ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Королева Гір
2020.01.23 21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,

Козак Дума
2020.01.23 19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!

Ніна Виноградська
2020.01.23 18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.

А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -

Надія Тарасюк
2020.01.23 18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..

Ігор Шоха
2020.01.23 18:31
Прошу пояснити, чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з

Ніна Виноградська
2020.01.23 15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,

Ігор Шоха
2020.01.23 14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.

Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,

Сергій Губерначук
2020.01.23 14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!

~ 2005 р.

Козак Дума
2020.01.23 13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.

Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,

Ігор Деркач
2020.01.23 13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?

Микола Дудар
2020.01.23 13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.

Галина Сливка
2020.01.23 07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії

Оксана Логоша
2020.01.22 21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м

Олексій Кацай
2020.01.22 21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.

Володимир Бойко
2020.01.22 19:25
Поети чубляться до скону,
Бо нетривкий між ними мир,
Бо кожен має власний гонор,
Бо кожен сам собі кумир.

Отак стражденна Україна,
Зневажена поміж людей,
Відроджується й знову гине

Олександр Сушко
2020.01.22 18:26
З жиру казяться буржуї,
Люд аж вивалив баньки:
Ікебани по фень-шую
Із...засохлих кізяків!

Діви мацнути боюся
(може це мужик в літах?) -
Із трусів звисають вуса,

Олександр Сушко
2020.01.22 18:16
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Марія Дем'янюк
2020.01.22 16:36
В обіймах ночі сяю зіронькою:
ніяк не спиться...
А вона мене до себе притуляє,
колисає й муркоче, мов киця...

Ого, скільки рук має ніченька,
коли люляє усіх, у кого
місяць блищить у віченьках...

Тетяна Роса
2020.01.22 14:52
Калатала у пролісків дзвоники,
цокотіла звабливо підборами,
запрягала оливкових коників –
мандрувати казковими долами…
Ти була сміхотливою тишею,
Від ялиці хвоїнкою гострою,
твої зорі були найвищими…
То було все… до першого пострілу.

Сергій Губерначук
2020.01.22 13:57
Співайте, сини!
Ваші батьки – орфеї!

Співайте, сини!
Бог дозволяє вам!

Співайте, сини!
І жінок научайте!

Ігор Деркач
2020.01.22 13:49
А ми такі усі єдині,
що і не треба злуки,
бо завдяки лихій годині,
аби не заблукали, нині
приклала Раша руку.

***
Ніяк не угомониться совок

Ярослав Чорногуз
2020.01.22 12:12
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживає в грудях рана,
Як воля Божа з піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Олександр Олехо
2020.01.22 11:56
Природа, речі, ми і час…
І бумеранг навколо долі.
Як мало доброго у нас,
в театрі слів, де ситі ролі.
Європа чиста і пуста.
Надія вічно неумита.
У нас зажурені вуста.
Розрада суму – оковита…

Олена Музичук
2020.01.22 10:44
Вчила мене стара мати
грати і співати
і навчила часто, часто
сльози проливати.
Та й тепер, буває, плачу,
плачу, як згадаю,
хто отих дітей циганських
музиці навчає.

Олександр Сушко
2020.01.22 09:19
Нині воюють Словом
Без вояків і гармат.
Там, де російська мова -
Там України нема.

Там є шансон і водка,
Кров ручаями тече.
Пушкін - сяйна обгортка

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Королева Гір
2020.01.22

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2020.01.23 14:20 ]
    Дотики поезії
    Засинаю нічною порою
    під акорди поезій згори.
    І ясні, і прозорі собою,
    не линяють мої кольори.

    Є й ніякі, узяті зі стелі,
    заяложені хною іржі,
    що сіяє у гамі пастелі,
    та нічого не каже душі.

    Є в поезії магія слова.
    Не одного лікує вона
    і заквітчує засоби мови
    як у лузі калину весна.

    А мені усміхається літо.
    Поки сонечко є у зеніті,
    ліра й муза мої заодно.

    Напинаю вітрило на вітрі.
    Як не сяє пейзажна палітра,
    а біліє моє полотно.

    23.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.01.23 14:04 ]
    У духовному спостереженні
    Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
    Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
    Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
    і ти́шею тиш заговорить космічна краса!

    ~ 2005 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 12"


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.01.22 13:59 ]
    П’ятий Перґамент
    Співайте, сини!
    Ваші батьки – орфеї!

    Співайте, сини!
    Бог дозволяє вам!

    Співайте, сини!
    І жінок научайте!

    Співайте, сини!
    Місто чекає від вас!

    Співайте, сини!
    Повернулись євреї!

    Співайте, сини!
    Я нічого за це вам не дам!

    Співайте, сини!
    І навіки прощайте!

    Співайте, сини!
    Фарисеї послухають вас!

    Мовчали вони.
    Грали арфи, цимбали та цитри.

    22 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 27"


  4. Уляна Світанко - [ 2020.01.17 21:14 ]
    * * *
    Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
    Нікому про це не зізнавшись,
    Миритися вкотре не бачу підстав,
    Я думаю так, хтось інакше.

    Уміння прощати - справжнісінький труд:
    Забути слова та образи,
    А нерви киплять, накопичую бруд
    І вибухнуть можу відразу.

    Не слухаєш більше і очі мовчать,
    Знов зла натворили для втечі
    Й стомившись від крику, постійних повчань,
    Збираю поволі всі речі.

    А далі самотність і сто днів жалЮ,
    Й нестерпно байдужа розлука...
    Хто першим вгамує гординю свою?
    Пробачить - це радість чи мука?

