Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Я іду і рву на шматки
Ці пагілля терпкі і шорсткі.

Я укритись не можу, на жаль,
В трав'яну турботливу шаль,

Прочитати книгу її,
Де злилися букви живі.

Я впаду в траву, в забуття,
Де кінець і початок життя.

17 квітня 2023

Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Неможливо знайти в аморальності совість,
У розрізнених звуках - гармонії повінь.

Ти пірни у криницю німих парадоксів,
Ніби в трюм до розгнузданих диких матросів.

Не знайшовши там сенсу, ти вийдеш на волю,
Відкарбуєш у скелі призначену долю.

Але як подолати лиху аритмію,
Від якої і розум безсило німіє?

Мабуть, ніяк, бо час відбиває нещадно
Аритмію, в якій не написано щастя.

9 квітня 2023

Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

Ця трава закриває красу,
Поховавши у путах ясу.

Філософський камінь впаде
У траву, не здійснившись ніде.

І гарячі сльози впадуть
У траву, не зьагнувши суть.

Що тепер ми шукаємо в ній?
Сенс, який заніс сніговій.

Чи збагнемо її письмена
У стихії, де править мана?

Ця трава поглинає усе,
Що натхнення святе принесе.

Ми б'ємося об ґрати її,
Об темниці її вікові.

8 квітня 2023

Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Палаючого розуму, що ночі
Спалив для праведних палких дерзань,
Пожертвувавши маревом бажань.

Цей текст згубився на полях просторів
Комп'ютерних чи, радше, бісівських.
Рукопис не горить, а тоне в морі
Новітніх технологій нищівних,
Які змішали доброту і гріх.

6 квітня 2023

Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.

Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
Явився парадоксом навесні.

Що нам робити з цим нежданим ритмом?
Куди втекти від Господа гримас?
Космічний холод падає нестримно
У хаотичність й невгамовність мас.

2 квітня 2023

Це запах гною чи троянди?
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.

У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
Що це диявольський вінець.

І у вершині є низина,
В багатолюдді - самота.
Так відкололась половина
Від тебе, де цвіли жита.

Ця діалектика вершиться
У душах і на небесах.
І справедливість не здійсниться,
Поки у клітці буде птах.

12 березня 2023

Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.

Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Як доля б'є прямісінько під дих.

Роздвоєння не тільки у людини -
Так Всесвіт розколовся, мов яйце.
І в поєдинку люті половини
Пекельним вітром дихають в лице.

8 березня 2023

Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.

Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
У гулі не почуєш крики "за".

Останній сніг, як барс чи як пантера,
Під ноги ніжно й лагідно приліг.
Немовби білими грудьми Венера,
Останній сніг закриє твій поріг.

1 березня 2023

Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.

Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
Явивши небес письмена.

Я хочу пірнути туди,
До краю небесних святинь.
Сніги замітають сліди,
Ховають надії до скринь.

Слова упадуть назавжди
В яругах крутих, як змія.
Лиш тільки прозріння не жди,
Воно розчинилось в полях.

20 лютого 2023

Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.

Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Вони заспівають про вічний початок.

Уламки любові, немов камінці
Коштовні й такі непоправно розбиті.
Ти бережно їх потримаєш в руці
Й відпустиш, неначе небачені квіти.

4 лютого 2023

Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.

Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.

Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.

Де ті слова, що здатні породить
В душі урочу і величину мить?

Де ті слова, що пронизають нас
І над якими непідвладний час?

Слова, які розтоплять пустоту,
Які глаголять істину просту.

Порожня сцена вимовить слова,
Які не розуміє голова.

Та це єдино правильні, живі
Слова, що проростають у траві.

Це слово первозданне, як струмок,
Яке здолає навіжений смог.

13 січня 2023

В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.

Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
скресає в нас.

Вони хотіли
все краще нам.
Тепер ми в тілі
батьків і мам…

О Благий Боже,
з батьками будь –
тож кожен зможе
плекати суть!

02.10.2024р.

P.S.
Де серфінг на долі –
пуд солі зі сліз,
Отця хто по волі –
опора є скрізь.

Почуй мій ор до Тебе, Отче наш,
тремтить від Бога тіло й голос аж:
нас ворог гонить з рідної землі
бо кляті в нього служать москалі…

Боже мой, Заступник мой,
нині будь со мной,
нині будь со мной.
Тя зову, Спаситель мой,
даждь Ю, Кров мі Твой,
яко Бог живой.
…

На ґерці наш край від Дону й Карпат,
а ще цей роздрай де Ніл та Євфрат**.
Забракло часу – бо безліч нарад.
Я*** втрати несу, а в Штатах парад****.

Боже мой, Заступник мой,
нині будь со мной,
нині будь со мной.
Тя зову, Спаситель мой,
даждь Ю, Кров мі Твой,
яко Бог живой.
…

ЧаЯться поруч мої вороги,
та Бога поміч – достатньо снаги,
вони солдати таємних інтриг,
тож маю знати як здихатись їх.

