Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.

Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
І печаль одженуть, як осу?!

Відчуття - не потрібен нікому,
Рідним, друзям - і без вороття.
І здається, що втрапиш у кому --
Безпросвітну пітьму забуття.

В атмосфері пекельній гнітючій,
І затиснутий кліщами зла,
У імлі безкінечних відключень
Душу спалює нечисть дотла.

Тільки ти в цьому світі, кохана,
Є той промінь, що в пеклі сія,
І розрада й небесная манна,
Рятівна соломинка моя.

О прийди, як лебідка із раю,
Ніжне слово промов мені ти.
Хай зима ця блідюща засяє,
І розвіє содом самоти!

9 грудня 7533 р. (Від Трипілля)

Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
09.12.25

Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Було б добре якби пішки…

Ближче, там он, до сусіда
Витанцьовує калина…
Ти не раз, бувало, снідав
Відцвіла коли малина…
Десь тако за кроків вісім
Ще один горіх волоський
Не місцевий, із даоських
Відкопали було в лісі
На день Матері і Сина…

Сливу в січні мали скласти
Ні, не пізня… без кислинки
Та приперлися гімнасти
І давай сувать сніжинки…
Десь тако за років тридцять
Сія-сіялась травичка
Задля спору… мила звичка
Хтось сказав — порядна пристрасть
Але ж то не без підтримки…
08.11.2025.

Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
08.12.25

Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Подивись, з яким набутком
Ми додому їдем хутко!
Сідай, хлопче, поміж люди,
То скоріше дома будеш”.
“Ні, не можу я сідати.
Треба долю доганяти”.
Побрів чумак степом-полем,
Його доля – яром-долом.
Забрів чумак до шинкарки,
Свою долю там шукати.
Зійшла доля медом-квітом,
А п”яниця – пустоцвітом.
Дісталася тому доля,
Хто плекав її у полі.

Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
І справа тут не у козлі.
Не втім, що спокій не гробниця…
А втім, що смердам у москві
Уколи зробить паляниця…
08.11.2025.

Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
07.12. 25

Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Не джерело, джерельце ти
Струмочок радісного струму
Таких, дізнався, віднайти
Не довелось би вже без шуму…
07.11.2025.

Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Задовго радісної змови…

Чи так, чи ні — не забуваю.
Лишилось обраних злословить.
Це наче вислизнути з Раю
Й чекати тих, хто нюх обновить…
07.11.2025.

***
Питання виключно одне:
Кому ми тут усі потрібні?
Благослвяємо брудне,
А до чистот дійти не гідні.
Одне з озвучених питань…
Всі інші втоплені у пошук.
На полі всесвіту страждань
Я теж затриматись не зможу…
07.11.2025.

Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“Меаль пісгат Гар-а-Цофім шалом лах, Київ!”
На древніх пагорбах стою і подумки вдивляюсь
В Оболонь, Русанівку, Березняки...
І так же крикнуть хочеться: “Ти – мій!”
Та не наважуюсь і тільки шепочу:
“Я твій, прадавній і новітній Київ”.

З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо посприяти
1.12.2025.

Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
01.12.25

Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.

Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Свого немає серед нас пророка.

І тільки понтовиті брехуни
Злетілись на шабаш, як ті ворони.
І в пащу ненаситної війни
Кидають кращих: і синів, і доньок.

Лишаються не люди, а людці,
Життя пристосуванців наплодило.
Сповив туман кальянових курців
Всіх мареннями сивої кобили.

І тільки зрідка в юрмах, придивись --
Трапляються ясні розумні лиця.
І аура дурману йде кудись,
І вже світліє ніжністю столиця.

Шляхетні в них -- і вчинки, і слова,
І ліхтарі ллють барви веселкові.
Й зима незвичні творить там дива --
Зворушена - розтанула з любові!

1 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…

Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Якщо у виборі ретельний…

І механіз один і той:
Зима й весна, плюс літо й осінь
Не забарився б тільки Ной…
Пливуть думки за Ноєм й досі.
07.11.2025.

***
— Будьмо! —
Яких то там до спільних санкцій,
З проклять, додав би серцевину
І щоб проснутися уранці
Й підняти тост за Україну...

А ви щоб, нелюди, попухли
Запопелилибся на вік —
Я годен вицідить ще кухлик,
Принаймні тут, неподалік…
07.11.2025

Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
І кохання прирекло на довічну муку...
А ще – поруч з Андрієм Розумовським -
Не вельможним графом і послом,
А скрипалем,спроможним оцінити новий опус.
Влюбити юнака в милу йому Вкраїну,
Де селюками батько й дядько залюбки співали...
…І задушевні оповіді ті переливаються в мелодії.

Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
У хвищах осінньої ночі,
Наснилися радо мені
Найкращої матері очі
Розумні, блакитні, ясні.
Матуся з'являється часто,
Не втративши в спомини слід,
Аби вберегти моє щастя
Від різних напастей і бід...
30.11.25

У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
А може Елвісу там скучно?
«Там» - тут шевелиться, диви,
А ще акорд з Бесаме мучо
У кадрі спогаду новин…
І нам було вже не до жарту
Гітару Елвіс попросив…
І всадовив мене за парту,
Щоб я язик свій прикусив…
07.11.2025.

