ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.06.22 19:22
Іван Франко поглиблено цікавився сходознавством, аби в процесі сходознавчих студій поглиблювати свої знання з української історичної лінгвістики та лексикології і доказати невігласам та політиканам, що коріння праукраїнської мови має ті ж часові виміри, щ

Ліна Масляна
2017.06.22 14:15
Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
І до тебе засвідчено різними правдами.

У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
Зав

Любов Бенедишин
2017.06.22 13:15
Цей океан безмежжя і блакиту…
Долонею прикрию пів вікна –
і вже здається,
що пливу над світом
в кімнаті,
де життя моє мина.

А хмари – повз.

Ірина Вовк
2017.06.22 09:42
Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
і у місті старому палким одкровенням озвуся.
Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
Княже Міс

Микола Соболь
2017.06.22 06:57
То янголи, які серед людей!
Свою роботу виконали сміло,
Коли земля і небо – все горіло…
Життя Ви видирали у смертей!

Червоний хрест для снайпера є – ціль!
У полі Вас не зупинили кулі,
І міни «граду» боязно минули…

Ігор Шоха
2017.06.21 22:14
Остогидли пряники,
батоги і злочини.
Полетіли яники,
прилетіли гоцмани.
Пролітає літечко,
а його й не бачимо.
У свою наміточку
потаємно плачемо.

Ігор Шоха
2017.06.21 22:09
                        І
Малюю картину. Палітру згущу.
Яка від людей допомога?
Очікую манну. У небо кричу.
Та де місяцями немає дощу,
немає ніякого Бога.

Мене випробовує сам сатана.

Тетяна Левицька
2017.06.21 20:07
На поліській землі,
Де в росі спориші,
Черешневі сади та жоржини,
Там містечко моє,
Там душа виграє
І в обійми Романова лине.

Зупинюся на мить,

Олександр Сушко
2017.06.21 16:33
Я задрімав. Але у голові
Уява одчибучує кульбіти.
Сидять довкола мене на траві
Святенники, пророки, неофіти.

Моє життя поставлено на кін-
Кому із них віддам безсмертну душу.
Їх - табуни. А я - лише один.

Світлана Майя Залізняк
2017.06.21 12:17
Місто, де можна жити.
Сплачено втретє мито,
Сходжено вибої, площі,
Склеєно плани, горщик...

Сказане - враз почуто,
Складено скарб у жмуток...
Місто, де гам.... і вірші,

Ірина Вовк
2017.06.21 08:31
Твоя стопа – в розжарений пісок,
а мозок – у гнітюче баговиння,
у чорно-біле пуху ластовиння,
в незайманість розкритих пелюсток,
в дитинну самозреченість молінь,
в намарний зойк почути голос Бога...
Оглянешся – іде твоя Дорога
по манівцях зотлілих

Ірина Вовк
2017.06.21 08:21
…І що то за мана, коли сивіють скроні,
коли Гнідий ірже, урвавши ланцюги…
Зненацька вирина все небо на долоні,
Мов у твоїх руках зімкнулись береги.
…Гей, конику, втечи в степи зеленотраві,
де вольності твоїй не стане владних меж,
де зло зчерствілих

Олександр Сушко
2017.06.20 18:56
Закон - це наймит у кабзи,
У золота - на побігеньках.
Хабар у лапу одгрузи -
Кради і далі помаленьку.

Феміду тішать срібняки,
Долоні, наче ті лопати.
Побільше сунь у п'ястуки,

Олександр Сушко
2017.06.20 17:46
Було, Венеру й Аполлона
Вином обносив щедрий Пан.
А нині досить самогону,
Або сивухи повний жбан.

Чавили сік із винограду
Ахейці, із янтарних грон.
А ми у рота свого ляду

Світлана Майя Залізняк
2017.06.20 10:49
Ой, кохання гріховне -
парубоче... дівоче...
Угрузає мій човен
в толерантність до збочень.

Релаксуючі бевзі,
продірявлено сіті.
В непозбувній бентезі

Ірина Вовк
2017.06.20 10:40
…і наче з затакту почнеться історія знову,
палкий монолог про утрачений знак покоління.

…Мчать лені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка

Ірина Вовк
2017.06.20 10:26
Підслухані голоси Стародавнього Вавілону)


СПІВРОЗМОВНИК І

- А й справді, диво: на камінні – сад!
Сяга на кілька ярусів угору…

Василь Бур'ян
2017.06.20 07:36
Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
І хилить сиву голову на трави.
А Божий день мольберта розгорта
І дощ малює в сонячній оправі.
Та й солов'ям урвалися пісні -
Наспіли птахам клопоти родинні,
Лиш де-не-де ще зойки голосні
Палким відлунком виснуть н

Олександр Сушко
2017.06.19 19:29
Нажахані вампіри, клопи та комарі
Бояться уночі піти на лови.
Зібралися на раду у заячій дірі,
Гадають, пійло де знайти здорове.

У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
Після вечері - ув очах тумани.
У крапельці вологи прихована біда -

Маріанна Алетея
2017.06.19 18:56
Пам'ять малює картини
Колишніх драм
І заступає собою
Безмежний світ,
І зупинити не хоче
Оте кіно,
Що колись називала
Своїм життям.

Володимир Бойко
2017.06.19 17:13
Очі чорнії, очі сяючі,
Очі пристрасні і палаючі!
Як люблю я вас! Як боюся вас!
Бо зустрів я вас у недобрий час!

Ох, темніші ви ночі темної!
Чую подзвін я по душі моїй,
Бачу полум'я спопеляюче,

Любов Бенедишин
2017.06.19 11:36
Осінні ябка соком наливаються, –
Порипують (а чи здалось?), тугі.

А доля – літня жінка чи літавиця –
Втекла у сад від смутків і страхів.
Помолиться своїм богам чи літові,
Заплющить очі – і пізнає суть…

Ірина Вовк
2017.06.19 09:44
Мільйони слів покладені на музику,
Мільйони руж упали у траву…
Душі затісно в тілі, мов у вузлику –
Співає «Ельза»… Я собі живу…
Самотньо так пахтить вечірня втома,
Холодний зойк промерзлого вікна…
Хлюпоче океан у мене вдома –
Лоскоче мозок келихом

Ірина Вовк
2017.06.19 09:08
драматичний діалог, навіяний знаменитим
вальсом Арама Хачатуряна)

ВОНА:
- Всі драми починалися з любові…

ВІН:
- … І врешті доходили до безумства –

Володимир Бойко
2017.06.19 08:24
Зимний вітер терниною грається,
У вікні задуває свічу.
Ти на зустріч з коханцем зібралася.
Я один. Я прощу. Я мовчу.

Ти не знаєш, на кого ти молишся –
Він кохає тебе жартома.
Ти об терня холодне поколешся,

Олександр Сушко
2017.06.18 19:04
пролог

О, Греціє! Зевес! Еллада!
Геракла нині зна усяк.
А наш божок із шоколаду,
Цукерка "Тузік" його знак.

Нацупив модну вишиванку,

Микола Дудар
2017.06.18 15:12
хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
все рівно об Камінь спіткнешся
бо ти, якщо тут - і хай не грішив
зіграв свою арію-сейшен...

хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
все рівно дощитиме в травні
затопчуть, зімнуть… принаймні колись

Серго Сокольник
2017.06.18 12:31
Спить сон- трава в лісах і жито коситься
У коловерті незворотності подій,
І відійшла весна у смуток осені,
Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.

