ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.04.05 10:21
Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно пока

Сергій Губерначук
2020.04.05 10:06
Наперекір, усупереч
мені відмовиш – ні!
Коли ж тебе усю береш –
дурні слова, дурні.

Такого наговорюєш,
оспівуєш таке,
що "ні!" вже перетворюєш

Олександр Сушко
2020.04.05 08:14
Унадилася до мене сусідка: то їй замка встрочи у ризи, то заштукуй дірку в опоні. Чом би не застрочити? Я ж колись швейне училище закінчив. І хоч давно не працюю за фахом, але вміння нікуди не ділося. Та й самому латати дірки нині набагато дешевше, оскіл

Микола Соболь
2020.04.05 08:07
На злодієві шапка не горить.
Горить на тім, хто злодія застукав!
Якщо у когось до багатства хіть –
Учись, хробак, це буде за науку.

Керує нами всемогутній тать.
Як президент, весна цвіте зелена…
І замість тих обіцяних – саджать,

Віктор Кучерук
2020.04.05 04:05
Змарнів помалу чоловік,
Мов на стовпі афіша, –
А ти така, як і торік,
І навіть красивіше.
Хоч я не вірю в чудеса,
Коли мені не п’янко, –
Але твоя свята краса
Сія безперестанку.

Євген Федчук
2020.04.04 20:25
Було це у далекі ті віки,
Що ми про них забули все, що знали.
Лиш душі ті, що по світах літали
У ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.

Нінель Новікова
2020.04.04 19:14
Ти – відлуння забутого гімну
В моїй долі у дикі ці дні,
О, Кармен, як же сумно і дивно,
Що ти знову приснилась мені.
Зовні трепет, якесь шарудіння,
Страхітливі, виснажливі сни,
І твоя здичавіла чарівність –
Як гітара, як бубон весни!

Віктор Кучерук
2020.04.04 19:01
Як стала газета не в моді
І зникло з кишені драже, –
Я думав, що вік мій відходить
Чи з глузду поїхав уже.
Без правил та інших обмежень
На слово, події й місця, –
Щоденно блукаю в мережі
Й ніяк не знаходжу кінця.

Олександр Панін
2020.04.04 14:30
Не вдивляйся
в безодню
темної ночі,
Бо не побачиш
нічого,
Не дивись
у безодню
місячної ночі:

Шон Маклех
2020.04.04 14:23
Я мислю метафорично,
Ти мислиш метафорично,
Ми мислимо метафорично,
Він мислить метафорично,
Вони мислять метафорично.

А тим часом приїхав
Пан Гапличковський

Олександр Сушко
2020.04.04 12:26
На Печерську сієста. Фіскал підраховує скальпи,
Хабарі та пеню для голодних державних ротяк.
Годі мріяти, люди! Хапайте лопати і сапи
Та біжіть на городи - спасайтесь від влади хоч так.

Рік проспав у болоті, цяцянки та облизні в жмені,
На екрані -

Олексій Кацай
2020.04.04 11:19
безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
зловлено обрій волоком широт і довгот
витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
ще евклідових координат
упершись в них небом на неевклідовість дивиться
яка і фракталиться й ковилами хилиться
до горби

Микола Соболь
2020.04.04 09:09
На розбитих руках перетворяться рани на шрами.
Бахнув постріл і з неба летить, підвиваючи, смерть.
Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?
Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.
Те, що бачили оч

Сергій Губерначук
2020.04.04 09:07
Миготіли жирандолі
у простій сільській стодолі.
На солом’яну голівку,
на солом’яну долівку
воском крапало поволі
сяйво на роздерту дівку.

Ніч мовчала і повчала,

Іван Потьомкін
2020.04.03 21:38
Старий кабан ікла гострив
Об стовбур товстелезний дуба.
Лис молоденький раптом нагодивсь
Й бере на глузи діда:
«Нема мисливців, гончаків не чуть,
А ви марнуєте таку чудову днину...»
«Як станеш старшим,- кабан на те,-
Та, може, й дещо розумнішим,

Євген Федчук
2020.04.03 19:44
Було це в ті часи, як на Русі
Роди князівські без кінця плодились,
Князівства їхні між синів ділились
Та, все одно, не стачило на всіх.
Безперестанку чубились вони
Поміж собою, аби брат у брата
Міг шмат землі для себе відібрати.
Ще й кликали собі з

Олександр Панін
2020.04.03 19:15
Мажор - синок розлігся на дивані,
Розлігся на дивані син-мажор,
В чортячій посміхається нірвані,
В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

"Гей, чортиці,
спокусливі "кицоньки",
Я люблю вас,

Ніна Виноградська
2020.04.03 16:33
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
Бо за

Анастасія Романюк
2020.04.03 14:31
Замість твоїх обіймів, втопаю в укривалі.
Закрию двері, приспущу гардини
І ляжу спати, щоб думки мої повсталі
Поснули тихо й серце не будили.

Чотири стінки, хоч-не-хоч шалієш.
Безумлю я, од всіх мотивів горопашних,
Та що мені то все, як ти мене пр

Іван Потьомкін
2020.04.03 10:16
У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав

Сергій Губерначук
2020.04.03 08:18
Аби в твої вуста – та й правда..,
я б зосередився на них.
Вони – твоя козирна карта
у грі, де мій затято вдих.

Чим більше ці вуста цілуєш,
чим солодше милуєш їх,
тим швидше зрадженим ти будеш,

Олександр Сушко
2020.04.03 08:02
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомоф

Микола Соболь
2020.04.03 07:46
Ох, який чудовий антисептик
Баба Варка продала вночі.
У селі, що не мужик, то скептик,
Бо знайшов од вірусу ключі.
Пійло з буряка, або картоплі
Убиває зло це наповал.
Хай буржуї витирають соплі,
Бо у нас бразильський карнавал.

Віктор Кучерук
2020.04.03 05:14
Затулившись далеччю і часом
Від моїх допитливих очей, –
Ти цілуєш іншого в Черкасах
І не ждеш непроханих гостей.
Та й навіщо тілом підупалий
Я тобі, довічно молодій
І такій слухняно-витривалій,
Що нема на спокій і надій?

Ірина Залюбовська
2020.04.02 20:38
перемовчи
нелегко
та нехай
спливає тіло
кров’ю
і сльозами
а словом ні
зарано

Євген Федчук
2020.04.02 17:10
Ой, були в селі одному біда за бідою,
Почали туди вчащати чорти чередою.
То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
То й господаря самого доведуть до гробу.
Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
Коли саме і до нього біда завітає.
І не знали

Козак Дума
2020.04.02 15:44
У тебе цілий всесвіт в голові,
як раптом із-під ніг земля зникає,
і пристрасті на відстані снігів
емоціями душу огортають…

Два озера зелені розлились
і серце моє вщерть заполонили.
В очах у тебе чиста неба вись,

Олександр Панін
2020.04.02 14:57
Опришки чорновусі,
Майстри ми контрибуцій,
Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
Удень відпочиваєм,
Із вечора гуляєм
І «півника» пускаємо панам.

Ми б радо працювали,

Тетяна Левицька
2020.04.02 14:15
Ты не спрашивай больше, зачем она пьёт Амаретто,
и о прошлом не надо, давно все быльём поросло.
Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.

Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
две сосн

Ніна Виноградська
2020.04.02 13:22
Моя плането, в тебе є доволі –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Та хтось незримий вліз у наші долі,
Ми перед ним безсильні, як малі.

Небачена, нечувана, затята,
Убивча сила плине по землі.
Ні відкупитись, ні відсповідати –

Олександр Сушко
2020.04.02 11:09
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину. Коли почалася війна з

Сергій Губерначук
2020.04.02 09:23
Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.

Я вже був колись. Бачив небо

Іван Потьомкін
2020.04.02 09:12
– Послушайте, Арье, – обратился как-то Пинхас к своему коллеге-физику, – всякий раз, когда в среду я читаю “Доколе нечестивым, Господи, доколе нечестивым ликовать?”, меня так и подмывает спросить: “А с каких пор эти нечестивцы ликуют?” Если предположить,

Козак Дума
2020.04.02 08:59
Утону я в очах твоїх… Ладно?
Це для мене велике щастя!
Підійду і промовлю, – Здрастуй,
я кохаю тебе! Це складно?

Ні не складно, а дуже важко!
Дуже трудно любити! Віриш?
Упаду як з небес пташка.