Боже мой, Заступник мой,
нині будь со мной,
нині будь со мной.
Тя зову, Спаситель мой,
даждь Ю, Кров мі Твой,
яко Бог живой.
…

* ор – звернення, зов, споконвіків притаманне народові наших країв. На відміну від крику, промовлені в молитві-Орі (гр. ἀρή «молитва», атт. ἀρᾱʹ) звуки звернення зі сподіванням, що будуть почуті;
** Того дня зробив Господь союз з Аврамом, кажучи: Твоєму потомству я даю цю землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату (Бут.15:18);
*** Україна;
**** У суботу, 14 червня, у столиці США відбувся масштабний військовий парад, присвячений 250-річчю створення армії Сполучених Штатів. Це перший такий захід у Вашингтоні за понад три десятиліття. Парад збігся із 79-річчям президента Дональда Трампа, проте офіційно влада заперечує зв’язок між двома подіями.


14.06.2025р. UA

P.S.
У кра́ї на Руси молили так київським ізводом. Київський ізвод – українська вимова церковнослов’янських текстів, що зберіглася в неперервній традиції з часів Київської Руси

Кленки в недобудованому домі -
Це сутності, що рвуться врізнобіч.
В думок і дій невидимім огромі
Проглянуть голоси незгасних свіч.

Кленки до нас промовлять нескоримо
Крізь цеглу і руїну навкруги.
І родяться від неба дані рими,
Які прокреслять нам святі круги.

Руїни не лише у цьому домі -
Руїни у думках і почуттях.
Ти вийдеш і у просторі, як морі,
Співатимеш, як визволений птах.

30 грудня 2022

Перший сніг, як послання Бога.
Перший сніг - полотно небес.
І розкриє дорога строга
Пустоту недалеких словес.

Перший сніг ліг невинно й сонно.
Перший сніг, ніби скромний жест.
І листів непрочитаних сонми
Проглядають крізь білий текст.

Перший сніг, ніби марево хворе,
Мовби привида помах руки.
Перший сніг відкриває море,
Де впадають трагічні віки.

23 листопада 2022

Світ молодшає зараз, не сивіє.
Бачу сонце я поміж мрякою.
Люди, будьмо глибокими й сильними,
Гармонійно-відвертими, знаковими.

Люди, будьмо взаємочуйними,
Благодатними та духовними.
Розквітаймо, щоб нас відчули
Надзвичайними й наповненими.

Світ нарешті стає синхронним —
Не теорія це, а практика.
Я відверто кажу, без іронії:
Кожен з нас — це нова галактика.

І я вірю у це сторіччя,
І хай буде на те Божа воля:
Люди будуть духовно ввічливі —
Нам достатньо для досвіду горя.

Як важливо рости у світлі
Розуміє поки не кожен.
Але в цьому швидкому світі
Люди — світло і правда Божа.

У стуку крапель
О, небо сіре, лий на душу дощ!
У стуку крапель чується послАння,
В нім спалахи миттєвостей впродовж
Буття усього, і у мить останню.

Де і коли, то знає тільки Бог.
Мені б устигнуть на таємну сповідь,
Позбутися спокус невгодних, бо
Життя триматись має на любові.

Стікає небо. Ні, то не вода,
І то не сльози. Що ж тоді ті краплі?
Навічно грішна і на мить свята
Себе омиту так відчую раптом.

І заспокоюсь. Небо сіре, сип
Дощем, студи опущені повіки
В час розуміння: я в собі єси
Надії світлом, а чи тінню тільки?

Поміж роями зоряних галактик
Несеться, неомірний відчуттям
Гривастий час, який не осідлати.
Лиш зірка має пОру в нім палати.
А з миті мить у ньому для життя,
Яке сяйне ураз, без вороття,
Щоб в Божих зупинитися палатах.
І мить із миті - шанс для каяття.

у гіллі ялини чи туї
сполохано мостяться сови
і небо флюорисціює
і ночі засві(д)чує слово

на місце де царствене сонце
планету удень обертало
в ілюзію світу – у сон цей –
викочує місяць кружало

на психоделічній картині
що ніч у повітрі зіткала
зміїться по плесу стежина
скидаючи луску з опалів

якби хтось так випадком вийшов
в цю пору на берег безсоння
й підставив би втомленій тиші
м’яку прохолодну долоню

і гладив би тишу по гриві
мугикав би їй колискову –
ілюзія світу красиво
у світ обернулася б знову

та в гіллі ялини чи туї
скінчили мостится сови –
нічого ніщо не віщує
дрімає вколисане слово

за метеоданими Раю –
триватиме ніч аж до ранку
і місяць в кишеню сховає
і сонцю відслонить фіранку

земним копошінням як треба
рулюють у вишніх етерах…
з якого дивацтва враз небу
забаглось вдивлятись у берег?

