ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.01.21 05:10
Ясніє місяць. Зяє ніч.
Кругом лежать сніги безкраї.
Летить повз мене вітер пріч
І білі вихори здіймає.
Тремтять зіщулені сади
Уздовж узбіч доріг рахманних,
Де загубилися сліди
Несамовитого кохання.

Микола Дудар
2022.01.21 03:19
Мене ще не було, і навіть не родили…
В утробі я чекав на вихід, ось і все.
За дев’ять місяців куди нас не носило -
На озеро під вечір, з ранку на щосе…
До моря в синь, у глиб, крізь жах мирської суті,
До дзвонаря у дзвін, святих предосторог,
До тих,

Сергій Губерначук
2022.01.20 21:46
Сьогодні ліра не пішки ходила.
Допіру у ліри виросли крила.
Вона стрепенулась, знялась,
забриніла…
Давно сріблострунна сказати хотіла,
що перш, ніж отак вигравати
про крила,
потрібно, щоб ліра угору

Микола Дудар
2022.01.20 21:36
Сповиті ми любов'ю двох сердечок…
І затишком вечірніх молитов…
… а пам’ятаєш нас, матусю - печо
Як гріли одне одного без дров?…

Розчесані і сонцем і вітрами
І співом солов’їним рідних саг
… а пам’ятаєш, що робили з нами

Євген Федчук
2022.01.20 19:50
В часи смутні, коли непевна влада
На світ до біса виповзає того гада,
Що аж ніяк не хоче просто працювати,
А норовить чуже у когось відібрати.
І люду бідному нема куди подітись,
Тож вони змушені наругу ту терпіти,
Та ще до Господа у молитвах блага

Тетяна Левицька
2022.01.20 17:43
присвячується Тетяні Мирошниченко)

Торкнулась ніжна жінка срібних струн
І полилась мелодія чудесна.
Чаклує, наче звук епічних рун,
Відлунюють в душі джерельні весни.

Єство наповнює дзвінка краса,

Микола Соболь
2022.01.20 08:16
Шини горіли, погорять і танки,
але не бути імперії тут!
Одягне мати сину вишиванку
й сади вишневі в травні зацвітуть.
І буде мир. Така настане тиша,
якої не було ще на землі.
У небі місяць зорі заколише
й на рала перетопляться шаблі.

Ярослав Чорногуз
2022.01.20 07:54
Ця думка визріла помалу,
У світ прекрасного несе -
Твого кохання ідеалом
Я хочу буть понад усе.

Цьому нема альтернативи,
Життя стає чарівним сном:
Або ти будеш в нім щасливим,

Віктор Кучерук
2022.01.20 07:48
Мине зима. Водойми скреснуть.
Нахлинуть запахи садів.
Давайте думати про весни
І про світанки молоді.
Вони, блакитні чи прозорі,
Або сріблясті, ніби ртуть, –
У снах спалахують, як зорі,
Спокійно спати не дають.

Ігор Деркач
2022.01.19 20:48
ІМало що лишає у людей
по собі неопалиму пам’ять
і тому, напевне, де-не-де
та деінде ще її поганять
носії вмираючих ідей.

ІІМало на Московії наїдку...
їй усе готове подавай –

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Онде дім, що Джеком поруйнувавсь.
Онде мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
з нею Гансу – ні шансу, і це – хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку тут спорудив Іван.
Діловито, спосібно уподобань
будівничих, сіріє її бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми

Віктор Кучерук
2022.01.18 05:25
Недовіра, бридливість, опаска
Не лишає консьєржа з тих пір,
Коли вслід за сусідською хаскі
Я вівчарку виводжу на двір.
Невідомо чому він лякається
І сторониться нас без кінця,
Адже має горіхову палицю
І в кишеню поклав камінця.

Юлія Івченко
2022.01.18 04:43
що хотів ти мені сказати, о, мій місячний, Едельвейсе,
що не перша я, що не друга, не десята й для тебе дитинна.
вже спокійна така сьогодні. поряд пес мій, що зветься Лессі.
вже стоптала чотири стежини й босі ноги в крові протестів
і мене зачекалася р

Ярослав Чорногуз
2022.01.18 03:00
Вже світанок у висі чарівній воскрес,
Усміхнулося сонце ласкаво.
П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
Як солодке ранкове какао.

Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
Піднялася вгорі величаво?
Шоколадно-молочна цілунків ріка

Микола Дудар
2022.01.17 20:04
Кілька днів тому шановний мною, і не тільки мною, пан Михайло Маслій закинув у мою стрічку «Стрілецький романс», у виконанні Назарія Яремчука на слова Степана Галябарди. Пісня вразила до сліз. Усі дні підряд переслуховував десятки разів. Виписав слова, за

Ігор Деркач
2022.01.17 19:33
Течія, що оминає броди,
понесе і нас у тихі води,
де усіх очікує Харон
і цікавий, дуже довгий сон...
і не буде іншої нагоди
дочекатись тої нагороди
за роки життя у боротьбі
із собою... тоне у журбі

Домінік Арфіст
2022.01.17 12:54
під копитами пилюга…
я то там… то знову тут…
я не просто волоцюга –
я принаймні Робін Ґуд…
на землі шукати раю
надаремно… я в раю…
я ніщо не забираю –
я все чисто віддаю…

Микола Соболь
2022.01.17 07:26
Зламані крила у мрії.
Ранок в кімнаті німий.
Серце вкриває завія
і телефон мовчазний.

Пісня твоя лебедина
й досі лунає мені,
ласкою сповнена лине,

Віктор Кучерук
2022.01.17 06:31
Заколисує шлях порожнеча.
Тихне вітер у плетиві віт.
Одягається в сутінки вечір
І помалу затьмарює світ.
Переповнене тишею небо
Заіскрилося краплями зір, –
Тільки сіються букви як-небудь
На привабливо-чистий папір.

Володимир Бойко
2022.01.16 22:57
Чомусь не любить ніхто Росію,
Росію бісить та нелюбов,
Вона шаліє, вона воліє
Уже назавтра пролити кров.

Хоч море крові по всьому світу,
Аби вклонялися їй усі,
Нехай судилось за те згоріти

Ольга Олеандра
2022.01.16 22:32
Зорі. Зорі.
Неозоре
небо, вкрите ніччю моря.
У безмежному просторі
подих часу,
подих долі.
Воля вибору історій,
власних пензликів, узорів,

Ігор Шоха
2022.01.16 22:17
Друже... ми дозволяли собі так звертатись один до одного заочно, зате завжди щиро... і в цей печальний час прийми моє щире співчуття у зв'язку з передчасною кончиною твого брата. Я знаю, що означає втратити рідного і молодшого у розквіті сил та ще й пр

Марія Дем'янюк
2022.01.16 20:24
Задивилася Марічка:
сині очі має річка,
а волосся - довгі хвилі,
в них лілеї серцю милі,
скачуть сонячні яскринки,
наче золоті рибинки,
відображення хмарин -
справжнє диво із дивин,

Євген Федчук
2022.01.16 19:58
Дідусь на вже стареньких «Жигулях»
Онука віз зі станції додому.
Приїхав з міста півгодини тому,
Дививсь, як стигне колос на полях,
Як пролітають сосни та берізки,
Хатки над шляхом, сховані в садках,
Лелеки у червоних чобітках…
І раптом дід як загал

Юлія Івченко
2022.01.16 16:23
Дві червоних сумних троянди
він брату поклав на пухнасту могилу.
Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
і звук кольорів мішався із вітами винограду,
що з братом колись ростили.

