ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.07.05 12:46
У дурня аж дзвенить у лобі,
Сховала маска розум, ніс.
Тепер носи її до гробу -
Намордник намертво приріс.

А ще сідай, пиши віршата
І глипай мовчки за вікно.
Для мене ж ця гультяйська влада -

Домінік Арфіст
2020.07.05 12:31
Диво сталося вночі – над горою за селом пролетіла величезна вогняна птаха і загубила перо… Його підібрав удосвіта маленький пастушок Стасик і обпік собі ліву руку. Відтепер його стали кликати Вогником і він почав розуміти мову тварин. Перо з часом охололо

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки

Олександр Сушко
2020.07.05 07:17
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зрад

Олена Балера
2020.07.04 19:45
Коли дивлюсь услід красуні тій,
Жорстокість милої ятрить мене.
Я думаю: яка з-поміж стихій
З’єднала вроду й серце крижане?
То не земля: вона й висот сягне,
І не вода: вогнем любов зоріє.
Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
І не вогонь, бо не палають

Євген Федчук
2020.07.04 19:17
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до

Роксолана Вірлан
2020.07.04 18:12
Зазорена у цю ріку,
Струмій на хвилі неподатливій...
Усе життя на волоску
І попри вирви чорні й патові,

Оце дивися тут і мрій,
І не дозволь собі не мріяти.
Он поле із- під житніх вій

Олександр Сушко
2020.07.04 18:02
Я - сірома скромна, не з тузів,
Тож під серцем заповіді Божі:
В рай пускають навіть без трусів,
А у владу - виключно за гроші.

На горба народу Мойша "гопс!",
Скликав до корита всю родину.
В шахрая життя - країна Оз,

Олександр Панін
2020.07.04 15:19
Вже потвори нічні не гарчать,
Кришталевий зірок передзвін…
Тихо, ніжно співає дівча –
Спить Коханий – єдиний, один.

***

"Я кохаю тебе, Дорогий,

Сергій Губерначук
2020.07.04 13:52
Мов гілочка плакуча,
ти тулишся до мене,
але під нами – круча,
в ній глибина – шалена,
неміряна тривога,
невиказана правда,
немов життя без Бога
чи доля безпорадна!

Микола Соболь
2020.07.04 07:58
Комусь болить на фронті кожна втрата.
Залита кров’ю – матінка-земля.
Двохсотими вертаються солдати.
Під артою* здригаються поля…

Плодить війна сиріт і вдів без ліку.
Тобі було півкроку до мети…
На милицях йде площею каліка –

Ярослав Чорногуз
2020.07.04 05:45
Вночі легкий вітрець несе
І прохолоду, і розраду.
Затихло на алеях все,
Лиш місяць бродить понад садом.

Вгодований і повний він,
І як солодку вату – лиже
Довгасту хмарку в темряві…

Євген Федчук
2020.07.03 19:30
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої

Іван Потьомкін
2020.07.03 10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сергій Губерначук
2020.07.03 10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.

Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:

Тетяна Левицька
2020.07.03 08:59
Дай руку, сонце, і іди за мною,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день  за гріх.

Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола  сонця половину,

Ігор Деркач
2020.07.03 07:35
Що у світі діється...
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.

***
Знаємо, що коїться:

Микола Соболь
2020.07.03 06:55
Радій сьогоденню.
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,

Дума Козак
2020.07.02 22:43
Два яблука дитя тримало,
на вигляд гарних і смачних.
Гостинець де воно дістало,
не відав я, та то не гріх.
Звернувся щиро до малого, –
Одне дай яблучко мені.
Поглянув той з-під лоба строго,
примружив очі враз ясні

Євген Федчук
2020.07.02 19:00
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці

Оксана Логоша
2020.07.02 16:55
От і душа,здається, відцвіла.
Прив*ялив вітер запашні покоси.
І щось у ній по-іншому голосить.
І не рятують ні дощі,ні роси.
Але ж була? А чи ж була?

Стомилася,напевно, і на мить
Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,

Ігор Федів
2020.07.02 14:44
Глибоко у душі"… На скільки це глибоко?
А за красивими словами – пустота…
І не болить душа, коли не бачить око,
Або тяжіння не пускає в небеса.

Колекція гріха затягує в болото,
І доля має пульсувати у імлі,
Міняє дії щирі на омани злото,

Марія Дем'янюк
2020.07.02 13:35
Хто слова породив,
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?

Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється

Тетяна Левицька
2020.07.02 11:06
Ця жіночка на більше заслуговує.
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить у пуантах на краю безодні.

Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,

Сергій Губерначук
2020.07.02 09:01
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.

Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила

Микола Соболь
2020.07.02 08:33
Молитвами тихими,
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…

Іван Потьомкін
2020.07.01 22:15
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня. История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием... Но в отл

Олександр Сушко
2020.07.01 22:06
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь

Ігор Деркач
2020.07.01 21:06
Їм юшку і плюю на щі,
копаю ямище глибоке...
ачей, на мене у кущі
чатує лихо косооке.
Чи то Яга, чи то Кощій –
не мають спокою народи,
то пограбує лиходій,
а то – опричники-уроди.

Ігор Шоха
2020.07.01 20:47
Звикаємо до сарани
в саду-городі та етері,
у бувшому есересері.

А от на палубі війни
перемагають гризуни –
щурі-сусіди на галері.

Ніна Виноградська
2020.07.01 20:34
Останні їхні погляди на світ,
На день серпневий, сонечко і друзів…
Минуло стільки непривітних літ,
Які тримають всіх нас у напрузі.

І моляться услід їх матері,
Батьки схиляють голови донизу.
Сини не прийдуть вранці, на зорі,

Євген Федчук
2020.07.01 20:30
Ми вже другий десяток розміняли,
А дехто ще продовжує кричать,
Що можем ми за гарний кусень сала
І Україну – матінку продать.
Що нації такої не існує,
А наша мова – діалект і все.
І нами то Америка керує,
А то Росія звільнення несе.

Віктор Кучерук
2020.07.01 17:11
Усе минає… І відпустка теж
Розтанула, як блискітки у піні, –
З’явилася і зникла, мов кортеж,
Виблискуючих спинами дельфінів.
Ну, ось і все – зоріють небеса,
Освітлюючи сяйвом темні води, –
Розлуки смуток душу пронизав
І гіркотою обволік зісподу.

Олександр Панін
2020.07.01 16:47
Скрегіт у воріт парадних,
Наче навмання,
Вдерся в них Ковбой,
нахабно
він жене Коня!

"Гей, Ковбой! В лиху годину!
Ти що, "з конопель"?

Ніна Виноградська
2020.07.01 16:30
Той день сміявся голосом твоїм,
Яснів твоєю усмішкою, друже.
Коли з небес озвався звучний грім,
На дощик ми дивилися байдуже.

Світило сонце із твоїх очей,
А мокре листя стиха шелестіло –
На відстані душі твоє плече

Ніна Виноградська
2020.07.01 16:22
Болить ріка і заболіло небо,
Дощами з хмар течуть мої жалі.
То, може, по життю мені так треба
Злетіти вгору, впасти до землі.

Загоївши свої синці і рани,
Від сліз у зморшках залишити сіль,
Тужити за минулим і коханим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Олег Прусак
2020.06.11

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Володимир Книр - [ 2020.07.05 17:51 ]
    Євреєвбивча євгеніка
    Євреєвбивчою єдина є євгеніка -
    євроєвгеніка єфрейтора-євгеніка.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Сушко - [ 2020.07.05 12:32 ]
    Не лізь
    У дурня аж дзвенить у лобі,
    Сховала маска розум, ніс.
    Тепер носи її до гробу -
    Намордник намертво приріс.