03.05.25

Аву́н д-уашма́я
Шву́к лан хобе́йн. Ами́н*

Молитва з «Новий ОР**»

Боже мой, Заступник мой,
нині будь со мной,
нині будь со мной.
Тя зову, Спаситель мой,
даждь Ю, Кров мі Твой,
яко Бог живой.


* Арамейською:
Аву́н д-уашма́я / Отче наш, що на небесах!
Шву́к лан хобе́йн / Пробач нам гріхи наші.
Ами́н. / Амінь
** ОР – звернення, зов, споконвіків притаманне народові наших країв. На відміну від крику, промовлені в молитві-Орі (гр. ἀρή «молитва», атт. ἀρᾱʹ) звуки звернення зі сподіванням, що будуть почуті.

05.05.2025р. UA

P.S.
У кра́ї на Руси молили так київським ізводом. Київський ізвод – українська вимова церковнослов’янських текстів, що збереглася в неперервній традиції з часів Київської Руси

Очі піском вимили,
Поміж грудьми яму вирили.
Слова — поглядом вимовив:
“Що я собі видумав?..”

Кохання в прірву кинули,
Наврочили злими силами.
Долю з-під лавки видали,
Повідомлення моє — видали!

Шепотом церковним вимоли:
“Індульгенцію купи з вірою”.
Спали на кострі відьму, ти —
Та віддасться за гріхи твої…

Очисти простір білою шавлією —
Не буде спокою твоєму крокові.
Буде проклято кожне дзеркало:
На перекладені вчора вмерла я.

03.05.2025. 02:55

Я хочу світла! В нього умочить
Перо своє, щоб скрапували чисто,
Збиралися в цитринове намисто
Слова й рядки, і грали променисто!
Я хочу світла! Тисячу причин
На те я маю, в Бога просячи
Вернути світло на стезю тернисту.
Проси зі мною Бога. Не мовчи.

Іти туди, де Слово про любов!
Дорога - вирви, небо - грім заліза,
І трем колін, і крок важкий, завізний.
І диму нерозвіяна завіса
І тут і там ховає кіпоть змов.
Іти й просити в Матері - замов
За сина слово. В Сина, що зборов
Для світла смертю смерть - і нині й прісно ...

Цвіти, вербО! Пручайся, кожна брунько!
Тягни до сонця листя і квітки!
Весняним святом відзивайся лунко:
Ось Він іде під пальмові гілки!

"Осанна!"- з уст дитячих похвалою,
А з кліток вилітають голуби,
Бо Отчий храм, забруднений хулою,
То місце покаяння і мольби.

Хвала Тобі, Премилосердний, любо
Пробуджений Тобою зріти день!
Б'ємо поклони - захисти від згуби
Розгублених, слабких Твоїх дітей.
04.2023.

Орли злетілись на Вкраїну
в воєнні дні, в тяжку годину
бо, бачте, конче закортіло
клювати, рвати її тіло.

Хтось чинить гріх, подоба юди,
та поміж них достойні люди –
в селі і в місті вони, всюди,
Хрест-символ красить їхні груди.

Сповна відчули днів скорботу,
а ще побачимо в суботу
закрите Сонце в Україні –
стерпіти маємо все нині.

Бо близько, майже під дверима,
Спаситель, Цар з Єрусалима –
Христос, Йому звучить «осанна» –
Ти наше все, Ти Отча манна…

Читати може хто уважно –
Прихід зустрінемо поважно,
бо жити по Його укладу,
сумління прийде в нашу владу.

28.03.2025р.

P.S.
Часткове сонячне затемнення 2025 року відбудеться у суботу, 29 березня. В Україні затемнення буде видно у західних областях (включно з Житомирською областю, але без східної частини Чернівецької області), на півночі Вінниччини, Київщини, Чернігівщини та Сумщини.

Сліди гріха Адама,
не пізно і не рано,
ведуть сюди нас прямо:
відчуй Христові рани…

Лиш потім стає ясно –
за нас страждав Він страсно,
для нас приносить власно
свою офіру вчасно.

Віслюк* несе Офірне,
таке тендітне, мирне,
Пославшому покірне,
на вчинки неймовірне.

Тут й Матінки офіра –
також небесна міра –
в майбутнє, в Бога віра
та Батьківська довіра…

Христос всю має владу –
й земне бо Бога чадо –
нас, як овече стадо,
веде взірцем Він радо!


* ослиця (осел) за Зах. 9:9 є символом скромності царя і його ненасильницької влади.
Вікіпедія Вхід Господній у Єрусалим
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!
Ів. 12:14,15
Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці.
Зах. 9:9

25.03.2025р.

Її прізвища можна й не називати, досить одного імені…
Сьогодні, 19 березня, видатна українська поетеса зустрічає свій 95-й День народження.
Вітаємо!

Час такий швидкоплинний -
рік впаде і розтане…
А поза часом - Ліна,
як духовна константа.

