Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -

Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Престолів тлінних в життєвім вирі,

Як боронити народу здобутки,
Щоб жити довго і незабутньо.
В генах записаний шлях у майбутнє,
В кожного - інший і самобутній.

Кожен є ланкою спільного духу,
Є ухилянти і є відчайдухи.
Все як у Світі - є темрява й світло,
І півтонів чарівних розмаїття)

В музиці, слові у рухах і фарбах,
У сході сонця й воєнних загравах,
Посеред бою, морозу й дощу,
Щоб не спинився наш рід і не вщух…

Не обминути, не переступити -
З часом ввібрати все і пережити…
Так люд продовжує рух ланцюжками
Не у минуле - вперед за віками…

Не впевнена, що знову покохаю,
уже достатньо любощів почуто.
Нехай воркує горличка у гаю,
а там подивимось, як далі бути!
А там побачимо, що нам наврочить
циганка-доля на міфічних картах.
Можливо, не пізнавши білі ночі,
ми нігтя одне одного не варті.
Боюсь розхлюпати останні сили
на хибні вежі золотих ілюзій.
Я іншого вже називала милим,
і звикла, що з тобою тільки друзі.
Для тебе відкриваю двері дому
і слухаю душі печальну скрипку.
Поставимо масні крапки на цьому,
бо сивий голуб серця б’ється в шибку.
Іще звучать його слова ласкаві
прекрасною сонатою Шопена.
Немає в мене жодної підстави
чужого називати нареченим.

22.08.2026р

Невеличку лікарню Бангкоку
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.

Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",
І з "ФБ", і з "ВК".
Ходить плітка така
І в медичній газеті Цхалтубо.

Пацієнтів лікарні в Кувейті
Виліковують грою на флейті.
Не знайшлося гітар
І зламався дутар
За тромбоном услід у Кувейті.

Клієнтуру лікарні у Конго
Виліковують брязканням гонга.
Відступила чума,
Вже й холери нема
І на всіх територіях Конго.

Від Обухова до Сарагоси
Компенсує запори й проноси
(що турбує кого)
Комісар ОСАГО.
І радіє народ Сарагоси.

Багатіють букмекерські фірми
При лікарнях і цвинтарях Бірми.
А роботи на гріш –
Прибігаймо скоріш
Грабувати букмекерські фірми.

Офтальмолог лікарні в Баштанці
Пацієнтам прописує танці.
А вино – логопед.
На три роки вперед
Утворилася черга в Баштанці.

З божевілень Глевахи та Орші
На офшори виводяться гроші.
Йде за траншами транш
Крізь Босфор і Ла-Манш
З божевілень Глевахи та Орші.

В козелецькому психдиспансері
Трамадол подають до вечері.
Не знайшлось ЛСД,
І немає ніде
Мухоморів у психдиспансері.

Пацієнтів у львівській лікарні
Лікували медсестри примарні.
Процедури такі ж –
І тотальний падіж
Припинився у львівській лікарні.

07.2017.

 
Щур Плющений і Пумба закрили свій шоп
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг
 
Сумно, але пішли, аніхто не прощався
На Щурі були бриджі, в Пумби галстук смугастий
Несли зі собою мішок триногій
За ріг повернули, не вертались, на бога
 
Щур Плющений і Пумба закрили свій шоп
Капітан божевільний нелегальним найшов
Яблука атональні, жар ламповий
І щурячу колекцію собачих лап і ніг
 
Капітан божевільний, що склав їхню долю
Сміявся й скакав навігаторським ходом
Брама обернулася на дерево ґінкго
А його протез із’їв черв і розсипався він, ото
 
Щур Плющений і Пумба закрили свій шоп
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг
 
 
 
 
 
 
 
 

Посаджу хмаринку на долоню й буду колисати:
— Люлі-люлі, моя сіроока, чи вже хочеш спати?
Он поглянь: рожеве зарево ручкою махає —
День стомився, позіхіє — засинає.

Подивись, хмаринонько, котик примостився,
На гостей чекає, бо вже двічі вмився.
Гості довгождані — зіроньки зелені,
Добрі та ласкаві, як обійми нені.

Погляди на вербоньку — коси розплітає,
Красеня сріблястого в небі виглядає.
Люба моя хмаронько, заплющ оченята,
А на ранок прокидайся рум’яна й крилата.

