ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.20 18:41
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Стерня колюча, де покоси
Колись були хлібами. Це

Не повернути. Спілий вітер
Поніс твій голос вдалину,
Де яблуня вагітні віти

Іван Потьомкін
2019.09.20 18:02
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...

Любов Бенедишин
2019.09.20 17:13
«Вікно» мерехтливе…
І вогник зелений…
Ти, мабуть, щасливий.
І сниш – не про мене.

Чи, може, похмурий?
Та… знатиму звідки?
На клавіатурі –

Микола Соболь
2019.09.20 06:42
Із підвалу не вийти на волю
І не знаєш, чи день там, чи ніч.
Ниє тіло від втоми та болю,
Світить лампа у сорок свіч…

Ти підпишеш, усе, що захочуть,
Кров ніколи не спинить катів.
І ледь жевріють стомлені очі,

Віктор Кучерук
2019.09.20 06:40
Смолоскипами жовтими кленів,
Освітляючи зміряний шлях, –
Наближається осінь до мене,
Як нещастя незборного жах.
Наближається осінь до краю
Отієї сумної межі
За якою зими не буває
Й будуть квітнути весни чужі.

Сергій Губерначук
2019.09.19 18:38
Рожевий капюшон насунула на сум,
гадаючи, що відвернула зливу.
Пішла, помірно стримуючи струм,
ще не закохана, вже не щаслива.

Не райський плід належав цим вустам.
Вони грішили віршами три роки.
А я позаду відбувався сам,

Ігор Деркач
2019.09.19 17:39
Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,

Олена Багрянцева
2019.09.19 16:30
У тебе достатньо сили. Ти тільки вір.
Зійдуться усі дороги, затихне вітер.
І стрічкою будуть бігти фінальні титри.
Розтане зима, що нагадує вічний тир.

Останні акорди заграє чужа війна.
Не будуть влучати кулі. Заляже тиша.
І вранці у школі на дошц

Тетяна Левицька
2019.09.19 14:16
Доторкнися пелюсткових вуст
і метеликом забийсь в троянді,
в трепетних руках і я озвусь
чарівною скрипкою Вівальді.
Щоб єлейний почуття мотив -
поліфоній пристрасної румби,
душу вивертав і золотив
оксамитовим цілунком  губи.

Серго Сокольник
2019.09.19 13:02
маленька поема***

Здригнувся? Я не ворона.
Я Янгол твій охоронець.
Послухай, лінивий сплюхо,
Я дещо скажу на вухо...
.......................................................
Цей день у твоїх руках...

Олександр Сушко
2019.09.19 11:43
Шеляга не вартий опус цей,
Про кохання в ньому ні словечка.
Бгає в руки сатиричний цеп
Муза. І памфлет на вухо шепче.

В зомбоящик вирячивсь дурко,
Ловить кожне слово владоможця.
Вілла в пана в стилі рококо,

Іван Потьомкін
2019.09.19 09:00
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Микола Соболь
2019.09.19 05:55
Думки юначі сповнені надій.
В очах максималізм непереможний
І це не дивно. Певно знає кожний,
Яке життя у підлітка без мрій?

В шістнадцять світ пізнав од «А» до «Я».
І на душі то сонячно, то хмарно
І навіть сперечатись якось марно,

Віктор Кучерук
2019.09.19 00:55
Наче музики розливи
Цілий вечір за вікном, –
Дощ вирує галасливо
Й заспокійливо притьмом.
То прискориться привабно,
То утомлено зітхне, –
Та потому знов не слабне,
Присипляючи мене…

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку,
прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
усюди покидають тільки греки.
І все-таки угадуваний шлях
додому потягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чого муляє у душі,
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі у імлі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у складок сум’ятті
до спиненого ніби моря.
Він бо
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. України Сокор - [ 2019.09.02 20:17 ]
    Українська осінь

    На деревах жевріє вже осінь,
    Різнобарвні надів кольори.
    Між дерев проглядається просинь,
    Крізь тумани і сірі хмари.

    У вирій вже відлетіли,
    Бусли, ластівки і шпаки.
    І в Бабине літо злетіли,
    На павутинні малі павуки.

    Вітер холодний й вологий,
    Колихнув листопад на траву
    І постеливши стежки і дороги,
    Мягку і барвисту листву.

    Все осінні холдні тумани,
    Спада на дерева росу,
    Ніби дощик гілками стікає,
    На пожовклу полеглу траву.

    Морозець закрався під іній,
    Застелив осінню красу.
    Та промінь сонячний ранній,
    Розтопив на іскристу росу.

    Ходить осінь по долам і полю,
    Різнобарвив сади і ліси.
    Нагулявшись вдосталь, у волю,
    Відпочива під ковдрою зими.
    2019.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. України Сокор - [ 2019.08.30 17:10 ]
    Ми — діти Божі

    Мене кличуть: Раб божий!
    Чому так кличуть? Пора знать!
    Хіба батько сина зможе,
    Рабом-невільником назвать.

