ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –

Світлана Майя Залізняк
2019.05.25 10:22
Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.

Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?

Тетяна Левицька
2019.05.25 09:52
Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі 
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия  вина,

Віктор Кучерук
2019.05.25 06:41
На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.

Ігор Деркач
2019.05.25 06:30
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.

***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!

Вячеслав Семенко
2019.05.24 19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Анонім Я Саландяк
2019.05.22 18:20
переклав з російської Саландяк

Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить пере

Серго Сокольник
2019.05.22 11:52
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались

Тетяна Левицька
2019.05.22 09:23
Навколішках спокутую провину,
а в чому винна, Боже, в чому ж винна?
Плекала літепло пташиним клекотом.
В'язала спицями з альпаки шалі,
із сонця - китиці, з роси - коралі.
Вкривала маківки сусальним золотом.

Стікала по свічі сльозою в храмі,

Олександр Сушко
2019.05.22 09:03
Тихий київський ранок, гроза відгриміла вночі,
Пахне листом зеленим, людва поспішає на працю...
на Донбасі війна, чорт із кров'ю пече калачі.
Трупи з раю везуть, а води по коліна у шанцях.

Голубіють думки, небеса і широкий Дніпро,
Тополина юга об

Ольга Паучек
2019.05.22 08:53
Будує Лелека гніздо на стовпі,
Сім"ю йому треба створити,..
Гілки тихо падають, падають вниз,
Нема їм за що зачепитись.

Той стовп гордовито і струнко стоїть
Туманами весь оповитий,
Електромережива він захисник

Ігор Деркач
2019.05.22 08:35
Стихає «Отче наш...» у хороводі націй.
І не байдуже тим, кому не все одно,
як будуть павуки кусатися у банці,
які з усіх усюд окупували дно.

Оточення одне міняється на інше.
Куди не подивись – однаково брудне.
Банкіри і бомжі хвилюються найбільш

Олександр Сушко
2019.05.21 19:44
Каже внук: - Прийшов кінець роздраю,
Керівник держави - вищий клас!
Гетьман цей країну об'єднає,
Ощасливить кожного із нас...

Кличе дід онука до порога
І у лоба гепає перстом:
- Будеш ти гигикати недовго,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.21 14:59
Як же ми?.." - нашіптує художник.
Приблукав укотре, обійма.
Музонька ошлюблена, тривожна.
Близнюки лепечуть: "...моні... ма..."...

Повагався, розстелив єдваби,
кликав за тополі, став, дуби.
Знову стан русальний зрадця вабив.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Боняк
2019.05.22

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. України Сокор - [ 2019.05.25 23:44 ]
    Почекаю

    Почекаю,
    Поки дощик весняний пройде,
    Поки райдуга в небу зійде.
    Громовиці по небу пройдуть,
    Роки за роками минуть.

    Хай квітне омита земля,
    Зеленіють луги і поля.
    Вітер ласкавий шумить,
    Ніби шепоче - любіть і любіть.

    Почекаю,
    Хай в місячнім сяйві купаєшся ти.
    Очі вбирають небесні світи.
    Сонце зігріє ніжні вуста.
    Довга коса, ще довша зроста.

    Хай стан твій дівочий в душу впаде,
    Буду я бачити лише тебе.
    Зір припаде до пишних грудей,
    І не зміг я відвести від тебе очей.

    Чекав я тебе шістнадцять літ,
    Мужнів також я — став чоловік.
    Йшов за тобою, весь час залюбки,
    Щоб наші життєві зійшлися стежки.

    І ніби у світі лишились одні,
    Що зветься коханням у нас на землі.
    У щасті земному поєднались серця
    І нашій любові не було кінця.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Марґо Ґейко - [ 2019.05.25 20:47 ]
    А решта...
    Всміхайся та не влещуйся нічим.
    Бо друга можна зрадити й цілунком,
    А оди, що звучать занадто лунко,
    Двосічними бувають, як мечі.

    Нехай твій шлях, невстелений ніким,
    Не те, щоб не затоплювала повінь,
    Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
    Не те, щоб ліг широким і легким.

    Хай буде він вузький, але прямий.
    І друзі не лукаві, а відверті,
    Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
    Бо сила – Я звершається у Ми.

    І ще, нехай з тобою буде та,
    Хто ладан підкидатиме в кадило,
    Не фоном слугуватиме, а тилом.
    Оце і все. А решта – суєта!





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  3. України Сокор - [ 2019.05.09 07:13 ]
    Кохання навіки.
    Вперше зустрівся, в садах все цвіло,
    Ти ввійшла в моє серце й неспокійно воно.
    Ніжний стан твій дівочий і довга коса,
    Принадна усмішка і дівоча краса.

    Мріяв тебе, вже, зустріти давно
    Моє ти кохання, що Богом дано.
    Ти моя пара, моя ти зоря,
    Хлопчача в серці надія була.

    Я довго вагався, щось мріяв, гадав -
    Як при знайомстві, щоб я сказав.
    Кроком ступив, тай не зміг підійти,
    Зустрів твої очі, як дві небесні зірки.

    Хлопець я був, як вільний орел,
    Тай зашарівся, казалось завмер.
    Ти як лебідка, ніжна була,
    Ласкаво всміхнулась і ніби пливла.

    Давай ми обоє, ввись злетимо,
    І вільному вітру підставимо крило.
    Хай доленька наша, нас поєдна
    В людському коханні, не потрібні слова.

    Жіноче кохання - міць Неба й Землі,
    Чоловіка взаємне - це добробут сім’ї.
    Хай славиться рід, у віках не згаса
    Де сплелися кохання і природна краса.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  4. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.30 11:12 ]
    Христос воскрес!
    Неначе пава, осяйна і пишна,
    пливеш легкою павіддю небес.
    Сьогодні день який, розквітла вишне!
    Христос воскрес!

    Метелик заповзявся розгойдати
    твої планети у відлунні мес.
    А сонячно, а небо - у блаватах.
    Христос воскрес!

    Душа сьогодні - то розквітла вишня,
    легкий метелик над пастеллю плес.
    Душа подячні оди Богу пише.
    Христос воскрес!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  5. Вікторія Лимарівна - [ 2019.04.28 14:24 ]
    Воскресіння
    Вирвався Він із обіймів пітьми.
    Болю зазнав та страждання:
    Поневірянь не зазнали щоб ми.
    Справдились кращі бажання.

    Покликом теплим покличе нас Хрест!
    Вклонимось низько та щиро.
    Зійде Христос Благодаттю з Небес!
    Віру пробудить до миру!

    Світлом осяє для кожного шлях.
    Справдяться бажані мрії.
    Наче окрилений Всесвітом птах,
    Що Воскресінню радіє.
    В серці ж плекає надію:

    Щоби завжди досягати мети,
    Треба сміливо та впевненно йти,
    Гідність, порядність в душі берегти.


