назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
при брамі
на сльозу з очей
і білий пух
для якого
не існує
вітру
де немає слів
що ріжуть
слух
ні думок
збентежених
ні титрів
тільки ходить
босоніж душа
називає травами
тумани
не шукай там всіх
які лежать
там немає
вигоди
ні планів
то ж ходи
по колу
чи літай
чи співай
про себе
алілуя
і пригадуй
де колись був рай
по якому серці
він кочує
і які гріхи
відмолить біль
а з якими
неможливо спати
знай
що рай той
тліє у тобі
понад пеклом
спокоєм
багатий
знай
що ти для нього
храм
прихисток
останній
перехрестя
де переплелися
тут
і там
гроно
янголів
і зграя
бестій

Я пові́тряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію́.
Баговиння трясе піді мною
Землетрусами стала* земля.
Кров'ю предків, злобою лихою
Пригощаю свого упиря.
Тугу в серці плекаю, мов квітку,
Зазираю ув очі журби.
І вдихаю пилок первоцвіту
До тієї лихої пори́,
Як накриюся саваном смерті,
Пута білі із ніг розв'яжу
І на дотик відчую безсмертя
Перейшовши останню межу.
Домовину збиваю, натомість —
Не чекаю на милість давно.
Поглинає тілесне свідомість,
Перетворює на порохно.

Стала* — стара, незмінна

28.04.2026р.

Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.

Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід діє,
Із глибини народжується зрілість.

І попри все, душа твоя вціліла,
По білім полотні крокуєш знову.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
У нім достатньо світла і любові.

І ранок зустрічає все ж привітно.
Ідеш в майбутнє впевнено і сміло.
Вже без вагань ти розумієш, звісно.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.

 
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
І спогад мильний про дружину, що із’їв був
На пожертву у культурний фонд
 
Дай мені дозу, я розпадаюся
На дріб’язки, там, у районі спальному
Дай мені дозу, я розпадаюся
 
О, супер-мама візьме шпалера
О, супер-мама візьме шпалера . . . .
 
Щастя це тепла зброя (бах, бах і в ціль)
Щастя це тепла зброя, мамо (бах, бах і в ціль)
 
Тебе тримаю ув обіймах я (о-о, так)
І відчуваю пальцем твій гачок (о-о, так)
Я знаю, ніхто не завдасть мені зла
Оскільки
 
(Щастя це) тепла зброя, мамо (бах, бах і в ціль)
Щастя це тепла зброя, як от є (бах, бах і в ціль)
Щастя – тепла, як ото воно є, зброя
(щастя, бах, бах і в ціль)
О, хіба не знаєш, щастя
Тепла зброя, мамо
(Зброя, як ото є)
 
 
 
 
 
 
 
 

Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сиви́ни літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,

За соломинку майбуття,
За сповідання каяття,
За свічку в серця храмі,
За хоругви́ святих небес,
Завіту ветхого охрест
І стук кардіограми,

За подих вітру на щоці,
Синичку щастя у руці
І усмішку стерильну,
За божевілля літніх злив,
За то́го, хто мене любив
Так сильно.

27.04.2026р.

Сонце розквітло над головою,
Величаво застигло в зеніті.
І тільки тінь іде за тобою
Назустріч жовтій зіниці.

Ніби із золота Божа оселя —
Ти відчуєш це знову:
Що мовчазна пустеля
Розуміє людську мову.

Жаром гріють під ногами піщинки —
Це зірки, що падали з неба.
Тобі так далеко ще до зупинки,
Багато пройти ще треба.

Хай не турбують дурниці
І суцільний розгардіяш.
А вода, що ми пили з криниці,
То був лише міраж.

І знаєш, в мене небо на стелі,
А стеля не має меж.
А ти блукай по пустелі,
Допоки не збагнеш.

І будуть заповітні землі —
Ти обов’язково їх знайдеш.
А поки блукай по пустелі,
Допоки не збагнеш.

Зрозуміти себе — у першу чергу,
А далі — завзяття та натхнення.
І підійми підборіддя доверху —
Там полум’ям майорить знамення.

А коли сонце сяде за обрій,
Тобі ліхтарем стане серце.
Воно в кожній дії хоробрій
Відлунням перемоги б’ється.