    Раб невільний. Що ж він має?
    Він не належить сам собі.
    Господар волю підкоряє,
    І як товар, продає рабів.

    Бог створив людину Божу
    І назвав: Мої сини.
    І в молитвах назвіть тоже,
    Божі діти, Його сини.

    До Бога я всігда звернуся,
    Моя молитва - Отче наш.
    І я Бога не боюся,
    Бо Він любов, Отець наш.

    Бог- Отець нас оберігає,
    Світлом Сонця дає життя,
    Дощем Землю напуває
    І благодаті Його нема кінця.

    Я в молитві, Славлю Бога,
    Земним шляхом до Нього йду.
    В знак любові, до Його порога,
    З покірним серцем я прийду.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.11 01:17 ]
    Муки розлуки
    Пливуть по небу темні рядна,
    Немов химерії старі.
    А туга давить так нещадно,
    В розлуці день іде за рік.

    Здається, все віддав би нині,
    Аби сягнуть віддалеки –
    До ніжної твоєї тіні
    Легеньким доторком руки.

    І місяць плаче від одчаю.
    Як сльози – зорі – із лиця!
    Чого ж ти, доле, розлучаєш
    Твої закохані серця?!

    10 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  6. України Сокор - [ 2019.07.21 19:38 ]
    Доля людського Роду.
    Боже, Словом ти створивши світ
    І Словом - дав життя живому.
    Плідність дав від Роду в Рід,
    Щоб відновлялися самі собою.

    Ти Словом в світі все назвав,
    Родам і людям дав наймення.
    Заповіт Ти в душі засівав,
    На життя і на вічне спасіння.

    Ти мову людям різну дав,
    Як суть життя людського роду.
    Чи серцем люд Тебе пізнав,
    Чи розуміє він Твою природу?

    Звуть Тебе на всі лади,
    З молитвами шляхи ведуть до Тебе.
    Та кожний хоче Твоє “рядно” тягти,
    Твою милість вимолить для себе.

    Снується Божий лад по всій Землі,
    Все для всіх у рівній долі.
    Чому ж блукаєте в туманній-імлі,
    І живете, ніби звірі в полі?

    І невидно - ні початку, ні кінця
    В тяжкій людській долі.
    Єднайте люди свої серця
    І буде вдосталь Хліба і Солі.

    Хай квітне, Божий Заповіт
    В душі й серцях людського Роду
    І пам'ять про пращурівський рід -
    На безсмертя земного Роду.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Деркач - [ 2019.07.18 18:21 ]
    Сугестії буття
    Існує все і водночас.
    Буває,
    що і така ідея нас
    єднає.

    І помічаємо у мить
    єдину
    і те, що радує і злить
    людину.

    Та пояснити не дано
    нікому,
    чому у небо, все одно –
    додому.

    Надію май на тятиву
    і парус,
    але останнє рандеву –
    у хаос.

    Усе, що є іще у тій
    безодні,
    несповідиме як путі
    Господні.

    Як на війні не довіряй
    нікому,
    хоча і є путі у рай
    святому .

    Усе обіцяне гряде
    у небі,
    але ніколи і ніде
    для тебе.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  9. України Сокор - [ 2019.07.16 19:16 ]
    Метаморфози.
    Зібрались звірі на поляні
    І миші, змії і птахи.
    Бо царі-леви нахальні,
    Ненажерливі й лихі.

    Царем звірів кожний хоче,
    Бо у корита благодать.
    Півсотні вже себе морочать
    І конче хочуть царювать.

    А лисичка нишком-тишком,
    Кота в мішечку принесла.
    На пеньочку стала з нишком
    І мова річкою пливла.

    Звірі зразу шепотілись,
    Стали думать і гадать.
    Щоб раптом, ми не помилились!
    Що царьком кота обрать?

    А лисички мова ллється:
    Кота ви знаєте давно,
    Він Пан Коцький часто зветься,
    А Леопольдом - звуть в кіно.

    Він лагідно мурличить,
    Уміє вухоньки ласкать.
    І котом в народі кличуть,
    Що ключик може підібрать.

    Звірі бачать - котик хватський,
    Не будем довго міркувать.
    Хай Леопольд, він же Пан Коцький,
    Буде нами царювать.

    Тільки буря щойно вщухла,
    Цар-котик ставши міркувать.
    Почисавши лапкою вуха,
    Потрібно все кругом мінять.

    Котик з радості мяукав,
    Собі подібних підібрав.
    Щоб сподобатись звірюшком,
    Бувалим лички став лишать.

    Ходить лісом, скрізь глаголить,
    Ніби роль його в кіно.
    Котик гарно мишки ловить.
    Все так є, як і було.
    Липень 2019.






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.12 00:04 ]
    Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
    Люблю твою я усмішку щасливу,
    І сяєво в зіницях золоте.

    Коли уся ти світишся красою,
    І радістю окрилюєш цей світ,
    Як та верба косою чарівною
    Голубить вітра в лоні теплих віт.

