Солдат писав додому лист із фронту
Коханій, мамі й дітям: - Дорогі,
Мене чекайте, дасть Бог, повернуся,
Будемо жити в щасті і добрі.

Він повернувся - дому вже немає,
Нема ні хати, ні його рідні
Оте життя, котре війна розбила
Виднілось, ніби марево. У сні

Він був господарем свого обійстя,
У сні кохав, любих дітей ростив...
- Навіщо сталася війна проклята?!!!
У рідних він пробачення просив,

Що вижив, коли їх уже немає...
Йому несила жити на землі.
І тихо, навіть соловей співає
Вечірні поминальнії пісні.

08.05.2015.

Один із дідусів у Польщі згинув
(на міні підірвався в бліндажі),
За другого одне лиш тільки знаю:
- Загинув дідо, доню, на війні.

Життя моїх батьків було нелегким:
Нестача, голод, матінка вдова,..
- Не знищуйте моїх дітей, благаю!
Онуків пошкодуйте, бо нема

Нічого гіршого у цьому світі,
Як доля незахищених дітей,
Вони не знають як їм далі жити,
У бідах звинувачують себе, й

Не відчуваючи тепла з дитинства
(в душі лиш порожнеча, морок, біль)
Не знають як дітей своїх любити,
Не вміють віддавати, бо звідкіль

Узяти їм оту любов і ласку,
Котрої не отримали самі...
Закінчуйте уже війну, будь ласка!
Хай будуть ясними наступні дні,

Щоби онуків наших не спіткала
Так ж недоля, як батьків моїх...
Прошу Вас я, молю і вимагаю:
- Політики, подумайте про всіх.

09.05.2015.

Перемога Раші у війні
є і нині тема ейфорії,
бо без України у вогні
мало що кацапію зігріє.

І колона п’ята йде на ви,
і у Інтернеті поторочі
фейками масоно-жидорви
ветерану округляють очі.

Куций фюрер «ксіви» видає...
Кожному скаженому собаці,
вписаному у його досьє
у Гаазі буде по гілляці.

Глядачі і теле, й cinema
буйно реагують на події.
І «побєдобєсіє» Росії
чує і тюрма, і Колима.

Ну, а хто не бачить і не чує,
Путя напуває і годує,
обіцяє пенсію совку...

Колоради і рашисти раді,
будуть крокувати на параді.
Перемога! Ать твою таку!

08/05/19

І
Моря й озера – очі України,
а води рік – її кипуча кров
і у вінку червоної калини
ніхто за неї кращу не найшов.

Якби не це, то я і не писав би,
які у неї очі восени
або які її чарівні зваби
несуть усіх у кольорові сни.

Бували карі, майоріли чорні
і заясніли жовто-голубі...
Усі мої світи із нею – горні,
а дольними завдячую юрбі.

Із кобзою блукала сиротою,
з бандурою стомилася іти
у вигадані сяючі світи.

Арей і Ліра нерозлийводою
тасуються у вічному двобої,
у пошуку кінцевої мети.

ІІ
Її минуле чорне і червоне
присвоїли лукаві вороги.
Орли, гієни, круки і ворони
на цій путі не додають снаги.

Орда карає, а юрма воює,
осліплена загравою ночей,
і кров’ю упивається Арей.

Катівня узурпатора працює...
Але її, – Ура! – лунає всує,
завішане полудою очей.

ІІІ
Європу і не чую, і не бачу.
Так видається іноді мені
у темні ночі і гарячі дні.

Вкриваються китайкою – юначі,
а каламутні очі ще незрячі.
Арей гартує Ліру у вогні.

05/19

А у тебе ще буде можливість знайти весну.
Не турбуйся за ті хвилини, які вже втрачено.
Повертайся живим. Не проси ні за що пробачення.
Я чекаю на тебе сто років, сто днів без сну.

Бачиш, вишні цвітуть і у місті лунає сміх.
Я вже звикла казати всім, що війна не кається.
Що життя сторінки блискавично для нас гортаються.
Що настане ще час для бажань і жаданих втіх.

Ще розвіється пил всім прогнозам наперекір.
Перемога, я знаю напевно, не за горами.
І усе, що тепер, мій хороший, стається із нами,
Лиш на краще, повір.
26.04.2019

У тиші найгучніший резонанс.
Минає ніч, а я не засинаю,
Старі скрижалі, знесені з Синаю,
Голгофа переписує для нас.

Любов’ю переспівує закон,
Що буде нам духовним камертоном,
Хай час і стугонітиме потому –
Вона звучить зі статуй і з ікон.

Звучить, коли є мир і йде війна,
Коли за неї нищать і вмирають,
До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
Забувши – ненав’язлива вона.

Це ми її саджаємо на трон.
Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
Наскільки Богородиця, Мадонна
Не схожа на піднесених матрон.

Вона не знає фальші і гримас.
Хто миє ноги – руки не вмиває,
Дає і не очікує навзаєм,
Голгофа – не Синай і не Парнас.

А ніч перетинає Рубікон.
Від розбрату навалюється втома,
Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
Закон любові – жертвенний закон.

Лиш тиша ця – гучніша канонад.
В неділю, в час весіннього розмаю –
Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
Що Він з любов’ю дивиться на нас.

Уклін Вам, батьку, до землі уклін,
За подвиг Ваш у сімдесят чотири.
За ворогами гучно дзвонить дзвін,
А Ви із тими, хто жадає миру.

На фронті, з вояками, в бліндажі,
Під кулями і градами страшними.
Готова зброя, точаться ножі,
За Україну-матір в літо й зими.

Вже п'ятий рік воює чоловік,
Хоча зросли його сини й онуки.
На псевдо "Тихон" хтось його нарік,
Отут, із ними, радощі і муки.

Буває серце якось защемить,
Та йде вперед з далекої дороги.
На відпочинок має тільки мить...
Спочине потім, після перемоги.
23.03.19

Мати сина колисала:
Люлі-люлі-люлі,
Теплосяйно заглядала
В оченьки синулі.

Мати сина годувала:
Клала до серденька,
І дитятко усміхалось
Сонячно до неньки.

Мати сИночка зростила,
Світ в росу глядівся...
А синочок дужий виріс,
Прийшов, уклонився
І сказав: Матусю, мила,
Піду воювати...
І лишив стареньку неню
Однісіньку в хаті...

