ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.02.27 22:05
Дорогі друзі і колеги, вороги і ворогині, шановне керівництво "Редакції Майстерень"!
Нещодавно прозвучала нова пісня у моєму виконанні на хвилях ефіру 3 каналу українського радіо "Культура" у передачі "Відверто про естраду і не тільки".
Ведучи

Олександр Панін
2020.02.27 20:48
Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.

Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,

Євген Федчук
2020.02.27 20:07
«Цвіте терен, терен цвіте,
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?

Мессір Лукас
2020.02.27 19:14
Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.

Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон

Микола Дудар
2020.02.27 18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть

Тетяна Левицька
2020.02.27 14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...

Вікторія Лимарівна
2020.02.27 12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Сергій Губерначук
2020.02.27 10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Микола Соболь
2020.02.27 07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Алла Даниленко
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.25 11:05
Лікуймось лютим від надмірного тепла!
Снігами білими – від надто сірих спогадів.
Зима зміцніла – та іще не допекла.
Любов до неї констатую не без подиву.

Лікуймось лютим! Водолієві пора
іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
І щось нове, напевно,

Сергій Губерначук
2020.02.25 10:54
Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Олександр Сушко
2020.02.25 09:55
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Тетяна Левицька
2020.02.25 08:32
Пастельні губи і мазок рум'янцю,
під макіяжем недосип щоденний.
Так пильно не дивися незнайомцю...
в метро на пересічну щемно...темно.

Оскаженілий протяг на зупинках
закутує у шарф людські обличчя.
То не прекрасна леді, просто жінка,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 23:41
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбува

Володимир Бойко
2020.02.24 20:27
Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,

Галина Сливка
2020.02.24 20:08
Зимі давно весінні сняться сни,
А в них маляток в'яже волосінню
Пташина, що із променя-струни
Сяйливі бризки сипле ластовинням.
Мережить сонця променем душа
Розвою і любові серенади
І ллється із небесного ковша
Нове вино з отого винограду,

Євген Федчук
2020.02.24 17:42
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Маріанна Галич
2020.02.26

Алла Даниленко
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ігор Деркач - [ 2020.02.14 11:56 ]
    Резонатори розбрату
    ***
    Ой хазяї ми, хазяї...
    А хазяйнує в нашій хаті
    кацаполюбіє її...
    Колоною чужої раті
    ідуть іуди язикаті,
    раби Московії свої.

    ***
    Козачок у Раді ляпає на люди
    неокогнітивний дисонанс:
    підіймемо руки і війни не буде,
    Крим купує воду і тоді усюди
    запанує Раша і Донбас.

    ***
    Вівці цілі, та вовки не ситі.
    Барани не розуміють, що
    ворога ніяк не зупинити,
    поки Русь очолює ніщо.

    ***
    Не сховає сонце чорна хмара,
    поки сяє золота блакить.
    Небу українському болить
    остогидла мова яничара,
    що не чує, як воно звучить
    моветоном, – «надо зупинить».

    ***
    Ворога і чудо не зупинить,
    поки з нами мешкає свояк,
    що із комунальної квартири
    на Кацапію мільйони тирить
    і не зупиняється ніяк.

    ***
    Ми не із одної випали колиски.
    З чорною душею – це не білорус.
    Балалайка Раші – не бандура муз.
    То навіщо їхні зайві обеліски,
    що як сон дурний нагадують Союз?

    ***
    Резонує поетичне слово
    як сигнали Тесли* на болід.
    Хай воює українська мова
    і тоді за зло і геноцид
    на орду осатанілу знову
    з неба упаде метеорит.

    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  2. Козак Дума - [ 2020.02.14 11:30 ]
    Пекельний рай

    Куди потрапив нині, вже й не знаю:
    лунають жарти, саркастичний сміх
    і янголів навколо цілі зграї,
    та тільки чому чорні крила в них?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  3. Євген Федчук - [ 2020.02.14 10:10 ]
    * * *
    Він вижив. Серед попелу й руїн,
    Посеред болі, стогону і крику
    Лише один стояв і плакав він,
    Кленучи ту Священну і Велику,
    Яка йому залишила життя,
    Забравши все , що те життя давало.
    Хіба таким він бачив вороття
    Із пекла, де одне його тримало
    Бажання своїх рідних захистить,
    Свою домівку рідну врятувати?
    Він вижив, і тепер один стоїть
    На місці, де могила замість хати.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.14 09:56 ]
    Не летять у вирій лебеді кохання
    Підкралася до нас життєва осінь,
    А літечко квітуче вже забрала
    Та лебеді кохання ще і досі
    У вирій не летять, лишились з нами.

    Бо затишно і тепло їм тут, значить
    І ллється ніжність із сердець струмочком.
    Ой, лебеді-лебедики крилаті,
    Будьте із нами ще багато років.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.02.14 08:46 ]
    Шостий Перґамент
    Поклонюся Місяцеві, Сонцю і Зорям небесним,
    од Кого Земля не віддільна.

    Я лину у ветхі часи,
    коли не було заповітів.

    Поки не знали Тебе, Господи,
    жертви приносили Їм.

    І жертви, жорстокі так само,
    чому Ти приймаєш од нас?

    Мене закида́ли камінням у середині віків,
    а я поклоняюся Місяцеві, Сонцю, і Зорям зараз.

    Тому що у жертвах своїх Ви – Боги,
    Ви не віддільні завжди.

    А ми, мазохісти Ваші,
    любимо біль великий.

    Беру всі епіґрафи з Біблії,
    наводжу траґедій цитати.

    Місяцю, Сонце, Зорі небесні!
    Невже Ви старші од Господа?

    Не лишиться жертв на Землі,
    аби Господинею Вашою бути Їй.

    Учора останнього хлопчика Земля віддала в монахи,
    він до дівчаток байдужий.

    5 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 33–34"


  6. Микола Соболь - [ 2020.02.14 05:09 ]
    Куди подівся сон?
    Дитинства сновидіння всі міцні.
    Веселкою міг бавитись у сні.

    А нині стала ніч хитка-хитка,
    Прокинувся від шерхоту листка.

    То повний місяць виїдає очі,
    То злива грізно у шибки гуркоче.