    17.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.01.17 18:14 ]
    Господня молитва – Людині
    Людино, Пасхо Золота!
    Яйце, невиїдене Змієм!
    Твій Бог забрів у болота,
    що живляться з Твоїх помиїв!

    Твій Бог з драглистого багна
    простягує останні руки,
    а Ти на крилах з полотна
    ширяєш швидше світла й звуку!

    Твій Бог давно на видноті́,
    зійшов з Небес, ствердів, як камінь.
    То тонеш ти у висоті,
    а я пильную тлінну гавань!

    То гинеш Ти во жертву зла,
    розіп’ята поміж Галактик,
    Ти – Богу смерть розпочала,
    а Бог – живий, бо не фанатик.

    15 квітня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 10"


  6. Марія Дем'янюк - [ 2020.01.10 11:18 ]
    Сяєво
    У всьому живому є зоряне світло,
    Чи пломенить воно, чи ледь жевріє...
    Як ллються у Небо Слова молитовні -
    То зірка у серці ясніє...
    І кожна душа, то є ціла Вселенна
    Із власним Чумацьким шляхом,
    Молитва зорює - звучить Одкровення
    Під синім Небесним дахом..


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.01.09 18:56 ]
    Різдво
    У хлів увійшов – і осліп:
    яскриться пшениці сніп!

    Коло корівки телятко сповито!
    Золота молотого в ясла налито!

    З морозу – в таке тепло!
    Любов – це тривке джерело!

    10 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 242"


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.01.08 17:47 ]
    Єрусалим
    Боже, дай мені змогу відвідати місце це.
    Святині й руїни Твої, Боже, дай.
    Дай з трьох джерел випити віри
    іудеїв, християн і мусульман.
    Поспитаюся в себе тоді я:
    коли я тут жив?

    Як міг Володимир Великий,
    як міг Ясне Сонечко він,
    язичницький Київ хрестити,
    не бачивши Єрусалим?

    Швидше б християнство йшло
    у душі стрибогових русів,
    якби кожне місто жило
    не в злому – в Святому Дусі.

    ~ 1995 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 6"


  9. Тіна Якуб'як - [ 2020.01.08 01:28 ]
    Дивергент
    Вступ
    "Церемонія вибору"

    ...тьмяне світло, сірі стіни
    І жодної душі, лиш тіні,
    Вона стоїть посередині,
    А перед нею вибір...

    Якийсь голос її кличе:
    "Підійди до мене ближче"
    Вона підходить ближче й бачить
    Широкий стіл, а на ньому дивні чаші...

    Розділ 1
    "Зречення"
    У тій першій чаші гладке каміння сіре.
    Таке, як сірі маси в цьому світі.
    Тут ніби все засновано на вірі.
    Нас учать вірити, надіятись, любити,
    Нас вчать зрікатись всього й заради когось жити,
    Лиш в Театрі ролі альтруїстів
    Розібрали лицеміри-егоїсти.
    Тут неважливо прозаїк ти чи лірик
    Ти народився сірим,
    Серед сірих будеш жити
    По-їхньому "вірити", "надіятись", "любити"
    І як тільки станеш іншим -
    Не таким як всі, мудрішим!
    Як тільки перестанеш бути сірим,
    Тут же Система тебе знищить.

    Вона знала, що думки її набагато глибші.
    В руках вона тримала палітру кольорових фарб,
    Тому пішла до наступної чаші далі,
    Бо не хотіла жити серед сірої маси, як жалюгідний раб

    Розділ 2
    "Ерудиція"
    А у другій чаші вода прозора
    І зорі там у тій воді.
    Можливо там у тому місці
    Найде вона зорю собі.
    Як тільки появилася надія,
    Вона ніби в воду подивилась -
    Зрозуміла!
    Вона побачила всю правду,
    Що в світі тому всі змагаються за владу.
    Цим світом правлять тільки гроші
    І твою долю вирішують якісь леді і вельможі.
    Тут вже давно забули про громаду,
    Всі тільки й думають про прибутковішу посаду.
    Тут всі такі освічені й розумні.
    "Та чи добре це?" - з'явився в неї сумнів.
    Цей світ потоне скоро у прогресі -
    Про це вже пишуть у книжках і пресі

    А вона не хоче жити, як у клітці
    Вона хоче творити і вірші писати.
    У неї скільки всього в душі і в серці,
    Але їй приходиться мовчати.

    Розділ 3
    "Безстрашність"
    Тепер вже третя чаша перед нею
    Тліли там вуглі гарячі
    Вона сама горіла там неначе
    Горіло й серце там з душею.
    У світі цьому набагато тяжче жити
    Тут сила всьому голова
    Не можна вільно писати й говорити
    Бо вбити можуть навіть за слова.
    Диявол тут на місці головного
    Тут ніхто не вірить в її Бога
    І запах гнилі тут повсюди
    Бо в цьому світі гнилі люди.

    ..черстві й жорстокі
    Вона ж шукає просто спокій

    Розділ 4 і 5
    "Щирість" і "Дружелюбність"
    В четвертій чаші лежать уламки скла
    Тут щирі і правдиві брешуть без числа
    Тут щирі і відверті одягнули маски
    Пітбуль і стаф як блакитноокі хаскі
    Вони всі твердять знову й знову:
    "Спочатку було слово.."
    А потім кажуть: "Це казки для стада!"
    Вони ж самі заплутались, де правда.

    П'ята чаша наповнена землею
    Та ти копни її поглибше
    Дізнайся, що лежить під нею
    Це все не те саме, це інше..
    Брехати тут уже нормально
    Двуличні тут як в себе вдома
    Вони це називають: брехня на благо
    І роблять це усі свідомо.