Щиро молиться до Бога
Сивочола жінка:
Хоч разочок обійняти
Рідненьку кровинку...

Країну народження маєш одну,
І нить оту не урвати довік.
Моя країна пішла на війну,
І я зупинити її не зміг.

Комусь влади дурман,
Чи темниця комусь,
А мені цього болю не перемогти.
Моя країна стратила глузд,
А я не зміг їй допомогти.

Аби щось змінити, бракує сил,
Коли усе тут догори дном.
Не треба німбів і ангельських крил,
Треба просто не бути лайном.

І я відчуваю усім єством
Час настає вибирати.
Якщо ти гідний не бути лайном
Легше і жити й вмирати.
Легше і жити й вмирати.
Жити, і не вмирати.

Склало рученьки дитятко -
Молиться до Бога,
Щоб з війни вернувся татко,
Став біля порога.

Щоби пригорнув до серця -
Заясніє личко,
З мамою пішов в крамницю
Купувать сестричку.

Щоби в тата на плечах
Хмари діставати,
"На добраніч" говорити,
В щічку цілувати.

Цю молитву неодмінно
Небеса почують,
Пильнуватимуть усіх
Батьків, що воюють.

1

Без ноги йде вояка із посохом,
Сивий чуб замітає чоло.
Оминаю каліку із острахом,
І веселощів як не було.

Для держави солдатики - гвинтики,
Той - з Таращі. а той - із Прилук.
Йду до лазні. Під пахвою віники,
Треба змити кровицю із рук.

Думав, душу очорнену вимию,
Взяв із церкви святої води.
Та прикутий до спогадів линвою,
Де в бою умирали брати.

На стільниці калинова китиця,
Друг на фронті лежить у рову...
Льодом вкрилося озеро Вирлиця:
Я під кригою, мертвий, живу.

2
Не дивлюсь крізь рожевії скельця
На цей світ, бо уже у літах.
Колючки виростають із серця,
Бо там біль зачаївся і страх.

А на Сході орда виє люта,
Рве неспокій (у цьому вся суть)
За майбутнє, якого не буде,
За минуле, яке украдуть.

04.01.2018р

І
Ну й заварили! Аж валує дим.
І не поймеш: чи п’яні, чи бандити?
І як забути, що немає з ким
у цьому казані куліш варити?

Що Раша, що Малі, що Сомалі...
віщає і показує у сіті:
герої епопеї москалі –
«Пірати ХХІ-го століття».

ІІ
Лякає Україну «сучій мір»
і дістає у всі кінці планети.
Жадає раю чокнутий вампір,
націлює на ближнього ракети.

Бо «ядерного православ'я» біс
вселився в душу карлика-гіганта.
У нашій акваторії – безвіз
для армії і флоту опупанта!

Доктрина діє, тактика така:
де чути мат – усе диктує Раша,
захоплює по ходу «язика»...
У дії – операція «Параша»!

Триває не об’явлена війна.
Чого немає, будемо ще мати.
Очікує іще одна «весна».
Ґарантії немає у ґаранта.

Куди нас ця оказія несе,
не відаємо. Маємо на це
реагувати українно-ґречно.
Але одне відомо безперечно –
родитись, виживати й мати все
на цій землі смертельно небезпечно.

ІІІ
А що на суші? Арки і мости...
А ми чому не риємо каналу
Азов-Одеса? Нам до себе йти,
а їм по горло вистачить Байкалу.

Є що робити. Каламуть своє
і затикай свої великі діри.
Але не зазіхайте на моє.
Не зачіпай історії і віри.

Будуй собі іще один «Потік»,
або качайте воду із Дунаю,
нехай Амур тече у інший бік
до Криму із Японії й Китаю.

Хай повертають ріки на Арал,
заллються єнісейською водою
і нафтою своєю дармовою.

Нехай беруть на абордаж Ямал,
і хай накриє їх дев’ятий вал,
і захлинуться хай своєю кров'ю.

12.2018

Відмотую, Боже мій, роки.
Вертаю у час до війни,
О, як же погано уроки
вивчали і доні, й сини.

Умию оплакану долю
надії озонним дощем.
Усе затихає поволі
і меншає ниючий щем.

І, – на тобі! – кулі, катюші,
нечувана зрада, бої,
і знову заплакані душі
вертають на кола свої.

Лишається п’ятою осінь.
Очікує шоста весна.
А літо одбігаю босий,
якщо доганяє війна.

Чужа самозвана еліта
нуздає на захід коня.
На сході триває різня...

Читаємо сури Завіту,
як маємо зайду любити.
То як не ридати щодня?

12.2018

Ми з вами дружно жили,
Поки ми вам служили.
Любили ви продажних,
Послужливих хохлів.
Та злі часи настали –
І вся любов пропала,
І в прорізі прицілу
Мішені ворогів.

Цілувало голівоньку сонце-
Золотило руде волосся,
Наречена у білій сукні
Танцюватиме як повелося.

Очі карі в яскринах світла,
І червоні медові вуста.
Матіолою наче заквітла
Ніжноусмішка золота.

Неземна,а немов небесна:
Сяйво неба плело фату,
Наче сила взялася чудесна
Освятити цей день за мету...

В нього смуток в очах глибоко,
Чи не вперше сльоза бринить:
Їй на зустріч не ступить ні кроку,
Без ноги нерухомо сидить.

Підпливла, міцно стиснула руку,
Закружляли у вальсі отак:
Наречена - небесна лебідка,
У візку інваліднім вояк...

Дивомить:стало тиші тихіше,
Щедре небо усе залило:
Світло сяяло вдвічі ясніше,
Як торкалось крила крило...

Ой не шумлять верби,
Не гомонять тополі,
Лежить козак мертвий
У широкому полі.

То не шабля турецькая
Його порубала,
То не куля шляхетськая
Його наздогнала,

То чудовиська крицеві
В повітря гатили,
Бідному українцеві
Допекти хотіли.

Заскочила нас війна
Зненацька удома,
Коли скінчиться вона,
Достеменно невідомо.

Скільки забере життів
І скільки скалічить
Невідомо й поготів,
Їх ніхто не лічить.

Дипломатії поразку
Ми бачили в Мінську -
Одягайте, хлопці, каски
І гайда до війська.

Захищайте Батьківщину,
Поки в кулуарах
Імпозантні мущини
Щойно з Канарів

Розпаюють Україну,
Нас не попитають.
А хлопців у домовинах
Сім'ям повертають...