Олександр Олехо
2020.04.02 08:01
Ох, і наліталась я сьогодні – каже жінка, повертаючись додому після шопінгу. Я не тупий і не наївно-довірливий. Був би таким, неодмінно встав би з дивану і подивився, а чи не виросли у жінки крила на спині. Але я маю життєвий досвід і не цураюсь логічно

Віктор Кучерук
2020.04.02 07:09
Відходять дні нестримано, як сльози
Обтяжених реальністю надій, –
А я іду все далі по дорозі
Мені життям присуджених подій.
А я ніяк не можу зрозуміти,
Помалу відживаючи свій вік, –
Чому одним летять під ноги квіти
І хто камінням цілить у мій бік?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.04.05 10:16 ]
    Наперекір, усупереч…
    Наперекір, усу́переч
    мені відмовиш – ні!
    Коли ж тебе усю́ береш –
    дурні́ слова, дурні́.

    Такого наговорюєш,
    оспівуєш таке,
    що "ні!" вже перетворюєш
    на "так" м’яке й п’янке.

    Тобі видніше – з темного,
    глибокого кутка –
    як вірш мене приємного
    тобою дотика.

    Тобі так чутно здалечку,
    із ковили віків –
    як дириґентську паличку,
    зламав тебе мій спів.

    Захочу – зацілуюся,
    до дна душі дійду,
    всім серцем заворкуюся,
    візьму все доладу́.

    Захочу – завтра викину
    від голови й до ніг
    тебе, яку вже виконав
    і теж відмовив – ні!

    7 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 187"


  2. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.05 09:28 ]
    Волошка
    Волошками розквітло небо влітку,
    А синь небес окутала поля,
    Згубилась в пшеницях волошка-квітка
    І жайвір піснею її розвеселя.

    Який у просторі безмежному тріпоче
    Та сипле вниз пісенне попурі
    І слухає його мала волошка,
    Бо це ж для неї спів о цій порі.

    Блакитноока квітонька-волошка -
    Небес краплиночка маленька між хлібів,
    А синій-синій той небесний простір -
    То віддзеркалення волошок-васильків.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Микола Соболь - [ 2020.04.05 08:21 ]
    Винен! А хто?
    На злодієві шапка не горить.
    Горить на тім, хто злодія застукав!
    Якщо у когось до багатства хіть –
    Учись, хробак, це буде за науку.

    Керує нами всемогутній тать.
    Як президент, весна цвіте зелена…
    І замість тих обіцяних – саджать,
    На лоті нині крісло омбудсмена.

    А, як посадиш коли кожен свій?
    Зашкварився чувак, земля іскриться…
    Щоб не зломить політику надій –
    Оформили – «Державна таємниця»!
    01.04.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2020.04.05 04:01 ]
    * * *
    Г. С…
    Змарнів помалу чоловік,
    Мов на стовпі афіша, –
    А ти така, як і торік,
    І навіть красивіше.
    Хоч я не вірю в чудеса,
    Коли мені не п’янко, –
    Але твоя свята краса
    Сія безперестанку.
    Чомусь люблю тебе таку –
    Спокійну й нетерплячу, –
    І мовчазну, і говірку,
    І, як вогонь, гарячу.
    Щоб не накликати біди,
    Шепну, само собою, –
    Дивуй одна мене завжди
    Красою молодою…
    03.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Євген Федчук - [ 2020.04.04 20:04 ]
    Легенда про півнів
    Було це у далекі ті віки,
    Що ми про них забули все, що знали.
    Лиш душі ті, що по світах літали
    У ті часи дісталися-таки
    І звідти нам крупинки принесли
    Історії, легенди? Я не знаю.
    Та, як почув, так переповідаю,
    Аби і ви дізнатися змогли.
    Тож, наші предки в час отой далекий
    Жили уже не берегах ріки,
    Що назву зберегла й через віки
    І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
    Бо ж поряд степ і дикі орди там
    Постійно хочуть їсти. А робити
    Не хочуть, то ж їм краще налетіти
    І відібрати вже готовий крам
    У тих, хто не жаліє сил і поту,
    Працює від зорі і до зорі.
    Тож зброю не лишали ратарі,
    Виходили з мечами й на роботу.
    Христа тоді не знали ще вони,
    Вклонялися своїм богам великим,
    Що їх було по світові без ліку,
    Але у наших предків головним
    Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
    Йому пожертви без кінця несли
    До капищ тих, які вони звели,
    Жерці-волхви за ними доглядали.
    Найпершим містом Хорсунь був у них,
    В честь свого бога так його назвали.
    Тут в капищі і ідоли стояли,
    І Хорс камінний перший серед всіх.
    До нього йшли, щоб помочі просить,
    Йому несли за поміч ту подяки.
    Всім племенем отут чекали знаку
    Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
    Могли лише волхви. Вони лиш знали,
    Що саме кожен знак той означа.
    А простим людям як його стрічать?
    Хіба лиш коли сонечко вставало.
    А треба ж знати, коли Хорс встає,
    Коли вже їм потрібно уставати,
    Коли, нарешті, сонечко стрічати,
    А хто про це їм знаки подає?
    Тож став народ просити у волхвів
    Аби вони звернулися до бога
    І випрохали врешті-решт у нього
    Такого, хто б про все оте повів.
    Щоб їм щодень до капищ не ходити,
    А знати божий розпорядок всім.
    І Хорс послав нарешті півня їм,
    Щоб через нього люду говорити
    Про те, як він діла свої веде
    На небесах. Бо спить він зовсім мало.
    Лиш тільки перші півні заспівали,
    То Хорс вже встав, до сонечка іде.
    Як другі півні пісню заведуть,
    То Хорс зорю ранкову випускає,
    Вона ж усім повідомляти має,
    Нехай вони на сонечко вже ждуть.
    А треті півні сповіщали їм,
    Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
    Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
    Аби зігріти всіх теплом своїм.
    Півні, що предки наші розвели,
    Були для них священним птахом божим.
    У те беззастережно вірив кожен,
    Адже вони багато що могли:
    І криком своїм нечисть розігнать,
    І про пожежу людям сповістити,
    Погоду передбачить, захистити
    Двір. З півнем можна погадать,
    Яким у дівки наречений буде,
    І попередить, якщо гості йдуть.
    Та і багато ще чого, мабуть,
    Дізнатися могли від нього люди.
    Тож півень був у кожному дворі,
    Його фігура – в кожного на хаті,
    На рушниках їх стали вишивати…
    Півні ж бували різних кольорів.
    От білий – символ чистого вогню,
    Його у жертву Хорсові давали.
    А чорного – із ніччю парували,
    Він – символ смерті, супротивник дню.
    Ховаючи загиблих у бою,
    Тих чорних півнів у воді топили,
    Аби загиблим воям пісні піли
    І провели їх аж до вирію.
    І так воно було віки й віки.
    Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
    Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
    Багато що забулося-таки.
    Але співають до цих пір півні,
    Як символ невмирущості і сили,
    Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
    Й зломить не зможуть, віриться мені.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  6. Нінель Новікова - [ 2020.04.04 19:16 ]
    Ти - вiдлуння забутого гiмну... О.Блок Переклад з рос.
    Ти – відлуння забутого гімну
    В моїй долі у дикі ці дні,
    О, Кармен, як же сумно і дивно,
    Що ти знову приснилась мені.
    Зовні трепет, якесь шарудіння,
    Страхітливі, виснажливі сни,
    І твоя здичавіла чарівність –
    Як гітара, як бубон весни!
    Ти проходиш у мареві світла,
    Мов цариця блаженних часів,
    Ця голівка, в трояндах увита,
    У казковім зануренні снів.
    Спиш, змією скрутившись примхливо,
    Спиш в дурмані і бачиш у сні,
    Далеч моря і берег щасливий,
    Мрію, що недосяжна мені.
    Бачиш день променистий, пекучий
    І улюблений, рідний твій край.
    Синій, синій, співучий, співучий,
    Нерухомо-розкішний, мов рай.
    Тиша в тому раю безбережна,
    Лиш у нетрях густих чагарів
    Дивний голос, низький і химерний.
    Славить пристрасть циганських шатрів.