    Слоном тупоче по кімнаті кіт.
    Дуркує пес на тьму коло воріт.

    Чи то йому не спиться, чи мені?
    Ввімкнулась люстра у моїм вікні…

    Куди пішли дитячі, кольорові,
    Найкращі, найміцніші сни чудові?
    10.02.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Юлія Савіцька - [ 2020.02.14 00:19 ]
    залишайся на ніч
    залишайся на ніч
    залишайся на скільки хочеш
    залишайся, я обіцяю мовчати
    обіцяю, сидітиму тихо, як пес під порогом
    обіцяю любити, прощати, чекати

    залишайся, я стану тобі подушкою,
    лежатиму поруч, і ні про що не питатиму
    залишайся, будь як удома,
    сиди на балконі й пий чай
    з видом на Ярославів Вал

    залишайся, пиши дивні вірші,
    ходи до Дніпра - я тебе не спинятиму
    залишайся, в нас все буде добре
    я тебе, до кінця своїх днів, любитиму

    залишайся, не бійся,
    я стерегтиму кожен твій крок,
    залишайся, нехай всі позаздрять нашому щастю
    залишайся, стань моєю відвертістю
    "будь зі мною" - я тобі щодня промовлятиму











    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Книр - [ 2020.02.13 22:44 ]
    Гетэраграма-пантаграма пра гэя ды жывулю
    Гэй! Ён, што раз яе жыву любіў,
    гэй - ён, штораз яе, жывулю, біў.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  9. Тамара Шкіндер - [ 2020.02.13 20:04 ]
    ***
    Допоможіть! Допоможіть! Допоможіть...
    І серце рветься болем на частини.
    Гуляє розпач по соцмережі,
    Торує горем встелені стежини.

    А сум з очей у небо як стріла.
    Та у душі - обпалена руїна.
    Невже насміялась доля зла?
    У злиднях потопає Україна.

    Мов гострий меч, що все життя підтяв -
    Цей материнський відчай і благання.
    Щоб повернуть дитину до життя,
    Уже сорочку віддано останню.

    А в час оцей, коли важка біда
    Лягла тавром на лицях посірілих,
    Жирує на безвиході орда
    І ніжиться на Кіпрі та Мальдівах.

    Скажіть, чи в зла людського є межа?
    Чи то не люди, а подоба схожа?
    Гуляє розпач по соцмережах
    З надією лише на волю Божу.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  10. Олександр Панін - [ 2020.02.13 20:21 ]
    Не копай іншому ями...

    Не знайдеш ліпшого
    виходу,
    Щоб відвернути
    драму,
    Будеш любити
    "іншого" -
    Йтимеш до храму
    прямо.

    "Іншому" яму
    ритимеш,
    Зробишся злим
    і похмурим,
    Хибно вчинити
    вирішиш,
    Звалишся
    до баюри.

    Споглядай, не саджай
    матіоли,
    Уникай багна
    і пилюки,
    Не копай землицю
    ніколи,
    Не бери
    важкого у руки!

    Схочеш нашкодити
    "ближньому",
    То не роби
    нічого,
    Не копай
    ями іншому -
    Працювати не треба
    на нього!







    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Тарас Ріль - [ 2020.02.13 19:03 ]
    Жлоб
    Ми засунемо тебе в гроб
    Там буде й темно
    І дуже приємно

    Жлоб
    Ти справжній ідіот
    Ти ненависник і жінкофоб
    З тебе буде помірний компот

    Жлоб
    Ми підсмажимо тебе на мангалі
    Який друзі в дарунок дали на Уралі
    Будеш смердіти так мило і спіло

    Жлоб
    Твоя смерть усе би змінила
    Хоча життя й так тебе ігнорує
    Але ми ще гірше продемонструємо

    Жлоб
    Хтось прийде до твого очевидного дому
    Порухом ножа зніме всю втому
    Витреться кухонно об твою обідрану майку

    Жлоб
    Прихопи у пекло "фуфайку"
    Хоча вона й не знадобиться
    Бо твій жир до найжаркішої печі зможе прибиться

    Жлоб
    Ти знаєш що таке ненависть?
    А ми знаємо що таке радість!
    Твою тушку ліниво членуємо

    Жлоб
    Тебе на обід воронам годуємо!
    Такого знедоленого, перекрученого, підсмаженого
    Нема розради нам!

    Жлоб
    Коли дама з косою прийде
    Вона всіх твоїх дружків теж забере
    Ми вас компактно упакуємо

    Жлоб
    І відправив у шкірці апельсина
    Присипка із фекалій
    Зверху щаслива звірина!

    Жлоб
    Твої страждання будуть вічні
    За помилки всі платять
    І легіон карає вас тим більше!

    Жлоб
    Як забава люта скінчиться
    Твої рештки розпилимо
    Друзі, за решту прийміться!

    Жлоб
    Я ж казав ще тоді
    Що ти порушив свою долю
    Взамін тобі вічна неволя!

    Жлоб
    Вирушає в какофонію вигнання
    На місце приходить новий
    Хай почнеться його лінчування!

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Олександр Сушко - [ 2020.02.13 16:52 ]
    Обіймаю...
    Хресний шлях - у глибоких борознах,
    Берці грузнуть в уламках скла..
    Обіймаю цю землю голосом -
    Тихим шепотом джерела.

    Йде в атаку чортяка з вилами
    Котить в рай наш клубок вогню.
    Обіймаю цю землю крилами,
    Від орди її бороню.

    А на мушці - печалі марево,
    Майбуття котрий рік в димах...
    Обіймаю цю землю сяєвом,
    Щоб не липла смолою тьма.

    Шлюб - з війною, а не з харитами,
    Помсти шал затягнув петлю...
    Обіймаю цю землю вітами,
    Листя падає на ріллю.

    Тут - в окопі - сира студениця,
    А під серцем ізнов пече...
    Обіймаю любов'ю землю цю,
    Ангел плаче в моє плече.

    10.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  13. Тетяна Левицька - [ 2020.02.13 12:20 ]
    Печериця
    Ніколи не буде пручатися злу,
    із власним терпінням боротись.
    Небажаним гостем на світськім балу
    фальшиві не чутиме ноти.