    28.04.2019
    © Copyright: Виктория 75, 2019
    Свидетельство о публикации №119042804595


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  6. України Сокор - [ 2019.04.18 08:45 ]
    Пробудися — люде.
    Який же гріх люд зміг вчинить?
    Що Отець віддавши свого Сина,
    Щоб за гріхи людські, Його кров пролить
    І смертю Сина очистилась людина.

    Чи ти знаєш про свій гріх?
    Чи перед Богом молися в покутті?
    Чому ж в Святому дусі ти притих?
    І грішиш, ніби зупинився на розпутті.

    Тому й паплюжите свій рід,
    І з світу самі себе зживете.
    Погляньте серцем на Божий світ,
    Чи світом Істини ви йдете.

    Сліпий народе — пробудись!
    Чи тобі пасує, твоя спокута?
    Чому ж тепер ти плачеш, як колись.
    Хіба твоя душа кайданами покута?

    Губить вас, ваша ж тьма,
    Вона поглине безсердечно.
    Бог дає вам світло задарма.
    Візьміть! І жити будете ви вічно.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.16 22:27 ]
    Випробування кохання
    Ну чому піддався безголов`ю? –
    Я і досі слів не доберу.
    Полюбив гріховною любов`ю
    Я свою духовную сестру!

    Я помру від горя і воскресну,
    Чорт із печі попіл вигорта.
    Бо вона – лебідонька чудесна,
    Бо душа у неї золота.

    Як тепер оцю безодню горя
    Перестрибну чи перепливу?
    Не дає Бог насолоди море…
    Тільки спілкування наяву.

    Тільки ніжні, любії розмови,
    Та як переступиш в них межу,
    Посилає Бог напасті знову,
    Мов попереджає: «Накажу!»

    Я до любки вік не охолону.
    Все кохав би ще її і ще…
    У її солодке ніжне лоно
    Золотим би лився я дощем!

    Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
    Чом же скніти маю у журбі?
    О Боги, Боги мої прекрасні,
    Виняток із правила зробіть!

    Адже я лише її кохаю,
    Чим же заслужив недолю злу?
    Дайте нам обом весни розмаю
    Й у смертельну заберіть імлу!

    І весна вже промайнула рання
    І печаль тікає із зіниць.
    Певно, шлете нам випробування –
    Перевірити любов на міць?!

    16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  8. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.13 01:24 ]
    Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
    Мене квітневий легіт ніжить
    І сон колише верховіть.

    І розчиняє шум далекий,
    І лагідніють небеса.
    З найменших атомів, молекул
    Зринає відчуттів краса.

    О ця добра висока ніша,
    Духовності резервуар!
    Усе, в житті що наймиліше –
    Гармонія природних чар.

    Без неї світ краси загине,
    Зла магма сточить береги.
    Природо, мамо, Берегине,
    Розлий ці чари навкруги!

    12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  10. України Сокор - [ 2019.04.09 19:07 ]
    Слава избирателю?
    Вот и срок царя менять,
    Из страны хотят прогнать.
    И завязался грозный спор,
    Кому достанется престол.
    За царский трон мужи дерутся,
    Друг на друга смолы лются,
    Те, кто знает в стране толк,
    Ротик держат на замок.

    Но нашлись дельцы-умельцы.
    Подтасовав не хитро дельце.
    Уловив шумок и вздоры,
    И незабыли про афшоры.
    И вместо сущего царя-орешка,
    Хотят подставить свою пешку.
    Решить не сложно нам задачу,
    Народ мы чётко околпачим.


    На место прежнего царя,
    Шута поставим. И не зря.
    Он не знает суть державы,
    Кроме театральной славы.
    Это будет наша пешка,
    Он сменит крепкого орешка.
    Народ славянский, он доверчив,
    К царю сущему он придирчив.

    Совпадают наши цели,
    Народ откроет наши двери.
    Все, кто хочет быть царем,
    Мы не вспомнили о нем.
    Пешка-шут - то свет СМИ,
    На всех экранах он в ТВ.
    Мы подстроили финал,
    И народ в петлю попал.

    Он сейчас на распусти:
    За царя-политика - по сути,
    Иль за комика-артиста,
    Его лишают в театре места.
    А как представим их в мире,
    Царь державы иль цар сатиры.
    Иль то й другое приживётся,
    А что народик? Он прогнётся.
    Март-Апрель 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Марія Дем'янюк - [ 2019.04.09 08:42 ]
    ***
    Так давно не гуляла я небом...
    Так давно не трималась за хмари...
    Так давно не лилися в долоньку
    Золоті сонцемісячні чари.

    Коли небо сміється в росині,
    Коли сонце кульбабу вітає -
    Смуток тане у чистій сльозині,
    Ранок світлом усе напуває.

    Як зоря усміхається красно,
    Небо місячно казку шепоче,
    І спалахують вогники ясно -
    Всесвіт щирих обіймів хоче.

    По сльозині чи то по зорині
    Вічність ніжно потрапить у душу,
    Я тихенько дивитимусь в небо,
    Я Причастя Землі не порушу...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.04 03:43 ]
    У кохання фантастичній грі
    Щастя дивовижні віражі…
    Так, немов для нас одкрилось небо!
    Ти скажи, о люба, ти скажи,
    Як я досі жити міг без тебе?!

    Десь у темряви світах летів.
    І не знав, живу чому й для чого.
    Що усі миттєвості оті –
    Це - прелюдія життя мойого.

    Так немов під товщею снігів
    Пробивався вгору непомітно
    Сили набирався, тихо зрів
    І яскраво, дужо так розквітнув

    Спершу ще малесенький такий,
    Він ішов угору без вагання
    Крізь десятиліття і роки
    Світ побачив пролісок кохання.

    Ніби-то тендітний і слабкий,
    Подолав страшенні перепони –
    Пробивав, як той потужний кий.
    Суму гори, болю терикони.

    І явився світові в очах
    Променем підземним, чарівливим.
    Це нова планета всім на диво
    Зринула в галактику, мов птах

    Сяєвом окриленим небес
    Весь безкрайній морок охопила.
    Я у тому сяєві воскрес
    І до тебе потягнувся, мила.

    Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
    Вабила смарагдовим світінням.
    Я народжувався в нім, згоряв,
    Наче промінь у небесній сині.

    Між затемнень, пилу й чорних дір
    Враз добра й любові світло стало.
    Ніби заіскрився серед гір
    Водоспад величним білим валом.

    Це злиття проміння і Зорі -
    Для усього людства пломеніє
    У кохання фантастичній грі,
    Мов краси життя – найвищий вияв!

    4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (4)


  13. України Сокор - [ 2019.04.01 21:07 ]
    Слово поета.
    Ти душу й серце в світ, поета понеси:
    Його незгоди, радості й надії.
    Закарбовані в словах з піднебесної краси,
    Де на мить завмерли образи й події.

    Ти не спіши, читавши, зупинись
    На слові, на образі оспіваним поетом.
    У висновках своїх не помились,
    Слово - це життя, освічене моментом .

