ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ін О
2020.05.29 12:58
Ця тисяча літ і тумани й хуртечі!
Триває зима, як війна, до оскоми.
Мій воїне,
серце болить від зневіри та втоми,
Від льодяних з півночі віхол та течій!
Ця тисяча літ, мов покута приречень...
Ми вбиті й воскреслі в покорі достроку.
Молитвами серця

Віктор Кучерук
2020.05.29 09:28
Блиснуло і гримнуло зненацька,
Різко і протяжливо притьмом, -
І дощу таночок чудернацький
Зашумів відрадно за вікном.
Плюскотів і нісся на всі боки,
Вправність демонструючи і спіх, -
Навіть хтось уважний та стоокий
Не злічив би виконавців всіх.

Сергій Губерначук
2020.05.29 08:43
У деяких містах лежать мої листи.
У декількох листах тісняться вірші.
Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на ти,
моє колишнє… почуття поспішне.

Як промінь попереджує зорю –
так сонце понароджує проміння.
Що першим є, коли в тобі горю, –

Микола Соболь
2020.05.29 06:21
На болоті жаба ква та ква
Витирає сопляки зелені:
«Порятуй нас, матінко Москва,
Від бандер спаси, великий Ленін!
Мову відбери нам, хай язик
Чоботи сатрапові оближе,
Бо для мене Україна – пшик,
Мокшинська братва до серця ближче…»

Ігор Деркач
2020.05.28 21:33
Світає... і світиться світ
у сяєві іншого світу.
Коли не минає політ,
життю не пиши заповіту.

Не знає ніхто і ніде,
кудою надія літає.
За обрії сонце зайде,

Євген Федчук
2020.05.28 19:19
У широкім степу понад шляхом
Одинока береза стоїть.
Чорна смуга, що схожа на рану,
Білий стовбур берези ятрить.
Пам’ятає береза багато,
Бо вже років і років пройшло,
Як колись на узбіччі дороги
Гомонілося людне село.

Олександр Панін
2020.05.28 16:02
Привиддя тяжкі
Мені душу гнітили…

Л. Українка

***

Вітались

Галина Сливка
2020.05.28 15:15
І як воно? Здійнятися в політ,
Коли усе змаліле, мов полова,
Летить за вітром і хурделить світ...
А ти - навпроти... Ти - на крилах слова...
Тобі - піском солоним в очі, в рот.
Тобі іржавий свист вражає вуха
Так, що не годна вже знайти чеснот
В ска

Шон Маклех
2020.05.28 12:28
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.

Тетяна Левицька
2020.05.28 12:10
Листопад зривав іржаве листя з дерев, шматував і кидав на мокру бруківку під ноги перехожим. Обважніле небо торкалося верхівок пірамідальних тополь, ніби хотіло на них спочити. Різко похолодало, погода була глибоко осінньою, та я маиже кожного дня забирал

Дума Козак
2020.05.28 11:12
У ревній повені думок
втопає смуток мій.
Над нею стелиться димок
із нездійсненних мрій
і тане в озері зі снів,
без берега і дна,
поміж затоплених човнів
і присмаку багна…

Алла Даниленко
2020.05.28 11:03
Ви мною не хворієте. Нехай.
І радісно, що хвора я не вами.
І що ніколи куля ця - Земля -
Не пропливе під нашими ногами.
Подобається те, що я смішна
Розкута і не граюся словами.
І червоніти не дано мені
Злегка стискнувшись з вами рукавами.

Іван Потьомкін
2020.05.28 09:27
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2020.05.28 09:06
Тривога. День. Народження царя.
Сурмлять ґазети про блокаду міста.
Переворот. У вас на шиї – я,
моя пречиста діво орґаніста.

Біжіть, біжіть, біжіть негайно в двір –
там з літаків порозкидали святці.
Дізнайтеся, хто ще спустився з гір –

Микола Соболь
2020.05.28 06:43
Не вір своїм очам і власним вухам.
Нарід купити легко на «Свати».
Коли здається близько до мети,
Йому «Слугу народу» деспот втюхав.

З екрана ми отримали екстаз.
На лісапеті їде президент…
Та є у цьому ще один момент –

Віктор Кучерук
2020.05.28 06:13
Яке це щастя - прагнути і вміти
Слова ласкаві сіяти тобі
І від смеркання до самого світу
Вустами пестить очі голубі.
Яка то радість - бачити і знати,
Що ти мені себе всю віддаєш
І безсоромно просиш більше свята
Кохання, без умовностей і меж.

Олександр Панін
2020.05.28 01:14
Сем - ковбой
скандал отримав
від дружини-злюки:
"Нащо ти привів
у гості
негідника - друга?
Більше бачити
не хочу

Шон Маклех
2020.05.28 01:08
Очерет озера моїх снів
Шепоче мені про спокій:
Спокій води, що не знає дна,
Спокій дверей, що ведуть в порожнечу,
Спокій очей, що не бачили світла,
Спокій хмари, що несе буревій.

Чапля озера моїх снів

Серго Сокольник
2020.05.27 22:28
О Боже!... Нарешті літо!
Очікуване, воно
Надходить... Його відпити,
Ми, ніби п"янке вино,
Жадаємо... Бо весною,
Долучені до "утіх"
Обіймів чуми з війною,
Лишились утіх своїх...