Уже каяттям переповнена діжка,
літа пересіяв крізь сито.
Цілуєш ікони, не встанеш із ліжка,
щоб лоба не перехрестити.

Ти просиш в молитві собі довголіття,
хоч очі давно вже не бачать
ні рідних, ні яблунь, дозрілих на вітті
на власнім обійсті. Одначе,

ціпком дерев'яним чіпляєшся й досі
за кожне стебло сухостою.
Зима на долівку обтрушує осінь,
і старість трясе головою.

А смерть все одно десь гукає за рогом —
тремтять підборіддя і губи.
Чому ж так боїшся зустрітися з Богом,
коли ти Його дуже любиш?

21.08.2026р.

Сьогодні маємо початок
і довгий шлях до перемог,
що першим кроком розпочато,
кривавим кроком. Дай то Бог
знайти ту правду між людей,
(хоча б між тих, що на Майдані)
та ті слова, що Богом дані,
з отих простих святих ідей.

Нажаль в вождях – лише євреї,
як це в сімнадцятім було,
що як фанера загуло
і прижилось без них в Кореї,
та ще й в пітьмі Мао Цзедуна,
якому випала фортуна
тоді очолити Китай.
Чому ж ми знову помилились?
Хіба ж ми Богу не молились,
щоб жив той Бог посеред нас,
чому не чути Божий глас,
коли вмираємо від кулі
в роки сучасні, не минулі,
в роки жорстокої війни?
Чому народ наш без вини
той Бог чужий лише карає,
та мовчки на гарматах грає,
брехнею збурює світи?..
Та попри все, нам треба йти,
що миті йти (вже є початок)
аж поки підросте нащадок –
дитя високої мети.

Лютий 2014 р.

Н K

Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.

А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Все ж пульсує душа твоя й тіло.

Щире серце ще полум'ям грає,
І зігріє когось, безперечно.
Залишився серпневий окраєць,
А попереду - осінь сердечна.

Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
бараболю споле:
огірки, томати.
Заясніє поле
літом пелехатим.
У снопи духмяні
зав'яжу тумани,
китиці шавлії,
кучерявий сонях —
пагінець надії
у моїх долонях.

20.08.2026р

Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.

Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
вночі.

Як сонцем не крути, любов недосконала
у перелюбстві розчиняє міражі.
То ти мене ловив, а я тебе спіймала
на лжі.


19.08.2026р

 
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
 
Ось убивця на дорозі
За мізки в нього жаба порска
Такий лінивий день
Бав собі дітей
Підвезеш чужинця, знай
Сім’я твоя сконає
Убивця на дорозі
 
Ти усе люби мене
Ти усе люби мене
Прихились плечем
Поясни як є
Від тебе світ залежить
& Життя без меж
Ти люби мене
 
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Йдучи якось по Гемпстед Феа, я
Надибав Матусю Гуску
І засмутив її глузд, що став криком
Студент приїжджий відати хотів
Що таке справді є
Слони бігають із левами
Колом Пікаділльським?
 
Вийшовши до ставу
У сонці міг я бачити
Сто школярок щонайменше
У носовички ридаючих
Навіщо знати їм, що я – школярик
 
Вусата пані радила мені
Не зчиняти ремства
Бо мені нечемність
Лише зашкодить
А тут і розвідник курей
Його борода руда
Його сестра крута, фургона водить
 
Сміючись газонові
Забив я лунки в гольфі
Сорок два трудівника трудили
Порпались у злоті
Навіщо знати їм, що я – Худий Джон Сілвер
 
Джонні-Доробало кружляв оце
У чорним, що чад, плащі
Його поцупивши у
Снігової баби
Йдучи якось по Гемпстед Феа, я
Надибав Матусю Гуску
І засмутив її глузд, що став криком
 
Вийшовши до ставу
У сонці міг я бачити
Зі сто школярок щонайменше
У носовички ридаючих
Навіщо знати їм, що я – школярик
 
 
 
 
 
 
 
 

Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.

Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
У сережках моїх шпінель:

Розтечеться, жалка, подушкою,
Добираючись до грудей.
Стане зойком в губах прикушених,
І тривогою загуде.

Ніч лякала і так грозилася
Чимось вдарити навідліт.
Ти ж подав мені промінь милості,
Ранку добрий. Ловлю "Привіт".

Моє м'язисте тіло
На пляжі загоріло.

Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.

Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
і на долонях порох.