А ти продовжуй блукати.


2025

Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
Не турбуй мене ти марно,
хай мої видіння
розчиняться у вітальні
стогоном осіннім.
Розхлюпоче серце ласку
поспіль берегами.
і освятить Божу паску
в урочистім храмі.
Сонце блисне поміж вії
зайчиком яскравим
І в душі моїй посіє
кольорові трави.
Ось тоді прокинусь, вітре,
вмитися росою,
щоб веселкою розквітло
небо на ді мною.

27.04.2026р.

Авжеж,
Це саме той час та місце,
Спалити все опале листя,
Бо скінчилась злива.

Ти теж
У хаосі був створений,
Задля гармонії обраний,
Поширити диво.

Знайдеш.
Полум’я тремтить та не гасне,
І відбувається все вчасно,
У потрібну мить.

Лиш стеж,
Чим годуєш голову та шлунок,
І який до Бога твій стосунок —
Дізнатись пощастить.

Дійдеш.
Освітити пітьму чи сяяти в ній?
Життя — то наслідки твоїх дій,
Ще суміш волі та відваги.

Чи заснеш?
Я знаю, сон буває добрим,
Та вибратись з-під ковдри
Я бажаю тобі наснаги.

Відчуй, побач,
Зсередини свою сутність.
І тоді зазнач:
Нічого нема, тільки присутність...


2024

 
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ну, Шекспір, він у алеї
У гострім шузі та джинсах
Говорячи до француженки
Яка мене добре зна
Послав би їй питання
Про що була розмова
Та хтось поцупив пошту
І на скриньці замок
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Мона радила мені
Триматися подалі від колії
Казала, що всі залізничники
За вино твою п’ють кров і
Я казав: “О, я не знав цього
Але стрічав одного із них
І він скурив мої повіки
І сигарету з рота вибив”
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Дід умер на тижні
Поховали у скелях його
Але всі досі говорять про
Те, як сильно всі вони шоковані
Але я цього й очікував
Знав, що він утратив контроль
Коли палив огонь на Мейн-Стріт
І шмаляв туди із кольта
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще сенатор завітав сюди
Демонструючи свого перця
Обдаровуючи квитками
На весілля спадкоємця
А мене ледь не прийняли
Може пощастить невдовзі
Безквитково упійматися
І знайтися під ваговозом
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще проповідник спантеличений
Бо питав його, де одяг
І ті двадцять фунтів заголовків
Що приклеєні до нього
Але він кляв мої доводи
Я же шепотів: “О, тобі не сховатись
Бач, і ти такий як всі
Я вірю, ти у маслі”
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще дощовник подав був ліки
Та казав: “Пірнай у це”
Якась техаська мікстура &
Колієвий джин іще
І, як дурень, я змішав їх
Що задушило мою тяму
І люди тепер потворніші
Час провалюється в яму
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Коли Руті каже приходити
До лагуни у пивниці
Безкоштовно подивитися
Вальси із панамським місяцем
То я кажу, “Ой, та годі вже
Ти же знаєш мою дебютантку”
А вона: “Дебютантка знає те, що потрібно
А я знаю, чого ти вартий”
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще цеглини лежать на Ґренд-Стріт
Де неонові божевільні
Падають ідеально всі вони
Режисура дуже стильна
Ось я сиджу терпляче так
Чекаючи, яка же ціна
Пропонується тобі щоби
Не пройти через це все ще раз
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
 
 
 
 
 
 
 

Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.

Люблю його: як море — сагу вітру,
Немов калина — промені ясні,
Бентежна юність — райдужну палітру.
Залиш хоча би спогади мені.
Я так його кохаю, Отче. Звідки
В журі чекати долю біля хвіртки
І захлинатись в пролісках туману?
Його любити я не перестану.

Я думаю про нього світанково,
А вибираю крижму неземну.
Сльозу топлю у смутку та любові,
Та більше зорепад не обійму.
Я так його кохаю, Боже правий.
У самоті стою на переправі.
Хоч відпускаю душу полотняну —
Його любити я не перестану.

27.04.2026р.

Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі́,
у пам'яті на правиці
бабусині мозолі́.

Стою на обійсті тихім,
повітря - хоч хліб масти.
Медовим парфумом дихай
на сходинах літ святих.