Нова ера близиться,
Дарує надію,
Що добро возвиситься,
А зло збанкрутіє.

І коли в країні безлад
І гнила верхівка -
Наша зброя насамперед
Слово, а не гвинтівка.

Іспити та заліки -
Не головне в освіті.
Складімо мозаїки,
На друзки розбиті.

Тоді й воля буятиме
Від Сяну до Дону,
Коли правда лунатиме
Гучним баритоном.

Зазоріють зорі срібні
Для нас яскравіше,
Люди знову будуть рівні,
Як колись раніше...

Тікаю із тілесної тюрми,
На полі бою впав. Мабуть, убитий.
Душею доторкнувся до пітьми,
Ледь не погас, уярмлений Аїдом.

Тепер у пеклі воїн-гречкосій.
Володар смерті пікою у груди
Штовхнув назад і каже: - Ти не мій.
Вертай туди, де скаженіють люди.

До мене ходу ангелам нема!
Лети назад! За Стікс - табу! Ні кроку!
...Отямився у гуркоті й димах,
Довкола в триколорах п'яні орки.

Упились. І добити не змогли,
В оселі діда втомлено поснули.
Під боком стиглі братики-хохли,
Розстріляні. Повсюди гільзи, кулі...

Бурят мерця останнього роззув,
Окинув крам хазяйновитим оком.
Пішла орда. А я у рай повзу,
Вже бачу рідний прапор над окопом.

31.10.2018р.

Молю

Творіння акт! У висях грають гімни,
Із раю тягне запахом олив.
Адама Бог виліплював із глини,
Лише до праці руки не помив.

Там, де душа - прилип шматочок бруду,
Де серце - трохи сажею мазнув.
Життя чудесне удихнув у груди,
Прокинулась людина оді сну.

А згодом зрозумів: дільце нечисте,
Та пізно - люд розмножився уже.
Довкола гвалт, крадіжки та убивства,
Ножа виймає братик-людожер.

У бубна б'є шаман, чаклує вуду,
Народець п'є усе - смолу, айран.
Щербатий глек, тріщинувате блюдо,
У стрісі незалатана діра...

Прицілився в сусіда - не промажу,
Все заберу - жону, будинок, пса...
Внук просить Бога: " Витри бруд і сажу !"
Але мовчать оглухлі небеса.

31.10.2018р.

Заповзали в усі ворота
Незахищеної землі,
Вищиряючись чорнорото,
Злі сусідики – москалі.

Наче дика орда поганська
Чорним шляхом пройшла лихим...
Від Донецька і до Луганська
Засвітився криваво дим.

Мов злодюги чужу комору
Облаштовують крадькома,
Доки сила не переборе
Зайд, що нібито їх нема.

Я - лагідний мужик, не злобний орк,
Є діточки, супружниця законна.
Люблю природу, цуциків, жінок
І жовпляки зі свіжим самогоном.

Кожух - на плечах, на нозі - кирза,
До хати - рачки, до пивниці - чвалом.
А люди шепчуть, що Петро - босяк,
Блукає човен долі без причалу.

Ще б трохи і в труну хутенько "Гоп!" -
Ледь вийшов із останнього запою.
Аж тут війна штовхнула ув окоп,
Очуняла судьба на полі бою.

Осколки поруч сіються дощем,
Сьогодні ворог "добрий" - тричі промах.
За тиждень - куля. Згодом ще і ще...
А смерть не йде, мене чекає вдома.

Сержант упав. Помацав хутко пульс...
Уже в раю, опісля бою тризна.
А я живий. Вернуся, то зоп'юсь.
Із неба сіє дощик із заліза...

22.10.2018р.

Тисяча слів під пером,
а от дії – жодної.
Ти мій герой,
ти живий легендарний soldier.

З дому зриваюсь у темінь,
неначе з прив’язі.
Господи правий,
і як ти без мене
один єси?

Тисяча верст поміж нами
лягла полотнами,
Сотня молитв пролилася
слізьми холодними.

Mission completed:
заснула, чуття всі вимкнула.
Осінь горить
за порогом чужими вікнами,

Тисяча років лишилась
до нашої зустрічі.
Як же я змучилась,
Господи,
як я змучилась...


9.10.2017.

Не знаю- нині мир, а чи не мир,
Живий, а мо' купаюся у Леті...
Ця тиша ще страшніша за громи,
З усіх сторін відчутно подих смерті.

Кровицю чорт облизує з перстів,
В підручних, як і завше, підла "рашка".
Цей рай уже надовго опустів,
Кордон із пеклом в мінах і розтяжках.

Зоря упала в трави із Ковша
І кличе аби виліз я за насип.
Насправді, там - палаюча межа,
Діра бездонна в просторі та часі.

Із дня у день на шрам лягає шрам,
Все сплуталося - бійня, подвиг ратний...
А губи шепчуть: " Враже, аз воздам
Як тиша здохне в подихах гарматних.

Похмуре небо луснуло як біб -
Це "мирний" гумконвой прийшов з Росії.
Мені пора. Під каску бгаю німб,
На часі захищати гречкосіїв.

11.10.2018р.

Я стріляю прицільно з гармати,
За щасливе майбутнє, цукерковий трон.
Отже , мріям пора помирати -
Вже третина країни втекла за кордон.

Інша мовчки за безцінь кайлує,
Щоб купити устигнуть до смерті труну.
Існувати доводиться всує -
Я у цих негараздах себе лиш виню.

Нащо пишуться повісті й вірші,
Як читати їх завтра не буде ніхто,?
З кожним днем ворог ближче та ближче,
Ще учора був, наче, земляк і браток.

Верховоди спаковують речі,
Це - розплата за байдуж і сонне життя.
А мені всі дороги до втечі
Закриває стіною снарядів виття.

З капеланом ковтнули причастя,
Він молитись пішов, ну а я - до гармат.
Українці вмирають під Щастям,
Бо його не було тут ніколи й нема.
'
29.09.2028р.

Я сміюся крізь сльози, інакше поглине пітьма,
Ні на мить те, що бачив у пеклі, забути не можу...
Ворог бив по позиціях із "Ураганів", гармат,
Шепотіли вуста "Сохрани і спаси мене, Господи Боже!".