Олександр Сушко
2020.05.27 20:45
Марш до хати і сиди опеньком,
Чи гнилим уклякни штурпаком.
Дихай через хусточку, легенько,
Хай ланцюг позичить пес Рябко.

Спи, козаче, доки прийде осінь
Як нема і крихточки ума.
Вийдеш з карантину голий-босий,

Євген Федчук
2020.05.27 19:30
Він повернувся у батьківський світ,
Туди, де море із землею гралось,
В якім не був він уже сотню літ,
Принаймі, так йому тепер здавалось.
Його зустріла рідная земля,
Хоч виглядала, начебто, чужою.
Хіба такою бачив звіддаля:
Якоюсь непривітною, сухо

Олександр Панін
2020.05.27 16:20
На рівні інтуїції

***

Ми не знайомі,
але я завжди впізнаю її будь-де,
будь-коли,
у будь-якому натовпі.

Олександр Сушко
2020.05.27 15:15
Як таку не обцілуєш мавку?
Це ж - богиня! Оберіг краси!
Компліментів доста набалакав,
В рай пірнаю з меду-бірюзи.

Гріють руки видолинок страсті,
Шепчуть губи приворот-ману.
Геть до біса гудзик у запасці!

Ніна Виноградська
2020.05.27 11:50
Помолимося за померлих, друзі,

За наших рідних, вбитих у боях.

За тих, що у безмірнім вічнім прузі

В степах упали, на чужих полях.

Олександр Сушко
2020.05.27 11:38
Снилися море, пасати,
В небо по райдузі лізу...
З мороку - залпи гармати,
Смороди пекла, заліза.

Серцю нема супокою:
"В ціль? А чи родич промаже?"
Стелеться чорною млою

Дума Козак
2020.05.27 10:36
Білявка на крутім авто
в старому замку паркувалась,
а місця вільного в шато
надвечір мало залишалось.

Скакала ніби на пружині,
ледь не звалилася в канал,
крило зім’яла «Ламборджині»

Сергій Губерначук
2020.05.27 08:14
Гірський
Гіркий.
Густий.
День
Міський.
Діркий.
Пустий.

Микола Соболь
2020.05.27 06:56
Сьогодні усе, як сто років тому.
Одвічна ця трійця: рак, лебідь і щука
Шматують Державу. Нехитра наука.
А ми споглядаєм цю сцену німу.
Уже міражами постали руїни,
За ними не буде тебе, Україно…
Останнє питання: «Земельки кому?»
Забули про вислів: «

Віктор Кучерук
2020.05.27 06:53
Уже змовкає лементом бряжчання
В дворах людей буденна метушня,
І в німоті понурого смеркання
Складається у смужку світло дня.
Склепіння неба важчає і висне
На пружних спинах мандрівних вітрів,
Які мій сон розгойдують навмисно
І гонять думи на роздо

Олександр Панін
2020.05.26 23:01
Миниатюры


"Наколка"

У бродяги,
у Серого Волка,
Криминальная где-то

Олександр Сушко
2020.05.26 21:23
На 74-му році життя помер український письменник і перекладач, член Українського ПЕН та Національної спілки письменників України Мойсей Фішбейн. Джерело: Facebook-сторінка голови спілки письменників України Михайла Сидоржевського Пряма мова Сидоржев

Євген Федчук
2020.05.26 20:05
Проводжає парубок дівчину додому.
Йдуть повільно стежкою. Літо, а, проте,
Їй, напевно, холодно в платтячку легкому,
Тож до нього тулиться, а він аж цвіте.
Соловей старається пісні їм співати.
Зорі з неба дивляться, блимають здаля.
І вже геть забулос

Ігор Деркач
2020.05.26 18:13
           І
Всі, кому я винен – у Союзі.
Не вертаю на свої круги,
та і досі віддаю борги...
У минуле еміґрують друзі,
що не хочу, маю по заслузі,
що бажаю, додає снаги.

Марія Дем'янюк
2020.05.26 16:35
Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.

Дума Козак
2020.05.26 16:13
В ресторані Ян до танку дівку запросив
і мов кицю ту коханку на руках носив.
Пишногруду, струнконогу, у очах огонь,
не пускав і до порогу зі своїх долонь!

Почало згасати світло, грає марш оркестр –
оплатив козак рахунок і її реєстр.
Тачку визвав і

Маріанна Алетея
2020.05.26 14:57
Троянди пелюстки і сойки спів
І мрії знову ляжуть на пороги
Веселки арки, джерела розлив
Усі скарби покинуто під ноги

Солодкий сон і відгомін зірок
Не здатне серце бачити заграву
Цвітіння пишнота і тихий крок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Віктор Кучерук - [ 2020.05.24 18:36 ]
    Порада
    Поки в тілі не схолола
    несподівано душа, -
    заховатися від долі
    стрімголов не поспішай.
    А якщо уже не в змозі
    виправлять чуттів лади, -
    не спиняйсь на півдорозі
    і в провалля не впади.
    Поглядати в бік могили
    навіть скоса перестань,
    хоч давно тобі несила
    йти крізь сум розчарувань.
    Можна швидко стати тлінням,
    якщо скиглити без мір
    і пройматись онімінням
    суєті наперекір...
    21.05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  2. Микола Соболь - [ 2020.05.24 16:25 ]
    Борщику зварити?
    Ну що, панове, борщику зварити?
    Картопелька не муляє в ціні?
    Давай, Петро, скорій неси корито…
    Бо кажуть на війні, як на війні.