    Посеред дубини, муслінових злив
    без янгола на передпліччі,
    жила, як уміла, ніхто не навчив
    дивитися сонцю у вічі.
    Без ласки тепла, крил потужних орла -
    забувши жіночу природу,
    грибницею в землю родючу вросла,
    і неба не бачила зроду.
    Не чула пташиних пісень і джмелів,
    всі будні, як чорна пір'їна,
    й ніхто не здогадувався на землі,
    що в неї - душа солов'їна.
    Що мрії щоночі пряде голубі,
    сплітає з надій - колискові.
    Бреде непохитно, крізь сльози і біль,
    тунелем до світла й любові.

    12.02.2020р


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (4)


  14. Євген Федчук - [ 2020.02.13 11:44 ]
    * * *
    Татарський кінь ще не стоптав траву,
    Яка з весною степ озеленила,
    Безживний простір в одну мить змінила,
    Перегорнула зимову главу.
    По балці тихо пробиравсь ручай,
    Десь за кущами витік заховався.
    Поміж горбочків,як змія,звивався,
    Йому до річки,бачите,і край.
    А у блакиті жайворон співав
    Так дзвінко-дзвінко,весело і гарно.
    Та хоч дивись – побачить його марно.
    Такий маленький скільки сили мав.
    Козак вусатий верхи на коні
    З могили степом чіпко озирався
    Чи де татарин був не заховався?
    Чи не здіймався дим у стороні?
    Стояв один – десь попереду Крим,
    Позаду його рідна Україна.
    І він – надія для її єдина.
    Вона уся лише за ним одним.
    Прогавить він і запала земля,
    Орда татарська сірим вовком рине,
    Того в ясир візьме,хто не загине,
    Попалить села,столочить поля,
    Посіє смерть,пожне криваві жнива,
    Зелені трави кров’ю окропить.
    Один козак їй на шляху стоїть.
    Та їй його об’їхать неможливо.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  15. Сонячна Принцеса - [ 2020.02.13 11:58 ]
    Жива

    Я ні про що сьогодні не жалію.
    Спасибі щедрій долі за усе:
    що я живу і мрію, як умію,
    хоч іноді від спогадів трясе,
    що я завжди з тобою - і без тебе:
    у сни тривожно заповзає ніч...
    за кожну краплю чистої потреби -
    мене в тобі, а чи тебе - в мені...
    за кожен клаптик сонячного неба,
    який хоч раз над нами пропливав...

    Спасибі долі, над усе,
    за тебе -
    у тобі я - безсмертна,
    я - жива.






    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:50 ]
    Аморальний вчинок
    І було світло в усьому домі,
    на всіх поверхах світло сяяло.
    І курив неформал ментолове зілля
    під буквальною назвою "DORAL",
    у своєму томливому закутку
    з підвіконням,
    з шибка́ми, продертими в ніч,
    й орнаментами настінними,
    кожного дня постійними.

    Грала музика в ма́зі,
    конкретно сучасна музика,
    з вібраціями –
    голосовими –
    з перкусіями,
    і фантазії подавали голові
    уроки проституції;
    літали дівки голобокі,
    з’являлися монстри тисячоокі;
    акти статеві
    в новій соціальній формації
    захоплювали хлопця
    сяйвом
    анімаційної прострації...
    Він дзвенів,
    немов телефон,
    і приймав стресовними руками
    пітне тіло як еталон.

    І вибило світло в одному під’їзді,
    по всім стояку,
    у великім будинку,
    по цілому місту.
    Вибило!
    Вибило музику,
    вибило анімацію,
    проституцію вибило і конфіґурацію...
    стін, підвіконня, запиленого кактусу,
    і тіла тремтливого
    від приголосу до анусу.
    Лишалася, що?
    Не-ві-до-мість.
    Підкралася, хто?
    Не-при-то-мність.

    І став неформал – формально нормальним,
    а ґіґантський анклав –
    з-за межі́ стратосфер –
    нічим не визначальним.
    І сигаретна жарина!
    набула якостей комети, –
    як єдине світило!
    падала з висоти планети,
    через підвіконня, шибку, асфальт і маґму
    розтинала астральним кінцем
    космічну діафраґму...

    А вас сповістили про вчинок неформала,
    коли мама за нього в міліції
    гроші виймала?

    20 жовтня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 47–49"


  17. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.13 08:44 ]
    Хризантеми
    Хризантеми пишні й гарні
    І морозу не бояться,
    Свіжі-свіжі аж до снігу
    І бузкові, жовті, білі.
    Зовсім крихітні й великі
    Пелюсточками прикрили
    Свої личенька гарненькі,
    І рожеві й червоненькі
    Довго будуть квітувати,
    Осінь їм як рідна мати.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Микола Соболь - [ 2020.02.13 05:39 ]
    Остання зимова ніч
    Кохання огорну диха́нням,
    Наллю горнятко суасепу*
    На вулиці така халепа,
    Заходиться зима ячанням.

    І вітер біле покривало
    Не розстеляє, а зриває.
    Угамувати б їх розмаєм.
    Та їм все мало, мало, мало…

    У шибку б’ється люта хуга,
    Тріщить довкола все, трясеться,
    Аж кригою вкриває серце,
    Як виє буря-волоцюга.

    Ця ніч зими була остання.
    Нам затишно на підвіконні.
    Ми бачили гривастих коней,
    Яких мороз впрягав у сани.
    07.02.20р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.13 01:37 ]
    Підбадьорливе
    Не ревнуй до кожної спідниці…
    Хай пускають «бісики» з-під вій,
    Хоч і гопки скачуть молодиці –
    Я тепер навіки тільки твій.

    Не ревнуй… Мої козацькі вуса –
    Наче ті антени у кота –
    Реагують на одну спокусу…
    Це - твої розтулені вуста!

    Подивися на своє обличчя –
    В захваті німіє і трава!!!
    То хіба такій красуні личить
    Ревнувать «царицю» із хліва?!

    Ти не відаєш своєї сили,
    Перед нею впасти хочу ниць.
    Жодна, ні, мене так не любила
    З тих пихатих пещених телиць.

    Я лише радію, люба, з того –
    І у свідки кличу небеса,
    Що дарунок в мене є – від Бога! –
    Ти – тілесна й внутрішня краса!!!