***
Око за око… зубчик за зуб…
Примітив, не іначе, завчасний.
Дійсність із мороком — зморений шлюб.
Випадок майже нещасний.

Я б не перечив і не спішив.
Сонце взійде — вже інша картина
Сядь… заспокоїшся — перепиши…
З мене тобі десятина…
07.11.2025.

19.11.25.
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.

Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Печаль уїлась, як іржа,
І тіло тихим болем точить, -
Не квітне радістю душа
І вже несяють щастям очі...
29.11.25

Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
Принадним духом творчості пойнятий,
Злітаю й падаю, встаю та йду, -
Радію мріям і журюсь утратам,
І дякую безплатному труду...
28.11.25

Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
07.11.2025.

Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Дріж проймає до кісток,
Попри теплий одяг,
Та назад зробити крок
Я ніяк не годен.
Віє холодом, а сніг
Порошить в обличчя, -
Все ясніше грудня сміх
Над слізьми добичі.
27.11.25

Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…

В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
І стаєм в дуеті навіжені…

Виманиш із силосу прадавнє
Треба ж якось все це уладнати
Скаучить… і все таки не лає
Видно, що силкується начхати…

Здуте, перелапане — помиї
Хочеться позбутися від правил
І майнути з мацанок за Київ
Де свої без правила забави…
06.11.2025.

***
Ти так близько, відьмо, не підходь
Кілька є причин, одна вагома…
Відвернеться як-небудь Господь
А тебе ні тута, а ні вдома…
Знову непристойна маячня
Усміхнешся, виплигнеш за обрій…
Будеш забавлятись з багатьма
Голоси здебільшого недобрі…
Близько так до серця не бери
На обум вже видно запізнилась
Все, що від чужого, все згорить
Видно без причини метушилась…
06.11.2025.

Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
Та змагання досвітніх півнів,
Та щемкі до болю виднокраї,
Та могили друзів і рідні,
Та стежки, де бігали малими,
Та бузок з каштаном навесні...
...Півник заспівав в Єрусалимі,
А мені здалось – в Яготині.

Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.

І коли всі ліси і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Вишиває іскринами килим.

Усміхається світ мов увесь,
Мов дитятко спеленане в льолі.
О життя, мої сни очудесь,
І зігрій ти дерева ці голі.

Хай із кожного очка-вікна
Візерунки підморгують наче.
І дитяча веселість ясна
На морозі розвихрена скаче.

А бадьорий міцний сніговик
Вороння розганяє мітлою.
І розгонистий радісний крик
На санчатах луна під горою.

26 листопада 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.

ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

Сипле осінь так щедро з долонь,
Що земля вся – неначе світлиця.
Сивину прикладу я до скронь –
Хай і в мене вона золотиться.

ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

Обліта сивина, обліта,
Мов пір`їни із сонця жар-птиці.
Золоті мені, щедрі літа
Знов дарує пора світлолиця.

ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

17.10.7523 р.( Від Трипілля) (2015)

І
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культурі і освіті
і настає вибаглива пора
показувати щиро ту єдину
на теренах Європи Україну,
де йде двобій за волю, а не гра.

ІІ
Ні, це не зайве, що і ліра грає,
і є бандура, і лунає спів,
і шаровари дехто одягає...
альтернативи, нібито, немає –
гра в унісон півсотні кобзарів
не варта гри одного Вересая
про воїнів, героїв, бунтарів.
Бо виконавцю, певно, не байдуже,
шо і на сцені є той рубікон,
якому зайві співи в унісон...
..............................................
Феміда у політиці не дуже
допомагає вірити юрбі
її величності... або алібабі
із тисячі і однієї ночі
нової епопеї. Поза очі
сомнамбулою іншої війни
блукаю інде у часи урочі,
описуючи летаргійні сни.

ІІІ
Парафія московії незримо
роз’ятрює кровоточиві стигми.
Сон розуму породжує примар
і плутає яєчню й божий дар.
Моє безсоння гомінке і тихе
навіює нечувані рядки
і повертає неприспане лихо
на пройдені у юності стежки,
у ті літа і явні, і забуті,
якими як сліпий на перепутті
вертаюся дорогою в село
і, нібито, минулому на зло
вигадую і те, що мало бути
і те, що з волі обраного юди
не стало тим, чим бути не могло.

11.2025

***
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
06.11.2025.

— Чому? —
Чому пори не вистачає літньої?
Іноді себе не впізнаєш.
Торкаєшся руки… та хоч би й лівої,
А залишок безцінний відстає
І тягне вбік так швидко, не питаючи,
Чому вже втретє в день експеримент
І липне до руки хитаючись
Як бажаний приємний апонет…
Чому?
06.11.2025.

