ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.09.17 09:25 ]
    Архів
    У чорній книжці сатанинській,
    у чорних списках демонів
    … я знайшов Твоє святе ім’я.
    Не стерлись літери латинські,
    у підземельній темені
    нарешті все вже розумію я.

    Архів одкрився надто щедро,
    бо він був розташований
    … десь углиб не на одне життя.
    Ліг, мов асфальт, на кілометри
    папір відретушований
    не разом з Тим, що розумію я.

    Детальні тексти, де де-факто
    Суб’єкт мого дослідження
    … є однаково Святим і Тим,
    Хто насилає катаракту
    та інші упослідження
    на тих, хто не погоджується з Ним.

    Стає безБожною людина
    і повертає ідолів
    … у той час, як Бог не знано з ким.
    Назветься Другою дитина
    і після довгих вишколів
    воскресне, не погоджуючись з Ним.

    Подай Господь, щоб та Істота
    була з людей, не з демонів –
    … щоб щодня був Нею кожен з нас.
    Людина віритиме вко́тре,
    бодай з свойого племені
    був Той, Кого б любили без прикрас.

    8 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 76"


  2. М Менянин - [ 2020.09.15 22:45 ]
    Прощание
    1.
    Уже не гость средь вас, но зритель –
    Отца желанная обитель.
    Прощаю все, о чем просили,
    в погибель кто – закон здесь в силе.
    2.
    Уже могу сказать приятель
    что ближе всех всегда Создатель.
    Прощаю, кто оставил мало
    того, что мне принадлежало.
    3.
    Уже послушай дольний житель:
    милее всех Христос-Спаситель.
    Прощаю скудности сочувствий
    и лицемерие напутствий.
    4.
    Уже восходит солнце Света
    приму душой и сердцем Это.
    Прощаю занятость привычным,
    заняться следует первичным.
    5.
    Уже любовь Отца священна
    утешит душу совершенно.
    Прощаю минимум любви я,
    внимала мне Сама, Мария.

    13.09.2020г. по Р.Х. Чернигов.

    P.S.
    И от души моей рекут уста:
    прости, мил человек, ради Христа,
    оставь обид и прочие долги,
    да Божий свет по жизни береги.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.01 06:02 ]
    Таїна
    Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
    Таїна причаїлась в очах.
    Я жадаю твого поцілунку,
    Огортаю крильми, наче птах.

    І злітаю увись і співаю -
    Всі думки - лиш про тебе одну...
    До небесного втрапив я раю,
    Мов твою розгадав таїну.

    Ти покличеш мене на світанні,
    Як ранкова засяє зоря.
    Заквітує взаємне кохання,
    Океани осяє й моря.

    Я не бачив такого ніколи
    Наяву і у мареннях-снах.
    Як буяє у серці й довкола,
    Наче молодість, вічна весна.

    В несказанному цьому величчі -
    Таїна дивовижна снаги.
    Знову врода цвіте на обличчях,
    Наче ми - всемогутні Боги.

    І немовби незвідана сила
    Нам нові відкриває світи...
    І підносить, неначе на крилах,
    У святі небеса доброти.

    Доброти, і любові, і щастя -
    Просвітління зорить таїна.
    І веде крізь облуди й напасті
    До взаємин прекрасних вона.

    1 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  4. Ігор Шоха - [ 2020.08.31 21:24 ]
    .Спостереження
    І
    За Біблією, слово – меч
    і від лукавих – оборона
    устами Бога і предтеч,
    ім'ям небесного закону.
    Так ойкумена береже
    свій образ у своєму краї,
    де слово зайве і чуже
    до вух Його не досягає.
    У ньому сила і краса
    молитви мовою живою...
    не заяложене юрбою,
    воно являє чудеса,
    коли почують небеса
    думки, озвучені тобою.
    ІІ
    Минають ери і світи,
    царі, імперії, моголи,
    та залишається навколо
    усе, чим є і будеш ти,
    і не розсіється ніколи
    живе інформаційне поле
    твоєї волі і мети.

    ІІІ
    Ми українці... не манкурти...
    Ми сущі як і має бути...
    багаті мовою, не злі,
    поволі ідемо у люди,
    великі люди... і малі...
    щезають голі королі,
    а мова проникає всюди,
    тому її бояться юди
    і уникають москалі...
    ....................................
    тому Московії не буде
    ні в Україні, ні в імлі,
    а «будуть люди на землі...»

    08.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.08.14 10:28 ]
    Хресний хід
    Біле каміння
    у синьому небі –
    Софія стара,
    золота собою.
    В сонячнім тлінні
    майнули молебні –
    ликів священних
    мара над тобою.
    Ликів мара
    святата над тобою.

    Біле братерство
    хвильнуло за браму –
    новітній Христос
    во житті – між ними.
    Маючи серце
    покинути маму –
    ді́лить по-братськи
    свій торс на частини.
    Жертвує торс,
    хрестячи́ на частини.

    Тіло – в’язниця.
    Артерії – пута.
    Каторга серця.
    Каторга серця.
    Сі́м’я поститься.
    Душа ж розкута.
    Віра смішить.
    Софія сміється.