    ..такі світи у чашах цих
    Не знайшла вона собі місце ні в одній із них

    Заключна частина
    "Дивергент"
    В голові її весь час питання
    В чому сенс людського існування
    Хто насправді ми такі:
    Мішки з кістками чи матерії тонкі?
    Вона не знає бути чи не бути
    Вона краще хотіла би усе забути:
    Обличчя, голоси, маршрути
    Закрити очі і заснути
    І більше їх не відкривати...

    Та все ж вона зробила вибір свій
    Це буде світ її фантазії і мрій
    Це як смерть Дедала та Ікара
    Це як життя Ернесто Че Гевара
    Слово - її зброя, інструмент
    Вона з моменту цього - дивергент.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.01.07 15:12 ]
    Воскресши у музі
    Ваші сни обвисають верхівки ялинових крил.
    Сни-сніги во зимі.
    Мов ракети, злітають у вирій різдвяні дерева.

    Десь у висях божественних поміж астральних світил
    місяць-мім, сонце-мім
    ходять в одягах духів по пащі космічного лева.

    На арені сатурна Я зводжу новий Віфлеєм,
    сію звізди дзвінкі.
    Хай Галактика чує, як Я у Різдві веселюся.

    За морозами сірими вдарена ніч ледве є.
    Діти ветхих віків
    засівають зерно́м вас, безшумно воскресши у музі.

    7 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 132"


  11. Тетяна Купрій Кримчук - [ 2020.01.03 10:59 ]
    На Великдень
    Великдень настає, лунають дзвони,
    І всюди, на Землі і з-під Небес,
    «Христос Воскрес!», «Воістину!», – говорять,
    Радіють люди чуду із чудес.
    Спішать до Храму Божого віряни,
    В корзинці крашанки та писанки,
    Кулич пасхальний у красі підвівся,
    Орнаментом шепочуть рушники.
    Єдиний і безгрішний Наш Спаситель,
    Для кожного шле світла чистий плес,
    До ніг Йому вклоніться, помолітесь:
    «Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.12.27 14:55 ]
    Сьомий Перґамент
    Ти стаєш моєю душею.
    Я щасливий під Богом стою.
    З неба дощ золотою шрапнеллю
    розстріляв ту скорботу мою,
    ту твою неспокійну душу,
    яка сум обернула на страх,
    ту, яку я обрати мушу,
    щоб тримати під Богом в очах.

    Ти стаєш моєю душею.
    Я щасливий під Богом стою.
    Я ніколи не буду мішенню,
    бо озброєний віри стаю,
    бо тримаючи душу в обіймах,
    ту, яка залетіла на мить,
    я не зраджу цих страхів інтимних;
    я не зможу тебе розлюбить.

    7 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 37"


  13. Любов Лисенко - [ 2019.12.24 21:27 ]
    Ever rest
    «Тільки вверх!» – цей маршрут він для себе намислив.
    Вище хмар – Еверест – саме та височінь.
    Не спинити його ні нестачею кисню,
    Ні вітрами, що виють як звірі вночі.

    Він без шерпів, для нього приємніше соло,
    Підкоряючи волю, приборкує схил.
    У легенях печер і усюди навколо
    Ті, для кого розколини замість могил.

    Їх немало і більшає кожного року,
    Їхню висохлу плоть роз’їдають вітри
    І не треба тут бути якимось пророком
    Щоби знати – фінали лиш два, а не три.

    Він, примруживши очі, здіймаєтеся вгору
    За межею можливостей і на межі,
    У відлунні лавин і небесного хору
    Вже не видно, де люди, а де міражі.

    І стає йому тепло та навіть спекотно
    На снігах позахмарного даху землі,
    Хоч здавалося, часу є скільки завгодно,
    Що дозволено все, та раптово зімлів.

    На вершині величність – страшніше отрути,
    А секунди на холоді варті годин,
    За дорогою вгору так легко забути,
    Що здіймання наверх – половина ходи.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  14. Сергій Губерначук - [ 2019.12.24 14:20 ]
    Життя – щасливе відчуття...
    Життя – щасливе відчуття,
    щасливе від життя.
    А як зібрався в небуття –
    не пнися власним "я".

    Чекай на анґелів – вони
    протиснуться в думки,
    а мовні ди-я-во-ли-ни
    зжеруть себе-таки.

    29 березня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 207"


  15. Сергій Губерначук - [ 2019.12.20 13:19 ]
    Гріх
    Я є якоюсь мірою
    і у деякій мірі.

    Росте з мене.

    Отже, як зерня, лежу
    у сухому ґрунті.
    А лежебоцтво – гріх?

    Чи волога, якої бракує,
    для прояву сили моєї – провина?

    З мене ягода визріє тільки
    на старість?

    Колір, якого ягода – гріх?

    Навіть пташка не їсть мене,
    бо я червоний.
    А люди їдять.

    Навіть пташка не їсть мене,
    бо я отруйний.
    А люди їдять.

    Тепер у гріхах таких
    я сили набираю.
    Розум – гріх?

    Молодість, пріч од мене!

    Талій гнучких у пучки́
    понав’язує,
    через голову перекине
    на плечі…

    Біжить, іде, чвалає
    обтяжена гріхами
    молодість,
    зрілість,
    старість.

    І немає гріхів після неї.