    Хохляк за сало зрадить Батьківщину,
    За ковбасу він матінку продасть,
    Що не доїв ховає у шпарину…
    Заначка урятує від нещасть.

    А Г+Г морозиться, ні разу
    Не піднімає теми про борщі.
    А нині ціни доведуть до сказу,
    Як звариш то хіба порожній щі.

    Покращення підкралося раптово.
    І мови не намажете на хліб.
    Як завтра обиратимете знову,
    На всяк випадок є знайомий піп.
    24.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Панін - [ 2020.05.24 14:24 ]
    Привид Коханої

    На грані галюцинації

    Про Таку
    Мріє
    Кожний

    ***

    Хитру кривду вважаю за Правду,
    Набиваю на спині
    горби,
    Обіймаю Твій Образ -Троянду –
    Враз цілую колючі
    шипи.

    Хоч поганий статист в мазо-драмі,
    Справжню Пристрасть плекаю,
    не хіть…
    Перфорованими губами
    Кров солодка крізь біль
    цебенить.

    Дивний Трунок, Вогонь Бірюзовий,
    І Свята ти, і Грішна
    Душа,
    Ти щезаєш, з’являєшся знову –
    Ти – Примара, ти – Пристрасті
    Шал!

    Ти не щезнеш, ти з’явишся знову,
    Мій Тривожний, Прекрасний Кошмар!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  4. Олександр Сушко - [ 2020.05.24 14:07 ]
    Інсталяція
    На столику Ніцше, над ліжком Далі та Роден..
    Мистецька богема! Піїт за столом голозадий.
    Кошлата поезія мороку...псевдомодерн...
    А толку - някого. То нащо ж дурниці писати?

    Послухай но, друже, сатирика, не каверзуй,
    І годі з Пегаса сумного витягувать жили!
    Увічнюй чудовну природу, обійми красунь,
    Без мудрого буркоту, просто, дохідливо, щиро.

    А, може, і в мене поезія глупства? Хто зна...
    Навзаєм нормального слова - потворний займенник.
    Вимучую музу щоденно свою допізна ,-
    Вона і не проти, бо любить, напевно, шалено.

    А віршик у мене і справді сьогодні кривий,
    Признаюсь - не спалось до ранку всю ніченьку темну.
    А перса коханої пахнуть квітками айви,
    В розчахнутій гілці дрімає трикутник Едему...

    24.05.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (3)


  5. Лесь Українець - [ 2020.05.24 13:39 ]
    ***
    Випни груди, слов'янине!
    Наша слава не загине.
    Та лиха тепер година:
    Батько відцурався сина.

    Батька відцурався син -
    Яка хата, такий тин.
    Серце змерзле не зігріють
    Срібло, золото й бурштин.

    Дім будує будівельник,
    Борошно молотить мельник -
    В домі житимуть пани
    І хліб їстимуть вони.

    На війну ідуть вояки
    Без шаблюки, без коняки,
    Ми воюємо за мир,
    За здоров'я п'ємо спирт.

    Але все не так погано,
    Не журімось, християни!
    Не зарадить нам журба,
    Бо життя - це боротьба.

    Погляньмо під кутом інакшим
    На це становище скрутне:
    У ньому не буде пом'якшень,
    Та все сумне колись мине.

    Ми не безхатьки - маєм дім,
    Хоч лихо хазяйнує в нім,
    Ми ним ударимо об землю -
    Не хлібом живемо одним!

    І ми не сироти - на нас
    Із неба дивиться Тарас.
    Й на нашім тижні буде свято,
    Настав єднатися нам час.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Іван Потьомкін - [ 2020.05.24 12:13 ]
    Небесами призначена черга
    Тротуар в позолоті –
    Квітне жовта акація.
    Біла травень відкрила,
    А сестрі випав червень.
    Дерева без борні
    Віддають одне одному
    Небесами призначену чергу...
    Нам би вчитись і вчитись
    У тих, кого Бог сотворив раніше.
    Та на шкоду й розраду невтішну
    Нам все ніколи, ніколи, ніколи.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  7. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.24 09:59 ]
    На побачення з юністю
    Пів століття промчалося
    І махнуло крильми,
    З юністю на побачення
    Поспішаємо ми.

    Хоч закралися зморшечки
    Під очима в дівчат,
    А на скронях у хлопчиків
    Сивина, сивина.

    Та серцями ми юнії
    І в душі молоді,
    Тії дні не забули ми
    Безтурботні такі.

    Вже й онуки пташатами
    Горнуться під крило,
    А, здається недавно це
    У житті в нас було:

    І білесенькі бантики,
    І останній дзвінок
    Та кружляли у вальсі ми,
    Мали безліч думок.