    26-27 березня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 40"


  6. М Менянин - [ 2020.08.13 00:01 ]
    Взрослому
    1.
    Как хочется к груди Отца прижаться.
    почувствовать тепло всемощных рук,
    как хочется в любви Ему признаться
    и в унисон сердец услышать стук.
    2.
    Ты мое Все, Христос с Тобой явил Ся,
    душа поет псалмы как Вас люблю.
    Для дел я в дольнем мире появился
    со мною Отче будь, Тебя молю.
    3.
    Молитва краткая, Отец лелея,
    на зов спешит, шлет дар – Дух Свят – из уст
    и сын прильнув, я Твой речет лалая*,
    касаясь нежно самых тонких чувств.
    4
    Волнами нежность нас с Отцом накрыла
    и есть здесь Все, и время восприять.
    Любовь Отца мне к жизни путь открыла,
    смогу ль познать от Бога благодать?
    5.
    За шансом шанс дает тому случиться
    Отец Небесный, все желая дать:
    припасть и пить, и досыта напиться,
    дерзать, творить, угодным Богу стать!

    P.S.
    В Свой Праздник к нам Отец заходит
    Создатель и Спаситель на роду.
    Седьмое августа подходит**
    в очередном оставшихся году.
    30.03,2020,02:02.

    * осознанное звукопроизношение активной речи ребенка после
    периода лепета, дополняемое еще не освоенным – обычно возраст
    около 5 лет – время завершения нежного периода лалания
    (санскр.);
    ** этот или иной день в году, т.е. каждый может избрать этот день
    (не дату как у пророков) Праздником в честь Отца Небесного и
    ежегодно в дополнение к ежедневному общению – молитве –
    праздновать, пребывая в Любви Отчей.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  7. М Менянин - [ 2020.08.10 17:07 ]
    Кращим людям Землі
    1
    До сліз люблю вас добрі люди,
    котрі зустрілись на Землі.
    Душа вас пам’ятати буде,
    нестимуть в сім’ї журавлі.
    2
    Хто втішне слово мовив вчасно,
    смиренно жити заповів,
    хто вірив що життя прекрасне,
    підтримав в скруті, взяв, провів.
    3
    Хто з вірними Отця і Сина
    свята проводив і в труді,
    в кого з Отцем душа єдина
    і вівця в Сина череді.
    4
    Хто помоливсь хоч раз за мене,
    хто теплим поглядом зігрів,
    хто довіряв своє таємне,
    хто праведність свою довів.
    5
    Хто сповідає славу Богу
    і нині, прісно й повсякчас,
    одній душі обрав дорогу,
    а дві* душі – то не для нас.

    27.07.2020р. по Р.Х. Чернігов, Святе.

    * двоедушие – совмещение в человеке истины и лжи, и проявляет он эти качества по выгоде и настроению как нравственно не определившийся. Пример – янычары – хоть и крещенные, а нехристи.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.07.08 08:58 ]
    Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!..
    Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
    П’ять пальців по руці – це все, що є.
    Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
    трудись, людино, бо ж не все – твоє.

    На всі віки, на всі премногі літа
    молитву калібруєш позалад.
    Повір у себе! І не будеш бита
    сама собою ж – не ввійшовши в Ад.

    Тепер про Ад. Він тут, між нас, безвірих.
    На що́глах тих, що хрест чи сонця сяй,
    не зосередь, людино, Бога-Звіра,
    а май любов свою і серце май.

    24 липня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 222"


  9. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.02 13:32 ]
    ***
    Хто слова породив,
    І що це за диво:
    Чому слово "матуся"
    Сяє грайливо?

    Доброусмішка світла
    На обличчі від "тато",
    І серденько сміється
    Золотистокрилато.

    Слово "брат" і "сестра" -
    Найясніші у світі:
    І дитинства всміхаються
    Сонячні миті.

    І солодке та стишенне
    Слово "коханний" -
    Веселкове барвистя,
    Різноцвіття жадане.

    Оберемок проміння
    Пригорну до душі:
    Слово ніжне "синочок"
    Світлом лльється в тиші.

    Хто й коли, невідомо,
    Створив ці слова,
    Але сила у них
    Надзвичайна, жива.

    Ясне "дякую" птахою
    В небо здійметься,
    І почуєш серденьком
    Як Всесвіт озветься....



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  10. Олексій Могиленко - [ 2020.07.01 06:44 ]
    Подяка і хвала Христу(переклад)
    Я вдячна ,Господи ,Тобі за хліб,
    Я вдячна ,Господи,Тобі за сіль.
    Я дякую ,що бачу білий світ,
    За перемогу дивну на хресті.

    Приспів:Подяку і хвалу Тобі,Христе,несу завжди.
    Подяка і хвала!Зітреш мої всі сльози Ти.
    Подяка і хвала!Гріхів темрява щезла вмить.
    Подяка і хвала!З Тобою ,Боже,легко жить.

    Я дякую,що Ти зійшов з небес,
    Страждав,помер і в третій день воскрес.
    Мене спасла Твоя пречиста кров,
    Свята любов,лише свята любов.

    Ти щастя ,Господи,один даєш
    І на руках Своїх мене несеш.
    Ти -шлях і світло мойого життя,
    Мене веди ,бо я ж Твоє дитя.