    12-13 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  20. Максим Кусимир - [ 2020.02.13 01:34 ]
    Мовний Пацифіст
    Так я пацифіст і це моя фішка
    На мому полі запахом хмелю несе
    В світі біда
    І на голови ваші скоро кину я корки

    Я сміло плюю у ваші вершини
    Всі блять кричать щому ти щасливий?
    Тому що весь світ сука паршивий !
    Ніколи не цінував чужі я мотив

    Так я пацифіст і це моя фішка
    Любов як це яблуко дуже красиве
    А в середині осине гніздо
    Навіть не вздумай вкусити його

    Так я пацифіст
    Поможу свиняче рило почистити я
    Вихлопними газами дизаєти
    Налию тобі в морду літир вина

    На цілий лисій горі
    Загоряться священні вогні
    І запалає в цьому котлі
    Нехрещена роза

    Спущу на вас я диких собак
    Пожеруть вони вас
    На деревах знову весять мертві тіла
    Нова петля чекає вже вас

    Так я пацифіст І це моя фішка
    Голос мій тихо буде звучати
    Коли буду вас я катувати
    Попробуй тільки мені щось не так сказати



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Олександр Панін - [ 2020.02.12 22:09 ]
    Дві самотності

    Зла самотність,

    зла самотність,

    зла самотність

    Гризла,

    гризла,

    та догризти не змогла,

    Роздумів самотніх

    Хороводність…

    Сподівання

    хоч на дещицю

    тепла…


    Дві самотності

    в єдине

    не зіллються,

    Два уламки

    ціле

    не складуть,

    Два шматки граніту

    марно б’ються,

    Іскри

    темну

    не освітять

    путь…


    Сподіватись –

    лячно

    дуже-дуже,

    Пам’ять болю,

    опіки життя..,

    Невблаганний

    досвід

    круком кружить:

    Все у світі –

    Прах

    і небуття.


    Чи життя існує,

    чи триває,

    Як розлучення

    на серце

    упаде,

    Серденько у сумнівах

    страждає:

    «Де ж моя ти доле,

    де ти,

    де!?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  22. Гренуіль де Маре - [ 2020.02.12 21:27 ]
    Про значення поезії у житті та поза ним ;)
    Усе протекло поміж пальцями:
    Всі води, сонця й піски.
    Лишилося стежку намацати
    На древній місток хисткий

    Між прірвами (ну і клекочуть – аж
    Не знати, котра вже й гірш!).
    Ітимеш – згадати б хоч «Отче наш»,
    Не те що якийсь там вірш…


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (13)


  23. Володимир Бойко - [ 2020.02.12 19:20 ]
    Смітник
    Я б’юсь, мов риба, кинута на сушу.
    Не вирвавшись, затерп у горлі крик:
    «Навіщо ви мені плюєте в душу?
    Вона і так нагадує смітник!»

    В ній шрами від чобіт колишніх друзів,
    І вм’ятини від каблуків повій,
    Уривки пошматованих ілюзій,
    Уламки понівечених надій.

    І зліва, й справа сиплються удари,
    Та я уже в нокауті давно.
    Мовчить душа – знеструнена гітара,
    Я відіграв життя, як роль в кіно.

    Прекрасний світ, та тільки не для мене,
    Яскраве сонце, але я в тіні.
    Навколо все квітуче і зелене,
    Я ж сохну й жовкну, зрубаний на пні.

    1979-2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (2)


  24. Уляна Світанко - [ 2020.02.12 15:06 ]
    Близькість
    Ми бранці обставин,
    Заручники часу,
    По кліточці бавиш...
    Спиняєшся...
    Вчасно...
    Додолу білизна,
    За вітром сумління,
    Усе так приблизно,
    Занадто ти близько,
    За ласкою близькість,
    Усе за повір’ям.
    А завтра любовно
    Залишиш опівдні
    Самотню (умовно).
    Далекий, мій рідний,
    Проріс ти наскрізно
    До стону, до скону,
    Занадто ти близько,
    За ласкою близькість,
    Усе так приблизно...
    Ми поза законом.

    10.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (2)


  25. Євген Федчук - [ 2020.02.12 13:36 ]
    * * *
    До подій осені 1943 р. на Волині.