    І ділилися планами,
    Щось збулось, а щось ні.
    З юністю на побачення
    Поспішаємо ми.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  8. Дума Козак - [ 2020.05.24 08:04 ]
    Товстунам

    Їсте немало, часто й залюбки,
    а по запасах жиру носа всім утерли?
    Пінгвіни, знайте, справді – ластівки,
    які постійно і багато жерли!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Сушко - [ 2020.05.24 08:40 ]
    Божественне

    Пляшка оковитої порожня
    Сумно зирить у пустий гаман...
    Без дружини жити, звісно, можна,
    Як у лобі розуму нема.

    Охає від насолоди пташка,
    Тішить вуха голосок дзвінкий.
    А в печерах моляться монашки
    І гризуть коржі одинаки.

    Можна жити без цілунків долі
    Та обіймів юної весни.
    Я ж мужик нормальний, а не гоблін,
    Не було б жони - зі світу зник.

    А на плечах ніжки імпозантні,
    Пахнуть садом перса колихкі.
    Я живий! Не мертвий! Нумо, скальди -
    Заспівайте про вогонь жаркий!

    Від любові стало значно краще,
    Аж засмикавсь палець на нозі.
    Жінка - це богиня! Однозначно.
    Поклоняюсь неземній красі.

    24.05.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (7)


  10. Микола Соболь - [ 2020.05.24 07:36 ]
    Переосмислення
    Я не лізу в державні мужі.
    Відхворів. Людям правди не треба.
    Та, як легко стає на душі,
    Коли бачу над озером верби.
    Замахали до мене здаля.
    Ох, а любо як. Певно впізнали.
    Обіймаю зелене гілля́
    Ці тоненькі, життєві скрижалі.
    Ми зростали із ними отут,
    Де Дніпро поховав косовиці
    Та червневої зливи салют
    Відтепер може тільки насниться.
    21.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Панін - [ 2020.05.24 00:32 ]
    Улов

    Рибу цілий день ловив
    Кум-рибак убогий,
    Шилом патоки вхопив -
    Не спіймав нічого!

    Позітхає кожну мить,
    Не улов - дурниця,
    Під тополею стоїть
    Риб'яча крамниця.

    "Хоч карасиків куплю, -
    Подумки хитрує, -
    У крамниці друг мій - Кум
    Продавцем працює!"--

    "За рибалку хай печаль
    Вам не заважає,
    Та карасики, на жаль,
    Зараз "не конають":

    Ваша жінка в телефон
    Проказала мирно,
    Що сьогодні Ваш улов -
    Дві форелі жирні!"











    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  12. Євген Федчук - [ 2020.05.23 19:43 ]
    Балада про лободу
    Іванко взяв лозину замашну
    І взявся з бур’янами воювати,
    Що густо поросли навколо хати.
    Зламав лозину. Взяв іще одну.
    Рядком лягали і цупкий осот,
    І лобода, й кульбаби, і щириця.
    А він собі - неначе справжній лицар
    Що ворогів усіх поб’є от-от.
    Попавсь будяк під руку – і тому
    Дісталось. Залишилось лиш цурпалля.
    Отож бо! Хай тримається подалі,
    Бо буде непереливки йому.
    Аж ось і добра ланка лободи.
    М’яка, зелена, аж сама лягає
    Коли лозина по її шмагає.
    Ще не зміцніла, зовсім молода.
    Іванко ж раз по разу наліта,
    Ряди «ворожі»усе більш рідіють.
    Тепер уже, напевно, не насіють
    Свого насіння. Просто красота!
    Аж тут бабуся вийшла на поріг,
    Уздріла «битву», сплеснула руками:
    - Ти що це робиш? – Б’юся з бур’янами!
    А з лободи аж капає до ніг.
    - Облиш мерщій в спокої лободу!
    - Так то ж бур’ян? Нащо він біля хати?
    Його давно потрібно порубати!
    - Ні, не чіпай! Не накликай біду!
    То – Божий дар, онучку, не бур’ян.
    Йому життям завдячувати маєм.
    Ми з мамою, ти ж бачиш, не чіпаєм?!
    Нехай росте хоч, навіть, цілий лан.
    Бо хто зна, як повернеться воно?
    Чи не прийде ізнов проклятий голод,
    Коли не буде що подать до столу,
    Як то було не так уже давно?
    Бабуся змовкла і з очей її
    Одна по одній дві сльози скотились.
    Вона зітхнула та перехрестилась,
    Якісь думки ховаючи свої.
    - Бабуся, люба, розкажи й мені,
    Як лобода життя вам врятувала?
    Ти ж мені зовсім не розповідала?!-
    Пита Іванко все ще з бур’янів.
    - Тебе, - сказала,- ще тоді не було.
    Тоді в колгоспи саме навернули
    Усіх. Рік тридцять другий йшов.
    Весна у тому році не вдалася
    І хліб у полі бідно виглядав.
    Чомусь дощу землі Господь не дав
    І спека поміж селами пройшлася.
    Те, що зібрали - владі віддали,
    А їй, чомусь, здалося надто мало.
    Отож по селах їздили, збирали
    І забирали все, що лиш могли.
    Уже на осінь вибрали усе
    Хто мав чого із їстівних припасів.
    Картоплі не було, яке там м’ясо.
    А що зима, гадали, принесе?
    А що вона могла нам принести?
    Попухли руки, ноги, пухло тіло.
    Маленькі дітки їстоньки просили.
    А де узяти? Чим же їх спасти?
    За зиму перемерло півсела,
    На кладовищі місця вже не стало,
    А все везли. А люди все вимирали,
    Одна надія на весну була.
    Хто ту страшную зиму пережив.
    Той вже її ніколи не забуде:
    Ходили напівтіні – напівлюди
    І невідомо: хто чим уже й жив?
    Весна прийшла і сонечко пригріло,
    І перші трави піднялись тоді.
    Та люди були раді лободі,
    Бо лиш вона давала трохи сили.
    Напівмерці виходили із хат,
    Розпухлі ноги ледве несли тіло,
    Розпухлі пальці брати не хотіли.
    Та йшли і рвали. Та не все підряд
    А в першу чергу молоду, м’яку
    Таку смачну й поживну лободичку.
    І різали, і кидали в водичку,
    Варили й їли їжу хоч таку.
    І не було смачнішого для нас
    Отих борщів із лободи простої.
    Не було би без неї нас з тобою,
    Такий страшений отоді був час.
    Хто пережив його, той назавжди
    Запам’ятає смак її незвичний
    І вдячно буде згадувати вічно
    Його, хоча із присмаком біди.
    І завжди буде злякано чекать,
    Що ті часи ще можуть повернутись.
    І де тоді за поміччю звернутись,
    Як нині лободу всю порубать?
    Іванко кинув «шаблю» свою вбік,
    Відчув, мабуть, бабусину тривогу
    І з острахом поглянув на дорогу,
    Де саме сунув сорок шостий рік.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Деркач - [ 2020.05.23 12:29 ]
    Анонс підсумків
    ***
    Звеличення особи – це біда
    її і за оказії цієї
    велику бульку цю несе вода
    за течією.
    Лопає ідея,
    якщо вона надута і пуста.