    Вера Кушнир.
    .Благодарю Тебя, Господь, за хлеб
    Благодарю Тебя, Господь, за соль
    Благодарю Тебя, что вижу свет
    Благодарю Тебя за подвиг Твой

    Благодарение… я приношу Тебе, Христос
    Благодарение… Ты обещал: не будет слез
    Благодарение… тьма отступила далеко
    Благодарение… с Тобою мне всегда легко

    2. Благодарю, что Сына в мир послал
    Благодарю, что за грехи страдал
    Благодарю, что спас в Его крови
    Благодарю за дар Святой Любви

    3. Благодарю, что счастье мне даешь
    Что часто на руках меня несешь
    Чтоб не упасть мне на моем пути
    Лишь за Собой меня, мой Бог, веди

    27.06.2020






    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.06.27 08:02 ]
    На все свій час…
    "На все свій час."
    Так мовить Той, Хто Вічність.
    Але всяк раз
    існує Потойбічність.

    5 березня 2005 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 13"


  12. Тарас Ніхто - [ 2020.06.22 11:43 ]
    Кожного
    Кому не страшно зранку проспати?

    Кому не страшно пропустити машину?

    Кому не страшно сказати?

    Я тебе люблю

    Я твоя людина

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.06.08 07:55 ]
    Світ, який освятити слід
    Не стоятиме більш на заваді
    ця невинна блакить небес.
    Я підозрюю світ у зраді –
    і качаю-качаю свій прес.

    Я кохатиму тільки сильних
    і безстрашних твоїх дітей.
    Світе мій, ти не любиш – вільних,
    так, як я, – випадкових гостей.

    Скориставшись з мого благочестя,
    ти й надалі пасеш мене,
    щоб не Божим було пришестя,
    а таким, що формальне мине.

    Я тобі все одно не скорюся –
    утечу на рекорди – в спорт,
    відокремлюся, відчахнуся,
    світ, мов м’ячик, візьму на корт.

    Буду гратися й гратися з світом,
    раптом з космосу гляну вниз –
    і твоїм жалюгідним дітям
    надішлю за сюрпризом сюрприз.

    Синє сонце, червоні дерева,
    сніг – улітку, а взимку – дощ,
    смерть – від щастя, життя – рожеве,
    кожній вірі – священну мощ.

    Бо в моїх ти руках, о світе!
    Хай принадиш одно́го злом,
    інший – знатиме, що зробити,
    бо помолиться перед сном.

    12 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 120"


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.06.07 19:43 ]
    Ясніє ніч від аури собору...
    Ясніє ніч від аури собору.
    Три ластівки обмилували хрест.
    Стою на паперті, тягнуся знизу – вгору,
    присвячуючи Богу кожен жест.

    У парі з вітром є́ден я на світі.
    Мій шовк бринів, коли сюди я мчав.
    Природа прагне, щоб цієї миті
    мій Бог мене зі мною повінчав.

    Набігло хмар з позаземних окраїн.
    Ударив грім, бо я не так хрещусь.
    Але якщо я сам собі хазяїн, –
    ніким, крім Бога, більш не спокушусь.

    Тепер я вірний, і собі не зраджу,
    бо я у шлюбі з Духом у собі,
    Який почув мене й до мене каже:
    "Збудуй собор за містом, на горбі".

    16 вересня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 119–120"


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.05 01:36 ]
    Одкровення
    Люба, люба, днів печальних
    Скільки ще лишилось нам?
    Небо саваном прощальним
    Вкрите. Хмарам і дощам

    День за днем немає ліку.
    Ніби траур одягла
    Вся природа – свійська й дика,
    Сонце вдень ковтнула мла.

    Дні минулися розмаю,
    Темна смуга вкрила все.
    І печаль врожай збирає
    І хвороби нам несе.

    Ну й часи настали нині,
    Зло розлите, наче ртуть.
    Чорний світ на карантині,
    Всі в намордниках ідуть.

    Один одного бояться,
    І сахаються убік.
    Хай же візьме того трясця,
    Хто життя на пекло спік.

    Хто позбавив людство свята
    І на горі заробля.
    Упирів отих багатих
    Проковтне нехай земля.

    І нехай навколо тебе
    Знову щастя зацвіте.
    І повернеться на небо
    Знову сонце золоте.

    На красу ясну земную
    Ллється знов живильний душ.
    Нас любов лише рятує,
    І шляхетність наших душ!!!

    4 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.05.26 09:56 ]
    Люди псуються…
    Люди псуються. Годинники – теж.
    Стрілка мінливо погрожує.
    Гинуть легенди, стрибаючи з веж
    в прірвища новопороджені.

    Тільки Тебе я несу крізь думки,
    вірю у Тебе єдиного,
    Дух відмикає старезні замки
    і досвятковує тризною.

    Плаха Поетові – вся з молито́в,
    вся вперемі́ж із прокляттями.
    Римою ллється неміряна кров,
    склавшись ясни́ми бага́ттями!

    Йди поза час, Боже праведний мій,
    йди, обминай нерозкаяних.
    Сло́ва подай мені, думку – навій,
    вируч свідомість з окраїни.

    19 квітня 2001 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 17"


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.25 03:17 ]
    Закон небес
    Цвіт осипається бузку,
    Минає час весни розмаю.
    Та маю віру я таку:
    Кохання не перецвітає.

    Воно, мов дерево оте,
    Пустило корені у гаю.
    І буйно зеленню цвіте,
    І цвіт його не опадає.

