Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли

Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Довірся врешті викопній уяві.

Клянися краще вихорами брів
Чи позіханням млявим ворожбита,
Ходою журавля біля води,
Намистом недолугим з малахіту...

В лушпинні гарбузовім не спинить
Тваринний відчай простору надбання,
Де сльози ллють у зоряну блакить,
Як згадують про згаслий жар кохання.

Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Онде тільце розпростерте
Горілиць лежить, -
Дитинча в обійми смерті
Втрапило умить.
Як же так, - волає мати, -
Що мовчить дочка?..
Найболючіша утрата,
Певно, отака.
Вже ні донечки, ні дому
В жіночки нема, -
Залишається на спомин
Почуттів юрма.
Повні туги й неспокою
Люди мовчазні, -
Давнє місто над рікою
Тихе, наче в сні.
Знов закурений димами
Любий Київ мій, -
Наче серце у нестямі,
Б'ється хвиль прибій...
08.09.26

 ось і надвечірʼя
 дощик покропив
 вицвіле ганчірʼя
 звисле з проводів
 піднебесні риби
 сунуть далі геть
 комунальник
 сивий
 думає про смерть
 небо після смерті
 чорне чи блакить
 де ж напарник
 петрик
 ув одежі спить
 що воно в онуків
 там у чужині
 і чи дійдуть руки
 до чобіт на сніг
 влітку ясно ліпше
 викосив траву
 сів у тінь і дишиш
 видів то в гробу
 

Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!

Бо що нам діти —
Голодні миші!
Ординці в житі,
Життя в Парижі...

В рулетку грати,
Мабуть, не зайве.
Бандуро, грай-но
Нам dub звичайний.

Наллємо пива
Чи оковиту,
Нехай коліно
Ще блудить житом.
Чуже нам ближче
Було зазвичай ,
Як хіть до влади
Чи Фрідріх Ніцше.

О, Газдо! — згадуй
Тепер про долю,
Про волю вільну,
У чат «Стодола»
Пиши натхненно,
Ховай до хмари,
Немов у гени
Вовків кошари…

Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
Щодоби, мабуть,
На трофеї ждуть...
07.09.26

я приїду у Львів,
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне

оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
щонайскоріше

і пірнемо осіннім
сумним містом Лева
в ті роки де були ми
король-королева

в ті часи коли було
все легко та просто
ти була просто Мері
а я просто Костя

Ми всі складаємось з нічого,
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.

Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
Продуктів вибухів зірок.

Нас Час і Простір породили,
Прямі? криві? - байдуже це.
Якісь таємні дивосили
Розбили первісне яйце.

06.09.2026

«Ти дослухайся звітних!» —
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…

Ось пісок у безчассі -
Бринить, як холодна коса.
Чи приспати його, чи чекати, допоки роса
Упаде у обійми прийдешнього
Ранком весни,
Як трикратне «Агов!»
У поснулих просторах верстви?

«Чи для них Оджалеші дарунком солодким, як джус,
В задзеркаллі густому проллється за новий союз —
Той, що довшим за вічність постане у темряві літ?» -
Шерхотіла канва і … росою ряснів живопліт

 заніміло поскучавши
 розбрелися сірі сни
 не залишивши у чаші
 неживої рідини
 все на ліпше
 все на краще
 все кінець іще війни
 й перемога наша завше
 як один казав мужик
 через протяг у порталі
 не програв я переміг
 кутній зуб даю наталю
 чи наталі треба зуба
 чи хто саме впав із дуба
 хто кого скрутив у ріг
 і таке подібне далі
 вереснева благодать
 розповзається в повітрі
 заклопотано шуршать
 аркуші що на пюпітрі
 ноти мчать мов таргани
 закривається аптека
 відкривається мʼясник
 ні латина ані грека
 найдешевші кавуни
 імпозантні тушки хека
 

Я тебе, веселу і лукаву,
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
А коли спалахують над нами
Міріади мандрівних вогнів, -
Розважаю поночі піснями
Дуже голосистих солов'їв.
Вдячний світу радісних ілюзій
За душі приємний маскарад,
Де завжди зі мною поруч муза,
Від якої не чекаю зрад.
06.09.26

Чи Південний Буг, чи Джаггер,
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!