Псує поезія сумна
вам настрій легкокрилий,
та не моя у тім вина,
що бачу скрізь могили.

Розбиті села та міста,
вдовинний відчай крику.
Хіба ж я повна сирота —
безродна та безлика?

Переживаю за дітей,
онуків, землю рідну.
Виймаю скалки із грудей
курсивом відповідним.

Від злості, Боже, борони,
бо я не з тих, що з скраю.
Танцюйте на кістках війни,
я сльози позбираю!

28.07.2026р

Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.

Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
В тягучу твань.

Ціпок згубила — не лякати ж
Людей м'яких?
Міняла тишу на сонату,
А смерть на вдих.

Воліла щастя, супокою,
Кохання теж.
Та за рахманною рікою —
Зола пожеж.

За гаванню — бентежне море
Твоїх невдач,
Штормить вітрами непокори,
Та більш не плач.

Хоч молодість не знає броду,
А старість — літ,
Ти маєш ще одну нагоду
Пізнати світ.

16.08.2026

Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.

Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
І зламався хомут.
То й лишилися тут –
На болоті у напрямку Львова.

Наливали усім у Пхеньяні
Ліліпути-маршрутники п'яні.
Так директор ДАІ
Інтереси свої
Просував через них у Пхеньяні.

Ліліпути-аскети в Замбезі
Не читають інтимних поезій
І пародій дурних.
Камасутра для них –
Ліліпутів-аскетів Замбезі.

Ліліпути-поети Трипілля
Полюбляють курортне дозвілля,
Де віршують про хіть
І про все, що стоїть.
На таланти багате Трипілля.

Кочові ліліпуто-монголи
Не повернуть Аляску ніколи.
Скільки їх не проси –
Відвертають носи
Кочові ліліпуто-монголи.

Ліліпутська бандота Суматри
Захопила лялькові театри.
Гроші носить тепер
Кожна лялька й тапер
Ліліпутській бандоті Суматри.

Ліліпути Одеси та Гдині
Гуліверами звуться віднині.
Завдяки ковбасі
Підростають усі
Ліліпути Одеси та Гдині.

Ліліпути-спортсмени з Елісти
Не лише олімпійські шахісти,
А й борці у сумо.
Бо їдять ГМО
Ліліпути-спортсмени з Елісти.

22.08. – 08.09.13 – 15.08.26.

 
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
 
Тло повсякчас одне
Та на світанку себе являють
Невагомо, димно
Усі палітри в небесах
 
Жнивували у цім краї
Убрав бірюзу небес арлекін, арлекін
Танці тих дітей на вигоні
Сміх їхній променів, майорів, лунав усім
Ось і замовк, і картина відцвіла
За пломінням камінним
 
Тло повсякчас одне
Та на світанку себе являють
Невагомо, димно
Усі палітри в небесах
 
Ні, усе не згублене
Як світло явиться на світанку
І прозрієш ти
Барви замов і поверни кольори
 
 
 
 
 
 
 
 

Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.

Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
гойдає небо на семи вітрах.

Казково стати Музою натхнення,
твоїх шедеврів пензлем чарівним,
небесним янголом благословення,
творцем прекрасних образів і рим.

Лише коханкою нестерпно бути!
Ділити з іншою святкові дні
та обпікатися отрутою покути
за душу, Богом дану не мені.

15.08.2026р

my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
while times appreciate the fish
with grasps of autumn
right on the top
not on the bottom
stray thoughts
are settled there
it washed around to bear
the bitter memories
and mother’s rampant tears
it’s doomed to linger
till the sun is cleared
to hang in dreams
and after getting older
to smolder
in a heart
emerge then
on the ridge
still drifting through
the wordless world to reach
the paradise with berths
and shoals
it will explode with gardens
I should say
of course
then God
shall master pottery
to make self out of clay
and give the name
and start to play
with Adam

Translation:

свята
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
зага́данім бажа́нні
і порі́ осі́нній
тримається
моя земля
заселена
приблудами-думками
омита
гіркотою спогадів
нестримною сльозою мами
вона
приречена
до сонця
заникати в снах
у серці
тліти
і виринати на хребтах
дрейфуючи безслів’ям світу
аж рай причалить
до її мілин
і вибухне на ній садами
а Бог
подасться в гончарі
і виліпить себе
й назве Адамом

Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.

Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо закрили хмари.
Я б зігріла тебе, як мене ти колись зігрів.
Я б шукала дорогу, та знаю–шукати марно.