2025 рік

Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
Словом бажане буде і вірою,
бо полине молитвою щирою.

Смуток може тут бути завадою
і не стане мовчання відрадою,
гони геть дух печалі та відчаю,
бо не дійде молитва, засвідчую.

Щирим серцем звертайся молитвою
безсумнівно, з надією світлою:
хто радіючи так це чинитиме,
щастя матиме – з Богом бо житиме.

12.03.2025р.

Лишив лиш вражИна Іллю* без перста,
як в Києві Лавра лишилась Хреста.
В війні цій за Церкву таке неспроста -
проваллями стануть вражИни міста!

* Преподобний Ілля Муромець, також відомий як святий Ілля Муромець Києво-Печерський. У Ближніх (Антонієвих) печерах Київської лаври у крипті навпроти підземної церкви Введення Богородиці до храму (ХІ ст.) спочивають нетлінні мощі знаменитого билинного богатиря Іллі Муромця, день пам'яті якого відзначають 19 грудня.

08.03.2025р.

Моє покаяння стікає святою водою
З чола, що гаряче, до серця, де віра горить.
Я чую цей порух. Йому б не застигнуть слюдою.
Від першого хлипу йому б затужити навзрид.

Щоб змилося все, що осіло, як чорна сопуха,
Із погляду скелець зітерся облуди туман.
Моє одкровення безгласе Ти, Боже, послухай!
О, скільки разів Ти мене із колін піднімав!

Чого не хватає стояти, розправивши плечі?
І сіяти добре, й збирати такого ж дорід.
Чому потопаємо ми у щоденному треші,
Обравши укотре собі найкривішу з доріг?

Коли тобі боляче і здається впадеш —
Тримайся за світло, воно без меж.
Коли твоє серце тоне в сльозах —
Тримайся за сонце у небесах.
Як дивиться смуток глибоко у очі —
Тримайся за промені світлопророчі.
За світло тримайсь щосекунди, щомиті
І будуть думки твої ясносповиті.
І темінь відступить... Душа, мов дитина...
І зірка осяює Матір та Сина....

Вже скоро розтопиться березнем скалка прозора
Нічного морозу по краю мілкої калюжі.
Бриніння повітря під звук горобиного хору
Віллється у серце, яке ще не стало байдужим,
В зими чорно-білих відтінках шукаючи зорі.

Як полудень бруньки розбудить, порушивши соки,
То квітки зміцнілий зачаток розколе лушпину
Під небом небачено синім і сонцем високим!
Та радість весняну пригнічує присмак полинний,
Пекучий такий, що, здається, і гілка засохне.

Але не засохне! Весна - то незмінно і скоро!
Надія у промені теплім пелюстя розпустить!
Примножиться поміч, як звуки пташиного хору,
А хижі союзи зрадливі зламаються з хрустом
Об нашу незламність, де думали стріти покору.

Чи ти крові пив замало
Чи голодний на життя чужі
Я повинен се вклонити?
Впрягти ярма золоті?
Пропонуєш нам свободу
Зберегти свою соборність
Та чому тебе боюся?
І під страхом даю згоду?
Ти ж дитину мою вбила
А сьогодні їх вже сотня
Та за що така умова?
Хіба в чомусь я боржник?
Десь країна завинила
Що б і рід з землі наш зник?
Покидавши ті окови
Що на руки нам одяг
Ти, паскуда, мене б'єш
Заважа тобі мій стяг?
Ні в житті чоло до долу
Не вкладе жива душа
Тільки з'єднані в негоду
Волелюбнії серця
Прямо в серці України
Ти катівню нам зробив
Це хіба ціна свободи
І ти мир нам обіцяв?
Сотня душ вже не згадає
Як то неньку обійнять
І жінки будуть плакать
Як нестимуть тії труни
Бо лежать у них герої
Яких треба пам'ятать




20.02.2025

Хто арку Чумацького Шляху,
Шлях Богів*, відчув навесні:
– від Бога тремтіння зі страху,
– від вдачі танок і пісні…

Хто під бородою** Єгови
несе ідентичність свою
скрижалями рідної мови,
краями довкола в бою.

Чиї це Полісся й Карпати?
Чиї це Десна і Дніпро?
А попіл батьківської хати,
що коїть вороже нутро?

Хто нищити взявсь Україну –
спроможемось знищить того,
а потім зведемо країну
для себе і Бога Свого.

Прихильна до нас Божа Мати
теж молить за долю твою
о, мій українцю, мій брате.
Тож будьмо! І будьмо в строю!!!


* Богів Шлях або Чумацька Дорога – згрупування небесних світил в кількості до 300.000 мільйонів, що ніби ділить широким пасом (шляхом) наше небо на дві половини. Має багато назв у інших народів, а у санскриті, як і в українців – це Богів Шлях.
** за часів рабина Ізмаеля вона мала довжину 11.500 леґ (давня міра різної довжини – від 4 до 10 кілометрів).