—Спи мій, ріднесенький Вікторе,
Був ти за батька справжнього
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

віктор Зозуля
2022.01.16

Ольга Буруто
2022.01.12

Олександр Осмолович
2022.01.04

Вероніка Кабарчук
2021.12.28

Любов Ю
2021.12.22

Наталія Близнюк
2021.12.12

Ольга Малишко
2021.12.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Микола Соболь - [ 2022.01.21 06:17 ]
    Повертайся
    Падають зорі у роси
    тиша така, що аж-аж.
    Берегом річки йду босий
    вітер зі мною мов паж.
    Гладить волосся і плечі,
    ніжно торкається щік,
    мовить словами предтечі:
    «Знову ти прийдеш за рік,
    буду чекати у травах,
    тут на краєчку води
    стрінемо разом заграву,
    ти не забудь і прийди».
    21.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Віктор Кучерук - [ 2022.01.21 05:28 ]
    * * *
    Ясніє місяць. Зяє ніч.
    Кругом лежать сніги безкраї.
    Летить повз мене вітер пріч
    І білі вихори здіймає.
    Тремтять зіщулені сади
    Уздовж узбіч доріг рахманних,
    Де загубилися сліди
    Несамовитого кохання.
    Закута холодом зима
    Лише в душі тривоги множить,
    Адже вона – глухоніма, –
    На нещодавню осінь схожа.
    Ані душі нема ніде,
    Лиш вітер щось мені торочить, –
    І місяць сяєво бліде
    Легенько сіє серед ночі.
    21.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  3. Микола Дудар - [ 2022.01.21 03:46 ]
    ***
    Мене ще не було, і навіть не родили…
    В утробі я чекав на вихід, ось і все.
    За дев’ять місяців куди нас не носило -
    На озеро під вечір, з ранку на щосе…
    До моря в синь, у глиб, крізь жах мирської суті,
    До дзвонаря у дзвін, святих предосторог,
    До тих, хто нас вбивав… беріг для каламуті
    І в кожного із нас, пізнали ми, свій бог…
    Мене ще не було…
    20.01.2023.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  4. віктор Зозуля - [ 2022.01.21 00:04 ]
    натхнення
    Коли свистить флажолет,
    коли вітер зачісує трави,
    я стараюсь зловити момент,
    але він увесь час десь зникає.

    Цей свідомости крик двосекундний,
    був сфундований дуже давно.
    Ми його ще у школі зубрили,
    наче битву під Ватерлоў.

    Бо у кожній людині він є -
    він ночами вам спать не дає,
    А у деяких є та мовчить.

    Тож збудіть та зловіть
    Цього сучого сина, хай він падає на
    коліна пред вами!
    Я стараюсь зловити момент,
    зараз шабля моя засіяє!

    Вийдем на бій і покажем, хто кого зловить, ледащо!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2022.01.20 21:43 ]
    Ліра
    Сьогодні ліра не пішки ходила.
    Допіру у ліри виросли крила.
    Вона стрепенулась, знялась,
    забриніла…
    Давно сріблострунна сказати хотіла,
    що перш, ніж отак вигравати
    про крила,
    потрібно, щоб ліра угору
    злетіла…

    11 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 151"


  6. Микола Дудар - [ 2022.01.20 21:59 ]
    Наш Ареал...
    Сповиті ми любов'ю двох сердечок…
    І затишком вечірніх молитов…
    … а пам’ятаєш нас, матусю - печо
    Як гріли одне одного без дров?…

    Розчесані і сонцем і вітрами
    І співом солов’їним рідних саг
    … а пам’ятаєш, що робили з нами
    Впродовж століть за синьо-жовтий стяг?..

    О най живе наш наддністрянський говір!
    Наш АРЕАЛ - і Господа наказ!
    Хто посягне, того чекає горе
    І довго пам’ятатиме він нас…
    20.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  7. Євген Федчук - [ 2022.01.20 19:30 ]
    Легенда про гледичію
    В часи смутні, коли непевна влада
    На світ до біса виповзає того гада,
    Що аж ніяк не хоче просто працювати,
    А норовить чуже у когось відібрати.
    І люду бідному нема куди подітись,
    Тож вони змушені наругу ту терпіти,
    Та ще до Господа у молитвах благати,
    Щоб допоміг, нарешті, ту біду здолати.
    Хоч Бог і сам про все оте прекрасно знає.
    Приходить час і кожен відповідно має
    По своїх справах хто покару, хто подяку.
    Душа від того не сховається ніяка.
    Так от, було то, кажуть у часи далекі,
    В часи смутні для люду, у часи нелегкі.
    Як вороги навкруг, як коршуни кружляли
    Та лише час собі сприятливий чекали,
    Щоб ласий шмат землі чужої прихопити.
    Панам у замках можна і пересидіти.
    А людям бідним, а купцям, що з крамом їдуть?
    На їхні голови і сиплються ті біди.
    Бо ж крім отих, що, наче коршуни кружляють,
    Іще й свої понад шляхами промишляють,
    Кому легкої захотілося поживи.
    У кого взяти – для таких то не важливо.
    Неначе липку ладні будь кого обдерти,
    Аби самим було що пити і що жерти.
    Отож, говорять, у одному лісі якось
    Розбійна зграя дуже люта завелася.
    І на шляхах вони проїжджих грабували
    Та і на села часто-густо нападали.
    Так оббирали, що нічого не лишали.
    Хто опирався – того люто убивали.
    А керувала ними, жінка, як не дивно.
    Була, казали і розумна, і красива
    Та зла і люта, гірше гіршого бандита.
    Таку про милість да́рма було і просити.
    Звідкіль вона, чому такою злою стала,
    Про то, мабуть й самі розбійники не знали.
    Самі її, немов вогню того боялись,
    За кожним словом – чи не чує – озирались.
    Але ішли за нею, бо ж уміла клята
    І срібла, й золота багато здобувати.
    Собі всі скрині тою здобиччю забила
    Та і розбійники при ній розбагатіли.
    Тож не перечили, бо ж кожен, певно, мріяв,
    Що, як зібрати вдосталь грошиків зуміє,
    Прикупить землю, хату та і буде жити,
    Щоби життя своє по-людськи завершити.
    Якось ішли вони, зі здобиччю вертались,
    В село ходили, їсти-пити запасались.
    І на дорозі подорожнього зустріли
    Та над нещасним познущатися схотіли.
    Взяли у коло, узялись його штовхати,
    Веліли хутко всі кишені вивертати.
    Та не знайшли у нього й мідної копійки.
    Вони від того, бачте, розлютились тільки.
    А особливо розійшлася верховода.
    - На тебе, - каже, часу витрачати шкода,
    Тож обирай, як тобі ліпше помирати:
    Чи то повісити,чи голову зрубати?
    Та чоловік спокійно їй відповідає:
    - Від тебе милості я, звісно, не чекаю,
    Бо чув багато про твою натуру люту.
    Убити хочеш? Ну, то так тому і бути.
    Та знай, що чаша твоя повна вже у Бога.
    І не минути покарання тобі свого.
    Лише одне тебе ще зможе врятувати:
    Ти маєш все до цурки вкрадене віддати
    Тому, у кого свого часу і забрала…
    Уся ватага з того лише гиготала.
    А далі жінка ніж у серце устромила
    «Балакуну» та і до лісу поспішили…
    Пройшло відтоді часу зовсім небагато,
    Негарні зміни стала жінка помічати.
    Бо шпичаки крізь шкіру пробиватись стали,
    І руки, й ноги часом відмовлять поча́ли.
    Дерев’яніло та твердим робилось тіло.
    Вона вже й знахарів відомих підключила
    Аби зняли оте прокляття люте з неї.
    Але з напастю ті не справились цією.
    Її розбійники, ледь тільки те прознали,
    Забрали здобич і хутенько повтікали.
    Одна лишилась і, нарешті, зрозуміла,
    Що то гріхами цю покару заробила.
    Взяла всі речі, що в людей повідбирала,
    Прийшла над шлях, на себе все поначіпляла
    І, ледве тільки на шляху когось уздріла:
    - Гляди чия? – одну лиш фразу й говорила.
    - Гляди чия? – все сподівалась повернути
    І Божу кару за наругу відвернути.
    Сама ж все більше обростала шпичаками.
    Її волосся поробилося листками.
    А всі сережки, брошки, що на ній висіли,
    Тепер великими стручками торохтіли
    Так і завмерла деревиною над шляхом.
    Спочатку люди геть обходили від страху.
    Та згодом звикли, вже далеко й не минали
    Та і гледичія те дерево назвали.
    Росте те дерево понад шляхами й досі.
    Говорять люди, що є гарним медоносом.
    Що бджоли так навколо нього і кружляють
    Й спекотним літом на квітках поживу мають.
    Мабуть, гріхи свої так хоче замолити,
    Аби на світі знову, як людина жити.
    А поки…Поки тільки листям і шурхоче
    «Гляди чия» немов би всім сказати хоче.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Книр - [ 2022.01.20 18:43 ]
    Передвесняний діалог
    - Де-де
    тане вже.
    - Де, де?
    Та невже?