    А ще сідай, пиши віршата
    І глипай мовчки за вікно.
    Для мене ж ця гультяйська влада -
    Поганий сон, дурне кіно.

    Ані душі, ні інтелекту,
    Одна ротяка , наче вир.
    Мене у цю манили секту,
    Давали камінь-Алатир,

    Пегасові - у зразах лати,
    А музі - лахи голубі.
    Одна умова: не гарчати...
    Та ця умова - для рабів,

    Для зомбі сонних (це не жарти!),
    Не для таких як я - о ні!
    Колега здався, вліз у владу,
    В жирок вгорнувся, запанів.

    P.S:

    Хоч влада - пряник, пахлава -
    Вже краще чи тюрма, чи плаха.
    Бо від чортяки булава,
    Від біса шапка Мономаха.
    05.07.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.07.05 09:05 ]
    Пісенька про прийми
    А ти ж мною шила,
    шила-вишивала
    мережані рушники,
    лєнти й покривала.

    Потім з світу зжи́ла,
    жила-виживала.
    Дала в руки клумаки
    і скибочку сала.

    Я пішов по світу
    темними путями.
    Поки свитку обідрав –
    повернувсь до тями.

    І матка сміються,
    і татко регочуть:
    "Тілько, синку, піввідра
    йти у прийми хочуть!"

    8 листопада 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 278"


  4. Олена Балера - [ 2020.07.04 19:39 ]
    Amoretti. Сонет LV (переклад з Едмунда Спенсера)
    Коли дивлюсь услід красуні тій,
    Жорстокість милої ятрить мене.
    Я думаю: яка з-поміж стихій
    З’єднала вроду й серце крижане?
    То не земля: вона й висот сягне,
    І не вода: вогнем любов зоріє.
    Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
    І не вогонь, бо не палають мрії.
    Потрібно іншу віднайти стихію,
    Що їй життя дала. Небесна синь!
    Дивитись в небо дівчина воліє,
    А розум прагне вишньої краси.
    Нехай красуня, мов свята блакить,
    У серці милосердя воскресить.


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.83)
    Коментарі: (3)


  5. Євген Федчук - [ 2020.07.04 19:11 ]
    Легенда про острів Хортиця
    З прадавніх літ лежить серед Дніпра
    Великий острів - Хортицею зветься.
    Немов природи надзвичайна гра,
    В яку ріка віками з шумом б’ється.
    Високії гранітні береги,
    Могутні скелі хвилі ті стрічають.
    Шумить Дніпро. Йому не до снаги
    Тих скель здолати. Тож і оминає,
    Струмує, невдоволено бурчить,
    Але не в змозі що-небудь зробити.
    Та і до моря надто вже спішить,
    Щоб свої води в нього швидше влити.
    Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
    Який казковим дехто називає,
    Який важким напруженим кільцем
    Дніпро могутній скільки літ стискає?
    Говорять, в давні – давні вже часи,
    Як Бог ще тільки брався до роботи,
    Коли тропічні скрізь росли ліси
    І всяка нечисть повзала в болотах,
    Коли з-під рук Всевишнього зійшли
    На Землю дивні монстри величезні
    І боротьбу за зверхність повели,
    Шматрали здобич кігті, наче леза.
    Їх розвелось до біса на Землі,
    Що аж вона від їх ходи двигтіла,
    Водились і великі, і малі,
    Все пожирали, ще і ще хотіли.
    Господь злякавсь,
    що монстри все пожруть
    І не лишиться на Землі нічого,
    Тож з залишків якихось, може буть,
    Він сотворив хорта на диво злого.
    Гасав той хорт по луках, по лісах,
    Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
    І лиш кістки хрумтіли на зубах,
    Коли вдавалось щось уполювати.
    Вже й динозаври зникли назавжди,
    Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
    Лишились їх кістки та десь сліди
    І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
    Пора б з хортом покінчити, мабуть,
    Він все зробив,
    для чого Бог призначив.
    Та він забув. Чому б і не забудь,
    Як за ділами спокою не бачив?
    А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
    Широкий степ розкинувся навколо,
    Річки до моря води з гір несли,
    Здавалось, їм кінця нема ніколи.
    Голодний хорт дрібноту вже ловив,
    Набігається, доки щось впіймає
    Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
    Бува, аж річка зовсім висихає.
    А з того й в морі меншає води.
    Побачив Бог: щось діється не теє,
    Поглянув по Землі туди – сюди,
    Уздрів хорта, що бігає землею.
    Згадав, навіщо він його створив
    І бачить, що потреба в нім віддала,
    А той якраз дніпрову воду пив,
    Коли на нього Божа воля впала.
    І хорт відразу весь закам’янів,
    Завмер навіки поміж берегами,
    Дніпро могутній навпіл розділив,
    Упершись міцно скелями – ногами.
    Так і стоїть донині острів тут,
    Подій минулих мовчазливих свідок.
    Не вирватись йому з гранітних пут,
    Нікому в світі всього не повідать.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  6. Роксолана Вірлан - [ 2020.07.04 18:38 ]
    Завжди мрій

    Зазорена у цю ріку,
    Струмій на хвилі неподатливій...
    Усе життя на волоску
    І попри вирви чорні й патові,

    Оце дивися тут і мрій,
    І не дозволь собі не мріяти.
    Он поле із- під житніх вій
    Росу викочує...на вигрітих-

    Під сонцем денним - валунах,
    Всепоходжає дух ясминовий.
    Летить зозуля лугова,
    Шумлять крізь небо сни і виринув

    Чортополоху гострий лист.
    Тече до зір і розгортається
    Усенький, цього світу, зміст...
    І творчий спах і божі нариси.

    Понапувалися з криниць
    Води студеноі та чистоі
    І повний місяць білолиць,
    І дуб, що під вітрами вистояв.

    Блавату синій- синій рій
    залоскотав осердя літові.
    А ти під вічностями мрій
    І не дозволь собі не мріяти.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  7. Олександр Сушко - [ 2020.07.04 18:14 ]
    Все що маю


    Я - сірома скромна, не з тузів,
    Тож під серцем заповіді Божі:
    В рай пускають навіть без трусів,
    А у владу - виключно за гроші.

    На горба народу Мойша "гопс!",
    Скликав до корита всю родину.
    В шахрая життя - країна Оз,
    В роботяги - маска карантинна.

    Завтра в цебро голову встроми
    І сховайся у глибокій ямі.
    Головне - аби в країні мир
    Хоч із чортом, хоч із москалями.

    Бо для бевзя влада - пуп бажань,
    А держава - десь далеко, скраю...
    Світиться у мороці душа -
    Це єдине, люди, що я маю.

    03.07.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Книр - [ 2020.07.04 17:22 ]
    Енергійна екзекуція
    Енергійна екзекуція есерів -
    екзотичний екзорцизм есересерів.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Панін - [ 2020.07.04 15:46 ]
    Пісня для Коханого

    Вже потвори нічні не гарчать,
    Кришталевий зірок передзвін…
    Тихо, ніжно співає дівча –
    Спить Коханий – єдиний, один.

    ***

    "Я кохаю тебе, Дорогий,
    Я від втоми – твоє укриття.
    Кожний порух Коханого – мій,
    Кожний подих – це трунок життя.

    Поцілую - забудеш печаль,
    Я – в пустелі струмочок води.
    Божеволіють сотні дівчат,
    Та Кохання моє – назавжди.

    Милий Друже, я – ніжна лоза,
    Твій божественний стан обійму,
    Буду в битві надійна броня,

    А загинеш – з тобою помру.
    Заколисує пісня моя,
    Я Кохаю, Тобою живу."