    ***
    Стріляти перестали ми, таки.
    І результати цього очевидні, –
    не так страшні оті бойовики
    як ідіоти
    ініціативні.

    ***
    На екрані бачу «брата»,
    що орудує щодня.
    І прийдеться визнавати:
    шаленіє кацапня,
    ати-бати і дебати,
    пропаганда і брехня.

    ***
    Ківи... раби... новічі... амеби...
    і колона армії совка...
    Ой, не покладається на себе
    дивовижна нація, яка
    діє так як діяти не треба.

    ***
    Тепло у лютому дає весною мінус
    і це далеко не єдина дивина.
    Проблема України не коронавірус,
    а на її полях зелена сарана.

    ***
    Усі – сини ми Ноєві,
    але не Божий дар
    рептилія Московії...
    опінія історії
    очікує удар.

    05/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Тетяна Левицька - [ 2020.05.23 08:01 ]
    Вишиванка
    Одягайте, люди, вишиванку
    у буденні дні і на свята!
    В ній співала мати колисанку,
    в ній сердечна ніжність і краса.

    Наша гордість і звитяжна сила,
    незалежність в кожному стібку.
    Радість і жура, натхнення крила
    нашого народу на віку.

    Дух козацький над Дніпром розлогим,
    Лаври і Софії передзвін.
    Від порогу - в майбуття дороги
    до карпатських сонячних вершин.

    Там поля пшеничні і долини,
    над рікою гілочка верби.
    Вишиванка - серце України,
    райдуги прекрасні кольори.

    Чорнобривці, мальви і барвінки,
    синє небо, жовтий горицвіт.
    То святе причастя українки,
    прадідів священний заповіт.

    Хай на серці стеляться мережки,
    хрестики шовкові, гладь ясна.
    У любові зійдуться доріжки,
    Україна в нас на всіх одна.

    21.05.2020р


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  15. Дума Козак - [ 2020.05.23 08:02 ]
    Лукавому
    Ступивши на слизьку дорогу,
    хоч і сидиш ти на коні,
    молитися не варто богу,
    як тиснеш руку сатані!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  16. Микола Соболь - [ 2020.05.23 08:22 ]
    Від Силків до Силків*
    Шлях лежав через річку і ферму.
    Інший кладкою та через ліс.
    Я на закруті виберу сперву
    Путь, яку мені янгол приніс.
    У житті люди кажуть – це вдача,
    А мені, що малому було?
    Бо життєва лежала задача
    До Тамарки* дійти крізь село.
    Щось у торбі обтяжує руку
    (Сплющу очі усе наяву).
    Проганяю лозиною крука,
    Стежку б’ю собі крізь кропиву.
    За годину доходжу до тітки,
    Віддаю від бабусі дари…
    Я і час цій історії свідки.
    Сорок років з тієї пори.
    20.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.05.23 07:42 ]
    Бокал
    Тепер, коли осушено бокал,
    коли по венах розлилась отрута,
    я звільнений, мої пудові пута
    обсипались уламками дзеркал,
    тепер, коли осушено бокал.

    Тепер, коли мої слова гірчать,
    коли язик – запріснявіла паперть,
    не буду на папір чорнилом крапать,
    а з кров’ю виплюну усе, що мав мовчать,
    тепер, коли мої слова гірчать.