    2022


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  9. Тетяна Левицька - [ 2022.01.20 17:02 ]
    Закохана в музику

    ( присвячується Тетяні Мирошниченко)

    Торкнулась ніжна жінка срібних струн
    І полилась мелодія чудесна.
    Чаклує, наче звук епічних рун,
    Відлунюють в душі джерельні весни.

    Єство наповнює дзвінка краса,
    Тремтить у грудях птахою надії.
    Прекрасна пісня творить чудеса,
    Зворушує сльозою - щем на віях.

    Проймає теплий голос чарівний,
    По шкірі до мурах серця бентежить.
    Мов падає з небес у світ новий
    Квітучий спів із золотої вежі.

    Талантом щедро Бог обдарував -
    Вродлива, життєдайна, не спесива.
    Вплітає у віночки серед трав
    Музичні перла - осяйна, щаслива!

    Закохана в божественний мотив,
    Що розчиняється у дивнім слові.
    Її Господь дороги освятив
    Свяченою водою та любов'ю!

    11.07.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.88) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (1)


  10. Неоніла КОВАЛЬСЬКА - [ 2022.01.20 09:21 ]
    Зберегти традиції народні
    Про традиції і звичаї народні,
    Колядки та щедрівки й засівання,
    Про все довідуємося ми сьогодні
    В літніх жінок. в селі що проживають.
    Є серед них писанкарі чудові,
    Навчать як випікать короваї
    На весілля молодій і молодому,
    Як це робили у свій час і їм.

    І вишиванками рясніє все навкруг
    У кожній хаті.В тім була потреба.
    Майстринь місцевих витвір, їхніх рук
    Є для нащадків справжнім оберегом.
    А колоритні українські вечорниці,
    Про все повідають для нас оті жінки.
    І ми збираємо зернина до зернини
    Той скарб, щоб зберегти ще на віки.

    2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Ольга Буруто - [ 2022.01.20 08:52 ]
    Па-Ра
    Страх подолати страх,
    Випити - і не сп’яніти.
    Сохне рука божа
    На грудях німого світу.

    Колір по краплі падає
    І розбивається в розчин.
    Якщо є неправда, дай мені
    Глянути в її очі.

    Тіні театром граються.
    І чим ми за них ліпші? -
    Очі відкривши, голосно
    Не довіряєм тиші.

    Викресли з мене займенники:
    Слово - за слово. Може
    Я, заховавшись в обіймах,
    Стала на себе схожа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Микола Соболь - [ 2022.01.20 08:05 ]
    Війна на порзі
    Шини горіли, погорять і танки,
    але не бути імперії тут!
    Одягне мати сину вишиванку
    й сади вишневі в травні зацвітуть.
    І буде мир. Така настане тиша,
    якої не було ще на землі.
    У небі місяць зорі заколише
    й на рала перетопляться шаблі́.
    Зорає прадід українське поле,
    посіє жито впевнено рука.
    На щастя буде сіятись й на долю,
    на мир і спокій роду у віках.
    Війна стоїть сьогодні на порозі
    та це ніяк не наші забаганки.
    Ми незалежність захистити в змозі –
    горіли шини, то згорять і танки!
    20.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2022.01.20 07:43 ]
    Молитва
    Ця думка визріла помалу,
    У світ прекрасного несе -
    Твого кохання ідеалом
    Я хочу буть понад усе.

    Цьому нема альтернативи,
    Життя стає чарівним сном:
    Або ти будеш в нім щасливим,
    Або в розпусти йдеш багно.

    Боги, не дайте стати звіром,
    А дужими змахнуть крильми.
    За тих, хто ДОЛЮ нам довірив,
    Відповідальні тільки ми.

    З тим, хто нам став навіки милий --
    Благаєм Небо кожну мить --
    Дай сили йти аж до могили,
    Й любов свою оборонить!

    20 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний -- (6.15) | "Майстерень" -- (6.43)
    Коментарі: (2)


  14. Віктор Кучерук - [ 2022.01.20 07:17 ]
    * * *
    Мине зима. Водойми скреснуть.
    Нахлинуть запахи садів.
    Давайте думати про весни
    І про світанки молоді.
    Вони, блакитні чи прозорі,
    Або сріблясті, ніби ртуть, –
    У снах спалахують, як зорі,
    Спокійно спати не дають.
    Скрипить мороз. Хуртеча свище.
    Надворі десь блукають сни.
    Щоніч вчувається все ближче
    Стрімке наближення весни.
    20.01.22


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (4)


  15. Ігор Деркач - [ 2022.01.19 20:40 ]
    Антологія забутого
    ІМало що лишає у людей
    по собі неопалиму пам’ять
    і тому, напевне, де-не-де
    та деінде ще її поганять
    носії вмираючих ідей.

    ІІМало на Московії наїдку...
    їй усе готове подавай –
    і меди, і білий коровай,
    і чужу наложницю-сусідку.

    А на сцену – козачків її,
    із якими укладе угоду,
    і тоді у неї холуї
    фігурують слугами народу.

    Так ото й чіпляються до нас
    воші у кожусі і холопи,
    щоб і ми у цей кипучий час
    плавали як мухи у окропі.

    Ну, аякже... ми народ один –
    вівці і душителі свободи,
    де у кожній ніші сучий син
    тиражує бісову породу.

    В кондуїт записані усі –
    яничари, клоуни, манкурти...

    та ніякій челяді не бути
    і не бути гетьманом слузі!

    Козаки не коряться ясі!
    Україна пам'ятає Крути!

    ІІІУкраїна пам'ятає Крути...
    а за сотні років божевіль
    теж «ніщо... й ніхто ще не забутий»,

    і Мазепа, і Богун і Хміль...
    і напевне, що козак Василь
    ще «пропавшу грамоту» шукає...

    Угорі освоїлася міль,
    а для біса не існує краю,
    де його імперії немає.

