ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.11.12 15:48
Симфонію життя присвячено коханню!
На цій найвищій ноті я завис
у вашій партії фортепіанній
і час тягну, не падаючи вниз!

Тепер я соло мрію в обертнах,
позбавлений музичної канви!
Невже кінець?! Ще домінанта стогне!

Тамара Шкіндер
2019.11.12 14:26
Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Олександр Сушко
2019.11.12 11:45
Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Ігор Деркач
2019.11.12 10:34
Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Тетяна Левицька
2019.11.12 09:37
Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Любов Бенедишин
2019.11.12 08:21
Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Олександр Сушко
2019.11.12 06:55
Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Микола Соболь
2019.11.12 05:22
Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Віктор Кучерук
2019.11.12 05:11
Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,

Олена Побийголод
2019.11.11 18:44
Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,

Олександр Сушко
2019.11.11 17:37
На дубі за вікном усівся крук
І каркає на розпашілу жінку.
Начаклувала відьма, що помру
У триста років з нею ув обнімку.

І став за мить одну немилим світ,
Затемнений печальною габою.
Бо й тисячі із нею мало літ

Микола Дудар
2019.11.11 17:12
Захаращена Мова Істини...
Із обачністю кимсь описане
Час від часу перевізники… і
Ще озброєні перосписами...

Хай потомлені, неба кольору
Врата з вікнами надзвичайними
На відвідинах кури-бройлери…

Сергій Губерначук
2019.11.11 15:48
Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.

Тетяна Левицька
2019.11.11 11:06
Фантастичні гіацинти
уночі мара пряде.
Я повинна знати з ким ти,
в скільки прийдеш, зараз - де?

Хочу душу розпізнати,
про що мрієш, мислиш теж?
Що тобі співала мати,

Олександр Сушко
2019.11.11 10:18
Командує ординець зграї "Плі!".
Умер без болю. Мабуть, пощастило.
Мене згребли підпилі москалі
У вириту для ангелів могилу.

Між бути і не бути - грань тонка...
Увись лечу не сам, а з вірним другом.
Та небеса гукнули" - Зачекай!"

Ярослав Чорногуз
2019.11.11 08:16
Нечутно місяць у імлі ступав –
Туман по саду й небесах розвозив.
Натомлений, змарнілий листопад
Виплакував останні жовті сльози.

Білявка осінь? Що за дивина?
Як марево, розвіяла волосся.
І огорнула косами сповна…

Тамара Шкіндер
2019.11.11 07:42
Ти приходиш у сни.
Легкий вітер торкає волосся.
І немає вини.
Все, що мріялось, вже відбулося.

Погасили свічу.
За вікном забриніло світання.
Я покірно мовчу.

Іван Потьомкін
2019.11.11 07:02
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані,врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощ понищать їх несамовито...
Дивлюс

Віктор Кучерук
2019.11.11 06:51
Не спиню болів плину
і не знижу в ціні
правд усяких ужинок,
що дістався мені.
Адже так засмутила
люта доля мене,
що терпіти несила
існування земне.

Сонце Місяць
2019.11.10 23:04
із тобою займатись гумором
у червневому різнобою
анічого не маючи спільного
бо навіщо нам із тобою

ген апостоли волхви ангели
давншіфтери & ковбої
ієрархії тіней муарових

Олександр Сушко
2019.11.10 17:12
Зоп'яну бовкнув кум, що геній я.
Насправді - бевзь. Не вірите? Даремно.
Кому потрібен гумору маяк?
В ціні корито й ложка здоровенна.

І помисли в сатирика брудні -
Виштовхує на глум святе і грішне.
Пронос летальний вам потрібен? Ні.

Сергій Губерначук
2019.11.10 15:48
Як циган, живу я в барвистому таборі осені.
Вітри приручаю, мов коней, – краду й продаю
за скинуті гори її безкоштовного золота,
за опади листя і тиху свободу мою.

Огуда людська тільки зміцнює дану окремішність.
На хліб свій озимий я повного снігу

Козак Дума
2019.11.10 11:49
Стікає ніч краплинами хвилин
по склу віконнім у твоєму домі.
В пітьмі ступає тихо часоплин,
секунди розсипає невагомі.

Зірниця підсвітила неба край –
вже скоро перший промінь заіскриться.
Кохана, ти знайшла свій Божий рай,

Олександр Сушко
2019.11.10 11:04
Відлебеділо сонячне кохання,
Огрійний перелесник став вайлом.
Мені би в сіру осінь - краплю травня,
Аби щасливим вийшов епілог.

З пера впаде ось-ось остання титла,
Дошарпує борвій уламки віт.
Мені би наостанок промінь світла,-

Тамара Шкіндер
2019.11.10 08:58
Розчинитися в масі, стати немов усі
У облудній людській говорильні.
Що вистрілює гаслами звідусіль
Й закодовує приспану пильність.

Потонути у натовпі, стати одним із..
Невагомим, за суттю безликим.
І скрипить історично прогнилий віз.