Ридай чи мовчи затято,
чи випусти з серця пар.
У небі твої курчата
збирають вершечки хмар.

Сливові дерева стогнуть,
гнуть гілля до лободи.
У зморшках піску й бетону
шукаю свої сліди.

26.04.2026р.

Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Черемху в біле одягнула краля.

У перехожих настрій сонцесяйний,
Кульбаб жовтоголових назбирали.
Весні співали всі осанну,
Торкаючись очима до земного раю.

А зараз вечір бавить їх оселі.
До сну готує лагідно, старанно.
Затихли денні вітру каруселі.
Весна бадьора стріне ранок.

 
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
 
Немає часу любити, і себе розкрити
Де той час, у кого він є
Життя стає капарним, коли ти дірка у карті
У електронній картотеці
Блукаючи всяко із місця до місця
Вищезаючи славнозвісно
Іще хтось інший тебе замістить
Як ланку
 
Можна дурити друзів, як то буде потім
Але не можна дурити себе
Увізьми себе в руки, висувай вимоги
Або виставлять у галереї
Бетонне шосе не рада тобі
Куди то бігти, а чи іти
І, розігнавшись, неквапно ти упадеш
Розігнавшись, неквапно ти упадеш
 
 
 
 
 
 
 
 

Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.

Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Замолюють у бур'янах важкі гріхи.

Чорнобильські криниці не тамують спрагу,
У вулику медовім повно диких ос.
Від площі Незалежності до саркофагу
Волочить чорний хрест Ісус Христос.

26.04.2026р

В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.

Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
і дихаю росами трав.

Не спиться, хоч кулькою лусни
в безмежі мутних міражів.
Прокинулись праведні бусли
і моляться десь на межі.

Толочить безмежжя світанок...
Із серця жену чортівню.
Повіки злипаю під ранок,
а все лиш тому, що люблю!

25.04.2026р

 
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
 
вона іде собі
не зважа на погляди
чи ти міг бути той ладо
щоб ангельська королева зітхала
 
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
 
чоло підносить гарне
як-от монумент у хмарах
і смілі руки і довгі ноги
і за кожним рухом співати готовий
 
скаче круг неї пішохід
мов той пес що просить ласощів
чи ти дурню прагнеш уваги щоб
ухопити тінявий сей клейнод
 
хелоу хелоу хелоу . . .
жадáна
зійди оце бейбі
 
хелоу хелоу хелоу . . .
 
 
 
 
 
 
 
 

Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Стежки спіральні

1
У кінозалі на трьох екранах
Мелькали Делі... Диканька... Гана.
Душа злинала іскристо вгору.
Цвіли агава, рис, помідори.

У саквояжі - браслети, вірші.
Впритул підходив підлесний Іржі.
Зелений потяг - крізь чад - по колу.
Ні ароматів, ні ореола.

2
Спинявся гід наш, хотілось пити.
В бархани грузли сліди-копита.
Творці чекали вогню із неба.
Палити лахи була потреба.
Жмути сновиддя, темнава ніша.
Прости, банальне! Люблю складніше.

3
Намисто з мушель дала мулатка.
Крупа небесна... хмаринка-латка.
Співоче древо хитало зірку.
Людву покликав чорт на вечірку.
Лилися вина, вишневі соки...
Низьке одвічно плює в високе.

Брели з хрестами масні хапуги.
Полуда вкрила щити, попруги.
Дивочні снива, четвер пречистий.
Навколо - війни, зло, терористи.

Так хочу сонця і склянку дива...
Уречевися, добо щаслива!
Годує зайця-приблуду муза.
Стежки спіральні, гіпотенузи...

2018-2026

А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?

Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?

Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.

Обручку щастя обіцяв, зорю з пів неба,
Та повертали береги завжди до тебе.

З душі перлини позбирав, пішов у вічність.
Тепер не будемо на трьох ділити ніжність.

Чому ж до мене уві сні приходить й досі?
Навіщо ж нам стелила ти шовкову постіль?

25.04.2026р.