А тому поливаю надію дощем з долонь.
Ти її посадив, й обіцяв, що вона заквітне.
– А як довго чекати? - питала тобі вдогонь
– Ти, кохана, чекай, коли прийде минуле літо...

Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.

Вірю у правду
і силу народу,
вірю у мужність
дітей і батьків –
в час, коли миром
шукаємо броду,
в час, коли миром
йдемо на катів.

Згиньте кати
і супостати!
Краплею крові
я, предків повпред,
звівся з колін,
в повний зріст
зможу стати
і крокувати
з народом вперед.

Гордо прийду
до європ, до америк
з полум’я, з диму,
з кривавих годин
сином народу
новітньої ери:
«Я
України
Громадянин!»

31 січня 2014 рік

Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
Ловити щастя на льоту,
Перлини в мушлях,
Спіймати рибку золоту,
Мов рідну душу.
Відчути на губах своїх
Солоні бризки.
Та, як навмисно, чи на гріх,
Надворі слизько.
На чобітках — зими сльота —
Пора мінорна.
У сумці мойва для кота,
Хлібина чорна.
Зруйнований шахедом дім
На перехресті...
Кривавий сніг... Ядучий дим
І запах смерті.

14.08.2026р

Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
День такий мінливий,
тож не вір собі,
спогади щасливі
не топи в журбі.
Звідки долі знати,
те, що хоче Бог?
На гілках лапатих —
щемний епілог.
В майбуття туманне —
ключик золотий.
Квіточка зів'яне
восени і ти
зрозумієш, друже,
істину просту,
що в колючих ружах
полюбив не ту.

13.08.2026р

 
Єй!
Ха!
Гух!
 
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Її звали Маґдалена
 
Маґдалена . . .
 
Старенький пеньок
Повернувся домів
До себе в Монреалі
Роздивився доньку
У тій блузці при світлі
І казав собі
“О це промовляє!”
Потягнувся до цицьки
Схопив оце міцно
І доньку до стіни
Притиснув
(СИНІЙ ХРЕСТ!)
Маґдалена . . .
 
О доню мила, не тікай, коли
Рідний канадський твій тато поблизу
О доню мила, не тікай, коли
Рідний канадський твій тато поблизу
Важко працюю, ти не розумієш
На сироп кленовий для місцевих млинчиків
Як тобі се уявити?
Що робиться з чоловіком?
Що робиться з чоловіком?
Як тобі се уявити?
Що робиться з чоловіком?
Що робиться з чоловіком?
 
Старенький пеньок
Із руками засмальцованими
У тому Монреалі
Трохи слину пустив
Як тягнувся до цицьки
І казав собі це
“Ось чого я хотів би!”
Але дівчина вперлася
Сказала “Гівна тобі!”
І коридором побігла
Слушно, Маґдалено!
 
О доню мила, не тікай, коли
Рідний канадський твій тато поблизу
О доню мила, не тікай, коли
Рідний канадський твій тато поблизу
Важко працюю, ти не розумієш
На сироп кленовий для місцевих млинчиків
Як тобі се уявити?
Що робиться з чоловіком?
Що робиться з чоловіком?
Як тобі се уявити?
Що робиться з чоловіком?
Що робиться з чоловіком?
(Тож!)
 
Маґдалено, наді мною не смійся
В коридорі цім, твої блузка й цицьки о
Якщо мама нас застане колись
До адвоката вона стане дзвонити
 