Та не рвіть кульбаби ранком,
Не шукайте незворотнє
Тих, хто нехтує сніданком
У завчасне Великоднє.

Джагер* дигером здається,
Гострим, наче серп крізь грати,
Крізь які барвінком в’ється
Дивне над Єством кирпатим.
Не ходи — пірни в калюжу,
Розчинись у світ евглени*
Чистим маковим зернятком,
Як в обіймах Мельпомени…

І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
Ні схлипу, ані стогону,
Ні ремствувань, ні скарг
На те, що над дорогою
Немає світлих барв.
Стурбованість, приреченість
У погляді й словах,
А ти, вогнем обпечений,
Продовжуєж свій шлях...
05.09.26

 птахи літали із криками
 риби плавали мовчки
 якого кричати рибі-от
 для чого навіщо тощо
 під водотовщею кригою
 у будь-який час дня і ночі
 сам би любив плисти рибою
 де-небудь незаморочливо
 спокійно достоту врочисто
 у власних думках поточних
 що вервечки а чи намиста
 байдужі до збочень і злочинів
 немов літописець за книгою
 годинник його пісочний
 що не втручається в дихання
 дихай собі як захочеться
 

Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Рятують далі білий світ.

Такий як є, де рай за рогом,
А сніг з морозом тут — під ноги,
І чорні з черепом корогви
Вже переходять на іврит,
Як випадає квота щастя
Усім долученим причастя —
Дурним і кволим у безчассі,
Що й далі братимуть в кредит…

О, дідько! — Може, твій аналог
Чи згенерований невдало
ШІ недолугим в стані шалу,
Багатовимірний, шпаркий,
Знов долі лоба нам лоскоче —
Голубити геєну хоче,
Щоб не зурочити пророче,
Можливо, кращим, ніж «Не вбий!»

Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…

Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Серце повне жагою творче.

Почуття засліпило очі,
Перед ними твій лик щомиті.
Найсвітліша зоря щоночі
Стала йменням твоїм зорити.

Залишився щемкий лиш спомин -
Не згасити у серці пломінь…

3.09.2026

Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.

Спи, дитинчатко, - засни,
Мов у безвітрі лани,
Чи на родючій землі
Трави високі й малі, -
Як за віконцем пітьма
Тиха, холодна, німа.
Спи, дитинчатко, - засни.

Спи, люба доню, міцніш,
Поки дитинства рубіж
Мріями сповнений вкрай.
Швидше собі засинай,
Поки піснями несу
В душу твою спокій сну.
Спи, люба доню, міцніш.
04.09.26

 війна воює із війною
 заради миру
 й хтось поширив
 хай нелогічно хоч непросто
 дожити не згубивши віри
 коли дощить і ллє за комір
 і знову пролетіло літо
 коли не пишеться у розмір
 що вже казати про верлібри
 струмок думок
 неспішний поїзд
 який так легко розбомбити
 комусь чи сонце бог
 чи совість
 а хтось іще раз покурив би
 і це не репліка
 не зовсім
 ні поза
 ані спроба квиту
 ані досвітня лакримоза
 яку одначе звіє вітер
 

Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Світлом млявої недолі
Мушлям жвавим, білим перлам,
Довгим крилам не до ладу
Над стежками до Говерли
Тим, хто кращі ніж нівроку,
Зорям ... хмелю лемків в горах -
Де лисиці і сороки,
Як мурахи на підборах.

Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Звинувачує у зраді
Й дорікає тим, що я
Мовлю зрідка і не радо
Вік належне їй ім'я.
Без коротких інтервалів
На приємну слуху вість, -
Мов оса, гуде і жалить,
І свою зганяє злість.
Більше слухати несила,
Як гогоче гучно грім, -
Зажене мене в могилу
Жінка збоченням своїм.
Укладаю власні речі
У валізу шкіряну, -
Проминає швидко вечір,
Незабаром - сам гайну...
03.09.26

Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.

Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
Але ж не про все, авжеж!

Чого ти приніс сокиру?
Рубати тополю не дам!
Зрубаєш-відкинеш копита!
Невже хочеш впевнитись сам?

Тополя сягає до неба,
В тополі крона густа,
Тополя росте у полі,
У селах росте і в містах.

Тополю не можна рубати,
Затям це собі назавжди!
Потрібно її поливати,
Тому принеси їй води!

Тополя у нас повсюди,
Нема, де б її не було!
І люблять її добрі люди,
Й ненавИдить тополю зло.

Люблю я тополю безмежно,
Як побачу - на серці щем!
А ти вже приніс їй води?
Ні?
То чого тут стовбичиш пнем?

25.08-03.09.26

Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.

Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
То мені ще хреновіше буде.

Я нікуди не хочу йти,
А вони куди всі поперли?
Всі біжать і біжать кудись,
Ще й залазять на різні говерли.

От не сидиться на місці їм,
Наче хтось їм пошкодив мозок,
Наче в дупу їм хтось залив
Скипидару ударну дозу!

Всі біжать, поспішають кудись,
Ніби там роздають дефіцити,
Й суєтою своєю із Небом
Заважають мені говорити.

Я нікуди не хочу йти,
Ні наліво, ані праворуч,
І ти теж не ходи, а сядь
І посидь коло мене поруч

Мовчки!


02.09.2026

 деякий текст на початку
 пропущено
 оскільки він претендує
 для чого мені претензія
 що у ній
 за морем словесним
 є острів майже безлюдний
 мені би туди
 у сутінь тіней неспішних
 мені би чуттів окремих
 для анікого більш
 мені би радості
 яку без потреби розписувати
 просто кидаєш
 у воду останній гріш
 бо сенсу нема берегти оце
 не морочитися
 ні із майбутнім ані із минулим
 із виттями сирен
 мовби псів примарних
 дедалі частішими
 не хочеш не мусиш
 пишеш не пишеш
 анічого не декларуючи
 без заповіту бо неважливо тобі
 навіть якщо у процесі
 загинеш тупо ізникнеш
 бо це незгірше
 

І
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.

ІІ
Догорає за вікнами серпень,
блякне золото білих беріз
і печаль допікає нестерпна
гіркотою непроханих сліз.
У майбутнє повірити – годі
і минуле уже не вернеш...
літо, літечко – тучі на сході
і у мене дощитиме теж.
Не порадує бабине літо
мою долю в моєму саду...
за помилки очікую мито,
а за щастя – у гості біду.
А коли із бідою до пари
завітає нечуване зло,
хай закине усе це за хмари
Божа ласка або Його кара,
щоб і сліду ніде не було.

ІІІ
У ясній позолоті блакиті
вистачає таємних подій
і спокутою грішної миті
давні мрії мої не прожиті
повертаю на крила надій.
І тоді не оросить сльотою
сива осінь дорогу мою,
не омиє скупою сльозою
неповторні мої дежавю...
..........................................
не ридатиме осінь за мною,
тільки вітер у ріднім краю
ще «раптово повіє весною»,
щоб і я упізнав за імлою
запізнілу розраду мою.

09.2026

Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...

Стань над урвищем зловісним,
Застуй сонце, наче гори!
Гілкою смереки трісни —
Гріх фундатора покори.

Раптом стане все світлішим,
Золотавим, наче роги,
Вздовж узбіччя повстяного
Ранку крайньої знемоги.

Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків потоки
Можливість дають розгулятися оку, -
Глибини ногами зміряю сміливо,
Коли по дорозі іду після зливи.
02.09.26

 щось було у цім
 нічого у цім не лишилось
 невідомо чиє глузування
 постскриптуму замість
 ми заходимо в осінь
 так ніби нам доручили
 не то щоби сильно хотілося
 але звичайно як скажеш
 тут радше проза аніж
 віршування розлогі
 хтось одружився
 хтось не вертається з пляжу
 когось не друкують
 дехто в окопах дехто на полігоні
 іще дехто сам собі саботажник
 незачаровані дні
 ночі не розчаровані
 імовірно все ще попереду
 заради контрасту
 провінційний пʼєро
 у власнім буфеті
 вина не знайшовши
 знімає зі шафи
 стару мандоліну
 щоби її оту мандоліну
 протерти од пилу
 у настрій
 

Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…

Запали поміж брів
Третє око завчасно,
Розтягни, як мембрану,
Як підгузок, потай.
Хай пасує плачу,
Ніби ковдра повстяна,
Довга стежка виразна
У смарагдовий гай…

Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утратив віру
В людей, у їхню справедливість, доброту.
Самотність льодяна охоплює все тіло
І в бідну душу проникає щодоби, -
І править настроєм навдивовиж уміло,
І звинувачує за те, що розлюбив...
01.09.26

 сонцезаходом палає
 сатурнічний небозвід
 падає в ще справну памʼять
 літа перезрілий плід
 різноквіття на осоннях
 липоцвіт джмелиний літ
 поле рапсове і сонях
 хмароплин і живопліт
 діаманти крапель зблисків
 сяйво райдуг по дощі
 мов спіритуальні звістки
 для пропащої душі
 все що смуток у поході
 на дорозі у світи
 зі собою не прихопить
 і в собі не прихистить
 

Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
М’які на дотик і безстрашні,
І полохливі, наче спрут,
Між камінців в дівочих баштах,
В клубки замотані від скрут.

Прийшли! Зайшли в полин до театру.
Лунає звістка, та як є:
Його величність вже нездатна
Відчути спрагу, доки ллє
У баштах дощик без причини,
Бо дами жиру завжди тут.
Тремтять, мов тіні щохвилинні,
Мов джміль в коронах Хатшепсут…

____________________________
Небоже милий , малюй
Білі річки серед моря,
Ноя забутий ковчег,
Голуба дивний політ —
Нам не під силу тримать
Владу у царині горя,
Царства не вічні земні,
Довше живе мегаліт.
Ніч середини весни,
Капище давнього дива.
В межах поточної гри,
В хибних кордонах буття,
Ніби за текстом Камю,
Гучно і завжди злостиво
Радо дратує загал.
Станемо поруч і ми.

Духом зберемось до куп,
Лаври закинем на скелі,
Очі похмурі свої
Небу удень віддамо.
Най передбачить нам час,
Де символічне, закляте,
Ніби крихке ескімо,
Буде нам знаком згори.

Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Тож униз біжу по сходах
Серед ночі в укриття,
Поки преться небозводом
Смерть до мене по життя.
31.08.26

Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
«Прощавайте!..»
Уже завересніло.
І горнеться до пташки пташка.
І до людини горнеться людина.

 якось незрозуміло вийшло
 ти не успів ні там ні сям
 проспівуючи харе крішна
 чи уклоняючись мерцям
 тебе лякають методично
 щоб далі ти лякався сам
 провідуючи світлий храм
 або харизматично так
 блукав землею поміж людом
 тому що це діяння блудне
 тебе просіює ще б пак
 і ти знаходиш вищі вірші
 хоча тобі не платять вірні
 а жертвують на церкву ось
 ти проповідуєш на вітрі
 й усякий проминає проз
 

Гаврило руку клав на серце,
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув

Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
То «Слава нації!» кричав

Не за доляри й не за гривні,-
А щоб здолати ворогів,
І у його очах бездонних
Кипіли ненависть і гнів!

Після святої ж Перемоги
(Хоч знадобився третій тур),
Вернувся у село Гаврило
Пасти свиней, гусей і кур.

Портрети Ющенка й Шевченка
Він порозвісив на стіні,
І все ніяк не міг забути
Оті майданні ночі й дні!