    О, світе мій, ти був моєю тінню,
    бо я руками сонце пеленав.
    Навіщо тільки я тебе пізнав,
    піддаючись земному похотінню,
    піддаючись земному похотінню,

    Нащо любив одну і не одну,
    покірний і безсовісний неначе?
    Скажи мені, прожитий мій юначе,
    ти ж колисав не груди, а труну,
    о, колисав не груди, а труну.

    Ти ж сни свої верстав не наяву,
    так звідки ж в тебе винайшлось уяви
    під оплески вмирати і під браво
    і рани заривати у рову,
    а рани заривати у рову.

    Якби ти знав, який тобі кінець,
    якби цей біль тоді тебе дірявив,
    ти б, може, падаючи, зачепивсь за хмари
    і був на небі Божий одинець,
    якби ти знав, який тобі кінець…

    Тепер, коли осушено бокал,
    коли по венах розлилась отрута,
    я звільнений, мої пудові пута
    обсипались уламками дзеркал,
    обсипались уламками дзеркал.

    19 червня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Матіоловий сон", стор. 117–118"


  18. Олександр Ку - [ 2020.05.22 23:28 ]
    Насильство у сім’ї-2
    Ти почав пити мою кров майже щоранку
    І псувати мені день.
    Ти вважаєш себе найображенішим у світі,
    Але ти так і не втелепав, що я теж ношу в собі
    Океан скорботи,
    Бездонний та безкрайній.
    І, що головне, безпричинний.
    Ти спромагаєшся мене торкнути?
    Ти перетворюєшся на монстра,
    Ревучого демона
    Безпідставного і підступного божевілля,
    За яке я тебе кохаю ще більше.

    Ти трощиш мої меблі,
    А я знаходжу спокій у цій бурі.
    Ти лише вирівнюєш тиск по обидві сторони моєї оболонки.
    А все ж таки ти мене руйнуєш.
    Я спромагаюся відтворити себе,
    Τа з віком це вдається все важче і важче.
    Я хочу тебе покинути,
    Проте, здається, ніколи не зможу.
    Ти – чорна діра скорботи,
    І навіть світло, що мене так приваблює,
    Ніколи не покине тебе.
    І ніхто зовні його не побачить.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  19. Олександр Панін - [ 2020.05.22 22:31 ]
    Навіщо, чому?


    У душі надламані крила,
    Та вона намагається
    Злетіти…

    ***

    Підрізала ти, підкосила,
    Позбавила сенсу в житті,
    Навіщо, чому попросила
    Мене на весілля прийти?

    Акорд руйнівного Вінчання
    Трагічним крещендо стає,
    Розколото Келих Прощання
    І серце розбито моє.

    Складати розірване скерцо,
    Терпіти отруєну кров
    І жити з розтрощеним серцем,
    Де кров’ю стікає Любов!

    Я мушу здолати усе це,
    Щоб тебе побачити знов

    І Знов!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  20. Марія Дем'янюк - [ 2020.05.22 22:30 ]
    Тарасове слово
    Вірш Тараса вчу раненько,
    Бо для мене він рідненький.
    І казав сьогодні тато
    День Шевченка - наше свято,
    Бо любив він Україну
    Так, як мама любить сина.
    Мріяв щиро і безмежно
    Про Вкраїну незалежну.
    Його думка, слово, діло
    Шлях в майбутнє освітили:
    Уперед на новий крок
    Надихає нас Пророк.
    Вірш я вивчу на "відмінно",
    Теж люблю я Україну,
    Щоб усім прийшло на згадку -
    Ми - шевченкові нащадки,
    Нехай слово Кобзаря
    Світить ясно, як зоря!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Сірий - [ 2020.05.22 22:37 ]
    Ой були у весни три соколи - три сини
    Ой були у весни
    Три соколи - три сини.
    Брат за братом, як годиться,
    Чергувалися вони.

    Кожен працю робив
    Щохвилини щодоби,
    Млу стискаючи тугіше,
    У зелені короби'.

    Зацвітали луги,
    Медом пахло навкруги,
    Аж допоки не постали
    Конюшинові стоги.

    Брат заснув у стіжку,
    Другий зник у моріжку,
    Третій соком із берези
    Розіллявся по лужку.

