ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.02.27 22:05
Дорогі друзі і колеги, вороги і ворогині, шановне керівництво "Редакції Майстерень"!
Нещодавно прозвучала нова пісня у моєму виконанні на хвилях ефіру 3 каналу українського радіо "Культура" у передачі "Відверто про естраду і не тільки".
Ведучи

Олександр Панін
2020.02.27 20:48
Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.

Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,

Євген Федчук
2020.02.27 20:07
«Цвіте терен, терен цвіте,
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?

Мессір Лукас
2020.02.27 19:14
Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.

Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон

Микола Дудар
2020.02.27 18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть

Тетяна Левицька
2020.02.27 14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...

Вікторія Лимарівна
2020.02.27 12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Сергій Губерначук
2020.02.27 10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Микола Соболь
2020.02.27 07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Алла Даниленко
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.25 11:05
Лікуймось лютим від надмірного тепла!
Снігами білими – від надто сірих спогадів.
Зима зміцніла – та іще не допекла.
Любов до неї констатую не без подиву.

Лікуймось лютим! Водолієві пора
іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
І щось нове, напевно,

Сергій Губерначук
2020.02.25 10:54
Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Олександр Сушко
2020.02.25 09:55
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Тетяна Левицька
2020.02.25 08:32
Пастельні губи і мазок рум'янцю,
під макіяжем недосип щоденний.
Так пильно не дивися незнайомцю...
в метро на пересічну щемно...темно.

Оскаженілий протяг на зупинках
закутує у шарф людські обличчя.
То не прекрасна леді, просто жінка,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 23:41
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбува

Володимир Бойко
2020.02.24 20:27
Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,

Галина Сливка
2020.02.24 20:08
Зимі давно весінні сняться сни,
А в них маляток в'яже волосінню
Пташина, що із променя-струни
Сяйливі бризки сипле ластовинням.
Мережить сонця променем душа
Розвою і любові серенади
І ллється із небесного ковша
Нове вино з отого винограду,

Євген Федчук
2020.02.24 17:42
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Маріанна Галич
2020.02.26

Алла Даниленко
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ніна Виноградська - [ 2020.02.23 20:47 ]
    Словесна зграя

    Коли слова збираються у зграю,
    Це не потік, а це - стрімка ріка,
    Що русло вже собі не обирає,
    І напролом ідуть її війська.

    І все тоді для неї незначуще -
    Ламає, трощить, осідає в мул.
    У цій словесній зграї, словогущі,
    Втопилась правда і цвіте розгул.

    І все, чим дорожили ми у згоді -
    Добро і ласка, обернулось в пил.
    Серед ріки в бурхливій несвободі
    Від зграї слів любов тепер без крил.

    Ватага ця аж піниться від люті
    І виступає в образі біди.
    У каламуті цій, у водокруті,
    На серці від удару є сліди.

    Вони злітають не в шановнім герці,
    Стає за ними пусто у душі.
    Та шрами від образ осіли в серці,
    Це вороги вже, не товариші.

    Безжально б’ють прямісінько у душу
    Оці бридкі, зачовгані слова.
    Серед потоку їх шукаю сушу,
    Бо зграя вбивча, а душа жива.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2020.02.23 19:12 ]
    Легенда про волошки
    Говорила мати єдиному сину:
    ‘’Ой, у чисте поле не ходи дитино.
    В полі тім русалка тебе залоскоче
    І додому, синку, вертатись не схочеш.’’
    А він синьоокий тільки посміхався,
    Вродою у батька-козака удався.
    Де би там русалка не залоскотала,
    Як дівки проходу йому не давали.
    Мати говорила, а він посміхався,
    Матері не вірив хоч не сперечався.
    Матері не вірив та ходив у поле,
    Бо іще русалки не бачив ніколи.
    Не бачив русалки, а так вже хотілось
    Аби в чистім полі вона йому стрілась.
    Хай би свої чари дарма витрачала,
    Бо ще жодна дівка не причарувала.
    Вийшов якось в поле та стрів молодичку .
    Та і гнучка станом і гарненьке личко.
    Вона підморгнула та ще посміхнулась,
    Слова материнські миттю і забулись.
    І слова забулись, і де гонор дівся,
    На одну усмішку парубок купився.
    А та ще всміхнувся та і поманила,
    Зовсім молодого з пантелику збила.
    Хлопця поманила, за собою звала,
    Завела у поле та й залоскотала.
    І не стало хлопця на білому світі,
    Залишились очі волошками в житті.
    А мати ходила, сина все гукала,
    І у чистім полі волошки збирала.
    Плакалася гірко: «Що ж ти зробив, сину,
    На цім білім світі одну мене кинув?!»
    Ой, цвітуть волошки в полі синім-синім.
    Ото так буває неслуху-дитині.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Тетяна Левицька - [ 2020.02.23 17:57 ]
    Метелики
    Без тебе дні журливі у мінорі,
    з тобою день - казкова дивина.
    Гортаю сторінки своєї долі -
    дурману опалима купина.

    Приймала за любов і погляд хтивий,
    і божевілля пристрасті, утім,
    лише тепер я відчуваю, милий,
    як солодко у щасті золотім

    знов пурхати, пірнати у смарагди -
    грайливої веселки кольори,
    усотувати втіхи зорепади
    із пазухи травневої пори.

    Наповнювати вільхою легені,
    сердечка щемні - подихом ночей.
    В палітрі голубій, м'ятно зеленій
    плескатися у озері очей.

    І володіти всесвітом  твоєї
    душі, метелику яскравий мій.
    Ми два крила планети однієї
    у чашечці тюльпанових надій.

    23.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (6)


  4. Олександр Панін - [ 2020.02.23 14:59 ]
    Сріблясті браслети
    Срібні браслети, тоненькі,
    ефемерна краса,
    Жіноча магія чарівна,
    Незбагненна.
    Срібна пісня ельфійська
    з вкрапленнями
    Чеснот кохання із червоного
    золота…

    Браслетки Земної Дівчини-Жінки,
    перед якою
    Захоплено схилялись небожителі,
    світлі духи,
    ельфи,
    похмурі гноми,
    земні і водяні русалки…

    Вона віддала серце
    сильному, владному чоловіку,
    Він не оцінив, не зрозумів
    ніжний серпанок
    її неземного німба.

    Буденщина поглинула казку,
    Красуня щезла,
    чоловік
    розкаявся
    безліч
    разів,
    та не все можна повернути,
    відновити…

    Він кинув усе, шукав навмання,
    Змарнів,
    майже став тінню.
    Чисті і темні сили
    не допомагали
    йому,
    А вона нікому не бажала
    зла,
    Хоча і не могла відкритись…

    Час від часу він
    сприймав душею
    чистий ніжний передзвін -
    браслети, її браслети,
    співали
    Гармонійну мелодію місячного
    світла.
    Ця музика давала силу
    жити,
    Боротись, шукати…

    Він шукає,
    Він сподівається,
    Поки співають
    Сріблясті браслети.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Сушко - [ 2020.02.23 10:23 ]
    Не барись!