    Вони ввійшли в село посеред днини
    Не криючись, бо на своїй землі.
    Їм сторожко дивилися у спини
    З півтемряви дорослі і малі.
    Наказ єдиний: ляхів не жаліти,
    Щоб в їхніх душах поселився жах.
    Хто виживе, ще й їхніх внуків діти
    Навік забули в Україну шлях.
    Вони « поляки » із Польщі своєї
    Злетілись на Вкраїну, як на мед,
    Їм кращі землі, різні привілеї
    А українцям – на стіну портрет
    Їх Юзека. Старшини так учили,
    Та і самі ж бо не тупі були,
    Замирення тридцятого ще жило
    У пам’яті. І ось вони прийшли.
    Німецькі автомати й карабіни
    Їх правда і вагомий аргумент,
    Щоб вичистити зовсім з України
    Цих клятих ляхів у один момент.
    Як смолоскипи, запалали хати,
    Жінки заголосили. А дядьки
    У руки вила почали хапати
    Аби від куль заснути на віки.
    Від лементу і тріску автоматів,
    Від гоготіння жаркого вогню,
    Йому аж подих стало забивати,
    Ще зовсім молодому легіню.
    Він ляхів ненавидів … Бо так треба,
    Так його завше вчила старшина,
    Але до вбивства не було потреби,
    Бо лях для нього – це ще не вина.
    Він жив в селі, де поряд ляхи жили
    І з Яцеком сусідським скрізь ходив.
    І поряд на кладовищі могили
    Знаходилися їх обох батьків
    І тітка Ванда, наче рідна мати.
    Їх не ділила на чуже й своє:
    І нагодує, і відлупцювати
    Могла. Хоч часто плаче коли б’є.
    Зайшов рішуче у чиєсь подвір’я,
    Зборов, здавалось, сумніви в собі,
    Згадавши: « Україна в тебе вірить!»
    І « Сумнівам не місце в боротьбі! »
    Щосили стиснув автомата свого,
    Поради в нього, начебто, питав,
    Сердито в двері грюкнув із порога:
    Чому, мовляв, ніхто не зустрічав?
    Його це іще більше розпалило.
    Не зустрічають. Ну, ото, я їм !
    Сховатися від мене захотіли?
    Так вилізете, як запалає дім!
    Та двері раптом скрипнули ледь чутно,
    Старенька жінка стала на поріг.
    Хотів нагримать, в груди штурхнути,
    Але себе перебороть не зміг.
    Свинцем неначе руки налилися:
    Хоча і ляшка, але жінка все ж.
    « Дозволь, синочку, трохи помолитись.
    Ти ж в Бога, синку, мабуть, віриш теж?»
    « Молися!» - грубо спробував сказати
    Та вийшло якось жалісливо все.
    Враз чомусь розхотілося вбивати.
    Як він тягар в серці донесе?
    « Кінчай скоріше!» - кинув хтось з дороги,
    Та він дивився і не поспішав.
    Чи справді так усе потрібно Богу
    Аби обов’язково хтось вмирав?
    Він Яцека згадав і тітку Ванду.
    Десь їх, можливо, також хтось вбива.
    Хіба від смерті комусь легше стане?
    « Тікайте, тітко, доки ще жива!
    Я відвернусь, а ви хутчіш до лісу
    Городами. Не хочу брать гріха!»
    Хто видумав оце? Якого біса?
    Кого спостигла думка ця лиха?
    Та тітка чомусь не зійшла із місця
    « Куди я, синку? Тут усе моє.
    Пали, стріляй. Та в очі не дивися,
    Бо буду сниться все життя твоє.
    У цім селі діди мої ще жили,
    Я у цій хаті виросла сама,
    Тут чоловіка свого схоронила,
    А більш нікого в мене і нема.
    Куди ж я, синку? Де? Чого шукати?
    Все, що мені відміряно було
    Від Бога, прожила. І помирати
    Я хочу тут. Бо це моє село.»
    Стоїть хлопчина, автомат стискає
    Та не стріля. Не бачить ворогів.
    Чим все тоді закінчилось - не знаю:
    Чи вбив він тоді жінку, чи не вбив.
    Та знаю точно, як живий лишився
    То все життя і мучивсь, і каравсь.
    І хай не вбив, а все життя, як вбивця
    Хоча б тому, що він за зброю взявсь.
    А ті, хто змусив два народи наші
    Кривавим трупом уселяти шлях,
    Я проклинаю вас і душі ваші,
    Мені все рівно – чи хохол, чи лях!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (4)


  26. Ігор Деркач - [ 2020.02.12 11:35 ]
    Міні-романи
    Де ви, мої нефертіті,
    милі навіки жінки?
    Я пам’ятаю ті миті,
    сині волошки у житі
    і – за водою – вінки.

    Канули за течією
    як силуети купав
    пізні жалі за тією,
    що називав – орхідея,
    та не її обіймав.

    І на Івана Купала
    інша вела у вогонь,
    вабила за оболонь...
    Та, що мене обіймала,
    переживає, либонь?

    Гречкою пахло у просі...
    Щастя минає земне
    і повертає на осінь.
    Та, що сумує і досі,
    не забуває мене.

    Часу немає на рани.
    Поки живі ветерани,
    маємо іншу ясу.

    Пишемо міні-романи.
    Коней сідлають улани,
    дами роняють сльозу.

    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Олена Музичук - [ 2020.02.12 10:00 ]
    Літо
    Ох, літо красне! Я́ любив би і тебе,
    Якби не спека ця, та комарі, та мухи.
    Ти, гублячи усіх, являєш нам себе,
    І мучиш; як поля, ми боїмось засухи;
    Благаємо води, та небо голубе
    Не посилає ні́ дощу, ні завірюхи,
    Бо провели її вином та хороводом
    І помина́ємо́ морозивом і льодом.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  28. Сергій Губерначук - [ 2020.02.12 09:14 ]
    Дев’ятий Перґамент
    І що́ розм’якшить серце кожне?
    Що при Мериві було – не згадає ніхто?
    А залякані – ми.

    Я один, хто осмілився
    перед гнівом Твоїм.
    Бо дорогий Ти мені,
    аби мовчати перед Тобою.

    Вийду з отари я,
    з-під руки Твоєї –
    перед очі Твої високі
    і молитимуся за всіх,
    і проситиму за кожного.

    Не можеш ненавидіти Ти,
    бо любов є Бог.
    Що́ гнів Твій, коли відпочинок є,
    і місце відпочинку – рай?
    Бо в пеклі я.

    Що спроби мої не проти Тебе – знаєш Ти.
    Не одним би був – так іншим.
    Адже залежу я від доріг моїх.
    Але вийшов один я,
    і не за себе, Господи.

    Бо в чистилищі Твоєму – порожнеча.
    Бо пекло – на одного мене менше.
    Бо рай Твій – на одного мене бідніший.
    Бо Ти – на одного мене багатший.
    І прошу я, Господи, – не за себе.

    Я, хто скорений завжди
    непорушною присягою Твоєю, –
    молитимуся тільки,
    щоб виходили з отари Твоєї
    перед очі Твої, Господи!

    Назбирається їх –
    і скажеш тоді?

    30 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 48–49"


  29. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.12 09:59 ]
    Життя не завжди райдужне
    Чи сумно тобі чи радісно -
    Не кожному знати треба,
    Життя ж бо не завжди райдужне,
    Бо випробування Небо

    Частенько усім посилає,
    Щоб труднощі ми долали
    Й на доленьку не нарікали,
    Хоч шлях цей не буде легким.

    І йти до зірок крізь терни,
    Як хтось із Великих мовив,
    Для всіх й для самого себе
    Ти будеш тоді героєм.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  30. Тетяна Левицька - [ 2020.02.12 09:38 ]
    Віддаляємся
    Віддаляємся, зрада,
    ще страшніше ножа.
    Краще болісна правда,
    ніж чудова олжа.

    Я усе розумію,
    що було, те було,
    і спокусливе тіло,
    і гладеньке чоло.