    Поета слово — є гірчичний мед,
    Людей єднає в дружбі і коханні.
    Слово, як бритва чи гострий меч,
    Рубає недругів без промаху і ваганні.

    Коли торкнешся слова, ожива
    Вся природа в сонячнім промінні.
    І суть життя людині розкрива,
    І сіє зерна в майбутнє покоління.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Марґо Ґейко - [ 2019.03.30 20:20 ]
    A MARGO & WАЙСТЕР
    Вітражний сум готичного вікна.
    Хоч сонце в нього променями б'ється –
    Та намертво свинцем спаялись скельця.
    В будинку Майстер, з ним навік – вона.

    Вона – йому обіцяна весна.
    Весна, що не розбруниться у літо,
    Квітуча назавжди але безплідна,
    Не муза, не дружина. А чи гідна?!
    Весна страсна, відьомська, навісна.

    Там вічний дім. І спокій-некромант
    У саван сну підзахисних закутав.
    Любов – вино, її ж любов – цикута,
    А це буття – омана із оман.

    Чи бути, чи писати той роман?
    Чи безіменний мучився як Гамлет?!
    Із рани, беручи собі атрамент,
    Майстри кропили гемонський пергамент.
    Що їм дали Булгаков, Гете, Манн…

    Готичний сум вітражного вікна.
    І спокій, що лиш спокоєм здається
    Зате вона із ним, у нього в серці,
    Стирчить пером, що Wоланд увігнав.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. України Сокор - [ 2019.03.29 22:15 ]
    Санітар
    Що це в лісі тук та тук?
    Хто це дзьобом довбе сук?
    Що шукає під корою?
    Черв'ячка, що є їдою.
    Так дерева він лікує
    І стуку раді, всі, хто чує.
    Можливо дітки відгадають?
    Птаха м-о-л-т-я-д називають.
    Підказку дам вам без хлопот,
    М-о-л-т-я-д читайте наоборот.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. України Сокор - [ 2019.03.25 07:20 ]
    Березень.
    Чутно сплю, бо чують вуха.
    За вікном в темноті:
    Реве, стогне завірюха,
    Виє вітер в самоті.

    Він із снігом в вікно рветься,
    В димоході завива.
    І вздовж стріхи пронесеться,
    Як табун конів пробіга.

    А у хаті - так затишно,
    Під одіялом теплота.
    Чутно, десь шкрибеться мишка,
    Та очі морить дрімота.

    Та на ранок сонце світить,
    Як нічого й не було.
    Сніг і сонце очі сліпить,
    А навкруги білим-біло.

    Ні доріжки, ні стежинки,
    Замети снігу до вікна.
    Діти бавляться в сніжинки,
    На порозі вже весна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Марґо Ґейко - [ 2019.03.24 14:49 ]
    Не кидай...
    Не кидай каміння помноживши осуд,
    Не вір у ворожий брудний поговір,
    А може ця жінка обпалений острів,
    А може у прозу розпатланий вірш…

    А може вона натерпілася вдосталь,
    Бо ближні на плечі скидали хрести.
    В той час як метал роз’їдає короста,
    Деревам вдається з бетону рости.

    Згадай, (у людині шукаючи шельми),
    Як кроплені карти тримав в рукаві,
    Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
    Зневірений вщент – неофітом говів.

    Просте – досить складно, складне – часто просто,
    Прийми без засуджень, засудиш – прости!
    Прости їй відвертість і право на простір,
    Порочність повії, прогірклі пости́,

    Дитину, що вільна, тому й навіжена,
    Вагітність, безплідність, перерваний рід,
    Що жінка – розніжена тутова грена,
    Що мати – шовковий покручений дріт…

    Що цей самородок незграбний і гострий,
    Огранений роком до болю німим,
    Сама собі роблячи кесарів розтин,
    Готова померти – рятується ним.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  18. України Сокор - [ 2019.03.18 07:16 ]
    Майбутнє в наших руках.
    Хочу розвернути весняні крила,
    Щоб війна над нами не висіла,
    І ворожі Гради не ревіли.
    А лунали солов’їні співи.
    Луга і сади вкривали квіти,
    Весняним сонечком раділи діти.

    Щоб озимі руна зеленіли,
    І не рвались ворожі міни.
    Щоб орач в полі ідучи,
    Орну землю в скибу кладучи.
    Ріллю пройшовши бороною,
    Засівав поле яриною.

    Хай по весні війна скінчиться,
    Додому люди повернутся.
    І відклавши воїн зброю,
    Зустрівся з своєю сім’єю.
    І обняв дружину, дочку і сина:
    В єдності ми, ми - Україна.

    Україна з нами, як весна, розквітає,
    А в чужих руках - в вогні палає.
    Дбайте, діти, про своє коріння,
    Воля і Слава - це Боже веління.
    Бережіть Україну, як предки веліли,
    Будуйте життя, щоб діти раділи.
    Березень 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.18 01:44 ]
    Від коханої - до народу
    Віддай мені свій біль увесь,
    Віддай мені усі страждання.
    Хай сивина укриє рання –
    Прийде здоров`я - днем чудес.
    Віддай мені свій біль увесь.

    Віддай мені усю скорботу,
    Недуги тіла й серця – всі!
    Ми зможем їх перебороти
    І уклонятися красі –
    Віддай мені усю скорботу.

    Віддай мені свій страх, о мила,
    Всі комплекси переживань.
    І розгорни любові крила,
    Злети у щастя світлу рань…
    Віддай мені свій страх, о мила!

    Віддай мені кабальні пута,
    Їх розіб`ю і розірву.
    Віддай мені брехні отруту,
    Живи коханням наяву,
    Віддай мені кабальні пута.

    Я – не Тарас, лиш мов Ронсар той,
    Живу в закоханій журбі.
    Та біль народу взяти варто,
    Беру увесь його собі –
    Я не Тарас, лиш мов Ронсар той…

    Неси мені свої всі болі,
    Народе мій, прекрасний мій.
    Хай чад падлюцтва і сваволі
    Розвіється у тьмі німій.
    Неси мені свої всі болі!

    Візьми од мене дух цей дужий,
    Орлині крила, силу й міць.
    І взявшись обома за гужа –
    Ні перед ким не падай ниць!
    Візьми од мене дух цей дужий!

    17-18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  20. Марґо Ґейко - [ 2019.03.16 20:58 ]
    …ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ…
    А нас південний вітер побратав.
    Цей павітер із присмаком лаванди,
    Що грав колись канатами, і ванти
    Немов ченці – насмішливі ваганти
    Гули всіма відтінками октав.

    Та це колись, фрегатів тих нема –
    Там інші звуки, присмаки і лови,
    А вітер знав старі класичні мови,
    А вітер чув як молиться імам.