    12.03.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)


  7. Віктор Кучерук - [ 2020.04.04 19:33 ]
    Поет і планшет

    Як стала газета не в моді
    І зникло з кишені драже, –
    Я думав, що вік мій відходить
    Чи з глузду поїхав уже.
    Без правил та інших обмежень
    На слово, події й місця, –
    Щоденно блукаю в мережі
    Й ніяк не знаходжу кінця.
    Читаю, порівнюю й бачу,
    Мов скла оглядового грань, –
    Свідоцтва незмірних збагачень
    На фоні незмінних страждань.
    Дозвіллям осяяні вічі
    Дарують видіння спокус,
    А також сфальшовані спічі
    Про статки з доходів бабусь.
    Наклавши розпачливо вето
    На дух паперовий і стиль, –
    Знедавна вбираю з планшета
    На сайтах і правду, і гниль.
    02.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Панін - [ 2020.04.04 14:13 ]
    Безодня

    Не вдивляйся
    в безодню
    темної ночі,
    Бо не побачиш
    нічого,
    Не дивись
    у безодню
    місячної ночі:
    Може безодня
    теж
    подивитись захоче,
    Не дивись
    у безодню ,
    коли місяць уповні -
    Вона буде вдивлятись
    у тебе
    і душу безоднею
    сповнить.

    Я темної ночі
    вдивлявся в безодню,
    Темрява, морок -
    справжнісінька збродня,
    Місячної ночі
    в безодню вдивлявся,
    Вона подивилась,
    та я не злякався...

    Був місяць уповні
    учора,
    Безодня сказала:
    "Яка ж ти потвора!"

    Хто із безоднею
    Грає
    У півжмурки ,
    Буде тому
    Непереливки!











    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  9. Олександр Сушко - [ 2020.04.04 12:16 ]
    Річниця обрання
    На Печерську сієста. Фіскал підраховує скальпи,
    Хабарі та пеню для голодних державних ротяк.
    Годі мріяти, люди! Хапайте лопати і сапи
    Та біжіть на городи - спасайтесь від влади хоч так.

    Рік проспав у болоті, цяцянки та облизні в жмені,
    На екрані - без зіц-короля - безпорадний "Квартал".
    Як і вчора - сьогодні царює усміхнений Беня,
    Перетворює глупство моє у дзвінкий капітал.

    А робота одна: підмітати у татя палацик,
    Підхалтурють разом зі мною і брат, і кума.
    Хто паяца обрав - стане рано чи пізно паяцом,
    Я вже став. Майбуття у дурного невдахи нема.

    04.04.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  10. Олексій Кацай - [ 2020.04.04 11:34 ]
    Обрій
    безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
    зловлено обрій волоком широт і довгот
    витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
    ще евклідових координат
    упершись в них небом на неевклідовість дивиться
    яка і фракталиться й ковилами хилиться
    до горбин де в повітряні замки ростуть хатки
    й мов ґрунт стеблини
    мапи рвуть на шматки
    котрі в простір сонячним вітром несе
    їх не втримати у руці
    бо не можна обрій ув’язнити в математиці

    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (1)


  11. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.04 09:24 ]
    Цілюща вода лісового джерела
    Озеречка лісового,
    Що сховалось в осоці,
    В очереті й вербрлозі,
    Де дерева та кущі,
    Плесо крихітне і чисте
    Х вилечками виграє,
    Купаються качки дикі,
    Гуси й куропатки є.

    І ряска густа зелена
    Попід берегом пливе,
    Харчується птаство нею,
    Що на озері живе.
    На малесенькій гребельці
    Вербиченьки стали в ряд,
    Під одною з них джерельце
    Видзвонює раз у раз.

    Струменить водиця зимна,
    Срібні краплі розсипа,
    Мов намистечко те дивне
    І прозоре, мов кришталь.
    П"єш ту воду - не нап"єшся,
    Бо цілюща і смачна
    Бадьрить, здоров"я й сили
    Додає усім вона.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Микола Соболь - [ 2020.04.04 09:40 ]
    За наші степи
    На розбитих руках перетворяться рани на шрами.
    Бахнув постріл і з неба летить, підвиваючи, смерть.
    Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?
    Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

    Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.
    Те, що бачили очі, ніколи не взнає ніхто...
    Пережити війну навіть сильний без болю не в змозі,
    Бо за крок ми від смерті. У Києві ж цирк-шапіто.

    Застогнало залізо, проснулось од вічної сплячки.
    І спіткнувся у полі той, що сіяв нам кулі в лице.
    Відступає орда в своїй вічній московській гарячці.
    Поливаєм катів дуже щільно пекучим свинцем.

    Ну, а що тут не так? Це одвіку моя Україна.
    Бо ще прадіда дід боронив ці донецькі степи.
    Щоб лунали у них українські пісні солов’їні,
    І дзвеніли по житу гострющі селянські серпи.
    03.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.04.04 09:40 ]
    Жирандолі
    Миготіли жирандолі
    у простій сільській стодолі.
    На солом’яну голівку,
    на солом’яну долівку
    воском крапало поволі
    сяйво на роздерту дівку.

    Ніч мовчала і повчала,
    та очей не вистачало
    одному́ ґвалтівникові,
    золотому юнакові
    з німбом світлого печалю,
    у личині павуковій.

    Канделябри з колосками
    іскор в небо напускали!
    Дух од трупу відділявся –
    молодий панич сміявся.
    Коні стали хижаками.
    Од стодоли прах зостався.

    Так юнак казився з волі…
    Скрізь-поскрі́зь у чистім полі,
    понавезені з палаців
    над кістьми́ нещасних ґрацій,
    мов розгнуздані паролі,
    маячіли жирандолі…

    29 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій". стор. 133"


  14. Євген Федчук - [ 2020.04.03 19:28 ]
    Легенда про чорнобривці
    Було це в ті часи, як на Русі
    Роди князівські без кінця плодились,
    Князівства їхні між синів ділились
    Та, все одно, не стачило на всіх.
    Безперестанку чубились вони
    Поміж собою, аби брат у брата
    Міг шмат землі для себе відібрати.
    Ще й кликали собі зі сторони
    Когось у поміч: угрів або ляхів,
    А то якусь ще степову орду.
    Війна у край приносила біду,
    Міста і села повнилися страхом.
    Жила тоді в селі сім’я одна,
    Такі собі прості трудящі люди,
    Яких чимало на Русі усюди.
    І от селом пробігла новина,
    Що жінка трійню хлопців народила,
    Три сокола. Як із води росли.
    Всі троє дуже схожими були,
    Буяла в них і молодість, і сила.
    Їх карі очі, наче мед гречаний,
    І чорні брови дивували всіх,
    Що, хоч ім’я своє мав кожен з них
    Та Чорнобривці всі їх величали.
    Як виросли, на ноги стали діти,
    То кожен своїм ділом зайнялись.
    В одного був до золотарства хист,
    Тож став прикраси з золота робити.
    Другий в гончарстві свій талант знайшов,
    Прекрасний посуд з рук його виходив.
    А третього в різьбярстві було годі
    Комусь здолати. Рік, другий пройшов,
    На всю округу стали вони знані.
    Усяк в село приїхати хотів,
    Товар умить розходився в братів.
    Отож вони трудилися старанно
    Та набирались досвіду, аби
    Все кращі й кращі витвори зробити.
    Заможно скоро стали вони жити.
    А чому ні? Живи собі, роби…
    Та доля завжди добра не бува.
    Війна село обходила до часу,
    Хоча сусіди й позирали ласо…
    Та якось, вже закінчились жнива,
    Чужинське військо у село ввірвалось,
    Якась орда, яку сусід позвав.
    А степовик пощади не давав
    Нікому. Аби здобичі дісталось.
    З усіх кінців враз запалали хати,
    Хто меч схопив, той у борні поліг,
    В сириці опинився, хто не встиг.
    Усіх чужинці кинулись в’язати,
    Бо ж за морями гарний то товар-
    Раби слов’янські. Нащо убивати,
    Як можна гарні гроші вторгувати.
    Лише встигай і матимеш «навар».
    Чужинці пов’язали і братів.
    І весь товар, який знайшли, забрали,
    Бо гарні речі також цінували,
    Теж маючи продати на меті.
    Тут, правда, князь із військом підоспів,
    Отож чужинці мусили втікати.
    Та встигли досі півсела забрати
    Й погнати десь у глибину степів.
    Тужили довго по синам батьки.
    Та де шукати, де про них питати?
    Уже і доньку народила мати,
    Щоб було горе не таким гірким.
    Уже з роками й виросла вона
    І бачить, що батьки за чимось тужать.
    Розпитувати не хотіла дуже,
    Бо раптом гірше стане…Хто там зна?
    Та якось бабця у селі одна
    Їй про братів, розповіла, що знала.
    І дівчина тоді батькам сказала,
    Що піде їх розшукувать вона.
    Батьки її просили та вмовляли,
    Страхали, як могли, не помогло –
    Зібралась та й покинула село
    І по краях чужих блукати стала,
    Розпитуючи про своїх братів,
    Таких високих, гарних, чорнобрових.
    Питала, перепитувала знову,
    Сходила вже неміряно світів,
    Аж поки не зустріла дідуся,
    Який повідав: бачив він у хана
    Трьох парубків однакових і гарних,
    І чорнобрових. Дівчина уся
    Аж затремтіла з радості: знайшлися!
    - А що ж, скажіть, із ними, де вони?
    Дідусь зітхнув: - Ці жадібні хани́…
    Коли б вони наїлись, напилися?!
    Від хлопців хан роботи вимагав,
    Бо, бачте, награбованого мало.
    Та хлопці дружно, як один стояли.
    Уже і умовляв їх, і шмагав.
    Вони одне: - На чужині не здатні
    Зробити так, як дома би змогли!..
    І хан урешті став настільки злий,
    Що наказав їх бити-убивати.
    Кати до смерті хлопців засікли…
    - Скажіть, дідуню, де ж їх поховали?
    - Та ж не ховали, винесли у степ
    Та й кинули. – Де ж саме місце те?
    Хоч покажіть! – дівча його благало.
    Повів дідусь і місце показав,
    Де досі лише кісточки біліли.
    Зібрала їх сестра, в ріці обмила,
    В торбину склала та й пішла назад.
    Змарніла, схудла, але, все ж, дійшла.
    Батьки, що й сподіватися лишили,
    Доньку свою із радістю зустріли,
    Хоч новину й погану принесла.
    Поплакали, поплакали батьки
    Над долею синів своїх нещасних
    Та й поховали у саду, де рясно
    Розсіялися маки й нагідки.
    Ходили часто на могилку ту…
    Сестра, напевно, і щодня ходила.
    Одного разу бачить: на могилі
    Якісь незнані квіточки ростуть.
    Покликала батьків. Ті в один голос:
    - Це ж чорнобривці! – З того і пішло…
    Де в Україні знайдеться село,
    Щоб чорнобривців не було у когось.
    Отак вернулись хлопці в рідний край
    Нетлінною красою. Гарно дуже,
    Коли розквітнуть у садочку. Друже,
    Поглянь на квіти і братів згадай.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Панін - [ 2020.04.03 19:29 ]
    Синок - Мажор