Микола Соболь
2019.11.10 05:42
Великий Віз –
сніги привіз,
Хурделиця нуртує.
Дивлюся сни,
Аж до весни
Прокинутися – всує.
Димить димар,
Ляка примар,

Сонце Місяць
2019.11.10 02:32
мазохіст—ексгібіціоніст
скромна чарівність буржуазії
непроявлені пипки повій

катма звалу з театру магічного
при вівтарі безпредметнім дещо
мрійні рими проти мети

Володимир Бойко
2019.11.09 22:36
Варіант лагідний (гуманний). Підвести до дверей і лагідно спитати: «Чи не зволите увійти?» 2. Варіант жорсткий. Підвести до дверей і гепнути головою до одвірка – аби питань не виникало. 3. Варіант совєцький. Підвести до стінки і розстріляти. Зв

Козак Дума
2019.11.09 21:17
Хризантемно чомусь на душі,
навіть більше скажу – полиново.
Не спасають як завжди вірші
і не тішить барвистістю слово.

Несподівано так листопад
тротуари вкриває багрянцем,
а невдовзі й красуня-зима

Тамара Шкіндер
2019.11.09 21:16
Світанок входить непомітно.
Всю ніч надворі падав дощ.
Рум"янок зблідлий зронить світло
На перехрестя вулиць й площ.

І день новий сипне турботи,
Проблем старих розв"яже міх
Та відрахує аж до сотих

Тата Рівна
2019.11.09 20:06
Що таке мова? Мова це люди
Буде їх більше — буде їх мова — всюди
Будуть люди родитися, співати
Буде їх мова під саме небо лунати

Янголи та чорти — всі почути мають
Що українці безмовно не помирають

Сергій Губерначук
2019.11.09 15:47
Тихий світ однієї молитви
упокоєно і сокровенно
став Твоїм, став моїм знаменом –
небом..,
небом чистих святих сподівань.

Найдорожче, що є поміж нами,
упокоєне і сокровенне,

Тетяна Левицька
2019.11.09 14:47
Пливе по небу сірий пароплав,
за обрієм збирає сни багрові.
Змокрілий лисий клен  занудьгував,
за теплотою в древнім місті Львові.

Гойдає тишу небувалий сум,
що навіває спогади туманні.
Вдихає вечір амбровий  парфум

Іван Потьомкін
2019.11.09 12:38
Хай лиш нагадує шалехет листопад,
Та є і тут моя відрада – осінь:
На небі сіре відступає в просинь,
Опалим листом вітер шарудить...
Хай наше птаство в інший край не відліта,
Європа приліта на крилах журавлиних –
На Хулі і поїсть, й перепочине,
А
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07

Андрій Скакодуб Архіп
2019.11.06

Петро Іщук
2019.11.03

Олег Дорош
2019.11.03

Владимир Лесник
2019.10.31

Анатолій Філософ
2019.10.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Семен Санніков - [ 2019.11.03 21:42 ]
    неофіт
    У церкві в Палаці культури
    Лабають якісь "бітли".
    Недільні духовні тури,
    А фільми колись були -
    Порізані зарубіжні,
    Совіцькі - смішні й сумні.
    "Крутили" їх тижні й тижні...
    Французькі - по 2-3 дні.

    Тринадцятий рік хлопчині,
    А вже про любов дививсь.
    Цікавить вона й донині,
    І запал не розгубивсь.

    Звичайно, молитись легше
    Під музику цих "бітлів".
    Молитву співав уперше,
    І наче від сексу, млів.

    Однаково різні речі,
    У кожній якийсь ерзац.
    А тісно від молодечі -
    Заманює храм-палац.

    У нього би не заходив,
    І пастор - ніхто мені...
    А вчора, мені на подив,
    Згадались гріхи земні.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.11.01 13:49 ]
    Поки йде серце
    О, ми! Вихиляємо небо,
    хапаючи дощ за пронизок!
    О, ми! Винаходим для себе
    сферично-космічний ризик!
    Де кожен віраж – то пришестя
    Америки чи Росії.
    Де смерть – золоте перехрестя
    в моменті зачаття месії,
    в моменті зачаття месії.
    Ми ті, хто упорав безодню,
    мов циган коня за гриву.
    Ми ті, чий собор великодній –
    землі велетенська нива,
    землі велетенська нива..,
    де будеш ти, доки йде серце,
    і будеш ти, доки йде серце.
    Де будеш ти, доки йде серце..?
    І будеш ти, доки йде серце.
    Обличчя з людини зотреться.
    Людина з обличчя зотреться.
    Ми є херувими Господні!
    Ми є серафими Господні!
    До вас попри мури віконні
    задля́ли молитви іконні,
    задляли молитви віковні,
    задляли молитви Господні.

    26 квітня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 61"