    Він сосни у Форосі розхитав,
    І ті схилились вітами на пристань,
    Де море як вино таке ігристе,
    Зіграй мені про павітер, Арфісте,
    Співай мені про черево кита,

    Як день кадилом сонця догорав,
    Вустами бухт нашіптуючи мантри.
    Поклич мене в давно забуті мандри,
    Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...

    Тепер в краях мистецтва і вина
    Не лущать зе́рна правди од полови,
    Літа орел… імперський, двоголовий,
    А скелі – сивочолі богослови
    Не вірять ні орлятам, ні синам.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  21. Марія Дем'янюк - [ 2019.02.28 20:16 ]
    Любов
    Під небо гріхи піднімаються темними хмарами
    і світло від нас відмежовують.
    Та дивне проміння проникне між злісними чарами -
    ці сяючі промені радо чоло обціловують.
    У світлих долоньках тримаю оте Ясносонечко,
    Господь усміхається, ніжно шепоче: "Донечка"...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  22. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 18:21 ]
    В пам`ять про дідуся
    Я не встигла сказати банальне "Привіт"
    І не встигну сказати жахливе "Прощай".
    Я стою...і стоїть біля мене весь світ!
    А на серці осіла болюча печаль...


    Не обійму тебе,не заварю нам чай,
    Не побачу уже очі ясні й сумні.
    І десятки років вкрила чорна вуаль,
    Залишивши лиш фото старі на стіні.


    Свічка тихо горить,я стою і мовчу.
    Завтра знов новий день,робота,сім`я,
    А в душі я ридаю й безтямно кричу!
    Як за тебе хтось молиться,знай,що це я.


    2019


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  23. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 14:12 ]
    Коловорот
    День за днем летить навперегін...
    Квапляться хвилини і секунди!
    Комусь в житті трапляється свій дзвін,
    А хтось у нім лишається попутним...


    І так той час іде невпинно,невблаганно!
    Веде нас доля різними шляхами...
    Новорожденному ще жити притаманно,
    а хтось іде у вічність зі своїми орденами.


    Чи встиг ти все сказати,все зробити?
    Насіяти добра по всьому світу?
    Усіх пустити в серце й полюбити?
    Спіши...бо раптом можеш не успіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. України Сокор - [ 2019.02.12 04:25 ]
    Предвыборчая президентськая агония.
    В шторм, кипящих бурунов,
    Корабль мчит сильней ветров.
    На сине-желтых парусах,
    Вздымаясь в пенистых волнах.

    Сменяясь бури в грозный вал,
    Ночи и дни корабль мчал.
    Тридцать лет на Ост ведёт,
    Верный компас и эхолот.

    Лоцман, шкипер, капитаны
    Команду вводили в обманы.
    Пытались курс изменить,
    Иль на мель корабль садить.

    Команда верна кораблю,
    Курс держали по рулю.
    Облачивши суть обмана,
    Лишали звания капитанов.

    И сейчас под звон хлопот,
    Когда война вовсю идёт,
    Под шумок на капитана,
    Рвутся - дельцы, шуты и профаны.

    Не зная сути корабля,
    Дотянуться б до руля.
    А там, Бог пошлет удачу,
    Кому нужно отдам здачу.

    А что народец корабля?
    Будет продана земля.
    Где же им припарковаться?
    На волне будут болтаться.

    Разве нам в первый раз,
    Пыль пускать прямо в глаз.
    Пока найдут глазные капли,
    Наступят вновь на теже грабли.
    2019, февраль.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. України Сокор - [ 2019.01.29 05:48 ]
    Гордость - порок

    По жизни шла не замечая,
    Друзей и пенья птиц.
    И всегда себя считая,
    Что на свете нет девиц -
    Тебя достойней й поважнее.
    И гордо шла стремглав вперед,
    Свою мечту найти скорее.
    Но, кто спешит - тот глупее,
    Кто уверен, тот всегда найдет.

    Время шло, ты всё ж такая,
    Гордыня властвует тобой.
    А жизнь цветёт и увядая.
    Посмотри, на лик ты свой.
    Тогда откроет истину глаза,
    Что ты в мечтах своих тонула,
    И покатиться слеза,
    И седина в косе мелькнула.
    А стезю мечты твоей, жизнь не воскресила.

    Как предвидеть путь земной?
    Не родилась ещё причина.
    Кто ж по жизини идет с тобой?
    Под сомнением висит лавина -
    Добра и зла, соблазн друзей.
    Не в этом ли первопричина,
    Что была ты их сильней?
    И ты себя сама любила.
    А суть истины земной, тебя не осенила.




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Деркач - [ 2019.01.22 20:50 ]
    Божий промисел
    У будь-якому явищі – у спорті,
    поезії, релігії, таки,
    не можна виключати ані чорта,
    ані благої Божої руки.

    Але диявол поламає роги,
    а нація вертає до основ.
    Надійні віхи нашої дороги
    єднає правда, віра і любов.

    Немає сенсу надувати щоки
    у промислі освячення путі.
    І прісно, і донині Боже око
    пильнує наші гори золоті.

    І це Його, – Амінь! І вища воля,
    і наш на перепутті оберіг.
    Йдемо у люди, де гартує доля,
    якої ще ніхто не переміг.

    А ми зуміли! Обійшли пороги
    до Риму, Візантії та у Бога
    перехрестили Україну-Русь!

    І нині, як раніше, первозвані
    без єресі, облуди та омани
    мотаємо історію на вус.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. України Сокор - [ 2019.01.18 22:09 ]
    Ланцюг єднання

    На вулиці тихо, сиро й самотньо,
    Святкових немає убрань, прапорів.
    А люди ще сплять безтурботно,
    І в вікнах не видно вогнів.

    Київ спить, ще темінь довкола долає,
    Та зірка Аврори сон з кліпів зніма.
    Прокиньтеся, люди, вас свято вітає.
    Єднайте рука до руки ланцюга!

    Люди, повстаньте — недобра година,
    Сліпила вам очі багато віків.
    І вірите, людині людина -
    Це об'єднає, моєї Вкраїни, синів.

    Ненька-Україна — рідна мати,
    Свято — Єднання, проспать не могла.
    Людям тепло змогла передати,
    Крига з душі відлягла.

    Правда в куточках Вкраїни вставала
    Люди вставали, й рука до руки -
    Тепло і єдність силу давали,
    Живим ланцюгом єднати віки.

    Їм в очі кидали незгод перепуття,
    Під прапором ідола з кашкетом в руці.
    Ніщо не може здолати майбутнє,
    Де руки єдналися, як кільце в кільці.

    Люди ідуть по шляхах на річницю,
    Синьо-жовті несуть Прапори.
    Це символ життя, ніби небо й пшениця,
    Що предки нам в руки із рук віддали.


    На віче зійшлись на майдані Софії,
    Співаючи гімн, сотні тисяч людей.
    І клятву дали Україні -
    На єдність, на вірність, за волю дітей.