    Забувають тільки москалі,
    як світили голими задами,
    биті кримчаками й козаками.

    Про́клята орда на цій землі
    за її історію в імлі,
    писану огидними ділами...
    ..............................................
    поміж серіалами й піснями
    дивимося з літа до весни
    в очі провокатора війни...
    все, що популярне у народі
    лізе як на голову штани,
    бо координуються на сході
    дії криво... різької шпани...
    ............................................
    Ой, які ми, куме, нині в моді!

    01/22


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  16. Іван Потьомкін - [ 2022.01.19 14:37 ]
    З голосу Езопа
    Часами й вовк буває ситим.
    Саме такому довелось зустріти
    Вівцю, що, мертва начебто, лежала
    І виду на життя не подавала.
    Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
    «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
    Як тричі скажеш правду про вовків менi,
    Зможеш лежати й далі в бур’яні».
    «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
    То краще б не являвсь твій рід на світ.
    А як являєтесь, то як один – беззубі.
    А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
    «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
    Питає вовк наразі гречно.
    «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
    А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»
    Р.S.
    Якби й поміж людьми отак-от повелося:
    Як можновладець правду знать захоче,
    То хай вона не тільки коле йому очі,
    А й зробить так, аби на краще йшлося
    Часами й вовк буває ситим.
    Саме такому довелось зустріти
    Вівцю, що, мертва начебто, лежала
    І виду на життя не подавала.
    Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
    «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
    Як тричі скажеш правду про вовків менi,
    Зможеш лежати й далі в бур’яні».
    «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
    То краще б не являвсь твій рід на світ.
    А як являєтесь, то як один – беззубі.
    А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
    «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
    Питає вовк наразі гречно.
    «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
    А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»

    Р.S.
    Якби й поміж людьми отак-от повелося:
    Як можновладець правду знать захоче,
    То хай вона не тільки коле йому очі,
    А й зробить так, аби на краще йшлося


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  17. Петро Скоропис - [ 2022.01.19 13:36 ]
    З Іосіфа Бродського. Пісня Берлінської стіни
    Онде дім, що Джеком поруйнувавсь.
    Онде мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
    з нею Гансу – ні шансу, і це – хана.
    Це – Іваном викладена стіна.

    Це стіна, яку тут спорудив Іван.
    Діловито, спосібно уподобань
    будівничих, сіріє її бетон,
    ніби мінам-пасткам у тон.

    Це стіна, де: а) млоїть вас; б) ляка
    дріт наїжений, нитка його чітка,
    як у штопці бабусиній – їй взнаки
    сила струму на вдар – дірки.

    За стіною тріпоче місцевий стяг.
    Два снопи оперізують, до звитяг
    надихають зі тріїцею стрічок
    символ – Циркуль і Молоток.

    Чатові її зірко, як птиці з гнізд,
    озирають в біноклі: Захід і Схід
    справа неї, і зліва, та не впада
    їм у вічі ані жида.

    З нею навіч з’ясуєш поважну річ –
    гріш ціна ідеалам епох-сторіч,
    чи по Марксу – де гроші, там і ціна:
    й цим опікується стіна.

    Підійди до стіни, як нема іти
    куди инде і никнуть твої світи,
    а тумани-омани і майбуття
    упослідять, і сенс життя.

    Підійди до цієї, миру-війни
    версії в стадії кам’яній:
    у бетоні відлитий її скрижаль
    ліпше тріщин і задзеркаль.

    Тут удень безпросвітна нудьга. Вночі
    докучають прожектори, хоч кричи.
    І спросоння скидаєшся в унісон
    крикам ночі: і це не сон.

    Сни сирі біля неї: кровлять отак
    береги у блокноті того, хто вкляк
    долілиць, і нотоване олівцем
    редагується тут свинцем.

    Тільки час, за переступ туди-сюди
    на злодійскій манір, метучи сліди,
    уникає покари: ба, зазвичай,
    куля в маятник не влуча.

    І стіна тут звела себе в абсолют,
    доки в ліжка, як ложка до ложки, люд
    незаможний, статечний тим часом ліг,
    а самітні жують пиріг.

    Підійди і убач її ікл копил,
    пак, не Рим, не Китай – омітати пил
    корінних, чиї кутні гнилі суціль
    для сусідського м’яса-гриль.

    Щебетати красиво і птах мастак.
    А тумани-омани імла і так
    перемеле зі пеленами зіниць:
    підійди до стіни й дивись.

    --------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  18. Микола Соболь - [ 2022.01.19 09:11 ]
    Водохреща
    Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
    щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
    А ти, українцю, брате, тут ніхто.
    Твою славу й віру топчуть московити.

    Розіп’яли душу на своїй землі.
    За свободу й волю видають кормигу.
    Україна-ненька триста літ у млі,
    а попи московські кажуть: «Й далі клигай!»

    Вибір за тобою, йти до них чи ні.
    Але кров братів не змити їм водою.
    Пів країни наче в летаргічнім сні.
    Пам'ятай, що вибір за тобою.
    19.01.22р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  19. Віктор Кучерук - [ 2022.01.19 05:27 ]
    * * *
    На зміну забарвленням сивим,
    З’явились вгорі голубі, –
    Неначе в дитинстві, щасливим
    Сьогодні здаюся собі.
    Нарешті урвались хуртечі,
    Лишивши згромаджений сніг, –
    Немов би в часи молодечі,
    Не чую прискорених ніг.
    Сміюся, біжу, доганяю
    Сердитого вітру потік,
    І радості хвиля безкрая
    Старанно подовжує вік.
    Спиняюся, бігом зігрітий,
    Зробивши нараз відкриття, –
    І в серці моєму, і в світі
    Міцніє й ясніє життя.
    19.02.22


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  20. Домінік Арфіст - [ 2022.01.19 01:16 ]
    світанкова пісня
    1
    сонечко – млинець рум’яний
    сяє в очі вранці-рано
    і пече-пече у плѐчі
    розкуйовдженій малечі:
    «той сьогодні з’їсть мене
    хто мене наздожене…
    той отримає млинця
    хто шанує гребінця…
    хто зачерпує водичку
    і чистенько миє личко…
    хто помолиться за світ –
    той додасть матусі літ…»

    2
    мамо… мамо…
    дивлюсь із високих вікон…
    Час і тут обманює…
    він – не лікар…
    бачу вродливу тебе… щасливу…
    кожної осені твою сливу
    ту – угорку – твою кохану
    зустрічаю як з неба манну
    і дарую всім перехожим
    сливи… сам ковтнути не можу…
    сад твій, мамо моя антична,
    все шумить і вирує звично…
    ти під пальцями перетерла
    кожну грудку землі… як перла
    винограду твого намисто
    цього літа немов навмисно
    світить так щоб тобі припасти
    до душі… ми усі фантасти
    хто живе любов’ю твоєю…
    не знесе її течією
    Час – покірно складає силу…
    бо його ти тако̀ж – любила…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  21. Микола Дудар - [ 2022.01.19 01:29 ]
    Оскільки...
    Як той паук, що простір в’яже…
    Як той, ну словом, резонанс…
    Як той димар, що повен сажі…
    Як безіменний в простір пас…
    Оскільки я ще на папері,
    Якоїсь ночі олівцем
    Ти, на дзвінок, одкриєш двері
    І ми озвучимо все це…
    19.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  22. Тетяна Левицька - [ 2022.01.18 19:08 ]
    Розчарування
    Що у житті тобі не додала?
    Перцю, чи солі, медової ласки?
    Чорною відьмою я не була,
    не одягала зрадливої маски.