10.02.2025р. UA

диме перцевий повз валку очей схаменись
скільки не є молодик розтяв параван смерку
і принагідно пречисті стожари до сліз
палахкотіли пекучі а вперті ж уперті

поштовх спиняли сліпі невідпорні часи
аби до купи зібралась множинність одразу –
руки руківʼя леміш – це сливе ти єси
що його б стало зорати чекання левкасу

і розчинитись бо в нині постало б колись
себто початок і голод спрагливого звіра
звіра котрий випростовувався і моливсь
стрягнучи в гумус – твоє сполотніле безвірʼя

2023 р.

…

В кутку тихенькому сиджу,
Лізуть думки надзвичайно ніжні.
 Хвилину й наступну я проводжу-
 Спокійно складаючи вірші.
 Мені не потрібна ніяка з компаній,
 Я впевнено скажу галасу ні.
 Пройдусь по галявині, збираючи гравій,
 Тихенько, самотньо , немов уві сні
 З вікна нові образи собі виглядаю,
 Картини малюю в голові кожен раз
 Гордий я , як щораз прославляю:
 Спокій і тишу, життя без образ
 Творю в кожну мить, вдень і вночі,
 Придумую знову яскраві я рими
 Й ніжні думки, мов ті глядачі,
 3 якими я надзвичайно щасливий..
 Радію магічному подиху тиші
 Мир і любов охопили мене
 І кожен раз, складаючи вірші-
 Відчуваю той біль, що мимо іде..

Гармонія світу
в інерції сфер,
де світло та вітер –
це дотик тепер.

Акорд семи звуків
та сім кольорів,
це простір для гуків –
це час Божих слів.

Із Вод Океану,
як лебідь* чи гусь*,
послав Бог жадану
увагу на Русь.

А правда, як вимір,
як радість вона,
і князь Володимир
відчув це сповна.

В руці кия досить
смирять забіяк –
з хрестом вірні** носять
від Києва знак***.

Так, Дух і Марія –
віки і віки,
Любов і Надія,
та в наші роки:

знедолені всі ті,
настав точно час
Отця запросити,
привів аби нас!

* (гуси-лебеді) на водах символізує першосвітло, де з води виникає простір, час і фізичний світ, тобто з Небесного Океану;
** чиновник збору податків та інше на Русі (вірний), що діяв від імені київського князя Володимира – вірні в містах Русі;
*** підвіску зі сплаву на основі срібла та міді розміром 3х4см, де зображено голову оленя з хрестом як символ повної влади від київського князя Володимира, це як сучасна гербова печать. До речі на гербі Білогородки під Києвом (до середини XIII століття місто Білгород – де була заміська садиба князя Володимира) – лебідь на водах. Серед 12 знайдених підвісок хрест на тризубі мають підвіски з Білогородки та з Чернігова.

16.01.2025р.

P.S.
Шана тобі, читач уважний,
бо розум маєш всеосяжний.

Розпуки прірва і печалі гніт
Доводили ледь не до божевілля.
Упав, аж почорнівши, білий світ --
У безмір сатанинського свавілля.

Недобрий погляд не убив тебе,
Страшній Марі не кинув на поталу.
Як усміхалось небо голубе,
Сніги й льоди усі порозставали.

Напевне, провидіння нас вело,
З пекельної ми вирвались опали!
Усим недоброзичливцям на зло
Як голуби, як лебеді - кохались!

Загроза смерті і розпуки біль -
Таки програли за життя змагання...
Який солодкий вистражданий хміль
Від праведного чистого кохання!

Безмовний трепет, ніжність і сльоза
Крізь усміх на згорьованих обличчях.
Вогонь любові душі пронизав
Величним духом Данте й Беатріче.

26 грудня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)

У Святвечір та вдосвіта на Різдво 25 грудня Росія завдала масованого удару по Україні
"шахедами" і крилатими ракетами...

У День такий - ракетна злива…
Дванадцять страв і смак куті,
найперша зірка і молитва
на самоті.

У День такий - ракетна злива…
Дванадцять страв - для нас усіх,
найперша зірка…
І жахливий
гріх.

У День такий - ракетна злива,
щоб нас позбавити тепла…
Непереможна чорнобрива
земля!

Моя земля непереможна -
по ній босоніж йде Христос,
відчути може справді кожен:
це - Хто…

2024 рік

Сьогодні звертаюсь до наших родин:
буть з мудрими прагнімо всі як один!
Ми діти Вкраїни і нам Бог Дає
природи речей Розуміння Своє.

Зусиллям мудрієм, бо все є як є:
хто душу віддасть за твоє і моє?
Ми Хрещені Духом, Отець нам Дає
подбати в цей час про сумління своє.

Час дбати за краще, бо в нас воно є,
не дати ледащим забрати твоє
(мудрішими стати зусилля дає) -
в любові, в коханні знайти це своє!