    Ой нема вже синів,
    Лиш спогадки осяйні,
    Лиш надія на прийдешні
    Воскресіння дні...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  22. Євген Федчук - [ 2020.05.22 21:23 ]
    Легенда про кахрис альпійський
    Колись, ще Крим не вкрали москалі,
    Я полюбляв до друга приїздити.
    Ми в гори відправлялися бродити,
    Чудес пізнати древньої землі.
    Не дерлися на круті скелі…Ні.
    На яйли піднімалися, бувало,
    По стежках вже протоптаних блукали
    І бачили вершини вдалині.
    Якось на однім схилі кам’янім
    (А справа була, як звичайно, влітку)
    Побачив незнайому мені квітку.
    Високий стовбур, жовтий цвіт на нім,
    Що зібраний, немов, у парасолі.
    - Що то за квіти? – в друга запитав.
    - Та то ж альпійський кахрис. Ти не знав?
    А я, хоча про квіти знав доволі,
    Лише плечима знічено здвигнув.
    - Уперше чую таку дивну назву.-
    І тут же запитав його одразу:
    - А щось цікаве про цю квітку чув?
    - Цікаве? Ну, легенда є одна…
    - Легенда?.. Я легенди Криму знаю.
    Але такої щось не пам’ятаю.
    - Не надто розповсюджена вона.
    Мені дідусь її розповідав,
    Коли ще бігав хлопчиком маленьким…
    - То розкажи й мені її хутенько.-
    А сам ряднину по землі розклав,
    Щоб сісти, тим, що є, перекусити
    (Хоч друг – господар, а я лише гість).
    Послухати, що він переповість.
    Ще й бачити перед собою квіти.
    - Набіг орди тим літом вдалий був,
    Чимало сіл, містечок розорили,
    Ясир багатий дуже прихопили.
    Тож здобич й найледа́чіший здобув.
    На Перекопі розділили все,
    А далі і орда вже розділилась.
    Аллахові всі вдячно помолились,
    Що кожен щось додому принесе.
    Мурза Бекір з своїми теж дістав
    У тім поході здобичі чимало.
    Увесь ясир мотузкою зв’язали
    Аби ніхто не втік і не відстав.
    Ішли, збивали об каміння ноги,
    Коли хто падав – в канчуки його.
    Тут, навіть, мертвий схопиться бігом,
    Долати буде з усіма дорогу.
    Мурза в думках усіх вже поділив:
    Кого в гребці на каторгу продати,
    Хто може на подвір’ї слугувати,
    А хто би і за вівцями ходив.
    Од всіх окремо дівчина ішла,
    На ноги їй одяг він черевики,
    Щоб ніг не збила. Хустку невелику,
    Щоб голови́ часо́м не напекла.
    Красуня! У гарем її продасть.
    Мабуть, за неї більше буде мати,
    Аніж, коли і здобич всю продати.
    Султанів євнух добрі гроші дасть.
    Отак і їхав вслід її мурза,
    У мріях рахував важкі куруші,
    І тішив тим свою жорстоку душу,
    Радіючи, що гарну здобич взяв.
    Аж ось і гори… Рада татарва.
    «Гяурів» підганяє канчуками.
    Угору піднімаються стежками,
    Де висохла від спеки вся трава.
    Ясир ледь ноги вже переставля,
    Мабуть, не звичні по горах ходити.
    Униз з крутого урвища глядіти.
    Але канчук їх гарно «умовля».
    Аж ось зайшли в ущелину глибоку,
    Що деревом кривим вся поросла.
    І де ту стежку дівчина знайшла,
    Що між кущами запетляла збоку?
    Мурзу штовхнула, що аж він упав
    І кинулася стежкою тікати.
    Хотіли у аркани її взяти.
    Але мурза щось хрипко закричав.
    Мабуть, товар пошкодити боявся.
    І кинувся за дівчиною вслід.
    Вона поміж кущами, що як дріт.
    Порвала плаття…Чує, що погнався,
    Але біжить… Згубила і взуття,
    Збивала ноги об каміння босі.
    Кущі гіллям чіплялися за косу,
    І груди рвало від серцебиття.
    Але вона уже відчула волю.
    Їй би отої скелі досягти.
    Там можна подих хоч перевести́
    А ні - її він не візьме́ ніколи.
    Сховалася за каменем одним.
    А раптом пробіжить і не побачить?
    Сама в таку не вірила удачу.
    Мурза спинивсь за каменем отим…
    Дарма ховалась, кинулась тікати.
    А він слідом… Круг каменя того.
    Вона вже чує дихання його,
    Вже руки тягне, щоб її хапати…
    І раптом – що це?.. Дівчини нема…
    Якась рослина вітром хилитає,
    Така ж струнка, як бу́ла бранка тая…
    «Що за мана?» - Він шаблю підніма
    Аби зітнути ту красу під корінь.
    Бо ж то шайтан затіяв гру із ним.
    Та камінь раптом з гуркотом гучним
    З-під ніг в провалля… Гори - то є гори.
    І полетів мурза за ним услід.
    І крик останній одізвавсь луною…
    А квітка жовто зацвіла весною,
    Бо ж то розлуки символ – жовтий цвіт.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  23. Олексій Кацай - [ 2020.05.22 20:13 ]
    Геліосфера
    нам не ходити вже у флібустьєрах
    бо в грі життя отримавши ренонс
    ми скніємо в своїх геліосферах
    розсівшись купно біля хатніх сонць

    тут затишно
    круп’є рахує гроші
    і програші і виграші
    усе
    що по життю проїхавши в розкоші
    заплямувало мов бензин шосе

    он райдужними плямами в калюжах
    неону Шлях Чумацький виграє
    а те що за узбіччями то дуже
    якимось Хмаро-Магелланим є

    хай іноді непевно й чорнодіро
    на балясайтах наших теревень –
    тримає GPS на краї виру
    автівки не проспіваних пісень

    проміння з виру тужне й полохливе
    немов геліосфери рудимент
    а в сфері все яскраво й реготливо
    а в сфері навіть клоун –
    президент

    а зовні лиш аварій крутанина
    в якій зникає світло рух і мить

    для чого ж «Вояджер» немов жарина
    з геліосфери в темряву летить?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  24. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.22 09:29 ]
    Стікали краплі...
    Стікали краплі по листках зелених,
    Спрагу вгамовували матері-землі.
    Це дощ її благання вчув, напевне
    Й рясний-рясний пустився по ріллі.