1.
з до́брим днем
проща́йтеся зі сном
все мину́лося
та світ чека́є вас
хліб
не ті́ло
кров
ще не вино́
щи́ро дя́куйте
за сві́тло в голова́х
ви́дих вдих
нага́дує
живі́
тож уві́руйте
у ко́жну Бо́жу мить
тінь хмари́ни
ни́шкне на траві́
та не ви́горить
наді́я між людьми́

приспів:
з ма́ндрами
ма́нтрами
но́симось
мрі́ємо
де той рай
вибира́й
кри́хтами мі́ряний
до́лею ви́тканий
він у тобі́
вті́ха
і біль

2.
не зі слів
склада́ється
душа́
та вони́ у ній
мандру́ють і росту́ть
я би їх там
до́вго не лиша́в
хай стаю́ть крильми́
арка́ном на мету́
раз-у-раз
кроку́ймо до зіро́к
там за те́рнями
насна́га для леге́нь
ви для се́бе
ка́мінь і проро́к
спотика́ється
об вас
цей до́брий день

приспів.

3.
з до́брим днем
із ті́нями на зріст
з чи́стим на́міром
і ви́льотом наскрі́зь
з тим
що ви́дно
ста́ло нагорі́
хто світи́вся в ніч
а хто за ніч згорі́в
з до́брим днем
із ві́кнами без ґрат
з колоо́бігом
у ру́кавах суди́н
з поцілу́нком
золоти́м від втрат
розумі́ючи
таки́й ти не оди́н

приспів.

Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди́ про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
Та чомусь затуляю штори,
щоб проміння не обпікало.
Наодинці з пекучим горем
прибираю сміття недбало.
Поливаю сухі вазони,
промиваю фіалкам очі,
виганяю із підвіконня
сонно-заспану поторочу.
Зачиняю на клямку хвіртку,
на броньовані двері — тугу.
І розказую нечуйвітру*
таємничі казки, як другу.
Усамітнилася віднині
в мушлі власній, бо з мене досить
то́го болю, що безупинно
у душі незабудки косить.

Нечуйвітер* — лікарська рослина

24.04.2026р.

                    І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
коли любов здається зла,
із ким і жити, й виживати,
аби і клопоту не мати,
і не пеняти на козла.

                    ІІ
Як пояснили ерудити
поезії – лише Амур
допомагає нам без мита
до виходу у другий тур
не вибирати, а дожити
з обранцями без коректур.

Із ким фортуна поєднала,
із тими й далі ідемо,
а от коли це зайве чмо,
яке раніше смакувало
так само, як без хліба сало,
то хай іде собі само.

Та поки затишно, і тепло,
і по дорозі до межі
лишаємося не чужі,
то ще не вечір, і не смеркло,
і наші ангели не стерли
секрети тіла і душі.

                    ІІІ
Коли ще юні душі наші,
то незалежно, хто твій друг,
у заметілі завірюх
зігріє ще тепло домашнє...
.............................................
тому-то у часи нудьги
хапаємось за учорашнє,
яке і є спасіння наше
і наші рятівні круги.

04/26

Мати рідно, я так хочу Вам сказати,
що кохаю вас безмежно але мушу я піти,
бо далекі ці дороги так і манять самоти.
На прощання я Вам скажу
Дякую тобі за все , рідненько.
Дякую за долю, щастя, й ту красу,
яку вбити ти не зможеш,
Але дай моїй душі піти,
Та ж як чути ти мене не хочеш
Як стежка просить йти туди.
Туди іти - в далекі гори,
Там де сходяться дороги
Манять мене статись там.
І хай серце материнське
Не плаче сльозами батьківськими.
Не треба сильно горювати
Мусиш сум піснями заливати.
Тож побуть, побуть зі мною
І почуй останнє слово
Як я тобі так скажу
Мамо, я тебе люблю

 
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
 
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Купляють і продають
 
І поки сей світ не спинив обертатись
Моя гітаро, плач собі
Із помилками, але мусим навчатись
Поплач, гітаро, собі
 
Навіщо збили вас із дороги
Зурочивши, геть усіх
Спотворив хто ваш вільний розум
Чом жоден не стеріг
 
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
Усе поки любов . . . .
Поплач, гітаро, собі
 
 
 
 
 
 
 
 

Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.

Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
позбираю, а як же інакше.

Дайте час, щоб оговтатися від страждань!
Зрозумійте, підтримайте словом.
Я важкий хрест несу неземних покарань —
сподіваюся, що тимчасово.