    Немолодий, трухляві ниють крижні,
    Хоча кохатись хочу аж бігом.
    Святі цицьки - це краще, аніж грішні,
    Хоча у грішниць циці о-го-го!

    Зрадливі мужики - бісівське плем'я,
    Нікому з них не бачити небес.
    Та цілий вік вимучує дилема:
    З монахинею жити, а чи без?

    Вона - свята. Вмостилась біля Бога,
    А вчора ще літала на мітлі.
    Лякають трохи лиш небриті ноги
    (не я, а вітер литку оголив).

    У чорній рясі юна бранка неба,
    Молитва - не цілунки на вустах.
    Якби ж попався кавалєр як треба,
    Щоб в голову не лізла глупота.

    Вдкрилась неприваблива картина,
    Зварився борщ зі шкварками для мух:
    Душа безсмерна в монастирських стінах
    Живцем хоронить власний світлий дух.

    Я б виручив та скоро помирати,
    Та й не стріляє так як треба "кріс".
    Іди, синок, розбий у склепі ґрати!
    Дівча під пахву й ходу! Не барись!

    23.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.02.23 08:01 ]
    Співана поезія
    Я кукурікнув!
    Де - ци - бе - ло!
    Тіроль пернатий розшматав!
    Шалений півень на Говерлу
    вночі ногою свійсько став.

    Червоний гребінь – сонце килем
    над шпилем ґі́мново зроста.
    Скотився з гір гуцульський килим
    в ілюмінації хвоста.

    З-під крил, які ґіґантський міксер,
    летіло пір’я золоте.
    Йшов день, як той… прем’єр-міністр
    людей порадувать іде!

    20 жовтня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 82"


  7. Королева Гір - [ 2020.02.23 01:00 ]
    Почуття збереглись
    Стелиться барвінок біля хати,
    Медом пахне липа під вікном,
    Аромат доноситься від м’яти,
    Співи чути за старим млином.

    Височіють мальви під стіною,
    І зацвів любисток у саду,
    Молодість згадаємо з тобою,
    Знов до вуст солодких припаду.

    Місяць показався ясночолий,
    У саду співають солов’ї,
    Листям шелестять вгорі тополі,
    І дзюрчать красиво ручаї.

    Зорі мерехтять високо в небі,
    Вітер заколисує траву,
    Плаває на ставі красень лебідь,
    Чути із гущавини сову.

    А стара верба рипить щоночі,
    Коники заграють, як колись,
    Подивлюсь в твої, кохана, очі,
    Почуття у серці збереглись.

    23.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  8. Євген Федчук - [ 2020.02.22 17:07 ]
    Легенда про барвінок
    На невольничім на ринку
    В городі Стамбулі
    Продавали українку
    У часи минулі.
    Продавали українку
    З довгою косою
    Не було на усім ринку
    Гарної такої.
    Йшов чужинець молоденький
    По ринку по тому,
    Обіцяв купити ненці
    Прислугу для дому.
    Ішов хлопець, придивлявся
    До товару пильно,
    Із купцями торгувався
    По – турецькі вільно .
    Аж побачив українку
    Гарну, чорноброву .
    Став, як пень, посеред ринку
    І мовчить, ні слова.
    Стоїть хлопець молоденький
    Лиш очима лупа.
    А серденько в грудях тенька,
    А у скронях гупа.
    А купці мерщій до нього:
    - Купляй, видна дівка.
    Глянь, які стрункії ноги,
    Гарненька голівка.
    - Скільки просите? - питає.
    - Та п’ятсот курушів.
    - В мене стільки і немає
    Взяти вдома мушу.
    Ви ж дивіться, не продайте.
    Я ще повернуся.
    Мене тутечки чекайте.
    Та й їй посміхнувся.
    Сам помчав мерщій додому
    Аби гроші взяти
    Поспішає,а самому
    Хочеться співати.
    Почуття аж розпирають
    Молодії груди.
    І на нього позирають
    Перехожі люди.
    Прибіг, матір не питає,
    Узяв гроші з скрині
    І скоріше поспішає
    Назад до дівчини.
    Прибігає. Купці склались,
    Дівчини немає.
    - Де дівчина подівалася? -
    Знічено питає.-
    - Продали,- купці говорять.
    - Як? Ви ж обіцяли.
    А в самого серце з горя
    Аж тремтіти стало.
    - Продали. Приїхав батько,
    Викупив дівчину.
    Мабуть, мав великі статки.
    Не дививсь на ціну.
    - А звідкіль же вона була.
    Ця гарна дівчина?
    - Ну, якщо ми вірно чули,
    Десь із України.
    Оббіг хлопець пів Стамбула,
    Все шукав дівчину.
    Чи не бачили, не чули,
    Питав безупинно.
    Повернувся, ледь не плаче
    До своєї неньки.
    - Що з тобою, хворий наче,
    Сину мій миленький?!
    - Ні, не хворий. Може й хворий.
    Я і сам не знаю,
    В мене, мамо, таке горе –
    Дівчину кохаю.
    - Це ж не горе, щастя, синку.
    А хто ця дівчина?
    - Бачив я її на ринку.
    Кажуть – з України.
    Ні ім’я її не знаю.
    Ні ізвідки родом .
    Що робити я не знаю.
    Хоч із мосту в воду.
    А без неї жить не хочу.
    Й де вона – не знаю.
    Як згадаю її очі.
    Про все забуваю.
    - Може, синку, ще забудеш!?
    Утішає мати,-
    Час таке, говорять люди
    Вміє лікувати.
    - Добре, мамо, почекаю…
    Місяць, два проходить,
    А юнак не забуває.
    Місця не знаходить.
    Каже:- Мамо, більш не можу,
    Поїду шукати.
    Треба, то об’їду кожну
    В Україні хату.
    - Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
    Тримати не буду.
    Питай людей навкруг себе,
    Знайдуть добрі люди.
    Кинув хлопець землю свою
    І домівку рідну.
    За дівчиною молодою
    В Україну їде
    Вже об’їздив Україну
    Від села до міста
    Все шукав свою дівчину,
    Хоч про неї звістку.
    Не жалів ні час, ні грошей,
    Почорнів від смутку.
    Та все звістки не хороші,
    Та сумнівні чутки.
    Уже хлопець сил не має
    Вже надію втратив.
    Навіть дива не чекає.
    Що дарма чекати?
    Бачить, що знайти не може.
    Просить в Бога милість:
    - Впусти,- каже,- мене, Боже,
    Де вона лишилась.
    Яким хочеш, аби поряд,
    Аби її бачить.
    Бо помру без неї з горя.
    А сам ледь не плаче.
    Пожалів Господь хлопчину
    Впустив квітом синім
    У село те в Україні,
    Де жила дівчина.
    І з тих пір барвінок синій
    Квітне і не в’яне
    Жива пам’ять про хлопчину
    Та його кохану.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Деркач - [ 2020.02.22 17:56 ]
    Синдром щура
                       І
    Не до революції... наразі
    боїмося іншої зарази...
    Є багато цілей та ідей
    і критичну набирає масу
    армія зомбованих людей.