    Повеселіли в полі всі посіви
    І квітоньки водиці напились
    Та й трави щиро дощику раділи,
    А краплі усе падали униз.

    І миттю їх земля вбирала в себе,
    Волога життєдайна рятівна
    В дарунок була послана їй Небом,
    Щоб квітла й плодоносила вона.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Тетяна Левицька - [ 2020.05.22 08:41 ]
    Вишивала
    На твоїй гаптованій сорочці
    вишивала райдуга ясу.
    Я ж мережу серцем пелюсточки,
    в чорнобривці вкраплюю сльозу.

    У твоїй домівці пахне зранку -
    медом і лимоном, мій Орфей.
    Із життя ти злизуєш сметанку,
    я голки виймаю із грудей.

    І не знаю де журбу подіти -
    міражі розшиє сивина.
    Коло твого дому жовтоцвіти,
    біля мого - чорна бузина.

    Знов світанок дудлить оковиту.
    І п'яніє швидко, як на гріх.
    В тебе є до кого прихилитись,
    я тулюсь до берегів твоїх.

    Поросли вербою і намулом -
    не знайти дороги відтепер.
    Скільки тих шаланд вже потонуло
    у тумані голубих озер.

    20.05.2020р


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Шоха - [ 2020.05.22 08:26 ]
    У полоні Морфея
    Мрію тихо-тихо я,
    а поміж рядків
    затамую дихання
    і чекаю слів.

    Музою і лірою
    надихаюся,
    а як Мона-Лізою,
    то не каюся.

    Лину до веселої
    і щасливої,
    та не знаю келії
    тої милої.

    Може, замурована
    десь за мурами
    і не очарована
    ще амурами?

    Не чекаю лиха я
    від лукавої,
    та на ладан дихаю...

    йду отавою...
    мрію заколихую...
    Пахне кавою.

    05.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  27. Сергій Губерначук - [ 2020.05.22 08:57 ]
    Місія московіта
    Підпалююся на вершині піку
    Камінної Трагедії Підніжжя
    надхмарно, безсенсорно, сніжно
    від іскор…

    Останній сірничок без кисню тріснув.
    Зламавсь хребет остилої надії.
    Я неподільно світом володію,
    що ізо мною злісно несумісний.

    Радів би я, як он радіє сонце,
    та в грудях вуглекислий газ не кисне.
    Цей пік – мого безсмертя нонсенс,
    де обеззброєний, мов на гачку повисну.

    А ви дивіться в кольорові скельця –
    і вірте радо, що заради зради
    на п’ятачку омріяного ладу
    я доживу своє спітніле серце.

    3 жовтня 1990 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 48"


  28. Микола Соболь - [ 2020.05.22 07:36 ]
    Домовлялися
    Зелений ліс накрила мряка,
    У шибку дощик дріботить…
    Чого йому із ранку плакать?
    Де неба сонячна блакить?

    Сидять бешкетники у хаті,
    На річку йти сьогодні – зась!
    Іще не снідавши, кошлаті.
    А на ріці клює карась.

    Вминаю молоко із хлібом,
    Сніданку краще не знайти,
    Ми домовлялися з сусідом,
    Що він і я, і два брати…

    У лісі вудок наламали,
    Замайстрували поплавки…
    Наловим карася чимало
    Та чи відпустять до ріки?

    На річку, звісно, не пустили.
    Але у лісі, де дуби,
    Я серцем відчував щосили
    Назавтра виростуть гриби…
    09.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  29. Ігор Деркач - [ 2020.05.22 07:00 ]
    Як-не-як і коли...
    Природа не виховує людину,
    а, як-не-як, і радує, і вчить
    як вижити у ту лиху годину,
    коли прийде її остання мить.

    І, як-не-як, а другу половину
    ще дожинаю... а душа болить,
    що ойкумену цю і я покину,
    коли полину у її блакить.

    Та, як-не-як, а не кусаю лікті,
    бо небо чисте, і зоря ясна,
    і долітає з далечі луна,
    що я не одинокий, а на світі
    є попереду не одне ще літо,
    коли мине опалена весна.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Віктор Кучерук - [ 2020.05.22 06:49 ]
    * * *
    Зранку, вдень чи в пору вечорову
    Я, життям научений добру, –
    Полюбляю слухати розмови
    І багато сам не говорю.
    Сміх на плач замінить тари-бари,
    Як назавтра стихне тарарам, –
    Тільки той не матиме покари,
    Хто отримав Божу крихту дару
    Про ціну промовленим словам.
    20.05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.22 00:11 ]
    Надвечір`я
    Перецвітає вже бузок,
    Весна травнева – прохолодна.
    Похмурий хмароньки мазок
    Небесну зачорнив безодню.

    Лиш соловейко у гіллі
    Лящить, витьохкує завзято.
    І проганяє геть жалі,
    Дарує всім любові свято.

    І інше птаство зусібіч
    Висвистує і бадьориться.
    І більше радості в облич,
    Безшумні кола креслить птиця.

    Весняний дощик відійшов.
    В землі навкруг пульсують соки.
    І темряву за шовом шов
    Зшиває птах в гіллі високім!

    21 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)



  32. Сторінки: 1   2