ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.12.10 18:56
Рече колега: - Ти - мій кат! - і що?
Жувати все підряд, неначе паця,-
У позолоту вгорнуте ніщо,
Ліричного фразерства прілий пляцик?

Пегасе, з цього раю завертай,
У тебе і у мене інші друзі:
Глибінь, поліфонічна широта

Редакція Майстерень
2019.12.10 15:01
УК_РА_Ї_НА" за символьною своєю частиною безпосередньо тягнеться аж до "РА" - що найдавніше із відомих символьних походжень. "УК_РА_Ї_НА" - символьно це значить "Будову (або ж " ВІД") _ РА _ І _ Отримай (На)" - тобто, найвищий дарунок від Ра.

Сергій Губерначук
2019.12.10 13:25
Якби мені зір коршака,
зіниці – гострі шпиці –
я б землю не навідував,
я б землю озирав!
Я б з викопного горщика
з трипільської землиці
зростав із зерня в ідола –
і смерть на смерть скарав!

Н Кап
2019.12.10 12:42
Дозвольте на вухо...
Лиш вам... По секрету...
Ви тільки нікому про це не кажіть!
нехай пропонують корону... карету...
хоч пів-королівства - будь-ласка,мовчіть!

І навіть якщо вам
підсунуть принцесу

Олександр Сушко
2019.12.10 11:30
Ступаючи поміж кривавих цят
Вплітаю світло в музику мінорну.
А річка - без початку і кінця,
По кризі - блюдця чорних ополонок.

Штовхає боривітер у плече,
Аби у вир шубовснув з головою..
У ближній каламуті - втрати щем,

Ігор Деркач
2019.12.10 09:47
Як хочеться вернутись у світи
дитячої мети на перепутті
тай іншою дорогою іти
у паралельно обране майбутнє.

І як не набираю висоти,
а тягарі усе ще не забуті
і нічого заради суєти

Галина Михайлик
2019.12.10 09:37
Все як завжди: початок&кінець.
Інтрига тільки «як?», «коли?», «навіщо?».
…В єдину мить дерева стали нижчі,
а стежка розчинилась навпростець…

Чи, хепіенд? Розв’язка і фінал -
фортіссімо акорд на ноті щастя!
…Сюжетний вузол саморозрубався

Віктор Кучерук
2019.12.10 08:12
Г. С...
Стосунків наших пізню зав’язь
Руйнує ранній холод чвар,
Хоч ми обоє намагались
Незгоди стримати удар.
Стражденним душам на догоду,
Не оберталися назад, –
Раділи будь-якій погоді

Микола Соболь
2019.12.10 05:23
Вона любить зорі ясні,
Дерева од інею срібні,
Сніги до перини подібні,
Короткі, насуплені дні.
Милується нині зима
На те, як веселі синички
Під вікна летять з годівнички,
Бо стужа до серця пройма.

Олександр Сушко
2019.12.10 03:56
Правду говоритиму навмисно,
Істина сьогодні на кону:
Лапу шобтиздохові потисну,
А тобі руки не простягну.

Бо собака ліпша за людину,
Віддана як жінка, їсть усе.
Ти ж мене кладеш під гільйотину

Ярослав Чорногуз
2019.12.10 00:25
Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,

Тамара Шкіндер
2019.12.09 21:50
Не поранюсь об сни,
По їх лезу вернусь у минуле.
Мить і вічність злітають у небо
По сходинках хмар.
Відштовхнусь від стіни,
Де туманами днів потонулих
Оповиті серця.
І до сонця майну, як Ікар.

Ярослав Чорногуз
2019.12.09 18:07
Тихо алеєю йду,
Змовкла пташина розмова…
Нічка принишкла в саду,
Затишна нічка зимова.

Так, ніби зірку ясну
Місяць торкає за плечі…
Ніченьку враз пригорнув

Ігор Деркач
2019.12.09 17:40
Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
Уже ніяку не найду,
і поки фею заведу,
іду у баню.

У неї заночую і... захочу чаю.
Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.

Олександр Сушко
2019.12.09 16:26
Проти кого тепер заряджати пістолі?
Хто мій друг незрадливий? Хто вчаєний тать?
Москвомовне хохлятко дрімає у льолі,
Брат із жінкою сваряться..."бля", "перемать"...

Чорну вервицю слів, запозичену в чорта,
Звикнув чути щоденно племіш-гаволов.

Н Кап
2019.12.09 13:39
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
не знаєш сам до часу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.

Сергій Губерначук
2019.12.09 13:25
Україно рідна –
Вкраїно моя,
люблю тебе щиро,
милая земля!

Ліси, степи, луки,
і Дніпро реве.
Ні за які муки

Микола Соболь
2019.12.09 07:25
Укрий, тумане, стомлені дерева
Допоки сніг блукає поза містом
Хай горобина полум’я намистом
Освітлює густе, грудневе мрево.

Сіріє день одразу по обіді,
Сиріє сонце та не хоче гріти,
Оголені хитає вітер віти

Олександр Сушко
2019.12.09 02:12
Що ж, сідай, побалакаймо. Пляшка
Хай сьогодні розв'яже язик.
Пити крівцю навчитись не важко -
Складно жити людиною вік.

Тяжко ворога й тещу любити,
Зріти правду без лірики шат.
Я свою заганяю у сіті

Олена Побийголод
2019.12.08 22:53
Володимир Висоцький. «Аліса»

- Люлі-люлі-люлечки, бай-бай...
Що за вередливе маленятко!
Будеш видирати рученятка -
начувайся, підсвинку, стривай!..

- Ну і гучність вереску в нащадка...