ДУ-ДУ-ДУ-ТУ ДУ-ДУ-ТІ-Ю
ДУ-ДУ-ДУ-ТУ ДУ-ДУ-ТІ-Ю
ДУ-ДУ-ДУ-ТУ ДУ-ДУ-ТІ-Ю
ДУ-ДУ-ДУ-ТУ ДУ-ДУ-ТІ-Ю-ААХ
 
Маґдалено, Маґдалено, Маґдалено, Маґдалено
Дитино смогових вітрів Лос-Анджелеса
Хотів би я тебе завести до комори й познімати всі одежки, поки ти не станеш одверто оголеною
Натерти майонезом
І каопектатом, усе твоє тіло, піти гуляти на
Голлівудський бульвар, і ми можемо
Можемо йти вулицями через зірки, на яких оце Джон Провост і Ліо Джі Керол, о разом, бейбі
Можемо піти танцювати в Cinegrill
Уяви собі: Френк Пернелл і ми, до темряви
Ти не розумієш, моя бейбі?
Я не думав, не вимагав, знай, це так важко для мене, просто . . .
Бачив, як ти стояла під пестицидною стрічкою Shell увечері
У світлі
Із твоїми маленькими пипками, що випирали у прозору тканинку, я просто казав: “Боже
Боже мій, я віддав свою сперму ось цьому!” І тепер я просто
Ох, так збудила мене, я просто
Я не знаю, що робити, Маґдалено, ти же розумієш? О я тебе схопив, але
Але не будь проти мене, знаєш
Твоя мама не довідається, бейбі, і я хочу, щоб ти вернулася
Я думаю, ти мене розумієш? Я хочу, щоби . . .
Ось я на колінах, Маґдалено! Я хочу, щоби ти вернулася до мене, бейбі
Я хочу, щоби ти обернулася до автомата Sparkletts
І все! І все! У маленькім шартрезовім коридорі з маленькою неоновою картинкою Ісуса, на стіні
І я хочу, щоби ти зробила крок, бейбі
Я хочу, щоби ти пройшлася на своїх п’ятидюймових шпильках, які купила у Frederick’s
Тоді ж, коли ти і твоя мама отримали ту білизну минулого року на Різдво
І я хочу, щоб ти вернулася до мене, бейбі
До мене, бейбі, чи не розумієш мене, бейбі?
Я хочу, щоб ти вернулася
Я на колінах, бейбі
Я маю намір, хочу зняти твій тренувальний бюстгальтер
Чи не розумієш мене?
Зняти твої марунові трусики
Я стану на коліна, бейбі, ти же розумієш, що
я тобі кажу?
Мама не довідається, вона грає у бридж з дівчатами
А ти і я . . .
Ти і я будемо щось смоктати, бейбі
Тільки ти і я, ти же розумієш?
Ми можемо любитися всю ніч
І не дізнається жоден
Нумо, Маґдалено!
Будь ласка, дівчинко
Вернися до тата
Що я зробив тобі поганого?
Боже, я лише слідував сексуальному імпульсу, як чув на шоу Джонні Карсона із книги іще чогось, що я написав
Я не знав, що роблю
Я захопився
Що можу сказати, як, як . . .
Вертайся, бейбі
Нумо
О, прошу, ти маєш вернутися, бейбі, вернутися
Вернися до тата!
Нумо, Маґдалено, до тата, бейбі, ти маєш вернутися, бейбі, вернутися
Вернися, бейбі, вернися
Мама не довідається
Мама не довідається
Вернися, бейбі, вернися
Вернися, бейбі, вернися
Маґдалено, вернися
Вернися до тата
Вернися, бейбі
Вернися, бейбі
Вернися
Вернися
Вернися
Вернися
ВЕРНИСЯ!
Вернися до тата
Зійди, пройдися біля мене
Я на колінах, не розумієш?
Мама не довідається
Я же тобі казав . . .
(Тебе люблю я, Маґдалено!)
Ти знаєш . . .
Я казав . . .
 
 
 
 
 
 
 
 

Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Спроневірилася в небі,
бо хіба я не благала,
чи слізьми не рвала греблі,
не виймала з серця жала?
Час пробив і зупинився —
стрілка обірвала струни.
Заховала громовиця
порох у скорботній урні.
Чорно-біла самоти́на
поселилася у домі.
Біль скорботи і світлина —
щемним спогадом в альбомі.

09.08.2026р

 
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
 
Земля, огонь, повітря, води
Світ на терезах
Земля, огонь, повітря, води
У зміні рівноваг
На терезах, терезах
 
Царі церковні й присуд ʻВіруй’
Безвісних на гробах
Відьми пнуть золу й піски
Вериги на рабах
Страхався хто ферменту слів
Тихенько йде на пиво
Регоче у провулку блазень
Йому се неважливо
 
Герой жме кров із каменів
І гострить ніж до рибки
Осліпли маги від видінь
Йдуть плоттю смерті жилки
Дитя уклякне до Христа
Питай ціну за цвях
А Матінка Земля той час
На вищих терезах
 
 
 
 
 
 
 
 

Одуд

У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Мов метелики кружляють,
Залюбки комах з'їдають.
У дуплі живуть моторні.
Одуд, дійсно, неповторний.