    5 грудня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 8–9"


  16. Любов Лисенко - [ 2019.12.18 22:23 ]
    ***
    Він почув антифони, якісь неземні голоси.
    Та фальшивили ті, що були біля лівого вуха,
    І якби його воля, то він би, напевно, не слухав,
    Лежачи у траві, що за літо ніхто не скосив.

    І немов навперейми ті хори співали й гули,
    Чи сварилися, чи торгувались не знано за віщо,
    А тоді відступили, здіймаючись вище і вище,
    Лиш деінде лунали уривки хвали і хули.

    Забриніла вона – невимовно напружена тиша.
    Наче хто саркофаг приволік і усесвіт накрив.
    І, здавалося, тиша ставала дедалі густіша.
    Та водночас, здавалось, вона голосніша за крик.

    Дві доби без води, причащаючись голого ґрунту,
    Він смиренно лежав мимоволі дотичний до тих,
    Хто так само, за друга підставивши пострілу груди
    У такому же віці, але вже наві́ки, затих.

    А затим він почув, як селяни врожаю раділи,
    Як потому котились кудись безкінечні вози,
    А услід одинокі – і гупало тіло об тіло,
    І чомусь цей затишений гул був страшніший в рази.

    Він лежав долілиць, поглинаючи пам’яттю звуки,
    Проживаючи кожну хвилину, годину і рік,
    І здавалось йому, що у світі не є тої муки,
    На яку би хтось владний цей змучений край не прирік.

    А тоді він розчув голоси, що за нього просили,
    Це були антифони та вже із дідівських могил,
    І пітьма відступила, у тіло вернулися сили,
    Бо зірвались торги – не згорнувся його небосхил.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  17. Ігор Деркач - [ 2019.12.14 20:39 ]
    Питання руба
    Душею досягаю вище неба,
    за обрії, до райдуги дуги,
    коли ще відчувається потреба
    побачити лани, гаї, луги.

    Почути ще дитячу колискову,
    яку несуть на крилах журавлі.
    У висі долинає наша мова,
    усі її і радощі, й жалі.

    Недавні екзекуції й етапи
    ще пам’ятає небо і земля.
    Усюди опустошили кацапи
    питоме слово, заодно й поля.

    Бо чую що? А лайку посполитих.
    А бачу що? А висохлі кущі.
    І ви хотіли, щоб чужа молитва
    була почута і пішли дощі?

    Філософи московської науки –
    данайці ще несуть свої дари.
    Я вам про це, а ви мені про муки,
    задля артикуляції жури.

    І не котіть на мене вашу бочку,
    не дуйте на ворожі вітряки,
    а, долетівши у найвищу точку,
    до мене підіймайтеся, таки.

    Іще триває світова посуха,
    допоки над городами летить
    усе, що Богу затуляє вуха.

    І поки є у головах розруха,
    ви Сина розпинаєте в ту мить,
    коли не боїтеся сили Духа.

    12/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Марія Дем'янюк - [ 2019.12.14 08:29 ]
    Миросяєво
    Світло таяло у душі,
    Сповивало теплом серденько,
    Неокраїм молитвам в тиші
    Миросяйвом всміхалася Ненька.

    Огорнула умить крилом,
    Цілувала мою голівку,
    Сльози радості потекли
    І упали зерном на долівку...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  19. Ольга Якубенко - [ 2019.12.14 02:07 ]
    Не жалій мене, батьку
    Не жалій мене, батьку, не треба,
    Не лічи мої грішнії сльози!
    Марно, марно тікати від себе
    І чекати іззовні загрози!

    Що надбала — те й маю напевно! —
    Вочевидь, то не Божая кара!
    Свою душу вбивала я ревно
    Без гонителя, без яничара...

    Бог рятує, прощає і, знаєш,
    Ма́буть, плаче Він теж наді мною —
    Жити в світі є спроба одна лиш,
    Бо здобута страшною ціною!

    Не змогла тобі втіхою стати,
    Та на дóньку негідну не сердься!..
    Лиш в молитві згадай мене, тату,
    Заспокой своє любляче серце.
    _________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  20. Ольга Якубенко - [ 2019.12.12 13:32 ]
    Присвята поетам
    Бачиш, брате, як повниться світлом душа,
    Сокровенне вплітаючи в вірш,
    В небо думка злітає несмілим пташам,
    І щемить в глибині все частіш?..

    Онде місяць над стріхою спішно зійшов,
    Сяє ясно зірок водограй...
    Не зміряй своїм розумом Божу любов —
    Лиш смиренням її пізнавай!

    Б‘ється серце квапливо — зболілось либóнь,
    Та спочити йому не пора —
    У руках твоїх шпарко палає вогонь,
    Ніч згорає під тиском пера!

    Підіймайся і словом літай поміж хмар,
    Та забути не смій одногó:
    Варто помислом гордим привласнити дар —
    І позбудешся, брате, його!
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (15)


  21. Сергій Губерначук - [ 2019.12.05 10:01 ]
    Молитва
    Люди мої дорогі,
    як багато серед вас людей
    і як мало людей.
    Написав я на руках і лобі
    формули для багатьох прості.
    Все одно, не запам’ятаю.
    Все одно, люди, мої дорогі,
    не любити вас був мені наказ,
    а я
    загрібаю жар ваш.
    Грішний, безсовісний, красивий я;
    тільки по вас міряюсь я.
    Темна шкіра чиясь – моя така.
    Чиста віра чиясь – моя така.
    Руки чиїсь – мозолисті.
    Справи чиїсь – чиїсь.
    У ліфт забредеш – молишся;
    в деревах стоїш – молишся;
    цілуєш очей бурштин – молишся,
    молишся,
    молишся,
    і все за якісь гріхи –
    нормальне людське паломництво,
    що страхом повниться,
    а не вірою.
    Сірою, ловкою, схожою на вовка,
    прошмигнеш, людино,
    повз автомобілі,
    сектантство і ласощі,
    і буде тобі в усіх моїх ві́ршах
    просте вирішення –
    оковите я.
    Через бінокль, мікроскоп
    чи примітивні призми
    випукло-впуклі-опукло-випуклі,
    через контактні лінзи
    чи телевізор я.
    Вдавайся до дива,
    вдивляйся, давай, –
    бо у кожній нашій домашній каші
    знайдеться камінчик
    на хворий зуб,
    і хрусне щелепа,
    і захитається світ,
    і з язика піде кров…
    людська…