                        ІІ
    Що хвилює автора сьогодні,
    те дратує завтра читача:
    оди у поезії не модні
    ні герою, ні небесній сотні,
    тліє реноме у діяча,

    слуги біомаси ще у моді,
    а Майдану – наче й не було...
    телеящик Рашії на сході
    популяризує у народі
    пугало імперії – Пуйло.

    Вчора гомоніла Україна,
    ну а нині армія совка
    величає свого бабуїна,
    а сім’ю велику і єдину
    обіймає ворога рука.

    Поки ми травили теревені,
    ожили поводирі юрми –
    агенти Московії зелені,
    бігаючи голими по сцені
    і маніпулюючи людьми.

                        ІІІ
    Буйний вітер напинає парус.
    Поки масі імпонує хаос,
    голови окутує пітьма.

    У юрми енергія буяє,
    та у вищій гільдії, буває,
    розуму критичного нема.

    Параноя піднімає
                                 галас,
    палубу історії хитає,
    пацюки дорвались
                            до керма.

    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Володимир Книр - [ 2020.02.22 16:44 ]
    Кохана карателька
    Коли кохану ктир куса,
    ктира коханої коса
    кара, кінець-кінцем кара
    комаху-кривдника - ктира.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.02.22 12:47 ]
    Вуж
    Пливе мій вуж до витоків мистецтва,
    звиваючись, незлякано пливе
    по рясту стислому і павутинням скутому
    забутому паю́ покинутих земель,
    викручуючи кола на піску,
    мов по́значки для кубел черепах,
    занурюючись у нори для мишей,
    малює танці страху у степах.
    Два ока жовтих гостряться в норі,
    мій мудрий вуж складає вірші в склепі,
    переплітає в шкірочки́ старі
    слов’янську книгу гуннових новел.
    Він перетягує нові клітини й мертві,
    він синтезує земноводну мудрість,
    щоб яйця, розігрівшись, ворухнулись,
    і світ зустрів пристойно цих дітей.
    Безхвоста ящірка, мов жінка декабриста,
    з якою збочував у снах хвилястий вуж,
    за кожну ніч давала по алмазу,
    блукаючи в поезії щоразу.
    Під вечір вуж був схожий на артиста,
    який тримає залу три години.
    Я бачу, як червона жаба гине,
    як їсть лелека той червоний подив.
    Коли мільйони жаб листи писали,
    хамелеон з меланхолійним оком
    зачитував по радіо цитати
    шипіння вужачого в храмі для мистецтва.
    Мій вуж – зразок і виняток природи,
    він сам є витоком найбільшої уяви.
    У нього ввечері росте крило яскраве,
    і він повторює досягнення Ікара.
    Гнучким є існування невдоволених.
    Суха земля, але кмітлива фауна.
    До витоків мистецтва вуж пливе.
    Мій вуж, холодний, кров’ю був утворений,
    тому що в ньому інструмент живе –
    показувати шлях і різні форми неповто́рені
    природно так, ефектно, безсвідомо,
    назад, до витоків мистецтва – від шаблону.

    24 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 23–24"


  12. Володимир Бойко - [ 2020.02.22 10:37 ]
    Наше
    Без взаємокоронації
    Відсутня чітка мотивація,
    Без взаємобичування
    Втрачається сенс існування.
    Оманливість незалежності
    Блокує інстинкт обережності.
    Пильнуйтеся з медведчуками,
    Із вірусами та москалями.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  13. Микола Соболь - [ 2020.02.22 09:44 ]
    Зі шкільної практики
    Хворіє вчитель (в будь-якому віці).
    Не має коштів зупинити рак.
    Колеги, звісно, скинуть по копійці
    Без допомоги у житті ніяк.

    Хіба чинуші до проблем насушних?
    Ну захворів, це ж не його вина.
    Знецінюються нині людські душі.
    А чи були в ціні? Ніхто не зна.

    Згасає вчитель, як зоря у небі.
    Чи хто згадає, чи помітить хто?
    Державі хворі та старі не треба
    Таке воно сучасності єство.
    20.02.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Панін - [ 2020.02.22 00:47 ]
    Німий крик

    Абстрактний вірш


    Серед небесних
    Чорних громадь
    Часу нема,
    Каяття не зарадить,
    Час,
    наче крига,
    Скрес.

    Без каяття -
    Нестача радості,
    Не додається
    Благості,
    Кришиться скло
    Небес.

    *

    Втома не дає
    Заговорити
    В мовчазному
    Монолозі -
    Крик німий,
    Хвилі котяться,
    Їх караван гіркий
    Всіх гріховних
    Каменів
    Не може
    Змити.

    Привідів-галер
    Рульові
    Затишок шукають
    Серед хмар,
    Чайки білі
    у безмежжі
    Сфер тонких
    Відганяють
    Безнадійності
    Примар.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  15. Оксана Логоша - [ 2020.02.21 21:34 ]
    Березень
    Весна,коти,і котики вербові,
    І вітер. Вітер витер і тепер
    Немає сліду і ознак химер.
    Лише стрічки шовкові
    По них. Вінки з гіркого полину
    Й осиротілі шатра верболозу.
    Начасі їх на той бік перевозить-
    Ні,не Харон- його онук.
    Десь тут пташки діру проб*ють у тиші-
    Відлуння лясне,наче батоги.
    І стане березень із правої ноги
    І вірш напише.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  16. Володимир Верста - [ 2020.02.21 18:36 ]
    Кабукі
    Вистава. Сцена. Тінь і я. Кабукі –
    Ми в ньому лиш актори. А партер
    Вже повний глядачами. Твої руки
    Я досі відчуваю їх тепер,

    Як і тоді у перший раз... Розлука
    Ця роль нова. Зіграємо?.. Простер
    Обійми я для тебе і цілунків,
    Але немає музики, завмер

    В очікуванні – де ж моя Селена?..
    І тисячі очей, що на мені
    Тримають погляд... Я кричу: «О Мена!»