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.10.26 13:35 ]
    Хилилася й не падала свіча…
    Хилилася й не падала свіча,
    немов Пізанська башта.
    Мелос лос-анджелеський звучав
    ту ніч із келій монашок.
    Майстер очей не звів, замолював
    куток монастирський
    і достеменно змальовував
    лики остобісівські.
    З найтиповіших рис злочинців
    методом фоторобота
    він складав сатану по частинці,
    мозаїчного й антиіконистого.
    Скляне панно людського зросту
    превалювало сірим кольором,
    у бік життя дивився просто
    красивий лель з-під німба чорного.
    Монах у ненависті був великим,
    але у любові ще більшим,
    думав він люциферовим ликом
    роз’яснити гріх грішним.
    Але сам покохав потвору
    з крильми і очима анґела,
    який оживав дуже скоро
    і щоночі про себе нагадував.
    Перш за все, він нагадував дівчину,
    кинуту монахом ще в юності.
    Літній муж з почуттями незвичними
    потопав у цілунках й бездумності.
    Він дрижав і запліднював ідола,
    а ідол знепліднював монаха.
    Вже горіла не свічка, а Біблія,
    і чекала на площі плаха.
    У монаха щоночі народжувались немовлята,
    і він їх душив таємно.
    З люцифером про це полюбив розмовляти,
    поки ще тепло й темно.
    То було шепотіння покійного батька,
    що скидалось на лячну дитячу казку:
    "Я лежу на городі, забитий дядьком.
    Поховай і приходь на могилку, будь ласка!"
    А на фронті лежав забитий дядько
    і теж тихо хрипів голосом люцифера:
    "Я забив на городі твойого батька.
    Поховай і мене. Я не винен. Так треба."
    Майстер, який готував себе в келію змолоду,
    раптом життя зажадав звичайного,
    він розгадав, хто його морить голодом –
    церква і біс – монастирською тайною.
    Трудне панно задля віри у Господа,
    втілене чудом у ангела чорного,
    душу метало від болю до лоскоту,
    поневірявши монаха скорботного.
    Перемоливсь. Голова його скрипнула.
    Він був побачив – себе розмаїтого.
    Був табуретом розбив свого ідола,
    сірого тлом і на віри розбитого.
    Знову мільйони скляних уламків –
    білих, червоних, дзеркальних, прозорих,
    темних, блакитних, густих останків,
    що зма́лку збирав до старої комори.
    "Це ти на підлозі лежиш, монаше?
    Чому не складаєш мозаїку знову?"
    Встає і бере порцелянову чашу,
    півсвічки, півхліба, і більше ні слова.

    07–10.05.1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 41"


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (9)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  7. України Сокор - [ 2019.10.07 07:08 ]
    Коментар “поетам- китам”.

    Тепер пишу вірші в тривозі,
    Після висловів “поет-китів”*.
    Що писати я в не змозі,
    Не лишилось моїх віків.

    У віршах моїх халепа,
    “Кукушка хвалить петуха”,
    Мова, наголоси — недотепа.
    “Подальші від цього гріха”.

    “Звідки воно таке взялося?”
    Ямби, хорей — все ж таки,
    Помилки, збиті наголоси,
    Дієслівні ритмаки.

    Русизм словами процвітає,
    У римах бродить спотикач.
    Почуття моє вмирає,
    В віршах. Ти нам пробач.

    Вашу критику сприймаю,
    Я читаю все підряд.
    Вже де-що підправляю,
    Недостає мені порад.

    Своїм віршом “Шлях до волі”,
    Я просив допомгти.
    Та не склались наші долі,
    І марно пройшли роки.

    У Вас веселії команди,
    І хвалите самі себе.
    А приходьки - це не бренди,
    Вони для Вас - цабе*.
    2019.
    цабе* - клич для управління волами.
    В 2017 році, коментаром до віршів “Шлях до волі”, “Любов і кохання”, я звернувся до людей розуміючі в поезії, мені допомогти, за невеликий гонорар. Не відгукнувся ніхто. Притихли. Не надали прикладу, як працювати з віршами. Я не шукаю виправдувань.
    Я рахував, що можливо мої віршовані прози є нормальні, як повсякденна турбота, буде описана моїми римами, як історична довідка життя. І мені шкода, що заглянув у вашу руприку.
    Я вдячний С. Осока і С. Ілініч за чіткий пояснювальний шлях в поетичному житті. Беру до уваги і до виконання.





    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.10.06 10:25 ]
    Щолі́та літа́ пролітали…
    Щолі́та літа́ пролітали.
    Розвої вулканів згасали.
    Космічний пристріт.
    Старішає світ.
    От-от – і мине неоліт.

    Не вічна Людина й амбітна.
    Підкрався маразм непомітно.
    Їй на́слано смерть.
    Земля вже не твердь.
    Життя відбулось на чверть.

    Загинули всі астрофоби.
    Лишилися тільки мікроби.
    Єдин Святий Дух –
    душ вічний пастух –
    спрямовує Розуму Рух!

    8 листопада 2005 р., Богдани



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 209–210"


  9. Сергій Губерначук - [ 2019.09.21 14:30 ]
    Амінь!
    Розчавлено лежала долі тінь
    тебе святого…
    і по ній ходили,
    як по землі…
    І лиш твоє: "Амінь!"
    про існування Бога говорило…

    24 березня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 122"


  10. України Сокор - [ 2019.09.02 20:17 ]
    Українська осінь

    На деревах жевріє вже осінь,
    Різнобарвні надів кольори.
    Між дерев проглядається просинь,
    Крізь тумани і сірі хмари.

    У вирій вже відлетіли,
    Бусли, ластівки і шпаки.
    І в Бабине літо злетіли,
    На павутинні малі павуки.

    Вітер холодний й вологий,
    Колихнув листопад на траву
    І постеливши стежки і дороги,
    Мягку і барвисту листву.

    Все осінні холдні тумани,
    Спада на дерева росу,
    Ніби дощик гілками стікає,
    На пожовклу полеглу траву.

    Морозець закрався під іній,
    Застелив осінню красу.
    Та промінь сонячний ранній,
    Розтопив на іскристу росу.