Час розвіє над всесвітом порох жалів,
уповільнить годинника кроки.
Відлетять у безмежжя мої журавлі,
та у серці оселиться спокій.

Запорошать сніги незабутні літа,
витруть сльози заплакані верби.
І мого божевілля пора золота
спу́рхне спогадом в зоряне небо.

23.04.2026р

 
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
 
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
(анумо, діточки)
 
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
 
Але, у нетрях, де є лігво тигряче
І Білла, і слона зустрів сюрприз, ачей
Кеп Морвел зацідив йому поміж очей, іч!
(анумо, діточки)
 
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
 
Питали діти, убивати чи не гріх
“О ні, він був жаский”, матуся тут у крик
“Як погляд убивав би, то нам був би гаплик”
(анумо, діточки)
 
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
 
 
 
 
 
 
 
 

Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.

Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
лунає в полисках Йордану.

Затихла музика у схлипах...
Безсоння розриває мізки...
Топлю сльозу нещасну тихо
на денці сонячного віскі.

Так легше гострий біль тлумити,
та більше смерті не дозволю
вриватися несамовито
без попередження у долю.

Злітаю в небо, Боже, вільна —
над прірвою гойдаю мрію.
За мною плаче божевільня,
а я того не розумію.

22.04.2026р

А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряко́м у груди.

Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
мені не впоратись з печаллю.

Бентежний світ змалів навік,
і я ураз осиротіла.
Зник мій магічний сердолік,
сумної долі — смуга біла.

Що поміж нас колись було,
спалив безжально крематорій.
Галери** зламане весло
потоне у глибокім морі.

Не втримати щасливу мить
тепер кайданами міцними.
Коли душа переболить
плекатиму блакитні рими.

Палаш* — тип холодної зброї
Галера** — човен

Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.

Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик Великодній
Позбирає писанки — щедрий дар Господній.

Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.

Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Уранці знов була щаслива.

Але війна гуділа чорнокрило,
Затьмарила і вікна-очі.
Упала хата, мов листок безсилий,
Тепер руїни й темні ночі.

Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.

А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
що, ніби, до кінця весни
не буде клятої війни
і пощезають поторочі.

І як проявлення чудес,
які збуваються нарешті
за повеліннями небес,
почуємо, – Христос воскрес!
– Воістину воскрес! ...по смерті.

І зійде вранішня зоря,
за хмари зайде блідий місяць
і промені ясні освітять
і суходоли, і моря,
і як свічки на цвинтарях
розтане воском лихоліття.

04/26

 
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
 
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Усе заради гри
А він казав, що просто
Ділиться зі світом жартами
І світ ніколи
Не упійма його
 
Як би тебе ощасливити, так само
Відчуваю, що ти біжиш
Знаю, ми могли би літати
Твої очі не притомляються
Твій розум палає
А серце не вдовольняється
 
Дехто закоханий
Дехто знає, усе можливо
Гадаю, ти жартуєш
І я вірю дечому
Я мандрував би
Сміявся би з тобою
А після того
Ділився своїми жартами
І світ ніколи
Не упіймав би нас
 
 
 
 
 
 
 
 

Вона дивилась на перехожих,
На їхні пусті обличчя, на лагідні руки,
На квіти в обіймах тієї,
Хто вже давно живе сама,
На окуляри і нахмурені брови того,
Хто вже давно не спить.
Вона дивилась на провулки і ринки,
Що вже постаріли під злими словами,
Але не впали і не зламались їхні історії.
Як і річка, що тримає маленькі човни,
На яких все ще йдуть незнайомці,
Як теплий літній вітер, що живе в її спогадах,
Як ті, хто посміхається нам уві снах.
Таким залишилось її місто,
Такою є її любов.

Ви можете позіхати, а можете злитися, панове,
Та ваші слова не замінять ні ваші думки,
Ані ваші ідеї, і точно не ваші старі ідеали.
Ви надто домашні, ви надто ліниві,
Ви надто рум’яні і ну надто люб’язні
До тих, хто вам хоче поменше,
Тонкіше й послабше.
До тих, хто вже знає побільше,
Й можна ж ще краще - заплющити очі й мовчати.
А їхня посмішка ширша, і їхні слова
все гучніше й гучніше.
А ви можете злитися, панове,
але, будь ласка, будьте тихіше.