    2 квітня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 103"


  22. Ольга Якубенко - [ 2019.12.04 23:25 ]
    Православна обитель
    Мені хочеться бігти босóніж в морозній імлі,
    До світанку пірнати в джерельну незайману воду
    І молитись у тихому храмі, де скроні мої
    Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

    Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
    Що турботливо випекли струджені лагідні руки,
    Мені б нині до рук тих на мить пригорнутись!..
    Мені б
    заховатися в їхнім теплі від гріха, від розпуки...

    І до послуху зранене серце схилити своє,
    Навіжених думок зупинити невпинне волання!..
    Хай душа той омріяний спокій так жадібно п‘є
    І так плаче нестримно, і кається, наче востаннє!..

    Лиш молитви слова... все єство зосередиться в ній —
    І оновиться дивно надії свічадо розбите!
    Ви не вірте, що раю немає в юдóлі земній, —
    Його образ святий — православна чернеча обитель!
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  23. Ольга Якубенко - [ 2019.12.04 16:32 ]
    Люби до скону
    Хмара зорі у неба кра́де.
    Дощ збирається. Чóрно всюди.
    Найстрашніша поми́лка — зрада,
    Найнестерпніший біль — Іудин.

    Ніби в світі усе померкло,
    Вітер плаче надривно: «Отче!..»
    Той собі обирає пекло,
    Хто закохане серце топче!

    Б‘ється в шибку твою віконну
    Серед ночі пташина вбога...
    Якщо любиш — люби до скону,
    Коли навіть любить незмога.
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  24. Ольга Якубенко - [ 2019.12.01 09:04 ]
    Полюби мене, мамо
    Ти сьогодні сумна, лиш про мене думки твої нині —
    Я невчасно прийшов у твоє повноцінне життя.
    Ти не хочеш заглянути в очі мої світло-сині,
    Я для тебе — принесене лихом нежданне дитя.

    За вікном б'ють до свята так радісно храмові дзвони,
    Закликає до Бога невпинний гучний благовіст,
    Але серце твоє з кожним часом жорстоко холоне,
    І наповнює розум примарний настирливий свист...

    Я до тебе тягну свої крихітні ніжні долоні
    І нечутно благаю мою не гасити зорю.
    Подивися! — я кров'ю стікаю на древній іконі,
    Я свічею у серці твоєму пустому горю!

    Дай надію мені — і я стану для тебе всім світом,
    Ти зі мною пізнаєш, що є нефальшива любов!
    Подаруй мені шанс твою долю навік освітити
    І звільнити тебе від пекельних сталевих оков.

    Я такий ще малий. Так, небажаний, зайвий, невчасний...
    Але є в мені Той, Хто потрібен тобі над усе.
    Полюби мене, мамо, і Він твою душу нещасну
    Ради тої любові для вічного щастя спасе.
    _____________________
    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5) | Самооцінка 3
    Коментарі: (3)


  25. Ольга Якубенко - [ 2019.11.30 03:57 ]
    Ноктюрни дощу
    В напівтемряві сірій, безликій
    Тихо з вітром тополя гойдається...
    Переляканий, стомлений, дикий
    Хтось у мене із люстра вглядається.

    Дощ на шибці, немов на роялі
    Гра‘ ноктюрни у тім віддзеркаленні...
    Чи знайомі мені ці зів‘ялі
    Тьмяні очі, сльозами знебарвлені?

    В них лиш попіл згорілої мрії
    Про розгорнуті крила для пóшугу...
    Що ж так швидко цей день вечоріє?..
    А було у нім стільки хорошого!..

    Боже, серцю прости беззаконня!
    Із пекельного відчаю виведи!..
    Мені знов пророкують безсоння
    Невблаганної пам‘яті привиди...
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  26. Владимир Лесник - [ 2019.11.28 07:48 ]
    Наше ошибочное мнение
    Судить людей пытаются другие "люди",
    Толкуя иногда ошибочное мнение
    Обвиняют каждого второго в блуде,
    Ну а каждый принимает это как истинное утверждение.

    Например, молодая пара по улице идет
    И думать каждый начинает, что живут они только для себя,
    Ну а на деле же ведут монеты каждой счет,
    В объятьях маленького мальчика скрепя.

    Стоит парень у доски, решить пример пытаясь,
    Но слышит только, что он является очень плохим учеником.
    Ну а парень дома природой восхищаясь,
    Картины разные писать пытается тайком.

    Судить людей ты даже не пытайся,
    Не за тех, кем являются они, ты можешь их принять.
    Со всеми людьми всегда общайся
    И не старайся их по внешности понять...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Марґо Ґейко - [ 2019.11.17 18:49 ]
    Ріка однієї душі
    Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
    Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
    І немов на долоні, насправді, така таємнича,
    Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

    А вона як могла, як уміла жила і служила,
    Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
    «Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
    Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.

    Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
    Витікала ріка із найглибшого шару землі,
    Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
    Про таке не питають в забутому Богом селі.

    Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
    І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
    У години негоди, у себе приймаючи роди,
    Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,

    Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
    Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
    I не чула, що голос криниці напитися кличе,
    Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.

    Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
    Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
    І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
    Розглядає човни під водою своєї ріки.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (4)


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.11.16 16:00 ]
    Орел
    Бог боронив од напасті зграю.
    Біля латаття збирав.
    Люди ніколи не бачили раю.
    Хмиз догорав.
    Вони розбігались за здобиччю знову
    й тягнули в загальний котел
    кішку, собаку, вівцю, корову.
    На скелі сидів орел.
    Він одвертав свої очі від людства
    і сонце пером затуляв.
    Його дратувало мирське безпутство.
    Він з Богом лише розмовляв:
    "Я довго слідкую за цим народом,
    я, Твій чорний монах.
    І бачу, як мавпяча зла порода
    вже ходить на двох ногах.
    І чую, як гуки зливаються в мову
    і в перші матюки…
    Навіщо за мавп Ти берешся знову?
    Вже краще б обрав пацюки.
    Тоді б ця ненависть приносила користь –
    я б жер їх і жер би, і жер!
    Невже в цих дебелих дебілів совість
    коли-небудь з’явиться, Сер?"
    А Бог, як за́вжди, мовчав і слухав,
    та кидав камінці.
    І от на цей раз Він улучив у вухо
    вождевій дочці.
    І похорон був біля вогнища славний –
    дівчину з’їли за мить.
    Господь зрозумів, що народ безправний,
    коли хтось над ним сидить.
    Він вирішив злізти з сьомого неба
    і налякати людей.
    Орел попереджував: "Пане, не треба.
    Ваш рейтинґ ще нижче впаде".
    Але Господь Бог подивився на птаха –
    і той на півдня осліп,
    і не побачив, як люди від страху
    прийняли і їли хліб.
    З тих пір вони стали за плуга братись.
    А Бог – невідомо де.
    Чи то повернувсь, чи рішив зостатись
    серед нормальних людей?
    Лише орел сидів на скелі.
    Полуду з очей знімав.
    Він мав свій приход, своє "Volvo", меблі…
    Він жертви від людства приймав.

    6 березня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 63–64"


  29. Владимир Лесник - [ 2019.11.12 06:01 ]
    Грезы
    Погружаясь вечерами в грезы,
    Мечтаем о славе и богатствах.
    Затем же в зеркале мы видим слезы,
    Ведь мы мечтали, не пытаясь успехов добиваться.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Семен Санніков - [ 2019.11.03 21:42 ]
    неофіт
    У церкві в Палаці культури
    Лабають якісь "бітли".
    Недільні духовні тури,
    А фільми колись були -
    Порізані зарубіжні,
    Совіцькі - смішні й сумні.
    "Крутили" їх тижні й тижні...
    Французькі - по 2-3 дні.

    Тринадцятий рік хлопчині,
    А вже про любов дививсь.
    Цікавить вона й донині,
    І запал не розгубивсь.

    Звичайно, молитись легше
    Під музику цих "бітлів".
    Молитву співав уперше,
    І наче від сексу, млів.

    Однаково різні речі,
    У кожній якийсь ерзац.
    А тісно від молодечі -
    Заманює храм-палац.

    У нього би не заходив,
    І пастор - ніхто мені...
    А вчора, мені на подив,
    Згадались гріхи земні.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  31. Сергій Губерначук - [ 2019.11.01 13:49 ]
    Поки йде серце
    О, ми! Вихиляємо небо,
    хапаючи дощ за пронизок!
    О, ми! Винаходим для себе
    сферично-космічний ризик!
    Де кожен віраж – то пришестя
    Америки чи Росії.
    Де смерть – золоте перехрестя
    в моменті зачаття месії,
    в моменті зачаття месії.
    Ми ті, хто упорав безодню,
    мов циган коня за гриву.
    Ми ті, чий собор великодній –
    землі велетенська нива,
    землі велетенська нива..,
    де будеш ти, доки йде серце,
    і будеш ти, доки йде серце.
    Де будеш ти, доки йде серце..?
    І будеш ти, доки йде серце.
    Обличчя з людини зотреться.
    Людина з обличчя зотреться.
    Ми є херувими Господні!
    Ми є серафими Господні!
    До вас попри мури віконні
    задля́ли молитви іконні,
    задляли молитви віковні,
    задляли молитви Господні.

    26 квітня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 61"