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.07.04 13:13 ]
    Мов гілочка плакуча…
    Мов гілочка плакуча,
    ти тулишся до мене,
    але під нами – круча,
    в ній глибина – шалена,
    неміряна тривога,
    невиказана правда,
    немов життя без Бога
    чи доля безпорадна!
    Пере́д немає ходу,
    назад не повернуся!
    Але в таку погоду
    я вуст твоїх торкнуся –
    хай та́м єдиний вихід,
    і там єдина про́ща,
    де ми і сльози тихі,
    і туга найдорожча.

    16 січня 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 183"


  11. Микола Соболь - [ 2020.07.04 07:45 ]
    Кожному своє
    Комусь болить на фронті кожна втрата.
    Залита кров’ю – матінка-земля.
    Двохсотими вертаються солдати.
    Під артою* здригаються поля…

    Плодить війна сиріт і вдів без ліку.
    Тобі було півкроку до мети…
    На милицях йде площею каліка –
    Північні це накоїли «брати».

    Йодує біль мені у свіжій рані.
    Для росіяна прощення нема!
    В кровиці навіть небеса багряні.
    Юртує люта у душі зима…

    Сьогодні міни накривали «бати»,
    Осколок брату зрізав пів руки…
    А ти диплом російський сміла взяти
    З орлом двоглавим дуже залюбки.
    04.07.20р.
    *Арта – артилерія.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.04 05:11 ]
    Світиш
    Вночі легкий вітрець несе
    І прохолоду, і розраду.
    Затихло на алеях все,
    Лиш місяць бродить понад садом.

    Вгодований і повний він,
    І як солодку вату – лиже
    Довгасту хмарку в темряві…
    Картину згадую Куїнджі*.

    Де барви місяця ясні
    Були так змішані уміло,
    Що він ярів на полотні,
    Немов лампадка підсвітила.

    Неначе ти у вишині
    Тримаєш світ оцей в долоньці.
    І світиш у житті мені
    Ясніше місяця і сонця.

    *Архип Куїнджі – відомий український і російський художник, автор картини «Місячна ніч на Дніпрі».

    4 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  13. Євген Федчук - [ 2020.07.03 19:40 ]
    Легенда про три гори
    Стоять у Призов’ї три могили.
    Найменша називається Корсак
    Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
    Та ще середня Синя, чи Токмак.
    Я вам легенду хочу розповісти
    Про три високі степові гори.
    Було то у часи прадавні, звісно,
    Якоїсь невідомої пори.
    Іще степів у цих краях не було,
    Сарматське море хлюпотіло скрізь,
    Вітри морськії в усі боки дули
    І лиш морськії коники паслись.
    А біля моря в ті часи далекі
    Жило три брата - ненажери три.
    Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
    Завжди одне: жери, жери, жери.
    Зібрались якось усі три докупи
    Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
    По всій окрузі неймовірний тупіт
    Зчинили, розігнали всіх зівак.
    Зустрілись, сіли, сперечатись стали
    Хто все – таки найбільший з ненажер.
    Один кричить: «Я їм – мені все мало.
    З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
    Другий собі: «Я снідати сідаю,
    Дві череди одразу по щоках,
    Ще й озерцем добрячим запиваю
    Аби лиш заморити черв‘яка !»
    А третій: «Я і море можу випить
    Аби було що, власне, запивать!”
    Кричать, давай один другого сіпать
    І кулаками в черево штовхать.
    Вже аж упріли з суперечки тої,
    Нарешті старший каже: «Підождіть!
    Давайте трохи, браття, заспокоймось,
    Бо так нам суперечки не рішить».
    Я пропоную влаштувать змагання,
    Хто вип’є з моря більше всіх води
    Той буде мати «Ненажери» звання.
    Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
    От першим взявсь Бельмак із моря пити,
    Він , як найстарший, право таке мав.
    Не став далеко з берега ходити
    На мілині хлебтав уже , хлебтав.
    Роздувся весь і став такий високий,
    Що на братів дивився згори вниз.
    Та море все – таки іще глибоке.
    «Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
    Узявсь Токмак за братом воду пити,
    Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
    Але ніяк не може він налити
    Те ненаситне черево своє.
    Вже перепив далеко свого брата
    Роздувся дуже, як гора вже став,
    Але ніяк не хоче припиняти,
    Щоб менший брат його не перегнав.
    Та черево все ж не бездонна бочка.
    І бачить він, нарешті, що ніяк
    Йому вже не зробити і ковточка.
    В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
    Продовжив справу, що брати поча́ли.
    А ті таки добряче попили,
    Аж море меншим і мілкішим стало
    І береги вже ген аж де були.
    Тож довелось на південь дибуляти
    Аби залізти у морську глибінь
    І там уже братів перепивати.
    Такий уже був хитруватий він.
    Сів у воді і ну її хлебтати,
    А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
    Та не догнав і старшого він брата
    Ковток зробив і з нього вже тече.
    Дивився Бог на всю оту розвагу
    Та дивувався з дурнів отаких,
    А далі взяв і усіх трьох одразу
    Перетворив з живих на камя‘них.
    Від моря ж і третини не лишилось
    Отак брати із нього попили,
    Розділене до того ж на частини.
    Кавказ одну з них - Каспій відділив.
    Дві інші – то Азовське й Чорне море
    Лишились про цю сторону хребта.
    На північ степ простягся неозорий,
    Що утворився завдяки братам.
    Вони ж зостались кам’яним громаддям
    Стирчати вічно серед цих степів.
    А дощ і вітер їхні схили згладив,
    А час травою – муравой покрив.
    Ще Бог велів, аби вода верталась
    З бездонних черев в глибочінь морську,
    Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
    Прибоєм пробігалась по піску.
    І з гір побігла випита водичка
    До моря, звідки випита була.
    З могили Корсак така ж сама річка
    У море у Азовське потекла.
    З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
    Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
    А з Токмака найбільше річок ллється,
    Бо був із найненаситнішим нутром.
    І Берда, й Конка, і ріка Молочна
    З ції гори початок свій беруть.
    Течуть і інші, якщо бути точним,
    Та води мало у собі несуть.
    Стоять в степу на дні колишнім моря
    Ті три гори – ті ненажери три.
    Ну, звісно, серед гір вони не гори,
    Але для степу таки три гори.
    Нагадують нам про часи прадавні.
    І, наче добре завчений урок,
    Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
    Щоб їх не повторити помилок .


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  14. Таня Тарасюк - [ 2020.07.03 19:10 ]
    Думка
    цей манір яким дихаєш
    ця римованість голосу тиші
    і простору в закутках меж
    ці думки які живуть в звивинах
    стукіт живий із грудей
    погляду хмурена синява
    чи то карих задума очей
    Ти нічого із нього не виріжеш
    своїх недоліких (а, скоріше - плюсів)
    не сховаєш і не забереш
    це як карма
    чи момент із твоєї історії
    ти можеш сказати будь-що
    але ж думка це буде все та
    але що тобі із зміни своєї
    Зовнішньої
    бо манір яким дихаєш
    інші слова на вустах
    а римованість голосу
    а розмови із тишею
    Ти людина ота та ж сама
    тільки думка інша у звивинах
    І що інше є щось
    крадькома
    у очах

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Володимир Книр - [ 2020.07.03 18:56 ]
    Дарма
    Дарма десь демонструються дебати,
    де декого дають дурним довбати.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  16. Іван Потьомкін - [ 2020.07.03 10:10 ]
    Езоп
    Багатий і давно уже не раб,
    Уславлений мудрістю повсюди,
    Езоп де тільки вже не побував.
    От тільки в Дельфах не довелося бути.
    І ось він там. І як повсюди байкою частує.
    Та якось тут не так, як всюди.
    Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
    Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
    Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
    «Скупі ви! Живете не так, як інші.
    Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
    «Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
    «Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
    Я теж одвідав рабства.
    Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
    Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
    Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
    Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
    «Якщо цей мудрагель піде од нас,
    То на весь світ ославить Дельфи.
    Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
    Так порішили всі старійшини дельфійські.
    І не вступали в пересуди з байкарем,
    А все зробили тишком-нишком:
    Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
    І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
    І присудили незвичайну смерть йому:
    Самому кинутись зі скелі в прірву.
    ...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
    Байку про доньку, що збесчестив батько:
    «Краще б я дісталась ста чоловікам,
    Аніж тобі, негіднику, одному».
    Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
    Сказав і кинувся у вічність.