    Мені твоє волосся – гай духмяний,
    Що цвітом обсипає залюбки.
    Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
    А дихає коханням на віки!

    11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.11 01:24 ]
    Сизокрила любов
    Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
    Без голубки сизий голуб залишився сам.

    І завжди розповідати друзям він готов
    Про красуню темнокрилу, про свою любов.

    Чи злітає десь на гілку, чи в надхмарну синь –
    Скрізь його наздоганяє від голубки тінь.

    «Ми отут зустрілись вперше, там – літали ми,
    І голубились до рання ніжними крильми.

    Бачу ось гніздечко наше – тільки голуб зна –
    Про кохання воркували з нею допізна.

    Пташенятко, наш синочок, ріс поміж цих віт.
    Виріс, випурхнув з домівки у широкий світ».

    Голуб знов гніздо будує, носить гілочки,
    Ніби пам`ять про подругу, пам`ять на віки.


    Щоб дивились пташенята, й поки є цей світ,
    Свою пару так любили, як татусь і дід.

    10 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  14. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  15. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.30 06:05 ]
    Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
    Із пітьми буття, сяйвом угорі
    Сонцем сходиш ти, моя любове.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І шовкові знов – пагони руді,
    Врятували їх дощі від спеки.
    Люба, ми разом – у однім гнізді –
    Крилами лопочем, як лелеки.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І розкрились нам чисті небеса,
    Піснею кохання оповиті.
    Летимо увись, о яка краса –
    Щастя дарувати цьому світу.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  20. України Сокор - [ 2019.06.14 06:48 ]
    Пересторога Роду.
    Що ти знаєш про свій Рід?
    Його свіча віками не згасає.
    Чи ти маєш в серці слід,
    Як слов’янам Бог життя вдихає.

    Бог не ділить - на своїх, чужих
    На білих, чорних, різнобарвних.
    Божий світ - для всіх Родів живих,
    І Родова память душ померлих.

    Бог сказав:-Ви сини Творця
    І будьте, як мої діти.
    Слухайтесь мене, як сини Отця,
    І будете в житті, добро творити.

    Ви не шукали вашої землі,
    Сотні літ блукаючи по світу.
    Ненька вам дана з плугом у ріллі,
    І вона є ваша споконвіку.

    Шануйте ж свій, слов’янський Рід,
    Творіння боже не ведіть до згину.
    Шануйте духовний Пращурівський світ
    І бережіть Святу і в Славі Україну.
    2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.12 13:37 ]
    Божа Матір
    Я думала накидка з шовку...Ні, то крила.
    Вони росли як Матінка молила
    За кожного із нас - вже обійняли Землю...
    І чую шепіт : Я прошу...Не дремлю...
    І крила сяють: Всесвітом зорюють,
    А кожен вогник Ангели цілують...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  22. Ігор Деркач - [ 2019.06.12 08:01 ]
    Ясир духовності
    ***
    Релігія – це опіум совка.
    Якби не це, не мали би халепи.
    Немає на Московію Сірка.
    Та може бути, що його рука
    рубає ще залиті кров’ю «скрєпи».

    ***
    Коли ніякого немає,
    то і чуже стає своє.
    Перун усе не видибає,
    а віра в чудо все ще є.

    ***
    Питання віри – це не, прошу пана,
    таке собі жахаюче, - ой, Бо!
    Кого лиш не обожнюють погани –
    явилися чужі пани і хани
    тай замінили Ладо і Дажбо.

    ***
    Язичники усе іще ведуть
    до комунізму, у його тенета.
    На капища поділена планета,
    а кривослав’є обирає путь
    Московії у віру Магомета.

    ***
    У небі зорі – тисячі думок,
    дволикий Янус – місяця проява,
    а сонце – всюдисущий колобок,
    у яві вимальовується нава,
    але яріє у зеніті Бог.

    ***
    Це може зайві видумки поета,
    що на олімпі лиш одні цабе
    і Томосу не помічає секта,
    і думи патріарха Філарета
    заполонили біси кагебе.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. України Сокор - [ 2019.06.07 00:44 ]
    На Івана Купала
    В день рівнодення — Івана Купала,
    Це молоді свято — молодь співала.
    Вели хороводи навколо вогнища,
    Це символ здоров'я, зло все очище.

    Квіти збирали, віночки сплетали
    І їх на води, дівчата пускали.
    І чарували, щоб бути вродлива,
    Милого обрати і бути щаслива.

    І серце моє, кохати вже хоче,
    Бо мила пісня, за душу лоскоче.
    Мені сподобалась, та дівчина,
    Що осторонь стояла, з сумними очима.

    Чому її серце вразила смута,
    Дівчина стояла — ніби прикута.
    Квітковий віночок в руках вже тримала,
    Можливо милого, ще не обрала.

    Та, моє кохання, солодше від перця,
    Що в душу запало - припало до серця.
    Вперше любити, вперше кохати,
    Щастя такого, я міг ще не знати.