25.12.2024р. Чернігов

Ми – невелика частинка відтворення всесвіту.
Але, хто це "ми"?
Що зостанеться після нас?
Кістки, спогади, або ж навіть нічого.
Людина як пил
На окраїні Шляху Млечного.

Скажи мені, Тату,
Чи це сон, чи реалі?
Час відтворений нам ніби надія,
Про вічне життя розколює мрію.

Світло проб'ється крізь сон наш єдиний,
Кордони проколюють пітьми пронири.
Зіштовхнеться ясність й гарячь,
Зустрінуться поглядом Батько та Син погибелі нашої, людської.

Почнеться вічність єдиного мовчання,
Де рідність й гибель воєдино зойдуть.

Життя штовх тобі дає на творіння,
Політ, й ось, падіння,
Смерть, перерождіння.
Й сенс в твоему творінні,
Трапляється на околицях Всесвіту країни.

Час тебе не чекає,
Пливе й пливе,
Як хмара на небесах випливає.
Кліпнув й ось,
Життя крізь тебе пронеслось.

Зіркою ясною на небі повстанешь,
Душу ти Татові віддаси,
Й бескінечності знов ти смаку познаєш.

Чи є цей сенс у людині, чи нема його?
Якщо у майже кожній людині,
У душі перемагає зло.
Зло, немов Князя пекла відродження,
Відтискаюче тепло Творця людського.

А у чому сенс життя поляга?
Чи знайдемо ми його й заради чого ми живемо?
Один рух та це вже Історія,
Один крок як все життя.

Постанеться після нас не мрія, ні надія,
А дія й ідея.
Ми – Історія людського,
Й відтворення Творця рідного.

Ми — це відлуння зірок у космічному просторі,
Мандрівники часу, що прагнуть прозріння.
Наші душі — віддзеркалення вічної ночі,
Де темрява й світло ведуть змагання.

Чи знайдемо ми істину у глибині буття?
Чи відчуємо пульс Всесвіту у своїх грудях?
Кожен удар серця — це виклик життя,
Кожен вдих — можливість творити у чуді.

І в цьому творінні, в цій мить перемін,
Ми — пілігрими на шляху безкінечнім.
Що далі за обрієм? Вічний спокій чи сплин?
Чи істина там, де наш голос нарешті замовкне?

Світило згорає, лишаючи попіл зірок,
Та в кожній іскрі живе нова мрія.
Так само і ми: лише відголос крок,
Що світить крізь час, коли тіло згасніє.

Ми — хвилі на морі, що прагнуть берегів,
Ми — вітер, що прагне обійняти простори.
І навіть у тиші, що стискає слова,
Залишиться відгук — наш подих прозорий.

Не в тлінні, не в тіні шукаємо суть,
Не в славі, що зникне, як вранішній іній.
Сенс — у моменті, де душі цвітуть,
У миті творіння, що дихає вільно.

Коли ж наші зорі зустрінуть світанок,
Коли пісня Всесвіту в серці заграє,
Ми станемо вічністю, чистим ковтком,
Що знову й знову в життя відроджає.

Ми — Всесвіту дихання, плин і тепло,
Ми — думка Творця у руху сплетінні.
І навіть коли все здається тлом,
Це полотно зіткане з кожного мріння.

Не зникають ті, хто залишив у серцях слід,
Хто до останнього тягнувся до зірок.
Бо ми — не пил, що раптово гасне в темряві,
Ми — частина вічності, що відлунює в часі.

Тож крокуй, шукай, розгоряйся в вогні,
Світлом будь там, де пітьма володарює.
Бо відповідь тиха звучить у тобі:
"Сенс життя — це життя, що творить і дарує".
24.12.24

Моє живе натхнення джерело,
Рятуй мене од ницості людської.
Поета мрії золоте крило,
Краси буяння, миру й супокою.

Мій прихистку душевного тепла,
Світи мені і грій мене узимку.
Ти білим оксамитом сповила
Мені всю душу, наче невидимка.

Хотів би оберегом буть твоїм,
І захистить від болю всього світу.
Щоб вічно щебетали солов"ї
На чарівних ясних смарагдовітах.

21 грудня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)

Володар на ґанку,
Свого звісно замку,
Тризубом вже зранку
розбив забаганку:

вже годі вам жерти,
вже досить їх жертви,
вже геть протиріччя –
облуди обличчя!

Кий б’є порцеляну
що містить оману,
дає каштеляну
для служби поляну…

В прямому етері
відчинені двері
Отцю хто і Сину
вклонивсь за Вкраїну.

Хто матиме волю,
плекатиме долю
для рідних по крові,
Щасливо, в любові…

20-21.12.2024р.

Люблю тебе... давно не зізнавався
Комусь в коханні, то чому
Чому ж не соромно мені
Коли брешу, що закохався?

Блистають очі
Дивлюсь у них й мені шепоче
Щось прям на вушко «що ти хочеш?»
А я не знаю що я хочу...
Чи бути з нею у пітьмі?
Чи грітися самом на сонці.