Лимон для рідні

Деревце мале в кімнаті,
А на ньому плід висить.
Піклувалась моя мати,
Вистачало часу й сил.
А тепер лимон - красунчик
Серед листя на вікні.
Хоча я ще той ласунчик,
Залишу все ж для рідні.

Сон кішки

Спа́ла кішка в холодочку
Під старим міцним горіхом.
Снилась їй вусата донька.
От була б для неї втіха.
Разом бігали б в садочку,
Разом їли би сметанку.
Пестила б красуню-доньку
Зустрічали б вдвох світанок.
Розбудив хлопчисько кішку,
Ні дочки́, ні навіть мишки.

Солоденька, соковита

Помаранчева, яскрава
Не папуга і не пава.
Хвіст зелений, а не пташка.
З'їсти може і комашка.
Солоденька, соковита,
Вранці дощиком омита.
Овоч цей корисний дуже.
Їж щодня морквину, друже.

свята
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
зага́данім бажа́нні
і порі́ осі́нній
тримається
моя земля
заселена
приблудами-думками
омита
гіркотою спогадів
нестримною сльозою мами
вона
приречена
до сонця
заникати в снах
у серці
тліти
і виринати на хребтах
дрейфуючи безслів’ям світу
аж рай причалить
до її мілин
і вибухне на ній садами
а Бог
подасться в гончарі
і виліпить себе
й назве Адамом

***
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.

***
А ботаніки люльку курили
і копали воєнну тропу,
і нарили...
що Київ бомбили,
щоб відмити закаляне пу.

***
А комедію бачили люди
і самі сотворили хамло
із верблюда,
що никає всюди,
але краще б його не було.

***
А зариті у США томагавки
не упадуть на бункер чи міст.
В зе-макаки
нема переляку
і у пу-деля задраний хвіст.

***
А палата оточення Трампа
буде шоста для пу і для зе...
кожна мавпа –
це місце для штампу
з автомату по цій шимпанзе.

***
А Буратіно нині не такий
як має бути шеф на полі бою.
І тато свій,
і ключик золотий,
а скористався... наче, кочергою.

Дедукція
А от потужний декого дістав –
таке мале, а хоче роль зіграти
Гаргантюа... і став
на п’єдестал
як недоторкане цабе із вати,
що заробило чин і капітал,
і вже не хоче відтіля злізати.

08/26

 
постійна втома, не розумію
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
 
мовиш ім’я моє
і слина, за павловим
о глянь ласкавіше і
мені заб’ється серце, що бас-барабан, о так
 
мало улізти, ще ти маєш перти це
любов, то є стерво
мало улізти, ще ти маєш перти це
о що любов, то є стерво, о так
 
порою збуджений, мовби мустанг
гопки у стійлі весь час
порою тихий, мож приручати
ні, не кусаюсь я, о так
 
мовиш ім’я моє
і слина, за павловим
о глянь ласкавіше і
мені заб’ється серце, що бас-барабан, о так
 
 
 
 
 
 
 
 

Намалюй, мені світанок без вогню,
Без ракет, що смерть несуть із неба,
Хай не буде болю і жалю,
Більшого я не прошу, не треба!

Хай дитячий сміх лунає крізь війну,
Тільки він є - ключ до порятунку.
Світло, вже загублене давно,
Буде маяком цього дарунку!

Ми раніше вірили в життя,
Що вирує в кожнім тихім слові,
Але не пізнали каяття,
Від катА, що так погряз у крові!

Нам завжди казали споконвік,
Що брати ми, що ми завжди поруч,
Та чи є, розумний чоловік,
Щоб розвІнчав цю облудну повість?

Ми всі різні, всі не ідеальні,
В кожного своя дорога є!
Але брат, скажи мені ти після цього,
Як твоя орда мою країну б'є?

06.08.2026

Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Де розпач вліво, а розпука вправо,

Де літня спека позпивала роси,
Й ковток води роти відкриті просять.
...Пливуть, пливуть над репинами суші
Чи то краплину, чи луску струснувши.

 
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Одсилай клітку поштою
На ім’я, поза коштом
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Кричу я, зустрів я тебе
Твій лід ласкавий лід
У годиннику, що на пральній машині
О приходь, щось роби, я самотній . . .
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Одправляй клітку поштою
На ім’я, поза коштом
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
 
 
 
 
 
 
 

Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому обіцянки впадуть.
Сію теплі піщинки в солодкім смиренні, допоки
Споглядаю годинник - твого передпліччя тату.

Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не ді́йде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку́ пролистала деі́нде.

Зали́шив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
гармонію ніжності та протиріччя.

Ніколи не знала, що думаєш ти —
душа потаємна — глибока безодня.
Здавалося, зможу до тебе дійти
навшпиньках по тлу — на все воля Господня.

Негодна назад повернути добу
сяйної любові, незвідане диво.
Для мене, коханий, ти Всесвітом був,
а Всесвіт пізнати увесь неможливо.

04.08.2026р.

У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.

Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Сипле в душу золото й тепло.

Сніп торкає вечір і пороги,
Тиша сходить, як свята вода.
В серці спомин про важкі дороги...
...Осінь підкрадається руда.

Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.

Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
І підстригли "під нуль" -
Ось і згадує Сруль,
Як чикрижили пейси у Мінську.

Побували хасиди в Бобруйську,
Де шукали трембіту гуцульську.
І зайшли до циган
Подивитись канкан.
Ті якраз виступали в Бобруйську.

Ночували хасиди у Трої
В номерах у повії старої.
Не забудуть вони,
Як ото восени
Ночувати хасидам у Трої.

Ще кортіло хасидам до Лаври,
Де чекали на них бакалаври
Краєзнавчих наук.
А почесний клобук –
Їхній дар управлінцям із Лаври.

Побували вони у Кагорську¹,
Де ікру купували заморську
І місцевий хамон.
Pay and go come on –
Тільки й чули вони у Кагорську.

Особливих не маючи планів,
Заїжджали хасиди у Канів.
А нема – то й нема.
То й пішли крадькома,
Особливих не маючи планів.

І нарешті дісталися Умані,
Де й звершилися справи задумані.
Ще приїдуть не раз,
Тільки через Кавказ –
Це якраз по дорозі до Умані.

_______________

  1. Кагорськ — багатьма забута перша назва селища міського типу, заснованого півтора сторіччя тому на стику картографії та місцевої доцільності. У значенні порто-франко минула назва походить від однойменного кріпленого вина, що підкреслює характер виробничої діяльності селища. На літературні карти була вперше нанесена під час осінньої міграції хасидів до Умані. Англомовне гасло «Pay and go come on» донині лишається офіційною візитівкою тамтешньої трудової громади.

4-те серпня цього року.

Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
крокуй вперед –
крізь сльози й сміх.
Допоки в серці нам вогонь палає,
ніхто не зіб’є нас з тобою з ніг.
Крокуй вперед –
біду залиш позаду,
до перемог, до волі здобуття,
крокуй вперед –
свою утворюй владу,
а олігархів владу –
на сміття.
Сьогодні ти – є України розум,
землі батьків – потужний кінь,
який з болота тягне долю возом,
яку століттями тягли батьки.
Крокуй вперед –
лише тобі належить право
провести націю
крізь проруб у імлі.
Ти є народ, Ти є держава,
Ти сіль славетної землі.

Січень 2015

 
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
 
Ось дивувався
Чи роки нас не зрадять
За її летом в кухні
Посмакуй аромат, хех
Від тостів, масло топиться
Прийде, зронить крихти в постіль, ужеж
Головою хитнеш
 
Але, віддаючи
Стаєш тим, ким
Бути мав
 
 
 
 
 
 
 
 

1.
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received

our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
and for praying… - hands...
[bridge]

chorus:
lonely nights
get crowded
in my minds
is you
by my side
surrounded
by the love we new
hmmmmm
my love...
ooooooo
you know….

2.
time's an ardent painter
leaves in drawings past
nothing can be greater
than another quest

to become one river
cross the desert lands
love is for the givers
who walk hand in hand...

chorus

Translation:

1.
де любові острів?
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...

приспів:
в самоті
так тісно
у думках
лиш ти
з почуттів
де звісно
пристрасті мотив
hmmmmm
світи...
ooooooo
де ти….

2.
час таки малює
спогадами ще
ми себе не чуєм
відчуваєм щем
бо думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...

приспів.

Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує сонце, щоб ранок комусь запалити,
Тягнучи в когось із ночі зірки мерехтливі.

Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.

А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
плекає затишшя. Натомість

мені притаманні думки
про світло у темнім тунелі.
В уяві малюю зірки —
природи рясні акварелі.

Так хочеться вірити в те,
що засвіт існує насправді,
та древо спокуси цвіте,
Господь світом праведним править.