    Ходить осінь по долам і полю,
    Різнобарвив сади і ліси.
    Нагулявшись вдосталь, у волю,
    Відпочива під ковдрою зими.
    2019.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. України Сокор - [ 2019.08.30 17:10 ]
    Ми — діти Божі

    Мене кличуть: Раб божий!
    Чому так кличуть? Пора знать!
    Хіба батько сина зможе,
    Рабом-невільником назвать.

    Раб невільний. Що ж він має?
    Він не належить сам собі.
    Господар волю підкоряє,
    І як товар, продає рабів.

    Бог створив людину Божу
    І назвав: Мої сини.
    І в молитвах назвіть тоже,
    Божі діти, Його сини.

    До Бога я всігда звернуся,
    Моя молитва - Отче наш.
    І я Бога не боюся,
    Бо Він любов, Отець наш.

    Бог- Отець нас оберігає,
    Світлом Сонця дає життя,
    Дощем Землю напуває
    І благодаті Його нема кінця.

    Я в молитві, Славлю Бога,
    Земним шляхом до Нього йду.
    В знак любові, до Його порога,
    З покірним серцем я прийду.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.11 01:17 ]
    Муки розлуки
    Пливуть по небу темні рядна,
    Немов химерії старі.
    А туга давить так нещадно,
    В розлуці день іде за рік.

    Здається, все віддав би нині,
    Аби сягнуть віддалеки –
    До ніжної твоєї тіні
    Легеньким доторком руки.

    І місяць плаче від одчаю.
    Як сльози – зорі – із лиця!
    Чого ж ти, доле, розлучаєш
    Твої закохані серця?!

    10 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  15. України Сокор - [ 2019.07.21 19:38 ]
    Доля людського Роду.
    Боже, Словом ти створивши світ
    І Словом - дав життя живому.
    Плідність дав від Роду в Рід,
    Щоб відновлялися самі собою.

    Ти Словом в світі все назвав,
    Родам і людям дав наймення.
    Заповіт Ти в душі засівав,
    На життя і на вічне спасіння.

    Ти мову людям різну дав,
    Як суть життя людського роду.
    Чи серцем люд Тебе пізнав,
    Чи розуміє він Твою природу?

    Звуть Тебе на всі лади,
    З молитвами шляхи ведуть до Тебе.
    Та кожний хоче Твоє “рядно” тягти,
    Твою милість вимолить для себе.

    Божий лад снується по Землі,
    Все для всіх у рівній долі.
    Чому ж блукаєте в туманній-імлі,
    І живете, ніби звірі в полі?

    І невидно - ні початку, ні кінця
    В тяжкій людській долі.
    Єднайте люди свої серця
    І буде вдосталь Хліба і Солі.

    Хай квітне, Божий Заповіт
    В душі й серцях людського Роду
    І пам'ять про пращурівський рід -
    На безсмертя земного Роду.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2019.07.18 18:21 ]
    Сугестії буття
    Існує все і водночас.
    Буває,
    що і така ідея нас
    єднає.

    І помічаємо у мить
    єдину
    і те, що радує і злить
    людину.

    Та пояснити не дано
    нікому,
    чому у небо, все одно –
    додому.

    Надію май на тятиву
    і парус,
    але останнє рандеву –
    у хаос.

    Усе, що є іще у тій
    безодні,
    несповідиме як путі
    Господні.

    Як на війні не довіряй
    нікому,
    хоча і є путі у рай
    святому .

    Усе обіцяне гряде
    у небі,
    але ніколи і ніде
    для тебе.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  18. України Сокор - [ 2019.07.16 19:16 ]
    Метаморфози.
    Зібрались звірі на поляні
    І миші, змії і птахи.
    Бо царі-леви нахальні,
    Ненажерливі й лихі.

    Царем звірів кожний хоче,
    Бо у корита благодать.
    Півсотні вже себе морочать
    І конче хочуть царювать.

    А лисичка нишком-тишком,
    Кота в мішечку принесла.
    На пеньочку стала з нишком
    І мова річкою пливла.

    Звірі зразу шепотілись,
    Стали думать і гадать.
    Щоб раптом, ми не помилились!
    Що царьком кота обрать?

    А лисички мова ллється:
    Кота ви знаєте давно,
    Він Пан Коцький часто зветься,
    А Леопольдом - звуть в кіно.

    Він лагідно мурличить,
    Уміє вухоньки ласкать.
    І котом в народі кличуть,
    Що ключик може підібрать.

    Звірі бачать - котик хватський,
    Не будем довго міркувать.
    Хай Леопольд, він же Пан Коцький,
    Буде нами царювать.

    Тільки буря щойно вщухла,
    Цар-котик ставши міркувать.
    Почисавши лапкою вуха,
    Потрібно все кругом мінять.

    Котик з радості мяукав,
    Собі подібних підібрав.
    Щоб сподобатись звірюшком,
    Бувалим лички став лишать.

    Ходить лісом, скрізь глаголить,
    Ніби роль його в кіно.
    Котик гарно мишки ловить.
    Все так є, як і було.
    Липень 2019.






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.12 00:04 ]
    Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
    Люблю твою я усмішку щасливу,
    І сяєво в зіницях золоте.