    До Місяця летять мої пісні...
    «Люблю тебе...» На стінах гобелени
    Ховають таємниці... Сипле сніг.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 02.10.18


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Євген Федчук - [ 2020.02.21 15:33 ]
    Максим Кривоніс
    Вже сотні літ душа не зна спочинку,
    По світу бродить, спокою шука.
    Скажи, о Боже, за які учинки
    Мені дісталась доля ця гірка?
    Хіба бажав я зла народу свому,
    Коли з ярма із лядського звільняв,
    Зібрав навкруг голоту і сірому,
    Бажання помсти у серця їх вклав?
    Так, ми чужої крові не жаліли
    Та і свою не надто берегли.
    Але ж пани самі того хотіли
    Та і жиди її із нас пили.
    Чого б то ми би мали їх жаліти?
    Хіба вони нас жаліли колись?
    Мільйони душ звели вони зо світу
    І в тіло наше, мов кліщі, впились.
    Мільйони душ волали вік про помсту,
    Я лиш підняв тієї помсти меч.
    Не від жадоби, заздрощів чи злості
    Тяв без розбору голови із плеч.
    То була помста і нічого більше
    Та ще наука ляхам і жидам,
    Щоб забирались з України ліпше
    Й жадану волю дали врешті нам.
    Та ще й Ярема в ненависті лютій
    Чи мало крові, як тікав, пролив?
    Чи ж можна було про таке забути?
    За що жаліти лютих ворогів?
    Одно жалію – що помер так рано
    Й до Польщі дотягнутися не зміг.
    Зробив би з неї я криваву рану
    Й до мертвих була заздрість у живих.
    Вже сотні літ душа моя блукає
    Ніяк не може спокою знайти.
    За що ж, Господь, мене ти так караєш?
    Хоча б у пекло душу відпусти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  18. Козак Дума - [ 2020.02.21 15:40 ]
    Курли

    Ми збирали журавлину
    в лісі, на болоті.
    Журавлі великим клином
    розтинали простір.
    Їх «курли» із небосхилу
    линуло далеко.
    Клин за клином, клин за клином –
    журавлі, лелеки…

    «Курли-курли» по всій землі,
    летять на південь журавлі,
    з собою частку України
    несуть у вирій на крилі…
    А з ними рідна пісня лине
    лугів поліських і полів.

    На зимівлю відлітають
    птахи з кожним роком –
    після себе залишають
    в грудях щем глибокий…
    Та весна прийде і знову
    серце звеселиться –
    Клин за клином, клин за клином –
    повернуться птиці!

    «Курли-курли» по всій землі,
    летять додому журавлі,
    несуть на милу Батьківщину
    з собою радощі й жалі…
    А з ними рідна пісня лине
    лугів подільських і полів.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  19. Серго Сокольник - [ 2020.02.21 10:47 ]
    Ця зима без зими...
    Ця зима без зими,
    Мов би келих на стіл пустий...
    Роз"єдналися ми,
    Допалили оті мости,
    Що з бажаннями чис-
    тими щиро пройти хоті-
    ли, палили вночі з
    Хіті сполохом наших тіл,
    Та нові постава-
    ли при зустрічі кожен раз,
    Як самі ми пала-
    ли... Та нинішній перелаз -
    Не місток через тин.
    Ним світи роз"єднали ми.
    Стіл. І келих пустий.
    І зима. І нема зими.

    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120022103978


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.02.21 10:10 ]
    Пустіть мене у вільну торгівлю…
    Пустіть мене у вільну торгівлю!
    Реалізуйте мене за вільними цінами!
    Хай повільно.
    Хай довільно.
    Я стомився стискати рядки між колінами,
    як непорозуміння між поколіннями.
    Задовольніть моє динамо.
    Дами, читайте мій плаґіат
    з ваших фантастичних орґазмів.
    Ці канти сота́є смугастий пірат,
    підступно схоплений
    за крок до жіночої вітальні.
    А ви спіймайте його на гарячому –
    не те що щоденники його побачите,
    а сядете з ним на один корабель,
    звільнений у битві за вічність…
    і серед стихійного лиха,
    й ув’язненості довкілля
    наша мореплавна каравела
    набиратиме вузли
    і в апоґеї спалахне
    волелюбства вольтами!
    Так ви здоволите, дами,
    моє динамо!
    а чоловіки,
    придбавши себе за вільними цінами,
    екзотично вгамують своє піратство
    вами…
    Невже це не фактичні переваги
    вільного ринку поезії?!
    Хай повільно.
    Хай довільно.
    Але такої ночі запамороченої
    мене виштовхують з каплиці
    ваші непорозуміння.

    28 жовтня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 20–21"


  21. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.21 09:28 ]
    Чумацький Шлях
    Протягом століть Чумацький Шлях
    Сяє й мерехтить зірками ясно
    Та піну із парного молока
    На кучерявих залишає хмарах.

    Тече собі молочна та ріка,
    Яка є багатьом дороговказом,
    Насамперед завзятим чумакам,
    На їхню ж честь сузір"я це назвали.

    Тисячоліття мимо нас пливуть
    І зупинити час ніхтоне взмозі.
    Чумацький Шлях освітлює тим путь,
    Хто поспішає, хто завжди в дорозі.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Тетяна Роса - [ 2020.02.21 09:06 ]
    ***
    Сліпі не бачать: в нашім краї
    страшний не вірус із Китаю,
    бо більша є у нас загроза -
    зелена неміч вражає розум.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  23. Микола Соболь - [ 2020.02.21 06:18 ]
    Увірував
    Увірував у тебе Україно!
    Не я один, – Герої Небесної сотні,
    Ті, хто бій прийняли на сході сьогодні,
    Не схиливши у покорі коліна.
    Увірують ті, хто прийде за нами,
    Оті, хто не зречеться духу свободи
    І Переяславської не підпишуть угоди,
    І випалять сморід чуми вогнями.
    Уклоняться роду, Дніпру, калині
    Героїв згадають, врагами убитих
    І встануть живі ті, що виграли битву,
    І скажуть: «Слава Україні!»
    19.02.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Віктор Кучерук - [ 2020.02.20 22:26 ]
    * * *
    Г. С…
    Половіють зорі на світанні
    І згасають, наче ліхтарі, –
    Пригорнися ще раз на прощання
    І вуста устами обігрій.
    У досвітню пору якнайкраще
    Жовтим цвітом квітнуть буркуни, –
    Не лишай мене напризволяще,
    Посеред лукавої весни.
    Клубочить, як дим, туман на луках,
    Хоч гудуть вітрами небеса, –
    Про швидке наближення розлуки
    Двом чиясь нагадує сльоза.
    Стало небо синім і високим,
    І іскриться росами моріг, –
    Розставання болісний неспокій
    У душі збентеженій заліг…
    20.02.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  25. Олександр Панін - [ 2020.02.20 19:17 ]
    Танго ассасинів

    На основі відеокліпу:
    "John Powell - Assassin's Tango"

    Assassin's Tango,
    тобто - танго вбивць -
    то назва відеокліпу,
    де попри гангстерські війни,
    двоє кохають і танцюють
    це танго...

    ***

    Як ніч розтане на світанку,
    Відкриє злодіїв діла –
    Лунає враз Assasin’s Tango -
    Суворе танго, ворог Зла…

    Де лиходійство не вщухає,
    Де злоба, руйнування ніж –
    З нізвідки Діва виникає,
    Пливе в повітрі босоніж.