Оксана Логоша
2019.12.08 21:01
Серед зими яскравий маляр
Малює світ,який ніхто не бачить.
А я вдягнула чорні окуляри
на удачу.

Сумні вітрини гойдають перами,
Мов голуби.Злітають в далечінь.
А я іду і сиплю перлами

Ігор Деркач
2019.12.08 17:18
ІЯ б сіяв та орав, якби
не жав навіяні сюжети
і на овації юрби
не купувалися поети.
Чи спокушає сатана,
чи інші генії рогаті –
усім однакова ціна,
хто сіє суржики у хаті.

Іван Потьомкін
2019.12.08 17:00
Ячмінь знайшов на стежці вовк.
«Ну, що за глум?»-
Знахідку він топче з горя.
І раптом бачить –
Кінь назустріч скаче.
«Спинися, друже, на хвилину!
Не здогадаєшся, яка в мене новина.
Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.

Ярослав Чорногуз
2019.12.08 16:27
Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
Провіяний вітрами зусібіч.
Вляглася на калюжі сиза крига,
На віти легко звісилася ніч.

Химерний дим. За ним – зоря вечірня
Тихенько відпливає в далечінь.
Неоновими сніжками враз вирне

Сергій Губерначук
2019.12.08 13:25
Ми зберемося всі до купи
й підемо
за кинутим уперед яблучком
з Едему.
На кожній зупинці нашій
збудуємо пам’ятник,
в останнім гріховнім кутку
зупинимо маятник,

Олександр Сушко
2019.12.08 12:01
Весна в моїм сердечному саду!
Медами - солов'їне щебетання!
Вплітає світ в життєву суєту
Осонцену рапсодію кохання.

Я жив одинаком. Тепер воскрес!
Душа моя убралась у клечання!
Нарешті доторкнувся до небес,-

Козак Дума
2019.12.08 07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!

Микола Соболь
2019.12.08 05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…

Володимир Бойко
2019.12.08 01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.

Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,

Тетяна Левицька
2019.12.07 14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер

Ярослав Чорногуз
2019.12.07 14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить

Сергій Губерначук
2019.12.07 11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.

Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,

Іван Потьомкін
2019.12.07 10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Ольга Паучек
2019.12.07 10:01
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні

Ігор Деркач
2019.12.07 09:41
Чи я поет, чи хуліган
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?

Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,

Галина Сливка
2019.12.07 09:16
По льодах розлук, на хиткі мости,
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Мидрон Тазинк
2019.12.09

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Вадим Василенко - [ 2019.12.03 22:42 ]
    ***
    День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
    низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
    а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
    не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
    Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
    як сліди на снігу, що зоставив невидимий хтось.
    Поміж днем і видінням дійти б, не відкрившись нікому,
    до прабілих земель, про які ще не знає ніхто.
    Але доторк руки враз обпалить, як спогад про воду,
    сонну рибу, що дивиться в люстро прозоре, як лід.
    Обривається слід. І ні виходу більше, ні входу.
    Пізні гноми закриють останній підземний прохід.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  2. Вадим Василенко - [ 2019.11.15 13:38 ]
    ***
    Як останній сірник, тягне димом закурений ранок,
    так далеко, так низько гойдається вогник од свічки.
    На пагіллі тремтить павутини прозорий серпанок,
    і здіймається вгору привиддя ребристої дички.
    І нікого ніде, хоч ступай, хоч врости, мовби камінь,
    День згортається листом, висвічує блиском іржавим.
    Як церквиця змахне в сіре небо, сухими руками
    древню позолоть скине і стане, мов діва, над ставом,
    щось зірветься в тобі і, мов птаха, заб’ється у сітях.
    Зойкнеш з болю чи так. І ніхто, як на зло, не озветься.
    Ув останньому цьому, тісному, пожовклому світі,
    лунко яблуко впаде, тверде і півкругле, як серце.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  3. Тата Рівна - [ 2019.11.11 21:42 ]
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Дерева похилились у поклоні -
    Рвав вітер. Він нагадував хто пан
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крилами затуляє очі сонні
    Своєму сину. Завтра відлетить
    Вона — навік. У нього все ще буде
    На протягах риплять хребти хвіртки
    Рипкий той голос плещеться в долонях
    І прозирає посмішкою Будди
    Проміння сонця крізь глевкий туман
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Востаннє пір‘я чистить на осонні
    Осінні сни спливають підвіконням
    А вітер дме. Нагадує хто пан
    Хто тут месир хазяїн капітан -
    Дерева похилилися в поклоні

    Я все — сама. Мій син за океан
    На зиму відлетів ловити літо
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крильми розтрусить воду ніби ситом
    Гукне пташа підросле — та й шугнуть
    Дерева крони схилять у поклоні
    Занишкне вітер. Проведе, майбуть
    А потім підніме листки червоні -
    Наробить бучі, ґвалту, суєти
    І репету, і шквалу, й тарараму
    І втрутиться в мою кардіограму
    І дощ хлесткий почне до нас нести
    Минула осінь - відлетіли ті
    Хто зміг втекти від холоду й біди
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Вже більше не повернеться сюди ...






