Вже небеса здіймаються загравами,
Немов багаття з тогорічної трави...
Та у коханні розставання прави

Олександр Сушко
2017.06.18 12:28
Мандрую я підземкою щоднини,
Найважче, звісно, у годину-пік.
В юрмі людській обличчя моє синє,
Хтось парасолю угвинтив у бік.

Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
А зусібіч розставлено торби.
Мені пора виходити на волю,

Ірина Вовк
2017.06.18 09:08
То – вісь землі, розчахнута навпіл…
То – серце, перекраяне думками…
Веди мене між хмурими ровами
брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
пустот, і нечистот, і осміяння –
на твердь зеленобарвну… острівець –
і я назву твій дар благодіянням,
що я дійшл

Микола Соболь
2017.06.18 09:05
Нема ні краю, ані меж,
Де не ходили ми з тобою
Її стрічали всюди теж,
Бо ніби тінь іде з юрбою.

А вигинається – лоза,
Огидні підбирає форми,
І якщо жалить то – гюрза –

Ігор Рубцов
2017.06.17 23:58
Його прихопили разом із дружиною спекотного літнього дня. Про несподіваність не може бути мови: вляпалися, у повному сенсі, на гарячому. Гарячий асфальт, перегрітий мозок. А ті шимпанзоїди чітко вловили, що не холодне слівце «сволота» стосувалося їх. А н

Олександра Камінчанська
2017.06.17 23:53
Бігти за часом, крутитися білкою в колесі,
Сивий мольфар навіщує: недобре – мине…
Губиться віра у юрбищах, мітингах, в мороці,
Вабить чужими окрасами щастя хмільне.
Що нам зосталось – вагання, стремління, історія?
Вік неспокійний у вирі подій і крам

Микола Дудар
2017.06.17 23:20
і наче світ весь побілів
і вицвів цвітом безтілесним
та вітер все те перекреслив
і випер зелень із морів
семи стихій своїх небесних

людської сутності сувій
не перетнув забракло сили

Олександр Сушко
2017.06.17 16:34
До церкви дехто бігає щодня,
Поститься,обціловує ікони.
Гадає, що від чорта це - броня,
Від сатани - надійна охорона.

Дає на храм грабунок, хабарі,
Священника слова у вухо ловить.
Каплицю власну має у дворі,

Іван Потьомкін
2017.06.17 14:01
Я вивчив науку розставання
В простоволосих скаргах нічних.
Жують воли і трива чекання –
Останній час вігілій міських,
Обряд шаную тої півня ночі,
Як скрух дорожніх піднято вантаж,
Дивились в далечінь заплакані очі,
Зі співом муз мішавсь жіночи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06

Козенець Дар'я Козенець Дар'я
2017.06.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Світлана Ковальчук - [ 2017.06.22 20:06 ]
    Горілиць
    Де небо починається? Скажіть.
    Ота пінявосонячна блакить.
    Оте висоття, що йому спромога
    сягнути, очевидячки, до Бога.
    Чи не спромога?
    Де небо починається? Скажіть.
    Між кронами дерев заплелась нить.
    Як потягнути ниточку в'юнку,
    то небо поторочиться в ріку?
    Дзвінку.
    Де небо починається? В зірках?
    Воно, неначе синьокрилий птах,
    розніжилось у золотім промінні.
    Я небо теж. Думки мої нетлінні.
    У височінні.
    Я з небом починаюся. В мені
    глибезно, на самісінькому дні,
    засіялося квітів, сонця, дива.
    Чи я волошка, літеплом щаслива?
    Це повінь, злива.
    Чуттів.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Козак Дума - [ 2017.06.22 19:38 ]
    Котики вербовi

    Уже й весна не за горами,
    усе чутніший її подих.
    І сонце з теплими вітрами
    частіш кружляє в хороводі.

    Весна усім дає надію
    на потаємні сподівання –
    завітна що здійсниться мрія,
    що прийде щастя і кохання.

    Вечірнє зазоріє небо
    у ледь відчинене віконце.
    Почуєш: „Не життя без тебе“
    і спалахне яскраве сонце!

    І бризнуть промені любові,
    поллються почуття рікою,
    розквітнуть котики вербові…
    Повір – це буде все з тобою!

    28.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Козак Дума - [ 2017.06.22 19:15 ]
    В очікуванні подвигів*

    Брехлива тайна без секрету,
    не можна сміючись страждать.
    Не стати просто так поетом,
    та й просто так – ніким на стать!..

    Хто нас розсудить? Боже правий,
    навіщо терпим маячню,
    коли кричать безумці: „Браво“,
    щоб знов співали їм брехню?!.

    Чи в родах істини є зерня,
    а може це лиш досвід твій?
    Чом просимо тоді прощення
    навколішках: „О, Боже мій“?!.

    Людино, ще недосконала,
    печальні сумніви вгамуй
    й пізнати вічності начало
    бажання ти свої тамуй.

    Ще ні одна душа на світі
    не появилась просто так.
    Все спалахне в потрібні миті,
    бо Всемогутній – не простак!

    І Всесвіт – це не плід уяви,
    земні тут є і плоть, і кров.
    Тут геній часто в світлі слави
    блюзнірством підміня любов.

    Добро і зло – два вічні стяги
    ще ворогуючих сторін.
    Частіш перемагає Яго**
    і довше все панує він…

    Бо зло всю Землю підкоряє,
    хоч опір й чинить йому світ.
    Від тебе в цій борні чекають
    яскравих подвигів, піїт!

    29.04.2017



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Ліна Масляна - [ 2017.06.22 14:43 ]
    Колізія часу
    Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
    Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
    Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
    І до тебе засвідчено різними правдами.

    У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
    Зависоко дістати і намарно тягнути.
    В картотеці її натхнення – у найглибшій таємній шухляді,
    Недосяжний зору і дотику. Це – спокута?

    Не народжена ще, дописана в історію безликим кодом
    Буде з тобою, долаючи міру сумнівну.
    Хтось розшифрує, набачить колізій,
    Може – здивується згодом.
    Забуде.
    А ти – напам’ять, дослівно
    Впестиш її у власні архіви.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  5. Любов Бенедишин - [ 2017.06.22 13:35 ]
    ***
    Цей океан безмежжя і блакиту…
    Долонею прикрию пів вікна –
    і вже здається,
    що пливу над світом
    в кімнаті,
    де життя моє мина.

    А хмари – повз.
    Точніше, я – повз хмари,
    непізнані небесні острови.
    Міраж Надії. Спогадів Примари.
    Пливи, моя домівко,
    ще пливи…

    19.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  6. Ірина Вовк - [ 2017.06.22 09:52 ]
    "Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ..."
    Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
    із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
    і у місті старому палким одкровенням озвуся.
    Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

    З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
    Княже Місто постане в своїй первозданній красі.
    У віконнях дзвіниць пізнаватиму лики усі –
    в чистих росах Купал і у дзвонах святих Водохрестя.

    Моє місто співуче, я в тебе корінням вросла,
    у бруківки і площі, вали і обірвані кручі...
    Ти могуче, як лев, і, як Дерево Світу, живуче,
    доки в прàвнуків наших краплина з твого джерела.

    Не змаліє земля... Заповітний вогонь не погасне
    доки зріє зерно, доки пнеться на ноги маля.
    У безмежжях доріг княжий дух у мені промовля –
    через тисячу літ зійде сонце погідне та ясне!

    У розкриллі ранковім до тебе, мій Львове, вернусь –
    і у величі княжих палат і розкішних медівень
    з висоти піднебесь на бруківку твою приземлюсь.
    Хай це буде одне із моїх найпрекрасніших втілень!