Широкі відчуття, які дає кохання
Це правда є, чи ти мені збрехала
О Божа Мати, суча дочко... Чекання
Які несе те прокляте кохання
Не стоїть ні гроша... грішу,
Грішу упрямо пред тобою
Але з якою ж це метою таке роблю?
Вода тече із водограю
Там листя тихо пропливає
У лісі десь сопілка грає
Чимдуш сильніше викликає
У мене сумнів й тихий жаль.

І плач із гаю долітає
Той гай—моя душа, де думи грають
Де всередині щось ридає
А ззовні ніби пісня грає.

Сижу і думаю оце
Чи треба мені те кохання?
Що душу на шматочки рве?
Чи треба таке самогубство?
Коли себе списом у груди
Ти протикаєш, бо кохаєш
І кров свою ти знов ковтаєш
А з нею біль і тихий жаль.

Чи треба це? Метаморфози
Йде перетворення душі
На пам'ятник отой із бронзи
Що нерухомий одне став, в пітьмі.

За ним вогні
Вогні що вийшли із борозни
В твоїй душі. Лиш страх
Лиш страх в очах у нас пред ними
І неосяжними, пустими
На них ти дивишся очима
На дивовижні ті вогні,
Що враз спалахують у тьмі
Як феєрверки. Красиво,справді…

Вам всім красиво, а мені?
Як подолати ті вогні?
Що душу мою рвуть на клапті
І ніби сотнями мечами
Своїми гострими речами
(Це в сенці мови є звичайно)
Вони вп'ялися прямо в серце
І всі думки тепер про це
«Безболісне» кохання.

Оце кажу усе тобі
А відповідь
Пусте мовчання...
І тихий жаль...

Саме в цей час
радість для нас:
Бог дав Його –
Сина Свого!

Саме в цю мить
пісня дзвенить:
чисте срібло –
Христа Різдво!

Дзинь – дзинь – дзилинь Христос!
Дзинь – дзинь – дзилинь Христос!

Зоря встає
всім, хто тут є:
небо дає
Сяйво Своє.

Розум і хист –
сіл цвіт і міст:
радощів зміст –
скінчився піст.

Так кожен раз
свято у нас:
море прикрас,
зараз якраз!

Для всіх родин
дзвоник один –
Вість несе він:
Роджений Син!

Весело там
сестрам, братам –
до них привів
звук добрих слів.

Радість і сміх
серед усіх –
їм допоміг
з неба ще й сніг.

Дзинь – дзинь – дзилинь Христос!
Дзинь – дзинь – дзилинь Христос!
Дзинь – дзинь – дзилинь…
дзинь – дзинь – дзилинь…

13.12.2024р. Чернігов

Повільно ми гаснем мов з воску свіча
Що в темряві нас веде безвідказно
Щастить, коли ця свіча не одна
Якщо одна— то світло навіки погасло
 
Летить попіл сигарет, дим
В пітьмі чийсь силует, а свічка гасне.
Той силует собі мовчить, немов би марево безсоння
А вогник гасне й мерехтить мов ніби сонечко з просоння
 
Той силует уже не сам, їх декілька стоїть в пітьмі
Вони чекають як один коли настане їхня мить...
Коли помре моє везіння, коли учухнуть голоси
Які тримають в цьому світі таких як я й таких як ти.

Їх більшає навколо мене, хоч коло крейдою малюй
Та не врятує це від смерті, хоч ти молися і чаклуй.
Свіча все гасне, мерехтить, летить нетлінний попіл сигарети
В кімнаті цигарковий дим приховує в собі всі силуети.
 
Усі вже сплять—попи, сани
І ніби завмерли чорти, але один не завмер досі
Це Люцифер в людській подобі.
Заходить чітко, кроки тихі, приємний голос, це так дивно
 
У божий храм заходить сміло, адже від нього лиш одна
Лишилась назва в цих стінах.
Упрямий погляд, сині очі
Бліденька шкіра «все що хочеш» каже зроблю.
 
А я сижу ні кроку вліво
І навіть погляд не підняв
Мовчу, чекаю ще що скаже
А він мовчить ніби не зна що і додати
 
Присів на стільчик... й гасне свічка.
Від погляду його нетлінний згасає факел
 Питає—бачиш? І знову видно
У тьмі усі страхи на світі, пітьми всі діти
 
А мені байдуже—сижу, нікроку вліво...
Питаю—є сенс жити в світі?
Ти розкажи, ти ж Сатана
Ти знаєш таємниці всі єства
 
Сховались монстри, запалала одна свіча
А Люцифер мовчить та погляд свій сховав
Не знаю я ваш сенс єства
Ви тут лиш мучитесь на світі, і ні тортури й пекла муки
Вас не лякають хоч і будуть ці муки вічні...
 