    Це - надприродна Танцівниця
    Шліфує найдрібніший рух…
    Вона – Срібляста Чарівниця,
    У храмі Танго – Танго Дух…

    З вогню Синьйор і Сеньйорита
    Танцюють, наче уві сні,
    Вони, це Діви-Танго - свита,
    Добра вогненні носії…

    Це «Танго вбивць» для Зла – фатальне:
    Щоб землю гріх не полонив,
    Щоб не відбувся крок останній,
    Щоб грішник душу не згубив…

    Щоб Світ Добра не вмер, не вщух,
    Пильнує Діва – Танго Дух!



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  26. Козак Дума - [ 2020.02.20 15:16 ]
    Шоста зима

    Ми честь свою і гідність захистили
    у чотирнадцятім, із кров’ю, на снігу,
    в кулак зібравши свою волю й сили.
    Сьогодні нам говорять: «Ви в боргу!»

    Що сталося? Куди бредеш, народе,
    уперши більма в ясла, і мовчиш?!
    Вже не потрібні воля і свобода?
    Віддати землю під чужий леміш?!.

    Розпорошили ми духовні сили,
    всього шість років, а яка зима…
    Лукаві нас майстерно окрутили –
    Ні гідності, ні честі ні ума?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  27. Євген Федчук - [ 2020.02.20 15:17 ]
    Хмельницький
    Якось несподівано захопила старість,
    Вчора ще енергія била через край,
    А сьогодні думати тільки і зосталось,
    Що мене очікує:пекло або рай.
    Що мене очікує – я і сам не знаю.
    Жити намагався наче без гріха,
    Але доля, кажуть, свій рахунок має,
    А вона на мене може буть лиха.
    Десять літ минуло в колотнечі лютій
    І різні кривавій, де рікою кров.
    Якби довелося все назад вернути,
    Навіть і не знаю чи почав би знов.
    В ті далекі роки все простим здавалось:
    Є здоров’я, сила, шабля у руках.
    Показати ляхам аби не чіплялись,
    Що козацька сила не лише в словах.
    Особистий гонор правив тоді мною
    І нема, здавалось, більшої мети
    Аби відстояти честь і гідність свої,
    Кривдників триклятих на смерть посікти.
    З татарвою клятою довелось миритися,
    Щоб із ляхом битися, треба силу мать,
    В спину щоб не вдарили, Богові молитися,
    На розбій в Україні очі закривать.
    Знав би, то із ляхами краще замирився би,
    Речі Посполитої діти ж ми одні.
    На її спустошення тепер не дивився би,
    В рідному Суботові доживав би дні.
    Та ж у ляхів гонору більше, аніж розуму,
    Не хотять миритися, їм усе давай,
    Вже б пішли на поступки,
    розійшлись по-божому
    І не плюндрували би свій же рідний край.
    Кому більше вірити: москалю чи ляхові?
    Я уже не відаю, що від них чекать.
    Чи уже піддатися клятому Аллахові?
    Чи у шведа підлого захисту шукать?
    Корсунь і Пилявці душу вже не гріють,
    А от Берестечко все сильніш пече.
    Скільки душ згубили – до цих пір жалію,
    А ще більш, бо знаю, скільки згине ще.
    На олтар свободи скільки люду вклали,
    Справжньої свободи і не здобули,
    З лядської неволі стільки літ тікали
    В кабалу московську , накінець, втекли.
    Ще за чим жалію – що нема Тимоша,
    Нікому віддати булаву свою.
    Не повернеш сина ні за які гроші.
    Десь чека на мене, мабуть, у раю.
    Звісно, на Юрася сподівань не маю,
    Надто слабкодухий – що то за гетьман?
    Знаю то я знаю, та в душі бажаю,
    Що свої клейноди сину передам.
    Сину мій, синочку, сину мій єдиний,
    Ох і тяжко буде бідному тобі:
    Там поляки пхнуться у своїй гордині,
    Там Москва, як може, тягне все собі.
    Тут татарські зграї круками літають,
    Чернь в козаки пнеться, що не зупинить.
    Все то припинити сил уже не маю,
    А тобі, синочку, в тому всьому жить.
    Але більше всього боюсь за старшину,
    Кожен спить і бачить булаву в руках.
    Продадуть до біса у лиху годину,
    Як подасть надію чи москаль, чи лях.
    Ще би літ з десяток, Боже, мені виділи,
    Вже кінці з кінцями якось ізведу.
    Що немає виходу – я того не відаю
    І з Божою поміччю я його знайду.
    Мабуть, не судилося.
    Смерть стоїть за спиною.
    Від її наближення холодіє кров.
    Що ж то буде, Господи, далі з Україною?
    Чи в крові купатися буде знов і знов?
    Років десять тому знав би те, що знаю,
    Краще би подався у краї чужі,
    Бо душа безвільна у крові втопає,
    Чую, як у пеклі точаться ножі.
    Мабуть, таки грішний,
    хай не власноручно,
    Але скільки крові людської пролив
    І чека на мене ця пекельна учта
    За усе, що ниньки світу завинив.
    Не повернеш долю, не піднімеш мертвих,
    Тільки і лишилось каятись в гріхах
    І з ім’ям Господнім на вустах померти
    На Вкраїні милій, в сина на руках.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Тетяна Левицька - [ 2020.02.20 15:37 ]
    Бог не прощає смертної вини
    Війна скінчиться, вбивце, у полон
    здасися, не радій що снайпер схибив.
    У кожного є свій армагеддон,
    здеруть і шкіру, як луску із риби.

    Розплата, супостате, б'є в набат,
    настане черга скинути забрало.
    На цвинтарі - прокляття, сльози втрат ,
    для домовин нових погостів мало.

    Бог не прощає смертної вини,
    вже гільйотину буревій полоще.
    Твій прийде час знімати ордени,
    ковтати хлипи каяття на площі.

    Кривавої душі, страховище війни
    не вдасться оправдати  в потойбіччі.
    За Україну ти воістину
    горітимеш в геєні пекла вічно.
    Бог не прощає смертної вини!

    18.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (3)


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.02.20 12:34 ]
    Блеф
    Цей рух між елементами буття –
    злиденний покер аж до самогубства –
    повсюдний блеф гріха чи боголюбства –
    блеф задля гри в життя без каяття!

    П’яніє ґеніальність у нужді –
    зливається з божественним началом –
    їй коряться піґмеї і вожді –
    а музика мовчала і звучала!

    І розмір був: марш тріумфальних труп –
    і голос був: дух тихих туб і труб –
    і вітер знявся цвітом над землею –
    з обличчя, що нагадує лілею!

    Цей рух крізь смерть плете життя, мов шлейф –
    а Божий дар лежить, бо рух є блеф!