    Коли уся ти світишся красою,
    І радістю окрилюєш цей світ,
    Як та верба косою чарівною
    Голубить вітра в лоні теплих віт.

    Мені твоє волосся – гай духмяний,
    Що цвітом обсипає залюбки.
    Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
    А дихає коханням на віки!

    11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.11 01:24 ]
    Сизокрила любов
    Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
    Без голубки сизий голуб залишився сам.

    І завжди розповідати друзям він готов
    Про красуню темнокрилу, про свою любов.

    Чи злітає десь на гілку, чи в надхмарну синь –
    Скрізь його наздоганяє від голубки тінь.

    «Ми отут зустрілись вперше, там – літали ми,
    І голубились до рання ніжними крильми.

    Бачу ось гніздечко наше – тільки голуб зна –
    Про кохання воркували з нею допізна.

    Пташенятко, наш синочок, ріс поміж цих віт.
    Виріс, випурхнув з домівки у широкий світ».

    Голуб знов гніздо будує, носить гілочки,
    Ніби пам`ять про подругу, пам`ять на віки.


    Щоб дивились пташенята, й поки є цей світ,
    Свою пару так любили, як татусь і дід.

    10 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  23. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  24. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.30 06:05 ]
    Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
    Із пітьми буття, сяйвом угорі
    Сонцем сходиш ти, моя любове.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І шовкові знов – пагони руді,
    Врятували їх дощі від спеки.
    Люба, ми разом – у однім гнізді –
    Крилами лопочем, як лелеки.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І розкрились нам чисті небеса,
    Піснею кохання оповиті.
    Летимо увись, о яка краса –
    Щастя дарувати цьому світу.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  29. України Сокор - [ 2019.06.14 06:48 ]
    Пересторога Роду.
    Що ти знаєш про свій Рід?
    Його свіча віками не згасає.
    Чи ти маєш в серці слід,
    Як слов’янам Бог життя вдихає.

    Бог не ділить - на своїх, чужих
    На білих, чорних, різнобарвних.
    Божий світ - для всіх Родів живих,
    І Родова память душ померлих.

    Бог сказав:-Ви сини Творця
    І будьте, як мої діти.
    Слухайтесь мене, як сини Отця,
    І будете в житті, добро творити.

    Ви не шукали вашої землі,
    Сотні літ блукаючи по світу.
    Ненька вам дана з плугом у ріллі,
    І вона є ваша споконвіку.

    Шануйте ж свій, слов’янський Рід,
    Творіння боже не ведіть до згину.
    Шануйте духовний Пращурівський світ
    І бережіть Святу і в Славі Україну.
    2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.12 13:37 ]
    Божа Матір
    Я думала накидка з шовку...Ні, то крила.
    Вони росли як Матінка молила
    За кожного із нас - вже обійняли Землю...
    І чую шепіт : Я прошу...Не дремлю...
    І крила сяють: Всесвітом зорюють,
    А кожен вогник Ангели цілують...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  31. Ігор Деркач - [ 2019.06.12 08:01 ]
    Ясир духовності
    ***
    Релігія – це опіум совка.
    Якби не це, не мали би халепи.
    Немає на Московію Сірка.
    Та може бути, що його рука
    рубає ще залиті кров’ю «скрєпи».

    ***
    Коли ніякого немає,
    то і чуже стає своє.
    Перун усе не видибає,
    а віра в чудо все ще є.

    ***
    Питання віри – це не, прошу пана,
    таке собі жахаюче, - ой, Бо!
    Кого лиш не обожнюють погани –
    явилися чужі пани і хани
    тай замінили Ладо і Дажбо.

    ***
    Язичники усе іще ведуть
    до комунізму, у його тенета.
    На капища поділена планета,
    а кривослав’є обирає путь
    Московії у віру Магомета.

    ***
    У небі зорі – тисячі думок,
    дволикий Янус – місяця проява,
    а сонце – всюдисущий колобок,
    у яві вимальовується нава,
    але яріє у зеніті Бог.

    ***
    Це може зайві видумки поета,
    що на олімпі лиш одні цабе
    і Томосу не помічає секта,
    і думи патріарха Філарета
    заполонили біси кагебе.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. України Сокор - [ 2019.06.07 00:44 ]
    На Івана Купала
    В день рівнодення — Івана Купала,
    Це молоді свято — молодь співала.
    Вели хороводи навколо вогнища,
    Це символ здоров'я, зло все очище.

    Квіти збирали, віночки сплетали
    І їх на води, дівчата пускали.
    І чарували, щоб бути вродлива,
    Милого обрати і бути щаслива.

    І серце моє, кохати вже хоче,
    Бо мила пісня, за душу лоскоче.
    Мені сподобалась, та дівчина,
    Що осторонь стояла, з сумними очима.

    Чому її серце вразила смута,
    Дівчина стояла — ніби прикута.
    Квітковий віночок в руках вже тримала,
    Можливо милого, ще не обрала.

    Та, моє кохання, солодше від перця,
    Що в душу запало - припало до серця.
    Вперше любити, вперше кохати,
    Щастя такого, я міг ще не знати.

    Тая дівчина, мене чи полюбить,
    Чи буде дружить, чи приголубить.
    Я підійшов до дівчини ближче,
    Вона усміхнулась, в очах іскри вогнища.