Кров лилася з небес, я лежав у рову, наче мрець,
Удихнути не міг це повітря, насичене смертю.
Кулі вили над вухом " Попався? Тобі тут кінець!",
Влучно б'є кацапня із підствольників та мінометів.

Та зостався живий. Опалило лише до кісток,
Подивився на змучене поле і стислося серце:
Спить мій друг, мій товариш, мій вірний незрадний браток,
Він у шанці прийшов добровольцем, прямісінько з лекцій.

Де не гляну - собратчики, теплі ще. Та неживіі...
Рештки взводу складав аж до ночі на зламані ноші.
Не питайте, чому мої сни навіть досі в крові -
Я жартую відтоді. Бо жити інакше не зможу.

25.09.2018р.

Моє місце не тут - біля ложки, каструлі й тарілки,
І не ручка з блокнотом являється сенсом життя.
Бо думками в бою - там, де вибухи, трупи, каліки,-
Куля точно летить між ударами серцебиття.

А на столику чарка горілки і кухоль розсолу,
І вовтузиться в шафі черговий приплід кошенят.
Завтра знову на фронт, із братами лежатиму сполом
На землиці вогкій, удихаючи пороху чад.

Змилостивився Біг - попрощатися встигнув із другом,
Залишаю три грудки піску на закритій труні.
Страх вчаївся на дні, нашорошує злякано вуха,
Та його переміг - він уже не хазяїн мені.

Ось і знову Донбас, воріженьок шукаю між рідних,
Бо між ними, як правило, нині одні вороги.
Із поетів виходять хороші, треновані гридні,
Правда вийти живим не вдається нікому з юги.

Тут і зараз підпільно стрічаються рай із Еребом,
Цей шматочок землі час давно на загибель прирік.
Я у шанцях заснув. Бачу темне, розоране небо,
Ангел скрушно зітхнув і хутенько від мене утік.

25.09.2018р

Мовчання - золото

Релігія - не благо, а біда,
Не можна тлю пускати на розсаду.
Я дар пророцтва бевзю передав,
А він пішов вивалювати правду.

Єдиний Бог - написано рабам,
Насправді нас у світі легіони.
Нехай бубнить священника губа
І бреше людям в очі із амвону.

Бо люд недобрий, ще рости й рости,
Тож хай в одній збирається церковці.
Завчає хором істини прості,
Поклони лобом лупить що є моці.

Бо вміє лиш одне - обух сталить,
Освячуючи смерть моїм іменням.
Усі кутки вкривавив на землі:
Хіба це люди? Псяки навіжені.

В гріху плодили єви дітлахів,
Усе життя неспокій був у хаті.
А дай їм віру у мільйон богів,
То роздеруть цей світ умить на клапті.

Народ гуде, ножаку в рукаві
У віруючого сталеву бачу.
Пророка в рай хутесенько завів -
Від лиха спас. Чого ж ти, дурню, плачеш?

25.09.2018р.

Учитель

Ану, сідай, невдатнику, за парту,
Учити буду як варити "плов".
Для щастя треба зовсім небагато:
Уранці, вдень і ввечері - любов.

Дурня топити жир на велотреці
Й на вірші витрачати півжиття.
Розумний муж в подружньому кубельці
Напружив хтивий м'яз. А ти - гультяй.

Жінки у нас такі сором'язливі,
Не скажуть, що кохатись аж пече.
Дивися - онде топче курку півень,
І ти не спи! Підстав красі плече.

Підвісь над ліжком Рубенса картину,
На бра накинь хустину для півтьми.
І фея у обійми радо йтиме!
Скуштуєш плід із райської хурми!

Тепер іди. І більш не повертайся,
Гони лише сто баксів за урок.
Пішов. Прийшла...монахиня у рясі!
Веду в альков "замолювать" порок.

25.09.2018р.

А потім сталася війна
Межи нерідними братами,
Несамовита до нестями,
Осатаніла і брудна.

І правда в кожного своя,
Свої канони і резони,
І захищатимуть до скону
Свою подобу та ім'я.

А люд – усе переживе,
Історія передбачає:
Коли імперія конає –
Вона хапає за живе.

Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
Стрибала білорибиця на плесі...
Тепер його нема. Є купи гільз,
Гниють у вирвах знищені берези.

Я знав - не можна вірити "братам",
Вони - раби, а я дитя свободи.
Сюди прийшла за здобиччю орда,
І п'є з душі кровицю, наче воду.

У Києві печуться біляші,
Подарували зоопарку зебру.
А тут, на фронті - нічку пережив,
Неначе, півжиття украло небо.

Спаситель наш розумний і благий,
Любов'ю платить Україні-неньці.
Та за Дінцем насіяв ворогів,
Загаєшся на мить - і куля в серці.

У пеклі статків-слави не зажив,
Вишіптую свій біль в оцьому вірші.
З палаючої хтів піти межі -
Убиті нерви так благають тиші!

Зі Сходу вітер порохом війнув,
"Загавкали" голодні кулемети.
Щоб ви жили й ростили дітлашню
Мені потрібно завтра тут померти.

23.09.2018р.

Не спи!

Майдан помер? Не треба нам Майдан?
Зручніше спати в теплому кубельці.
То, може, я нахабний вереда
Добра не хочу Україні-неньці?

Бунтую, роздратовую народ,
Випльовую цукерочку солодку?
Почовпати мо' краще на город,
Землиці носом виорати сотку?

Не виучили ще урок гіркий:
Бур'ян щодня полоти варто з грядки.
Тому лиш "пашуть" чорні мужики
Й сумлінно платять злодіям податки.

До влади черга довга - до небес,
Є Петя, Рабинович, Юля, Гепа...
У них до грошей вічний інтерес,
Тебе нема у списку? От халепа!

На вибори чекаєш п'ятака?
Усоте керувати пустиш трутнів?
Старе вбрання достойне смітника,
Хай молодість кує своє майбутнє.

24.09.2018р.

Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,
           коли Moskau дає наказ...
           У них немає варіанту:
           тубільці хочуть провіанту,
          а їм дають вогонь і газ.
І досі узурпують віру
ці канонічні вороги.
Та вистачає ще снаги,
аби пізнати аж допіру,
якого годували звіра
на їхніх капищах боги.
           Дратує, – Україні слава! –
           підпільну націю мирян,
           в якої є один бовван –
           Московія. Яка держава!
           Todei волає, – Vova brave!
           Вирує Тихий океан.
А що у нашій Україні?
Віщає Rusia-kisiliov :
« ...бандєри резалі хахлов!?»
Але не помічають свині,
як їхні буро-біло-сині
усюди проливають кров.
           У нас як завше – три дороги,
           аби дивитися під ноги
           і не обрати зайве чмо.
           І хай todei Росії бреше,
           куди воно... Хай ріпу чеше...
           А ми своєю ідемо!