Ксенії Кучерук

Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
В якому свіжість вітерця
Й лукава ніжність матіоли.
Як найчистіша білизна
На миловидому обличчі, -
Усе дівоче убрання
Тобі, красуне, завжди личить.
24.11.25

***
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми, а втім
є ще опора не з ликом колони,
і не з гримучим всевладдям замків —
завше рятують обличчя іконні,
бо без гримас вони й не говіркі
в час, коли місто одягне корону,
як не крути, але гості усе ж
і прожене з перегуком і дзвоном
голу її і багряний кортеж…

***
Мосьє-поштар не любить злив і псів,
розбіжностей і збігів за плечима,
у старості й Парижі він осів,
відгородився віями густими
від кожного забутого листа,
від букв нахабних і осиротілих
та подружився похапцем, несміло
з отими, що, благаючи з хреста,
про нього нагадають будь-кому.
А власне, каже зопалу, — навіщо,
якщо носив написане у вічність,
а звідти відповіли не йому?

***
Ну що ж, мадам, вам личить комплімент,
що куплений за усмішку розкішну.
Гадаєте, торговець геть успішний,
якщо знайшов для продажу момент,
коли французька жінка, як вода,
прозориться між смертними й богами
і може зазвучати, наче гамма,
або ж коли на зблиск її хода
невпинна вже?..
Миттєвості, мадам,
не Ваші друзі — клаптики туману.
О, Ви, я бачу, обняли оману,
хоч знаєте: вона завжди руда
сестра лисиці, посестра змії.
Якщо веде, то лиш до роздоріжжя,
де напрямку немає на заміжжя
і янгол на посту там не стоїть.
Утрьох ідете: Ви, омана й він,
знайомець Ваш, надалі — незнайомець,
аби жбурнути промінці з віконець
і спільну нічку заховати в тінь.

***
А ночі мої — черниці
поміж охололих стін.
Про серце питають.
— Б'ється, —
у відповідь мовлю.
— Він
так начеб жартує, — кажуть,
а голос — як згаслий жар,
а в слові чимало сажі,
яку б не стерпів димар.
— Поволі б йому, поволі, —
стривожить котрась вікно, —
бо в долі його, бо в долі
лиш янгол з ним заодно,
утомлений — той, що білий,
невидимо видимий той.
Удвох вони ще вціліли,
якось їх не стер ніхто
ні з обрію, ні з провулків.
Прозорі удвох, либонь…
Замрію здмухнуть не гулко,
мов зоряне па з долонь.
Та як же сим не од світу
у натовпи й гул щораз?
— Ах, ночі мої в габітах,
ми з янголом без окрас
злетіли, — ячу, — як віхоть,
туди, де ставник не світять
і ходить по колу час…

Надвечірнє купання у масці

Маска тримає на хвилях морських.
Їй ви, як вітру, вірте!
Інші бо просто — казки і цяцьки.
Ця ж повертає звідти,
де розпочалося все й назавжди
з тих ниточок мелодій,
що перевершили голос води
й досі життя виводять
з мурів коралових, рифів цупких.
Маско, ти тут єдина
гостя й чужинка, розвага і здвиг
над безконечним плином
течій підводних і всіх таємниць
у дзеркалах-глибинах,
поки над нами легкий вітерець
дужчому тче годину.
То ж бо зніму тебе й знову — на діл
там, на золоченім пляжі.

Маски казки і цяцьки звідусіль
поряд обличчями ляжуть…

***
Ти для кохання вибрала вітрила,
морські пориви, обрій золотий,
але вхідні у час не відчинила,
і перед ними начебто й не ти,
а тінь твоя загублена, колишня,
що мандрувала похапцем услід.
Ти думала: то вічно чорна тиша
чи в невідоме темний перехід.
Відтак дверей торкалася не часто,
як струн безрукий, як ножа святий.
Тому й за ними вирій розпочався
і наше море з вирви і сльоти
подалося назустріч безупинно
без обрію, без чайки, без вітрил
і вмить завмерло в домі на картинах,
з яких неквапом… просто пил зітри.

Пізній рейс підземкою

Метро шепоче,
метро — впівголоса
(тут навіть рейки
жбурляють: цить!).
Холодне сонце його
на волосі,
гарячий місяць
біжить, біжить
за кожним потягом,
за кожним вихором,
аби хоч кулею,
хоч зблиском лиш
десь там на виїзді,
десь там на виході —
понад усміхнений
у сні Париж.

Світанковий етюд

На набережній Сени
зійшлись часи і стилі —
бароко і модерном
увінчані моделі.

Художники від Бога
чи грішники завзяті
малюють бюсти й ноги
о прохолодній п'ятій.

А Сена, мов Єлена*,
найкрасивіша знову.
Їй вірний і святенник,
обожнить, загадкову.

Моделі — як негода
у виплеканій тиші,
хоч кожній на природі
і ренесансне личить.

Танцюють пензлі вправно
на вірних їм полотнах,
поки не свисне справа
павітер-заколотник.

Усмішка тільки в Сени,
пророча і магічна,
бо знає достеменно —
тут ностальгує вічність.


Латинський квартал Парижу

З латиною єдиною
не вилізти з боргів.
Життя жонглює кпинами
над скромними світлинами,
що й Богу дорогі.
Минулого студентику,
враз оживи на них.
Хто вибрав діалектику,
не лишиться в конвертику
до судного… до книг,
в яких гріхи записано
із розмахом століть.
Патлатими і лисими,
з немовчазними рисами
минуле оголіть
усі, кому судилися
Сорбонна та шинки,
куди — ну хоч на милицях,
чи хай синці на вилицях,
а все ж бо — залюбки.