    Тая дівчина, мене чи полюбить,
    Чи буде дружить, чи приголубить.
    Я підійшов до дівчини ближче,
    Вона усміхнулась, в очах іскри вогнища.

    За руки взялись, очі сміялись,
    Ми ніби одні, на святі зостались.
    І через вогнище з розгону стрибали,
    Пісні хороводів, серця в нас єднали.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Марія Дем'янюк - [ 2019.05.30 16:18 ]
    ***
    Плакав Бог - дощило,
    В серці наболіло,
    Біла громовиця
    Очищала лиця,
    Святвода із Неба
    Потекла на тебе.
    Рученьки стулила,
    Голову схилила,
    Господа молила
    Щоби усміхнувся,
    Сонячним Світилом,
    Полум'ям Любові,
    Сяєвом стокрилим.
    Світло із очиць,
    Мов крило жар-птиць.
    Плакав Бог - дощило,
    Благодать по суші:
    Небо освятило
    Збайдужілі душі...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  25. України Сокор - [ 2019.05.28 16:35 ]
    Звільнитесь від блуду.
    Що ж ви братці, Українці, що ви наробили?
    Волю й Славу предків, по світу пустили.
    Для українців на Вкраїні, шлях рабів мостили,
    На шляху наших діток, терни поростили.

    Може в цім столітті, ви конче обрусіли,
    Може ви синами стали - сини Ізраїля.
    Україна - ваша Мати, ненька - сиротина,
    Залишилась на розпутті, без Батька і Сина.

    Чи читали, ви, Шевченка - “Розрита могила”?
    Не читали? Прочитайте буде серцю мило.
    Прочитайте, не стидайтесь і себе пізнайте.
    Може тіло затрясеться, та надію майте.

    Схаменися, люде добрий, поки ще не пізно,
    Серце ваше не схололо, і ще не залізне.
    Збережіть Вкраїні Волю і всіх шануйте,
    А народи других держав у себе й пануйте.
    Травень 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. України Сокор - [ 2019.05.25 23:44 ]
    Почекаю

    Почекаю,
    Поки дощик весняний пройде,
    Поки райдуга в небу зійде.
    Громовиці по небу пройдуть,
    Роки за роками минуть.

    Хай квітне омита земля,
    Зеленіють луги і поля.
    Вітер ласкавий шумить,
    Ніби шепоче - любіть і любіть.

    Почекаю,
    Хай в місячнім сяйві купаєшся ти.
    Очі вбирають небесні світи.
    Сонце зігріє ніжні вуста.
    Довга коса, ще довша зроста.

    Хай стан твій дівочий в душу впаде,
    Буду я бачити лише тебе.
    Зір припаде до пишних грудей,
    І не зміг я відвести від тебе очей.

    Чекав я тебе шістнадцять літ,
    Мужнів також я — став чоловік.
    Йшов за тобою, весь час залюбки,
    Щоб наші життєві зійшлися стежки.

    І ніби у світі лишились одні,
    Що зветься коханням у нас на землі.
    У щасті земному поєднались серця
    І нашій любові не було кінця.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Марґо Ґейко - [ 2019.05.25 20:47 ]
    А решта...
    Всміхайся та не влещуйся нічим.
    Бо друга можна зрадити й цілунком,
    А оди, що звучать занадто лунко,
    Двосічними бувають, як мечі.

    Нехай твій шлях, невстелений ніким,
    Не те, щоб не затоплювала повінь,
    Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
    Не те, щоб ліг широким і легким.

    Хай буде він вузький, але прямий.
    І друзі не лукаві, а відверті,
    Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
    Бо сила – Я звершається у Ми.

    І ще, нехай з тобою буде та,
    Хто ладан підкидатиме в кадило,
    Не фоном слугуватиме, а тилом.
    Оце і все. А решта – суєта!





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  28. України Сокор - [ 2019.05.09 07:13 ]
    Кохання навіки.
    Вперше зустрівся, в садах все цвіло,
    Ти ввійшла в моє серце й неспокійно воно.
    Ніжний стан твій дівочий і довга коса,
    Принадна усмішка і дівоча краса.

    Мріяв тебе, вже, зустріти давно
    Моє ти кохання, що Богом дано.
    Ти моя пара, моя ти зоря,
    Хлопчача в серці надія була.

    Я довго вагався, щось мріяв, гадав -
    Як при знайомстві, щоб я сказав.
    Кроком ступив, тай не зміг підійти,
    Зустрів твої очі, як дві небесні зірки.

    Хлопець я був, як вільний орел,
    Тай зашарівся, казалось завмер.
    Ти як лебідка, ніжна була,
    Ласкаво всміхнулась і ніби пливла.

    Давай ми обоє, ввись злетимо,
    І вільному вітру підставимо крило.
    Хай доленька наша, нас поєдна
    В людському коханні, не потрібні слова.