                    І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
..........................................................
питається відверто, щиро, прямо, –
хист і талант – навіщо(на-хіба)
ознаки ці освіченості й тями?

                    ІІ
Воно, звичайно, горе – не біда,
але лиха біда – лише начало
всього, що протікає як вода,
як горе від ума, що доконало
величного із кличкою балда.
Везіння – це фортуна і кебета,
безвихідь – плутанина і тенета,
яких боїться лютий і лихий,
а іноді – каліка і кривий.
Піїт, поет, акин... якщо у лапках,
то це набір емоцій та ознак,
з якими музі як до неба рачки,
інвазія безграмотності – рак,
який вбиває мову. Точка, крапка –
заключний, давній розділовий знак.
Побачимось, почуємось, одначе,
десь тет-а-тет, а інде віч-на-ві́ч...
..........................................................
а світло то потухне, то погасне
як іскра в глупу, чорну, темну ніч.

                    ІІІ
На мілині шукають люди броду.
І тільки на московії не так:
Війна – це мир, неволя – це свобода,
огидне бидло – це її народи,
якщо і є щось добре – це бардак...
..........................................................
на шалапутне не минає мода,
але й у нас воно пихате й горде, ‘
а що ніяке, те верховне, як
у Орвелла – аґенти та сексоди
за масками і кожен хороводить.
Не віриться, що турок – це козак. .

04/26

 
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
 
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
із тобою ми все тут
 
має мудрість і відає суть
із тобою ми все тут
 
оце життя на лав стріт
є крамничка щоби стріти всіх так
дивуючись що там коїться же
у цю неділю у це літо
я думаю щось гарне
наразі
 
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
 
 
 
 
 
 
 
 

троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
в кутку
зима

ми сиділи
словом ворожили
згадували
мертвих
і живих
той
праворуч
янгол білокрилий
ну а зліва
той
що не із них

ми давали раду
рубіконам
істину втопивши
у вині
білий
голови стинав
драконам
ну а чорний
греблі рвав
у сні

ми ділили
землі і щосили
намагалися накрасти зір
ранок запалив нам
білокрилий
сонцем закрутив
той чорний звір

стали на порозі
шкода часу
кожен залишився
при собі
білому бракує
трохи басу
ну а чорний
менше би
хрипів

попросив я
щастя всім
у Бога
неба
непокритого свинцем
білий каже:
що тобі від того
ну а чорний:
що мені за це

                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
пропадають безвісті герої,
непомітні як суха трава...
гарпії готові на жнива,
Ніка пророкує безголов’я,
поки у столиці підмосков’я
двоголова курка ще жива.

                    ІІ
Скочується сонце у безодню,
білий світ оточує імла,
учорашнє застує сьогодні,
на Єгову повстає Аллах.
Нації очолюють адольфи,
аферисти мутної води.
Україна зазнає біди
на краю сучасної голгофи
і реанімує Мефістофель
фарисеїв підлої орди.

                    ІІІ
Нехтують біблійні заповіти
слуги божевільної еліти,
толмачі клинопису і сур...
видно, що гряде останній тур
виборів антихриста. Радійте
іродам із пекла московитів...
.................................................
і немає інших креатур:
що не поводир, то біс у свиті,
на чолі Америки – дурисвіт,
на росії – урка-самодур.

04/26

Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
На перехресті двох стежин
самотина́ засмучена
збирає в пазуху полин —
з закоханим розлучена
на ві́ки вічні, на віки́ —
за обрієм побачення.
Чи з лавра, терну ті вінки —
уже немає значення.
Можливо, у грузькі́м багні
чаклун потопить віхолу.
нориця* прірвою в мені,
а залатати ні́кому.

Нориця* — виразка

У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Бо вабили її рожеві банти.

Весна вже цілувала дні розкішні,
І вітер навіть пестив тишу легко.
Ставало млосно і в мовчанні - грішно,
Та доля залишила згадку, леле.