    Вміла знімати мігрень з голови,
    доторком пальців рубці лікувати.
    Стерви вам вішають роги, а ви
    равликом лижете стоптані п'яти.

    Пізно встромляти у серце голки,
    ницо плювати у душу в розмові.
    Крихти канючити, як жебраки,
    у крематорії страти любові.

    Кліть золота поржавіла, лечу
    крила розправивши в сині простори.
    Вільна... туди, де шовкову парчу
    стелить планида на Божі престоли.

    Міцно тримав, наче небо Атлант,
    і називав, — ти, моя кришталева!
    Думала справжній знайшла діамант,
    а з'ясувалось — підробка дешева.

    12.01.2022р


    Рейтинги: Народний 6 (5.88) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (3)


  23. Володимир Книр - [ 2022.01.18 16:26 ]
    Soylar
    Soylarsız ev - mezar,
    soylarlı ev - bazar.

    2022


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  24. Микола Дудар - [ 2022.01.18 16:15 ]
    *** (декларативно)
    Не відмовляйтеся від стресу!!!
    Без нього як? Ніяк, авжеш
    Життя безлике без ексцесу
    Як і без смерті, без пожеж…
    Як і без кулі, без кинжала
    Як без любові, сну і мрій
    Людині завжди чогось мало
    Згадайте будне: «сам не свій»
    …А ще без зради, підлих змовок
    «А що як я?» «А що як ми?»
    Не все залежить від підковок -
    Піклуйтесь краще чобітьми…
    18.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  25. Ігор Шоха - [ 2022.01.18 13:04 ]
    Інклюзія пам’яті
    Мені, буває, заважає спати
    якась нечиста сила...
    то ядерні на таці крокодили,
    то у мундирі дуло із гармати –
    епоха миру і її етапи:
    комуни і ґулаґи,
    тюряги і кацапи,
    розбійницькі ватаги,
    ешелони,
    набиті трупами товарняки-вагони,
    погони ката, загребущі лапи...
    О, пам'яте! А що, як сни «у руку»?
    А що, як знову ті пекельні муки?
    А ми ще не загоїли стигмати –
    у цьому світі перші і останні
    розкидані по світу могікани,
    приречені до смерті виживати.

    « Сон розуму породжує...» геєну.
    Чудовиська імперії живі
    і досі ще гадають на крові
    як поділити мапу повоєнну.
    Вони і досі сяють у зеніті
    дурної слави, діють сили темні,
    дияволові радники таємні
    і їхні тіні... в пеклі б їм горіти...
    ....................................................
    Стирають пам'ять окупанти світу.

    01.2022


    Рейтинги: Народний 5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (3)


  26. Неоніла КОВАЛЬСЬКА - [ 2022.01.18 08:41 ]
    Радіємо зимі
    Закружляли, закружляли
    Вже сніжиночки в танку,
    Зимоньки ми дочекались,
    Пору ж любимо таку.

    На ялинці шапка біла,
    З-під зелених вона вій
    Дивиться на світ несміло,
    Все подобається їй.

    А сосна - її сестричка
    Теж у білім кожушку.
    Їх мороз щипа за щічки
    Й пісеньку співа дзвінку.

    А старезний дуб могутній
    Мудре щось розповіда,
    Слухають його присутні
    І птахи. і звірина.

    А сніжок все пада й пада,
    З вітром бавиться собі.
    Всі зимі. звичайно раді
    І нема місця журбі.

    2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Микола Соболь - [ 2022.01.18 06:38 ]
    * * *
    Все повернеться на круги своя
    і відповіді будуть, і дилеми.
    Хай не змовкає пісня солов’я
    та про кохання пишуться поеми.
    Ми, звісно, в Божім світі не святі.
    Можливо й нам вготовані Едеми?
    Ніщо так не цінується в житті,
    як чай гарячий і тепло взаємин.
    18.01.22р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  28. Віктор Кучерук - [ 2022.01.18 05:28 ]
    * * *
    Недовіра, бридливість, опаска
    Не лишає консьєржа з тих пір,
    Коли вслід за сусідською хаскі
    Я вівчарку виводжу на двір.
    Невідомо чому він лякається
    І сторониться нас без кінця,
    Адже має горіхову палицю
    І в кишеню поклав камінця.
    То, невиспаний завжди, нахмуриться,
    То, замислений зрідка, зітхне,
    Коли хаскі вертається з вулиці,
    А вівчарка спиняє мене.
    І подалі від входу відштовхує,
    Притуляючись щільно до ніг,
    Мов здається їй мукою довгою
    Повз консьєржа незмінний пробіг.
    Я з вахтером отим вже балакав
    І просив пояснить хоч би як, –
    Чом лякливо обходять собаки
    Тих людей, що не люблять собак.
    Він стоїть і сопе знепокоєно,
    Вимовляючи ввічливо: Ні…
    Перед мною махаючи зброєю,
    Убачаючи звіра в мені.
    18.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  29. Юлія Івченко - [ 2022.01.18 04:13 ]
    Едельвейсе.
    що хотів ти мені сказати, о, мій місячний, Едельвейсе,
    що не перша я, що не друга, не десята й для тебе дитинна.
    вже спокійна така сьогодні. поряд пес мій, що зветься Лессі.
    вже стоптала чотири стежини й босі ноги в крові протестів
    і мене зачекалася річка, бо я стала вже рибка з калини.

    то забава до сліз чоловіча — ті вудилища з гачками для щастя,
    ти прийдеш, там де сойка плаче, на чоло бережищів вусатих,
    зашумиш полиновим вітром і на мене злаштуєш снасті.
    будеш вірша свого писати, годувати тим віршем станеш і промовиш:
    — для тебе Насте!
    золоту косу волосінь залоскоче та й зруйнується моя хатка.

    ти хотів, щоб торкнулася вірша, що груди звузив безжально.
    ти хотів, щоб мені заболіла та провина з пелюсток троянди.
    щоб плоди у садку моїм мерли, щоб сніги залітали до спальні,
    щоби тріскались сосни в дзеркалах і пісні не співались кохальні,
    щоб не снилися сни безсмертні про смутну любов безпорадну.

    та, хіба ж, Едельвейсе, не знаєш, що у світі брехнею правлять
    та цінують поетів по смерті, коли зломлено віть останню!
    стали вірші мені ті у скронях, наче зрубані голови втяті у палі,
    бо мережиться морок звіром лиш від думки — не вдихнути мигдалю,
    що ростив ти в книжках магічних у мерехтінні свічі з сандалу.

    все життя твоє обернули, мов на вкрадене мли попелище
    ті римовані стрічки слова, та гітара, що змовкнуть не зможе!
    я тебе не гукала зовсім, а сонних сов вирощувала на горищах.
    я хотіла злетіти в небо! та я мріяла бути небом! вище, вище, все, вище й вище...
    Боже, як же ризикнула жити, там, де не зійдуть рахманні рожі?

    ну пішли вже зі мною, Лессі, пес мій вірний, що злиже тугу.
    що ж хотів ти мені сказати, о, мій місячний Едельвейсе,
    що не перша я, що не друга?
    та визнання мені й не треба,
    хіба, білу ромашку з неба
    хай не перша і хай не друга...





    Рейтинги: Народний 5 (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (3)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2022.01.18 03:59 ]
    Все в шоколаді або доба кохання
    Вже світанок у висі чарівній воскрес,
    Усміхнулося сонце ласкаво.
    П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
    Як солодке ранкове какао.

    Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
    Піднялася вгорі величаво?
    Шоколадно-молочна цілунків ріка
    Потекла, наче денне какао.

    Танцівниця індуська — вечірня зоря -
    Підморгнула спокусно, лукаво.
    Переплавились любощів теплі моря
    У вечірнє медове какао.

    Я тону у кохання вершковій імлі,
    Не кажу тобі, серденько, “Чао!”
    Перед сном насолоджувались королі
    Як обіймами щастя, какао.

    Чи не можна, о небо, зробити хіба --
    В шоколаді хай буде все - “Вау!”
    І для людства усього настане доба
    Раювання, як свято какао?!

    16 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.15) | "Майстерень" 7 (6.43)
    Коментарі: (4)


  31. Ігор Деркач - [ 2022.01.17 19:20 ]
    Перед переправою
    Течія, що оминає броди,
    понесе і нас у тихі води,
    де усіх очікує Харон
    і цікавий, дуже довгий сон...
    і не буде іншої нагоди
    дочекатись тої нагороди
    за роки життя у боротьбі
    із собою... тоне у журбі
    човен долі і стає ясніше,
    що ніхто не допоможе більше
    у кінці як ми самі собі...
    маємо на сльози по заслузі,
    і гіркаве щастя як нектар,
    і неоцінимий Божий дар –
    не лукаві і сердечні друзі.

    Невідомо, що там, на межі...
    за межею лиш вітри у полі
    буйні і нікому не чужі
    як зимою айстри і тополі –
    наші із дитинства міражі.

    Але – як воно, отій душі,
    що із тіла вирветься на волю?

    01/22


    Рейтинги: Народний 5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  32. Володимир Книр - [ 2022.01.17 19:57 ]
    Bir transplantolog tevsiyesi
    Büyrek - carlıdan,
    para - barlıdan.

    2022


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  33. Домінік Арфіст - [ 2022.01.17 12:33 ]
    пісенька щастя
    під копѝтами пилю̀га…
    я то там… то знову тут…
    я не просто волоцюга –
    я принаймні Робін Ґуд…
    на землі шукати ра̀ю
    надаремно… я в раю̀…
    я ніщо не забираю –
    я все чисто віддаю…
    і у лісі я удома…
    і у го̀рах… і в морях…
    і для мене невідомо
    що то значить смерті страх…
    у горѝ нема вершини
    і немає в моря дна…
    у життя нема причини –
    лиш любов… любов одна…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  34. Микола Соболь - [ 2022.01.17 07:52 ]
    Смак пам’яті
    Зламані крила у мрії.
    Ранок в кімнаті німий.
    Серце вкриває завія
    і телефон мовчазний.

    Пісня твоя лебедина
    й досі лунає мені,
    ласкою сповнена лине,
    як забуваюсь у сні.

    Бачу закохані очі,
    ллється дзвіночками сміх…
    І прокидатись не хочу,
    щоб не замів згадки сніг.

    Вітром розтріпані коси,
    губи червоні, мов мак.
    Я пам’ятаю і досі,
    яка ти на смак.
    17.01.22р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  35. Віктор Кучерук - [ 2022.01.17 06:20 ]
    * * *
    Заколисує шлях порожнеча.
    Тихне вітер у плетиві віт.
    Одягається в сутінки вечір
    І помалу затьмарює світ.
    Переповнене тишею небо
    Заіскрилося краплями зір, –
    Тільки сіються букви як-небудь
    На привабливо-чистий папір.
    Тільки губляться в сутінках рими
    І думки не погоджують зміст,
    Хоч темніє вже ніч за дверима
    І мене опановує млість…
    17.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  36. віктор Зозуля - [ 2022.01.17 00:02 ]
    хвороба
    Кімната невелика вся пуста,
    У ній я бачу лиш твої уста.
    Чи ж бачиш у мені поета?
    У тобі світ свій бачу я, - дала отвіт вона, - в мені горить твоя свіча,
    твій запах смутку і печаль - моя енергія, на жаль …

    вона невпевнено стоїть,
    кусає губи, вся тремтить,
    відводить очі, що блистять
    містичним сяйвом зоряних приправ.
    і диким водоспадом, їй волосся на плечі спадало, ховаючи вушка, немов одіяло.
    Багряна спідниця,
    Під нею колготи,
    За свою красу вона могла вимагати всі льготи.
    Її хмара думок, вкритих насипом білих квіток, - чистіша за правду,
    що брудну, її в воду вкидають,
    щоби та працювала гарантом.

    Я беру її руку в свою,
    і від холоду мерзну, неначе вогню.
    Її доторки свіжі, її пальці миліші
    за всю землю й природу … горю …

    Не торкайся мене! лиш як попіл мине,
    то поглянь, подивися - я не той,
    Ти другому явися! Не брудни своє серце,
    не царапай об мої ножі -
    мої рани ще свіжі, не заляпай же кров'ю свої, непорочно пристойні,
    непристойно цнотливі, вогні.

    Я бездонна туга,
    я моя преспектива,
    я - розв'язанням є власних контроверсійних задач,
    Я - проблема, власна проблема своя …



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Володимир Бойко - [ 2022.01.16 22:43 ]
    Парашка
    Чомусь не любить ніхто Росію,
    Росію бісить та нелюбов,
    Вона шаліє, вона воліє
    Уже назавтра пролити кров.

    Хоч море крові по всьому світу,
    Аби вклонялися їй усі,
    Нехай судилось за те згоріти
    У атомовій страшній красі.

    А поки світом не запалало,
    Колотить Рашка своє лайно.
    Європи мало їм, світу мало –
    Усіх готова тягти на дно.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  38. Ольга Олеандра - [ 2022.01.16 22:33 ]
    Зорі
    Зорі. Зорі.
    Неозоре
    небо, вкрите ніччю моря.
    У безмежному просторі
    подих часу,
    подих долі.
    Воля вибору історій,
    власних пензликів, узорів,
    власних крил.
    Озорять зорі
    маківки чужих соборів.
    Небо темне, непрозоре –
    шлях донизу чи угору?
    Підкажіть, далекі зорі,
    Підкажіть життєву волю.
    Підкажіть…