    Мажор - синок розлігся на дивані,
    Розлігся на дивані син-мажор,
    В чортячій посміхається нірвані,
    В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

    "Гей, чортиці,
    спокусливі "кицоньки",
    Я люблю вас,
    рогаті ляльки,
    Буду вашим
    надійним я лицарем,
    Хоч для вас
    це іще невтямки!"

    Картинки поналяпані на стінках,
    А на картинках - розсипи дівуль,
    Усі вони - чорнявенькі "чортівки",
    А поруч пляшка робить "буль та буль!"

    "Дівки його морочать, бідолашку,
    Він перед ними, наче немовля!" -
    Матуся з батьком позітхають важко,
    В батьків-чортів синочок - чортеня!

    "Гей, чортиці,
    спокусливі "кицоньки",
    Я люблю вас,
    рогаті ляльки,
    Буду вашим
    надійним я лицарем,
    Хоч для вас
    це іще невтямки!"






    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  16. Ніна Виноградська - [ 2020.04.03 16:50 ]
    Після виборів


    Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
    На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
    Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
    Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

    Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
    Бо забув наш народ, що минуле ховати не слід.
    Де катком по народу пройшлися три Голодомори,
    Убиваючи нас, щоб забули ми, хто був наш дід.

    Що державу творив, засіваючи сонячне поле,
    Молотив до зорі, захищав свій народ в час війни.
    І тому у віках ця тяжка, не усміхнена доля,
    У нащадках його, де гарують волами сини.

    Ті, що вбили у наших людей і майбутнє, і мрію,
    Вже при владі ізнову, злодійські їх дочки й сини.
    Наші внуки зросли і втрачають єдину надію,
    То чому віддали за нероб голоси всі вони?

    За отих, що примусили нас розлетітись по світу,
    Вичищати Європу і мити чужинські міста.
    І тепер проти них голосують знедолені діти.
    Проти себе… Зневіра і біль вироста…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  17. Анастасія Романюк - [ 2020.04.03 14:26 ]
    Рятуй! Рятуй мене...
    Замість твоїх обіймів, втопаю в укривалі.
    Закрию двері, приспущу гардини
    І ляжу спати, щоб думки мої повсталі
    Поснули тихо й серце не будили.

    Чотири стінки, хоч-не-хоч шалієш.
    Безумлю я, од всіх мотивів горопашних,
    Та що мені то все, як ти мене пригрієш
    І зацілуєш, скриєш от всіх бід тих страшних.

    Рятуй! Рятуй мене, мій милий, мій пестивий!
    Я відчуваю втому усевладну.
    Залізь під ковдру, обійми се неквапливо,
    Відчуй мене безжурну, відчуй і безпорадну.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  18. Анастасія Романюк - [ 2020.04.03 14:17 ]
    Дійди
    Твої вуста кричать про мене
    І на слуху твоє кохання,
    Начебто серце незранене,
    Та бить тих чую затихання.

    Кричить, співа, малює словом,
    Дарма то все, мовчало б краще
    Вороже голосище твоє
    Усе, що каже - непутяще.

    Та я все вірю в кожний подих,
    Що ти здаєш, що ти зроняєш.
    І це мій біль, і це мій подвиг.
    Мені мій яв ти цим втинаєш.

    Тікай, іди, люби другую,
    Кричи про неї все, що хтів.
    Дійди, себе я не руйную -
    Шукай кохання в інших дів.

    03.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  19. Іван Потьомкін - [ 2020.04.03 10:07 ]
    Гомін Голосієва
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
    Іще довкруг оголені дерева,
    Травиця назирці іще,
    Та вже весни передковічне мрево
    Стискає серце в нерозважний щем
    І так саднить-розсаджує словами.
    Ішов на сповідь, думав
    Притулюся до мовчазної злагоди кори
    І, може, вчую в дикім сокотворі
    Слова, які Поет не встиг договорить.
    Буйнує сік, нуртує, мови повен,
    Та вухо ловить натяк на слова...
    ...Вертаю.
    А навстріч – мурашка личинку тягне,
    Наче хмиз баби.
    Даю дорогу.
    В скроні лунко гатить:
    «На слово треба заробить.
    Вилущуй, вигрібай, викопуй
    Слова не здумані ніким,
    Бо гомін Голосієва – лиш спомин
    Про Майстром знайдені рядки».

    P.S.
    Не кваплюсь вирішить,
    Кому скорше завдячувать –
    Поету
    Чи місцям, де жив Поет?



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  20. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.03 08:56 ]
    Друзі мої
    Ой, друзі милі ви мої,
    Подруженьки всі вірні,
    Вже скільки весен солов"ї
    Щебечуть на калині.

    І це насправді, це не сон,
    Спішити кожен ладен
    Допомогти, розрадить.
    В біді та радості - разом.

    Погодьтеся, про друзів так
    Не кожен скаже, звісно,
    Котрі підтримати примчать
    І здалеку, і зблизька.

    В лісі зозуленька кує
    Вже котре тепле літо,
    А я щаслива - в мене є
    Друзі щирі на світі.


    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Сергій Губерначук - [ 2020.04.03 08:00 ]
    Аби в твої вуста – та й правда…
    Аби в твої вуста – та й правда..,
    я б зосередився на них.
    Вони – твоя кози́рна карта
    у грі, де мій затято вдих.

    Чим більше ці вуста цілуєш,
    чим солодше милуєш їх,
    тим швидше зрадженим ти будеш,
    тим віритимеш довше в них.

    Переступивши забобони,
    я склав усе своє майно
    до ніг прекрасної горгони –
    і обманувся все одно.

    Взамін я маю дуже мало –
    ні слова правди і тебе,
    у кого кожна лжа – це жало
    твого великого цабе.

    Однак, тебе любити варто
    за присмак ба́йок чарівни́х.
    Аби в твої вуста та й правда.., –
    я б не образився на них.