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  4. Тата Рівна - [ 2019.11.09 20:37 ]
    МОВА
    Що таке мова? Мова це люди
    Буде їх більше — буде їх мова — всюди
    Будуть люди родитися, співати
    Буде їх мова під саме небо лунати

    Янголи та чорти — всі почути мають
    Що українці безмовно не помирають

    Десять століть зневаги всотались у клітини
    Наших людей виховували німими

    Марна це справа — хмара пройде й розтане
    Сонце висушить сльози, омани, тумани
    Янголи та чорти — вже напевне знають, що
    Українці безмовними не бувають

    Десять століть наруги — бути з колиски битим
    Мову свою не знати та не любити

    Ніби соромитись можна власної суті
    Ніби не ми самі є для себе судді

    Що таке мова? Мова — це люди
    Буде нас більше — почують наше всюди
    Доведеться кожному зрозуміти —
    Мова пульсує, уміємо говорити

    Що німота минула — знову не стане —
    Мова моя розкотиться над світами
    Що таке мова? Мова — це ми із вами.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  5. Тата Рівна - [ 2019.09.27 21:46 ]
    Чоловіки
    Вони робляться згорбленими та старими
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    Першими у них помирають надії
    Потім - мами

    Непомітно виростають діти
    Раптом підвищують голосИ
    Кричать їм «ну що розумієш ТИ
    У цьому вирі у цьому світі?!»
    Вони припиняють розуміти
    Вони починають старіти та кам‘яніти
    Потроху вгрузають у землю
    Набувають рембрантівських рис
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    І знову стають красивими ніби
    Маленькі пересувні храми
    Милуєшся ними торкаєшся звіддаля їхніх небес
    Й наче сам воскрасаєш їх німбом освітлений

    Сперше у тих чоловіків сивіє волосся
    Далі — плями повзуть темним — по світлому
    Шкіра шершавіє й робиться фактурною
    Буцім дубове корито

    Вони ще багато могли б сказати
    Та — розучилися говорити
    Мовчання живих буває проймаюче чутним
    Але їх нікому почути

    Вони відходять кожен своєї пори
    Ветха двірничка змітає за ними двори

    Слідами коліс на мокрому шосе
    Авто за автом - оце й життя усе....


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (7)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.09.27 16:57 ]
    Древня абетка
    Хрест перевернутий.
    Ноги на прив’язі.
    Осіння цинга.
    Дерева лисі.
    Опадів морзе.
    Собори дивляться.
    Безграмотний я.
    Вчитель втопився.
    Свиснули раки.
    Мембрана лопнула.
    Все на долоні.
    Очам полегка.
    Горе конкретне.
    Вим’я нездоєне.
    Гріх абсолютний.
    Винна абетка.

    28 листопада 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 113"


  7. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумайте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши їх — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  8. Сергій Негода - [ 2019.08.11 01:28 ]
    Опудало
    Перевішайте моє опудало на канатах
    туди, де дверцята виходять на барикади,
    де життєлюби чорти рубають дровенята.
    Занурюйте охляле чуперадло ликати дим.

    Збуджуйте отеє, добре стерво, на наші щастя.
    хай всюди стріляють, сміються, палають,
    хай сувоями з мотузками оце чепурадло мастять.
    Затюкайте це хиже зав’язане падло брудом і лайкою.

    Розвійте звалену долю над згарищами Чорнобиля.
    Там якраз хижий ненажера отримав мій пакуш,
    Там вчора причетники витягнули з мене опудало.
    Перегукайте за буграми мою невтомну маруш.

    Перехопіть шпараги та переверніть мого химерника,
    котрий перекупав, спотворював, перекручував мене.
    Перекотіть моє опудало бабці-шептухі до Хмельника.
    Переселіть чисту правду до авторитетів в Звеличеве.

    Переключіть опудала до звабленних роботів страху.
    Перелиньте в перемовчане тривожне кохання,
    Де тріумф мурований переплутає гардероби лахів,
    Де портативні роботи поширюють аврал не знання.

    Переперезайте мого красунчика на ярмарку,
    де все пропаде у народі і все буде скуплене.
    Перемаскуйте чуперадла у чорні вишиванки.
    Переплетіть на майдані хитросплетений тренд.

    Перепрошийте моє опудало в сервісних роботів.
    Перетравіть мої втоми у натхнення айтішників.
    Усякий поживок переварить зліт війчастих ботів,
    та енергії мого серця на все це не вистачить їм.





    https://sites.google.com/view/neg000001/


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2) | ""


  9. Маріанна Челецька - [ 2019.08.08 23:45 ]
    Вірші з роялю у пальмах (квартетник)
    *1*
    30.07.19. 06.46
    Загадка світу - образ твій
    Що на піску будує зАмки
    І сорок літ в пустелі проблукавши Своє inkognite впізнАєш лиш у сні..
    Воно як тінь під хвилі
    Просить terra
    І чайкам зв'язує хвости
    І зранку будить під болгарським
    сонцем
    І сміючись серйозно кидАє в море всі твої свічки..
    Від нього я почула вперше
    КИМ є насправді і ЧОМУ
    І ніби знову народилась
    У мушлі і в піну
    І п'ятирічний принц маленький Скаже:
    "Уже тринадцятий з ягнят"
    Чомусь так любо-любо стане - І хвиля утече з піску

    *2*
    1.08.2019. 159-ий
    Із ненаписаного
    З неназваного Вибране
    Просто номер
    на згадку літа
    Що минає у долонях
    І просто ти
    Там де тебе не буде більше
    Бо двічі годі увійти в те саме....
    Ліжко
    Бо надто мало часу для усіх часів
    Щоб збіглися всі дощові краплини
    В одній калюжі І ти як фея всіх дощів повинна
    Усі калюжі звідати в ім'я
    Бо не стоїть на місці день у році
    І так знічев' я порахуєш дні І зробиш паузу на 159-тім:
    Це 8-ме червня -
    Вавель мій
    Це храм твоїх думок
    Тож недаремно
    Ця дата, номер цей
    В якім осердя ти пізнала
    Духу