    І можливо, те знає,
    чим не відаю я,
    заблукав темним гаєм,
    пив гріхи з кришталя,

    гладив русе волосся,
    серед затишку трав.
    Чи мені те здалося?
    Ранні яблука рвав,

    доторкався губами
    соковитих грудей.
    Юність мчить за роками,
    зрілість п'є молоде,

    тривіальне, богемне
    з золотого ковша -
    вабить зір діадема,
    не блискуча душа.

    Та, як щезне в Лоліти
    ластовиння рябе,
    а чи буде любити
    завше тільки тебе?

    Доглядати, як січень
    скроні літ посріблить?
    Лебедіть хочеш вічно -
    бережи щастя мить!

    11.02.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  31. Микола Соболь - [ 2020.02.12 05:27 ]
    Вибір за тобою
    Не протився. Доля – це сьогодні.
    Вчора вже навіки відійшло.
    Приготуй нове назавтра тло
    Варіантів у тебе є сотні.

    Не кляни потому власний вибір.
    Бо картину малював ти сам.
    Краще тихо дякуй небесам,
    Що, наразі, не останній витвір.

    Бережи свої життєві сили.
    Пам’ятай всьому виною – Ти!
    Небо посилає нам плоди
    Тільки ті, які ми так просили.
    06.02.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Панін - [ 2020.02.11 22:49 ]
    Сині очі
    Блакитні очі, сині очі –

    Щемливий пристрасті сюжет,

    Хвилює, зваблює, тріпоче,

    Бездонний, вбивчий фіолет…


    Сердечні шрами, слід кохання,

    Душевних ран лихе буття,

    Іти покірно на заклання,

    Чи задушити почуття?


    Трагічна пам’ять не зникає,

    Тривожить спалах відчуттів,

    Розчарувань гелгоче зграя,

    Лякає болю рецидив.


    Ввірвався ретязь – тож не ремствуй,

    Сприймай акорди згаслих струн,

    Хай – швидкоплинний рай шаленства,

    Хай потім – сум, таємний сум.


    Вона стражданням заплатила,

    Зігрій її Кохання Сила.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  33. Оксана Логоша - [ 2020.02.11 21:10 ]
    Аритмія
    О панно сіросте! О сиросте,пробач!
    Тебе не втішу я ні захватом, ні шаною.
    Безсніжжя.Над ялиновими храмами,
    І над ставків невсніженими ранами
    Не сніг шугає, а жахкий пергач.
    Де бездоріжжя? Де хаос вітрів
    Чи пташки одинокої привранішня молитва?
    Немає криги гострої, мов бритва.
    О панно! я твої втрачаю ритми-
    Від співу серця до мовчання слів.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" 5.25 (5.44)
    Коментарі: (6)


  34. Володимир Книр - [ 2020.02.11 20:06 ]
    Гетэраграма-пантаграма пра яго, мяне і зло
    Ім неяк трэба злоўжыць
    і мне як трэба зло ўжыць.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  35. Володимир Книр - [ 2020.02.11 20:48 ]
    Гетерограма про чижа, хрін, їх, мене і здачу
    Чиж цей, хрін їм здається.
    Чи ж це й хрін їм, здається?

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  36. Євген Федчук - [ 2020.02.11 11:55 ]
    * * *
    Петро якраз в садку порядкував,
    Як з хати жінка вискочила,наче,
    Махно із військом вслід за нею скаче
    І,тільки-но він голову підняв,
    Як застрочила,мов із кулемета:
    - Ти тут…А там…Дзвонила он кума,
    «Гуманітарну»роздають дарма.
    А я якраз затіялась котлети.
    Біжи. Які бо люди,знаєш сам.
    Все розгребуть,нічого не залишать!..
    Петро в отвіт махнув рукою лише:
    «Та вже схожу,погляну,що то там!»
    Хоча жили не зовсім бідняки
    Та дармове не зайва річ в господі,
    Згодиться. Он,хоча б і на городі
    Опудало вдягти. В таких думках
    Дістався врешті він до того місця.
    Народ юрмився,ґвалт навкруг стояв.
    Хтось тільки пхався,хтось уже тримав,
    Але іти не поспішав,глядівся,
    Якби іще чого-небудь вхопить.
    Петро й собі в юрму оту упхався,
    Розштовхував,кричав,не розбирався
    Старе – мале: «Не лізьте,пропустіть!»
    А силою його Бог не зобидив,
    Тож пер,як танк. Ще трохи налягти
    І він уже,вважай,біля мети.
    «Гей,розступіться!Дай дорогу,діду!»
    Аж під ногами щось маленьке пхне.
    Штовхнув,як слід:
    «Не лізь мені під ноги!»
    Воно ж мале поглянуло на нього
    І біль в очах,і сльози. Не моргне,
    А дивиться,немов: «За що?» - пита.
    Замурзане,в плохенькій одежині,
    Якась життям знедолена дитина.
    Чи при батьках живих,чи сирота.
    І у Петра увесь запал пропав.
    «Та що ж я,справді?!Чи не обійдуся?
    Та ж не голодний. Є у що вдягнуться.
    Другим потрібніш!» А малий стояв
    Затравлено в юрбі тій озирався,
    Маленький,сам,покинутий всіма,
    Якусь скоринку у руках тримав
    І ні на що уже не сподівався.
    Щось у Петра у грудях запекло
    І відчуття якесь напівзабуте
    Прокинулось в душі. Не може бути
    Того?!Але ж воно-таки було!
    Він розштовхав юрбу і геть пішов.
    В душі пекло аж плакати хотілось.
    Що ж з ними сталось? І куди поділось
    Добро з їх душ? Невже його зборов
    Зловісний привид жадоби людської.
    Шматок із рук стражденних виривать!
    Душі його хотілося кричать,
    Щоб кожен чув,що він зі світом коїть.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  37. Євген Федчук - [ 2020.02.11 11:30 ]
    Руїна
    Н.Яковенко
    Настала тиша в Україні
    Після стількох кривавих літ,
    Як гинув винний і невинний,
    Як піднімався рід на рід,
    Настала тиша…Не гасали
    Татари по шляхах пустих
    І ляхи в край не зазирали,
    Москаль в Московщині затих.
    Не чулось зойків передсмертних
    І не здіймався вгору дим.
    Ніхто вже не боявся вмерти,
    Ніхто не кривсь ні перед ким.
    Настала тиша…Брат на брата
    Уже руки не підіймав,
    Уже кривавий лик розплати
    Над рідним краєм не вставав.
    Не тому, що брати вжахнулись
    Ці ріки крові проливать,
    А просто нікому вже було
    Один одного убивать.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Тетяна Левицька - [ 2020.02.11 10:09 ]
    Душею назовні

    Місяць - зримий пейзаж Фаберже,
    чорна "Мазда" чекає за рогом.
    Ти іще не спіткнулась, а вже 
    тисне серце ядуча тривога.