    (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний.
    - Львів: Сполом,2016)



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  7. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.22 09:27 ]
    Скрипів явір над водою
    (пісня)

    Старий явір над водою
    Усе скрип та скрип,
    З молодою дівчиною
    Вже козак простивсь.
    Від"їжджає на війноньку
    Боронить свій край.
    Ой, кохана дівчинонько,
    Ти мене чекай.

    Проженемо супостата
    З рідної землі,
    Будеш мене зустрічати
    Рано навесні.
    Старий явір над водою
    Усе скрип та скрип,
    Козаченько з дівчиною
    Знову обнялись.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.22 08:50 ]
    Зцілення любов"ю
    Заіскрились вогники любові
    У твоїх очах, душі твоїй,
    Це весна їх запалила знову
    Промінцями мрій, нових надій.

    Бо життя коротке й швидкоплинне,
    То ж бери від нього геть усе,
    І не гай даремно ні хвилини,
    Поділись добром ти перш за все.

    Ближнього зігрій теплом, любов"ю,
    Слово ніжне, наче той бальзам,
    Зцілить когось, сказане тобою,
    В твоїм серці зацвіте весна.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Микола Соболь - [ 2017.06.22 06:32 ]
    Медсестрам АТО
    То янголи, які серед людей!
    Свою роботу виконали сміло,
    Коли земля і небо – все горіло…
    Життя Ви видирали у смертей!

    Червоний хрест для снайпера є – ціль!
    У полі Вас не зупинили кулі,
    І міни «граду» боязно минули…
    А ви живих шукали серед тіл.

    Знають усі, якщо з глухих кутів,
    Тебе тягнуло в інший бік од смерті…
    Була «сестрички» посмішка відверта.
    То янгол – що на поміч прилетів.
    21.06.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (3)


  10. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:12 ]
    Що діється!
    Остогидли пряники,
    батоги і злочини.
    Полетіли яники,
    прилетіли гоцмани.
    Пролітає літечко,
    а його й не бачимо.
    У свою наміточку
    потаємно плачемо.
    Біженці, чорнобильці,
    а між ними гопники.
    Половина молиться, –
    ой, мої АТОшники.
    Половина чергою
    лізе за безвізою.
    Та із есесерії
    поки-що не їду я.
    Наварю у горщику
    і масли, і ратиці,
    почекаю дощику
    і нової п'ятниці.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  11. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:38 ]
    Божий промисел
                            І
    Малюю картину. Палітру згущу.
    Яка від людей допомога?
    Очікую манну. У небо кричу.
    Та де місяцями немає дощу,
    немає ніякого Бога.

    Мене випробовує сам сатана.
    Який же це промисел Божий?
    Краса у луги подалася одна.
    За хатою – вата, у хаті – війна
    і доля знущається, схоже.

    Не хочу я видіти пику, і тин,
    і як заглядає у двір сучий син,
    хоча я людина не горда.

    Мої забобони гіркі як полин.
    Допоки ще я виживаю один,
    мене виживає природа.

                            ІІ
    Не дивина, що і дощу немає,
    і вітер тучі в тартари несе,
    і двоєликих Бог недочуває,
    коли одне теля двох маток ссе.

    В моїм краю одна існує мова
    яка лунає ще споконвіків.
    Не чує небо язика катів,
    ані молитви, ні чужого слова.

    Не відає лукавих і лихих,
    паяца і заїку, і нічого
    із того, що обчовгує пороги
    у мачухи. Не чуючи німих,
    не знає небо і минає тих,
    що моляться і сатані, і Богу.


                            ІІІ
    Мені щебече соловейко –
    усім куняти не дає.
    Не дихаю і за Бутейко
    треную житіє своє.

    А я і грому не почую,
    хоча і насуває ніч.
    І поки вдома не ночую,
    на мене не чатує сич.

    І поки квакають моралі,
    готую вила й рогачі.
    По радіо наобіцяли
    метеорологи дощі.

    А Бозя не кує й не меле.
    Очима блимає Зевес.
    Чекає житіє веселе,
    немає манни із небес.

    Напевне небеса почули,
    що обіцяли нам орли,
    як неоперені були
    і як обіцяне забули.

    Позачергово обманули
    і учергове підвели.


                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  12. Тетяна Левицька - [ 2017.06.21 20:09 ]
    Ясеневий Романiв
    На поліській землі,
    Де в росі спориші,
    Черешневі сади та жоржини,
    Там містечко моє,
    Там душа виграє
    І в обійми Романова лине.

    Зупинюся на мить,
    Бо повітря п"янить.
    Чути спів солов"їної мови.
    Тиха річка Лісна,
    Поколінь дивина,
    Губить слід у зеленій діброві.

    Приспів
    Назавжди у душі полум’яній
    Ясеневий пісенний Романів,
    Неозора блакить голубина,
    Мальовнича свята Батьківщина.

    Пропливають роки,
    А мої земляки
    Бережуть, як зіницю, Романів.
    За сердечне тепло
    За натхнення крило
    Вам уклін, мої романівчани.

    На весь світ прославляй
    Рідний батьківський край,
    Одягай вишиванки святкові.
    Хай містечко моє
    Зі джерел воду п’є,
    Вічно житиме в щасті й любові.

    2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  13. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.21 17:27 ]
    Капає дощ
    Капає дощ і погода капризна,
    Небом пливуть чорні хмари кудлаті,
    Закрили усе, що і сонця не видно,
    А дощ вибиває, мов на барабані.

    І по калюжах, дахах та деревах,
    По лавочках в парку й віконному склі,
    Дарує мелодію щиру й веселу,
    Дає життєдайну вологу землі.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.21 17:07 ]
    Липи ранній цвіт
    Червень прийшов до нас у гості,
    Липень далеко, ще в дорозі.
    Стара сорока молодій
    Розповіда неспокій свій:

    -Скільки живу, ще не видала,
    Щоб липа в червні зацвітала,
    Цей ранній цвіт не до добра,
    На все ж бо є своя пора.

    Тепер усе переплелося,
    Все переплуталось, злилося,
    Де ще весна, а де вже літо,
    В цю пору сонце ясно світить.

    А може липа собі спить,
    Й нема кому її збудить?
    Спросоння сплутала вона,
    Тому й у червні зацвіла.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Сушко - [ 2017.06.21 16:41 ]
    Сниво
    Я задрімав. Але у голові
    Уява одчибучує кульбіти.
    Сидять довкола мене на траві
    Святенники, пророки, неофіти.

    Моє життя поставлено на кін-
    Кому із них віддам безсмертну душу.
    Їх - табуни. А я - лише один.
    Од нежиті, до того ж, не одужав.

    Трясе кадилом по-під носом піп,
    Бере мене одразу на арапа,
    Що задарма жую на світі хліб,
    І десятину просить його лапа.

    Не думай. Гроші сплачуй і молись.
    Дивися пильно ув іконостаси.
    А прийде час - мене візьмуть увись,
    Шматочок раю видадуть із каси.

    Святе письмо підсовує мулла,
    Лякаючи тортурами і судом.
    В суперників летить його хула,
    Мене також не обійшла огуда.

    Мовчить, не репетуючи, раввин
    І в очі поглядає вельми люто.
    Здогадується, що я за один,
    Мені бажає випити отрути.

    Пішли на мене приступом вони,
    Розтягують за ноги та за вуха.
    На щастя, навпіл репнули штани,
    Я випав і у яр шугнув щодуху.

    Недовго пожурилися отці-
    Самі себе узяли в обороти.
    Зі злості їхні клацали різці,
    Зчепилися, неначе з Римом готи.