Нічна балада

Міські вітри — блукаючі блаженні,
утікачі з сонетів і катренів
на волю виривалися ночами,
аби не стати попелом чи крамом.
Такі грайливі, як птахи на Сені,
з найвищої крислатої антени,
або з дахівок, давніх, як безсоння,
шукали безупинно завіконня,
що заховало в темряві панянку,
яку поет обожнював щоранку
барвисто, рвучко, із шалінням бурі,
поки в рукопис не лягла зажура,
мовляв невдаха він, бідак і дурень.
Відтак рукою — до дверцят каміна,
аби любов спалити і уміння.
Тоді вони, міські вітри блаженні,
утікачі з сонетів і катренів
йому умить заплющували очі
та вкотре відправлялися охоче
на пошуки, здавалось, безконечні.
І ось вона, панянка, так до речі,
постала перед ними на балконі.
Злетіли, наче з Божої долоні,
назустріч їй, не вінчаній з дивами,
не силою прозорою — словами,
од полум'я врятованими вчасно,
бо як іще явитися прекрасній?
*Героїня давньогрецьких міфів.
2019р

У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Гуляє осінь на дворі…
Дощить місцями неохоче.
І сниться знову дітворі,
Що їх надію ворог топче…
23.11.2025.

                І
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
палають луки і поля,
і уві сні не веселіше,
і наяву усе частіше
минуле кличемо здаля.
Надію маю особливу
на кучеряву і красиву
як ворожили янголи...
ще пригадаємо, коли
були обоє ми щасливі,
тому що юними були.

                ІІ
Напевно, є чого радіти,
коли чекає тепле літо
і ще нічого не болить...
вертаю ті літа на мить,
аби на вік помолодіти
і, може бути, на цей раз
не розминутися у полі,
заночувати у стодолі
і зоряний піймати час...
наперекір війні, нещастю
зіграти наші ролі кращі,
які писалися для нас.

                ІІІ
Жартує доля недолуга,
а душу огортає туга,
то ностальгія, то печаль,
що першою не стала друга
і не найкращою, на жаль.
Лишається радіти нині,
що наші душі не чужі,
але від зайвої гордині
піском сипучим у пустині
розвіялися міражі.
До ирію не так далеко
як і до неї... у раю
узрію пасію мою,
що уявити дуже легко
як неймовірне дежавю.
Такі у Хроноса гримаси:
у неї его на умі,
у мене сяйво у пітьмі...
........................................
не у раю, але наразі
на цьому світі для оказій
є час, а ми ще не німі.

11.2025

***
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Ввімкни, як хоч, телеекран
Зувсім там інше «листопадить»
А голос з наголосом — план
Ото ж проснутись не завадить…
В опале листячко пірни
Найкращі дні його осінні
Тим більше, що під час війни
Усі вони для нас безцінні.
06.11.2025.

***
Не повертайтеся, забудьте…
Ви помилилися дверима…
Безглуздо скаржитись, відсутнє
Із правил правило інтима.
Без голослову, самотинно
Не кожен рух з лаболаторій…
Воно тече, текти повинно —
Інтимна суть любих історій.
Не повертайтеся… не плачте,
І не тривожтеся, просохне.
За те, що виспівав, пробачте —
Воно в мені під ранок здохне…
05.11.2025.

***
У колі гострих закорлючок
Чекав дідусь багатолітній
З наглючим поглядом… рішучо
І виглядав між них нарівні
Хотілось випити мохіто…
І пригостити, хто за колом…
Та згодом в дядька відболіло
І він майнув за вітром в поле…
05.11.2025.

***
Із усмішки сарказми потекли
Скотилися під ноги у пісочок
Це ж треба так дівчину допекти
Щоправда, залишився ще відсоток…
Примружив очі дівчина пішла,
А через крок рванулася й побігла
Куди - куди… не видно звідсіля,
Та втішитись сарказмом запобігла…
05.11.2025

"Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня

Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
-Чи не вічної отрути
Ти в вино підлила?...
-Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коханому отруту підлити?
Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
Що робити, побіжу я спитати в циганки.
Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
Аби бути нам з тобою у парі довіку.
-Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога.
...Козака несуть та в останню путь, кінь голову хилить.
Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.

Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.

Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.

Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".

Та ж були ми разом день і ніч удвох,
Ревнощі ти сиплеш, наче той горох.

Ось тепер й до мертвих вже ревнуєш ти --
Як це пережити? - Господи прости.

Ти скажи їй правду з віщих твоїх губ:
Він одномандатник, тобто однолюб!

Із розлуки плачу я вже кілька діб,
Хочеться живому полягти у гріб.

Мученик кохання - вся у тому суть,
Ось мене на цвинтар людоньки несуть!

А ти йдеш і плачеш, гіркі сльози ллєш,
Й за тобою схлипує майже весь кортеж.

А як вже до ями підійдуть вони,
Я тоді зненацька встану із труни.

Хтось із того дива вимовить матюк,
А когось ухопить раптом кондратюк.

Я скажу їм: "Люди. Я люблю всіх вас,
Та ще не нажився, ще не накохавсь!"