    6 березня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 240–241"


  22. Микола Соболь - [ 2020.04.03 07:38 ]
    Сільський антисептик
    Ох, який чудовий антисептик
    Баба Варка продала вночі.
    У селі, що не мужик, то скептик,
    Бо знайшов од вірусу ключі.
    Пійло з буряка, або картоплі
    Убиває зло це наповал.
    Хай буржуї витирають соплі,
    Бо у нас бразильський карнавал.
    Банка ліків на шматочок сала
    Цибулина, пара огірків…
    Чи не буде нам цього замало?
    Четверо здорових мужиків.
    В місті наступила пандемія,
    А вона не вибирає стать.
    Приїжджайте гості дорогії
    Буду по сільські вас лікувать!
    26.03.20р


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Віктор Кучерук - [ 2020.04.03 05:54 ]
    * * *
    Затулившись далеччю і часом
    Від моїх допитливих очей, –
    Ти цілуєш іншого в Черкасах
    І не ждеш непроханих гостей.
    Та й навіщо тілом підупалий
    Я тобі, довічно молодій
    І такій слухняно-витривалій,
    Що нема на спокій і надій?
    Любощами змучений до краю,
    Як черканням слово на листку, –
    Заздрю трохи й щиро співчуваю
    Бравому занадто козаку.
    Невідомо серцю молодому
    Ще про аритмію – біль і щем, –
    Чи ти стогнеш зараз від утоми,
    Чи благаєш пестощів іще?
    У пітьмі притишеній ясняться
    Безсоромно сплетені тіла, –
    Пахощі обвітрених акацій
    Жадібно вдихаєш спроквола.
    Ллється сяйво зоряне на постіль
    І жене в обійми холодок, –
    Був і я колись тобі не гостем
    І чіпким, неначе кровосмок.
    01.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.02 20:57 ]
    Перемовчи
    перемовчи
    нелегко
    та нехай
    спливає тіло
    кров’ю
    і сльозами
    а словом ні
    зарано
    за вустами
    спини
    припни
    на волю не пускай
    перенімуй
    немов тебе нема
    тебе нема
    є біль
    образа
    відчай
    перечекай
    ти маєш
    цілу вічність
    на роздуми
    попереду зима
    перетерпи
    і серпень догорить
    а подивись
    у небі
    понад містом
    аби низала
    спогадів намисто
    снується літа
    бабиного нить
    перебирай
    наспівуй
    плач
    молись
    лікує ліс
    робота
    друзі
    книги
    перегорни
    і дощ
    і падолист
    і снігопад
    і лютий
    і відлигу
    і провесну
    і квітень
    і розмай
    цілунки червня
    у засмаглі плечі
    і що не день
    то легше
    легше
    легше
    оце твій шлях
    не коло
    а спіраль
    од відчаю
    до вдячності
    ну ось
    тепер пора
    нарешті
    ти готова
    промовити
    оте єдине
    Слово
    задля якого
    все
    і відбулось

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (4)


  25. Євген Федчук - [ 2020.04.02 17:31 ]
    Легенда про часник
    Ой, були в селі одному біда за бідою,
    Почали туди вчащати чорти чередою.
    То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
    То й господаря самого доведуть до гробу.
    Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
    Коли саме і до нього біда завітає.
    І не знали, що робити і до кого вдатись,
    Аби з на́пастю тією більше їм не знатись.
    Стали люди полишати село те потроху,
    Збезлюдні́ло, хоч раніше жило, як гороху.
    Їхав якось повз село те козак з Січі Сава.
    Поміж братчиків ходила про козака слава,
    Що той Сава не боїться ні чорта, ні Бога.
    Як надума що – не спинить його вже нічого.
    Їхав Сава, курив люльку, розглядав довкола,
    Вітер бавив оселедця на голові голій.
    Їде козак, думу дума, згадує походи.
    Аж тут їде по дорозі назустріч підвода.
    А на ній добро всіляке, жіночка та діти,
    Чоловік на волів «цобка», мовляв, швидше йдіте.
    Та ще злякано постійно назад позирає…
    - Що таке? – козак спинився та й дядька питає,-
    Чи женуться за тобою по шляху татари?
    Чи боїшся – грім ударить? Так немає ж хмари?!
    Зупинився дядько й каже: - У нас таке горе:
    Розходилися чортяки, лізуть аж до двору.
    Не дають спокійно жити і спокійно спати,
    То ж доводиться все кинуть і з дому тікати.
    Затягнувся козак з люльки, пустив хмару диму:
    - А ви пробували якось боротися з ними?
    - Та вже ж, звісно, не сиділи, і в церкві молили
    І навколо хресним ходом з батюшкой ходили.
    Виставляли обереги, кола малювали,
    Із іконами стояли і ночей не спали.
    Та ніщо не помагає, веселяться кляті.
    Тож потроху з села люди почали тікати.
    Почухався козак Сава та тоді й питає:
    - А де саме село ваше і як називає?
    - Село наше – Часниківці, близенько, козаче,
    По шляху, а там за річку по містку й побачиш…
    Прибув козак у село те, всі сидять по хатах,
    Ніхто, навіть, і не вийде козака стрічати.
    Та це Саву не знітило, харч при собі має,
    А поспати – он травичка, там і подрімає.
    Проспав козак аж до ночі, пустив коня пасти,
    А, як вийшов в небі місяць, то вже годі спати.
    Засів собі поза тином у садку під хату
    Та і дивиться, що буде, аби добре знати
    Звідки з’являться чортяки, що будуть робити,
    Щоби потім спланувати, якось їх побити.
    Обвів себе білим колом, прочитав молитви,
    Аби чорти його сховку не могли вглядіти.
    Опівночі поза річку почулося, наче,
    Щось колотиться, регоче, гавкає чи плаче
    І на міст юрбою, врешті, вибрались чортяки.
    Хтось другий уже б, напевно, гепнувся од ляку.
    Але Сава сидить тихо та на вус мотає,
    Дивиться, що далі буде, молитви читає.
    А чортяки розходились: там шопу спалили,
    Там під вікнами кричали, стогнали і вили,
    Щоб господарів злякати, вигнати із хати,
    А, тоді вже їхні душі до пекла забрати.
    Розходились, не до жарту, ще би що утнути,
    А від них по селу сморід, аж до Сави чути.
    Веселилися аж поки і півні запіли.
    Тоді вони знов юрбою за міст полетіли.
    Вийшов Сава тоді з сховку, взяв люльку набиту,
    Запалив та й став гадати, що його робити.
    А що довго козакові думати-гадати,
    Як він здатен і султана в Стамбулі дістати.
    Доки люлька докуріла, вже і план готовий.
    Знайшов козак для початку дрюк собі здоровий,
    Потім виліз на дзвіницю, зняв мотуззя з дзвонів,
    Розплів їх на тонкі нитки, склав на оболоні
    Та й почав з них плести сітку і уже надвечір
    Сплів таку, що ледве-ледве дотягнув на плечах.
    Розклав її попід мостом. Тоді взяв сокиру
    Й став підрубувати дошки, по яких допіру
    Ті проходили чортяки. Підрубав добряче,
    Далі сів під міст, сховався і чекає, значить.
    А опівночі за мостом знов загуркотіло,
    Закричало, завищало та дурним запіло
    І з’явилися чортяки. Суне юрба мо́стом.
    А, як дошки уломились, то нечисті просто
    Всі юрмою прямо в сітку оту і звалились.
    Козак хутко стягнув сітку. Як вони не злились,
    Скільки сил не прикладали, не змогли порвати,
    Бо чорти над тим мотуззям сил не можуть мати.
    А від них навколо сморід, що аж з ніг збиває.
    Та стоїть козак, тримає, люльку набиває,
    Щоб той сморід перебити. Закурив, небога.
    Тоді стали чорти разом грозитись на нього,
    Що вони йому помстяться, що він пожалкує.
    Та козак лише сміється та і в вус не дує.
    А, коли йому погрози оскому набили,
    Взяв він дрюка і узявся до справжнього діла.
    Бив і бив чортяче кодло по чому лиш бачив.
    І дісталося усім їм від дрюка добряче,
    Що аж стали усі разом проситися в Сави.
    Але він, немов не чує, робить свою справу.
    У селі і півні треті вже пісні пропіли.
    У козака вже і руки, врешті, заболіли.
    Зупинився він і каже: - Вговорили, кляті!
    Покляніться, що село це будете минати!
    І не будете робити шкоди тут ніколи!
    Чорти разом поклялися, скімлячи від болю.
    Відпустив нечистих Сава, тільки їх і чули.
    І дорогу у село те навіки забули.
    Але… Вранці, коли сонце вибралось на го́рба,
    Назбирав козак чортячих зубів цілу торбу.
    Хоч від них смерділо чортом, але що робити,
    Сказав Сава людям зуби круг села садити,
    Щоб чорти, лише почувши оті аромати,
    Пригадали: обіцяли ж село не чіпати.
    Посадили люди зуби, а уже на осінь
    Урожай з того багатий зібрати вдалося.
    А в селі чортів відтоді справді вже не знали.
    Та щорік садили люди і щорік збирали.
    Стали їсти зубці тії, хоч воно й смерділо
    Та, говорять, відганяло геть нечисту силу.
    Отож, люди, хоч кривились, але споживали.
    Правда, в церкву «зубоїдів» тоді не пускали,
    Через сморід сатанинський, що далеко чули.
    Правда, з часом чий то сморід люди вже забули.
    А рослина з Часниківців розійшлась по світу,
    Та і назву своє має, як бачите, звідти.
    Став часник відомий всюди, бо нечисть усяка
    Тільки-но його почує, згадає козака
    І тоді уже скоріше те місце минає.
    Поклялася, хоч і нечисть, а слово тримає.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  26. Козак Дума - [ 2020.04.02 15:23 ]
    Передчуття прекрасного