    23 листопада 2006 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 39"


  30. Володимир Бандура - [ 2020.02.20 07:39 ]
    Мамусин хліб
    (пам'яті моєї хрещеної мами Олени-Геленки)
    Моя хрещена з Загорою
    Матуся ніжною рукою
    Мене сповила в неспокою
    Й маленького понад рікою
    Неквапно, тихою ходою
    Понесла нишком до хреста,

    Аби не знали злії люди
    Московські виплодки-приблуди,
    Що син учительки не буде
    Вкланятись нечисті-полуді,
    А вмиється в святій посуді
    І прийме таїнство Христа.

    Впродовж життя сільської долі
    На каторжнім студеннім полі
    В колгоспнім "раю" у неволі,
    Наперекір утоми болі
    Із твоїх рук святих, мозолей
    Виходив найсмачніший хліб.

    Я вдячний долі, що мав щастя
    У тім затишному контрасті
    Той хліб пахучий і кулястий
    На капустиночці ріпчастій
    Ковтати, мов святе причастя,
    Твій, найсмачніший у селі.

    Мої літа в селі дитячі
    Я часто згадую і плачу,
    Що не відчую, не побачу
    Ті руки ніжні і гарячі,
    Твої хліби смачні й калáчі,
    Лиш клин курличий журавлів.
    20.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.17)
    Прокоментувати:


  31. Микола Соболь - [ 2020.02.20 07:01 ]
    Віршата ллються із душі
    Чай без цукру зробить ранок ситим.
    Не люблю писати уночі.
    Хіба пелька тістечком забита
    Провіршує рим складні ключі?

    Кажуть: лине муза не до пуза.
    Спродаю святкові кунтуші.
    Бо поет у долі вічний лузер,
    А віршата ллються ж із душі!

    Все, пора, відв’язую Пегаса,
    Обміняю вірш на ковбасу!
    А, як ні? Лошак піде на м'ясо!
    Ну його до трясці ту красу.
    18.02.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Королева Гір - [ 2020.02.19 23:45 ]
    Запалю лампадку
    Запалю лампадку знову на вікні,
    За НЕБЕСНУ СОТНЮ ці скорботні дні.
    Роковини шості...шості...та не в снах,
    Це - болюча рана, думка голосна.

    Не палають шини на майдані скрізь,
    Але плинуть ріки, не води, а й сліз,
    Не стоять намети, не буде гуде майдан,
    Та сліди зостались від довічних ран.

    На майдані склали голови усі,
    Не пройдуться садом у своїй красі,
    Та співають пісню десь на Небесах,
    Лиш у снах їх бачать рідні на стежках.

    Про НЕБЕСНУ СОТНЮ думка защораз,
    Насміхання лине, безліч є образ.
    Їм не світить сонце, їм нема вітрів,
    Не почуєм більше з вуст героїв слів.

    Запалю лампадку на своїм вікні,
    Знов думки рояться, але всі сумні.
    Голову схиляю в молитвах за них...
    На майдані голос їх навіки стих.

    19.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2020.02.19 23:12 ]
    Хмаринка
    Вітер немов балерину
    в небі хмарину кружляв,
    в танці до сонця він линув,
    принцом себе уявляв.
    Раптом зітхнув, в гай повернув,
    ліг під кущем відпочити –
    плинув у сни серед весни,
    бачив хмарину у квітах.

    Хмариночка, хмаринка
    пухната мов пір’їнка
    і усмішка перисто-золота.
    Хмариночка, хмаринка –
    небесна балеринка
    у танці ніжно фея лине та.

    Вітер хмаринка приспала,
    сумно їй стало, до сліз.
    Дощиком срібним упала
    сизо на вранішній ліс.
    Поле і луг змокли навкруг,
    сиплються з неба кришта́лі.
    Краплі роси, цятки краси
    як діаманти в кора́лі.*


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2020.02.19 20:57 ]
    Парнусем лехайм!
    Нарешті! Ура! Алілуя!
    Грипозна минулась халепа!
    Давай я тебе поцілую,
    Щоб настрій піднявся до неба.

    Заскніла любов без обіймів,
    Втомилася слухати чмихи.
    Чахоточний вірусняк здимів,
    Готуйся, кохана, до втіхи.

    На вустя начіплює маску
    Закашляна хвора столиця.
    А я на перинонці панській
    Стрибаю в кубельці жар-птиці.

    Бо я до хвороби нечулий,
    Здоров"я титана - не діда.
    Врожай часнику та цибулі
    Лежить попід вікнами з літа.

    Добра цього маю півтонни,
    В стаканчиках - пір'я зелене.
    Сніданок - головка до хрону,
    Обід - повна зубчиків жменя.

    Такого навчався в Обами,
    А, може, у Буша...не певен.
    Парнусем лехайм, милі дами!
    Парнусем лехайм, милі єви!

    Парнусем лехайм - здоровенькі були (ідиш).

    18.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Панін - [ 2020.02.19 18:58 ]
    Кохання, яке пішло

    Зелені схили, мала альтанка,
    Де не зустріти кохання вже,
    І таємницю побачень давніх
    Альтанка вірно береже…

    Дівча ласкаве, красуня мила,
    Твій образ чистий - кохання цвіт,
    Як ти світилась, як ти любила,
    Згубив кохання родинний гніт.

    Пішло кохання, мов хтось наврочив,
    Душі нестяма, душі надрив…
    Безмежжя ночі, нещадність ночі,
    Чому, коханий, ти так вчинив?

    Враз діаманти душі здиміли,
    З’їдає очі алмазний дим,
    - На серці пустка, і світ немилий,
    Пішло кохання, я йду за ним…

    З Коханням поруч іде Дівчина,
    Сміються. плачуть поміж Світів,
    Допоки разом – Любов не згине,
    Хоча за хмари нелегко йти.

    Зелені схили, мала альтанка,
    Де не зустріти кохання вже,
    І таємницю побачень давніх
    Альтанка вірно береже



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  36. Козак Дума - [ 2020.02.19 18:13 ]
    Дочекалися
    Яка стратегія, навча́ння де з-під палки,
    де на роялі – тільки без трусів,
    де президент не може без шпаргалки...
    Діждалися покращення часів?!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  37. Володимир Книр - [ 2020.02.19 16:51 ]
    Чиж цей...
    Чиж цей, голуб, в'юрок (на фіґ - їх!), їм, що ліпш є, здаються.
    Чи ж це й голуб-в'юрок, нафіґ, їх їм, що ліпш є, здаються?