    *3*
    2.08.19 Змило з піском
    Тіло локумить у м'ятних хвилях Дощ змиває під душем свій німб
    І велика мушля простягає долоню
    Ніч безсоння У тілі риби
    Змило з піском
    Тіло дощу судомить від кіл
    У калюжі
    Всохлій в каное
    Всю ніч наплаву
    І вода намокає Не маючи міри
    Бо літо втомились - Ілля на коні
    Змило з піском

    *4*
    5.08.19. Джулія
    Вона надто молода для німфи
    Хмари сягають по коліна хвилям
    Хвилі в'їдаються у пісок
    Іржаво стає посеред площ
    Неба
    На кінчику неба завис вітер
    Втомився від нічного купання
    І споглядання
    Хмар у купальниках
    .. Усі від' їжджають у понеділок
    Відпливає останній парашут
    Літо зВАРНилось у молочній піні
    Легенько загойдують звуки рінґтонів
    Від коліс відбиваються фотоспалахи смарфонів
    Все.
    Кордон.
    Там, де закінчується земля
    Пора показувати паспорти
    Де записано, як ти набувався
    Землею
    Водою
    Металом
    Вогнем
    Бо там кожен твій день
    На вагу часу
    А час не вимірюється А виважується
    У грамах світла..
    І в кінці світла ти впізнаєш її
    Профіль
    У собі
    .. Джуліє, де хмари, які ти обіцяла зготувати на обід?
    Джуліє, чому рай-дуги досі не напрасовані?
    Джуліє, ти знов запізнилась
    показувати дощ
    І вони всі повтікали з твого фільму Як обпечені..
    Нап. у готелі Royal Palm (Св. Влас,
    Болгарія)

    ©#вірші_маріанна_челецька



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  10. Сергій Губерначук - [ 2019.07.22 15:36 ]
    Герману Гессе
    Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
    смугастий тигр з оранжевим оскалом.
    Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
    і приручив його своїм язичним жалом.

    Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
    і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
    Ти сірій пташці впевниш: "Полети," –
    і вся земля під нею під одною.

    Якби диктатором ти був, я все б забув
    і підкоривсь тобі, і повзав по-пластунськи,
    але ти Бог, чиє знання я вчув,
    щоб розум з гнучкістю долав кістковий хрускіт.

    1994 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 29"


  11. Сергій Губерначук - [ 2019.07.18 15:41 ]
    Фламінґо
    Цвіте під деревом мільйонолітнім
    мільйонолітнім синім цвітом
    мільйонолітня квітка.

    Повзе змія мільйонолітня,
    студена кров мільйонолітня,
    мільйонолітня мудрість
    між квіток.
    Така ж коротка,
    як укупі всі мільйони років –
    і довга,
    як щорік по однині:
    змія повзе
    з хребцями у хребті.
    Блідо-рожева.

    Кора на дереві червона і черства
    на хлібнім дереві
    мільйонолітнім.
    Повзе змія,
    стару блідо-рожеву шкіру
    об кору злущує.

    Летить лупа мільйонолітня
    в очі часу
    і запорошує блідо-рожевим днем
    мене.
    Летять мільйонолітні залишки
    змії,
    яка повзе по стовбуру нагору,
    обвивши світ мільйонами кілець,
    рахуючи гілки вже на мільйони,
    перебираючи мільйонним ліком місць,
    щоб огніздитися
    і полетіти вниз.

    Цвіте під деревом мільйонолітнім
    мільйонолітнім синім цвітом
    мільйонолітня квітка
    і не знає,
    коли впаде на неї хтось.
    Рожевий.

    Рожевий промінь
    опускавсь на цвіт мільйонолітній.
    Змія стояла на хвості
    на висоті мільйонолітній
    і тиснула хвостом
    на плазунів
    тваринних і рослинних.

    Її закриті очі –
    мільйонне чудо першої змії.
    Її закриті очі –
    мій день блідо-рожевий.
    Її стрибок з хвоста –
    мільйонолітній труд,
    в якому пташкою стає
    змія остання.

    Про що мільйон разів кажу?
    Про смерть.
    Але мільйонолітня квітка?
    А змія?
    А сніг, який лупою налипає очі?
    Мільйонолітні свідки
    смерті?
    Ні.

    Фламінґо, чий політ я описав,
    змією був на дереві.

    1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.07.09 12:01 ]
    Жаку Преверу
    По колії ходить картате пальто,
    немов по канату.
    Утіште дівчинку,
    яку на трамвайну зупинку
    викинув тато.
    Утіште дівчинку,
    яка на трамвайній зупинці балансує –
    і не може утримати рівновагу.
    Утіште дівчинку,
    яка без упереджень торгує
    перед вами своїм божевільним благом.
    Не карамеллю, не морозивом –
    утіште дівчинку.
    Якщо ви живете десь над озером –
    заберіть дівчинку.
    Якщо ви живете біля самого моря –
    теж дайте їй притулок.
    Покажіть їй пеліканів,
    а якщо вони хворі,
    то сходіть у Аптечний провулок,
    накупуйте там ліків і мікстур,
    подякуйте сестрі милосердя…
    Там старий антиквар
    вам продасть абажур,
    під яким вона гратиме Верді.
    Тільки альт і комфорт,
    тільки ноти і тиша,
    мов заключний акорд,
    бідну дівчинку втішать.