09.2018

В прицілі - хата, клуня, погріб, сад,
Між ними тінь похмура в хакі човга.
Це - ворог України, щирий кат,
Для мене - ціль, така ж як я для нього.

Утік вночі від власного братка,
У вигнання благословила мати.
Ось, повернувсь зі зброєю в руках
І власний дім розвалюю з гармати.

Здирають шкіру з м"ясом із хохла
З орлами двохголовими кашкети.
Тож вигорів од лютощів дотла,
Мета одна: чума повинна вмерти.

Агов, буряти! Комі, меря, чудь!
Кремлівська зірка світить? Не померкла?
Це ненадовго, бо усі помруть,
Хто носить у душі частину пекла.

Не вірить в карму лиходій-варнак,
Клуб перегару вилітає з гаври.
На Сході з чортом точиться війна,
Криваві плями бризкають на хмари.

12.09.2018р.

Так і треба?

Курнув трави? Штрикнувся циклопіном?
Із пупа око блимнуло на світ?
Зростає гормональне покоління,
Генетика новий виводить рід.

Мужі сучасним дівам до лампади -
Сьогодні шприц запліднює яйце.
Я ж - старовір, Венера спить у хаті,
Обцьомую їй груди та лице.

Відстав від часу, моди, технологій,
Закон про секс готують нам "уми":
5 років - як поглипаєш на ноги,
А поцілуєш - гигнеш у тюрмі.

Вкотилася свобода із Європи,
Дружина з гуми нині в мужика.
Хрещатиком пливуть лесбійські товпи,
Під Лаврою танцюють голяка.

Вібратор тягне в хату пришелепа,
Плюються Самуїл та Гавриїл.
А, може, українцям так і треба -
Лишитися без роду та сім'ї?

12.09.2018р.

Хочеться тепла краплину ще,
Щоб пахтіло липою, аїром...
Чхає хвора осінь під кущем,
Бо надворі холодно та сиро.

Хто сказав, що осінь золота,
А на плечах пишні шати-шмати?
За вікном добу уже сльота,
В неї ниють кості, хворі гланди.

Їй потрібно чаю, пиріжків,
І любові (для імунітету).
Має ж - фотосесії важкі,
На поталу віддана поетам.

Дай їй спокій хоч би на сезон,
Не торкайся лапами красуні...
Знову пишуть - про осінній сон,
Листопади, гарбузи у клуні.

Заховав і кисті, і мольберт,
Не малюю більш пейзажі людям.
В ліжку осінь втомлено сопе,
Я у неї примостивсь на грудях.

11.09.2018р.

Сон?

В клубках зміїних є своя краса,
І москалі бувають непогані:
Цілуються, вшановують Пейсах,
Горілку люблять, балалайку, "money".

Інакше й не звертається до нас
Як "малорос" або "хохол-мазниця".
А скажеш "українець" - миттю сказ,
На вигляд добрячок, насправді - гицель.

Піймали сіті сонного жука,
Павук у лапах лялечкою крутить.
Та здобич цього разу заважка -
Порвалися липкі, отруйні пута.

Джихад. Невірних знищать до ноги,
Кують окови нам кремлівські хани.
Не буде миру, дружби, пирогів,
А буде січа, пастки та обмани.

По виноградних лозах їде танк,
"Віджато" острівець, заводик, дачу...
Мабуть, це - сон. Насправді все не так!
В Криму весна. Але чому ж так лячно?

11.09.2018р.

Росія повзе, випускаючи щупальця хижі,
Імперською гиддю пустошачи скрізь, як вогнем.
Пришелець із пекла, що всупереч логіці вижив,
Фатально над кожним із нас нависає мечем.

Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті –
володарі смерті, великі-великі царі.
Ці –
лягали у соняхи і помирали поволі.

Територію смислів запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже.
Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.

Територія смерті доспіє у сонцеквітках,
у бджолі,
що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.

В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,
Приречено зректи "Беріть!"?

Обкладені ясою лона,
Готують купелі, хрести...
Раби! Кладіте під амвона
Грошву за кухлика води.

Чи небом писані закони?
Нема усталених оперть:
За срібло - свічі та ікони,
Народження, біда і смерть.

Спаситель скромний, у ряднині.
Душпастир - золотом сія...
Чи люди у зневірі винні?
За них скажу осуду я.

Наживи процвіта епоха,
Дороговказ один - "леве".
Нема у храмах віри й Бога,
Він у душі твоїй живе.

20.08.2018р.

Небо

Запозичив Хронос мить одну
Аби в небі я горів як зірка.
Та життя сусіда-орк зітнув -
На Савур- могилі впав без крику.

П'ятеро лишилося сиріт,
Тягнеться сім'я на захід сонця...
Кліпнув оком втомлено Аїд -
Місця в пеклі вже нема для хлопця.

А зі мною поруч брат і син
Захищали Україну-неньку...
По травиці - росяний кармін,
Виорано "Градами" земельку.

Я погас. Мовчить осліпла вись,
Ну, а ворог брагу п'є, горілку.
У моїй господі оселивсь,
Витирає рушниками пику.

На Донбасі вигуки "Хурра!",
Внуку обривають нитку мойри.
Радості немає - біль, жура...
Небо чорне. Всі погасли зорі.

19.08.2018р.

Писати чи працювати?

Зріють думи, груші,чиряки,
Друг усоте пише про природу.
Я ж, панове, зовсім не такий,
З квітня не вилажу із городу.

Розвелось ледачих писунів
Більше, ніж нахабних колорадів.
Я б усх їх вигнав на лани
Вивітрити романтичні вади.

Що це за професія така -
Шкряботіти прудко по сторінці?
Хай зігне піїтик горбака
І в обиччя віршиком не тиця.

Для початку - хай почистить хлів
І корівок поворушить ззаду.
От де праця, піт і мозолі!
Налітай, братва! Кому лопату?

P.S.:
Ліжечко у стилі рококо,
Пахолок готує хвойну ванну.
На колінах - муза без трико
Кличе за собою у нірвану...