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  38. Євген Федчук - [ 2020.02.19 15:36 ]
    Ярема Вишневецький
    - Яремо, Яремочко, що ж ти наробив,
    Всю Вкраїну-матінку кровію залив?
    Чи тебе зродила справді Україна,
    Отакого злого невдячного сина?
    Як же ти на матір підняв свою руку,
    Залишив по собі стогін, плач і муки?
    Чи ж того хотіла твоя рідна мати
    Щоб ім’ям Ярема діточок лякати?
    Чи ж забув ти, князю,
    своїх предків славних,
    Що від злих напастей берегли державу?
    Ти продав державу, заодно і віру
    І як тать бездомний блукаєш допіру.
    - Я не тать і віри не продав своєї,
    Бо я народився з вірою цією.
    І свої для мене не якісь схизмати,
    А Річ Посполита – то є моя мати.
    Якщо чернь бажає її погубити,
    Хто, як не я, зможе її захистити?
    Ви за Україну печетеся,наче,
    Та від вас, панове, вона гірше плаче.
    Я карав на горло,відправляв на муки,
    Але то для черні найліпша наука,
    Бо простого слова їм не зрозуміти,
    Вони все навколо ладні спопелити.
    Ви мене взивали катом України,
    Але хто інакше ребелію спинить?
    Краще вже згубити сотню душ невинних,
    Ніж навік згубити рідну Україну.
    Кажете, що люду я замучив силу.
    А ви, може, менше його погубили?
    Всякі Кривоноси, Небаби й Нечаї
    Жидів та поляків вирізали в краю.
    Я орду татарську не пускав до хати.
    Чи ж то я дозволив їй тепер гуляти?
    Чи ж то я за поміч плачу їй ясиром?
    Хто ж тоді, насправді,
    є тим лютим звіром?
    Не я Україну втягнув в колотнечу,
    Не я її кинув в бійку проти Речі.
    Чим то все скінчиться,
    лиш Господь то знає,
    Але Україна котрий рік палає.
    За що українці б’ються проти ляхів
    Та заводять дружбу з слугами Аллаха?
    Вони ж люблять вашу
    цю схизматську віру,
    Мабуть,тільки лише в вигляді ясиру.
    Давно на Вкраїну поглядають ласо.
    А я дике Поле заселяв, тим часом.
    А ви, святі люди, де ви тоді були?
    По Січах сиділи та горілку дули?
    А тепер зібрались все добро нажите
    Все собі забрати, все собі лишити?
    Ні, повірте слову, що того не буде,
    Я із бунтом хлопів миритись не буду.
    Знаю, яка буде ваша Україна:
    Дуже скоро стане вона на коліна.
    Бо сусіди люду не дадуть прожити,
    Кожен схоче в неї пазурі встромити.
    Лиш одна надія на Річ Посполиту.
    Лиш вона Вкраїну зможе захистити.
    Зараз іще цього ви не зрозуміли,
    Бо вся Україна від Хмелю сп’яніла.
    Але час настане, ви мені повірте –
    Буде з того Хмелю голова боліти,
    Будете жаліти, долю проклинати,
    Тоді не забудьте і мене згадати.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Вікторія Лимарівна - [ 2020.02.19 14:43 ]
    Потяг час`у
    З несамовитою швидкістю потяг,
    не зупиняючись, мчиться вперед.
    Брами йому відчиняють, ворота.
    Тільки й бажає про зоряний злет.

    Потяг час`у в неймовірному русі
    лине в безмежність, зупинок нема.
    Десь там, далекий перон його змусить
    долю послати, зійшла щоб сама.

    Кроки відчутні її, зрушать струни:
    ті, що в душі задрімали колись.
    Подихом теплим нарешті врятують
    від самоти. Хтось прийшов, придивись!
    Двері до щастя відкрий, не барись!

    18.02.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Королева Гір - [ 2020.02.19 11:38 ]
    Тату
    Прийду до тата, сяду на порозі
    І все я розпитаю про життя,
    За мене він в молитві і в тривозі.
    Дорослий я, та для батьків – дитя.
    Пройдуся залюбки батьківським садом,
    Нап’юсь води з криниці досхочу,
    Торкнуся до лози із виноградом,
    Думками у дитинство полечу.

    ПРИСПІВ

    Таточку мій, тату дорогий,
    Я щиро тобі вдячний за науку,
    Уклін доземний ,любий мій, низький,
    Я тисну по-синівськи твою руку.
    Таточку мій, тату дорогий,
    Для мене ти – взірець в житті назавжди,
    Обов’язок свій виконав святий:
    Навчив іти дорогою лиш правди.

    Я вийду з татом у широке поле
    І пісню, як в дитинстві, заведу,
    Колише вітер жито, наче море.
    В шовкові трави в росах упаду.
    А сонечко зійде’ за небокраєм
    І поцілує потайки мене,
    Вівчар овець поведе в гори плаєм,
    Й зозуля з гаю в ліс кудись майне.

    ПРИСПІВ

    17.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (1)


  41. Сергій Губерначук - [ 2020.02.19 11:43 ]
    На тих бульварах, де зима й сніги…
    На тих бульварах, де зима й сніги
    давно розсілись по глибоких лавах,
    де в темних ліхтарях нічні боги́
    використовують вогні у власних справах,
    де зустріч неможлива ані з ким,
    окрім єдиної супутниці – розлуки,
    на тих бульварах я шукаю дім,
    якого номер – Ваші теплі руки.
    Вас ще чекаю, вигнаний на лід,
    на ковзанах думок своїх гуляю.
    Що я вчиню? який наступний хід?
    невже впаду – і більш не покохаю?..

    6 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 136"


  42. Тетяна Левицька - [ 2020.02.19 10:08 ]
    П'яна вишня
    Без тепла у травні втішно -
    плоду не рости.
    Як смаку не знаєш вишні, 
    то і не кортить.
    Скільки вишняку довкола
    зваблює вуста.
    Кисло, солодко, розколеш -
    кісточка пуста.
    Спробував - п'янка дозріла,
    сумнів поборов.
    Вишивав на шовку тіла
    хрестиком любов,
    гладдю почуття багряні -
    плетиво мереж,
    а на вишньому коханні
    ти поставив - хрест.

    19.02.2020р.





    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  43. Олександр Сушко - [ 2020.02.19 09:26 ]
    Їж!

    Сатири плуг, як масло правду оре,
    Нявчить котом розрізаний апломб.
    На пасовиську хмар поетів море,
    І з ложкою не менше за столом.

    Упроголодь любов така нервова,
    Поезія - дешева, наче гріш.
    Устав із ліжка - каша же готова!
    Жона старалась - не соромся, їж.

    Не бійся, салом важко подавитись,
    Сміливо жуй! Зніми тягар із пліч!
    Натоптаний живіт - це необхідність
    Для музи, що працює день і ніч.

    Нема в анорексичних поетесок
    Вогню. А у опуклих - навпаки.
    Дундук і я, бо змалечку - аскеза,
    Суворий піст, без м'яса мослаки.

    Голодний плач Ерато б'є по нервах?
    Діймає знов Евтерпина гнівба?
    Всі генії вагою від центнера,
    А вам від голодухи - швах! Труба!