    16.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  39. Марія Дем'янюк - [ 2022.01.16 20:50 ]
    Про Марічку
    Задивилася Марічка:
    сині очі має річка,
    а волосся - довгі хвилі,
    в них лілеї серцю милі,
    скачуть сонячні яскринки,
    наче золоті рибинки,
    відображення хмарин -
    справжнє диво із дивин,
    а на березі вербички
    заплели тонкі косички,
    темноокий очерет
    одягнув новий берет,
    лиш поважна чапля пані
    знову в сірому жупані...
    Сяде дівчинка у човник
    і яскравий сонця вогник
    принесе в дарунок цаплі -
    хай на дзьобі сяють краплі!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  40. Євген Федчук - [ 2022.01.16 19:06 ]
    Легенда про оленя
    Дідусь на вже стареньких «Жигулях»
    Онука віз зі станції додому.
    Приїхав з міста півгодини тому,
    Дививсь, як стигне колос на полях,
    Як пролітають сосни та берізки,
    Хатки над шляхом, сховані в садках,
    Лелеки у червоних чобітках…
    І раптом дід як загальмує різко:
    - От, о́лень! – тільки вигукнув услід
    Якомусь водієві, що нахабно
    «Підрізав» їх та ще і так незграбно,
    Що «Жигулі» ледь не влетіли в пліт
    Обійстя, що тулилось до дороги.
    Дідусь, на щастя, вивернути встиг.
    Автомобіль під деревом застиг,
    Хоча, здається, не зламав нічого.
    Дідусь з машини вийшов, оглядів,
    Потилицю почухав, знов усівся.
    Старий «Жигуль» з півоберта завівся
    І по дорозі знов поторохтів.
    Як хвилювання трохи уляглось,
    Онук тихенько дідуся й питає:
    - А «о́лені» чому їх називають?
    Звідкіль таке от прозвисько взялось?
    І о́лені тут взагалі при чім?
    Їх на дорозі і зустріти годі…
    Дідусь всміхнувся: - Давня то пригода.
    Та, якщо хочеш – то я розповім.
    Було то, кажуть, в одному селі
    Уже давно. Коли – і не згадаю.
    Та то, здається, значення не має.
    Село, яких багато на землі.
    Жили там люди, хліб ростили та
    Пасли худобу і ловили рибу.
    Тож мали собі хліб та і до хліба.
    Велися дружно. Разом на свята
    Ходили в церкву Богу помолитись…
    Життя звичайне, як то для села.
    Але в селі сімейка тім жила,
    Що звикла звисока на всіх дивитись.
    Що не кажи – сільський аристократ.
    Землі чимало встигли нахапати,
    Коней табун та запряги волів.
    Самі не працювали на землі.
    Чого, як можна наймитів найняти?
    Він пішки по селу і не ходив.
    Все більше возом куди йому треба.
    І, навіть, не дивився перед себе.
    Мовляв: роздайся море – їду я, гляди!
    Тому паркан сусіду поламав,
    Бо, бачте, до сараю свого їхав.
    Другим накоїв на городах лиха,
    Бо через них до свого прямував.
    Йому говорять: - То ж не можна так!
    - А мені треба! – й пику відвертає.
    Мовляв, роблю – нікого не питаю.
    Й словами не проймеш його ніяк.
    А то поставить воза на шляху
    Упоперек, бо в нього, бачте, справи.
    І не об’їдеш зліва, а чи справа.
    Стоять, чекають та клянуть лиху,
    Нещасну долю. А йому, однак,
    Немов нема до того зовсім діла.
    Уже його і лаяли, й просили.
    - А мені треба, щоби саме так!
    Вже хтось хотів і пику натовкти,
    Так галасу підняв на всю округу,
    Що хтось чинить збирається наругу
    Й він в буцегарню може упекти.
    А таки міг! З урядником дружив,
    Таким же самим, як і він, нахабним.
    З таким ніколи не доб’єшся правди.
    Як кажуть – чобіт чобота зустрів.
    Якось на поле їхав возом він
    Аби снопи перевезти́ до двору.
    Вже припікало сонце на ту пору.
    А був він на дорозі не один,
    Якраз навстріч паломники ішли,
    У монастир далекий добирались.
    Мабуть, в селі спочити сподівались,
    Бо вже доволі втомлені були.
    Ішли неспішно, а ту раптом віз
    Летить на них і, навіть не звертає.
    Ще якась мить і він їх розметає.
    Вони в хліба з дороги подались
    Аби лиш під колеса не потрапить.
    Один старий із посохом стоїть.
    І диво – коні перед ним умить,
    Як вкопані спинилися із храпом.
    Той дід суворим голосом пита:
    - Та що ж ти робиш, іроде проклятий!
    - Помовч! Забув у тебе запитати.
    З дороги забирайся! Чого став?!
    - То ти, я бачу, з усіма отак.
    Напевно, сала всім залляв за шкіру.
    Десь люди проклинають і допіру.
    Що ж, чоловіче добрий, коли так,
    Нехай прокляття ті не пропадуть
    І кожне рогом хай зросте у тебе!
    Та очі свої звів в блакитне небо,
    Прислухався: - Що ж, так тому і буть!
    І відійшов. Поїхав далі віз.
    Хоч чоловік ще довго озирався,
    Мабуть, і справді тих проклять злякався,
    Бо мацав лоба – чи то ріг не зріс.
    Нічого не намацав й повернувсь
    До нього скоро уже гонор звичний.
    «Нічого, - дума, - іще буде стріча
    І я з тобою, клятий, розберусь!»
    Ліг спати вже вдоволений зовсі́м,
    Бо, навіть, гульки не було на лобі.
    «Уряднику пожаліюся, щоби
    Їх наздогнав і «виписав» усім!»
    З тим і заснув. Крик вранці розбудив
    Жони його: - О, Боже, чоловіче,
    Що то таке?- Й такий в тім крику відчай,
    Що вмить від сну пропали і сліди.
    Схопивсь – не може голову піднять,
    У чімсь вона заплуталась, неначе.
    А жінка біля ліжка стоїть, плаче.
    - Та поможи-но, жінко, мені встать.
    А та трясеться від жаху́, мабуть
    Та все белькоче: -Що то? Що то? Що то?
    Уже й нагримав: - Та закрий же рота!
    Устати дай, хоч в дзеркало зирнуть!
    Підвівся ледве, дзеркало узяв
    Й отетерів, заглянувши у нього –
    На голові такі гіллясті роги,
    Що він таких ніколи не стрічав.
    Не обдурив старий – прокляття всі,
    Які на його голову упали,
    Гіллястими рогами тими стали.
    Аж на ногах не втримався і сів.
    А в голові пітьма з думок сумних.
    Як він тепер покажеться між люди,
    Вони ж усі сміятись з нього будуть?
    Тепер хіба ховайся в ліс від них.
    Вночі, як темно, вибрався із хати.
    У двері ледве-ледве-но пройшов
    Та й в ліс хутчій ховатися пішов,
    Поки-но люди всі уклались спати.
    Відтоді він у лісі тільки й жив.
    Забув сказати, він же Леньом звався,
    Хоч від людей у лісі і ховався,
    Але якось був земляка зустрів
    У лісі на галяві. Той впізнав:
    - О, Лень! – від здивування лише видав.
    Та той із ляку зник миттєво з виду,
    Хоч довго чулось, як він утікав.
    З тих пір о́лені в лісі й завелись.
    Тварини зовсім не злобливі, наче.
    Та від людей втікають, як побачать,
    Ще пам’ятають, ким були колись.
    Людей же, що ведуть, забувши стид,
    Себе як Лень – о́лені прозивають.
    Колись в них роги теж повиростають…
    Я сподіваюсь…- усміхнувся дід.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  41. Павло ГайНижник - [ 2022.01.16 16:12 ]
    «ДОЩИЛОСЯ...»
    * * *

    Дощилося. А вітер у спокусі розплітав
    Букет волосся діви краплями в руках.
    Примарою навкіл, як гребінцем, звівав
    Косей мереживо в летючих вітряках
    І владним подихом тендітно населяв
    На серпантинки чари, наче по квітках,
    Росинки діамантів неба. Рясно обіймав
    Її підступно й вогко потай – в закутках,
    Крізь сукню промокрившись. Спеленав
    Весь стан розтішено собою. Як у снах
    Зі спогадів. Колись і я ті перли милував
    У розкоші суцвіть, заніживсь в пелюстках.
    Розпещував блаженно їх, як мрію. Колихав
    На плесі пристрасті, у прірвах й на зірках.
    У яві забуття. Любила все вона, а я її кохав.
    Як сонце райдугу з дощу, розвіяну у прах.

    Павло Гай-Нижник
    16 січня 2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Юлія Івченко - [ 2022.01.16 16:28 ]
    Співчуття пану Олександру Сушку.
    Дві червоних сумних троянди
    він брату поклав на пухнасту могилу.
    Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
    і звук кольорів мішався із вітами винограду,
    що з братом колись ростили.