    У тебе цілий всесвіт в голові,
    як раптом із-під ніг земля зникає,
    і пристрасті на відстані снігів
    емоціями душу огортають…

    Два озера зелені розлились
    і серце моє вщерть заполонили.
    В очах у тебе чиста неба вись,
    вони дарують, люба, мені крила!

    Моя жадана, зоре чарівна,
    негадано зійшла над небокраєм –
    у всьому світі ти така одна!
    Не можу зупинитись… Я кохаю!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Панін - [ 2020.04.02 14:38 ]
    Опришки

    Опришки чорновусі,
    Майстри ми контрибуцій,
    Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
    Удень відпочиваєм,
    Із вечора гуляєм
    І «півника» пускаємо панам.

    Ми б радо працювали,
    Земельку би орали,
    Та в нас жорстоко вкрадена земля.
    Жандарми із панами
    кують нас у кайдани,
    І судить нас неправедний суддя.

    Мій вірний побратиме,
    Ти – друже мій єдиний,
    Мою могилку ти запам’ятай.
    До дому повернися,
    Матусі поклонися,
    А дівчині привіт мій передай!

    За землю і за волю,
    І за сирітську долю
    Ми будемо боротись і страждать.
    Усіх нас не спіймають,
    Усіх не закопають, ..
    Колись народ сам буде панувать


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  28. Тетяна Левицька - [ 2020.04.02 14:00 ]
    Ностальгия
    Ты не спрашивай больше, зачем она пьёт Амаретто,
    и о прошлом не надо, давно все быльём поросло.
    Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
    речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.

    Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
    две сосны у дороги и утки на том берегу,
    уходящего солнца малины размытые кисти,
    счастье призрачное канарейкой, иголкой в стогу.

    Синеглазый мальчишка с гитарой потертой у плёса
    сердце девственное разтревожил звенящей струной.
    Не о том плачет ночью в подушку седая принцесса,
    что не в силах вернуть незабудки. Их смыло волной...

    Улетела к другим птица синяя в теплые страны,
    стихли музыки ноты за далью растраченных лет.
    Так болят на плохую погоду душевные раны,
    оттого, что с тех пор никогда не встречала рассвет.

    Одевалась в варёные джинсы, бесцветные блузы.
    Провожала года-поезда, в никуда - корабли.
    Оставляя себе на прощанье клубочек иллюзий,
    спицы-будни, саднящую боль притяженья земли.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  29. Ніна Виноградська - [ 2020.04.02 13:45 ]
    Всесвітня рана


    Моя плането, в тебе є доволі –
    Пісень і квітів, хліба на столі.
    Та хтось незримий вліз у наші долі,
    Ми перед ним безсильні, як малі.

    Небачена, нечувана, затята,
    Убивча сила плине по землі.
    Ні відкупитись, ні відсповідати –
    Їй все одно чи добрі ви, чи злі.

    І це страшніше зради того Юди,
    Що вчителя свого продав за гріш.
    Віднині світ новим та іншим буде,
    Як мій оцей болючий крик чи вірш.

    Міняється життя, повзуть до трону,
    Та по дорозі падають униз
    Неправедні і ті, що всі закони
    Не спалювали, як у ватрі хмиз.

    Однакова усім на світі шана –
    Хто сіяв хліб і хто збирав чуже.
    Земля віднині – це всесвітня рана,
    Де вірус все живе навкруг стриже.
    01.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  30. Андрій Пелепець - [ 2020.04.02 11:12 ]
    Алхімік
    Коли вночі розтулиш очі
    І заговориш, як китайський тамагочі,
    То буде знак, що годі пити так,
    Щоб залишалась Аква Віта
    Наполовину у реторті недопита
    Алхімік справжній лише той, хто вся
    І все завжди доводить до кінця

    Нестерпний сморід трансмутацій
    За едельвейси ліпший, як уранці
    Ти з апарата маєш еліксир
    А як не дай боже його здобути
    Нам заборонить Папа, у час скрути
    Підемо у хрестовий, у похід
    В нічний кіоск через підземний перехід

    Є вірний спосіб, щоб не спитись, друже
    Ввімкнути рок і перейматися не дуже
    Про екзистенцію свого буття
    Коли ж його вже геть не стане,
    Чорти галантно мовлять: «Прошу, пане»
    Тоді я теж, на чемності гаразд,
    Скажу: «До пекла тільки після вас...»

    І буде свято
    Життя прекрасне, не сумуй
    Безсмертя й злато
    То таке, аби не зов’ялий ху...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Сергій Губерначук - [ 2020.04.02 09:18 ]
    Чудо
    Я вже був колись… Пам’ятаю
    цю осліпленість збожевілля,
    на навколішках власних останків
    неприховане незусилля,
    як літав сорок день без себе,
    але мав ще про себе згадку.

    Я вже був колись. Бачив небо
    на примруженні мо́го світанку…
    Я вже є – і мене немає.
    Я кричу – і ніхто не чує,
    як сьогодні мене приймають
    у обійми нового чуда.

    19 грудня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""


  32. Козак Дума - [ 2020.04.02 08:45 ]
    Чудо з чудес*
    Утону я в очах твоїх… Ладно?
    Це для мене велике щастя!
    Підійду і промовлю, – Здрастуй,
    я кохаю тебе! Це складно?

    Ні не складно, а дуже важко!
    Дуже трудно любити! Віриш?
    Упаду як з небес пташка.
    Зупинити мене встигнеш?

    Як поїду далеко, напишеш?
    Хочу разом з тобою довго…
    Дуже довго, навік! Розумієш?
    Будь зі мною завжди. Добре?

    Я відмови боюсь дуже…
    Відкажи мені, тільки мовчки.
    Ти очима промов «любиш»
    і сльоза не зволожить очі!

    Якщо ні, мила, то благаю,
    не картай мене поглядом гострим,
    не підштовхуй у вир, до краю,
    не роби свій останній постріл…

    Я кохатиму, люба, можна?
    Якщо навіть не можна, буду!
    Прилечу я завжди на поміч.
    Ти, єдина, – з чудес чудо!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.02 08:43 ]
    Нарциси
    Жовтими нарцисами березень прощався,
    Брата-квітня зустрічав білими також.
    Хоч ще морозець бере невеликий зранку,
    Не бояться аніскільки квітоньки його.