    Луною клятва згукнулась по світу.
    Відбилась в серцях українських родин.
    Україну вітали із святом віку,
    На єдність, на вірність — і клялись, як один.
    21 січня 1990 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. України Сокор - [ 2019.01.16 22:38 ]
    Твой образ в душе
    Стихи читаешь про любовь,
    Видишь, как поэт тоскует.
    Он не находит ярких слов,
    Порой, сердце не волнует.

    Для объяснения любви,
    Он прибегает часто к птицам.
    То скажет: - Зорькою гори.
    Иль просто: - Я хочу женится.

    Поэт в стихах — похож с Луной,
    Иль с нежной алой розой.
    То горит-горит звездой,
    Иль жилы леденит морозом.

    Любовь поэта — лишь мечты,
    Порой — Орфей с лирою.
    Иль соединит уста в усты,
    Иль клятву даст любви любовью.

    Проходят тысячи веков.
    От слов, любовь не стала лучше.
    Любовь — это песня без слов,
    Образ твой, в моей душе певучей.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  30. Марія Дем'янюк - [ 2019.01.16 14:09 ]
    Він
    А Він переступив спокуси земних втіх,
    І Боже Слово ніс безмірності доріг.

    А Він ступав тихенько на поріг
    І стукав кожному: у ношу збирав гріх.

    Не всі оселі двері відчиняли,
    Не всі миряни радо зустрічали...

    Ба!- дивувались, Ти прости їм, Боже,
    - Чи Він спокутувати всю гріховність світу може?

    Гріх за гріхом - тяженний Його Хрест...
    Останній шлях...і цвях...Пресяюче: Воскрес!

    Воскрес! І знову стукає до нас в хатини...
    Давайте менш грішити, хоч наполовину...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (6)


  31. України Сокор - [ 2019.01.13 04:38 ]
    Крок за кроком до Волі. (оновлено)
    Скорботне слово душу країть.
    Вже п'ятий рік йде війна,
    За Неньку воїни вмирають,
    Для багатіїв — ‘мать родна’.

    Війна вросла корінням в серце.
    І ослабляє дух людський,
    Бо це отрута є - чужинця,
    Вражає дух, хто є слабкий.

    У нас в серцях Жива Криниця -
    Дух до Волі не згасав.
    Словянський рід, як Фенікс птиця,
    З руїн і попелу вставав.

    Повстаньмо ж братья рід із родом,
    До бою Слава нас веде.
    І кане в вічність російський Мордор,
    Україна у Славі й Волі й розцвіте.

    Воля в нас - як кремінь, криця
    І нескорений шлях родів.
    Бо ми ж - слов'яни Українці,
    Во-здаємо Славу до Богів.

    Бог імперське зло порушив,
    Україні Волю Бог вчинив.
    В єдиній Церкві єднає душі,
    Щоб люд в Святому Дусі жив.

    До нас сяє зірка Слави,
    В серцях чутно Божий глас:
    - Єднайсь, народе України!
    Шлях Святий лежить для Вас!
    Січень 2019 р.




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Деркач - [ 2019.01.06 12:59 ]
    З Богом
                   І
    Спускається на землю благодать
    і ангели беруть найвищі ноти...
    Над головою липи шелестять,
    а пращури діждалися суботи.

    Не заважає м’ята і трава,
    гіркий полин оповиває душі.
    Звикає до земного голова,
    не помічає ні жари, ні стужі.

                    ІІ
    Людей перемагає довгий сон –
    гартує, підбадьорює, лікує
    усіх, кому із небом в унісон
    сьогодні чути Боже алілуя.

    У небі обнімаються крильми
    давно почилі душі найрідніші.
    Духовний світ радіє, що і ми
    його переливаємо у вірші.

    Діждалися і мертві, і живі
    цієї миті, що жила віками.
    Плекаємо традиції нові,
    освячені самими небесами.

                   ІІІ
    Виходимо у світ із кабали.
    Чого боятись вічної імли?
    Ми завжди є і живемо усюди.

    Лікуймо наші душі від застуди.
    На цьому світі все пережили,
    на тому світі гіршого не буде.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  33. Ірина Вовк - [ 2019.01.02 19:51 ]
    Вертеп з Галичини, переспіваний на новий лад...
    І ПАСТУХ: Слава Богу, добрі люди,
    І мир цьому дому,
    Щоб вас щастя не минало
    У році Новому.

    ІІ ПАСТУХ: Дякуєм Вам, Господарі,
    Що в хату пустили –
    Бідних людей, як то кажуть,
    До себе приймили.

    АНГЕЛ: Приношу Вам, люди божі, веселу новину –
    Породила в Вифлеємі Діва-Мати Сина.
    Христос народився –
    Ірод засмутився,
    І на Бога, на Ісуса,
    Дуже розгнівився.
    А ми взяли Бога-Сина
    Під своє серденько.
    Радій, радій, Україно,
    Земле наша, Ненько!

    І ПАСТУХ: Захисти нас, наша Матко,
    У лихій годині,
    Бо велика нам пригода
    Стала в полі нині.

    ІІ ПАСТУХ: Збилися ми геть з дороги
    Від свойого стада,
    Темна нічка нас застала –
    Тру́дна на то рада…

    ІІІ ПАСТУХ: Довго ми блукали в полі –
    Сіли, бо втомились,
    І приклякли на коліна –
    Богу помолились.

    І ПАСТУХ: Помолились Царю-Богу,
    Лягли у долині,
    І заснули теплим сном,
    Неначе в хатині.
    ІІ ПАСТУХ: Але раптом серед ночі
    Нам зірвала ясність очі,
    Ми злякані повставали
    І не знали, що ся діє –
    Чи огонь, а чи пожежа,
    Небо аж жаріє…

    ГАЛИЧАНКА: Усе небо червоніє
    І земля палає,
    Як згадаю про свій нарід –
    Серце завмирає.

    ГАЛИЧАНИН: Страх мене збирає, браття,
    Як собі згадаю,
    Як плило життя давніше,
    Наче у тім раю.
    Усі віри ся тримали,
    Старших поважали,
    І друг друга, як брат брата
    З біди виручали.

    ГАЛИЧАНКА: А тепер, о Боже милий,
    Нарід знову тратить сили –
    Вже з десяте покоління
    Двигає тяжке каміння,
    Ані вмерти, ані жити -
    Тілько пута волочити…

    ГАЛИЧАНИН: Подивіться, в чистім полі
    Могили розриті –
    І забули про них люди
    В новім лихолітті…
    Новий Ірод на Вкраїні
    Лихо й розбрат сіє:
    Вкрав нам волю,
    Вкрав нам Бога,
    Губитель Месії…

    І ВОЇН: Тихше будьте, що за шум,
    Що вже Ірод вас почув?

    ІІ ВОЇН: Що за збір ви тут зібрали,
    Проти кого бунт підняли?
    ВОЇНИ (разом): Може тут Ісус між вами,
    То признайтесь перед нами.