    А восени воно горить,
    Вкриваючи багрянцем віти.
    Збагачує небес блакить
    Чарівним золотавим цвітом.

    І взимку теж воно живе,
    Мов жовтий цвіт життя закон це –
    Світило бачимо нове –
    Коли народжується сонце.

    Бо істина в нім - золота –
    У небокраї цім привітнім.
    Кохання – не перецвіта,
    А вічно людству сонцем квітне.

    24 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.05.17 09:01 ]
    Дияволу
    Ти – знавісні́ле вогнище вгоріле,
    покинуте розбійниками в лісі!
    Ти – дика рись, розідрана в двобою
    з Архангелом, Якому вічно жити.
    Ти – хворий хід пустелі на долину,
    яка цвіте на знак твого безпліддя!
    Ти – чортів ріг, загублений в Різдво
    в околицях монастиря мого.
    Ти блимаєш смолою й скаженієш,
    коли тобою нехтують герої.
    Ти – на добро лише іржава клямка
    і зух сухих озлоблених очиць.
    Ти – грець спустошення й невиліковна тризна
    на власному могильнику щодень.
    Ти – тільки тут, де суєта і блуд.
    А на́с гріхи ведуть на Божий Суд.

    25 серпня 2000 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 164"


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.15 21:01 ]
    Зелена борода
    А сад навколо зеленню заллятий,
    Трава густа зросла, неначе ліс.
    Немов нема кому вже доглядати,
    І він увесь неголений заріс.

    Зелена борода укрила щоки,
    Ступає по м`яких щоках нога.
    Ввійду у ту гущавину високу,
    По пояс де-не-де вона сяга.

    І хочеться зариться з головою,
    І поглядом пірнути в небеса…
    Коханая, чому ти не зі мною?!
    Ми б тішились удвох… Яка краса!

    Поглянь у тім саду бузкові очі,
    Волосся із черемхи кличе в схов.
    Усе навкруг буя, кохання хоче,
    Цвіте і пахне ніжністю любов.

    15 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.05.14 08:23 ]
    Рим
    Де той Рим був?
    У ті ще часи!
    Варварами стоптаний.
    Нам, українцям і німцям не потрібний.
    А імена! А силуети!
    Звідки ми є собою?
    Рим нам рідний!
    Він тут –
    у самих наших карих очах –
    адріатична норма!
    Рим тут – перемога Константинополя!
    Рим тут – остаточний жах!
    Як "наша" американська картопля!
    І тепер спитаємо, куди дійде релігія?
    Невже в іслам?
    Але нам (допишу і не сховаюсь)
    так необхідна своя висвячена,
    мощами вкладена височина́!
    Перемога православ’я у Римі!
    Бо Рим вирвав християнське вим’я!
    Бо Рим став – і стоїть!
    А Константинополь – завойований.
    І тільки Київ його бере.

    25 квітня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 4–5"


  21. Олександр Козинець - [ 2020.05.13 18:49 ]
    ***
    А скільки ще осені нам подарують зим,
    Скільки у нас ювілеїв славетних буде?
    Спілкуюся з небом, щедро лікуюся ним,
    Несу його іншим поміж рядками в люди.

    Скільки ще буде озвучено тихих молитв
    З надією на любов, милосердя Всевишнього?
    Рідко хто пише про душу та як їй болить,
    Як міліє вода й зростають червиві вишні.

    Мабуть, не всі дочитають цей вірш до кінця,
    Мотивуючи вибір недосконалими римами.
    Скільки нам весен – залежить від Сина й Творця.
    Та нашого серця, готового йти за ними.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Губерначук - [ 2020.04.24 07:19 ]
    Я відчув подих Святого Духа…
    Я відчув подих Святого Духа,
    Він сказав: "А-а…" жіночим голосом.
    Видно, й на старуху бува проруха.
    Я ожив ледь певним способом.
    Пелюстки облетять к' маю.
    Листячко пожовкне к' осені.
    Плід свій (коробочку)
    вже руками займаю.
    Тільки ще не час.
    Ми ще не опоросені…

    За тим голосом почутим і піду…

    13 квітня 2004 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 25"


  23. Сергій Губерначук - [ 2020.04.23 08:24 ]
    Віра
    Той, хто без віри існував –
    йдучи на смерть – усе ж повірив.
    Нехай молитви він не знав,
    але в той ранок суто сірий,
    коли займалася зоря
    для всіх на світі й не для нього,
    коли забув своє ім’я, –
    він ліг по-під десницю Бога –
    і очі матері зустрів,
    і "Отченаш" її далекий
    його крізь землю провалив
    й ураз підніс в небесний клекіт!
    … – Ти прощений, – його спинив
    таємний голос конвоїра.
    Без щонайменшої вини
    син осягнув, що значить – Віра!

    8 лютого 2001 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 161"


  24. Сергій Губерначук - [ 2020.04.22 08:18 ]
    Отченаш
    Золотом пишеться Боже ім’я
    і промовляється золотовусто.
    Біль відспівала всенощна сім’я,
    ранок надходить – і в храмі препусто.

    Срібними ризами блиснув ключник
    крізь випадково прочинену браму.
    Гупнули двері, й останній нічник
    згас угорі у вікні над хора́ми.