Усміхнуся й з личка твого стру журу:
Не ревнуй, дурненька, а то справді вмру!

18 листопада 7533 р. (Від Трипілля)

На світанку старезні дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Маслюки неабияк злякались,
У високій траві заховались.
По невидимих оку доріжках
Дременули в кущі сироїжки.
А жвавенькі маленькі опеньки
Подались на базар поволеньки.
Засмутились поважні дуби,
Що ніяк не щастить на гриби.

Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Не стало бабці перед оком,
Мелькає в спогадах село, -
Уже мене обходять боком
Чиясь увага і тепло.
Тепер, коли, неначе джунглі,
Поріс полином бабчин двір, -
Від сліз мої повіки спухли
І лиш пітьму вбачає зір.
16.11.25

– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки́ (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)

***
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
В сфері завтрашніх відносин —
Таїн, мовин і байок…
Краще бджіл чатують оси,
Коли порч сухпайок…
04.11.2025.

***
Уночі буває не заснеш.
Наче відрацьований резистор
Ходиш по квадрату і верзеш…
Паузи заповнюються свистом
А вікно, зашторене, пахтить.
Споглядає в ніч одне на зорі…
Далеченько дАлеко дощить,
Схоже, що не вимовиш: Айм Соррі
04.11.2025.

***
Видимо - невидимо грибів
Край дороги осторонь від лісу…
А вони такі… перехотів
І згадав ту дівоньку, Алісу,
Що з лісничих випливла картин
На стежині всілася віночком
І було вродило, першим — син…
Все таки вернуся в сон лісочком…
04.11.2025.

***
Упродовж минулої доби,
Упродовж мовчанок і дискусій
Наче хтось об’ївся лободи
Замість того, щоб поїла гусінь…
Ось воно поранення вогнем.
Ось вона душевна закорлючка…
Будемо чекати… краще днем
І почнем з колін, а не з обручки…

Я свою у безвісті лишив…
Ти свою у морі утопила…
Термін зберігання обох сплив…
Вибачай впродовж хвилинки, мила…
04.11.2025.

***
Допоки дихає ще серце,
Допоки біль в очах живе
І сонце — наче веретенце,
І вітер віє і пряде…

Допоки автомагістралі…
І ворон крякче наздогін…
І що не день, то щонайдалі
Настільний подив перемін…

Допоки ехо наніч в хату…
Допоки Осінь довкруги —
Лікує кожен свою втрату,
Та не усім це до смаги…
04.11.2025.

***
Коли палали твої очі,
А вії хлюпались в дощі,
Торкались поглядом охочі
Поковирятись в асорті…
А пахло так… усіх манило
Якимось фруктом неземним.
Одному лише пощастило…
Питаю Господа, а чим
Привабив безталаний очі?…
З якого приводу, повір,
Твоя незайманість дівоча
Для насолоди, не гарнір…
04.11.2025.

***
А з вітром сперечатись — без досвіду ніяк.
І в досвід , люди знають, з розгону не вповзеш…
Якщо не розпродався, якщо не маніяк,
Якщо у суперечках повиштовхали з меж…

І хай перезарядка, тільки як стемніє…
Із засідки не вийдеш — робочий варіянт.
Ніхто на цьому світі гавкнуть не посміє,
Бо ти, пробач, не суржик… сьогоднішнім гарант

З гарантом всім зручніше… з любовю, без обуз…
І все ж без суперечки, повір, не обійтись
І як далекобійник, якщо не боягуз,
А вітер ще союзник — сміливо посміхнись…
04. 11. 2025.

***
Схвильований наче ж… наче хлопчина
Споглянув у небо, шукав позитив…
У нього була для цього причина
Й прадавній прадавній забутий мотив…
Наснилось було в дитячому ліжку:
Візочок-тачанка з конем вороним.
І як за селом зустрів білосніжку,
І як від страхіть її боронив…
І як перевтіливсь тихо у гнома,
І як було вірив, що це тільки сон…
І як залюбки сприймалася втома,
Коли затихав на мить патефон…
1.11.2025.

***
Найближчим часом світ подвійний…
Підозрюю, що це надовго.
Торкавсь ковтав його — снодійний.
Нічого, вибачте, нового…
Ось листопад… а він підтвердить
Бо цілий рік по світу шастав.
А тут, ще вчора, цвіли верби…
А зліва, ще стояла варта…
За течією річки річка
Дніпро по - батькові… сусіди
Удерлись, так… і знов осічка
Біда з бідою… повінь… біди…
Найближчим часом знову будні
А листопад пірне у грудень
Агов, — кричу, — ну, де ви, блудні
За січнем черга наша… Лютень.
31.10.2025.

***
А, листопад… ще жовтнем за вікном…
Один із них, дивлюсь, неповнолітній,
А інший вже дозрів… дозрів цілком.
На вигляд аж занадто вже осінній:
Вгодований… напоєний як слід.
Із усмішкою, наче він ікона
І каже він малечі: — листоїд,
Чому приперся знову із айфона?
Ще тільки-но тридцяте на дворі,
А там і тридцять перше на підході…
Біжи… вернись… посидь в календарі.
Передзвоню, по перше, при нагоді…
31.10.2025.