    ІРОД: Я ж бо цар ваш – і над вами
    Буду панувати.
    Хто посміє проти мене
    Меча підіймати.
    Замовчіть мені, прокляті,
    Бо загинете в сій хаті.
    Я на смерть усіх скараю,
    Як дитя те не впіймаю…

    І КНЯЗЬ: Ой, дитино, Божий Сину,
    Ти вродивсь в лиху годину.

    ІІ КНЯЗЬ: Бо цар Ірод розізлився,
    Що Син Божий народився,
    І боїться він малого,
    Щоб не зняв корони з нього.

    ІІІ КНЯЗЬ: Ірод воїв посилає,
    По дорогах виряджає,
    Щоб усіх в неволю брати,
    Малих діток убивати.

    ВСЯ ГРОМАДА: А ми зброю підіймемо –
    Проти Ірода підемо,
    Захистим Дитятко Боже,
    Нам в біді воно поможе!

    СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ: Я український Стрілець Січовий,
    Я невловимий орел степовий,
    Гуляю, літаю – правдоньку шукаю,
    А за неправду голови стинаю.

    СМЕРТЬ: Є на тебе, людожере,
    В нас шабля-розплата,
    Оце тобі, ненажеро,
    Темненькая хата…

    (СМЕРТЬ вбиває ІРОДА).

    АНГЕЛ: Тут я сповню ласку Божу
    І всім скривдженим поможу!

    ДЗВОНАР: На Вкраїні дзвонять дзвони,
    Линуть степом срібні тони.
    Дрижать правди супостати,
    Бо прийшов вже час розплати.
    І між пастирів убогих
    Розкуються руки й ноги.
    Нарід кинеться завзято –
    Встане Правда сторозп’ята.

    АНГЕЛ: Гей, вставайте всі родини –
    Слава, слава для Вкраїни.
    Зглянься, Христе, Божий Сину,
    В день Різдва на Україну.
    Зійшли зіроньку яскраву,
    Щоб звістила тую славу!

    І ПАСТУХ: Ой Дитино, Божий Сину,
    Дай для нас щасливу днину.

    ІІ і ІІІ ПАСТУХ (разом): Пошли віру і свободу
    Українському народу.

    ГАЛИЧАНИН: Дай, Ісусе, людям волю!

    ГАЛИЧАНКА: Україні добру долю!

    ВСЯ ВЕРТЕПНА ГРОМАДА: Ми тя будем величати,
    Ім’я Боже вихваляти.

    КОЛЯДА: «Вселенная, веселися
    Бог від Діви днесь родився
    Во вертепі со бидляти,
    Которому ся вкланяти
    Царіє, царіє приходять…

    Пастиріє прибігають,
    Сопілками вигравають –
    Пізнавши Бога рожденна,
    Від Марії воплощенна –
    Чистої, Чистої дівиці…

    Пастирям уподобімся,
    Рожденному поклонімся,
    Щоби зволив мир нам дати,
    Скорби в радість преміняти –
    Віруєм, віруєм во Него».


    Діючий вертеп із села Мальчиці Яворівського району Львівської області.

    Рік запису 1989, для Великої Коляди ТЕАТРУ "МЕТА" (Молодіжного Експериментального Театру Аматорів) у місті Львові.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  34. Тетяна Калєва - [ 2019.01.01 08:41 ]
    Різдвяний вірш
    Дзигою зима
    Крутитиме усіма,
    Хто не прийде
    й пішов,
    Хто не шукав
    й знайшов...
    Снігом в вечірній час
    Й тим, що сповняє нас:
    затишком, чаєм, сном,
    Хлібом і молоком...
    Духом соснових віт,
    Пам яттю давніх літ,
    тихим словом казок
    Й блиском різдвяних зірок...
    Магією пісень,
    Чаром вночі і вдень...
    Лагідністю молитв,
    Вірою в ясний світ
    В наш, бо на всіх один,
    Даний для щастя і втіх...


    Рейтинги: Народний -- (5.08) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  35. Марія Дем'янюк - [ 2018.12.27 17:05 ]
    Дякую
    Боженько! Я дякую Тобі за Світло,
    Що золотом ллється з Твоїх очей.
    Боженько! Нехай Твоє Сяєво освітлює
    Кроки теплолагідних днів моїх і ночей.

    Боженько! Зерно Твого Світла
    Несу в серці й стежинами розсипаю.
    Боженько!В Світлополум'ї Свічі Всесвіту,
    Що ніколи не гасне, Тебе обіймаю.

    Боженько! Дай нам Щастя Яскравого
    Ясномить -коли небо зорює,
    Озирнути безмежність Небес
    І угледіть Яскраву Зорю:Алілуя!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  36. Марґо Ґейко - [ 2018.12.21 20:15 ]
    Допрожити
    Дні повертаються мов бумеранги.
    Партія йде до логічного пата.
    Тижні судьбі загинають фаланги.
    Миті у вічність летять водоспадом.

    Близяться строки збирати каміння.
    Вірш добігає останньої рими.
    Просить рукописів паща каміна.
    Ми в цьому світі лише пілігрими.

    Сниться преставлена батькова мати.
    Ворон сполохав зозулю – та й годі!
    Щойно навідались мірку знімати,
    Шиють незмінний атласовий одяг.

    Прагнуть завчасно робити заміри
    Поки людина влаштовує будні,
    Поки планує. Утім, Dies irae
    Все ж нагадає, що дні перебутні.

    Може, направду, для деяких добре,
    Й знати останню хвилину не варто –
    Час, у який розсуваючи обрій,
    З’являться духи, щоб взяти під варту.

    Будьмо! допоки костюм недошитий,
    Жити живими життя, що відлічено.
    Лиш не для того, щоб все доспожити,
    А долюбити і доль не скалічити.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  37. України Сокор - [ 2018.12.19 21:33 ]
    Мудрість
    Жаль, що старенькі, як діти стають,
    Мріють, щоб старість не завадила путь.
    Жити, творити і радість нести,
    Щоб молодь змогла, дійти до мети.

    Хіба старенькім багато ще треба,
    Їхнє життя, близьке до неба.
    Життєва доріжка — це спогадів суть.
    І трішки поваги, що люди дають.

    Комп'ютер, айфон, електроні газети,
    В стрімкому прогресі, потрібно їм жити.
    А діти й онуки прогрес поважають.
    Уважити стареньких вони забувають.

    Старенькі в житті - як осінній листок,
    Ніби потрібен - який з нього прок.
    В творче життя вони космос сягнули.
    І волають, щоб їх в путі не забули.

    Життєва свіча, так швидко згорає,
    Не встиг оглянуться, як старість вже дбає.
    Людина, повинна про це пам'ятати: -
    Поважати старих, як себе поважати.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Ігор Шоха - [ 2018.12.17 21:30 ]
    Останні пілігрими
    Йдемо за обрій інеєм повиті.
    Усе насущне маємо з небес.
    Неуязвимі, бо за правду биті,
    і віковічні, бо Ісус воскрес.