    Жіноче кохання - міць Неба й Землі,
    Чоловіка взаємне - це добробут сім’ї.
    Хай славиться рід, у віках не згаса
    Де сплелися кохання і природна краса.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  29. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.30 11:12 ]
    Христос воскрес!
    Неначе пава, осяйна і пишна,
    пливеш легкою павіддю небес.
    Сьогодні день який, розквітла вишне!
    Христос воскрес!

    Метелик заповзявся розгойдати
    твої планети у відлунні мес.
    А сонячно, а небо - у блаватах.
    Христос воскрес!

    Душа сьогодні - то розквітла вишня,
    легкий метелик над пастеллю плес.
    Душа подячні оди Богу пише.
    Христос воскрес!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  30. Вікторія Лимарівна - [ 2019.04.28 14:24 ]
    Воскресіння
    Вирвався Він із обіймів пітьми.
    Болю зазнав та страждання:
    Поневірянь не зазнали щоб ми.
    Справдились кращі бажання.

    Покликом теплим покличе нас Хрест!
    Вклонимось низько та щиро.
    Зійде Христос Благодаттю з Небес!
    Віру пробудить до миру!

    Світлом осяє для кожного шлях.
    Справдяться бажані мрії.
    Наче окрилений Всесвітом птах,
    Що Воскресінню радіє.
    В серці ж плекає надію:

    Щоби завжди досягати мети,
    Треба сміливо та впевненно йти,
    Гідність, порядність в душі берегти.


    28.04.2019
    © Copyright: Виктория 75, 2019
    Свидетельство о публикации №119042804595


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  31. України Сокор - [ 2019.04.18 08:45 ]
    Пробудися — люде.
    Який же гріх люд зміг вчинить?
    Що Отець віддавши свого Сина,
    Щоб за гріхи людські, Його кров пролить
    І смертю Сина очистилась людина.

    Чи ти знаєш про свій гріх?
    Чи перед Богом молися в покутті?
    Чому ж в Святому дусі ти притих?
    І грішиш, ніби зупинився на розпутті.

    Тому й паплюжите свій рід,
    І з світу самі себе зживете.
    Погляньте серцем на Божий світ,
    Чи світом Істини ви йдете.

    Сліпий народе — пробудись!
    Чи тобі пасує, твоя спокута?
    Чому ж тепер ти плачеш, як колись.
    Хіба твоя душа кайданами покута?

    Губить вас, ваша ж тьма,
    Вона поглине безсердечно.
    Бог дає вам світло задарма.
    Візьміть! І жити будете ви вічно.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.16 22:27 ]
    Випробування кохання
    Ну чому піддався безголов`ю? –
    Я і досі слів не доберу.
    Полюбив гріховною любов`ю
    Я свою духовную сестру!

    Я помру від горя і воскресну,
    Чорт із печі попіл вигорта.
    Бо вона – лебідонька чудесна,
    Бо душа у неї золота.

    Як тепер оцю безодню горя
    Перестрибну чи перепливу?
    Не дає Бог насолоди море…
    Тільки спілкування наяву.

    Тільки ніжні, любії розмови,
    Та як переступиш в них межу,
    Посилає Бог напасті знову,
    Мов попереджає: «Накажу!»

    Я до любки вік не охолону.
    Все кохав би ще її і ще…
    У її солодке ніжне лоно
    Золотим би лився я дощем!

    Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
    Чом же скніти маю у журбі?
    О Боги, Боги мої прекрасні,
    Виняток із правила зробіть!

    Адже я лише її кохаю,
    Чим же заслужив недолю злу?
    Дайте нам обом весни розмаю
    Й у смертельну заберіть імлу!

    І весна вже промайнула рання
    І печаль тікає із зіниць.
    Певно, шлете нам випробування –
    Перевірити любов на міць?!

    16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  33. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.13 01:24 ]
    Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
    Мене квітневий легіт ніжить
    І сон колише верховіть.

    І розчиняє шум далекий,
    І лагідніють небеса.
    З найменших атомів, молекул
    Зринає відчуттів краса.

    О ця добра висока ніша,
    Духовності резервуар!
    Усе, в житті що наймиліше –
    Гармонія природних чар.

    Без неї світ краси загине,
    Зла магма сточить береги.
    Природо, мамо, Берегине,
    Розлий ці чари навкруги!

    12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  35. України Сокор - [ 2019.04.09 19:07 ]
    Слава избирателю?
    Вот и срок царя менять,
    Из страны хотят прогнать.
    И завязался грозный спор,
    Кому достанется престол.
    За царский трон мужи дерутся,
    Друг на друга смолы лются,
    Те, кто знает в стране толк,
    Ротик держат на замок.

    Но нашлись дельцы-умельцы.
    Подтасовав не хитро дельце.
    Уловив шумок и вздоры,
    И незабыли про афшоры.
    И вместо сущего царя-орешка,
    Хотят подставить свою пешку.
    Решить не сложно нам задачу,
    Народ мы чётко околпачим.