***
Шукай мене… шукай, шукай
У спалахах, у вибухах, у небі…
У відчаї триденнім не зникай,
Бо ти і є… бо ти і є молебінь.
Лови мене… лови, лови
У споминах, у описах родиних,
Котрі до нас у світ оповіли,
Що прийде час, вбиватимуть безвинних…
30.10.2025.

***
До якоїсь міри — невідомо…
До якогось рівня балачки…
І чекали вирок нерухомо
Окуляри, справлені в очки
Огризались, ні, не окуляри.
У зіницях правила свої…
Доведеться сплигнуть в мемуари —
Там де не зустрінеш крадіїв.
На сьогодні темінь у зіницях…
На сьогодн стежка лиш одна…
Доки ще не висохла Криниця,
Сп’ю себе у радощах до дна.
29.10.2025.

***
Буває й так, буває й швидше
Якщо летить метеорит…
Ти спробуй… спробуй, розколише.
Ти ж тут між нами, він — згори.

Буває всядишся й полюєш
Який у кого переліт…
Не лише спокій нас лікує,
Буває що і алфавіт…

І знов блукаю в нім без кисню.
Не все залежить від подробиць…
А про історію колишню,
Дозвольте, вимовлю без ножиць…
29.10.2025.

***
— Втеча —
Біжиш вперед, шукаєш спокій,
А зупинитись сил бракує.
Себе самого біг дратує…
Невистачає кілька кроків
Ти розумієш, хтось жартує…

Біжиш зворотньо, не спинити.
У спину вже стріляє місяць.
Твої сліди тебе ж і бісять…
І не поїсти. Не попити…
Єдине що, вже не повісять.
29.10.2025.


***
— Котику Сєнє —
Мій вірний ніжний терапевт.
Моє єдине… кращий з друзів…
Мій надсучасний лазарет
І ніжна пауза у блюзі…
А ще акорд, ритмічний вступ…
А пазурі — смичок до скрипки!
І наче з солоду, як шлюб
Від дня знайомства без затримки.
29.10.2025

***
Незважаючи на незбеку
Живе Покровськ своїм життям
Дівчисько тішиться… лелеки…
Хлопчисько ніжить котеня….
…А песик тільки на подвір’ї,
Ну він же песик як не як
У нього сум від ностальгії…
Колись блукав поміж зівак…
Лишились в пам’яті їх крики,
І писк трамваїв, скрип авто…
Одівшись в ніч у черевики…
(Чогось на ранок відлягло)
Отож у кожного свій голос
І свій ланцюг… своє кермо…
Покровськ як острів наче Родос
Покровськ… Покровськ чужим клеймо…
29.10.2025.

***
Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
28.510.2025.

***
Ти поклич мене як зможеш.
Відзовися, не мовчи…
Ми такі… на нас не схоже,
Я біжу вже до корчми.
Пам’ятаєш, як сіпнуло…
Шум і гoмін винних сліз
Зотри дні… після війнуло
В передбачений ескіз.
Ну а там вже мораторій.
Не догледів… Вибач вже,
Хочеш я промовлю: sorri
Мерсік… двійко фаберже…
Дай мені переконати,
Не відмовся, я прошу,
Фаберже це лиш донати…
Ну я мерсік, чуток шум…
Ти поклич…
29.10.2025.

***
Якщо не все, то майже все
Віддав би боженьку за світло…
Ну а залишене — в есе —
Можливо згодом і розквітло б

Якщо діждусь, передзвоню…
Коли, кому — вже не важливо.
Потрібно випхати з меню,
Бо темінь з вигляду жахлива…

Есе чи вірш, чи прози лист,
Не має значення сьогодні…
А ось звіриний в небі свист…
Надіюсь, ви зі мною згодні?

Четвертий рік одне і теж:
Бомблять Вкраїну і ґвалтують…
І світло хай делікатес,
Про нього тут я не жартую…

Четветрий рік… СС штандарт
Знов розпозається по світу.
І, що цікаво, не на жарт…
Мені би лиш окраєць Світла.
28.10.2025.

***
Шостка… Суми… Є загиблі.
Плаче Осінь, бачить Бог —
Знов нейметься суччій бидлі…
Смерть по смерті… некролог…
Не питаючи, зболіло…
У труні малеча… плач,
А воно ж не те воліло
Сльози — їх оповідач
Про загрозу, про балістик…
Про лікарню, і про смерть,
Про війну й дитячий віршик —
Про усіх усе. Про твердь…
28.10.2025.

***
Два дні поспіль під атакою…
Пів життя у небо стрибнуло.
Повернусь живим — подякую,
Недарма в колінах смикнуло…
Буду воїном-десантником…
Хто там знову заперечує?
Не тривожтеся, напарники,
Старість залишками жертвує.
У Вкраїні рідній придбана.
У піснях у край оспівана.
І, бувало й, перевидана…
І землі і Богу віддана…
27.10.2025.