    Р.S.
    За смерть одного мудреця
    Чума прибрала згодом всіх дельфійців.









    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.07.03 10:04 ]
    Педагоґічне
    Велика криса* не їла рису,
    а виключно целофан.
    Жила на світі в одній кобіті,
    що влізла у сарафан.

    Попереду довгі роки вигна́ння
    на каторгу у Сибір,
    плювати, у ній жевріє останнє:
    її хромосомний добір.

    Якби ту кобіту до страти пришито,
    це б був правовий екстенсив.
    Тому у криси крамольні риси –
    плакатно-надійний курсив!
    ____________
    * щур

    2 грудня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 146"


  18. Тетяна Левицька - [ 2020.07.03 08:50 ]
    Світи мені
    Дай руку, сонце, і іди за мною,
    не обертайся на презирство й сміх.
    Хто судить всіх не відчуває болю,
    і не вмирає кожен день  за гріх.

    Хай кине камінь той в крилату спину,
    хто не злукавив навіть у думках.
    Я відколола  сонця половину,
    аби світило де страждання, крах.

    Де морок й сонця не було улітку,
    в зимові, весняні й осінні дні.
    Ти спалахни, я не боюсь осліпнуть,
    хоч крила обпалю, світи мені.

    Зігріюсь вогником, промінням сонця
    і вистачить на всіх твого тепла.
    Лиш заясни, щоб на ді мною знов ця
    розсіялася темряви імла.

    Як можна жити, сонечко, без тебе?
    Ховати відчай у пітьмі сирій.
    У вирвище не провалилась ледве
    шукаючи осяяння надій.
    04.07.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (3)


  19. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.07.03 08:56 ]
    У Купальську ніч кохання
    У вишиваних сорочках
    Хтось кружля біля ставочка
    В хороводі у танку.
    По воді пливуть віночки,
    Теплі хвилечки хлюпочуть
    Та ще й пісеньку дзвінку

    Хтось співає так чудово,
    Ватра запалала знову -
    Сліпне темрява нічна.
    І горить вогонь до рання
    У Купальську ніч кохання,
    Яка доленьки єдна.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Деркач - [ 2020.07.03 07:42 ]
    Побрехеньки
    ***
    Що у світі діється...
    Зайві ще надіються,
    що оклигають живими
    із болячками своїми,
    поки десь подінуться.

    ***
    Знаємо, що коїться:
    пандемія множиться
    майже до межі тієї,
    поки у фармакопеї
    бариші освоються.

    ***
    А у нашій темені
    глитаї упевнені.
    І хоча надій немає,
    майже кожен довіряє
    окаянній зелені.

    ***
    Гавкало, кувікало,
    здибало, що їхало...
    по дорозі у Європу
    упіймали гепу й допу,
    а були канікули.

    ***
    Бацька кудкудакає,
    уряд «перетрахує»...
    а у Пуцьки – перемир’я...
    у орла линяє пір’я –
    бімбою помахує.

    ***
    Пу лякає націю,
    Зе – свою парафію,
    ну, а Ме і Ко° готує
    до нового сабантую
    всесоюзну мафію.

    ***
    Ідемо пустелею
    за Мойсеєм-Зелею.
    Каже Настя, – як удасться...
    Та буває, що – на щастя,
    бути пустомелею.

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Микола Соболь - [ 2020.07.03 06:57 ]
    Відчуття
    Радій сьогоденню.
    Довкола безмежна блакить
    і думка про вічне летить,
    здається буденно…
    А ми? Не відчули.
    Як всесвіт торкається нас
    його необтяжливий глас –
    трембіта гуцула,
    сопілка в долоні,
    маленькій руці пастуха
    пред нею і вітер стиха
    і сипле на скроні
    ледь-ледь нам помітні сніги,
    але нам усе до снаги
    ми ситі сьогодні…
    А завтра?
    03.07.20р.
    Картинка з інтернету


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Дума Козак - [ 2020.07.02 22:50 ]
    Iз осудом не поспiшайте
    Два яблука дитя тримало,
    на вигляд гарних і смачних.
    Гостинець де воно дістало,
    не відав я, та то не гріх.
    Звернувся щиро до малого, –
    Одне дай яблучко мені.
    Поглянув той з-під лоба строго,
    примружив очі враз ясні
    і понадкушував нечуло
    обидва яблука мерщій.
    Ділить не хоче, промайнуло,
    малюк смачний добуток свій.

    Але хлопчина зиркнув знову
    із-під своїх пухнатих вій
    і, не говорячи ні слова,
    мені простяг дарунок свій.
    – Беріть оце, воно смачніше, –
    спокійно вимовив малюк
    і лише в цілковитій тиші
    лунав сердець шалений стук…
    Не поспішайте засудити
    по перших проявах чогось,
    навчити можуть навіть діти,
    жаліти щоб не довелось!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  23. Євген Федчук - [ 2020.07.02 19:50 ]
    Легенда про Каховське море
    Каховське море, хвиля в берег б’є,
    Пінявий слід лишає за собою.
    Кигичуть чайки десь над головою,
    А вранці сонце із води встає,
    І враження, немов то, справді, море,
    Таке ж безмежне, як і всі моря.
    Та відчуттям не варто довірять:
    Оманливі чарівні ці простори.
    Коли тут ріс, як море, очерет,
    Ховаючись розлив Дніпра широкий.
    Тут розбігався він у різні боки,
    Немов стомився бігти уперед.
    І сотні більших-менших островів
    Ховались в тих безмежних очеретах.
    І таємниць заманливі сюжети
    Великий Луг від чужаків таїв.
    Колись тут панували козаки.
    Томаківку чи Базавлук, гадаю,
    Сьогодні кожен українець знає,
    Хоча з тих пір пройшли уже віки.
    Та крім козацьких січей на Лугу
    Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
    Їй очерети заміняли стіни,
    Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
    Вона про все, що бу́ло пам’ятала
    І свято славу нашу берегла.
    І ми були доки, вона жила,
    Бо за народ із нею себе мали.
    Віками нас старалися змінить:
    Вбивали, били, голодом морили,
    Та з пам’яттю ми зберігали сили
    І далі як народ єдиний жить.
    Тоді за душу нашу узялись.
    Ті, що народ наш прагнули скоротити.
    І нашу мову захотіли вбити
    І з нею те, чим ми жили колись.
    Та знов нічого з того не виходить:
    Живе і мова, і душа живе,
    Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
    І заново убите все відродить.
    Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
    Викреслювали, гудили, стирали,
    На пам’ять дружно в плавнях полювали,
    Та де її в тих заростях зловить!
    Вони звідсіль – Вона з другого боку
    І лиш луною голосне : «Пугу!»
    Нелегко на Великому Лугу
    Впіймати щось. Не видно за два кроки.
    Палили плавні – хай вона згорить,
    Та очерети знову відростали,
    І, як раніше, пам’ять зберігали,
    Щоб міг народ народом далі жить.
    Від тих невдач зібралися охочі
    І стали собі думати й гадать,
    Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
    Аби лиш не мозолила їм очі.
    Сиділи довго, радилися все.
    Вже ж і вбивали, гнули і палили
    Здавалось би: усе як слід робили,
    Та так невдало, що їх аж трясе.
    І тут хтось думку висловив таку:
    - А може ми утопим її в морі?
    Затопим усі ці плавневі простори,
    Як загородим десь Дніпро-ріку.
    І всі ті січі, вся козацька слава,
    Якими Пам’ять до цих пір жива,
    Підуть під воду. Буде голова
    Спокійна. І спокійно будем править.
    Сподобалась ця думка. І вони
    Мільярди вклали і таки зробили:
    Дніпро в Каховці перегородили
    При допомозі греблі, як стіни.
    Втопили кращі чорноземи світу
    І шахти, що вода їх залила.
    Така вже злість на Пам’ять в них була,
    Що були ладні аби що зробити.
    І розлилося море навкруги,
    Сховавши слави нашої простори .
    «Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
    Раділи з того наші вороги.
    Дарма раділи, дивлячись на воду,
    Бо Пам’ять залишилась у нас.
    Не можна вбити те, що увесь час
    Живе у серці цілого народу.
    А море що? Сьогодні воно є,
    А завтра – хто зна, може і не буде?
    Зробили люди і зламають люди
    Це нерозумне дітище своє.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  24. Оксана Логоша - [ 2020.07.02 16:13 ]
    От і душа,здається,відцвіла...
    От і душа,здається, відцвіла.
    Прив*ялив вітер запашні покоси.
    І щось у ній по-іншому голосить.
    І не рятують ні дощі,ні роси.
    Але ж була? А чи ж була?