    Вітер по сивих деревах пробіг,
    снігом скропивши сухий понеділок,
    й десь поміж бань обминути не зміг
    бронзові дзвоники й море сопілок.

    Звуки бриніли, як мій "Отченаш"
    у монастирській зимовій альтанці.
    І до душі, яка входила в раж,
    ближче за всіх молодій параф’янці.

    Сіла заплакана, біла, як день,
    добра ікона в мій храм запустілий –
    тільки вуста, що лише для пісе́нь,
    разом зі мною одне шепотіли.

    Тихий "амінь" вдячні погляди злив.
    Небо найвище вбирають ці очі.
    З них виглядає небачено див,
    тих, що в молитвах до Тебе, мій Отче!..

    Не починається проза моя,
    бо вже цілується солодко й густо,
    золотом пишеться Боже ім’я
    і промовляється золотовусто.

    5 лютого 1997 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 118"


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.04.20 08:07 ]
    На крівлі сонячного часу…
    На крівлі сонячного часу
    рихтує свій фундамент Дух.
    У храмі тім космічну расу
    сподобить Він, як гряне зух.

    Вона розселиться у Дусі,
    перебере безмежний код,
    аби по фібру, в кожнім русі
    зійти Христом у свій народ.

    Не тільки ж неба, що над світом.
    Є – Мисль, Яка найвищий чин.
    Вона в присязі з Заповітом,
    Якого склад Господь Єдин!

    8 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 156"


  26. Ігор Шоха - [ 2020.04.19 11:21 ]
    Великдень в екзилі
                       І
    Не лунає великодня пісня…
    Публіка – за брамою церков…
    дихаємо сажею Полісся –
    в Україні є запаси дров.
    Запалили капища погани,
    а природа захищає храм,
    у який ідуть парафіяни
    як у пекло Єва та Адам.

    От і насуває Божа кара
    за гріхи великі і малі.
    Братія Московії і Лаври
    величає хана у Кремлі.

                       ІІ
    Ну, а я окроплюю оазу
    у моєму тихому саду.
    Як то файно, що до цього часу
    я не у раю і не в аду.

    Чую рій і Великодню месу...
    бачу у барвінку первоцвіт...
    і мене вітає живопліт,
    де(нехай це буде не для преси)
    маю меркантильні інтереси –
    причащаю душу і живіт.


    19.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (1)


  27. Сергій Губерначук - [ 2020.04.19 08:45 ]
    Яйце пасхальне…
    Яйце пасхальне. Стіл дубовий.
    Світлиця в білім полотні.
    Рушник червоно-чорний при іконі
    з блакитно-жовтим обрієм на склі.

    Яйце пасхальне. Стіл дубовий.
    Напроти жінки – чоловік.
    Любов’ю – почуттям Христовим –
    розписане кохання їх.

    Від чоловіка писанка до жінки
    котилася і падала до рук,
    мов Біблія, гортаючи сторі́нки,
    людською вірою продовжувала рух.

    Служилося в світлиці і волілось.
    На покуть у паски́ зійшло з небес.
    Христос Воскрес, – і свічка загорілась.
    Любове, я … Воістину Воскрес!

    22–23 квітня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 80"


  28. Марія Дем'янюк - [ 2020.04.18 12:25 ]
    Дотик Світла
    Це так просто
    в людині сканувати Небо
    і дивитися в душу
    на відсоток хмарин.
    Це так ясно,
    коли сяєво ллється на тебе,
    огортає і ніжить,
    відчуваєш, що ти не один.
    Це так світло,
    коли вогник вселився в сердечко,
    як ознака довіри -
    пурпурове Пасхальне яєчко,
    променисто молитись
    та щиро благати прощення
    і яскриною Світла
    торкнутись Його Одкровення...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.04.01 10:55 ]
    Мудрість
    "Так буде з кожним,
    хто знатиме ознаку
    віддаленості від власної хати
    знаку Сонця, значень Сиріуса,
    невизначеності гомо космосікуму…" –
    сказав би я,
    коли б не Ти.

    12,15 серпня 1991 р., Запоріжжя


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 52"


  30. Петро Дем'янчук - [ 2020.03.15 08:24 ]
    ВАРТІСТЬ
    Зустріти щастя первоцвіт
    Така оманлива спокуса
    Його блакитний колорит
    Не писана ніким картина

    Чекає кожного душа
    Моменту істини , польоту
    Відверту лірику пера
    Де ми втрачаємо рівновагу

    Не нами писані пісні
    Яскраві запозичать фарби
    Моменти кращі у житті
    Ніколи не порушать клятви

    Пліч о пліч, вірністю в займи
    Долаючи поточні скрути
    Порадою ціна в ціні
    Ми змушені за все віддати.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  31. Маріанна Галич - [ 2020.03.14 12:05 ]
    Достатньо бути собою
    Я знаю (але це не точно), що є хтось вродливіший за тебе.
    І я точно бачила тих, хто не програв жодного бою,
    Але знаєш ,тобі , як їм старатись не треба.
    Достатньо просто бути собою.

    Ти так ідеально поєднюєш в собі чорне і біле,
    І так професійно граєш з вогнем.
    В бездонному морі твоєї сили
    Я часто ховаюсь від власних проблем.