    Бо стійкі і витривалі, хоч кажуть пихаті,
    Лиш себе вони і люблять і нікого більш.
    Ними ми милуємось у будні і свята,
    Бо приносять світлу втіху зболеній душі.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Віктор Кучерук - [ 2020.04.02 07:40 ]
    * * *
    Відходять дні нестримано, як сльози
    Обтяжених реальністю надій, –
    А я іду все далі по дорозі
    Мені життям присуджених подій.
    А я ніяк не можу зрозуміти,
    Помалу відживаючи свій вік, –
    Чому одним летять під ноги квіти
    І хто камінням цілить у мій бік?
    Відходять дні і никнуть, наче згадки
    В незміряних проваллях пам’ятань, –
    А я іще перекидаю кладку
    Через життя і смерті гостру грань.
    А я іду хворобам на догоду
    Та їм на подив – долю не кляну,
    Коли щодня долаю перешкоди,
    Розкидані ушир і в довжину.
    Відходять дні мої безповоротно
    І погляд увільняють од видінь
    Слідів мілких і клопотів нудотних,
    У суміші безвиході й стремлінь.
    Відходять дні, але мені навстрічно
    Прийдешніх днів рушає череда, –
    І я горю, неначе з гноту свічка,
    І не хрумчу від болів, як слюда…
    30.03.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  35. Микола Соболь - [ 2020.04.02 07:28 ]
    Сьогодні
    Сьогодні – хіба це багато?
    До неба тягнеться трава.
    У затишній твоїй кімнаті
    Промінчик сонця ожива
    І жевріють іще надії
    Цей день прожити без утрат.
    Короновірус, пандемія.
    Усі ув’язнені без ґрат.

    Навіть якщо ми за крок до безодні
    Дякую, Боже, за наше сьогодні.
    30.03.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  36. Ксюша Мишанич - [ 2020.04.01 23:39 ]
    Весною тебе любитиму
    Весною тебе любитиму,
    У нас буде шалений роман,
    Милим тебе називатиму,
    Любові буде повен океан.

    Я по-новому оживу,
    Як той підсніжник весною,
    Тільки одного тебе люблю,
    І думками я лише з тобою.

    Люби красиво,ніжно,
    Тільки мене одну,
    Люби безмежно, страстно,
    Не забувай Весну.

    У світі так багато всього,
    Але мало щирості,


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  37. Ігор Федів - [ 2020.04.01 20:32 ]
    Свобода вибору
    Особисто шляхи обирає,
    Чи у долі питає дорогу
    І чужої ідеї жадає,
    Чи своєю дає допомогу.
    Нерухомо сидить на дивані,
    Чи іде у світи невідомі,
    Розчиняє себе у нірвані,
    І йому мозолі незнайомі,
    Оглядає у мрії планети,
    Таїну глибини океану,
    Віру має у «жовті» газети,
    Чи сторінки читає роману.
    Наративами діє зе-влади,
    Або має свої аргументи,
    Не бажає побачити зради,
    Чи ламає старі монументи.

    Біле, чорне, тепле і холодне
    Доля дозволяє обирати,
    А якщо удача не пригорне,
    На життя не треба нарікати.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  38. Євген Федчук - [ 2020.04.01 20:22 ]
    Легенда про ластівку і не тільки
    Легенда гарна, що прийшла зі сходу.
    Хоча, хто знає, звідки там взялась,
    Можливо, хтось її почув у нас,
    Бо ж тут чимало вешталось народу.
    Сподобалась, от і взяли собі.
    А в нас вона із часом геть забулась
    І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
    Та висновки - то вже самі робіть.
    Було то, кажуть, у часи потопу,
    Який Господь наслав нам за гріхи.
    Аби людей позбавитись лихих
    Рішив, що, мабуть, у воді їх втопить.
    Крім праведного Ноя, бо його
    Господь Ковчега будувать призначив
    І наказав тварин зібрати, значить,
    По парі виду кожного всього.
    І от пливе той Ноїв корабель,
    На нім усі врятовані ним тварі.
    Лютує буря, дощ скажений шкварить,
    Не видно ані неба, ні земель.
    А тут диявол, взнавши Божий план,
    Рішив той Ноїв корабель втопити
    Аби душі живої не лишити.
    Отож хутенько вдався на обман:
    Перетворився на маленьку мишу,
    Спустився тихо аж на самий низ
    І хутко дірку в дереві прогриз.
    Вода одразу залила все днище
    І прибувати швидко почала.
    Змія тут саме у кутку дрімала.
    Вода одразу її сон прогнала.
    Побачивши, як кепсько йдуть діла,
    Змія хвостом ту дірку затулила
    Так, що вода вже далі не текла
    І всіх живих від смерті вберегла.
    Та в поміч стала кликати щосили.
    Найперша кішка той почула крик.
    Вона мерщій десь ізгори примчала
    І хутко кляту мишу упіймала
    Та й з’їла. Отакий-то вийшов пшик
    З диявольського того злого плану.
    Тут нагодився Ной. Все зрозумів.
    Змії яко́сь віддячити схотів.
    Сказав: «Коли до берега дістанусь,
    Віддам тобі в поживу я того,
    У кого найсолодша кров для тебе.
    Хай буде так! Беру у свідки небо!»
    Змія: « А як я визначу його?
    Я ж маю кляту дірку затуляти!»
    Подумав Ной: «Нехай комар летить,
    Він зможе крові в кожного попить,
    Тоді і донесе нам результати!
    Чи згодна ти покластися на нього?»
    «Ну, звісно ж, згодна,- мовила змія,-
    Та не бариться хай, бо змерзла я,
    Уже не відчуваю й тіла сво́го!»
    І полетів комар. Літав, літав,
    А на Ковчегу живності багато.
    Ти спробуй лише всіх перекусати?
    Уже Ковчег і до гори пристав.
    До Арарату. Аж комар летить.
    Своє завдання виконав нарешті.
    Змії уже нете́рпиться: «Та де ж ти?
    Ну, скільки часу маю тут сидіть?»
    Та ж комару назустріч Сім іде,
    Син Ноя. І комар на нього всівся,
    І крові Сімової досхочу напився.
    Солодшої не зустрічав ніде.
    Отож, летить він до змії якраз
    Та ластівку стрічає і говорить:
    «Нема солодше від людської крові!»
    Та, як почула ці слова, ураз
    Пів язика йому і відкусила.
    Тож він з тих пір донині лиш пищить
    Та полюбляє з нас крові́ попить.
    А ластівка до Ноя прилетіла
    Та й каже, що комар передавав
    До того, як пропала в нього мова,
    Що лиш в одної жаби кров чудова.
    І жабу Ной змії в поживу дав.
    І з того часу ластівка для нас
    Священна птаха, ми їй догоджаєм,
    Ні гнізд її, ні діток не чіпаєм
    І з радістю стрічаєм кожен раз.
    Історії ж, ще не кінець поки́.
    Змія відтоді жаб лише і їла,
    Та свою кров від того не зігріла.
    Отож хотіла відомстить-таки.
    І, якось була ластівку піймала,
    Вчепилася зубами в горло їй,
    Аж виступила, бу́ло, кров на ній.
    Та тут лелека мимо пролітала,
    Вхопила ту зміюку й понесла.
    Та ластівку від ляку відпустила,
    Все ж, наостанок за хвоста вхопила
    І пір’я з нього видерти змогла.
    Червоне горло в ластівки з тих пір
    І хвіст, немов розділений надвоє.
    От звідки стала ластівка такою.
    Тут вже, як хочеш: вір або не вір.
    Ет, ще про кішку ледве не забув.
    З тих пір, як з’їла вона мишу кляту
    (Диявола – ми ж маєм пам’ятати)
    Уже віків і не один минув.
    Уже домашня вона, наче, стала,
    А, все ж, лукавство досі в ній сидить
    І часом може нам таке вчудить…
    То, щоб ви знали – то усе диявол.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  39. Олександр Панін - [ 2020.04.01 18:12 ]
    Вони були молодими

    Ми часто
    не усвідомлюємо небезпеку
    власного необережного
    слова…

    ***

    Вони були молоді,
    юні були
    і прекрасні…
    Вона жартувала з хлопцем,
    Часто брала на кпини…
    Він все сприймав покірно,
    якось сказав, що -
    «годі»,
    більше терпіти не може.

    Вона легковажно сміялась:
    "Кохання до мене позбутись
    не здатен ніхто на світі..."

    Він посміхнувся сумно,
    Очі його золотисті
    колір вбирали ночі,
    сяйво в очах згасало -
    зорі вмирали в небі…
    Він почуття позбувся,
    наче в собі зламав щось...

    Вона закричала:
    «Не треба,
    більше такого ніколи…» -
    Пізно, занадто пізно…

    Сили дійшли до краю,
    "перегорів" хлопчина,
    вмерло нараз
    кохання.


    Не легковажте, не грайте
    Інших людей почуттями.