    Летіли клапті ряси до землі,
    Кусалися монахи та імами.
    У тисняві чавили мозолі,
    Стикалися залізними лобами.

    Прокинувсь. У планшеті чути дзвін,
    Дізнався, хто зі мною хоче мовить...
    Прийшла, нарешті, радість у мій дім:
    До себе кличуть свідки Ієгови.

    21.06.2017р.





    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (3)


  16. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.21 12:13 ]
    Місто


    Місто, де можна жити.
    Сплачено втретє мито,
    Сходжено вибої, площі,
    Склеєно плани, горщик...

    Сказане - враз почуто,
    Складено скарб у жмуток...
    Місто, де гам.... і вірші,
    Мальви... манаття... біржі...

    Звідси втекти б у Делі!
    Вибачте, мудрагелі...
    Хочу красот яскравих.
    Ось гуркотять состави...

    Знову бракує дива.
    Пишно цвіте жалива.

    Кликали брат, кумася...
    Нащо я там здалася?
    Тут шовкопряди, гречка.
    Смичу рядки... вервечки...

    Був супротив і захват.
    Місто - скляна карафа.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (2)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.06.21 08:48 ]
    "Скиталиця"
    Твоя стопа – в розжарений пісок,
    а мозок – у гнітюче баговиння,
    у чорно-біле пуху ластовиння,
    в незайманість розкритих пелюсток,
    в дитинну самозреченість молінь,
    в намарний зойк почути голос Бога...
    Оглянешся – іде твоя Дорога
    по манівцях зотлілих поколінь.

    ... Нить пам'яті – як цівочка – тонка
    снується павутинням з поторочі.
    Ти, свічечко, ще світиш проти ночі?!
    Ожина ця – як смак життя – терпка!

    Ти зблукана, здорожена... Авжеж.
    Чи допадуть уста у тихі плеса,
    де під весняним сонцем крига скресла, -
    чи у жаркій пустині пропадеш!

    Скиталице, чи ж віднайдеш свій скит?
    Чи в Соловках набачиш тінь забуту,
    коли в провидний день Страшного Суду
    на тебе промінь кине Світовид!

    Коли з грудей, із пилу рваних ран
    невинно проросте кривава айстра,
    і, наче клич далекого Чугайстра,
    тобі омиє личко Білодан...
    (Цей край обітованний Богом дан!)

    ... Пил пам'яті... піщиночка... пісок –
    тебе чи спогадає, чи забуде...
    Ще крок... Ще крок... – тоненький голосок
    тебе веде Дорогою в Нікуди.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (4)


  18. Ірина Вовк - [ 2017.06.21 08:25 ]
    "І що то за мана, коли сивіють скроні..."
    …І що то за мана, коли сивіють скроні,
    коли Гнідий ірже, урвавши ланцюги…
    Зненацька вирина все небо на долоні,
    Мов у твоїх руках зімкнулись береги.
    …Гей, конику, втечи в степи зеленотраві,
    де вольності твоїй не стане владних меж,
    де зло зчерствілих душ маліє в сонцеплаві,
    де втрачену мету свободи віднайдеш.
    І пильний зір очей, і слух, кнутами скутий,
    враз видивиться вдаль і вслухає мотив:
    о, скільки в світі рук! – їм зась підкови гнути,
    і скільки в світі рік, що ти не переплив!..
    Тече на бистрині ріка, дзвінка, як пісня,
    хлюпоче, сміючись, дзвін-римам навздогін –
    на тому берегу Гніда Лошиця пізня
    чекатиме тебе, здолавши часу плин.
    Посеред тихих плес, в очеретах вшамрілих -
    дві гриви промайнуть в високій осоці…
    В неторкані сади, до яблунь перезрілих,
    де Золоте Лоша зросте на молоці.
    …Гей, конику, ти чий?..В якому безталанні
    на тебе завели ляскі гарапники?..
    О,скільки в світі пут!.. - і ти єси останній,
    хто п’є водичку тут на відстані руки.

    Попереду – шляхи безкраї, неозорі -
    до них душа з попруг рвоне, не хотячи…
    Якщо тобі туди, де в травах стигнуть зорі,
    та на Великий Луг – гей, конику, втечи!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  19. Козак Дума - [ 2017.06.20 20:38 ]
    Нiчний Миколаїв
    Коли над містом затихає гул
    і перша зіронька на небі ледь засяє,
    покришить нічка зорі у Інгул
    і місяць кришталевий випливає.

    Над Бугом верби, мовби рибаки,
    закинули у хвилі свої віти.
    Йдуть докери із порту й моряки,
    немає краще міста в цілім світі.

    Сухий фонтан статечно задрімав,
    Яхт-клуб живе життям своїм вечірнім.
    Інгульський міст крило не підіймав,
    але традиціям лишається він вірним.

    Де-інде продзвенить нічний трамвай,
    тихцем пливуть в‘юнкі автомобілі.
    Південний Буг тече в далекий край
    й на Стрілку сонно котить свої хвилі.

    Люблю я місто рідне уночі,
    що після праці ненадовго засинає.
    Та сплять не всі, духмяні калачі
    до ранку хлібодари випікають.

    А рано-вранці, з першим промінцем,
    що зазирає кожному в віконце,
    умитий Миколаїв молодцем
    бадьоро зустрічає тепле сонце!

    22.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Козак Дума - [ 2017.06.20 20:14 ]
    Пiвденна нiч

    Ніч на півдні тепла й ніжна.
    Гулко, аж дзвенить.
    Спить хатинка білосніжна,
    в небі хмарка спить.

    Сплять черешні, абрикоси
    і сусіди сплять.
    Лиш черговому матросу
    вахту ще стоять.

    Чути відголос прибою,
    тиша навкруги.
    Уквітчалися вербою
    бузькі береги.

    Хвиля тихо плеще в берег,
    хлюпає в пісок.
    Себелів ганяє жерех,
    задрімав лісок.

    В небі зорі ярко сяють,
    як алмазний пил.
    Круглий місяць випливає
    з-за хмарин-вітрил.

    Над Інгулом вітер віє,
    грає в комиші.
    Дивна музика лунає
    у моїй душі.

    Сплять мости, депо, заводи.
    Тиша полонить
    парки, сквери, всю природу.
    Миколаїв спить.

    19.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 19:44 ]
    Перестрога
    Іще один філософ геть пішов.
    Шатро, зібгавши, кинув край дороги
    В сузір'ях золотих блакитний шовк
    І дерево, що коренем глибоким
    Обвило серце матері-землі,
    А стовбуром усе живе єднає
    І гілка на тім стовбурі одна є
    Про неї він казав: вона - то ми.

    Час йшов нерівно, вітри молоді
    Шугали світом нарвані й голодні,
    Був день не довше тріпотіння вій,
    А ніч тяжка, мов погляд у безодню,
    Цупким покровом душу зап'яла,
    Щоб поєднати пахощі і звуки,
    Гонитви захват і любовні муки
    Та в слово й образ врешті решт змогла.

    Єднай, моя голубонько, єднай
    Твори себе на образ і подобу
    Все поєднай, та, прошу, не чіпай
    Своєї ночі рятівні покрови.

    Бо, що під ними? Годі, збережи
    У таємниці все, чого немає,
    Хай гілка пружно й безтурботно має
    І птах співає: ти-то-ти-то-ти.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2017.06.20 18:36 ]
    Феміда
    Закон - це наймит у кабзи,
    У золота - на побігеньках.
    Хабар у лапу одгрузи -
    Кради і далі помаленьку.