    Нехай, по-правді в тобі так мало святого,
    І участь мою не назвеш простою
    Всі діаманти і квіти не варті того,
    Як я щодня сміюсь з тобою.
    2020


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.19) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Козинець - [ 2020.03.09 14:28 ]
    ***
    Звідки я знаю? – Та я про це знав завжди́.
    Між короткими вдихами й протяжним видихом,
    Що життя – лабіринт, який огортає дим,
    Щоб не кожен одразу бачив короткі виходи.
    Звідки я знаю, що найбільша чеснота – любов?
    Що нічого ціннішого в небо не візьмеш, крім неї? –
    Колись сам Господь говорив так... Їй Богу!
    У часи, коли квіти усі ще росли над землею.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Сергій Губерначук - [ 2020.03.09 10:44 ]
    Тринадцятий Перґамент
    Візьми Шевченкові томи –
    і плач над ними, плач над ними.
    Шевченком Бога обійми –
    й хрестись хрестами золотими.
    Хай сльози відповідь дають
    на все пригноблене дитинство,
    на те, як зміцнювалась лють
    і поставало українство.
    Чи Бог нас плакати навчив?
    Чи Бог нас до тюрми спровадив?
    Невже Шевченка Бог убив?
    Хто дав Шевченку стільки правди?
    Чом правда ця – бравад томи,
    і плач над ними, плач над ними!
    Ісус, Тарас, конкретні ми
    були здебільшого сумними?
    Чи, може, діти сатани
    пристерегли́ колись Ісуса?
    Чи запобігли б тим вони
    Шевченку кожному чи Стусу?
    Ось повна людством є земля.
    Воно будує власне право.
    Воно росте, а з ним – і я.
    Воно – карає. Я – караю.
    Якщо моєї думки слід
    порушує його закони,
    знаходять Бога – і привіт!
    Так роблять з Бога – забобони.
    Шевченко Бога був знайшов,
    коли у ньому сумнівався?
    а, може, Бог – це злість і жовч,
    в яких Тарас перестарався?
    Хто у Шевченкові бродив,
    коли поет любився з нами,
    коли повідав стільки див,
    перекотивши світ піснями?
    Ісус багато що сказав,
    але Його почули мало.
    Той, хто Його маленьким знав,
    у Біблії попав в опалу.
    Так само, вирісши, Тарас
    став на Голгофі над панами,
    щоб кожен з них казав в свій час:
    Його "повісили меж нами".

    21 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 61–62"


  34. Марґо Ґейко - [ 2020.03.07 22:50 ]
    Гостя
    Свою роботу виповнить вона,
    Чуже привласнить – правил не порушить.
    Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
    Чи здути квіт до Божого вікна.

    Старухою в атла́сному пальто,
    Коханкою, що сяде на коліно,
    Впливе вона і дихатиме тліном,
    Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.

    Вуста її шепочуть імена,
    Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
    Кому пора постукати у груди.
    Цей стукіт ще нікого не минав.

    Дай Бог, щоб обізналась і пішла
    До тих, які чекають. Так буває.
    Щоправда, не з вином і короваєм,
    А з втомою упоперек чола.

    У всіх вона одна, але своя:
    Стара і добра, юна і сувора,
    Як схоче, буде подругою ворог –
    По-різному поводиться змія.

    Запрошуй, не запрошуй, прийде час
    До кожного забігти на гостину.
    Хоч коси після того і ростимуть,
    А губи вже навіки замовчать.



    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (3)


  35. Сергій Губерначук - [ 2020.03.04 10:23 ]
    Гірський кришталь
    Гірський кришталь
    утворений зі сліз Богів.
    Святковий посуд
    зроблено з гірського кришталю.
    Добірне товариство їсть і п’є
    у свято з посуду,
    яке з гірського кришталю,
    що був утворений зі сліз Богів.

    Ось починає плакати один,
    надпивши Божих сліз.
    Ось інший банку кришталеву
    вниз зроняє.
    Ось ти встаєш з-за столу
    і говориш так:
    "Ви глумите у свято Божий скарб,
    надпивши Божих сліз!.."

    Один за о́дним
    гості посуд добивають,
    підводяться по черзі
    і говорять так:
    "Ми глумимо у свято Божий скарб,
    надпивши Божих сліз!.. –
    а як інакше?!.
    Якби Боги раділи – ми б не били!.."

    З’являються Боги,
    винищують добірне товариство.
    Знов розліта́ються по різні скелі
    й плачуть.
    А той гірський кришталь,
    утворений зі сліз таких,
    іде на посуд за́вжди
    й швидко б’ється.

    До чого притча ця?
    Не всім відомо, ма́буть,
    що люди і Боги
    святкують зовсім різне.

    3 грудня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 60–61"


  36. Сергій Губерначук - [ 2020.03.03 09:25 ]
    Третій Перґамент
    У глухому куті
    на колінах
    на солі
    перший день
    другий день
    ледве стоїш,
    сіль пропалює шкіру,
    проїдає мозо́лі,
    не молися так довго,
    знущання облиш.

    Мудро писана правда,
    але немовлята –
    вовченята нена́вчені
    хижі й сліпі,
    довго ссуть молоко,
    мов бояться не ссати, –
    і тремтять
    у кутку
    на колінах
    тупі.

    Поки світу не знаєш,
    то линеш до Бога,
    до ікони, яку за копійку купив.
    Спробуй сам, розмалюй
    підошва́ми дорогу,
    ту,
    якою Ісус на Голгофу ходив.