    Сніг іскриться, безе  хрумкотить
    на підошвах слизьких ботильйонів*.
    Перед тишею небо щомить
    вивертає душею назовні.

    Повернути назад сил нема,
    йти вперед не пускають вагання.
    Зупинилась... Зима крадькома
    замітає сліди... Не остання...

    Скільки тої сунички тобі
    із минулих закрУток у студень.
    М'яко стелить любов далебі,
    п'янко, зоряно, світ не засудить.

    Чистий аркуш на білім снігу
    і червона троянда кохання.
    Крутить віхола долю в дугу,
    все майбутнє під знаком питання.

    Місяць - зримий, пейзаж Фаберже,
    в чорну "Mазду" сідаєш за рогом.
    Ти іще не спіткнулась, а вже
    тисне серце ядуча тривога.

    * ботильйони - короткі чобітки
    10.02.2020.



     






     


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  39. Сергій Губерначук - [ 2020.02.11 10:20 ]
    Восьмий Перґамент
    Чи мудре слово те?
    Чи не мудре слово те?
    А я́к сказано воно,
    коли мудрість у хаті давно?
    А прине́сене слово те.

    Що́ я сиджу тут і слухаю тебе?
    Я́к зайшов ти крізь двері замкнені?
    Куди покласти спати сон твій,
    щоб тільки мовчав ти, коли мудрість пильнує мене?
    Дома я.

    Що́ значать новини твої,
    смерть довкола?
    Що́ значать вісті суєтні,
    весілля земне?
    Чи не тут мудрість моя?

    А ти бачив, я́к сонце гріє нас?
    Бачив ти, що звідусіль воно досягає?
    І мудрість нашу не говори.
    Ось вона ним любується.
    Бо й любо йому.

    30 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 46"


  40. Ігор Деркач - [ 2020.02.11 10:45 ]
    Камертони слова
    ***
    Куди поділися аматори сатири?
    Лишилися одні комедіанти ліри
    і невпихуємі у душі і серця
    хіпуючі сонця, міксуючі месіри.

    ***
    Поету темно, а п’яниці ясно –
    поезію навіює аї.
    Що́ імітує іноді прекрасне –
    резону додає ґаліматьї.

    ***
    Ніякої немає думки,
    то й сенсу – думати, нема,
    що слово вищого ґатунку
    не від лукавого ума.

    ***
    Адепти екзальтованих левиць,
    шокуючих величиною циць
    і публіки дешевої кумири, –
    не варто воювати ради миру,
    показуючи файні морди лиць.

    ***
    У метри кандидати незборимі
    і, ради очевидної дурні,
    видумують оригінальні рими
    та шепеляво глушать голосні.

    ***
    Мімікрія мову не поборе
    і не зайві КаПеДе мої.
    Українська мова не прозора,
    поки ЗОЯ* бовтає її.

    02/20

    * — змія особливо ядовита



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.11 09:31 ]
    Ой, струмочку, ти куди?
    Ой, біжить біжить струмок,
    Чути його голосок,
    Він веселої співа,
    Розливається вода.

    Ой, струмочку, ти куди?
    Сиплеш крапельки води.
    -Поміж квітів й зелен-трав
    Срібло я порозсипав.

    Дзвенть пісня, наче сміх,
    Кличу так до себе всіх:
    І птахів, звірят, комашок,
    Вгамували щоби спрагу.

    Напуваю і дерева,
    Щоб сягали гіллям неба,
    Поспішаю ж до сестрички
    Старшої своєї - річки.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Сушко - [ 2020.02.11 06:44 ]
    Не віддам!

    У мене жінка - ружа! Айстра! Мальва!
    Небесний дар! Богиня із трущоб!
    І ніжка нічогенька, і постава,
    Лише в голівці мужа казна що.

    Втомився шарудіти під халатом,
    А от монах-сусіда - херувим.
    А, може, я вимогливий занадто,
    А люба - туз козирний в рукаві?

    Дилема. Думи де не тре витають,
    Пестливо жінка шепче ніч і день:
    - Коханий мій лебедику, l love you!
    Іди до мене, хтивець-мародер.

    Куняти, наче кіт іще завчасно,
    Бо молодий - на тижні буде сто.
    Монаху ж легко, він одвіку в рясі,
    Нема жони, вночі лежить пластом.

    Від горя чхнув, а мила:- Будь здоровий!
    Цілує так, що бухне плоть тверда.
    Хай розірветься серце від любові
    Але красу нікому не віддам.

    10.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  43. Микола Соболь - [ 2020.02.11 06:57 ]
    Театр тіней
    На стіні маленькі тіні
    Ожили під ліхтарями.
    «Мо, тобі налить мартіні?» –
    Ти гарячими губами
    Зашептала про кохання,
    Про задуху і про вечір…
    Говори, моя кохана,
    Руки поклади на плечі…
    Ясні зорі то, чи очі?
    Все злилося воєдино.
    Вигинався стан дівочий.
    Лік утратили годинам.
    Й не помітили ми, ні,
    Як тіні зникли на стіні.
    06.02.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  44. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.02.11 05:13 ]
    Джанике з Кирк-Ор (Чуфут-Кале)
    У місті каменю, повітряних фортець,
    Де скеля понад прірвою звиса,
    Тисячолітній вітер, лагідний митець,
    Відточує вікно у небеса.

    Промінням сонця сяє перламутр,
    Крізь моху й черепашнику рядно,
    І плющ по стінах повиває смуток
    За Джанике, змахнувшою крилом.