    На место прежнего царя,
    Шута поставим. И не зря.
    Он не знает суть державы,
    Кроме театральной славы.
    Это будет наша пешка,
    Он сменит крепкого орешка.
    Народ славянский, он доверчив,
    К царю сущему он придирчив.

    Совпадают наши цели,
    Народ откроет наши двери.
    Все, кто хочет быть царем,
    Мы не вспомнили о нем.
    Пешка-шут - то свет СМИ,
    На всех экранах он в ТВ.
    Мы подстроили финал,
    И народ в петлю попал.

    Он сейчас на распусти:
    За царя-политика - по сути,
    Иль за комика-артиста,
    Его лишают в театре места.
    А как представим их в мире,
    Царь державы иль цар сатиры.
    Иль то й другое приживётся,
    А что народик? Он прогнётся.
    Март-Апрель 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Марія Дем'янюк - [ 2019.04.09 08:42 ]
    ***
    Так давно не гуляла я небом...
    Так давно не трималась за хмари...
    Так давно не лилися в долоньку
    Золоті сонцемісячні чари.

    Коли небо сміється в росині,
    Коли сонце кульбабу вітає -
    Смуток тане у чистій сльозині,
    Ранок світлом усе напуває.

    Як зоря усміхається красно,
    Небо місячно казку шепоче,
    І спалахують вогники ясно -
    Всесвіт щирих обіймів хоче.

    По сльозині чи то по зорині
    Вічність ніжно потрапить у душу,
    Я тихенько дивитимусь в небо,
    Я Причастя Землі не порушу...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.04 03:43 ]
    У кохання фантастичній грі
    Щастя дивовижні віражі…
    Так, немов для нас одкрилось небо!
    Ти скажи, о люба, ти скажи,
    Як я досі жити міг без тебе?!

    Десь у темряви світах летів.
    І не знав, живу чому й для чого.
    Що усі миттєвості оті –
    Це - прелюдія життя мойого.

    Так немов під товщею снігів
    Пробивався вгору непомітно
    Сили набирався, тихо зрів
    І яскраво, дужо так розквітнув

    Спершу ще малесенький такий,
    Він ішов угору без вагання
    Крізь десятиліття і роки
    Світ побачив пролісок кохання.

    Ніби-то тендітний і слабкий,
    Подолав страшенні перепони –
    Пробивав, як той потужний кий.
    Суму гори, болю терикони.

    І явився світові в очах
    Променем підземним, чарівливим.
    Це нова планета всім на диво
    Зринула в галактику, мов птах

    Сяєвом окриленим небес
    Весь безкрайній морок охопила.
    Я у тому сяєві воскрес
    І до тебе потягнувся, мила.

    Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
    Вабила смарагдовим світінням.
    Я народжувався в нім, згоряв,
    Наче промінь у небесній сині.

    Між затемнень, пилу й чорних дір
    Враз добра й любові світло стало.
    Ніби заіскрився серед гір
    Водоспад величним білим валом.

    Це злиття проміння і Зорі -
    Для усього людства пломеніє
    У кохання фантастичній грі,
    Мов краси життя – найвищий вияв!

    4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  38. України Сокор - [ 2019.04.01 21:07 ]
    Слово поета.
    Ти душу й серце в світ, поета понеси:
    Його незгоди, радості й надії.
    Закарбовані в словах з піднебесної краси,
    Де на мить завмерли образи й події.

    Ти не спіши, читавши, зупинись
    На слові, на образі оспіваним поетом.
    У висновках своїх не помились,
    Слово - це життя, освічене моментом .

    Поета слово — є гірчичний мед,
    Людей єднає в дружбі і коханні.
    Слово, як бритва чи гострий меч,
    Рубає недругів без промаху і ваганні.

    Коли торкнешся слова, ожива
    Вся природа в сонячнім промінні.
    І суть життя людині розкрива,
    І сіє зерна в майбутнє покоління.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Марґо Ґейко - [ 2019.03.30 20:20 ]
    A MARGO & WАЙСТЕР
    Вітражний сум готичного вікна.
    Хоч сонце в нього променями б'ється –
    Та намертво свинцем спаялись скельця.
    В будинку Майстер, з ним навік – вона.

    Вона – йому обіцяна весна.
    Весна, що не розбруниться у літо,
    Квітуча назавжди але безплідна,
    Не муза, не дружина. А чи гідна?!
    Весна страсна, відьомська, навісна.

    Там вічний дім. І спокій-некромант
    У саван сну підзахисних закутав.
    Любов – вино, її ж любов – цикута,
    А це буття – омана із оман.