  32. Владимир Лесник - [ 2019.10.31 09:11 ]
    Люди
    Чего добились люди
    За все прожитые годы
    Повязли только в блуде
    И считаем лишь свои доходы...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Сергій Губерначук - [ 2019.10.26 13:35 ]
    Хилилася й не падала свіча…
    Хилилася й не падала свіча,
    немов Пізанська башта.
    Мелос лос-анджелеський звучав
    ту ніч із келій монашок.
    Майстер очей не звів, замолював
    куток монастирський
    і достеменно змальовував
    лики остобісівські.
    З найтиповіших рис злочинців
    методом фоторобота
    він складав сатану по частинці,
    мозаїчного й антиіконистого.
    Скляне панно людського зросту
    превалювало сірим кольором,
    у бік життя дивився просто
    красивий лель з-під німба чорного.
    Монах у ненависті був великим,
    але у любові ще більшим,
    думав він люциферовим ликом
    роз’яснити гріх грішним.
    Але сам покохав потвору
    з крильми і очима анґела,
    який оживав дуже скоро
    і щоночі про себе нагадував.
    Перш за все, він нагадував дівчину,
    кинуту монахом ще в юності.
    Літній муж з почуттями незвичними
    потопав у цілунках й бездумності.
    Він дрижав і запліднював ідола,
    а ідол знепліднював монаха.
    Вже горіла не свічка, а Біблія,
    і чекала на площі плаха.
    У монаха щоночі народжувались немовлята,
    і він їх душив таємно.
    З люцифером про це полюбив розмовляти,
    поки ще тепло й темно.
    То було шепотіння покійного батька,
    що скидалось на лячну дитячу казку:
    "Я лежу на городі, забитий дядьком.
    Поховай і приходь на могилку, будь ласка!"
    А на фронті лежав забитий дядько
    і теж тихо хрипів голосом люцифера:
    "Я забив на городі твойого батька.
    Поховай і мене. Я не винен. Так треба."
    Майстер, який готував себе в келію змолоду,
    раптом життя зажадав звичайного,
    він розгадав, хто його морить голодом –
    церква і біс – монастирською тайною.
    Трудне панно задля віри у Господа,
    втілене чудом у ангела чорного,
    душу метало від болю до лоскоту,
    поневірявши монаха скорботного.
    Перемоливсь. Голова його скрипнула.
    Він був побачив – себе розмаїтого.
    Був табуретом розбив свого ідола,
    сірого тлом і на віри розбитого.
    Знову мільйони скляних уламків –
    білих, червоних, дзеркальних, прозорих,
    темних, блакитних, густих останків,
    що зма́лку збирав до старої комори.
    "Це ти на підлозі лежиш, монаше?
    Чому не складаєш мозаїку знову?"
    Встає і бере порцелянову чашу,
    півсвічки, півхліба, і більше ні слова.

    07–10.05.1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 41"


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (9)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  36. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  37. України Сокор - [ 2019.10.07 07:08 ]
    Коментар “поетам- китам”.

    Тепер пишу вірші в тривозі,
    Після висловів “поет-китів”*.
    Що писати я в не змозі,
    Не лишилось моїх віків.

    У віршах моїх халепа,
    “Кукушка хвалить петуха”,
    Мова, наголоси — недотепа.
    “Подальші від цього гріха”.

    “Звідки воно таке взялося?”
    Ямби, хорей — все ж таки,
    Помилки, збиті наголоси,
    Дієслівні ритмаки.

    Русизм словами процвітає,
    У римах бродить спотикач.
    Почуття моє вмирає,
    В віршах. Ти нам пробач.

    Вашу критику сприймаю,
    Я читаю все підряд.
    Вже де-що підправляю,
    Недостає мені порад.

    Своїм віршом “Шлях до волі”,
    Я просив допомгти.
    Та не склались наші долі,
    І марно пройшли роки.

    У Вас веселії команди,
    І хвалите самі себе.
    А приходьки - це не бренди,
    Вони для Вас - цабе*.
    2019.
    цабе* - клич для управління волами.
    В 2017 році, коментаром до віршів “Шлях до волі”, “Любов і кохання”, я звернувся до людей розуміючі в поезії, мені допомогти, за невеликий гонорар. Не відгукнувся ніхто. Притихли. Не надали прикладу, як працювати з віршами. Я не шукаю виправдувань.
    Я рахував, що можливо мої віршовані прози є нормальні, як повсякденна турбота, буде описана моїми римами, як історична довідка життя. І мені шкода, що заглянув у вашу руприку.
    Я вдячний С. Осока і С. Ілініч за чіткий пояснювальний шлях в поетичному житті. Беру до уваги і до виконання.





    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2019.10.06 10:25 ]
    Щолі́та літа́ пролітали…
    Щолі́та літа́ пролітали.
    Розвої вулканів згасали.
    Космічний пристріт.
    Старішає світ.
    От-от – і мине неоліт.

    Не вічна Людина й амбітна.
    Підкрався маразм непомітно.
    Їй на́слано смерть.
    Земля вже не твердь.
    Життя відбулось на чверть.

    Загинули всі астрофоби.
    Лишилися тільки мікроби.
    Єдин Святий Дух –
    душ вічний пастух –
    спрямовує Розуму Рух!

    8 листопада 2005 р., Богдани



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 209–210"


  39. Сергій Губерначук - [ 2019.09.21 14:30 ]
    Амінь!
    Розчавлено лежала долі тінь
    тебе святого…
    і по ній ходили,
    як по землі…
    І лиш твоє: "Амінь!"
    про існування Бога говорило…

    24 березня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 122"


  40. Сергій Губерначук - [ 2019.09.05 12:46 ]
    Між цим і між іншим...
    Між цим і між іншим
    жиє однина.
    Жиє однина.
    Жиє однина.
    Питає Господь:
    "… чом ти одна?
    …Чом ти одна?
    Ну, чому ж ти одна?"

    Вона відпові́ла –
    і очі одкрила –
    і крила розкрила –
    і Бога зустріла:
    "У мене є Ти,
    а всі інші світи
    я скоро сходила…
    Я хворо сходила…"

    2 травня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | " "Усім тобі завдячую, любове...", стор. 250"


  41. України Сокор - [ 2019.09.02 20:17 ]
    Українська осінь

    На деревах жевріє вже осінь,
    Різнобарвні надів кольори.
    Між дерев проглядається просинь,
    Крізь тумани і сірі хмари.

    У вирій вже відлетіли,
    Бусли, ластівки і шпаки.
    І в Бабине літо злетіли,
    На павутинні малі павуки.