Чи віри замало в мені,
щоб сумніви всі розігнати?
Живу і складаю пісні,
хоч кинули душу за ґрати.

Пишу і не мрію про рай:
міфічний, далекий, рахманний.
Я тут, ти мене зачекай
на сходах поезії храму.

29.07.2026р.

Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.

У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Струмків з небес яскраво-ніжний шик.

Літає метеорів блискавичність,
Вогнистий залишає в небі слід.
І шепіт: "Ти, мов зірка феєрична,
З тобою разом хочу я в політ."

***
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.

***
Політика – це той дурдом,
де вищі творять ахінею,
а нижчі вірують у неї
і поодинці, і гуртом,
і москалі із копитом,
і малороси із клешнею.

***
Голодного не чує ситий,
не бачить зрячого сліпий,
везе небитого побитий,
а от рогатому копитний
усюди бажаний і свій.

***
Вигадують дурниці не шамани
і не усім відомі брехуни...
історія обману
із Оману
доказує, що є ще барани.

***
Нікому не цікаві фоліанти,
так само як і копії досьє,
де упіймати-
ся на плагіаті
найлегше, повторяючи своє.

***
Без гонору кажу як і раніше,
я не Боян... поезія моя
не наймудріша,
може, але інша
у каламутній прозі житія.

Оглядини
Ще Оруел описував картину
епохи озвірілої еліти,
що реалізували московити
у цьому світі, де немає тину
і де людей вважають за скотину,
аби було кому й кого доїти.

07/26

 
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне, мене
І не знаю, о хто написав би цю пісню
 
Все одно, світить сонце чи ні
І все одно, чи щось у мені
І все одно, чи тебе я нервую
Тебе я любитиму узимку
 
Ла, ла, ла, ла . . . .
 
І моря не зелені
І я люблю Королеву
І що насправді всяке мрево?
І що насправді всякий жарт?
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
 
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Негаразди поховаємо в піски, ужеж
 
Під ногами чи не бачиш див?
Життям є ти, ідімо зі мною
Бачиш, я росту? Озброюйся
Бо час іти зі мною, о так
 
Ідімо берегом морським
Де немовлята грають &
Утілено гуляння плин
Із тими, хто себе звільнив
 
Кажи усім, кого зустрів
Я і ти, разом ідім
 
Кажи усім, кого зустрів
Ідіть зі мною, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Будьмо вільними разом, о так
Кажи усім, кого зустрів
Я і ти, разом ідім
Кажи усім, кого зустрів
Ідіть зі мною, зі мною, о так
 
Зі мною ідім
Отже, ідімо зі мною
Ідімо зі мною
Кажи усім, кого зустрів
Будьмо вільними разом, о так
Кажи усім, кого зустрів
Час іти, о, ідімо зі мною
 
 
 
 
 
 
 
 

Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.

Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
У нім любов, турбота, захист...Спокій думки.

Дарує сяйво віршам і натхнення,
Знімає швидко втому і тривогу з серця.
Лаванди океан цей широченний
Цвіте насичено із червня і до серпня.

Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.

Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
стікає ридма стигмою.

Не додала вам доброти,
солодкого, перченого.
Усе, що мала зберегти
дісталося блаженному.

Не здмухувала пил доріг
з віконця дивоглядного,
а час ішов, невпинно біг
до віку безпорадного.

Як обернулася назад,
то там за горизонтами
уже зіпрілий листопад
печалі сипле нотами.

Дощі зажуру додають
до вітровійних стогонів —
не знаю я за що люблю
ці краєвиди стомлені?

Збирають хмари кораблі
в разючі мандри всесвіту;
побіля дому став змалів —
не чутно більше клекоту.

Зоря купає висоту
в лататті дивовижному.
А я гублю гірку сльоту
над зношеною крижмою.


27.07.2026р.

Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе небокраєм!
Навіть не встигнеш дістатися дому;
наздожене, а кого — невідомо.
Може мене, чи тебе, мій земляче,
дзвони Софії відмолять терпляче?
На попелищі знайдуть рештки тіла,
скінчиш життя, хоч того не хотілось.
Виділять місце два метри не більше...
Боже, невже, завтра буде ще гірше?

Янгол небесний, у люту годину,
допоможи зберегти Україну!
Крила розправ, захисти від загрози —
вірю і знаю, ти здатен, ти зможеш...

26.07.2026р.