    Мов срібна гілочка, вона була струнка,
    У спраги час лихий, у листопад смертей,
    Крізь тінь розщелини діставшись до струмка,
    Живильної води принесла для людей.

    І, стомлена від темряви й туги,
    Від трепету хвороби в серці стін,
    Востаннє озирнулась навкруги,
    За сонцем полетіла навздогін.



    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Панін - [ 2020.02.11 01:26 ]
    Зарок

    Кров, вино, винокров

    Вперто нищать любов,

    Світ бездонних проваль

    відчинився…


    Сподіватись на що? -

    Він давно вже «ніщо»,

    А для неї «Усім» залишився…


    Не вір словам
    лукавого кохання ,
    Не клич минуле,
    назавжди згорни,
    Інакше вразять
    злого чарування,
    Болючі, гострі
    іскри льодяні.


    Продиктують листа

    Спорохнілі уста,

    Лист пугач принесе проти ночі…

    Він – не янгол, не звір,

    Не купляйся, не вір.

    Відроди свою душу дівочу


    Не вір словам
    лукавого кохання
    Не клич минуле,
    назавжди згорни,
    Інакше вразять
    злого чарування,
    Болючі, гострі
    іскри льодяні.


    Лист загине за мить,

    Кожне слово тремтить

    І жага обпікатиме жертву…

    Він зневажив любов.

    Він у безвість пішов,

    А вона і жива,

    і безсмертна…

    * * *

    Не вір словам
    лукавого кохання,
    Не клич минуле,
    назавжди згорни,
    Інакше вразять
    злого чарування,
    Болючі, гострі
    іскри льодяні.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  46. Максим Баштинов - [ 2020.02.11 00:56 ]
    Лише безмежна пустота...
    Невже ось це – кінець життя ?
    Можливо дальше рай ? Вальгала ?
    Ні, насправді просто пустота
    Всепожираюча, яка все їсть, а їй все мало
    Чому ж бо шлях цей вибрав я ?
    А я й не вибирав
    Він сам книжками розтелився
    І як би всесвіт не благав
    Шлях увесь – сльозами вкрився

    Та все ж
    Нехай я опущуся до останнього кільця
    І Люцифера-друга обніму
    Я зроблю все – лиш бо діставшись до кінця
    Не чуть безмежну пустоту
    А як почую
    То й пекло раєм назову
    Бо в пеклі я, хоча б існую...
    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Володимир Бойко - [ 2020.02.11 00:54 ]
    Економ-варіант
    Колись ти говорив мені приємності,
    Бажав мене щомиті, і не раз,
    А нині, уникаючи взаємності,
    Волієш економити за газ.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  48. Максим Баштинов - [ 2020.02.11 00:40 ]
    Панівська чернь
    Ось це і є шляхетні пани ?
    Повиїдали так жупани
    Що гомба сорочинна й то, єдина виліта
    Та вам свиня не стане за раба !
    Бо навіть свині знають правду
    Яку ховаєте ви так старанно
    І не виводите у люде

    А правда ця
    Що ви такая ж чернь людськая
    Що помира й не вимирая
    Продовжує сей рух вельможе
    Бач бо,
    ходить с холопом вам негоже
    По вулиці одній.
    Вам подавай як для мойсея
    Щоб роступилася дорога всея !
    Щоб білі чоботи шкіряні
    Та ноги бідні, голодранні
    Не бачились в одних путях !

    Та люде, прошу, схаменіться
    В народ сей бідний подивіться
    Загляньте прямо їм у очі
    Що так не досипали нóчей !
    Для вас панів се так старались
    І за роботу всюю брались
    Аби в раю себе ви чули...
    Та поки ви ще не тварини
    Питаю я, в свої останні днини
    Такі слова:

    Невже
    Невже нема у вас сумління
    Немає совісті, ані терпіння
    Щоб жити так як жили всі ?

    Авжеш нема, вам бо навіщо,
    Уж лучче грабить, убивать й навічно
    Падлюкой залишитися для всіх.

    Для всіх й помрете як падлюки
    Бо не відмиються кроваві руки !
    Що мордували так чужії душі...
    Побійтесь бога, бісові чинуші !
    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Людвенко - [ 2020.02.10 23:59 ]
    Тобі
    Минає час. Заплутались у вітті
    Чи відголосся, чи забуті сни.
    Мені здається - я іще у літі!
    А бабиної повно сивини...
    Не озираюсь я, прямую далі.
    До зльоту, до останнього "бувай!"
    Колись ти дарував мені конвалії,
    А нині перетнув зимовий край...
    Мені до тебе - бігти-недобігти.
    А часу тінь лише крилом змахне,
    І там, де простір змінює орбіти,
    І ти вже дочекаєшся мене.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  50. Тарас Ріль - [ 2020.02.10 16:30 ]
    Ода свободі
    Я вдихаю свіжий аромат

    Надзвичайно терпкий, дитячо-ігровий

    Переливається нотами смаку



    Ти плюєш у мою кружку

    Більше не усміхаєшся напружено

    Постукуєш ніжкою об асфальт



    Форма речі розпливається

    Голос лунає повсюдно

    Найперші заголовки шпальт



    Я виходжу в найближчий ліс

    У світ природи тіло переніс

    Лягаю на порослий мохом камінь



    Ти дивишся з-під дерева, мов лисиця

    Ти одночасно прикрилася хащами, і нам дійство сниться

    Зиркаєш тихо і хитро



    Віє вітер, котяться пустинні гілочки

    Бринить надія, гукають інакші, що основу знайшли

    Тим часом засвітилася зірка



    Я починаю спершу кричати, бити міцну твердину молотом

    Тоді відходжу в тінь, вдихаю віяння темряви й порухів

    Закриваю очі, усміхаюся, відчуття повільно підкочується



    Ти лазиш по гілках, темно-сіра пантера

    Очі королеви, гнучкість лева

    Готуєшся стрибнути і пристрастю з'їсти



    Ми врешті сходимося, танцюємо, по-бісівськи й божественно викрикаємо

    Змішується вогонь пекла і блаженство раю

    Тоді ми поруч один одного, мовчки питаємо



    Дивимося в очі самі собі:

    "Свободу ми маємо?"

    - "Так!", паралельно гукаємо й обнімаємося.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7