    —Спи мій, ріднесенький Вікторе,
    Був ти за батька справжнього , був ти мені й за друга.
    Був ти мені захистом — сонцями, промінням, лугом…
    Був ти мені і ліками, коли хмарилось долі…
    Руки, оце скоцюбились й сльза гаряча поволі
    тече… Я її стираю, аж горло перехопило…
    Земля хай стане пухом, царствуй, мій брате, сміло,
    так, як в людському світі;
    серце — червона калина та козарлюга-літо,
    може, і там також можна?

    Там в небесах у Бога янголи тебе стрінуть,
    то я собі тут постОю, коло хреста на колінах.
    Ти ж був такий щасливий, коли створив я здобутки!
    Як ти мною гордився — бачили усі люди…

    Спи там собі спокійно, коли прилетять лелеки,
    я принесу тобі, братику, найсолодших цукерок.

    Дві червоних сумних троянди
    він брату поклав на пухнасту могилу.
    Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
    і звук кольорів мішався із вітами винограду,
    що з братом колись ростили.

    Я ці слова писала поспіхом, а на вії
    солона сльоза затигла та пригадались лілії...
    Я ці слова писала нишком своєму колезі,
    другу, в якого горе вкрало з десяток весен!

    Людей, бо цінують по смерті, врешті, як поетів
    Стелиться туман яром… Брат живий на портреті…


    Царство небесне. Земля пухом, Вашому брату, Віктору. Хай спочиває спокійно.


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (6)


  43. Микола Соболь - [ 2022.01.16 14:22 ]
    У підтримку Олександра Сушка
    Чи є хоч щось жаскіше для людини,
    чим рев землі та сліз по домовині.
    Тримайся!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  44. Микола Соболь - [ 2022.01.16 14:56 ]
    У підтримку Олександра Сушка
    Чи є хоч щось жаскіше для людини,
    чим рев землі та сліз по домовині.
    Тримайся!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  45. Ігор Шоха - [ 2022.01.16 11:19 ]
    Попередники та наступники
    Союз не клеїться по швах,
    усім нема куди тікати.
    В електорату їде дах, –
    кого й навіщо обирати?

    Яка юрба – такі й вожді...
    а де узяти їх, видющих,
    коли й поети, по нужді,
    гадають на кофейній гущі?

    На Рашії дурних нема...
    якщо не орки, то дебіли,
    а тих, що волі захотіли,
    уже очікує тюрма.

    І в Україні небагато
    лишається таких людей,
    що і один десятка вартий,
    бо їх, таки, нема ніде.

    У гущі цілого народу
    як на біду, одне зело...
    і одне одному на зло
    усе ще каламутять воду:
    по духу – люті антиподи,
    по суті – те, що і було.

    01.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2022.01.16 09:46 ]
    Співчуття Олександру Сушку
    Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною подією в житті Олександра Сушка стала смерть його рідного брата Віктора Сушка, який і мені був добрим другом і старшим товаришем по багатьох наших спільних концертних виступах у як мінімум 8-ми регіонах України. Віктор написав музику до 4-х пісень на мої слова, і ці пісні у виконанні братів - Сушків Віктора і Олександра - постійно звучали у наших виступах. З нами брала участь у концертах і заслужена артистка естрадного мистецтва України Алла Васик. Віктор Сушко був більше музикантом, у дуеті братів співав другим голосом і був концертмейстером. Читцем і ведучим концертів, виконавцем першої партії в дуеті братів був Олександр Сушко. Алла Васик і я, тоді співак-бандурист, були окремими концертними одиницями. Разом ми складали концертний гурт, який я жартома називав "Морські еноти" після нашого виступу у морському місті на Донеччині Маріуполі. Чому єноти? Може тому, що це - рідкісні і милі тварини.

    В цей печальний день - день поховання Віктора Сушка, (помер позавчора, відірвався тромб) пропоную Вашій увазі сумну пісню про любов на музику Віктора Сушка і мої слова "Запечалюся я за тобою" (аранжування Євгена Клименка, відео - теж покійного ПМівця , поета і кліпмейкера Олексія Тичка.


    Рейтинги: Народний -- (6.15) | "Майстерень" -- (6.43)
    Коментарі: (10)


  47. Неоніла КОВАЛЬСЬКА - [ 2022.01.16 09:18 ]
    А на Водохреща водиця цілюща
    А на Водохреща водиця цілюща,
    Можна в ополонці скупатися всім,
    Це додасть бадьрості, сили та здоров"я,
    Не боятись холоду серед лютих зим.

    З криниці джерельну набираєм воду
    Ми ще до схід сонця в цей святковий час,
    Зберігатись буде вона довго-довго
    Й стане помічною завжди для всіх нас.

    Так, вода свячена в криницях та ріках
    У день Водохреща із тих давніх пір,
    Коли похрестився сам Ісус Спасилель,
    Зцілювати зможе, тільки ти повір.

    2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Віктор Кучерук - [ 2022.01.16 08:23 ]
    * * *
    То погуляю десь годинку,
    То знову в хаті кам’яній, –
    Мелькають дні, немов сніжинки,
    Несеться час, як вітровій.
    Хоч сніг нетанний на асфальті
    Давно мій погляд утомив,
    Уже боятися не варто
    Застою лютої зими.
    Адже, надіями зігрітий,
    Дивлюся мрійно в майбуття,
    І бачу бабиного літа
    В обійми діда вороття.
    16.01.22



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  49. Микола Соболь - [ 2022.01.16 07:25 ]
    Хащі
    В чагарях російськомовних,
    паростки синів козачих
    переповнили жертовник,
    волю схоронили й вдачу.

    Виміняли на горілку:
    шаблю срібну, лук і стріли…
    Москалю продали жінку,
    бо так випити хотіли.

    Байстрюки зійшли за рідних,
    язиком лабають вміло,
    а московські зливи мідні
    насолоджують їх тіло.

    Дух помер у вражій церкві
    під іконами святими.
    Є живі – мертвіше мертвих.
    Постає питання: хто ми?
    15.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. віктор Зозуля - [ 2022.01.16 00:20 ]
    довго

    Моменти закуті у каплі летять назад до небес,
    Їх кайдани гудуть громом, розриваючи навпіл ГАЕС.
    І споглядають це очі тисяч людей:
    Закоханих в себе, покинутих
    напризволяще, сутулих - дітей;
    … Прогриміли литаври: дав вступ диригент, загули контрабаси, залунали тромбони, заскрипіли альти -
    позіхають передні ряди …
    … І проходить Ісус повз людей, та не слідують ті, не чекають пророцтв, бо не мають надій.
    Не потрібно їм чуд, не потрібно повчень,
    і не слухають притч, Бог ж недавно помер …
    оце вчора лишень …

    Для кого ж стараєшся ти, дирегенте?
    Для кого стараєтесь ви, скрипалі?
    Чи потрібні кому, ваша музика й ви, коли зал уже бачить солодкії сни?

    Для кого проповідуєш ти, Сине Божий, коли нема
    душі
    у тілах, бо тіла в них - пусті?

    Не женіть же тоді тих овець й баранів! ...
    Та женіть хоть куди!
    Але вони то ідуть без мети!
    Не потрібні їм ваші пожертви,
    Не потрібні їм Фра́нки й Мойсеї,
    Не потрібен Кобзар і П'єро,

    Ви ведіть, але йти залишилось ще довго …



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6