    1993 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…" (стор. 72)"


  13. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  14. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.01 20:01 ]
    ***
    А вже надвечірній загуслий оранж –
    в руках ліхтарів.
    На півслові
    стихає отой гуркотливий гараж,
    і крани цибаті готові
    закинути голови й так, без голів,
    собі пролітати по небу,
    ловити на вудочки плетива снів,
    знімати зірки, коли треба
    закоханим,
    й бути закоханим теж
    і так, без голів, кружеляти:
    – А пахне як біло заквітчаний беж.
    – І зовсім не хочеться спати.
    І попри оранж, крізь утому і тиш
    вдихати якусь розімлілість.
    Ти майже кохаєш і майже летиш
    незграбно, невміло, несміло.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  15. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.04 14:22 ]
    Ранок
    Червень сяє у росинах срібла,
    Усміхається багрянцем ранок,
    За вікном півонія розквітла
    Квіткою рожевих забаганок.

    Наливаю літо у горнятко,
    Мед травневий, і з кульбаб варення,
    В серці закарбовую нотатки
    Слів твоїх - солодке одкровення.

    У напій додам золотомрії,
    Трохи синьобарви з чистонеба,
    Подумки цілую твої вії
    І горнуся сяєвом до тебе.

    Не дивуй, що засміявся ранок,
    І що все довкола зеленіє:
    Я готую сонцевий сніданок
    І моє серденько ніжно мліє...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  16. Вадим Василенко - [ 2019.05.31 19:56 ]
    * * *
    І огорне безмовність, таке безголосся тверде,
    мов каміння, довіку у водах підземних укрите.
    Ця оселя чужа поглинає тебе, ніби крипта.
    Ти ніхто і нізвідки, ніколи не жив і ніде.
    Не дійшовши межі, не знайшовши людської душі,
    ти чужий сам собі. Та усує не зви ім’я Отче.
    Не чекай і не вір. Але зірваний зойк задуши,
    доки відчай тебе до останньої краплі доточить
    і не стане нічого з того, що тобою було.
    Сірий пил заблищить, і проллється прокволо десь світло.
    Ти ввійдеш у ці стіни. Останнє зелене стебло
    проросте з-під каміння, оживлене сонцем і вітром.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  17. Владислав Лоза - [ 2019.05.27 18:27 ]
    Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
    останнього метро, і небо прямовисне
    несе провину хмар, немов синці
    від пустощів непосидючої дитини;

    чи переслідувати варто у блідій
    царині пам'яті стривоженість первинну,
    якщо сліди заплутає Крадій

    там, де з вагону вийду, морозець по карку,
    ліхтар-п’яниця підставля плече
    і січовий стрілець стрілятиме цигарку
    і димом станцію від неба відсіче.

    23.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  18. Василь Буколик - [ 2019.05.12 20:21 ]
    Consigli assurdi
    Scordati dell’amore
    e del vecchio ardore
    lasciati un ricordo
    delle alme l’accordo

    *

    Nega la tua passione
    del tuo spir’to un prigione
    nella ferma ragione
    avrai un altra prigione

    *

    Ti rimembra uno sguardo
    come un salto del pardo
    una falla in una nave
    il venome soave

    *

    Dimmi tutti i bisogni
    dei miei ottimi sogni
    d’una vita beata
    nel mio duolo creata

    *

    Dammi nell’abbondanza
    una vana speranza
    una piccola cosa
    il profumo di rosa

    *

    Dammi come una celia
    uno tasto di sveglia
    di serata un abbraccio
    non intendo che faccio




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Юрій Лях - [ 2019.04.25 16:02 ]
    ***
    Наші рани ятрять вздовж доріг хрестами,
    Нашим втратам ніхто не закінчить лік.
    Ми йдемо й кружляють круки над нами,
    Моʼ, спотикнемось об рішення недорік.

    Кожен вік поетів у землю сіємо
    І чекаємо, зійде воно чи ні?
    Й водять нас не туди шахраї-месії
    Без чобіт по кривавій отій стерні.

    Нам би взяти бентежну голову в руки,
    Стиснуть до болю, до крику, зо свисту в скронях.
    А ми плачемо вкотре від розпуки:
    Чом така, бач, зрадлива й лиха в нас доля?

    Шлях до істини йде крізь гіркоту прозріння,
    Скільки шабель зламано, скільки іще зламаємо?
    Ми хитнули події без глибини розуміння,
    І несе нас у безвість холодний історії маятник...


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  20. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.24 08:17 ]
    п'ять гіль
    п'ять гіль
    зачатих брунню на зелене
    вино і дощ
    і свято і весна

    і ти
    у вічній вічності до мене
    і я
    чомусь не п'яна од вина

    лише від зим гілля собі заснуле
    лише коріння з пам'яттю вузлів

    рожевий полиск стрічки
    перебулий
    на білому обрусі на столі


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  21. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.21 15:17 ]
    Перепливу цю ніч
    Перепливу цю ніч,
    перепливу,
    перелистаю долю,
    пролистаю,

    вогнем свічі,
    високої свічі,
    зігріюся

    і помолюсь...

    Настане
    світанок.

    А ніч - як море,
    темна хвиля б'є,
    і думи розгойдались до нестями.

    Десь там далеко - зоряні вігвами,
    десь там - розчинені гостинно брами,
    а я маленьким човником пливу,

    перепливу цю ніч,
    перепливу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (8)


  22. Юрій Лях - [ 2019.04.18 13:46 ]
    ***
    Холодний Яре, ворог на порозі!
    Скажи, у час, коли вогонь пала,
    Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
    Що приблукала в нашому обозі,
    Та в битви час нам в зашпори зайшла?

    Як нам не вибрать замість отамана,
    Що супротив орди удар тримав,
    Дрібного блазня з медіа-дурману,
    Що чорній раді напустив туману
    І лицедійство щирістю назвав?!!