    За руки взялись, очі сміялись,
    Ми ніби одні, на святі зостались.
    І через вогнище з розгону стрибали,
    Пісні хороводів, серця в нас єднали.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Марія Дем'янюк - [ 2019.05.30 16:18 ]
    ***
    Плакав Бог - дощило,
    В серці наболіло,
    Біла громовиця
    Очищала лиця,
    Святвода із Неба
    Потекла на тебе.
    Рученьки стулила,
    Голову схилила,
    Господа молила
    Щоби усміхнувся,
    Сонячним Світилом,
    Полум'ям Любові,
    Сяєвом стокрилим.
    Світло із очиць,
    Мов крило жар-птиць.
    Плакав Бог - дощило,
    Благодать по суші:
    Небо освятило
    Збайдужілі душі...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  34. України Сокор - [ 2019.05.28 16:35 ]
    Звільнитесь від блуду.
    Що ж ви братці, Українці, що ви наробили?
    Волю й Славу предків, по світу пустили.
    Ворогам Вкраїни, ви шляхи мостили,
    На шляху своїх діток, терни поростили.

    Може в цім столітті, ви конче обрусіли,
    Може ви стали - сини Ізраїля.
    Україна - ваша Мати, ненька - сиротина,
    Залишилась на розпутті, без Батька і Сина.

    Чи читали, ви, Шевченка - “Розрита могила”?
    Не читали? Прочитайте, чи буде серцю мило.
    Прочитайте, не стидайтесь і себе пізнайте.
    Може тіло затрясеться, та надію майте.

    Схаменися, люде добрий, поки ще не пізно,
    Серце ваше не схололо, і ще не залізне.
    Збережіть Вкраїні Волю і всіх шануйте,
    А народи других держав у себе й пануйте.
    Травень 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. України Сокор - [ 2019.05.25 23:44 ]
    Почекаю

    Почекаю,
    Поки дощик весняний пройде,
    Поки райдуга в небу зійде.
    Громовиці по небу пройдуть,
    Роки за роками минуть.

    Хай квітне омита земля,
    Зеленіють луги і поля.
    Вітер ласкавий шумить,
    Ніби шепоче - любіть і любіть.

    Почекаю,
    Хай в місячнім сяйві купаєшся ти.
    Очі вбирають небесні світи.
    Сонце зігріє ніжні вуста.
    Довга коса, ще довша зроста.

    Хай стан твій дівочий в душу впаде,
    Буду я бачити лише тебе.
    Зір припаде до пишних грудей,
    І не зміг я відвести від тебе очей.

    Чекав я тебе шістнадцять літ,
    Мужнів також я — став чоловік.
    Йшов за тобою, весь час залюбки,
    Щоб наші життєві зійшлися стежки.

    І ніби у світі лишились одні,
    Що зветься коханням у нас на землі.
    У щасті земному поєднались серця
    І нашій любові не було кінця.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Марґо Ґейко - [ 2019.05.25 20:47 ]
    А решта...
    Всміхайся та не влещуйся нічим.
    Бо друга можна зрадити й цілунком,
    А оди, що звучать занадто лунко,
    Двосічними бувають, як мечі.

    Нехай твій шлях, невстелений ніким,
    Не те, щоб не затоплювала повінь,
    Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
    Не те, щоб ліг широким і легким.

    Хай буде він вузький, але прямий.
    І друзі не лукаві, а відверті,
    Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
    Бо сила – Я звершається у Ми.

    І ще, нехай з тобою буде та,
    Хто ладан підкидатиме в кадило,
    Не фоном слугуватиме, а тилом.
    Оце і все. А решта – суєта!





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  37. України Сокор - [ 2019.05.09 07:13 ]
    Кохання навіки.
    Вперше зустрівся, в садах все цвіло,
    Ти ввійшла в моє серце й неспокійно воно.
    Ніжний стан твій дівочий і довга коса,
    Принадна усмішка і дівоча краса.

    Мріяв тебе, вже, зустріти давно
    Моє ти кохання, що Богом дано.
    Ти моя пара, моя ти зоря,
    Хлопчача в серці надія була.

    Я довго вагався, щось мріяв, гадав -
    Як при знайомстві, щоб я сказав.
    Кроком ступив, тай не зміг підійти,
    Зустрів твої очі, як дві небесні зірки.

    Хлопець я був, як вільний орел,
    Тай зашарівся, казалось завмер.
    Ти як лебідка, ніжна була,
    Ласково всміхнулась і ніби пливла.

    Давай ми обоє, ввись злетимо,
    І вільному вітру підставимо крило.
    Хай доленька наша, нас поєдна
    В людському коханні, на двох доля одна.

    Жіноче кохання - міць Неба й Землі,
    Чоловіка взаємне - це добробут сім’ї.
    Хай славиться рід, у віках не згаса
    Де сплелися кохання і природна краса.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.30 11:12 ]
    Христос воскрес!
    Неначе пава, осяйна і пишна,
    пливеш легкою павіддю небес.
    Сьогодні день який, розквітла вишне!
    Христос воскрес!

    Метелик заповзявся розгойдати
    твої планети у відлунні мес.
    А сонячно, а небо - у блаватах.
    Христос воскрес!