    Феміду тішать срібняки,
    Долоні, наче ті лопати.
    Побільше сунь у п'ястуки,
    Якщо не хочеться за грати.

    Суддя - готівки вірний друг.
    Її щодня з роботи носить.
    Під мантією є лантух -
    Кидай хутчій туди баблоси.

    Гребе монету прокурор,
    Ручиці гріє у купюрах.
    Везе данину за бугор,
    Кладе у банк "макулатуру".

    А ще - відомий адвокат.
    У справах темних він хороший.
    Захочеш правди - дай дукат,-
    Вона клює на грубі гроші.

    Блищать урядників доми,
    На унітазах позолота.
    Багатство це даємо ми,
    У себе вириваєм з рота.

    У висях блискавки, громи -
    То грішника ведуть до суду.
    Спасе валюта від тюрми,
    Покари ж неба - не минути.

    20.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Сушко - [ 2017.06.20 17:33 ]
    Грецькі мотиви
    Було, Венеру й Аполлона
    Вином обносив щедрий Пан.
    А нині досить самогону,
    Або сивухи повний жбан.

    Чавили сік із винограду
    Ахейці, із янтарних грон.
    А ми у рота свого ляду
    Вливаєм нафти перегон.

    Елладою пахтіли квіти,
    Плоди не знали ще цикут.
    Слугують нині пестициди
    Приправою до наших блюд.

    Прибутку з пійла грек не мав би
    Якби згодовував шмурдяк.
    З бурди сьогодні роблять фарби,
    Горілку ллють у бензобак.

    Тітки та баби мудролобі -
    Не відьми з Лисої гори -
    Питво бодяжать із сиропу
    Та із дубової кори.

    Боюсь бовтанку лити в рота.
    Бо і у нашому селі
    Накалапуцяти гидоти
    Не тільки можуть москалі.

    Наш край одвідав Діонісій,
    Ковтнув місцевого вина...
    Чубатий був. А нині - лисий.
    На арфі лопнула струна.

    Утік, лайдака, до Ітаки,
    В своїх руках поніс штани.
    А козаки не мають ляку,
    Кацапом навчені вони.

    Ковтають звично бормотуху,
    Відкрито у барилі кран.
    Та я не стану відчайдухом,
    Піду до грека в ресторан.

    У нього, кажуть, є "Метакса",
    Давно напій я цей не їв.
    І хоч шалена пляшки такса
    Але куплю таки її.

    20.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  24. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 16:00 ]
    Приміська колискова
    Хмари ходять колом
    Над моїм балконом,
    Сонце ходить слідом
    Зранку до обіду.

    По обіді дощик
    Лунко гатить в горщик,
    Кинутий на дворі,
    І вщуха поволі.

    Тихо, вечеріє
    Зіронька жевріє
    В небі десь високо -
    Ніч біля порога.

    Йди до нас, субото,
    Скінчено роботу
    Відпочити хоче
    Серденько дівоче.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 15:14 ]
    Сумніви
    Чи зрадіє кохана
    Чи зніміє від горя
    Як почує від мене:
    Мов Азовського моря
    Води жовто-зелені
    Твої очі шалені.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 11:53 ]
    Пробудження
    Парує травень дощовий
    Крізь вий зелених грубі коси
    Мереживо тремтливих вій
    Нам прикру істину доносить,
    Що годі пнути небуття
    Шатро над ліжком пелюстковим -
    Не пурханням, не каяттям
    А дієсловом. Дієсловом.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.20 10:44 ]
    Сьогоднішнє

    Ой, кохання гріховне -
    парубоче... дівоче...
    Угрузає мій човен
    в толерантність до збочень.

    Релаксуючі бевзі,
    продірявлено сіті.
    В непозбувній бентезі
    обвіршовую міти.

    Кажуть, можна війною
    всі народи мирити.
    Десь у дядечка Ноя
    віп-готелі... корита...

    Остогиджена ятка.
    Гільйотина... асептик.
    Фланірують ягнята...
    Соловіють адепти.

    Я проходила всоте.
    Рожевіло пелюстя.
    Модернова босота
    четвертує Прокруста.

    Золотавенька рибка
    умліває в томаті.
    Бал крапковий... і липко...
    І чужіє Хрещатик...

    Розбивалися люстра.
    Бовваніли предтечі...
    Хай живе "Камасутра"
    між сувоїв лелечих!



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (2)


  28. Ірина Вовк - [ 2017.06.20 10:25 ]
    "Крутиться колесо..."
    …і наче з затакту почнеться історія знову,
    палкий монолог про утрачений знак покоління.

    …Мчать óлені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
    лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
    Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка для ловчих,
    в які хащі пропащі несешся і кличеш свій нарід на згубу? –
    о нетямна громадо, копита натруджуєш мовчки,
    покидаєш напризволяще землю обрану, серцю любу…
    Де твій шлях у майбутнє, де гордість могутнього звіра,
    благородність постави, залюбленість в мрево блакиті? –
    де прапóри звитяг, коли серце згризає зневіра,
    де промінне тяжіння стежок на поляни сяйні, соковиті?..
    О нетямна громадо, зневажуєш божі закони,
    чи знайдеш на тім світі безпечнеє місце від кулі!..
    Куленосная звабо людська, пощади хоч ікони,
    Як не слабшу природу м’яку олениці й косулі…

    …Батьківщино прелюба, чи на те ти кривавила тім’я –
    Бабин Яр, Соловки, мори голодом, сніжні гулаги –
    щоби діти твої, поневажене божеє сім’я,
    забували про тяглість лицàрську до честі й відваги…

    Батьківщино премила, що в час найлютішої скрути –
    на смутні руйновища, померклого неба обвали –
    пломенила у серці пелюстку червоної рути
    на ознаку скорботи, що сина твого відібрали…

    Батьківщино єдина, місцино корінна, безпечна,
    де лиш пам’ять, мов ріг на облаву, голосить-волає:
    о нетямна громадо! – тут вагання уже не доречне –
    хто утратив чуття Батьківщини, той батьківщини не має!..
    10.02.2012

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  29. Василь Бур'ян - [ 2017.06.20 07:58 ]
    Сонцеворот
    Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
    І хилить сиву голову на трави.
    А Божий день мольберта розгорта
    І дощ малює в сонячній оправі.
    Та й солов'ям урвалися пісні -
    Наспіли птахам клопоти родинні,
    Лиш де-не-де ще зойки голосні
    Палким відлунком виснуть на калині.
    Якраз добіг межі сонцеворот -
    Незрима грань небесного порядку.
    В зеніті літа тягне на курорт,
    А сонце знову верне на колядку!
    Мандрує так від літа й до зими,
    А потім знову, від зими й до літа.
    Який би день не був за ворітьми,
    Він вже не раз тут милувався світом.
    Одвічний рух космічних величин -
    Усе в свій час і строго по закону.
    Первинний, кажуть, вибух на почин
    Таку спричинив дію загадкову.
    І в тій безмежній величі стихій,
    В чіткому ритмі сонячних галактик,
    Як виклик випадковості крихкій,
    Земного раю витворився клаптик.
    Блажен той рай, хоч інколи й жорстокий,
    І жити в нім шкідливо без меча.
    Мільйон епох там вирував неспокій,
    Та й нині він так само докуча!
    Тому й кортить малесенького дива -
    Галузки щастя в оберемку зла,
    Щоб вітер віяв і шуміла злива,
    І щоб кульбаба навесні цвіла!
    28.07.15р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  30. Козак Дума - [ 2017.06.19 23:55 ]
    Шедевр*

    Вона була слаба і хвора,
    а за вікном – похмура осінь.
    Лиш кам‘яна стіна-потвора
    та плющ на ній розвісив коси.
    А листя з кожним днем все рідше,
    все більш воно злітало вниз.
    Її ставало гірше й гірше…
    і смерті вже лунав каприс.