    До видимого муляємо ноги
    та істині радіємо здаля.
    У нас немає битої дороги,
    коли перевертається Земля.

    Ми бачимо, на кому світло сяє,
    і зло, що визирає із пітьми.
    Та місія диявола минає.
    Ім’я Месії освятили ми –

    останні пілігрими цього світу,
    де діє не Всевишній, а боги,
    якими управляють московіти.

    За їхньою «вєсною» – наше літо.
    У них свої батиї і завіти,
    у нас чужі борги і вороги.

    12.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  39. України Сокор - [ 2018.12.16 19:45 ]
    Сенс життя.
    Людина природу хоче пізнати,
    Все, що вже є, і що може бувати.
    Пише догадки, наукові трактати
    І не тямить, що все їй не знати.

    Бо те, що було і те, що буває,
    Боже слово, все в світі рождає.
    І все має час, в пізнанні і дії.
    Будьте щасливі, за здійснені мрії.

    Хочеш ти знати, як світ створився,
    З вірою в серці, до Бога звернися.
    І зрозумій, сенс життя - це уміння,
    Любити Бога і його творіння.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Марґо Ґейко - [ 2018.12.13 17:25 ]
    Босорканя
    Де голі дерева і дупла розкривши роти
    Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
    Де вени землі наполегливо риють кроти, –
    Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

    Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
    Між ними і нами спадають незримі паркани.
    Утоплені манять до себе… купатись в ріці,
    В краї сновидінь, оповиті старими казками.

    Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
    Бо стріху хатини по всіх господинях залатано.
    На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
    Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.

    А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
    Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
    Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
    Я знаю, що буде, що буде нарешті із нами.

    Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
    Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
    Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
    Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…

    Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
    Я маю доволі, освячена також… мощами,
    Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
    Земля просідає – кроти уготовили ями.

    Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
    Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
    Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
    Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!

    Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
    Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
    Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
    Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.

    Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
    Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
    Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
    Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…

    Невже не боїшся мені простягнути руки?!
    Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
    Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
    І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!

    Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
    Так страшно осики на мене очима заглипали.
    Веди мене, друже, туди, де спасаєшся ти!
    Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  41. Марія Дем'янюк - [ 2018.12.12 02:55 ]
    ***
    Розфарбовую свою душу:
    Сіре-в синє, а чорне-в зелене.
    Розфарбовую своє серце
    У всі відтінки, що має Вселенна.
    Та найбільше візьму блакиті,
    Ясновідблиску позолоти:
    Найсолодші Небесні Миті,
    Як щезають буденні турботи.
    І великий Осяяний Спокій -
    Ніжнобілий платок на плечі,
    Світлі двері у передпокій,
    У якому зорює вечір...
    Тихо-тихо іду до себе.
    Відкидаю суєтні трунки.
    Лише пломінь, що падає з Неба.
    Лише Ангелів поцілунки...









    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (6)


  42. Марія Дем'янюк - [ 2018.12.09 13:27 ]
    Любов
    Поцілована полум'ям ранку
    В Божий Світ відслонила фіранку-
    В золотаве з багрянцем небо
    Птах молитви злітає до тебе.
    Він присяде на Божій долоньці,
    Де блакитна Земля і Сонце,
    Де заграви та дивохмари
    Мрій людських випасають отари.
    Небовогнику птах закурличе,
    Що його моє серденько кличе:
    Моє небо без нього сіріє,
    Дощ пекучо стікає з-під вії.
    Золотисту жадану зернину -
    Сонцесвічки яскраву жарину,
    Принесе диво-птаха на ґанок.:
    Золотітиме в серці світанок.
    Колоски шепотітимуть в днину:
    Я тебе не покину, дитино!



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  43. України Сокор - [ 2018.12.04 21:18 ]
    Муза серця.

    Щоб написати вірша стовпцем,
    Папір потрібен з олівцем.
    Настороживши вуха,
    Своє серце й душу слуха.

    В душі мелодія співає,
    Муза класно в серці грає.
    Тоді слова летять струмком,
    І на папір лягли рядком.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Марґо Ґейко - [ 2018.11.01 20:14 ]
    Осіння меланхолія
    Час утікає, ми вслід летимо,
    Звикли життя відкладати, немов
    Жити попереду безліч віків –
    Тоншають дні, і без того тонкі.

    Жовтень укотре змінив листопад,
    Шелест листів – шурхотіння цикад.
    Різні мотиви шепочуть вони:
    Світлі – весною, сумні – восени.

    З неба чекаємо снігу й чудес,
    Пси скаженіють, це значить, що десь
    Їх журавель знов хрестом осінив –
    Землю лишають пташині сини.

    Кожна доба має безліч шухляд.
    Вічність бере на приціл журавля –
    Задля розваги здіймає курка,
    Їй не здригнеться кістлява рука.

    Здобич приносить вдоволений пес,
    Янгол зсувоює плахту небес,
    Крилами струшує сонми птахів,
    Плаче під ними пожовкла Рахіль.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  45. Олександр Сушко - [ 2018.10.31 10:18 ]
    Повернення
    Тікаю із тілесної тюрми,
    На полі бою впав. Мабуть, убитий.
    Душею доторкнувся до пітьми,
    Ледь не погас, уярмлений Аїдом.

    Тепер у пеклі воїн-гречкосій.
    Володар смерті пікою у груди
    Штовхнув назад і каже: - Ти не мій.
    Вертай туди, де скаженіють люди.

    До мене ходу ангелам нема!
    Лети назад! За Стікс - табу! Ні кроку!
    ...Отямився у гуркоті й димах,
    Довкола в триколорах п'яні орки.

    Упились. І добити не змогли,
    В оселі діда втомлено поснули.
    Під боком стиглі братики-хохли,
    Розстріляні. Повсюди гільзи, кулі...

    Бурят мерця останнього роззув,
    Окинув крам хазяйновитим оком.
    Пішла орда. А я у рай повзу,
    Вже бачу рідний прапор над окопом.

    31.10.2018р.

    Молю

    Творіння акт! У висях грають гімни,
    Із раю тягне запахом олив.
    Адама Бог виліплював із глини,
    Лише до праці руки не помив.

    Там, де душа - прилип шматочок бруду,
    Де серце - трохи сажею мазнув.
    Життя чудесне удихнув у груди,
    Прокинулась людина оді сну.

    А згодом зрозумів: дільце нечисте,
    Та пізно - люд розмножився уже.
    Довкола гвалт, крадіжки та убивства,
    Ножа виймає братик-людожер.

    У бубна б'є шаман, чаклує вуду,
    Народець п'є усе - смолу, айран.
    Щербатий глек, тріщинувате блюдо,
    У стрісі незалатана діра...

    Прицілився в сусіда - не промажу,
    Все заберу - жону, будинок, пса...
    Внук просить Бога: " Витри бруд і сажу !"
    Але мовчать оглухлі небеса.

    31.10.2018р.