    Чи бути, чи писати той роман?
    Чи безіменний мучився як Гамлет?!
    Із рани, беручи собі атрамент,
    Майстри кропили гемонський пергамент.
    Що їм дали Булгаков, Гете, Манн…

    Готичний сум вітражного вікна.
    І спокій, що лиш спокоєм здається
    Зате вона із ним, у нього в серці,
    Стирчить пером, що Wоланд увігнав.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  40. України Сокор - [ 2019.03.29 22:15 ]
    Санітар
    Що це в лісі тук та тук?
    Хто це дзьобом довбе сук?
    Що шукає під корою?
    Черв'ячка, що є їдою.
    Так дерева він лікує
    І стуку раді, всі, хто чує.
    Можливо дітки відгадають?
    Птаха м-о-л-т-я-д називають.
    Підказку дам вам без хлопот,
    М-о-л-т-я-д читайте наоборот.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. України Сокор - [ 2019.03.25 07:20 ]
    Березень.
    Чутно сплю, бо чують вуха.
    За вікном в темноті:
    Реве, стогне завірюха,
    Виє вітер в самоті.

    Він із снігом в вікно рветься,
    В димоході завива.
    І вздовж стріхи пронесеться,
    Як табун конів пробіга.

    А у хаті - так затишно,
    Під одіялом теплота.
    Чутно, десь шкрибеться мишка,
    Та очі морить дрімота.

    Та на ранок сонце світить,
    Як нічого й не було.
    Сніг і сонце очі сліпить,
    А навкруги білим-біло.

    Ні доріжки, ні стежинки,
    Замети снігу до вікна.
    Діти бавляться в сніжинки,
    На порозі вже весна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Марґо Ґейко - [ 2019.03.24 14:49 ]
    Не кидай...
    Не кидай каміння помноживши осуд,
    Не вір у ворожий брудний поговір,
    А може ця жінка обпалений острів,
    А може у прозу розпатланий вірш…

    А може вона натерпілася вдосталь,
    Бо ближні на плечі скидали хрести.
    В той час як метал роз’їдає короста,
    Деревам вдається з бетону рости.

    Згадай, (у людині шукаючи шельми),
    Як кроплені карти тримав в рукаві,
    Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
    Зневірений вщент – неофітом говів.

    Просте – досить складно, складне – часто просто,
    Прийми без засуджень, засудиш – прости!
    Прости їй відвертість і право на простір,
    Порочність повії, прогірклі пости́,

    Дитину, що вільна, тому й навіжена,
    Вагітність, безплідність, перерваний рід,
    Що жінка – розніжена тутова грена,
    Що мати – шовковий покручений дріт…

    Що цей самородок незграбний і гострий,
    Огранений роком до болю німим,
    Сама собі роблячи кесарів розтин,
    Готова померти – рятується ним.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  43. України Сокор - [ 2019.03.18 07:16 ]
    Майбутнє в наших руках.
    Хочу розвернути весняні крила,
    Щоб війна над нами не висіла,
    І ворожі Гради не ревіли.
    А лунали солов’їні співи.
    Луга і сади вкривали квіти,
    Весняним сонечком раділи діти.

    Щоб озимі руна зеленіли,
    І не рвались ворожі міни.
    Щоб орач в полі ідучи,
    Орну землю в скибу кладучи.
    Ріллю пройшовши бороною,
    Засівав поле яриною.

    Хай по весні війна скінчиться,
    Додому люди повернутся.
    І відклавши воїн зброю,
    Зустрівся з своєю сім’єю.
    І обняв дружину, дочку і сина:
    В єдності ми, ми - Україна.

    Україна з нами, як весна, розквітає,
    А в чужих руках - в вогні палає.
    Дбайте, діти, про своє коріння,
    Воля і Слава - це Боже веління.
    Бережіть Україну, як предки веліли,
    Будуйте життя, щоб діти раділи.
    Березень 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.18 01:44 ]
    Від коханої - до народу
    Віддай мені свій біль увесь,
    Віддай мені усі страждання.
    Хай сивина укриє рання –
    Прийде здоров`я - днем чудес.
    Віддай мені свій біль увесь.

    Віддай мені усю скорботу,
    Недуги тіла й серця – всі!
    Ми зможем їх перебороти
    І уклонятися красі –
    Віддай мені усю скорботу.

    Віддай мені свій страх, о мила,
    Всі комплекси переживань.
    І розгорни любові крила,
    Злети у щастя світлу рань…
    Віддай мені свій страх, о мила!

    Віддай мені кабальні пута,
    Їх розіб`ю і розірву.
    Віддай мені брехні отруту,
    Живи коханням наяву,
    Віддай мені кабальні пута.

    Я – не Тарас, лиш мов Ронсар той,
    Живу в закоханій журбі.
    Та біль народу взяти варто,
    Беру увесь його собі –
    Я не Тарас, лиш мов Ронсар той…

    Неси мені свої всі болі,
    Народе мій, прекрасний мій.
    Хай чад падлюцтва і сваволі
    Розвіється у тьмі німій.
    Неси мені свої всі болі!

    Візьми од мене дух цей дужий,
    Орлині крила, силу й міць.
    І взявшись обома за гужа –
    Ні перед ким не падай ниць!
    Візьми од мене дух цей дужий!