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  40. Тетяна Левицька - [ 2020.04.01 17:59 ]
    Заначка
    У старій вітровці Вовка
    заховав доляри,
    а дружина ту вітровку
    віддала бомжарі.
    Безпритульний за заначку
    купив дачку, тачку,
    на околиці квартиру,
    автомат й сокиру.
    Віддубасив Вовчик Раю
    розбазікав дещо,
    лиш єдине утішає
    це кондрашка в тещі.
    Теревенив достоменно -
    все ж таки, приємно.



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  41. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.01 16:06 ]
    Епохальнi подii
    Глобальні події епохи,
    де кров’ю омита земля,
    де війни брутальні, жорстокі
    людське спотворили ім’я.

    Не хоче вже Всесвіт мовчати.
    Цю кару, мабуть, надіслав
    за те, що вбиваємо брата,
    заради мерзенних забав.

    Вбиваємо пострілом, словом
    за погляди інші й думки.
    Не маючи розуму й волі,
    пізнати життєві стежки.

    Глобальні події епохи,
    де вірусів злет та ганьби.
    Падіння людські анітрохи
    не спинять бажання стрільби.

    Вказівки та поклики Неба:
    звернутись до мудрості треба!

    29.03.2020




    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.01 16:16 ]
    Ачияк (гумореска)
    - Здрастуйте, мій лікарю хороший,
    Третій тиждень валер"янку п"ю…
    Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
    Я Вам душу виплачу свою.

    Так самотньо всі минають ночі,
    Аж сльоза, буває, набіжить…
    Третій місяць чоловік не хоче
    Ізі мною повноцінно жить.

    Вже йому й "дракона" купувала,
    І стриптиз крутила - хула-хуп,
    Стрілка ж на пів-шостої як впала,
    Так уже й не дивиться на пуп.

    І сказала лікар: "Непорядок!
    Чи у сплячку впав, як той ведмідь,
    Щоб оцій біді тяжкій зарадить,
    Мушу з ним сама поговорить!"

    - Бачу, що мужчина Ви – нівроку,
    Так чого ж, немов без крил – орел?
    Ви дружині завдали мороку,
    І в коханні все не "very well"?

    - Ви така вродлива, пані лікар,
    Я нічого не втаю від Вас…
    Секретарка молодого віку
    На роботі в мене – вищий клас.

    Стегна в неї хтиві, аж веселі,
    Я їх роздивляюсь залюбки.
    Попкою вона, як ті моделі,
    У повітрі пише вісімкИ.

    І очима водить ота Ната,
    Мов на морі в темряві маяк…
    - Будемо роботу починати, -
    Вам спочатку каву, а чи як?

    Починаю день із гарних звершень,
    Ой, з натхненням попрацюємо –
    Гарно "ачияк" ми зробим спершу,
    А тоді вже й кави поп"ємо.

    День минає, знов заходить Ната,
    Стегнами погойдує відтак.
    І уважно почина питати:
    - Ви уже додому, а чи як?

    І щоб все закінчити чудово –
    На столі лишаємо печать –
    "Ачияк" повторюємо знову,
    І спокійно йдем відпочивать.

    Я на п"ятий поверх піднімаюсь,
    А на третім, спершись на косяк,
    Вже стоїть сусідка і питає:
    - Ви уже додому, а чи як?

    Я чомусь не можу її лаять,
    Хоч і не належу до гуляк,
    Перса апетитні вона має,
    То ж і з нею робим "ачияк".

    Вранці теж запитує нерідко,
    Вигляда мене й дає вже знак:
    - Біжите сьогодні дуже швидко
    Ви вже на роботу, а чи як?

    І отак – щодня, мій доктор милий,
    Скільки, бач, дружині перепон,
    Забира цей "ачияк" всі сили,
    Став я вже, як вижатий лимон.

    …Лікар розуміюче киває,
    На столі з"являється коньяк.
    - Що ж робить? Їй-Богу, я не знаю,
    Будем лікувать Вас, а чи як?!

    12. 03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  43. Домінік Арфіст - [ 2020.04.01 15:29 ]
    sic transit gloria mundi
    серед садів… захованих плодів…
    вуглиною і глиною стираюсь…
    стараюсь… не бентежу юних дів…
    рабів обходжу і царів цураюсь…
    у мене свій край світу у душі…
    і зе́млі триєдині… тридев’яті…
    баддя води і каганець у хаті
    і дотики таємних ворушінь…
    то віще слово вище за печаль
    очищене… не знищене чутками…
    а вибгане суворими нитками
    різцями закарбоване в скрижаль…
    містерія святої простоти
    святої пустоти і марнотратства...
    перлинами казкового багатства
    зростають в серці зерна самоти…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  44. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.04.01 13:40 ]
    Так, це Бѐрґамо, Господи…
    Так, це Бѐрґамо, Господи…
    Те, яке я відвідував та любив:
    за Доніцетті на тлі гобеленів,
    романський стиль.
    …По знелюднених вулицях –
    лиш військові машини,
    а в них – гроби.
    Скільки люду
    коронований вбивця занапастив!

    Папа Римський
    лише з екранів звернеться до вірян.
    У такий же спосіб – Думенко,
    за ним і Шевчук.
    Заклик перших осіб – через кордони, через моря:
    повертайтесь, мовляв, бо не встигнете,
    хто ще не чув?

    І ніхто не знає, чи Земля утримається на китах,
    чи хвостами не скинуть її вони в космічну безодню.
    І єдине, що радує: потроху оговтується Китай.
    (У добірку новин
    ще й такі потрапили
    епізоди).


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Деркач - [ 2020.04.01 11:00 ]
    Гадання на гущі
    Тривога охоплює душу –
    у пеклі прокинувся Вій.
    Та хочеться жити і мушу
    радіти оказії цій,

    що буду гадати на гущі,
    чи буду до літа живий,
    чи, може, в розореній пущі
    очікує затишок мій.

    Та поки із півночі віє
    і суне із моря війна,
    не гасне надія ясна.

    У небі Ярило яріє,
    і злаки посіє Месія,
    і зі́йде зорею весна.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  46. Іван Потьомкін - [ 2020.04.01 10:52 ]
    Прозорий натяк Божий
    Вже мого росту сягнула лобода.
    Вже схили забілила конюшина.
    Вже квітом зайнялися дерева.
    Кінерет досягає лінії червоної...
    Радіти б тільки первісткам Весни,
    Радіти б тільки й молодіти,
    Якби не те, що лихоманить світ
    І назване короною глумливо.
    Царям і королям вона як атрибут ,
    А посполитим - як набридле дишло,
    Що не дає привільно жить і дихать.
    Відкіль вона, корона навісна?
    Чи, може, це прозорий натяк Божий,
    На те, що людству воювать негоже,
    Що час єднать – не розгуртовувать людей.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  47. Сергій Губерначук - [ 2020.04.01 10:55 ]
    Мудрість
    "Так буде з кожним,
    хто знатиме ознаку
    віддаленості від власної хати
    знаку Сонця, значень Сиріуса,
    невизначеності гомо космосікуму…" –
    сказав би я,
    коли б не Ти.

    12,15 серпня 1991 р., Запоріжжя


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 52"


  48. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.01 08:20 ]
    Вітання з Днем Сміху
    Сьогодні в День Сміху
    Усім мати втіху
    І радості міх величезний.
    Великого щастя,
    Хай кожному вдасться
    Бути щасливим й веселим.

    А горе та війни
    Нехай геть відійдуть
    І сонечко миру засяє.
    Любові й надії,
    Хай збудуться мрії,
    Кохайте і вас хай кохають.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2020.04.01 08:48 ]
    Піррова перемога
    Перемогли квартал і вулиця,
    настали нині дні сумні.
    Все продається і купується,
    а справа – лише у ціні…


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  50. Микола Соболь - [ 2020.04.01 07:41 ]
    Національне свято
    Сьогодні день дурня. А вчора?
    Здається у нас він щодня.
    Пустіє державна комора
    На хліба не буде зерна.
    По норах забились, як миші
    І скотча на рот нятягли,
    Дзумить необтяжливо тиша
    Прокльонами баби-яги.
    Давай, наливай по маленькій.
    Чаркуються нині чи ні?
    Сивуха у тебе біленька,
    Гурки у росолі смачні.
    А чом не хлебнути багато?
    Допоки не з’явиться сказ.
    День дурня воно ж таке свято…
    Мов Пасха для кожного з нас.
    01.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   8