Забути? Як же їх забудеш,
Його ж сам Ющенко вітав!
Ну це ж Гаврилові зі сцени
Щодня рукою він махав!

Кому ж інакше? А ще ж Юля
Йому автографа дала,
Коли погрітись до Гаврила
Вночі в намет якось зайшла.

Ржуть хлопці: то була не Юля!
А хто?- У відповідь лиш сміх!
Ті побратими ж просто заздрять,
Що Юля вибрала не їх.

Та все ж таки в шкірвендиспансер
Гаврилові йти довелось,
Бо щось не те тече з Гаврила,
І капає з Гаврила щось.

І поки лікар робив огляд-
З Гаврила капав ще і піт
-Ну що ж, юначе, одягайтесь,
Не бійтесь: це у вас не СПІД.

Поп'єте з місяць оці ліки,
Та ще оці, оці й оці.
А що свербить – то це ж потнічка
У вас на правому яйці.

Поки лікуєтесь – вам раджу
Не мати зносин ні із ким,
Навіть, якщо це патріотка,
А ні - помрете молодим!

...

Така депресія в Гаврила-
Немов останній день живеш,
Та Юлі ж треба б написати,
Щоби зайшла в диспансер теж.

Сідає, пише: люба Юлю!
Ви пам'ятаєте мене?
Мені так соромно, бо я міг
В ту ніч вас заразить вене….

Та ви не бійтесь! Медицина
Сьогодні сильна- огого!
Якщо проблема в вас з лікарством-
То я відсиплю вам свого!

На цьому все! Люблю, цілую!
І мрію- Бережи вас Бог!-
Що на наступному Майдані
Ми знов зустрінемося вдвох!

02-12-2024

НЛО пролетів над Флоридою,
У повітрі запахло коридою.
З НЛО залюбки
Вилітали бики
І ганяли тореро Флоридою.

Москалі тараторять про Сочі
І про темні виспівують ночі.
А спокійних ночей
Та для вас, зволочей,
Вже не буде ніде, навіть в Сочі.

Біс приніс москалів до Флоренції
На симпозіум чи конференцію.
Та адепти лайна
Перебрали вина
І ніхто їх не чув у Флоренції.

Очі ковзають повсюди,
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Вкотре вже собі затямив,
Що чатує лихо там,
Де вужа злякав ногами
Та убік хитнувся сам.
Хмари плавають по небу,
Яструб високо завмер, -
В кращих видивах потреби
Я не маю дотепер.
На блакитнім небозводі
Сяє сонце золоте,
Мов найвища нагорода
За осяяння святе.
30.08.26

 некрикливо та помірно
 вибираємось у протяг
 навіть і не травоїдний
 в кожній плоті мов у ноті
 ця любов недоста вірна
 та її бажаєш досі
 у ранжирі хай віджилім
 хай незбутнім се відносно
 обійми мене бо щирість
 передчасна передозна
 будем із тобою глипать
 яксь отак хотів непросто
 а нескажеш непроцідиш
 дещо іншим разом тощо
 неодмінне зранку різне
 суєта білизна постіль
 

Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
Роздратування породило
Жадобу помсти, безмір зла, -
Я затвердів, неначе брила,
І став спокійний, як земля.
29.08.26

- Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.

- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Та й дещо йому відстрілю!

Буде він знати, як по селу бігати,
Неначе він альфа-самець!
- Благаю тебе! Не чіпай ти Гаврилонька,
Насправді ж бо він молодець!

Він звеселяє ночами безсонними,
З душі проганяє роздрай!
І мріє з ним кожна удвох усамітнитись
На кілька годиноньок в гай!

В гаю соловейко співає сердечно так,
І річка блищить наче скло!
Якщо із Гаврилом погане щось трапиться-
Тебе прокляне все село!

Тому буду я день і ніч пантрувати
Й скалічить Гаврила не дам!
А ти на хвилиноньку в лісопосадоньку
Йди із такими, як сам!

А ти на хвилиноньку в лісопосадоньку
Йди із такими, як сам...