    21 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2) | " "Перґаменти", стор. 20"


  37. Маріанна Галич - [ 2020.02.27 14:38 ]
    Правда знає
    Правда знає, що має право бути почутою,
    Непомітно покине катакомби душі...
    Вона, мов птах, не судилось їм бути прикутими,
    Полетить , хоч як в собі не души.

    Полетить і не страшні тортури,
    В ній бо істина, а вона свята,
    Як художник, що пише з натури -
    Донести людям - така їх кінцева мета.
    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.19) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Коментарі: (2)


  38. Маріанна Галич - [ 2020.02.26 14:58 ]
    Десь є
    Ніхто не зможе стати тобою,
    Але й не треба, бо ти десь є...
    Ти в морі, повітрі, ти в кожному слові,
    І все, що в мені - усе твоє.

    Я помічаю інколи схожі очі,
    Я чую інколи схожий сміх,
    Тримаю в собі безжальні серпневі ночі,
    Тримаю злість і це мій смертельний гріх.

    Тепер мої сльози - глибоке море,
    І як же втомилась у собі його нести...
    Смерть невблаганна, її не розчулює горе,
    Напевно, вона не знала, що ти не мав права піти.
    2016


    Рейтинги: Народний 5 (5.19) | "Майстерень" 5 (5.13)
    Прокоментувати:


  39. Владимир Лесник - [ 2020.02.26 05:19 ]
    Наш мир
    Что же происходит с этим миром?
    Я каждый день понять пытаюсь...
    А люди это видеть не хотят, мундиром прикрываясь,
    И каждый раз я в стену ложного непонимания врезаюсь...

    О чем же мне вам тут и говорить?
    Ведь люди уже себя не уважают,
    И могут только детей своих к этой бездне подводить,
    В которой те не понятно кем и вырастают...



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Марія Дем'янюк - [ 2020.02.17 14:36 ]
    ***
    І Небовиду Церква...Зоресвічі...
    І сам Господь вдивляється у вічі
    Й питає тихо: де ти був?
    І шепотітимеш: Не знав. Блукав. Забув.

    І перли покаяння на долівку.
    Єпитрахиль убереже голівку.
    Жадане світло омиває лиця -
    Постукали до Божої Світлиці.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (8)


  41. Сергій Губерначук - [ 2020.02.15 08:11 ]
    На повсякчас
    Ти врятуй нас, Господи!
    Розклади́ на ро́зклади!
    О, Ісусе Христосе Божий!
    Стережи нас миті кожної!
    Зарахуй нам кожну хвилину!
    Подаруй нам кожну годину!
    Кожен день
    хай додасть пісень!
    Хай кожного місяця
    сонцем щастя виситься!
    Кожен рік!
    Цілий вік!
    Слава Тобі, Господи,
    за священні ро́зклади!
    За духовний наш багаж –
    хвала Тобі, Боже наш!
    Хвала як Отцю і Сину
    з нас за ціле й за частину!
    За життя й за землю пухом
    хвала скрізь Святому Духу!
    Слава хай воскресне
    анґелам небесним
    невідомим, звісним
    і нині, і прісно!
    І на ві́ки вічні
    слава всім незвичним!

    3 вересня 2004 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 13"


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.02.14 08:46 ]
    Шостий Перґамент
    Поклонюся Місяцеві, Сонцю і Зорям небесним,
    од Кого Земля не віддільна.

    Я лину у ветхі часи,
    коли не було заповітів.

    Поки не знали Тебе, Господи,
    жертви приносили Їм.

    І жертви, жорстокі так само,
    чому Ти приймаєш од нас?

    Мене закида́ли камінням у середині віків,
    а я поклоняюся Місяцеві, Сонцю, і Зорям зараз.

    Тому що у жертвах своїх Ви – Боги,
    Ви не віддільні завжди.

    А ми, мазохісти Ваші,
    любимо біль великий.

    Беру всі епіґрафи з Біблії,
    наводжу траґедій цитати.

    Місяцю, Сонце, Зорі небесні!
    Невже Ви старші од Господа?

    Не лишиться жертв на Землі,
    аби Господинею Вашою бути Їй.

    Учора останнього хлопчика Земля віддала в монахи,
    він до дівчаток байдужий.

    5 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 33–34"


  43. Сергій Губерначук - [ 2020.02.12 09:14 ]
    Дев’ятий Перґамент
    І що́ розм’якшить серце кожне?
    Що при Мериві було – не згадає ніхто?
    А залякані – ми.

    Я один, хто осмілився
    перед гнівом Твоїм.
    Бо дорогий Ти мені,
    аби мовчати перед Тобою.

    Вийду з отари я,
    з-під руки Твоєї –
    перед очі Твої високі
    і молитимуся за всіх,
    і проситиму за кожного.

    Не можеш ненавидіти Ти,
    бо любов є Бог.
    Що́ гнів Твій, коли відпочинок є,
    і місце відпочинку – рай?
    Бо в пеклі я.

    Що спроби мої не проти Тебе – знаєш Ти.
    Не одним би був – так іншим.
    Адже залежу я від доріг моїх.
    Але вийшов один я,
    і не за себе, Господи.