    Скажи мені,зашелести, мій дубе,
    Крізь сотні літ, ти ж знав Залізняка!
    Як нам зійти із цього кола згуби
    І лицемірам не дивитись в зуби,
    Й не підвела щоб в час важкий рука?

    Устань, козаче, з-поміж гречкосіїв,
    Яким дали замало ковбаси!
    НАРОДЕ! Не чекай собі месію,
    Як понесеш на торг свою надію,
    Як сам собі ти ради не даси!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  23. Сонце Місяць - [ 2019.02.19 03:08 ]
    Самота (R. M. Rilke)
     
    Ця самота є дощовою.
    Від моря, над відтінки вечорові,
    понад рівнини дальні й ген за овид,
    здійметься в небо, що близьке їй, та
    впаде із неба врешті на міста.

    Дощить кругом у нечіткі години,
    де всі провулки досвіту чекають,
    коли тіла, що ніц їм не судилось,
    в гіркій розпуці осягають зайвість;
    як ті містяни, попри їх ненависть,
    в одній постелі разом спати мусять:

    річками ллється самота суспіль...





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  24. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:14 ]
    Все швидко. Миттєво. Емоційно
    Все швидко. Миттєво. Емоційно.
    Все спішить. Палає. Жевріє
    Хтось в осені губиться потенційно,
    Хтось сумом осіннім хворіє.

    Час проходить. Летить. Протікає.
    Люди приходять. Ідуть. І зникають.
    Хтось від сенсу й думок втікає,
    А хтось і в любов цілком поринає.

    Сонце заходить. Світить. Зникає.
    Місто встає. Спить. Завмирає.
    Від книги мурахи по тілу бувають,
    Від поцілунка ж серце палає.

    Світ беззупинний. Безмежний. Прекрасний.
    Осінь розкішна. Багряна. Та ясна
    Побач цю красу, прошу, своєчасно.
    Й закохаєшся в осінь. Нову. Сучасну.

    осінь, 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  25. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  26. Василь Кузан - [ 2019.01.04 17:32 ]
    Душа навиворіт…
    ***
    Душа навиворіт…
    Німих нема воріт.
    Коріння в небо
    І руки – пензлями…
    Замки, мов сутінки,
    І страхи-сумніви
    Літають совами.

    Словами зниклими
    За авансценами
    Із Авіценнами
    Кричать не істини, а ниці з правдами.

    Вже сонце висохло,
    Як сповідь грішника.
    Йдемо колонами німими й гордими,
    Бо світло в імені
    На срібло виміняв
    Сліпець поранений любов’ю й вірою.

    Тіла нанизані
    На стріли плинності
    І час намотує на очі відстані.
    Зникає впевненість,
    Як мури юності.
    Усе повернеться.

    Усе знеціниться.
    І пензлі в небі…
    А душі невідь
    Куди зникають.

    І ми зникаємо.

    Апокриф кається,
    Канон втрачається.
    І вічність падає
    У воду каменем.

    04.01.19 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  27. Тата Рівна - [ 2018.11.27 22:43 ]
    Моєму чоловіку
    У телепорталах наших голів — телепорти
    Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
    Передаємо з очей ув очі уліс буття
    Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
    Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
    Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
    Ніби це ми перші люди і перші грішники
    Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
    Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
    Рондо закручується
    Звужуються межі краї кордони
    Діти ростуть й проростають над нами
    Ми приростаєм хребтами
    Дно пробивається головами —

    Мій Големе
    Ми із тобою народилися жили й помремо голими
    Нас закопають голими
    Мій Големе
    Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаоса —
    Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
    Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
    Мій Голіафе
    Ми — особливий підвид
    Ми нерозривні спитай Аріадну як хочеш знати

    Наше з тобою рондо — аутодафе
    Мій Голіафе
    Злет на гарячих крилах — назви це так

    Життя. Домен. Царство. Тип. Порядок. Рід. Вид
    Вся ця драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
    Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
    Кельтські боги обернені на схід
    Наш із тобою інший світ — це Сид
    Вір мені. Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

    Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
    Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
    Мій Голіафе
    Тільки ж мене не штовхай — Агасфер подрімає нехай —
    Alter ego Вічно блукаючий Жид
    Нехай меч Нуаду зблисне заволає камінь Фаль
    А тоді вже штовхай якщо хочеш

    Твій Давид



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (5)


  28. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  29. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  30. Мессір Лукас - [ 2018.10.21 18:14 ]
    *
    Вільне падіння, непрокидання, кінець несвідомого руху.
    Слідами, листками з-під підошов, оголення, потім брехня,
    Лісові руки, демони, розпач, похапцем, знову, незнамо нащо
    Катастрофічні спроби, без ладу, комічні, пульсуючі зовні
    Подих, подив, звуки, призвуки, понад, услід, перестворення.
    На зламі, як зійдеш, знаття, недоля, звичка, розкаяння,
    Стагнація королівської кобри, марення, скупчення крісел,
    Зблиски, лелітки, спалахи, довільно вимучені альтернативи,
    Злочинні будні, гравюри страхітних місць, збиткові аукціони,
    Ковзке спрощення, облуплені фарби, правічні страждання,
    Амальгамований вітер, голодна посуха, плазмовий студінь.
    Спомини розпадаються, відсьогодні, тепер, жамевю, гіркота,
    Блідий виблиск льоду, металічний хмиз, полювання, тощо.
    Енігма, наволоч, сплески, трепет, шемріт, збуджене, навісне.
    Ідилія в осерді шеолу, врятування, виснаження, спростування.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  31. Мессір Лукас - [ 2018.10.16 22:28 ]
    . . . . . .
    Листи собі, ними забите горище.
    Ясени за вікном, гілки - вулиці.
    Неспокій жінок на гострих обцасах.
    Візерунки, полум'я, тлін.
    Сторожа сезону здійснює ще обхід.
    Догори, вниз. Невідомість, вітер.
    Електричний потік проймає.
    Пробіли, знаки абзацу.
    В будинку, де шукають забуття.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  32. Мессір Лукас - [ 2018.10.14 23:16 ]
    *****
    Покреслені долоні, сходами з розуму.
    Місяць поволі рушає, востаннє.
    Спаленілий вітер засміченим пилом
    Відлуння. Розчахнуте лезо сцени.
    Пітьму оголено. Кропив'яні стебла.
    Шелесткі змії. Шаленіючі орхідеї.
    Золочені горлянки, барабанні садна.
    Дзвони розбиті між поворотом
    шосейним і закинутим автомобільним
    цвинтарем. Досвітні промерзлі зорі.
    Пасма доріг у гарячкових гримасах.
    Порожні голоси безодні. Більш ні сло