    17-18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  45. Марґо Ґейко - [ 2019.03.16 20:58 ]
    …ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ…
    А нас південний вітер побратав.
    Цей павітер із присмаком лаванди,
    Що грав колись канатами, і ванти
    Немов ченці – насмішливі ваганти
    Гули всіма відтінками октав.

    Та це колись, фрегатів тих нема –
    Там інші звуки, присмаки і лови,
    А вітер знав старі класичні мови,
    А вітер чув як молиться імам.

    Він сосни у Форосі розхитав,
    І ті схилились вітами на пристань,
    Де море як вино таке ігристе,
    Зіграй мені про павітер, Арфісте,
    Співай мені про черево кита,

    Як день кадилом сонця догорав,
    Вустами бухт нашіптуючи мантри.
    Поклич мене в давно забуті мандри,
    Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...

    Тепер в краях мистецтва і вина
    Не лущать зе́рна правди од полови,
    Літа орел… імперський, двоголовий,
    А скелі – сивочолі богослови
    Не вірять ні орлятам, ні синам.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  46. Марія Дем'янюк - [ 2019.02.28 20:16 ]
    Любов
    Під небо гріхи піднімаються темними хмарами
    і світло від нас відмежовують.
    Та дивне проміння проникне між злісними чарами -
    ці сяючі промені радо чоло обціловують.
    У світлих долоньках тримаю оте Ясносонечко,
    Господь усміхається, ніжно шепоче: "Донечка"...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  47. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 18:21 ]
    В пам`ять про дідуся
    Я не встигла сказати банальне "Привіт"
    І не встигну сказати жахливе "Прощай".
    Я стою...і стоїть біля мене весь світ!
    А на серці осіла болюча печаль...


    Не обійму тебе,не заварю нам чай,
    Не побачу уже очі ясні й сумні.
    І десятки років вкрила чорна вуаль,
    Залишивши лиш фото старі на стіні.


    Свічка тихо горить,я стою і мовчу.
    Завтра знов новий день,робота,сім`я,
    А в душі я ридаю й безтямно кричу!
    Як за тебе хтось молиться,знай,що це я.


    2019


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  48. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 14:12 ]
    Коловорот
    День за днем летить навперегін...
    Квапляться хвилини і секунди!
    Комусь в житті трапляється свій дзвін,
    А хтось у нім лишається попутним...


    І так той час іде невпинно,невблаганно!
    Веде нас доля різними шляхами...
    Новорожденному ще жити притаманно,
    а хтось іде у вічність зі своїми орденами.


    Чи встиг ти все сказати,все зробити?
    Насіяти добра по всьому світу?
    Усіх пустити в серце й полюбити?
    Спіши...бо раптом можеш не успіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. України Сокор - [ 2019.02.12 04:25 ]
    Предвыборчая президентськая агония.
    В шторм, кипящих бурунов,
    Корабль мчит сильней ветров.
    На сине-желтых парусах,
    Вздымаясь в пенистых волнах.

    Сменяясь бури в грозный вал,
    Ночи и дни корабль мчал.
    Тридцать лет на Ост ведёт,
    Верный компас и эхолот.

    Лоцман, шкипер, капитаны
    Команду вводили в обманы.
    Пытались курс изменить,
    Иль на мель корабль садить.

    Команда верна кораблю,
    Курс держали по рулю.
    Облачивши суть обмана,
    Лишали звания капитанов.

    И сейчас под звон хлопот,
    Когда война вовсю идёт,
    Под шумок на капитана,
    Рвутся - дельцы, шуты и профаны.

    Не зная сути корабля,
    Дотянуться б до руля.
    А там, Бог пошлет удачу,
    Кому нужно отдам здачу.

    А что народец корабля?
    Будет продана земля.
    Где же им припарковаться?
    На волне будут болтаться.

    Разве нам в первый раз,
    Пыль пускать прямо в глаз.
    Пока найдут глазные капли,
    Наступят вновь на теже грабли.
    2019, февраль.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. України Сокор - [ 2019.01.29 05:48 ]
    Гордость - порок

    По жизни шла не замечая,
    Друзей и пенья птиц.
    И всегда себя считая,
    Что на свете нет девиц -
    Тебя достойней й поважнее.
    И гордо шла стремглав вперед,
    Свою мечту найти скорее.
    Но, кто спешит - тот глупее,
    Кто уверен, тот всегда найдет.

    Время шло, ты всё ж такая,
    Гордыня властвует тобой.
    А жизнь цветёт и увядая.
    Посмотри, на лик ты свой.
    Тогда откроет истину глаза,
    Что ты в мечтах своих тонула,
    И покатиться слеза,
    И седина в косе мелькнула.
    А стезю мечты твоей, жизнь не воскресила.

    Как предвидеть путь земной?
    Не родилась ещё причина.
    Кто ж по жизини идет с тобой?
    Под сомнением висит лавина -
    Добра и зла, соблазн друзей.
    Не в этом ли первопричина,
    Что была ты их сильней?
    И ты себя сама любила.
    А суть истины земной, тебя не осенила.




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   29