    Бо в чистилищі Твоєму – порожнеча.
    Бо пекло – на одного мене менше.
    Бо рай Твій – на одного мене бідніший.
    Бо Ти – на одного мене багатший.
    І прошу я, Господи, – не за себе.

    Я, хто скорений завжди
    непорушною присягою Твоєю, –
    молитимуся тільки,
    щоб виходили з отари Твоєї
    перед очі Твої, Господи!

    Назбирається їх –
    і скажеш тоді?

    30 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 48–49"


  44. Сергій Губерначук - [ 2020.02.11 10:20 ]
    Восьмий Перґамент
    Чи мудре слово те?
    Чи не мудре слово те?
    А я́к сказано воно,
    коли мудрість у хаті давно?
    А прине́сене слово те.

    Що́ я сиджу тут і слухаю тебе?
    Я́к зайшов ти крізь двері замкнені?
    Куди покласти спати сон твій,
    щоб тільки мовчав ти, коли мудрість пильнує мене?
    Дома я.

    Що́ значать новини твої,
    смерть довкола?
    Що́ значать вісті суєтні,
    весілля земне?
    Чи не тут мудрість моя?

    А ти бачив, я́к сонце гріє нас?
    Бачив ти, що звідусіль воно досягає?
    І мудрість нашу не говори.
    Ось вона ним любується.
    Бо й любо йому.

    30 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 46"


  45. Сергій Губерначук - [ 2020.02.03 06:58 ]
    В оплаканих межах
    Зупинилися дні.
    Ночей не суть.
    У двері балкону вітри не дмуть.
    Мир замуровано ще за війни
    в цинкових межах твоєї труни.

    А не вийде струни
    із твоїх стрілянин,
    що завме́рили море в полеглі льони,
    що покаяли сутінь до самих хат
    і прибрали того, хто не був винуват.

    Так прибрав я тебе
    у одежі лляні,
    у долоні черстві клав чички́ вогняні,
    щоб, зусиливши вихор безґлуздих втрат,
    там зустрів ти того, хто не був винуват.

    В териконах піску,
    на завалах кісток
    ви дасте нам урок, що, як завжди, не в строк.
    Єреміє, не плач: – угорі на хресті
    ми напишемо так – що то люди прості.

    Крові смак пригадала і ця земля.
    На таке не поллє води Ілля…

    15 квітня 1992 р., 3 жовтня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 106–107"


  46. Ігор Шоха - [ 2020.01.23 14:20 ]
    Дотики поезії
    Засинаю нічною порою
    під акорди поезій згори.
    І ясні, і прозорі собою,
    не линяють мої кольори.

    Є й ніякі, узяті зі стелі,
    заяложені хною іржі,
    що сіяє у гамі пастелі,
    та нічого не каже душі.

    Є в поезії магія слова.
    Не одного лікує вона
    і заквітчує засоби мови
    як у лузі калину весна.

    А мені усміхається літо.
    Поки сонечко є у зеніті,
    ліра й муза мої заодно.

    Напинаю вітрило на вітрі.
    Як не сяє пейзажна палітра,
    а біліє моє полотно.

    23.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  47. Сергій Губерначук - [ 2020.01.23 14:04 ]
    У духовному спостереженні
    Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
    Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
    Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
    і ти́шею тиш заговорить космічна краса!

    ~ 2005 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 12"


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.01.22 13:59 ]
    П’ятий Перґамент
    Співайте, сини!
    Ваші батьки – орфеї!

    Співайте, сини!
    Бог дозволяє вам!

    Співайте, сини!
    І жінок научайте!

    Співайте, сини!
    Місто чекає від вас!

    Співайте, сини!
    Повернулись євреї!

    Співайте, сини!
    Я нічого за це вам не дам!

    Співайте, сини!
    І навіки прощайте!

    Співайте, сини!
    Фарисеї послухають вас!

    Мовчали вони.
    Грали арфи, цимбали та цитри.

    22 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 27"


  49. Уляна Світанко - [ 2020.01.17 21:14 ]
    * * *
    Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
    Нікому про це не зізнавшись,
    Миритися вкотре не бачу підстав,
    Я думаю так, хтось інакше.

    Уміння прощати - справжнісінький труд:
    Забути слова та образи,
    А нерви киплять, накопичую бруд
    І вибухнуть можу відразу.

    Не слухаєш більше і очі мовчать,
    Знов зла натворили для втечі
    Й стомившись від крику, постійних повчань,
    Збираю поволі всі речі.

    А далі самотність і сто днів жалЮ,
    Й нестерпно байдужа розлука...
    Хто першим вгамує гординю свою?
    Пробачить - це радість чи мука?

    17.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.01.17 18:14 ]
    Господня молитва – Людині
    Людино, Пасхо Золота!
    Яйце, невиїдене Змієм!
    Твій Бог забрів у болота,
    що живляться з Твоїх помиїв!

    Твій Бог з драглистого багна
    простягує останні руки,
    а Ти на крилах з полотна
    ширяєш швидше світла й звуку!

    Твій Бог давно на видноті́,
    зійшов з Небес, ствердів, як камінь.
    То тонеш ти у висоті,
    а я пильную тлінну гавань!

    То гинеш Ти во жертву зла,
    розіп’ята поміж Галактик,
    Ти – Богу смерть розпочала,
    а Бог – живий, бо не фанатик.

    15 квітня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 10"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   31