 
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина якщо справді була
Куди би не йшов усе піпол зна щось
Усякий танцює цей реґ
Куди би не йшов усе піпол зна щось
Усякий танцює цей реґ
 
Візьми ліску мою йти рибалить у вівторок
А ще за мене їсти біля моря вечерю
Оце резонів бейбі двадцять або сорок
Не винайшов кращих ніж устати о третій
Дощі все ідуть і дощі минають певно
Рвучко виходячи із лав і манер
Темно холодно як у підземеллі
Може й розвидніє поки день на підході
Хіпстери трипстери дівки гордовиті сер
Бо всякий танцює цей реґ
Хіпстери трипстери дівки гордовиті сер
Бо всякий танцює цей реґ
 
Не золотить лілею не офірувати сонцю
Ніхто не виглядає твою власну тінь
Омий свої самотні ніжки у ранковій річці
Усе що обіцяли принесуть тобі
Не ігноруй забирай свою частку
Зимуючий птах усе додому летить
Ей кохана йди і глянь довкола
Немає нічого що не бачила ти
Можеш брести по воді але не змокнути
Якщо усе танцюєш цей реґ
Брести по воді і нізащо не змокнути
Якщо усе танцюєш цей реґ
 
Одноокі валети й двійки що без тями
Тузи усе повзають рукавами чиїмись
Вертайся сюди бейбі Луїз &
Кажи назву гри що граємо або не
Чи усе пішло чи усе надарма
Чи усе пішло чи усе надарма
(etc.)
 
Куди би не йшов
Усе піпол зна щось
Й усякий танцює цей реґ
 
 
 
 
 
 
 
 

У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообі́ч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері́ Героїв,
а небіжчики, неначе
теж переживають —
зачекалися терпляче
на воротах раю.
Чередуємо утрати
навпіл з гострим болем;
заливаємо затято
душі алкоголем.
Запускаємо ракети,
дрони і салюти,
аж тремтить уся планета
від людської люті.
Заїдаємо пасками,
крашанками тризни.
Господи, а Ти ще з нами
в білосніжних ризах!!!
Милосердно знов прощаєш
і сліпих, і зрячих,
від пекельного одча́ю
у Великдень плачеш,
і не знаєш, як косою
грішний світ скосити,
поки чистою росою
колоситься жито,
сходить сонце над землею
і співає птаха...
З грудочки живого глею
ліпиш сіромаху*.

Сіромаха* — бідна людина

14.04.2026р

Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,

лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
і неприборкане кохання.

Свого життя важкі томи,
де соловейки голосили.
Ще мить, одна трагічна мить —
і я впаду біля могили.

Тримаюся, останню роль
без потрясіння не зіграти.
Жалоби вічної юдоль —
трояндами на пласі страти.

Душа тремтить, як лист сухий
на гілочці живого древа.
Ось, ось зірветься в чорторий
завією пора квітнева.

Біду до серця прикладу,
як відзвучить церковна треба*.
По чорнім гравію піду
за рідною душею в небо.

Треба* — богослужіння

13.04.2026р.

 
Десмонд має тачку їздити на ринок
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Твоє люблю я личко
Моллі каже: Так
І за руку бере
 
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
 
Десмонд їде траліком до ювеліра
Купувати персні золоті
Моллі зачекає його під дверима
А як він вернеться, співа вона тоді
 
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
 
За декілька років
Завели собі господу
Купа дітей грає у дворі
У Десмонда і Моллі Джонс
 
Якомога ліпше все на ринкові
Десмонд учить бізнесу дітей
Моллі доглядає за лицем своїм
А ввечері вона співачка в кабаре
 
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
 
За декілька років
Завели собі господу
Купа дітей грає у дворі
У Десмонда і Моллі Джонс
 
Якомога ліпше все на ринкові
Моллі учить бізнесу дітей
Десмонд доглядає за лицем своїм
А ввечері вона співачка в кабаре
 
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
 
Якщо хотів розваги
Є обладібла-да
 
 
 
 
 
 
 
 

Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
Дарують віру, спокій і мотив.

Хай ця дорога — тільки початкова,
І ще не раз народиться рядок.
Нехай живе і квітне рідна мова
У книзі цій і в тисячах думок.

Натхнення, сили, світла і любові,
І вдячних читачів на довгий шлях.
Хай завжди буде істина у слові —
І світло не згасає у рядках.