    Стомилася,напевно, і на мить
    Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,
    Коли для неї знову хтось заграє
    Чи листопадом,хугою,розмаєм.
    І-заболить. Ох! заболить...







    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Федів - [ 2020.07.02 14:13 ]
    Глибоко
    "Глибоко у душі"… На скільки це глибоко?
    А за красивими словами – пустота…
    І не болить душа, коли не бачить око,
    Або тяжіння не пускає в небеса.

    Колекція гріха затягує в болото,
    І доля має пульсувати у імлі,
    Міняє дії щирі на омани злото,
    Яке дарують люду голі королі.

    Але чекаємо такого подаяння,
    Маніпулюючи душею у пітьмі,
    Не помічаємо дороги покаяння,
    Коли щезаємо туманом у юрмі.

    А що там у душі, на скільки це глибоко?
    У вимірі буремному чи одиноко
    Живе ілюзія?.. Надії течія!

    І доля поведе у небеса високо,
    Емоція дає енергію потоку,
    Коли тікає марнота і суєта.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  26. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.02 13:32 ]
    ***
    Хто слова породив,
    І що це за диво:
    Чому слово "матуся"
    Сяє грайливо?

    Доброусмішка світла
    На обличчі від "тато",
    І серденько сміється
    Золотистокрилато.

    Слово "брат" і "сестра" -
    Найясніші у світі:
    І дитинства всміхаються
    Сонячні миті.

    І солодке та стишенне
    Слово "коханний" -
    Веселкове барвистя,
    Різноцвіття жадане.

    Оберемок проміння
    Пригорну до душі:
    Слово ніжне "синочок"
    Світлом лльється в тиші.

    Хто й коли, невідомо,
    Створив ці слова,
    Але сила у них
    Надзвичайна, жива.

    Ясне "дякую" птахою
    В небо здійметься,
    І почуєш серденьком
    Як Всесвіт озветься....



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.07.02 11:41 ]
    Подрузі
    Ця жіночка на більше заслуговує.
    усмішка сонячна і очі чудотворні.
    По віденські з вершками чорну каву п'є
    і ходить у пуантах на краю безодні.

    Пряде із кужеля лавандорунні сни,
    і дістає з криниці сивини тумани.
    Летить голубкою у вогнище війни,
    щоб піснею забинтувати серця рани.

    У затишній домівці кактуси ростуть:
    гортензії, клематиси і орхідеї.
    В письмовім зошиті - безсоння каламуть,
    згорьованих катренів ямби і хореї.

    Усе життя на пожовтілих сторінках,
    загублені світи, осанна і наруга.
    Її душа росиста на семи замках,
    не впустить - обпеклась, ні ворога, ні друга.

    02.07.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  28. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.07.02 09:51 ]
    Літечко в зеніті
    Співать вже перестали солов"ї,
    Лише зозулине ку-ку ще чути.
    І то недовго залишилось їй
    Літа всім рахувати в свята й будні.

    Бо до зеніту літо наближа
    Свій хід, Петрові батоги розквітли
    І достигають пшениці й жита
    Та радують усіх зерном дорідним.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.07.02 09:38 ]
    Хай кожен день, мов скромна ікебана…
    Хай кожен день, мов скромна ікебана,
    мов невигадливий орнамент на підлозі,
    хай ні на мить мене в твій дім не звано,
    коли б не йшов ти – я стою на розі.

    Можливо, я свій сором загубила,
    коли найперше ці зустріла очі.
    Нехай щодня так скромно я любила,
    бо й ти вигадував приходити щоночі.

    Як вабить ніч – так день пересторога,
    але хіба даремним є терпіння,
    коли в екстазі тратяться пороги
    в походах до найвищого склепіння.

    Ти щедрий, поки тьма, де я примара.
    Ось день, і знов переді мною – скнара.

    23 липня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 95"


  30. Микола Соболь - [ 2020.07.02 08:19 ]
    Карпатська ніч
    Молитвами тихими,
    коси аж до пліч,
    йшла шляхами млистими
    пречудова ніч.
    Всюди пахло росами,
    травами у млі,
    запахами млосними
    матінки землі…
    Розлилися сутінки,
    що не мають меж
    засинай, голубонько,
    і я поруч теж.
    02.07.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Сушко - [ 2020.07.01 22:56 ]
    Літній вечір
    Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
    За осінню - зима, весна, питання...
    Це літо, наче мавка молода -
    Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

    Вдихнув і задихнувся від краси,
    Забув про сон, душевний спокій, вірші.
    Лечу крізь легіт в піднебесну синь
    Обарвлювати хмари в чисту ніжність.

    В неволі як же довго я мовчав,
    Нарешті з пекла вигнали до раю.
    Осипалась задавнена печаль
    Зернятками дощу у буйнотрав'я.

    Станцюй зі мною, вітре, вальс! Анум!
    Сьогодні. раз на сотню літ, нічий я!
    Роблю що хочу! Бешкети чиню,
    Зсадивши з крил на землю надвечір'я.

    Карміном замальовую блават,
    Лик сонця темним овидом замурзав.
    За це дарунок - квітка польова,
    Яку мені подарувала муза.

    01.07.2020р.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Деркач - [ 2020.07.01 21:57 ]
    Казки одного народу
    І
    Їм юшку і плюю на щі,
    копаю ямище глибоке...
    ачей, на мене у кущі
    чатує лихо косооке.
    Чи то Яга, чи то Кощій –
    не мають спокою народи,
    то пограбує лиходій,
    а то – опричники-уроди.
    Де не посій, воно зійде
    та ще й порадує макаку,
    на ум якої не спаде,
    що несумісні ми ніде
    і годі вірити у казку,
    яку розказує пуйло...
    І не заціпить цій патяці,
    що України не було,
    коли історії на зло
    були ахейці і данайці*.
    Що не вони улус орди,
    раби у Катерини-суки,
    що палець в рота не клади –
    по лікоть одрубає руку.
    Що то не ми ішли на ви,
    а на Батия – печеніги,
    що Кожум'яка із Москви
    чіпляв Гориничу чепіги.
    ..........................................
    Ми – барани, вони орли...
    Вони вовки, а ми, осли,
    шукаємо тієї голки
    або козачої стріли,
    якою упокоять Вовку.