    Душа сьогодні - то розквітла вишня,
    легкий метелик над пастеллю плес.
    Душа подячні оди Богу пише.
    Христос воскрес!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  39. Вікторія Лимарівна - [ 2019.04.28 14:24 ]
    Воскресіння
    Вирвався Він із обіймів пітьми.
    Болю зазнав та страждання:
    Поневірянь не зазнали щоб ми.
    Справдились кращі бажання.

    Покликом теплим покличе нас Хрест!
    Вклонимось низько та щиро.
    Зійде Христос Благодаттю з Небес!
    Віру пробудить до миру!

    Світлом осяє для кожного шлях.
    Справдяться бажані мрії.
    Наче окрилений Всесвітом птах,
    Що Воскресінню радіє.
    В серці ж плекає надію:

    Щоби завжди досягати мети,
    Треба сміливо та впевненно йти,
    Гідність, порядність в душі берегти.


    28.04.2019
    © Copyright: Виктория 75, 2019
    Свидетельство о публикации №119042804595


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  40. України Сокор - [ 2019.04.18 08:45 ]
    Пробудися — люде.
    Який же гріх люд зміг вчинить?
    Що Отець віддавши свого Сина,
    Щоб за гріхи людські, Його кров пролить
    І смертю Сина очистилась людина.

    Чи ти знаєш про свій гріх?
    Чи перед Богом молися в покутті?
    Чому ж в Святому дусі ти притих?
    І грішиш, ніби зупинився на розпутті.

    Тому й паплюжите свій рід,
    І з світу самі себе зживете.
    Погляньте серцем на Божий світ,
    Чи світом Істини ви йдете.

    Сліпий народе — пробудись!
    Чи тобі пасує, твоя спокута?
    Чому ж тепер ти плачеш, як колись.
    Хіба твоя душа кайданами покута?

    Губить вас, ваша ж тьма,
    Вона поглине безсердечно.
    Бог дає вам світло задарма.
    Візьміть! І жити будете ви вічно.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.16 22:27 ]
    Випробування кохання
    Ну чому піддався безголов`ю? –
    Я і досі слів не доберу.
    Полюбив гріховною любов`ю
    Я свою духовную сестру!

    Я помру від горя і воскресну,
    Чорт із печі попіл вигорта.
    Бо вона – лебідонька чудесна,
    Бо душа у неї золота.

    Як тепер оцю безодню горя
    Перестрибну чи перепливу?
    Не дає Бог насолоди море…
    Тільки спілкування наяву.

    Тільки ніжні, любії розмови,
    Та як переступиш в них межу,
    Посилає Бог напасті знову,
    Мов попереджає: «Накажу!»

    Я до любки вік не охолону.
    Все кохав би ще її і ще…
    У її солодке ніжне лоно
    Золотим би лився я дощем!

    Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
    Чом же скніти маю у журбі?
    О Боги, Боги мої прекрасні,
    Виняток із правила зробіть!

    Адже я лише її кохаю,
    Чим же заслужив недолю злу?
    Дайте нам обом весни розмаю
    Й у смертельну заберіть імлу!

    І весна вже промайнула рання
    І печаль тікає із зіниць.
    Певно, шлете нам випробування –
    Перевірити любов на міць?!

    16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  42. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.13 01:24 ]
    Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
    Мене квітневий легіт ніжить
    І сон колише верховіть.

    І розчиняє шум далекий,
    І лагідніють небеса.
    З найменших атомів, молекул
    Зринає відчуттів краса.

    О ця добра висока ніша,
    Духовності резервуар!
    Усе, в житті що наймиліше –
    Гармонія природних чар.

    Без неї світ краси загине,
    Зла магма сточить береги.
    Природо, мамо, Берегине,
    Розлий ці чари навкруги!

    12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  44. України Сокор - [ 2019.04.09 19:07 ]
    Слава избирателю?
    Вот и срок царя менять,
    Из страны хотят прогнать.
    И завязался грозный спор,
    Кому достанется престол.
    За царский трон мужи дерутся,
    Друг на друга смолы лются,
    Те, кто знает в стране толк,
    Ротик держат на замок.

    Но нашлись дельцы-умельцы.
    Подтасовав не хитро дельце.
    Уловив шумок и вздоры,
    И незабыли про афшоры.
    И вместо сущего царя-орешка,
    Хотят подставить свою пешку.
    Решить не сложно нам задачу,
    Народ мы чётко околпачим.


    На место прежнего царя,
    Шута поставим. И не зря.
    Он не знает суть державы,
    Кроме театральной славы.
    Это будет наша пешка,
    Он сменит крепкого орешка.
    Народ славянский, он доверчив,
    К царю сущему он придирчив.

    Совпадают наши цели,
    Народ откроет наши двери.
    Все, кто хочет быть царем,
    Мы не вспомнили о нем.
    Пешка-шут - то свет СМИ,
    На всех экранах он в ТВ.
    Мы подстроили финал,
    И народ в петлю попал.

    Он сейчас на распусти:
    За царя-политика - по сути,
    Иль за комика-артиста,
    Его лишают в театре места.
    А как представим их в мире,
    Царь державы иль цар сатиры.
    Иль то й другое приживётся,
    А что народик? Он прогнётся.
    Март-Апрель 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Марія Дем'янюк - [ 2019.04.09 08:42 ]
    ***
    Так давно не гуляла я небом...
    Так давно не трималась за хмари...
    Так давно не лилися в долоньку
    Золоті сонцемісячні чари.