    Огрядний лікар на ту пору
    подрузі тихо щось шептав.
    Ретельно він оглянув хвору
    і шансів мало жінці дав…
    Вона ж знетомлена лежала,
    вслухаючись у вітрів свист,
    й собі померти загадала,
    коли впаде останній лист…

    Про думку подрузі сказала,
    а та дивилась у вікно,
    де дощ і вітер обривали
    останнє листя… Все одно
    ти будеш жити – говорила –
    Сто літ, а може навіть ще!
    Прийде весна, поверне сили,
    стіна прикраситься плющем!

    У комірчині ж, за стіною,
    один художник жив старий.
    І мав він мрію „з бородою“
    шедевр давно створити свій.
    Однак йому це не вдавалось
    і він зневірився, запив…
    Лиш позувати видавалось,
    своїм колегам…, тим і жив.

    До нього кинулась подруга
    і зі сльозами на очах
    розповіла про серця тугу
    й тягар страшенний на плечах.
    Уважно вислухавши неньку,
    поспівчував старий, як міг,
    та став він бідкатись тихенько,
    щоб уночі не випав сніг.

    Вночі періщив дощ зі снігом
    і вітер вовком завивав.
    Останнє листя він набігом
    своїм шаленим позривав.
    А ранком хвора попросила
    відкрити штору на вікні
    і очі підняла насилу…
    Та лист тримався на стіні!

    І знову жінка замовчала,
    готуючись в останню путь.
    Знов ніч прийшла, не спочивала –
    бо очі не змогла зімкнуть.
    Все слухала, як свище вітер
    і дощ полощиться по склі.
    Як сніг іде і гнуться віти
    та уявляла лист в імлі.

    Розвиднилось, подруга штору
    відкрила знову крадькома,
    а за вікном, о Боже, горе –
    до міста вже прийшла зима!
    І хвора очі протирає,
    вона немовби уві сні,
    в житті такого не буває…
    Та лист усе ще на стіні!

    Тоді, оговтавшись потроху,
    подумала – ще не кінець…
    Це мабуть так угодно Богу,
    а лист – його то посланець!
    Себе за слабкість пожурила,
    поїла вперше за три дні,
    і відчувала – знову сила
    вже поверталась уві сні.

    Від лікаря жінки дізнались –
    старий художник захворів.
    Де простудивсь і як це сталось –
    ніхто не знав… та у дворі
    знайшли мольберт його і кисті,
    й драбинку побіля стіни…
    Чому ходив вночі до міста –
    лише гадать могли вони.

    На третій день старий художник
    почив у бозє вже собі.
    А жінки дві, наскільки можна,
    все віддавалися журбі.
    І хвора гірко сумувала,
    старий-бо мрію не здійснив.
    Помер… – все тихо промовляла –
    шедевра так і не створив…

    Тоді подруга, руку взявши
    й підвівши хвору до вікна,
    вказала на листок, що завше
    тремтів від вітру, як вона.
    Ти подивись уважно, мила,
    що попри вітер в кожну мить,
    той лист останній пожовтілий
    на стінці більше не бринить…

    В ту ніч старий життя ціною
    проклав через безодню міст –
    шедевр він написав собою,
    коли упав останній лист!

    листопад 2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Козак Дума - [ 2017.06.19 22:35 ]
    Життя людське

    Життя людське – багаття край дороги,
    в пітьмі безмежній, дякувати Богу,
    то жевріє тихенько, то горить.
    А те собі – на Всесвіт весь палає,
    однак надовго дров не вистачає…
    Зоря засяє на одну лиш мить.

    Вогонь затухне – все поглине Мла,
    життя людське за мить згорить до тла,
    бо не судилось вічно так світить.
    Лиш попіл по степу безкраїм,
    поміж гаїв і аж до небокраю
    розвіє вітер… він же не горить.

    А погар заросте зеленою травою,
    сад виросте немовби сам собою,
    підніметься колосся золоте.
    І буде бавити їх той же вітер,
    віками так було на білім світі,
    який життя роздмухав молоде.

    12.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Артем Ємченко - [ 2017.06.19 19:18 ]
    Щастя
    Стигне ранку лагідний бурштин
    Сонечко, шануючи суботу
    Завагалось сходити хвилин
    Десь на п'ять... а, може, я ті сходи
    Оком сонним не порахував
    А вони ж круті, старі, щерблені!
    Раптом ключ в замку закалатав
    — Я вже тут! І прочиняє двері
    Сонечко моє.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Сушко - [ 2017.06.19 19:01 ]
    Кровососи
    Нажахані вампіри, клопи та комарі
    Бояться уночі піти на лови.
    Зібралися на раду у заячій дірі,
    Гадають, пійло де знайти здорове.

    У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
    Після вечері - ув очах тумани.
    У крапельці вологи прихована біда -
    Самі уже, неначе наркомани.

    Та це іще терпимо - сьорбається в усмак.
    Дурман штрикає, далебі, півсвіту.
    У Дракуля - проблема. Його якийсь чувак
    Нагородив підступно гепатитом.

    Клопу потрібна клізма. У комара - гельмінт.
    Москіт - малий, а гості - триметрові.
    Чухмариться собака і чхає люто кіт,
    І супить кліщ свої кудлаті брови.

    Вампують до знемоги і теща, і зятьок,
    У кожнім слові цвіркає отрута.
    Повагу поховали, закрили на замок.
    Ножі гострять уцуплені у Брута.

    Сумна чекає доля заражену сім'ю,
    Немає шани, то не буде миру.
    Втелющилася дума у голову мою,
    Що ми уже не люди, а вампіри.

    П'ємо не тільки соки - смакує крик і гнів,
    Чужим плачем одгикуємо сито.
    Образи, наче сіті, сплітаємо зі слів.
    Хіба ми люди? Може, паразити?

    Поглянув у люстерко і став ураз блідий,
    Себе не можу геть я упізнати.
    Є щупаки у роті. І прямо на губі
    Вмостився кровосисний апаратик.

    19.06.2017р.






    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (10)


  34. Володимир Бойко - [ 2017.06.19 17:24 ]
    Очі чорнії (переклад з Є. Гребінки)
    Очі чорнії, очі сяючі,
    Очі пристрасні і палаючі!
    Як люблю я вас! Як боюся вас!
    Бо зустрів я вас у недобрий час!

    Ох, темніші ви ночі темної!
    Чую подзвін я по душі моїй,
    Бачу полум'я спопеляюче,
    Серце спалене в нім страждаюче.

    Не сумую я, не печалюсь я,
    Бо такою є доленька моя.
    Все, що доброго Бог одміряв нам,
    Я пожертвував огняним очам!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  35. Любов Бенедишин - [ 2017.06.19 11:10 ]
    ***
    Осінні ябка соком наливаються, –
    Порипують (а чи здалось?), тугі.

    А доля – літня жінка чи літавиця –
    Втекла у сад від смутків і страхів.
    Помолиться своїм богам чи літові,
    Заплющить очі – і пізнає суть…

    …Відмежуватись від усього світу – і
    Вслуха'тися, як яблука ростуть.