    ІІ]
    А наші... палії й носи..
    одні угодники цареві,
    шути, паяци, вірні пси
    зелені й де-не-де рожеві...
    О, де ти, Господи, єси,
    Якого розп’яли на древі?

    ІІІ
    Чекаю, дами і месьє,
    на українське житіє
    і на нові закони мови,
    які на голову здорову
    не налізають, поки є
    немайдануті разумкови
    і наймити опезеже...
    і язикаті яничари...
    а я гадаю, – та невже
    їх не візьме за фаберже
    і не скарає Божа кара?

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Шоха - [ 2020.07.01 20:19 ]
    Гризуни на пвлубі
    І
    Звикаємо до сарани
    в саду-городі та етері,
    у бувшому есересері.

    А от на палубі війни
    перемагають гризуни –
    щурі-сусіди на галері.

    Немає спасу від мурах...,
    мишей..., а іноді від білок,
    а в інтернеті ...від мобілок.

    Ну й дожились! Який це жах,
    коли у тебе їде дах,
    що народився в понеділок.

    Паразитує цар комах
    і закликає, – нумо браття,
    додаймо хмизу у багаття!

    Які ми файні на словах
    піїти і куми у татя,
    аби горіло все у прах.

    ІІ
    У храмі і дереворити
    не мироточать, поки дяк
    не помічає тих ознак.

    Але до чого тут піїти,
    яким би до лиця – світити,
    а не сіяти як мідяк?

    Ну, а кому будують нари?
    Ну, а чому як чорні хмари
    зі сходу сунеться орда?

    Не миротворці їм до пари,
    а печеніги, то хазари –
    усім однакова біда.

    ІІІ
    Минає літ печальних повість,
    а не міняється народ
    і не гризе нікого совість,
    що не стирається тавро,
    що витрачається даремно
    жива енергія душі
    і домінує лихо темне
    на території чужій,
    що завойовані татари,
    що вишиванки, й шаровари,
    і синьо-жовті прапори
    ще палять наші вороги,
    а невмирущий пролетарій
    ще виглядає із нори,
    аби вернутись до кошари
    і винищити у пожарі
    колиску націй до ноги.

    01.07.20


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  34. Ніна Виноградська - [ 2020.07.01 20:25 ]
    Остання світлина


    Останні їхні погляди на світ,
    На день серпневий, сонечко і друзів…
    Минуло стільки непривітних літ,
    Які тримають всіх нас у напрузі.

    І моляться услід їх матері,
    Батьки схиляють голови донизу.
    Сини не прийдуть вранці, на зорі,
    Коли світанок ще не сушить ризу.

    Не прийдуть і вечірньої пори,
    Де стомлені батьки ідуть до хати.
    Дощем заплачуть тихі явори,
    Бо знають, що загинули солдати.

    Під Іловайськом спалені ущент,
    Лежать прикриті лише соняхами…
    У хаті пахне звареним борщем,
    І серце б’ється злякано у мами…

    Лежать сини, що вчора всі жили,
    Не розпізнати, ніби невідомі.
    Від бетееру пригорща золи,
    І не потрібна вже нікому поміч…

    На цій світлині хлопці всі живі,
    Всі молоді і люблять Україну.
    Але сміливій молодій братві
    У долі є - боротись до загину…

    Серпневий день. У яблуках сади,
    І косяться вже на лугах отави.
    У хаті горе скупчило сліди…
    Під Іловайськом відростають трави.
    01.07.20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (1)


  35. Євген Федчук - [ 2020.07.01 20:19 ]
    Легенда про запорізький дуб
    Ми вже другий десяток розміняли,
    А дехто ще продовжує кричать,
    Що можем ми за гарний кусень сала
    І Україну – матінку продать.
    Що нації такої не існує,
    А наша мова – діалект і все.
    І нами то Америка керує,
    А то Росія звільнення несе.
    Ми ж, українці, ні на що не здатні,
    Хіба що відростити довгий чуб.
    Куди вже нам державу будувати,
    Якщо не в змозі врятувати дуб.
    Він сім віків ріс на оцьому місці
    І кожну весну зеленню вкривавсь,
    А нині , кажуть, не лишилось листя
    Хіба що яка гілка збереглась
    Найбільші затяті гудять незалежність.
    Мовляв, поки ми попід кимсь жили,
    Дуб собі ріс, як йому і належить
    А ми його до смерті довели.
    В полеміку не буду я вступати.
    Нехай кричать, якщо їм так кортить.
    Та хочеться легенду розказати,
    Вона, можливо, дещо пояснить.
    Як Бог надумав наш народ створити,
    А було це сімсот років тому,
    То він рішив Миколу попросити,
    Щоб у цій справі допоміг йому.
    Прийшов Микола у степи широкі,
    Пройшов від моря вгору вздовж Дніпра.
    Яка краса лежить на усі боки
    І навкруги неміряно доба!
    «Нелегка доля у народу буде, -
    Іще тоді подумав Миколай, -
    Бо завжди будуть лізти злії люди
    Аби привласнить цей жаданий край.
    Він зброю з рук не буде випускати
    Аби свою свободу захистить
    І врешті - решт свою державу мати,
    Самому всім багатством володіть.
    Йому для цього знадобляться сили,
    Причому сили, звісно чималі
    Щоб вороги нарешті відступили
    Від тої благодатної землі».
    Тож вибрав місце над Дніпром – рікою
    І там святого дуба посадив,
    Який давав би сили стать до бою,
    Беріг народ на протязі віків.
    І місце вибрав надзвичайно вдале:
    В степу відкритім із усіх сторін.
    Лише сміливі й мужні б виживали,
    Ті ,що не простять милості з колін
    Та за свободу ладні і померти.
    Їм отой дуб мав сили надавать,
    Нести в собі їх героїчні жертви
    І дух народу вірно зберігать.
    А коли ж весь народ запрагне волі
    І у своїй державі схоче жить,
    Дуб має вмерти – така його доля.
    Всі свої сили у народ улить.
    Щоби народ міг збудувать державу
    І зберегти її в найважчий час.
    Щоби не тільки спогади про славу,
    А й гарна слава йшла у світ про нас
    І дуб отой, що посадив Микола,
    Разом з народом українськими ріс.
    Степи безмежні простяглись навколо
    І він один – кремезний, наче ліс.
    До нього йшли, коли було сутужно,
    Славетні предки наші – козаки.
    А потім ворогів стрічали дружно
    І м’яли добре їх лихі боки.
    Сюди, говорять, приїздив Хмельницький
    Коли народ на битву піднімав.
    Ледь не дійшов до польської столиці,
    Таку, від того дуба силу мав.
    А вороги постійно дивувались:
    Звідкіль ще сила у народу є?
    І, навіть, дуб спиляти намагались –
    Лиш залізяччя втратили своє.
    Вже у народу відбирали мову,
    Ім’я міняли – ми, мовляв не ті.
    Але народ вертавсь до неї знову
    І не звертав з нелегкого путі.
    Але не всі ще прагнули свободи.
    Тож дуб лише сміливцям помагав,
    Бо ще не було відчуття в народу.
    Що цей народ народом таки став.
    І лише тепер, як більшість українців
    Свою державу захотіли мать,
    Дуб все віддав, що мав на довгім віці.
    Щоб міг народ державу збудувать.
    Віддав всі сили, як йому й належить,
    І сам відтоді сохнути почав.
    Тому я вірю в нашу незалежність.
    Не лише дуб мені надію дав.
    І я за ним жаліти не збираюсь.
    Навколо нього бігати з цебром.
    Він все зробив й спокійно помирає.
    Згадаємо ж за це його добром.
    Він все зробив, щоб мали ми свободу.
    А ми? Чи все що слід зробили ми?
    Адже, щоб відчувать себе народом,
    Іще не досить просто будь людьми.
    Я хочу, аби ми народом стали
    І спільна мрія нас вперед вела.
    Щоб Україна наша процвітала
    І, як той дуб, великою була.