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.25 23:12 ]
    Бабина весна
    Минає жовтень, чарівний жовтень,
    Засипав листям усе навкруг.
    Завісив небо він пухом товстим,
    Сховавши сонце за виднокруг.

    І сонний вітер приліг спочити,
    І навіть гілки не ворухне.
    І задрімали, завмерли віти,
    І щем за душу узяв мене.

    Чого сумую, чого сумую,
    І біль у серці моїм – чому?!
    Чи десь залишив свою весну я,
    І зустрічати іду зиму?!

    Свинцеве небо набрякло мовби,
    Холодним подихом дме вона…
    Печаль розквітла багряно-жовтим –
    А може, бабина то весна?!

    25.08.7526 р. (Від Трипілля) (25.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  47. Олександр Сушко - [ 2018.10.17 03:32 ]
    Сузір'я слів
    В Ерато дар лежить на терезах,
    Вирішує чи дати... довго судить.
    А я сузір'я слів у небесах
    Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

    Звела нас доля чи щасливий рок?
    Це ключ до раю чи бандитська фомка?
    Не відпуска від себе ні на крок,
    Бо я - Любов. А муза одинока.

    Чи, може,- я її обдарував?
    Бо розцвіла, сестриці заздрять вроді.
    Кладе мене щоденно між отав
    І п'є до дна, не стримуючи хоті.

    Шерхоче вітер оксамит-руном,
    Вгортає ложе запахами літа.
    Мені без музи жити не дано,
    І їй без мене ані дня не жити.

    17.10.2018р.

    Вівці мої вівці

    Керує Україною шайтан,
    Ще й дух бунтарський в жилах колобродить.
    Після Майдану - знову шал, Майдан,
    Визбирує новий володар подать.

    Прибріхує, окрадує, хова,
    Копита видно і чортячі роги.
    Як вибори - сусіди на диван:
    - Від нас хоч щось залежить? Анітрохи!

    Вівчар веде отару на різню,
    Бебекають приречено овечки.
    Я зарізяк у цьому не виню -
    Споконвіків тече криваве лечо.

    Здирають шкури, топлять звично жир,
    Я агнець теж. Несуть жертовний камінь...
    На вибори - весною! Під ножі!
    А, може, треба стати нам вовками?

    16.10.2018р.



    Про любов

    Потрапив молодим у "чортомлик",
    Місцеві відьми виходили вкупі.
    Живу відтоді з ними цілий вік,
    Стругаю мітли і довбаю ступи.

    Господарюю. Посадив город,
    Є мандрагора, хрон і беладонна.
    Варю декокти, зілля-приворот -
    Дівки щодня купують півбідона.
    '
    Гаргари гарні.В ліжку хоч-куди!
    Щоночі не дають мені покою.
    Мені сто літ, а ще без бороди,
    Чаклують сильно, молодістю поють.

    Отак би, люди, я би жив і жив,
    Та...закохався здуру в молодицю.
    У неї хворий вельми був мужик -
    Я вилікував підохляле тільце.

    Відьмачки ж подалися за кордон
    Кровиці посмоктати у теличок.
    А я поклав кохану на манто,
    Медок збираю із рум'яних щічок.

    Її супружник, все таки, помер,
    В горілці утопився чи у пиві...
    Біда ув іншім: горе-кавалер
    Сімейство зрадив. А жінки ревниві!

    Чи хрещена, чи мавонька-мертв"як -
    Нема різниці, грохнуть бахуряку.
    Шептались довго. Вирішили так:
    Вернуться, то напою спершу маком,

    І у чаклунок є кінець судьби,
    На кожну твар знайдеться підлий гицель.
    Позапихаєм потім у гроби,
    Хлюпнем відро свяченої водиці.

    Удвох копали яму цілу ніч,
    Болітиме ще тиждень кожен мускул.
    Але - конфуз: - Кохана, поміч клич!
    Забули про драбину чи мотузку!

    На крики позбігалося село,
    Питають: - Що за бісова роботка?
    Брехати мусів людям прямо в лоб:
    - Скарби шукаєм пана Полуботка.

    Я знаю, браття, що брехати гріх.
    Зате живі. Хоча, звичайно, бридко.
    Народець за драбини, в яму "плиг!",
    Кохана каже: - Утікаймо швидко!

    Живемо гарно. Жінка "цьом!" та "цьом",
    Хутенько підставляє власну кирпу.
    А відьми що? Нема уже відьом -
    Подохли всі від курячого грипу.

    16.10.2018р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  48. Галина Михайлик - [ 2018.10.16 11:45 ]
    …spem spero!

    Розум каже : «Змирись.
    Все – суєтне, даремне».
    Може / раптом / колись? –
    тільки це - не про мене.
    Тут! Сьогодні! І вже! –
    без вагань, реверансів,
    підкилимних пожеж,
    онімілих мімансів.

    Серце каже : «Скорись.
    Не роз'ятрюй глибоко -
    витри пам'яті диск,
    вийми скалку із ока».
    Пам'ять каже: «Забудь!
    Що минуло – не верне…»

    Отже, в тому й вся суть, –
    що не знаю напевне:
    де / коли/ як / відкіль?…
    Тільки вірю уперто.
    Бо ж : «…по вірі твоїй…»
    і любові…
    «…spem spero!»



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  49. Марґо Ґейко - [ 2018.09.21 09:44 ]
    Любому Дмитру
    Він був такий, що міг би і до ста…
    Та схибив і пішов у ті квартали,
    Де двоє туй у кованих кутах
    Небавом синім пологом повстали.

    Сукався час, незнано звідкіля,
    Вертівся на одвічне мотовило –
    Тепер тобою плакало гілля,
    Що батьків сон корінням оповило.

    Та жінка, чим вона була не та?!
    А може він їй був чомусь не милий?
    Тьмяніла пам'ять, мулилась як став,
    Що з річки (так навідліг) запрудили.

    О, як повзе наш вік, о, як іде…
    Скелет скелетом тиснучи у шафі,
    Тебе ростила мати. Як і де?!
    А він беріг лиш купку фотографій

    І потай, наче пошепки, любив –
    Тремтів твій образ миртом неопалим.
    Аби ж ти знав, як він чекав! Аби ж
    Ти бачив, як сестра і я шукали!

    П'ятнадцять років повагом пройшло:
    Розврунив мох пухнасті запинала,
    Оспалий ліс, роняючи шолом,
    Заснув. А туга туй не засинала.

    І Бог подав невпинним прохачам,
    В часопис долі поглядом поринув,
    Розвіяв ту незречену печаль
    І сірі, мов базальтові, хмарини.

    Розквітнув мирт між сплаканих дерев –
    Чи може наша бабця догодила,
    Що ризи сивим янголам пере,
    Чи дід, що ладан кидає в кадила.

    Бо ти з’явився, сповнений чеснот,
    Як пульс в напрузі вистиглої тиші.
    Всміхнувся батько в туєвий кіот:
    Бо ти – наш брат. І ти – ікони пишеш.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  50. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   29