Кладе долоню він на стіл, на ній червоний перстень блище
І нам до ранку ближче й ближче, уже світає.
І дістає нетлінну книгу
Їй ніби вже багато літ, обкладинка пилом покрита
Й пошарпані в ній сторінки.
 
У ній вся наша боротьба... її писали переможці
Ми в ній злочинці і каторжні у нас діла.
І дістає в мить Сатана стареньку книгу.
 
Це була Біблія моя, вона мені як сенс життя...
Гортає книгу Сатана, «а все ж було зовсім не так...»
І замовкає. Скупа сльозинка потекла...
Він каже—сенс життя у тому
Щоб шось залишить за собою
І щоб це щось відображало
Тебе самого… ти ж все сумуєш...
Я—каже—знаю, чом сумуєш
Бо ти ще досі не відпустиш...
Гортає далі сторінки
Не зможу я тебе забрати
Бо ти свою душу продати
Вже умудрився, не мені
А тій дівчині чорнобровій
Та не кохатиме вона
Тебе, окаянна душа
Тож це без сенсу...

… українців де краї
Бог дав разом два киї*,
їх тримає Київ-град –
стольне місто всіх громад…

… жезл**, чи посох, або шест –
для народів сили жест,
влади символ, булава** –
шлях здолай - наш голова!

… а небесний жезл*** Христа
покоряє всі міста:
хоч де станеш – Він там Є,
бо Пасе життя твоє.

… хто тримає у руці,
як правитель, жезли ці* –
в променях з його лиця
Царство й Воля від Отця!

Духом славен в світі Бог,
Він Є стрижень Перемог:
просимо до нас Отця
і святись молитва ця!


* І більш не будуть вони занечищуватися своїми бовванами й гидотами своїми та всіма своїми переступами, спасу їх зо всіх їхніх осель, де вони грішили, й очищу їх. І будуть вони мені народом, а Я буду їм Богом (Єз.37:23)!
Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир (Ів.10:16)!

** І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес (Мк.6:8).

*** Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи (Мт.10:9-10).

28.11.2024р.

Сумні вогники, що тихо
Мелькають у тьмі
Ведуть на страту відьму
В пекельнім огні


Кати ведуть її на страту
Згорить вона в святім вогні
Лише мені, здається, шкода
Русяві локони її

Сонячне коло повільно, майже непомітно
Опускається за горизонт
Мимовільна естетика
В цей сумний епізод...

Безшумно опускаються краплинки дощю
Що мов по ступеням
Із гори прямують до низу
А годинник відбиває вже шосту...

Ніби в журбі, дерева в пітьмі
Хилить вітер, провіваючи наскрізь віти...
Розпалили багаття, пробило вже сьому
Виринають сумні зірочки
Що хоч і цілком безслівно
Демонструють скорботу усьому...

Мовчить Земля, горить багаття
Хвилини йдуть в невороття
Ось, пролітає предостання
Спускається сумний туман
Безмолвно, гордо, одиноко
Мені здалось, чи я тут сам?
Та сердце зойкнуло в тривозі.

Вже довели...вона беззмолвна
В очах її страху нема
Лише німа предосторога
Й несміла думка про буття...

Дівчина, вбрана у чорний наряд
З молодим тілом ще повних принад
З русявим і довгим волоссям на ньому
Піймала останнюю мить насолоди...

Чим насолоджується вона перед смертю?
Натовпом, що просить за неї прощення?
Вітами, хилить додолу що вітер?
Чи останнім, ще вільним, ковточком повітря?

Про що ти думаєш, коли
Останній вдох безмолвно робиш
Можливо, господа ти молиш
Можливо, натовп цей клянеш...

Про що ти думаєш, скажи?
Можливо, справді їх клянеш...
І навіть я, коли дивлюсь
У твої очі безнадійні
Себе кляну за твою смерть....
Безмолвно, тихо… ти запалала у огні...

Годинник пробив уже восьму годину
Як стадо покрили бездушнії крики
А відьма в мовчанні і останній агонії
Не видавши звуку вмирає в полоні
Страшних катувань і людської сваволі

Просидів всю ніч я у роздумах, муках
Яка б та не довга, ця ніч у спокутах
і тільки на ранок в похмурому дусі
Покинув це місце людської сваволі...

Гудуть сосни -
багатоголосі,
багатостраждальні,
вінчальні,
космічні,
одвічні…
Гудуть сосни -
міцноколосі,
повноголосся
лине до сонця...

А хтось, занурений у дрібниці,
убогі й ниці,
глухий до цього -
не бачить Ван Гога,
не чує Веделя і Рильського,
ні Малера, ні Рільке,
нічого -
не чує Бога!

Гудуть сосни
багатоголосі,
багатостраждальні,
вінчальні,
космічні,
одвічні…

2024 рік

Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…


Генделева ораторія.
Костел Миколая.
Архангельські хори.
Вітражі палають.

Генделеве «Алілуя»
здіймає на ноги -
ніби відлуння
голоса Бога…

2024 рік