    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  36. Володимир Книр - [ 2020.07.01 18:34 ]
    Годують гімни
    Годують гімни гімнотворця-гімняра,
    гімно годує гімновоза-гімняра.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  37. Віктор Кучерук - [ 2020.07.01 17:45 ]
    Скінчилася...
    Усе минає… І відпустка теж
    Розтанула, як блискітки у піні, –
    З’явилася і зникла, мов кортеж,
    Виблискуючих спинами дельфінів.
    Ну, ось і все – зоріють небеса,
    Освітлюючи сяйвом темні води, –
    Розлуки смуток душу пронизав
    І гіркотою обволік зісподу.
    Скінчилася… Минулася… Пройшла
    По хвилях і пісочку мимоволі, –
    Про море згадка подихом тепла
    Невдовзі товщу пам’яті проколе…
    30.06.20


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.81)
    Прокоментувати:


  38. Олександр Панін - [ 2020.07.01 16:41 ]
    Ковбой у Готелі

    Скрегіт у воріт парадних,
    Наче навмання,
    Вдерся в них Ковбой,
    нахабно
    він жене Коня!

    "Гей, Ковбой! В лиху годину!
    Ти що, "з конопель"?
    Чом пригнав свою скотину
    Прямо у готель!?" --

    "Пробачайте на "візиті",
    Вада є у нас:
    Кінь морську хворобу
    в ліфті
    Ловить раз по раз!"



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  39. Ніна Виноградська - [ 2020.07.01 16:26 ]
    Спогад
    Той день сміявся голосом твоїм,
    Яснів твоєю усмішкою, друже.
    Коли з небес озвався звучний грім,
    На дощик ми дивилися байдуже.

    Світило сонце із твоїх очей,
    А мокре листя стиха шелестіло –
    На відстані душі твоє плече
    І розпашіле від кохання тіло.

    Всі голоси з’єдналися у твій
    Привітний баритон, один у світі.
    Від щастя сльози радості з-під вій...
    Той спогад крізь роки мені ще світить.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  40. Ніна Виноградська - [ 2020.07.01 16:10 ]
    Болить

    Болить ріка і заболіло небо,
    Дощами з хмар течуть мої жалі.
    То, може, по життю мені так треба
    Злетіти вгору, впасти до землі.

    Загоївши свої синці і рани,
    Від сліз у зморшках залишити сіль,
    Тужити за минулим і коханим,
    Та в небесах нечутний крик і біль.

    Тепер без нього повернулось боком
    Моє життя від завданих образ.
    І з кожним днем і з кожним старшим роком
    Густішають рядки солоних фраз.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (3)


  41. Олександр Сушко - [ 2020.07.01 12:34 ]
    Вкуси!


    Взяв у длані істини батіг
    Та вперіщив дурня (буде вава):
    Жінку ображати - смертний гріх!
    Ну, а чоловіка - Божа справа.

    Хай жона, пиляє і товче,
    А захоче - лізе у кишені.
    Як мужик з титанів (не з нікчем!) -
    Стерпить все й у шлюбі, і в геєні.

    Хай сідлає коника щодня
    Та за віжки смикає щосили.
    Дай себе їй випити до дна,
    Сил не стане - то лягай в могилу.

    Це у церкві кажуть "Алілуй!"
    Після служби. Жінці в ліжку - інше.
    Ти цілуй, цілуй її, цілуй,
    Заціловуй праведне та грішне.

    Жінка в мене не така як всі,
    Гризонула - серце збилось з пульсу.
    Ой, кохана! Й за м'яке вкуси!
    Як же я люблю такі укуси!

    01.07.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  42. Маргарита Ротко - [ 2020.07.01 10:36 ]
    міфопис
    ще трохи – і пройде мільйонна похмура вівця
    котроїсь там ночі що б’ється мов тиші піала –
    на слізки чи дрізки
    ………………………………не ловиться сон на живця
    годинник – це сом що з руки напуває тантала

    сухим шарудінням секунд
    ……………………………тихо двері риплять
    міфічні невдахи заходять неквапом по троє –
    писати літопис на кружці прогірклих порад
    і вчити співати самому знімотненим хором

    квартирне лахміття тріпоче як знята вуаль
    з оман чи мани…
    …………………закусити? – а манни – ні крихти…
    і місяць у небі стирчить мов отруєна гла
    кощієва смерть
    …………………острівець у ріці геракліта

    ріка пліснявіє
    ………………і хліб вимирає
    …………………………………і дім
    і тільки дими по-циганськи блукають у міфі
    про спокій
    …………..про спрагу
    ………………………… про втечу
    ………………………………………та як не крути –
    повернешся в тіні холодним старанним сізіфом

    в кімнату-наперсток
    ……………………… у клітку
    …………………………………на шабаш примар
    оман і покут
    ……………до речей що уклякли сичами
    … тут протяг у вену цілує безсмертний комар
    і вівці рахують людьми зголодніле мовчання

    безсоння й байдужість
    ……………………………а відлік стоїть на нулі…
    і краплі каяли поразок дрібочуть із кранів…
    і ниже на нитку подряпинки-ранки малі
    і ранки самотні – в намисто – царівна морана

    і – ніч насуває (котра ж то?...)
    ……………………………………й на рипи дверей
    (яких ти не чуєш) порожні поцвілі піали –
    гіркої хліб-солі й безсоння – морана бере
    і йде зустрічати – кощія сізіфа тантала

    і хто ще в тобі на гостині троїстій жиє
    і п’є мертву воду і вівці рахує наосліп
    і слухає як темна тиша беззубо жує
    солоний сухарик-смертєпис міфопис літопис



    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Ніна Виноградська - [ 2020.07.01 09:22 ]
    Місце життя


    Висить у небі зірка пелехата,
    А все навкруг закуталось в туман.
    Дивлюсь на місце, де стояла хата,
    І рветься серце з невигойних ран.

    Нема нічого від мого обійстя,
    Все розібрали, просто розтягли...
    Від батьківської хати тільки місце.
    Посеред двору дрібочка золи -

    Від щастя, від біди і від любові,
    Від наших сліз, і наших сподівань.
    Де мали ми в людській своїй основі –
    Порядність, гідність. І цвіла герань

    На наших вікнах, що не знали фарби,
    Де пес Карон із буди споглядав,
    Як ми з сестрою ще не мали скарбу,
    Який згубився з часом поміж трав.

    Тут ми жили. Малесенька родина,
    Де мама ,тато, двійко нас, дітей.
    Які любити вчили Україну,
    І шанувати рід і всіх людей.

    У цім дворі писались перші вірші,
    Під вікнами тут півники цвіли.
    Жили як всі - не краще і не гірше
    В часи поневірянь і кабали.

    На цеглі тут варилися варення,
    В садку пасинкували злий тютюн.
    Усе життя моя вмістила жменя,
    І час постав, неначе той брехун,

    Що обіцяв щасливу світлу долю…
    Метеликом я кинулась в огень.
    Спалила крила на чужому полі,
    Від спадку маю лиш старих пісень.

    І все. Стою тепер на попелищі
    Свого життя. Чому свого? Й батьків.
    За мною вітер збайдужіло свище,
    За мною плач, а може, стогін, спів?