    19.06.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (12)


  36. Ірина Вовк - [ 2017.06.19 09:25 ]
    "Океан Ельзи". Медитації
    Мільйони слів покладені на музику,
    Мільйони руж упали у траву…
    Душі затісно в тілі, мов у вузлику –
    Співає «Ельза»… Я собі живу…
    Самотньо так пахтить вечірня втома,
    Холодний зойк промерзлого вікна…
    Хлюпоче океан у мене вдома –
    Лоскоче мозок келихом вина.
    Летить у вільне небо біла птаха,
    Зоріють ночі – і дівча росте…
    А що є пісня? – вищий в світі знахар!
    Все геніальне, бачиться, просте.
    І хто є хто… і скільки тої міри
    Любові, що стікає через край?..
    Звичайні Ночі й Дні і тексти з «Міри» -
    Блаженний острів, безконечний рай,
    Вселенський світ з зеленими очима,
    Людської долі безконечний шлях…
    Куди прямуєм?.. – ангел за плечима,
    Незмовна туга в тихих небесах…

    «Така, як ти… раз на життя»… Одначе,
    Хто нас знайде в чарівнім колі муз?
    Коли душа у снах піснями плаче –
    Співає «Ельза», український «Mьюз»!..*

    Зринають весни, шаленіють кроки,
    Бринить душа обтяжена, мов дзбан,
    Зривають греблі слів дзвінкі потоки –
    Бунтує дух… Нуртує Океан!

    11. 02.2012

    *"Мьюз" - назва відомого музичного закордонного гурту.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.33)
    Коментарі: (5)


  37. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.19 08:57 ]
    Осінь життєва вродила піснями
    Десь за поворотом день за днем зникає,
    Мов туман ранковий тихо розтає.
    Де літа поділись молоді - не знаю,
    Вже моя життєва осінь настає.

    Устеляє землю килимом багряним,
    Ароматом яблук повняться сади,
    І вродила щедро віршами й піснями,
    Копіткої праці є рясні плоди.

    Хтось читати буде, а хтось заспіває
    Поетичну сповідь, що від серця йшла.
    Якщо добрим словом і мене згадає,
    Значить недаремно в світі я жила.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.19 08:45 ]
    Літо йде босоніж
    Травами шовковими літо йде босоніж:
    Біла вишиванка і великий бриль,
    Шаровари сині та широкий пояс,
    У руках тримає ще й батіг Петрів.

    Та коса на плечах, наче лезо гостра,
    Поклепав господар же заздалегідь,
    Вийде на зелений цей безмежний простір,
    Заходиться класти трави у покіс.

    І запахне сіно свіже та духмяне,
    Бо суниць у ньому дивний аромат.
    Та мені дитинства роки нагадає,
    Які не повернеш ти уже назад.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Володимир Бойко - [ 2017.06.19 08:18 ]
    Зимний вітер терниною грається (переклад з О. Блока)
    Зимний вітер терниною грається,
    У вікні задуває свічу.
    Ти на зустріч з коханцем зібралася.
    Я один. Я прощу. Я мовчу.

    Ти не знаєш, на кого ти молишся –
    Він кохає тебе жартома.
    Ти об терня холодне поколешся,
    Як ітимеш додому сама.

    Я, до щастя свого дослухаючись,
    Зачекаю тебе при вікні.
    Хай із ним ти жагуче кохаєшся,
    Таїна ця належить мені.

    Все, що в серці твоєму туманиться,
    Я у тиші своїй зрозумів.
    І коли він з тобою розстанеться,
    Ти даси мені знати без слів.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  40. Олександр Сушко - [ 2017.06.18 19:59 ]
    Паралелі
    пролог

    О, Греціє! Зевес! Еллада!
    Геракла нині зна усяк.
    А наш божок із шоколаду,
    Цукерка "Тузік" його знак.

    Нацупив модну вишиванку,
    Рече з трибуни, наче піп.
    Рахунок - у юдейськім банку.
    До влади намертво прилип.

    1

    Коли печінку Прометею
    Щоденно дзьобали орли,
    У славі сяяла Ахея,
    Боги Олімпу ще жили.

    Але сьогодні - нові храми,
    В руїнах капища старі.
    Єврей та грек торгують крамом,
    Баблом стирають мозолі.

    І в нас юдейські вже порядки,
    Запанувало всюди зло.
    Дажбога зрадили нащадки,
    Сварога кинули в Дніпро.

    Ізраїль нині у пошані.
    І український неофіт
    Гряде у води Іордану,
    Вивчає ідиш та іврит.

    Царюють Сари та Ребеки,
    Гендлює Ізя та Абрам.
    Став зовсім рідним бог далекий,
    Хоча слугує він не нам.

    2

    Шлемо молитви небу день-у-день,
    Над власним богом чинимо наругу.
    Але Єгова знищить всіх упень,
    Залишаться гебреї й їхні слуги.

    Він - бог крутий. Як і його народ.
    З чужинцями ділитися не буде.
    Із ним буцається хіба-що ідіот.
    А більшість, зазвичай, розумні люди.

    Візьму собі наймення... Шимпанзон,
    На пуп навішу зірочку Давида.
    Тоді я не побачу Єрихон,
    Мої онуки не утратять діда.

    "А греки тут до чого?" - скажеш ти.
    А в них також не Зевс тепер на троні.
    Які на смак зрадливості плоди -
    Про це не скажуть старці на Афоні.

    Ярмолку одягати вже пора.
    У синагозі вже достатньо людно.
    Зійшла над Україною зоря:
    Вже не чужа. Хоча і шестикутна.

    18.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  41. Марія Зубрій - [ 2017.06.18 17:33 ]
    Здрастуй, красне літо!
    Здрастуй, красне літо! роси і тумани!
    Зоряні світанки, ночі чарівні!
    Засинаю пізно, прокидаюсь рано,
    Так на серці легко й сонячно мені!

    Як виходжу з хати - кожен день, мов свято!
    Радісно вклоняюсь мальвам у саду!
    Вишні попаліли - як же їх багато!
    Сонечко цілує зелень молоду!

    Ягоди вродили в цьому році рясно,
    Квіти застелили всі мої стежки!
    Здрастуй, моє літо! ти таке прекрасне!
    Я прийшла до тебе через всі роки!

    07.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Марія Зубрій - [ 2017.06.18 17:31 ]
    Чудовий червень!
    Чудовий червень - короткі ночі,
    Вишневі зорі, тривожні сни...
    І сновидіння такі пророчі,
    Відлуння щастя і пульс весни.

    Приходить все, чого серце прагне,
    Магічні дії у кожнім дні!
    Реальні мрії, кохання справжнє,
    Послання неба тобі й мені!..

    10.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  43. Микола Дудар - [ 2017.06.18 15:53 ]
    Хоч Сонце малюй... хоч книгу пиши...
    хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
    все рівно об Камінь спіткнешся
    бо ти, якщо тут - і хай не грішив
    зіграв свою арію-сейшен...

    хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
    все рівно дощитиме в травні
    затопчуть, зімнуть… принаймні колись
    настане їх день предостаній

    і все промайне в секунду оту
    зітреться і грань панібратства
    живіть собі, люди, серед тортур
    не вас притомило від блядства...

    в мереживі Крим, ковбасить Донбас
    безвізом накакали в душу
    півсвіта оце глузує із нас
    я перед ним повзати мушу?..

    та ні… та ви що? хто сироїд?
    гасаю по колу подібних
    родили ж не вас серед горя і бід?
    отож бо, цураймося бідних…

    хоч Сонце малюй…
    хочу книгу пиши…

    18.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2017.06.18 12:51 ]
    Закохатись уже страшно

    Довірливість нам, зазвичай, виходить боком,
    бо часто з підлістю приходиться стикатись,
    а світ настільки став нещирим і жорстоким,
    що боїмося ми уже і закохатись…

    18.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Серго Сокольник - [ 2017.06.18 12:01 ]
    Коловерть. Любовно-ліричне
    Спить сон- трава в лісах і жито коситься
    У коловерті незворотності подій,
    І відійшла весна у смуток осені,
    Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.