    Вітер холодний й вологий,
    Колихнув листопад на траву
    І постеливши стежки і дороги,
    Мягку і барвисту листву.

    Все осінні холдні тумани,
    Спада на дерева росу,
    Ніби дощик гілками стікає,
    На пожовклу полеглу траву.

    Морозець закрався під іній,
    Застелив осінню красу.
    Та промінь сонячний ранній,
    Розтопив на іскристу росу.

    Ходить осінь по долам і полю,
    Різнобарвив сади і ліси.
    Нагулявшись вдосталь, у волю,
    Відпочива під ковдрою зими.
    2019.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. України Сокор - [ 2019.08.30 17:10 ]
    Ми — діти Божі

    Мене кличуть: Раб божий!
    Чому так кличуть? Пора знать!
    Хіба батько сина зможе,
    Рабом-невільником назвать.

    Раб невільний. Що ж він має?
    Він не належить сам собі.
    Господар волю підкоряє,
    І як товар, продає рабів.

    Бог створив людину Божу
    І назвав: Мої сини.
    І в молитвах назвіть тоже,
    Божі діти, Його сини.

    До Бога я всігда звернуся,
    Моя молитва - Отче наш.
    І я Бога не боюся,
    Бо Він любов, Отець наш.

    Бог- Отець нас оберігає,
    Світлом Сонця дає життя,
    Дощем Землю напуває
    І благодаті Його нема кінця.

    Я в молитві, Славлю Бога,
    Земним шляхом до Нього йду.
    В знак любові, до Його порога,
    З покірним серцем я прийду.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.11 01:17 ]
    Муки розлуки
    Пливуть по небу темні рядна,
    Немов химерії старі.
    А туга давить так нещадно,
    В розлуці день іде за рік.

    Здається, все віддав би нині,
    Аби сягнуть віддалеки –
    До ніжної твоєї тіні
    Легеньким доторком руки.

    І місяць плаче від одчаю.
    Як сльози – зорі – із лиця!
    Чого ж ти, доле, розлучаєш
    Твої закохані серця?!

    10 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  46. України Сокор - [ 2019.07.21 19:38 ]
    Доля людського Роду.
    Боже, Словом ти створивши світ
    І Словом - дав життя живому.
    Плідність дав від Роду в Рід,
    Щоб відновлялися самі собою.

    Ти Словом в світі все назвав,
    Родам і людям дав наймення.
    Заповіт Ти в душі засівав,
    На життя і на вічне спасіння.

    Ти мову людям різну дав,
    Як суть життя людського роду.
    Чи серцем люд Тебе пізнав,
    Чи розуміє він Твою природу?

    Звуть Тебе на всі лади,
    З молитвами шляхи ведуть до Тебе.
    Та кожний хоче Твоє “рядно” тягти,
    Твою милість вимолить для себе.

    Божий лад снується по Землі,
    Все для всіх у рівній долі.
    Чому ж блукаєте в туманній-імлі,
    І живете, ніби звірі в полі?

    І невидно - ні початку, ні кінця
    В тяжкій людській долі.
    Єднайте люди свої серця
    І буде вдосталь Хліба і Солі.

    Хай квітне, Божий Заповіт
    В душі й серцях людського Роду
    І пам'ять про пращурівський рід -
    На безсмертя земного Роду.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Деркач - [ 2019.07.18 18:21 ]
    Сугестії буття
    Існує все і водночас.
    Буває,
    що і така ідея нас
    єднає.

    І помічаємо у мить
    єдину
    і те, що радує і злить
    людину.

    Та пояснити не дано
    нікому,
    чому у небо, все одно –
    додому.

    Надію май на тятиву
    і парус,
    але останнє рандеву –
    у хаос.

    Усе, що є іще у тій
    безодні,
    несповідиме як путі
    Господні.

    Як на війні не довіряй
    нікому,
    хоча і є путі у рай
    святому .

    Усе обіцяне гряде
    у небі,
    але ніколи і ніде
    для тебе.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  49. України Сокор - [ 2019.07.16 19:16 ]
    Метаморфози.
    Зібрались звірі на поляні
    І миші, змії і птахи.
    Бо царі-леви нахальні,
    Ненажерливі й лихі.

    Царем звірів кожний хоче,
    Бо у корита благодать.
    Півсотні вже себе морочать
    І конче хочуть царювать.

    А лисичка нишком-тишком,
    Кота в мішечку принесла.
    На пеньочку стала з нишком
    І мова річкою пливла.

    Звірі зразу шепотілись,
    Стали думать і гадать.
    Щоб раптом, ми не помилились!
    Що царьком кота обрать?

    А лисички мова ллється:
    Кота ви знаєте давно,
    Він Пан Коцький часто зветься,
    А Леопольдом - звуть в кіно.

    Він лагідно мурличить,
    Уміє вухоньки ласкать.
    І котом в народі кличуть,
    Що ключик може підібрать.

    Звірі бачать - котик хватський,
    Не будем довго міркувать.
    Хай Леопольд, він же Пан Коцький,
    Буде нами царювать.

    Тільки буря щойно вщухла,
    Цар-котик ставши міркувать.
    Почисавши лапкою вуха,
    Потрібно все кругом мінять.

    Котик з радості мяукав,
    Собі подібних підібрав.
    Щоб сподобатись звірюшком,
    Бувалим лички став лишать.

    Ходить лісом, скрізь глаголить,
    Ніби роль його в кіно.
    Котик гарно мишки ловить.
    Все так є, як і було.
    Липень 2019.






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   30