***
А що там знову у притулку?
Замкнувся круг і світло зникло
І ніким вимовити… прикро.
На площі все це, чи в провулку?
Інформаційно, не по крику…
Діянь хто ваших на заваді
Босяк-чиновник-прокурор?
Чи заржавілий світлофор
І тим і тим усі не раді…
Ну ось і все, такий фольклор…
27.10.2025.

***
Спочив, попив, зівнув, побіг
До витоку реалій.
А по-інакшому не міг
Позбутись від фекалій…
Дощить, гримить тік-так навзрид,
Засмокчений по пояс.
Та видно все таки набрид,
Бо думаю розброять…
Бронхіт розквіт, зайшов у дім
І поруч зачаївся.
Дощить, гримить, а справа втім,
Не з видива завівся…
27.10.2025.

Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
у якому востаннє прощає
за небачені наші гаї
і гарячі обійми мої,
у які ще сама прилітає
хоча літ уже десять гадаю,
чи почую живою її.
О, навіяні чари дівочі,
що бувають лише уві сні
на моїй нескінченній війні,
і її оживаючі очі,
і щоночі таємні, пророчі
послання і наслання мені.

11.2025

Я - мов раб...
Близькість з ко́трим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать нас разом,
почують -
Буде гірше,
ніж вибухне
бомба нейтронна?!

Що нам хтось? -
Поголос, метушня,
пересуди -
Нас незримі
сердечні
поєднують ниті!
Світ такий - в нім
невігласи ляси
мусують.
Гонор сірости -
Вище від себе
чорнити.
2010

***
Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
28.510.2025.

***
Ти поклич мене як зможеш.
Відзовися, не мовчи…
Ми такі… на нас не схоже,
Я біжу вже до корчми.
Пам’ятаєш, як сіпнуло…
Шум і гoмін винних сліз
Зотри дні… після війнуло
В передбачений ескіз.
Ну а там вже мораторій.
Не догледів… Вибач вже,
Хочеш я промовлю: sorri
Мерсік… двійко фаберже…
Дай мені переконати,
Не відмовся, я прошу,
Фаберже це лиш донати…
Ну я мерсік, чуток шум…
Ти поклич…
29.10.2025.

***
Якщо не все, то майже все
Віддав би боженьку за світло…
Ну а залишене — в есе —
Можливо згодом і розквітло б

Якщо діждусь, передзвоню…
Коли, кому — вже не важливо.
Потрібно випхати з меню,
Бо темінь з вигляду жахлива…

Есе чи вірш, чи прози лист,
Не має значення сьогодні…
А ось звіриний в небі свист…
Надіюсь, ви зі мною згодні?

Четвертий рік одне і теж:
Бомблять Вкраїну і ґвалтують…
І світло хай делікатес,
Про нього тут я не жартую…

Четветрий рік… СС штандарт
Знов розпозається по світу.
І, що цікаво, не на жарт…
Мені би лиш окраєць Світла.
28.10.2025.

***
Шостка… Суми… Є загиблі.
Плаче Осінь, бачить Бог —
Знов нейметься суччій бидлі…
Смерть по смерті… некролог…
Не питаючи, зболіло…
У труні малеча… плач,
А воно ж не те воліло
Сльози — їх оповідач
Про загрозу, про балістик…
Про лікарню, і про смерть,
Про війну й дитячий віршик —
Про усіх усе. Про твердь…
28.10.2025.

***
Два дні поспіль під атакою…
Пів життя у небо стрибнуло.
Повернусь живим — подякую,
Недарма в колінах смикнуло…
Буду воїном-десантником…
Хто там знову заперечує?
Не тривожтеся, напарники,
Старість залишками жертвує.
У Вкраїні рідній придбана.
У піснях у край оспівана.
І, бувало й, перевидана…
І землі і Богу віддана…
27.10.2025.

***
А що там знову у притулку?
Замкнувся круг і світло зникло
І ніким вимовити… прикро.
На площі все це, чи в провулку?
Інформаційно, не по крику…
Діянь хто ваших на заваді
Босяк-чиновник-прокурор?
Чи заржавілий світлофор
І тим і тим усі не раді…
Ну ось і все, такий фольклор…
27.10.2025.

***
Спочив, попив, зівнув, побіг
До витоку реалій.
А по-інакшому не міг
Позбутись від фекалій…
Дощить, гримить тік-так навзрид,
Засмокчений по пояс.
Та видно все таки набрид,
Бо думаю розброять…
Бронхіт розквіт, зайшов у дім
І поруч зачаївся.
Дощить, гримить, а справа втім,
Не з видива завівся…
27.10.2025.

            І
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.

            ІІ
Із минулого бачу сьогодні
невеселі картини життя,
вивертаю зі споду назовні
і гадаю собі по долоні,
чи реальне моє майбуття
і таке, що не кане у лету,
і сяке, що іде до кінця,
і лишає свої силуети,
поки є ще акини-поети,
світлі душі і щирі серця.

            ІІІ
Є і їхні, й мої охоронці,
що примушує далі іти
і заради ясної мети
за ескізами неба і сонця
малювати таємні світи,
де реалії певне-що інші,
ніж сьогодні, учора, раніше
у видінні або уві сні,
де відведене місце й мені...
..............................................
та немає ідилії раю
і по вірі моїй виживаю
на своїй кулуарній війні.