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  33. Олександр Жилко - [ 2018.10.10 21:22 ]
    Захопити планету
    Мені відомі два достовірні
    способи захопити планету Земля.
    Першим є Я — здати всю зброю,
    скасувати кордони,
    розбити дороги,
    обрушити ферми на всіх мостах.
    І, забившись в маленький хутір,
    посеред лісу й болота,
    карбувати любов як нову монету.

    Другим є Ти — збудувати гармати,
    грабувати багатих, ділити на всіх.
    Зривати агітки й плакати,
    малювати свої.
    Вирвеш серце гранітовій статуї
    посеред найбільшого з міст
    і любов сама потече рікою.

    Мені відомі два достовірні
    способи захопити планету Земля
    І хай це буду не Я,
    мені не вистачає наснаги
    і хай це будеш не Ти,
    у тебе її забагато.

    2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  34. Дмитро Дроздовський - [ 2018.10.09 17:26 ]
    * * *
    сніг не розтає
    віхола сердець
    кожний у руці
    тримає меч
    чорний плащ дощів
    перекрив ходу
    сліз уже нема
    від зречень

    у повітрі смерть
    чорний силует
    дивиться з віків
    сила і вогонь
    у без дна очах
    що горять, мов ртуть
    вихлюпи отрут
    і прах

    де була любов
    омертвілий час
    вовк чека й жере
    кістку з черевин
    буде мертвий час
    буде зойк ураз
    закоцюрбне дзвін
    сон


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  35. Марґо Ґейко - [ 2018.10.08 12:24 ]
    Зоря незаходимая
    Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
    Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
    Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
    Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

    Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
    Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
    Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
    Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

    Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
    Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
    Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
    І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

    Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
    Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
    Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
    Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  36. Сонце Місяць - [ 2018.10.08 02:20 ]
    Сад безтямних (Georg Heym)
     
    Іржавий став, де тіні застигають
    Під стовбури, на вигляд крихкотілі
    У тишину. Схиляються нечасті
    Над водяним похмурним люстром

    Тут інші йдуть, за живопліт пустельний
    Холодними стежинами під світлом
    І човгають ті ступні у альтані
    І знов ховаються до шпар таємних

    Струмка спіткай ген там, в нагому сяйві
    Край вільх, вербин, що зроду викривляє
    Як човник на той берег перепустить
    У світлі рви жовтіюче пелюстя





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  37. Олександр Жилко - [ 2018.10.04 17:46 ]
    Cльоза
    От вичавлюється сльоза,
    терпка як з ягоди сік,
    і починає довгу подорож.
    Бунтує хмари в один
    вар'ятський гурт.
    І стиглими яблуками
    бомбардує море.
    А у будь-якого моря є дно,
    а за ним ще кілька.
    Сльоза бунтує потоки-течії
    в один поганський танок
    і, врешті, дно пробиває.
    А там — людина сидить
    ув'язнена, скута, до стіни
    прикручена.
    І ніби якоюсь тортурою
    болючою, китайською, східною,
    сльоза дзвінко вдаряє
    у маківку.
    А людина мужньо й жіночно
    з усієї впертості й відчаю
    спокійна-спокійнісінька.

    Бо скільки вже можна тих сліз.

    2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  38. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  39. Олександр Жилко - [ 2018.09.30 02:01 ]
    Гра м'язами
    він зачерпає форми посудини
    щойно народженої без осаду
    такої закрученої і непостійної
    як його уява й думки
    посудини обережно знятої
    з гончарного круга
    нещадного до некрасивого
    коли до вогню ще довго
    а позаду лишилися
    усі деформації і останні спроби

    він витікає руслом-старицею
    за кордони молодого озера
    що боїться не стати болотом
    з причин відомих тільки
    утопленим воякам і золоту
    не відчувши солоного присмаку
    у сінях гирла розбитого дельтою
    жодної сльози прісної
    не зронить, а тільки згадає
    увесь попередній шлях.