    18.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  44. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.19 09:40 ]
    Гілка калини
    Гілка калини у білому цвіті,
    Ніби віночок дівочий весільний
    Гарний, пахучий, чистий і ніжний,
    Що прикрашає юну голівку.

    Гілка калини у літнюю пору,
    Наче маленький стібок пречудовий
    На вишиванці зеленій природи,
    Значить калинонька рясно зародить.

    Гілка калини під час падолисту,
    Наче червоне перлове намисто
    На жовто-багряній довгій сорочці,
    Яку дарувала калиноньці осінь.

    Гілка калини зимовими днями -
    Солодкі цілунки палкого кохання.
    Минають роки, буде їх іще скільки -
    Не зітруть красу калинової гілки.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.19 02:46 ]
    Весна кохання
    Днів осінніх, днів печальних
    Загубилися сліди.
    До моєї спочивальні
    Ти усміхнена прийди.

    І вростай у мене зрана,
    Ніби квітка золота.
    Хай розтуляться, мов рана,
    Чарівні твої вуста.

    Упаде краплина лунко,
    Мов німа сльоза розлук.
    Тятивою поцілунку –
    Твій і мій розтягне лук.

    Ерогенна зона шиї -
    Танець губ мого тепла.
    І серця обох прошиє
    Враз Амурова стріла.

    Сила пристрасного Бога –
    Нас в одне зіллє вона.
    Зрине в ніч солодкий стогін,
    Щастям виповнить до дна.

    Шаленітиме до рання
    Той вогонь, де квітне все…
    Йде весна, весна кохання
    І жагу у світ несе.

    18 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  46. Оксана Логоша - [ 2020.02.18 22:08 ]
    ***
    Там,помежи хмарин,
    Наче промінь надії-
    Чистий аквамарин-
    Боже небо синіє.

    Поміж шалу юрби,
    Де втопитися більш вірогідно,
    Посміхнеться тобі
    Перехожий.Чужий,наче рідний.

    Поміж темних рядків,
    Де світлінь опановує розум,
    Досить яду віків-
    Лише б не перевищити дозу,

    Лише б хмари - у дощ,
    Лише б серце- у віру й свободу,
    Покаяння-для прощ,
    Чисту думку-для мудрості плоду.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  47. Олександр Панін - [ 2020.02.18 21:01 ]
    Емоція
    Глибока філософія на мілині


    Як для мореплавця важлива
    лоція,
    так само архіважливо
    не діяти під емоціями…

    Емоції, почуття,
    пристрасті полум’яні,
    такі жадані,
    різки, зухвалі,
    такі небезпечні,
    Що грішні, що ґречні…

    Який жалюгідний будь-який
    розсудливий
    арбітраж,
    краще – п’янкий, шалений
    кураж!

    Нічого не буде до пуття
    без куражу,
    це зрозуміло
    навіть
    їжаку та моржу.

    Емоцій шал - це буря,
    це вихор,
    без розгулу емоцій -
    жодної втіхи.

    Такі емоції здатні
    створити пустелю,
    якщо раніше
    тебе саму
    не застрелять.

    Та я не можу крокувати
    стежкою обережною,
    бо від емоцій цілком
    залежна я…

    Емоція - пристрасть,
    пристрасть – емоція…
    Де мій дороговказ,
    де моя власна лоція?
    Де моя стежка,
    де моя лінія?

    Що краще: Пристрасті
    Буяння,
    чи індивідуальна
    Бастилія?

    Не має сенсу приборкувати
    власні жадання,
    бо я -
    це Персоніфікована
    Емоція:

    Любов та Кохання!


    2019 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  48. Алла Даниленко - [ 2020.02.18 20:16 ]
    Мы будем думать о своем - О мимолетном, неизбежном...
    Мы будем думать о своем -
    О мимолетном, неизбежном.
    А мимо пронесется мир
    И упоительный, и нежный.
    И страшный, буйный, как сирень.
    Но в чьем-то смехе, чьем-то крике
    Предстанет вдруг такой великий
    И невозможный Судный день.
    И все, что мы хранили молча,
    Что нас терзало по ночам
    Предстанет перед Божьей Сенью,
    К Его сияющим очам.
    1989


    Переклад

    Ми загадаєм щось своє,
    Щось швидкоплинне та не грішне.
    А повз, дивись, несеться світ,
    Цей вічний світ, п'янкий і ніжний.
    І страшний, буйний, як бузок.
    Допоки в чиємусь сміху, крику
    Предстане день -
    Такий великий і неможливий –
    Судний день.
    І зрозумієш: таємниці, ті,
    Що сховав, про що змовчав,
    Поставиш раптом перед Богом,
    Відкриєш все його очам.
    2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  49. Козак Дума - [ 2020.02.18 19:53 ]
    Світлофор
    Тільки вийду за поріг –
    попереду сто доріг,
    а на кожнім перехресті
    світлофори угорі.
    Мають гарні кольори,
    та всього їх лише три:
    жовто-, зелено- червоні –
    майорять для дітвори.

    Всім це правило відоме,
    не піддамся куражу –
    я до школи вранці з дому,
    я до школи вранці з дому
    йду спокійно, не біжу!

    На «червоний» – зупинюсь,
    вліво-вправо подивлюсь,
    приготуюся на «жовтий»,
    не спішу і не барюсь!
    Підморгнув мені в упор
    мій порадник-світлофор
    і «зелений» загорівся –
    я крокую мов сеньйор!

    Всім це правило відоме,
    пам’ятай його як слід,
    що зі школи і додому,
    що зі школи і додому –
    на «зелений» перехід!
    Що до школи вранці з дому
    і зі школи знов додому –
    лиш по «зебрі» перехід!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  50. Тетяна Роса - [ 2020.02.18 16:56 ]
    Спокуса
    Пітьма казала: «Не плач, дитино.
    Углиб не видно. Ховай огидне
    У серця прірву.
    Я там незримо. Воно не зрине.
    Воно зі мною неначе рідне.
    Ніхто не вирве.
    Розправиш крила – лети угору.
    А ми у серці, на самім денці,
    Завжди з тобою.
    Люби, дитинко, плекай потвору:
    Як ніж у берцях, як гострі скельця
    Вона для бою.
    Поглянь навколо. Одне будяччя:
    Куди не кинь ти – самі імпринти.
    Ти – королева.
    Мізерність мріє знайти нестачу
    На дні у пінти, у лабіринтах,
    у пащі лева.
    У тебе ж - велич у кожнім кроці,
    Чутливі нерви доньки Мінерви,
    Політ- орлиці.
    Дрібним ти наче більмо у оці
    Могли б - то зжерли, нікчемні черви,
    Бо заздрі й ниці.»
    Дивлюсь у очі – а там на троні
    Криві дзеркала, а в них лекалом
    бундючні риси.
    Кажу: «Відкрий-но свої долоні.
    Що там сховала?» А там овалом
    Клеймо нарциса…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7