11.2025

***
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
26.10.2025.

***
Вчорашнім днем сьогоднішній керує
Від імені знайомих нам медслужб…
І кожен крок той Бог фотографує
По дозволу всевидячих… довкруж
Їх ґаджети і телемоно блоки
Просвічують в реальності усіх…
І жодних перемін, надіюсь поки.
Потрібен буде свіжий пересів…
26.10.2026.

***
Якщо ти, хлопче, з УКРАЇНИ —
Чому ти шастаєш по світу?
Ти ж наче зріс не бедуїном
Тим більше, що не пустоцвітом…
Є безперечність, не контраки
Батьки, дідусі і бабусі…
Не пацієнтом помирати,
Коли в саду й на полі гусінь?!
Ти повертайся, ще не пізно
Ще стільки справ тебе чекає…
З братами поруч разом, звісно,
І пустоцвіт порозцвітає…
26.10.2026.

***
Не омбудсмен, не трудоголік
А просто ярий мудачок
І свій намотаний недолік
Тримав від себе він за крок
На ланцюгу, не на мотузці…
Мотузки сохнуть від тоски
А ланцюги надійні друзі
Як оминаєш блокпости…
Як ніч проводиш у кав’ярні
З подібним рідним слимаком
А хтось в окопах, хтось — в лікарні…
А ланцюжок зі схову: — kom
26.10.2025.

***
Я підскажу… чи здогадаєшся сама
Чому ми у союзі з листопадом?
І відпливем подалі від оман…
Нарешті пригощу і авокадом…
А роздумом загубленого сну,
Що передбачив мудрий дієтолог
Оббризкаєм лице злодійчуку,
А з видумок приклеїм дієслово…
26.19.2026.

***
Одне питання із питань:
Куди дівася мирний спокій?
Чому болотна підла рвань
Не переглянула уроків???
Чому потвори жалюгідь
Прийшла скубати Україну?
Невже замало їм угідь
своїх
Ми що, скоритися повині?
Прийдеться знову їх навчить,
Перестріляти, покалічить…
А тих, з екранів хто мичить —
Одним напоєм очманічить…
26.10.2025.

***
Один розкаже вам, все кльово
І з ритмом, наче, все гаразд…
Що думка, вимощена словом,
Прийде у сни ще сотні раз.
Що передбачено, як успіх…
А успіх — оплескам гарант…
На заздрість тої тьоті Люсі,
Котра ковтнула діамант.
Не після вступу, після «кльово»
З одним акордом вже про те,
Що Гріх родивсь разом зі Словом
І вийшов тихо на шосе…
Один розкаже…
25.10.2025.

***
Спрямуй мене й себе в умови,
Де світом правив Божий слід…
В зворотній бік, аж до основи,
У перші вигуки без слів…
І не кажи, що не можливо,
І що бажання неземні…
Що виглядатиме жахливо —
Що всі померлі — вдалині…
Спрямуй тоді у поцілунки
У справжні витоки… Даруй,
Зі мною наші візерунки
Якщо вже так, бери й керуй…
25.10.2025.

***
Путьойобець, згинь! не гавкай
Терпець луснув… всьо, капець!!!
То не гуси… томагавки
Ну і хто із двох нас мрець?!
Путьовиїб, він же боров
Він кабан і він же хряк…
Незабаром… дуже скоро
Томагавки — Божий знак.
25.10.2025.

***
Я мовив: — Досить…
Почув: — Амінь.
Прийдешня осінь
Не далечінь…
Важливо поруч
Щоб вітра плач
В осінню пору
Поміж невдач…
Бувало й гірше
Ну і нехай
Читаєм вірші
Чиї — вгадай?
25.10.2025.

Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Ти юні пригадав літа,
Які життя вже не верта,
І серцем чистим помолився
За край отой, де ти зродився.

Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.

Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Ну і все, нарешті досить
Шматок добрий ми втоптали
Так від осені й до осень
Жаль, засію проморгали…
25.10.2925.

Пам'яті сестри
Людмили

Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
До межі зими
Хмар вологих клапті
Та їдкі дими.
В сирості щоденній
Повно гіркоти, -
Кольори зелені
Важчає найти.
Вилиняли барви,
Налягла жура, -
Швидко робить справи
В'януча пора.
Мов стискає пресом
Час осінні дні,
Смерть твоя, мов лезо,
В згніченім мені...
12.11.25

Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.

І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
В багнюки обезволюючу слизь.

Та люто бетоную всі загати,
Бо маю сам себе з усіх-усюд
Немов кота, за шкірку витягати,
Змивати, розчинять налиплий бруд.

Так в дум гірких скупавшися намулі,
Виборсуються, наче із боліт.
Усі воскреслі душі -- ніжні, чулі.
Щоб вознестись у чистоти політ!


11 листопада 7533 р. (Від Трипілля)

Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Крим забрали — підле хамство!
Розбомбили сотні шкіл
Відновити хочеш ханство?
Заспокоївся б, дебіл…

Сколобочився підранок
Зліг, пірнув у небеса…
Вряд чи хто небудь дістане
Боже праведний… краса
25.10.2925.