20.08.2018р.

Життя

Я в раю! Вві сні та наяву!
Піднімають мавки звично трени...
Без жінок і дня не проживу,
А вони страждатимуть без мене.

Не люблю заплаканих венер,
Научив Ерот веселим іграм.
Длань вогка зрива барвистий флер,
У клубок сплелися дикі тигри.

Пристрасть - дар! А холод - це біда!
Непотрібна самота у хаті!
Хай кохання ліжком хилита,
Потім опишу процес в руладі.

Душі і тіла в монастирях!
Лона павутиною окуті!
Я би вам знайшов богатиря
Аби віртуозно пестив груді.

Хто сказав: "Кохатися ніззя!"?
Євнухам обрізаним не вірте!
В мене рій цнотливиць на сносях,
Виношені у любові діти.

Цілий вік отак, братва, живу,
Жіночкам щодня знімаю стреси.
Падає богиня у траву,
Час прийшов літати в піднебессі.

20.8.2018р.

Невдале весілля

Довбає брат:: - Побійся Бога!
Доволі вже ловити ґав!
- Он та - кирпатенька -нічого...
Беру жоною! Уламав!

Достатньо бігалось наліво,
Пора шукати повідка.
Хвилюються опуклі діви -
Ерот із ліфів утіка!

Ходив щодня в альковні кубла,
Робив добрезних фей зі злюк.
Чоловіки жінок не люблять,
А я шаную і люблю.

Та не дійшло до пусі-мусі,
Весіллю швах! Душа на дні!
Добро усім належать мусить,
А не гаргароньці одній.

Прогнали феї кирпоносу,
Ще б трохи й грохнули - їй Бо!
Ізнов стаю в похилу позу,
Дарую радість і любов.

20.08.2018р.

Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

«Не здавайся, ти сильна»? «Хороша моя, вставай»?!

Ні, не вмішуйся, Отче, Тобі лиш аби потоп.
Заворожують очі із пекла, з війни, з АТО,
Лине заклик із далі, дзвенить крізь усі пости.
Час підійде - Ти знаєш, де зможеш мене знайти.

* * * * *

Біль на грані, здається, - а ні, це ще не межа.
Подорожник до серця б... Господи, не зважай.


3.09.2016

Доліплюється образний кульбіт,
Крещендо у строфі заключній, гуркіт.
Але чи правду вам сказав піїт?
Звичайно, ні. Віршець - луска від тюльки.

А дехто каже: - О! Це - діамант!
А я в одвіт: - Творити так не можна.
Письмо - це біль, страждання, а не жарт,
Де рясно плаче кров'ю буква кожна.

Якщо ж горів, ламалося крило,
І смерть в обіймах хоч би раз побачив -
Лише тоді узятись за стило
Ти маєш право. Зрозумів, юначе?
14.08.2018р.


Чорне та біле

Для серйозних тем немає місця,
Загалом пишу одну дурню.
Про сльозу кохання, падолисти,
Зріє водевіль у стилі ню.

Заклики до бою та до бунту
Чи розбудять втомлених рабів?
Краще цілувати мавці груди
І дивитись в очі голубі.

В пеклі чути крик із "Маракани",
"Хаббл" обводить зорі лупаком.
Нащо біль, війна, криваві рани?
Закушу горілку оірком.

Світ зламався. Зів'ядають мальви,
Усмішка байдужості цвіте
Словеса покрапують лукаві...
Драма? Ні,- веселе вар'єте.

Госпіталь. Без ніг лежить вояка,
Їсть медок, який йому приніс.
Куксу загорнув у теплу шапку,
А на шиї амулет із гільз.

А набат не замовка зі Сходу,
В небо жерла щиряться гармат.
Напишу вам краще про природу,
Бо писати правду сил нема.

14.8.2018р.

Слабкий відьмак

Ватру розпалюю в темені,
Іскри злітають як смерч.
Я - із відьмачого племені,
Слово - відточений меч.

Легінь втікає од призову,
Зрадник окоп залиша.
Вогнищем спалюю плісняву,
З темряви гавка олжа.

Хлопців накрито спідницями,
Мами сховали синів.
З пазух витягую "лицарів" -
Їхні місця на війні.

Бачу - гаргари злітаються,
Мітлами ціляться в пах.
Ох, не уникнути палиці,
Вогнищ, розп'яття і плах.

Втік відьмачок осоромлений,
Мо', екзорцизм заслабкий...
З Криму лишилися спомини -
Я ж бо хотів навпаки.

13.08.2018р.

Дні стікають важкими краплинами,
на обличчі лишають слід.

За тобою була б полинула –
крізь вогонь і колючий дріт.

Може, в Бога тебе відмолила би,
заплатила усе сповна,

Чи поквилила б над могилою, -
якби відала, де вона.

Як зустріти тебе, де вгледіти?
Не дружина і не вдова.

Це для когось там - «зниклий безвісти»,
а для мене – лише слова.

Сподівання п’янкою мукою
в серці жевріє, як свіча.

Ти приходь.
У твоєму кухлику вистигає гарячий чай.

20.01.2016

Усе гаразд. Машина є, курник,
Прагматик я розважливий, не цинік.
З цицьками у руці дрімаю вік,
Ковбасами забитий холодильник.

Аж тут війна. Пливе народ на фронт,
У мене ж - ятка з м'ясом у Росії.
Сиджу тихенько, бо не ідіот,
Орду не подолають гречкосії.

В Донбасі - траур, у Криму - терор,
А я цвіту, клієнтів є чимало.
Гукає фсбешник: - Ей, хахол!
Вєзі єщьо! Солдати любят сало!

І я везу. Колеги - цигарки,
Ідуть вагони з крамом зарізяці.
Та змалку тупуваті земляки
Не хочуть хана, підло риють шанці.

Але меча не втрима Гавриїл,
Чортяка ззаду наштрикне на вила.
Бо в Києві не влада - гультяї,
А у Москві - тверда рука та сила.

Піду кришити бульбу кабану,
А потім поваляюся на жінці.
Країні мир потрібен! Геть війну!
Закуйтесь у кайдани, українці!

07.08.2018р.

Народження

Любов сліпа, не тільки топить лід,
А й душу висисає до останку...
Прибив цвяхами жінку до землі,
Посіяв сім'я і - "Гудбай, коханко!".