    він як форма, що шукає змісту
    він як віра — без мети кінцевої
    він як історія десь посередині
    він як сестра для життя народжений
    він проростає не стеблом, а квіткою
    як солона і прісна вода замішана
    він — це любов

    2017






    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  40. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  41. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  42. Василь Кузан - [ 2018.09.09 22:31 ]
    жовтим листочком вечора
    ***
    жовтим листочком вечора
    відірвався твій поцілунок від мого бажання
    і полетів у вирій

    зимна самотність
    заповзає під шкіру
    судомлячи почуття

    а дощі йдуть собі
    від сумнівів до сповіді
    і шпортаються
    на перехресті сподівань

    осене
    поверни трохи літа
    наповни серце оманою тепла
    бо поцілунок з одним крилом
    не полетить далеко

    09.09.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  43. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  44. Василь Кузан - [ 2018.09.05 12:22 ]
    сачком натхнення звізди ловлю щоночі
    ***
    сачком натхнення звізди ловлю щоночі
    приколюю їх не як метеликів
    і не на листочок у рамці
    заплітаю в коси тобі
    кохана

    прокинеться сонце
    захоче змести з неба крихти світил
    а їх нема
    всі у волоссі твоєму
    іскряться

    позбав сонце розчарування
    люба
    поділися з ним сяйвом любові
    а мені хай залишиться
    теплий аромат
    передрання

    05.09.18 © Василь Кузан



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  45. Сонце Місяць - [ 2018.09.02 15:55 ]
    Осінній день (R. M. Rilke)
     
    Владарю, час. Вже літо відбулось
    У тінь сховавши сонячні кадрани
    овій вітрами долішнє тепло

    Звели плодам налитись по сам край
    вділи їм зо два дні з південним гартом
    примусь достиглі грона добирати
    останній цукор в тьмяний виноград

    Тепер безхатченко дім не збудує свій
    Тепер самітник більш ніким не званий
    З безсоння, книг, по довгім листуванні
    бродити по алеях піде він
    в поневірянні, в падолисті раннім





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  46. Василь Кузан - [ 2018.08.30 11:13 ]
    дзень
    ***
    дзень
    дзенькає монетою крапля роси
    падаючи з листочка у порожнє відро
    біля ґанку

    дзен
    достигає під серцем
    наче яблуко
    під ранішнім променем

    день
    вилуплюється з чорного яйця тиші
    і тулиться до руки
    тонконогим курчатком

    дум
    ніби бджіл довкола
    меду шукають
    у квітах сивих

    29.08.18 © Василь Кузан



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (8)


  47. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  48. Тата Рівна - [ 2018.08.18 17:54 ]
    Білий вірш
    Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
    Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
    Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
    Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

    І коли я встану
    Коли я зберу червоні бризки в букет троянд
    Коли я зумію перевернути рубікон догори дригом
    Тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
    Міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

    Поки я ще пульсую
    Я не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
    Шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
    Біла кімната біль перебитий спокоєм
    Третє сонце зійде - і тоді я встану

    Будуть трояндами встелені ваші шляхи
    Будуть утеплені моїм теплом ваші нори
    Миші мурахи інші споживачі дармової манни
    Небо впаде небо вам роздушить хребти
    І я тоді встану

    Розриваються гранати бомби петарди
    Кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
    Переброджені бутлі банки із консервацією
    І серця переповнені менструаційною кров‘ю нації

    Тихо ша каже мені душа
    Я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
    Я дивлюся на неї я чую її та сміюся -
    Я не вмію молитися тому й не молюся
    Стиха тону у тоннах води - рубікон дороги дригом - мені душем
    Тихо ша каже біла біла моя душа
    І цілує мене востаннє
    і душить

    17.08.2018. Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  49. Ігор Шоха - [ 2018.08.03 08:51 ]
    Під знаком зорі
    Впоєні росою
    впали спориші
    радуга дугою
    стала на межі
    неба ііз полями
    і туману дим
    тане над ярами
    сяєвом ясним
    піють півні треті
    у густій траві
    пропадають черті
    мавки лісові
    задзвеніли коси
    стигла ярина
    сипле у покоси
    золото руна
    падає луною
    гамір за тини
    хмари пеленою
    одягли лани
    не марніє листя
    пишної краси
    наготу намиста
    нап’яли ліси
    прихиляє небо
    місяць угорі
    я іду до тебе
    буду до зорі.

    08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  50. Тата Рівна - [ 2018.07.29 23:45 ]
    по дощу (післяпрогулянкова рефлексія)
    По дощу – це місто сердешне миле ніби умите Матір’ю
    Стереометрія простору під паттернами дощу – під останніми краплями –
    Така…. –
    Німби ліхтарних стовпів – остовпів алкоголік-гуляка і я остовпіла –
    Змито усю провінційність місто оголене стерео огорнуте небом стерво
    Захоплене у полон сірих калюж й холодного подиху –
    Озонової хвилі – дихай! Кричить мені місто. – Дивна ти дика ти –
    Ось твій декатилен хвора на все горло птахо. Краплі важкі мов тахо*…
    Наче удар важковаговика
    З верби з берези граба та дуба з кожної гілки з кожного даху
    З кожного помаху крил з кожного капелюха з кожного божого духа –
    Краплі важкі мов тахо… вбито задуху збиту пилюку пущено до водостоків
    Надмірний об’єм кровотоку стоки мого міста знову бурлитимуть мовби після
    Битви двох велетенських Моріарті на полі їх власної морфійної брані
    Дощ місту вимив вуха дощ йому вимив рани дощ був його Іоаном
    Залиті вулиці заснули заколисані оргАном дощу – ця ніч для спасенних
    Бредемо із песиком булькаю черевиками – блажен хто йде
    Вузькою смужкою суші між рукавів Океану
    Ми йдемо по дощу
    Я впаду – і наступним дощем встану
    Я вимию вуха мого міста я вимию його рани я буду його Іоаном
    Його стереометрією простору
    Коли мені на смужці вузькій
    Світла у світі Ра не стане

    Краплі важкі мов тахо —
    Падай
    Птахо...


    *тахо - українські патрони для мисливської зброї


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   37