    Вже небеса здіймаються загравами,
    Немов багаття з тогорічної трави...
    Та у коханні розставання правило
    Не є прокляттям. Як надходить час- пливи

    У ті краї, де дихається, мріється,
    Де ти повернеш все, що спалене дотла,
    Де душі втаємничено зустрінуться,
    Якою б довгою розлука не була,

    Де від Перуна блискавиці вогнищем
    Ти запалаєш знову, наче сухостій...
    Все буде добре. Біль від втрати пройде ще.
    От тільки спомини- пустіть мене!.. Пустіть!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117061801038


    Рейтинги: Народний 6 (5.4) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (2)


  46. Олександр Сушко - [ 2017.06.18 12:50 ]
    Хирлявість
    Мандрую я підземкою щоднини,
    Найважче, звісно, у годину-пік.
    В юрмі людській обличчя моє синє,
    Хтось парасолю угвинтив у бік.

    Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
    А зусібіч розставлено торби.
    Мені пора виходити на волю,
    Та у проході товпляться баби.

    Хвилину тому вигнали мужчину,
    Із м'ясом одірвали куций хвіст.
    У боротьбі із ними я б загинув,
    Я ж - літератор, а не каратист.

    Вони з базару їдуть у Святошин.
    Ну, а мені потрібно на Сирець.
    Боюся зачепити їх до дрожу,
    Попробуй квакни - зразу вхопить грець.

    Міцну прорвати годі оборону -
    Стовбурчаться цицьками навсібіч.
    Продряпуюся у кінець вагону,
    Торкаючись пухких жіночих пліч.

    Отримую краплину насолоди,
    Хоча скриплять у тисняві кістки.
    Але не встиг я вийти із вагону -
    Назад заперли тлусті жіночки.

    Хитрую. У котячу лізу сумку,
    Аби у ній однесли на перон.
    Не можу більше цю терпіти муку -
    Міняю музу на м'ясний батон!

    Не раз казала мама "Їж котлети!
    Глитай ковбаси та ікру топчи."
    А ми - поети - у харчах естети,
    Натхнення - головні у нас харчі.

    Мої брати! Однині я не з вами.
    Пишіть без мене лірику в усмак.
    А я піду вбирати кілограми,
    Нарощувати сало на кістяк.

    18.06.2017р.




    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  47. Ірина Вовк - [ 2017.06.18 09:01 ]
    "Місяцю-князю..."
    То – вісь землі, розчахнута навпіл…
    То – серце, перекраяне думками…
    Веди мене між хмурими ровами
    брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
    пустот, і нечистот, і осміяння –
    на твердь зеленобарвну… острівець –
    і я назву твій дар благодіянням,
    що я дійшла до раю навпростець,
    що на свої невиважені плечі
    не переймала липових потуг…
    Веди мене до краю… Зілля клече,
    а станеться – на Тройцю зійде Дух –
    і я таки намарю крок у казку,
    де мій народ пізнає благодать.
    Веди мене, я матиму за ласку
    і дим, і чад, і кожну чорну п’ядь,
    аби лишень не лживити думками
    і з часом не зійти на манівці,
    аби слова голодними вовками
    на смолоскип не вили у руці,
    допоки їх вполює сіть лукава
    лицàрських слуг чи місячних заброд,
    що їх звела історія дуплава
    в одне безбарвне місиво… «народ»,
    що, де приляже, там і заночує,
    і, чхаючи на клич поводиря,
    тоді його підносить, воздаря,
    коли його вже голосу не чує.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (4)


  48. Микола Соболь - [ 2017.06.18 09:51 ]
    Підлість
    Нема ні краю, ані меж,
    Де не ходили ми з тобою
    Її стрічали всюди теж,
    Бо ніби тінь іде з юрбою.

    А вигинається – лоза,
    Огидні підбирає форми,
    І якщо жалить то – гюрза –
    Отрути вприсне більше норми.

    Усюди бачу її слід,
    Вона, що баба чорнорота,
    Страшніша тисячі огид.
    Ім’я потворі цій: – підлота!
    18.16.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (5)


  49. Павло ГайНижник - [ 2017.06.18 00:49 ]
    Я ПОЛУМ’Я В ТОБІ-ВОДІ!
    Я ПОЛУМ’Я В ТОБІ-ВОДІ!

    Я полум’я в тобі-воді! Пірнай за виднокрай!
    Сягай за вінця іскр, вогонь з роси ковтай,
    Розбарв в своє́му кольорі й замріяно втопай
    У чуттєграї двох, в глиби́ни чар! І виринай
    Багря́ними світанками жаги! Ніц не питай:
    Любові цвіт цілуй – смакуй до дна свій рай!
    Стелися небом з поміж зорь і прірву сколихай!
    Ми питимем нектар й розпе́стимо розмай
    До воскресіння з забуття, замандрені у плай
    Тихої ніжності… Вдихай мене! Кохай!

    Павло Гай-Нижник
    16 червня 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Козак Дума - [ 2017.06.17 23:33 ]
    Дорога в Рай
    Стояла кузня на околиці села,
    з сторонніх там не часто хто бував.
    Така собі – і не велика, й не мала,
    сільський коваль усе життя там працював.

    Одним осіннім вечором туди,
    зайшла стара у довгім балахоні.
    Можливо, щоб напитися води,
    а чи погріти змерзлі вже долоні.

    Коваль був зайнятий, все молотком махав,
    не зразу запримітив сиву гостю.
    Хоча її весь вигляд видавав –
    коса сталева, череп та ще кості.

    Нарешті вгледів те і молотка вронив,
    закляк на місті, буцімто прип‘ятий.
    Достатньо довге він життя прожив,
    все ж не хотілося йому ще помирати.

    Та простягнула діду знаряддя, –
    Поправить треба, вельми притупилась.
    Мелькнуло в майстра, – Не одне життя
    від того інструменту загубилось.

    Увесь свій вік для люду працював,
    кував плуги, серпи, лопати, коси,
    та лиш коси для смерті не клепав,
    а як відмовити, коли кістлява просить.

    Узяв знаряддя й руки затремтіли,
    він уявив, як знову піде в хід
    щербате лезо, що життя косило,
    і руки в діда стали мовби лід.

    Він мовчки подививсь на образа,
    і уявив юрбу живого люду.
    Протяг косу і твердо вже сказав:
    Для мене вистачить, для інших же – не буду.

    І вже готовий відійти у небуття,
    він посмішку помітив у старої, –
    Ковалю, я прийшла не за життям,
    давно голів уже не тну косою.

    Мене від цього вже давним-давно,
    звільнили нелюди, які живуть смертями.
    Той брата вбив, той батька, як в кіно,
    а той не пожалів і рідну маму.

    Той розв‘язав війну і не одну,
    вбиває сотні, тисячі, мільйони.
    Той морить голодом, ґвалтує чернь сумну,
    на небо йдуть полки і батальйони…

    Мені уже давно нема роботи,
    життя за мене відбирають інші сили.
    Все менш причетна до тії скорботи
    моя коса, її століття не точили.

    Здивований коваль не знав, що і робити,
    одне питання йому мозок розривало:
    – Тоді нащо ж тобі косу гострити?!
    – У Рай дорога бур‘яном позаростала…

    29.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7