Крізь тінь мою сумну струмує час,
Втомилась копирсатся у вадах.
Ворушиться під серцем дитинча,
Ховаю живота в широких фалдах.

Молилась: - О, мій Боже! Забери!
Любові прагла, а послав лиш фалос.
Веселе око глипнуло згори
І в хмару сонцесяйну заховалось.

Втекти б із гіркоти в країну Оз,
Але довкіл не казка - маски, блазні.
Скрутило... біль шматує... почалось:
- Стрічай, мій сину, всесвіт цей прерасний.

07.08.2018р.

Світло

Прагнуть ізмалку мене причесати,
Хочуть побачити в ямі, на дні.
Заздрісник шепче: - Вдавися талантом,
Плахтою ліру Орфея запни.

В світі комах вогнептахи - потвори,
Бог мій - це сонце! А їхній - Аїд.
Гупну ногою - ховаються в нори,
В небо злітаю - прокльони услід.

Знизу благають: "Лети но у вирій".
Добре, негайно рушаю у путь.
А на крилі умостилися мрії,-
Ці дивочуда зі мною жвуть.

Інше крило - це домівка фантазій,
Музи грайливі вчепились у чуб.
З ярмарку шумного в тиху оазу
Між громовицями пеклом лечу.

Настіж Едему відчинені двері,
Тьма поклонилася світлому дню.
Здрастуйте, ангели! Сядем на скелі,
Вип'ємо радісно кубок вогню.

07.08.2018р.

Идет бой. Это война.
Разрыв снаряда, блеск огня.
Глаза закрыла пелина,
И сильна боль прожгла меня.
Но я опять рванулся в бой,
Друзья кричали мне:- Постой!.
Как будь-то я бегу тропой,
Что из школы шел домой.
Меня мама там встречала,
В школу из школы проводжала.
Иду сейчас я стороной,
Мама вскрикнула:- Сынок, постой!
И я вздрогнул, и я застыл,
А женский голос говорил:-
Ну что, солдат, пойдем со мной.
Но я слышу идет бой.
Двадцать третий мне пробил,
Четыре года в АТО жил.
Друзей своих я хоронил.,
Но ведь еще, я не любил.
Как же мне любить красу,
И гладить девичью косу.
Мои глаза покрыла мгла,
Свечу любви мне не зажгла.
Хочу коснуться ее руки,
Своей девчонки и любви.
И быть обятый красотой,
Любовью девичьей и теплотой.
Но надомной хлопочет врач,
Слышу рядом стон и плач.
Сквозь окон слышно - „пей до дна“.
-Что, окончилась война?
- Нет, сынок, то слуги власті,
Они, пируют каждого дня.
2013-2018г.

Узяв гітару, бринькнув ноту фа,
Жона підсіла на дубову лаву.
Кохатися у темряві - лафа!
Блідавий місяць глипає ласкаво.

Заліз у деку спати махаон,
Відклав удень яєчка на капустку.
Рулада - гарна. Пісня - як вогонь!
Кохана зняла ліфчика та блузку.

Найбільш яскрава зірка літа це -
Звичайно, Вега, із сузір'я Ліри.
Пора знімати залишки парцел,
Впаде кохана в руки сувеніром.

Нас двоє - рай і пекло, сміх і гріх,
Небесне лоно розчахнуло браму.
Украв сюжет у мене Стівен Кінг,
Перетворив на сексуальну драму.

Набринькався, душевно відпочив,
На жінку глянув - одібрало мову.
Кохатися прекрасно уночі,
Коли усе довкола загадкове...

22.07.2018р.

Реальність

Давайте помріємо трохи...
В Криму хазяйнує "Рошен",
У море вмочаються ноги,
А фіги вкраїнські уже.

Повсюди чуби запорожців,
Вишиванки носить народ.
Массандра хлюпоче у бочці,
Бо кожен хахол - патріот.

Росія - чудова сусідка,
Шанобливо хилить главу.
У жінки - із тризубом литка:
Елегія! Рай наяву!

А очі розплющив - і пекло,
Розстріляні, взяті в полон.
Щасливе майбутнє померло,
На Сході - дими і вогонь.

Зірвалася міна під плугом,
Як завжди - сусід обманув.
Мій ворог прикинувся другом,
То ж діти ідуть на війну.

28.07.2018р.

Надіється іще кіношний брат,
що там, де Ойкумена неподільна,
його чекає нація підпільна.
Не може пережити вічний кат,
що Україна вже навіки вільна.

Що наші рубежі – це на віки,
що наша буйна слава – козаки,
які, бувало, били вороженька,
який і нині, наче тать лихий,
паралізує Україну-неньку.

Який і досі пагубу несе
та бісами залякує усюди,
де кривославні нехристи та юди
і нині ще очорнюють усе,
аби і їх ненавиділи люди.

Який і досі дістає батіг,
коли дурному пропонує пряник.

Та після ночі наступає ранок.
І нас іще ніхто не переміг!

Ми, на землі, надійний оберіг,
а в океані - не один «Титанік».

07/18

На Донбасе идет бой,
С московско-путинской ордой.
В защиту встал словянский род,
А жизнь другая в их господ.
Войны не видим мы конца,
ООС прийнята для глупца.
Взрыв снярядов, блеск огня,
Бой горячий - каждого дня.
А что Европа и ФИФА?
Футбольные клубы собрала
И европейского фаната, -
В Москве, у окупанта.
И пошли в футбол играть,
А фанаты вболевать.
Пиво, водку фаны пьют
И русских девочек гребут.
В тотже час на войне,
Гибнут люди в огне:
И герои Украины,
И окrупанты с России.
А забитый каждый гол,
Кровью павших обагрен.
И на доллар прибылей,
Слезы вдов и матерей.

Июнь-Июль 2018.

Ми – москалі – найкращі в світі люди –
Усіх народів пишний ми вінець!
А скаже хто, що ми якісь верблюди –
Того чекає болісний кінець!

Приспів:
Ми москалики, славні москалики –
Спадкоємці святої Русі!
А що в мозку бракує нам «шариків» –
То простіть уже, люди, простіть…

У нас є Київ древній і великий,
Чечня і Крим – це москалів земля!
Святих кацапських мощі є і лики
У Лугандоні – наші там поля!

Приспів.