    За мною на оцім життєвім полі,
    Пооране минуле й майбуття…
    Я дякую моїй лиш тільки долі,
    Й не потребую сліз і співчуття…
    30.06.20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  44. Олександр Сушко - [ 2020.07.01 09:21 ]
    Розплата

    Свічка - Богові, свічка - чортові
    (ох і ловко!),
    Жінці - посмішку, любці - усмішку
    (ох і круто!).
    Не дізнається правди вінчана.
    лиш обмовка
    Твань нещирості світлом істини
    скаламутить.

    Вірність - милиці, зайві клопоти,
    сад забутий.
    Зрада - звабниця-перелюбниця,
    гріх солодкий,
    Можна все мені! Королевич я!
    Неосудний.
    Покажу себе справжнім "лицарем",
    без обгортки.

    Крав і крастиму сили й молодість
    у весталок.
    Покохаю, а завтра викину -
    справа звична.
    Учорашня ж вчепилась намертво,
    не відстала,
    Ласки просить, чаклує, Богові
    ставить свічі.

    Шепотіння: - Сьогодні, милий мій,
    ляжеш знизу.
    Я й не проти. Розплутав хутко
    на блузці бантик.
    - Йди до мене в обійми лагідні,
    не протився...
    Ох! Навіщо кілок осиковий?
    Що за жарти!?

    01.07.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  45. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.07.01 09:22 ]
    У полоні літа
    "Любить - не любить, любить - не любить" -
    Знову ромашка ворожить.
    Сонце всміхається й ніжно голубить
    Добірне пшеничне колосся.

    Сині волошки і маки червоні,
    Немов польові вишиванки.
    Міцно тримає в чарівнім полоні
    Літо від ранку й до ранку.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Федів - [ 2020.07.01 08:18 ]
    Щоденна мантра
    Лунає мантра: «Жити буде краще…»,
    А шлях уже імлою оповитий.
    Її спожити має тіло натще,
    Бо оминає цю оману ситий.

    Існує радо там, де уже краще
    Для нього персонально і родини,
    Озвучити уміє підходяще
    Пояснення кар’єрної драбини.

    Але казати буде: «Буде краще!!!»,
    Його надія розкошує далі.
    Моє життя для нього непутяще,
    Бо уникає підлої моралі.

    І заливає течія омани,
    А «істина» панує ефемерна,
    Душа ховає обрис у тумани,
    Її дорога долею – химерна.

    Якщо і далі говорити: «Буде…»,
    Утішаться фантазією люди,
    Бо покладалися лише на віру…

    Ілюзія перемагає всюди,
    Нікого її дія не забуде,
    Руйнуючи енергію ефіру.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  47. Сергій Губерначук - [ 2020.07.01 07:25 ]
    На горі козаки вогонь розкладали…
    На горі козаки вогонь розкладали.
    А в долині круки турок доїдали.

    Реготала вся Січ над їхнім султаном,
    що призначив сю ніч смерть своїм османам.

    Усміхавсь отаман: "Хай ще посилає!
    Видно, доля у них нещасна такая."

    Засміявсь осавул: "Най нагострять шиї.
    Бо макитру тоді ніхто не пришиє."

    Сотник теж не мовчав: "Хай везе гареми.
    Настругаю йому дарунків від мене!"

    Реготала вся Січ над їхнім султаном,
    що призначив сю ніч смерть своїм османам.

    На горі козаки кварти підіймали,
    поминали усіх, кого поховали:

    "Хай їм пухом земля та царські полушки…
    Ще на шаблях у нас не присохла юшка!

    Ми наш рід, наш нарід стережем щоднини,
    щоб завжди в Україні була – Україна!

    Краще всі як один вмремо по-отецьки,
    ніж почнем, як яничари, мовить по-турецьки.

    Поки ми ще живі, наш рід не зів’яне!
    Вип’єм, браття, -таки за батька Богдана!"

    Струсонулась гора, м’ята гопаками,
    мов Христос до Дніпра діставав руками.

    А за тим на ставах вороних купали.
    І ще довго луна грала над степами.

    Реготала вся Січ над отим султаном,
    що призначив сю ніч смерть своїм османам.

    На горі козаки вогонь розкладали.
    А в долині круки турок доїдали…

    26 листопада 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 21"


  48. Олексій Могиленко - [ 2020.07.01 06:44 ]
    Подяка і хвала Христу(переклад)
    Я вдячна ,Господи ,Тобі за хліб,
    Я вдячна ,Господи,Тобі за сіль.
    Я дякую ,що бачу білий світ,
    За перемогу дивну на хресті.

    Приспів:Подяку і хвалу Тобі,Христе,несу завжди.
    Подяка і хвала!Зітреш мої всі сльози Ти.
    Подяка і хвала!Гріхів темрява щезла вмить.
    Подяка і хвала!З Тобою ,Боже,легко жить.

    Я дякую,що Ти зійшов з небес,
    Страждав,помер і в третій день воскрес.
    Мене спасла Твоя пречиста кров,
    Свята любов,лише свята любов.

    Ти щастя ,Господи,один даєш
    І на руках Своїх мене несеш.
    Ти -шлях і світло мойого життя,
    Мене веди ,бо я ж Твоє дитя.

    Вера Кушнир.
    .Благодарю Тебя, Господь, за хлеб
    Благодарю Тебя, Господь, за соль
    Благодарю Тебя, что вижу свет
    Благодарю Тебя за подвиг Твой

    Благодарение… я приношу Тебе, Христос
    Благодарение… Ты обещал: не будет слез
    Благодарение… тьма отступила далеко
    Благодарение… с Тобою мне всегда легко

    2. Благодарю, что Сына в мир послал
    Благодарю, что за грехи страдал
    Благодарю, что спас в Его крови
    Благодарю за дар Святой Любви

    3. Благодарю, что счастье мне даешь
    Что часто на руках меня несешь
    Чтоб не упасть мне на моем пути
    Лишь за Собой меня, мой Бог, веди

    27.06.2020






    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.01 00:06 ]
    Тетяна Левицька Мамине подвір’я*
    Мамі не хочеться жити у місті -
    Рідна земля і на старість опора.
    Тоне в бузку невеличке обійстя,
    Хата, садок і криничка прозора.
    Руки спрацьовані, а у домівці -
    Затишку, світлу відчинені двері.
    Спів солов’їний рве душу сопілці,
    Мамі вклоняються горді гербери.

    Приспів
    Огортає ніжністю мене
    Мамине подвір’я зоряне,
    Задушевне, лагідне,
    Наче серце мамине.

    ІІ
    Мамі всміхаються айстри, лілеї,
    Пишні троянди, малина за плотом.
    Пахне подвір’я у мами моєї
    М’ятою, ладаном. Як меду соти,
    Зорі на куполі синім церковнім.
    Гляне у небо – відразу засяє.
    Тепло на серці і місяць у повні
    Дихає маминим яблучним раєм.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  50. Олександр Сушко - [ 2020.06.30 22:09 ]
    Сил нема
    Народився, кажуть, я поетом,

    Двадцять віршів - мій щоденний план.

    Доля ж намастила губи медом,

    Від кохання в голові туман.


    Прагнуть мавки хтивих перегонів,

    Жодна не сказала: "Руки геть!".

    От чуття і рвуться, наче коні

    На папір, а також в інтернет.

    .

    У любові став потроху асом,

    Тілом - дід, а духом - суперстар.

    Любоньки! Від вас немає спасу!

    Кожен день, мов знятий із хреста!


    Зранку тішив кралю білолицю,

    Вдень - чорняву, а іще ж кума...

    Хух, втомився! Відніма правицю!

    На кохання більше сил нема.


    30.06.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6