    Коли небо сміється в росині,
    Коли сонце кульбабу вітає -
    Смуток тане у чистій сльозині,
    Ранок світлом усе напуває.

    Як зоря усміхається красно,
    Небо місячно казку шепоче,
    І спалахують вогники ясно -
    Всесвіт щирих обіймів хоче.

    По сльозині чи то по зорині
    Вічність ніжно потрапить у душу,
    Я тихенько дивитимусь в небо,
    Я Причастя Землі не порушу...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.04 03:43 ]
    У кохання фантастичній грі
    Щастя дивовижні віражі…
    Так, немов для нас одкрилось небо!
    Ти скажи, о люба, ти скажи,
    Як я досі жити міг без тебе?!

    Десь у темряви світах летів.
    І не знав, живу чому й для чого.
    Що усі миттєвості оті –
    Це - прелюдія життя мойого.

    Так немов під товщею снігів
    Пробивався вгору непомітно
    Сили набирався, тихо зрів
    І яскраво, дужо так розквітнув

    Спершу ще малесенький такий,
    Він ішов угору без вагання
    Крізь десятиліття і роки
    Світ побачив пролісок кохання.

    Ніби-то тендітний і слабкий,
    Подолав страшенні перепони –
    Пробивав, як той потужний кий.
    Суму гори, болю терикони.

    І явився світові в очах
    Променем підземним, чарівливим.
    Це нова планета всім на диво
    Зринула в галактику, мов птах

    Сяєвом окриленим небес
    Весь безкрайній морок охопила.
    Я у тому сяєві воскрес
    І до тебе потягнувся, мила.

    Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
    Вабила смарагдовим світінням.
    Я народжувався в нім, згоряв,
    Наче промінь у небесній сині.

    Між затемнень, пилу й чорних дір
    Враз добра й любові світло стало.
    Ніби заіскрився серед гір
    Водоспад величним білим валом.

    Це злиття проміння і Зорі -
    Для усього людства пломеніє
    У кохання фантастичній грі,
    Мов краси життя – найвищий вияв!

    4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  47. України Сокор - [ 2019.04.01 21:07 ]
    Слово поета.
    Ти душу й серце в світ, поета понеси:
    Його незгоди, радості й надії.
    Закарбовані в словах з піднебесної краси,
    Де на мить завмерли образи й події.

    Ти не спіши, читавши, зупинись
    На слові, на образі оспіваним поетом.
    У висновках своїх не помились,
    Слово - це життя, освічене моментом .

    Поета слово — є гірчичний мед,
    Людей єднає в дружбі і коханні.
    Слово, як бритва чи гострий меч,
    Рубає недругів без промаху і ваганні.

    Коли торкнешся слова, ожива
    Вся природа в сонячнім промінні.
    І суть життя людині розкрива,
    І сіє зерна в майбутнє покоління.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Марґо Ґейко - [ 2019.03.30 20:20 ]
    A MARGO & WАЙСТЕР
    Вітражний сум готичного вікна.
    Хоч сонце в нього променями б'ється –
    Та намертво свинцем спаялись скельця.
    В будинку Майстер, з ним навік – вона.

    Вона – йому обіцяна весна.
    Весна, що не розбруниться у літо,
    Квітуча назавжди але безплідна,
    Не муза, не дружина. А чи гідна?!
    Весна страсна, відьомська, навісна.

    Там вічний дім. І спокій-некромант
    У саван сну підзахисних закутав.
    Любов – вино, її ж любов – цикута,
    А це буття – омана із оман.

    Чи бути, чи писати той роман?
    Чи безіменний мучився як Гамлет?!
    Із рани, беручи собі атрамент,
    Майстри кропили гемонський пергамент.
    Що їм дали Булгаков, Гете, Манн…

    Готичний сум вітражного вікна.
    І спокій, що лиш спокоєм здається
    Зате вона із ним, у нього в серці,
    Стирчить пером, що Wоланд увігнав.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  49. України Сокор - [ 2019.03.29 22:15 ]
    Санітар
    Що це в лісі тук та тук?
    Хто це дзьобом довбе сук?
    Що шукає під корою?
    Черв'ячка, що є їдою.
    Так дерева він лікує
    І стуку раді, всі, хто чує.
    Можливо дітки відгадають?
    Птаха м-о-л-т-я-д називають.
    Підказку дам вам без хлопот,
    М-о-л-т-я-д читайте наоборот.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. України Сокор - [ 2019.03.25 07:20 ]
    Березень.
    Чутно сплю, бо чують вуха.
    За вікном в темноті:
    Реве, стогне завірюха,
    Виє вітер в самоті.

    Він із снігом в вікно рветься,
    В димоході завива.
    І вздовж стріхи пронесеться,
    Як табун конів пробіга.

    А у хаті - так затишно,
    Під одіялом теплота.
    Чутно, десь шкрибеться мишка,
    Та очі морить дрімота.

    Та на ранок сонце світить,
    Як нічого й не було.
    Сніг і сонце очі сліпить,
    А навкруги білим-біло.

    Ні доріжки, ні стежинки,
    Замети снігу до вікна.
    Діти бавляться в сніжинки,
    На порозі вже весна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   30