Ми друга в світі ядерна держава,
Мета в нас – аби першими були.
Над Вашінґтоном гримне наша слава,
Європа захлинеться від хули.

Приспів.




03.07.2018

Нахабно перекручують історію,
Аби чужу забрати територію,
Сусіди загребущі – москалі.

Брехати в очі підло не встидаються,
При тому ще й братами називаються –
По два на метр стане їм землі.

Владарюють наддержави,
Світ провадять до могили,
Де немає сили права,
Домінує право сили.

Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
                                    Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
                                    Чого,
чого смеркає на майдані,
коли не повертаєшся сюди?
Поза широкими степами
вся бойова моя сім'я.
Але до тебе, рідна мамо,
ще гомонить душа моя.
Ми стоїмо на варті неба,
яке сіяє уночі.
Але вертаюся до тебе
на світле полум’я свічі.
                                  Чому,
чому душа моя, мов камінь?
Які тобі співатиму пісні?
                                   Кому,      
кому смеркає на Майдані,
коли ще не світає на війні?

               
        06.2018

Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,
Коли довкола відчаю сповна.

І я з АТО писав тобі щодня.
Але чомусь ти грала у мовчання…
Та я живий. Загинуло кохання.
Бувай, мала. Безпечного життя!
21.06.2018

Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.

І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало
і прилучали до своїх ідей.

Якою має бути наша доля,
якщо і досі хочемо ярма
нав' язаної нам чужої волі?
Але усе не кається юрма.

Ламає віру, слухає лукаві
чужі глаголи у своїм краю,
недочуває пісні нашій славі
і ойкумену зраджує свою.

Немає меж на цьому полі битви
за віру, і надію, і любов -
ні сповіді, причастя, ні молитви,
що оправдає за пролиту кров.

Парафія Московії в Донбасі
не миру хоче на моїй землі,
а лютого нашестя і зарази,
які благословляють у кремлі.

Моя біда - не їхні перемоги
і не поможуть ратиці і роги
зійти нечистій силі на амвон.
У цій кориді нас не подолати
ні сатані, ані терору “вати`...
Та що дає оцей армагеддон?

06/18

Не заживають наші рани.
Летять у небі журавлі,
а молодого ветерана
везуть до рідної землі.
Його матуся проводжала,
Пишалася уся рідня.
А мила так його чекала!
І не діждалась того дня.
У караулі на колінах
стоять селяни без шапок.
Мале село – надійна зміна,
допоки є бодай куток.
Невтішні вдови йдуть полями
і дивляться із-під руки,
чи не вертають журавлями,
убиті їхні вояки.
Вони не стали на коліна
і виконали заповіт.
Іде у вічності по мінах
цвіт нації – наш юний квіт.

 06/18

А серце обливалося керваво,
коли благословляла на війну.
Чи знало, чи напевне відчувало
рвучких обіймів поминальний сум.

А потім – світ перевернувся вдруге,
утратив колір, запахи і звук.
У відчаї – рятунок від наруги
на відстані Твоїх тендітних рук…

А потім, потім – чи надовго, мамо? -
дитинне щастя чайки на межі.
В недобрий час у чорне око впало
і втоптане під чоботи чужі.

Чужі… Свої часами ще чужіші…
Єдине слово і: життя, чи смерть?!
Кінець… Червоно на уламках тиші,
і давить подих, і зникає твердь,

і пошугом на прадідівській груші –
«о незабутній смутку», «тихий жах»*!!!
Блаженна Мати на Вкраїні сущій
Віддала душу «за други своя»*.

А син вернув в обійми захололі.
Укотре знову струсонуло світ…

У сяйві материнської любові
через роки – в останній свій політ…

І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
але забудуть і не згадають.
Мине війна, як мине застуда.
Життя – як хутро у теплій зграї.

А ті, що вийшли колись з толоки,
де гул бджолиний, спасіння в числах,
де мудрі стали завчасно збоку,
коли планета прогнило трісла,

вже в інших царствах живуть–князюють,
із гурту випали -- і не знали,
та не здригнуться, бо не почують,
що «ми туди вас не посилали».

І пів-народу про те забуде,
не озирнеться, піде брататись.
Бо ж треба якось...бо також люди...
зачим сваритись і рахуватись?

Усе минеться, підуть у бізнес,
в «життя триває», в космополіти,
в любов, кав’ярні, дзвінки трамваїв,
у сонцетіні, гарячі плити...

А в кому спогади уціліли,
поринуть скрушно у безголосся,
чужі, самотні, розпорошилі...
Так споконвіку тут повелося.

20І8

восьмого чи дев’ятого...
ну яка різниця?
карлстхорський годинник показував відразу
дві дати
таке буває
коли солдати прийшли із різних континентів
й дотягнули навіщось
до—тягнули—до—фіглярства
сівши за стіл переговорів втомленими лярвами
таке буває
коли у різників прикриті лиця
масками балаклавами формулярами
а трошки згодом погода не підвела нарешті —
пишною зеленню постдамського парку
грудьми затулила вікна та драми —
іншої ночі за круглим столом
іншими ночами у залі із мармуровими сходами —
вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
й ховали даму
свою прекрасну пікову даму
криваву наречену
двадцять мільйонів скелетів у власних шафах
плюс мінус шість
що пішли та стали пилом
а вони вижили —
бо навіть смерть таких не їсть —
гнилих полко
водців
пихатих воєначальників з ликами
псевдопророків
гнилих спочатку а потім ще раз прогнилих

вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
й ділили її придане
її тіло
у сухому мов горло викритого єретика
липнево-серпневому Постдамі

війна
вона не минула - тільки взяла паузу
вона замовкла коли втомилася битися з власними дітьми
вона прилягла ненадовго бо упирята здолали
вона прокидалась усі ці роки й починала говорити
то тут то там по цілому світі її голоси лунали
то тут то там бачили її лиця
то тут то там ходили її омени та омани
війна
вона пронизала кожного
ми ситі — її тілом

кажуть
першою на землі була Пальміра
і всі війни потім пішли лише тому
щоб більше ніхто не мав Пальміри
лише штучні пальми
довгі зими
вічну війну

і казку про сотворення миру
в зірковому храмі
восьмого чи дев‘ятого кривавого травня в Карлстхорті
і потім
в кайзерівськім зґвалтованім Постдамі


8-9 травня 2018

Авторське виконання віршика за цим лінком: https://youtu.be/KdUjcc75JaQ