Черешнями дивиться літо,
Розбризкує золото сонячний злиток.
Виблискує посмішка, пахне меліса,
Вчепила на вушка черешневі кліпси.
Радію червневому дню і старанню.
У буйнім розмаї я все-таки бранка.
Тримає черешня і літо строкате,
У нього душа, як в людини багата.
Усе віддає, не просить нічого.
Теплом обіймає, дає насолоду.

Небес холодних світлу вишиванку
Гаптує дощ на вікнах в нитку сиву.
І місто з нами грає у мовчанку,
Гадаючи на сутінь чи на зливу.

І варить небо знов солону юшку,
Краплиння перепише листя ноти.
І лляє суму чай гіркий без лишку.
Дощить ліниво, тихо, без охоти.

Старіє небо враз в дощу молитві.
Ховаємо себе у серця храми.
А зранку небеса зростуть блакитні,
Де трави водять дощ сліпий ночами.

16.06.2025

Для абетки
А
Акул немає у Дніпрі,
Тому в ріці прогрітій
Ми від зорі і до зорі
Проводимо все літо.
Лише сумує дітвора
І журиться скрізь хором:
Чому канікулів пора
Минає дуже скоро?..
Є
Є у Вишгороді кручі, –
Тож, як сходите згори,
Попадете неминуче
У заквітчані яри.
Там озера і затоки,
Вздовж Дніпрових берегів, –
Загубити влітку спокій
Спонукають малюків.
К
Крізь віки відчуваєм
Славних пращурів дух,
Бо в нім віра безкрая
В мир і щастя навкруг.
Їхні правда і сила
Не згубилися, ні,
Раз вже видно зі схилів
Світлі завтрашні дні.
С
Стигне ранок імлистий
Без яскравих одеж, –
Пахне квітами місто,
Після гару пожеж.
Додивляються діти
Заспокійливі сни, –
Добре жити у світі
Без боязні війни.
У
Україна – це я із тобою
І не зниклий безслідно наш рід, –
Це досвітні вогні над рікою
Та зорі поза обрієм слід.
Україна – це Вишгород наший
Вікодавній, принадний, святий, –
Без усіх рукотворних прикрашень
Любим змалку його я і ти.
Україну і чуєш, і бачиш,
Коли просто по вулиці йдеш, –
Побажай їй наснаги й удачі,
І люби, як матусю, без меж.

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Локація - пасіка

Віз і ву́лики – за ти́ном,
ба́рви срі́бла, во́хри, гли́ни.
Чарівни́ці – го́жі бджі́лки,
лет – від ву́лика до гі́лки,
з конюши́ни до люце́рни,
змахи кри́л, витки пове́рнень...

Хилита́ють поторо́чі
гороб’я́ток про́ти но́чі.
Хо́дить фе́я золота́ва,
ма́же ме́дом ра́ни, ва́ви.
А бджоля́р у медову́ху
опусти́в мобі́льне ву́хо,
на рядні́ – ріпа́к і гичка,
ся́є ха́тка невели́чка...

Кошеня́тко заблука́ло,
бо стежо́к до клу́ні ма́ло,
всю́ди пижмо та свирі́па.
Проїзди́ла ва́рта "ві́па",
наляка́ла кіз і ца́па,
мед із ло́жки в су́тінь кра́па...

Дід чека́в ону́ку в го́сті –
лиш вітри́сько на помо́сті.
Ки́лим чи́стить повітру́ля,
ми́є зли́ва дах, кастру́лю.
Накача́в Мефо́дій ме́ду,
та нема́ велосипе́да.
Бджо́ли сі́ли на валі́зу –
все ж приї́хала Луїза...

При доро́зі – табуре́тка,
сло́їк – ла́мана моне́тка,
зупиня́ються авті́вки,
ме́дом зма́щена брукі́вка,
а бджола́ дзумі́є по́ряд,
автоба́н веде́ до мо́ря.

Липи, озеро, хати́ни -
гі́дна те́ма для карти́ни.

2025