28.08.26

Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?

Сльота жовтнева недолуга,
Медитативні лісосмуги
Відволікають від напруги,
В якій різноголосся вміст.
І не розчути ні наяди,
Ні адаптивної поради,
Ні механічної цикади
В чеканні на Пилипів піст…

Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Упиваюсь сонцем і росою,
Дивлячись додолу й догори, -
Утішаюсь чистою красою
Оцієї дивної пори.
Свіжість ранку умиває очі
Та дарує світлі відчуття, -
Бо зозуля голосно пророчить
Знов мені багато літ життя.
28.08.26

 козак нептах сягає тонкощі премудрі
 йому не рідні аж ніяк
 усі ці оксамити перські сукні
 чи сурогатний самогінний
 арманьяк
 він знає достеменно наперед
 все це є бабське зманливе безпутнє
 про що розказував безвусий
 заїжджій не священник
 може дяк
 хоча ліворуч мав сережку в вусі
 одначе крові був жахався
 неборак
 нептах авжеж його промову слухав
 чому би не послухати однак
 що доброго оце при кухні
 цибуля та селера та буряк
 а більш нічого не побачити
 не вчути
 бо незадача
 несудьба
 отак
 

Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,

Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Де трикутне не помітять!

Вільно їм, пташкам ефіру —
Всі метелики, мов квіти —
Зачарованим здаватись
Краще, ніж від пихи мліти,

Не розчувши цвіркотіння
Разом вголос з фресок в танці
У малюночки наскельні,
Розпашілим, як коханці.

Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.

Палахкочуть жоржини осінні
Запашними вогнями надій,
Хоча холод лякає цвітіння
І страхи уселяє борвій.

Яскравіють багрянцем і злотом
Непідвладні порі квіточки, -
Закликають мене побороти
Міццю тіла найтяжчі роки.
Заохочують вірити й жити,
І щоденно радіти життю, -
Не втрачати краси, наче квіти,
Що в імлі прохолодній цвітуть.

Палахкочуть жоржини осінні
Запашними вогнями надій,
Хоча холод лякає цвітіння
І страхи уселяє борвій.
27.08.26

 твоя обачлива бездія
 непрорахований психоз
 чекають після душу й ліфта
 тролейбус до країни оз
 газон троянд у тихим вітрі
 зве хтось-іще землею роз
 кому й навіщо велич поз
 у цій розпачливій палітрі
 ми витончені ми нестримні
 ще попираємо цю грязь
 попри незламність і несхибність
 нема кому змінити нас
 знецінюючи ритм і рими
 фраз витонченість хист гримас
 

Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…

Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Від пітьми солодкої зневіри.

Та не так складається, як завжди,
Між рядків і приголосних збігів —
Марнувати долі, мабуть, краще
У снопах…
стежками давніх скіфів.

Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Плинуть спогади солодкі
Про далеке та ясне,
Неповторне і коротке
Все, що тішило мене.
Уздовж берега йду схилом
І наспівую пісні
Про довічно серцю милі,
За веселість їхню, дні.
Небо зоряне чарує,
Протяг збуджує думки, -
Не спиняючись, іду я
Через пагорби-ярки...
26.08.26

 не тривожить і не бентежить
 мовби необережний зачин
 що здавалось твоїм і авжеж-бо
 паралельно було нічиїм
 при обставинах темних і грізних
 на задвірках великих подій
 у нон-стопі глобальної кризи
 крижанім вітровії нуднім
 убивати бути убитим
 замовкати ставати німим
 не боятися і не просити
 уникати неправедних рим
 відчуття сповідати посутніш
 що надійніше за відчуття?
 позабути збіговиська людні
 бо немає до них вороття
 

Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
Поглядаю з надією в очі,
Хоча гіркість укрила уста, -
Зла бажати тобі я не хочу,
Час розставить усе по місцях.
Облітають листочки останні
І зникають жіночі сліди, -
У душі залишилось кохання
Ні на мить, ні на день - назавжди...
22.08.26