ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Ляхович
2019.09.23 12:05
Тут ночі приходять швидко і стають сірі як дим
Тут пахне печаллю і тільки трохи дощем
Ти вдихаєш бабине літо і тобі стає тепло з цим
Забуваєш закрити в квартирі вікно а там
затікає вересень за шпалери. Ти торгуєшся з ним:
Віддай мені, вересне, літа щ

Лілія Ніколаєнко
2019.09.23 11:57
Хто муза для митця? – гірка свобода,
Із піднебесся таємничий глас.
Душа в мистецтві пілігримом бродить,
Ламає простір і спиняє час.

Пізнає у стражданні насолоду
Співець добра, паломник на Парнас.
Хоч глумляться навколо гріховоди,

Іван Потьомкін
2019.09.23 11:49
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, важлива й першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
розпростерши кр

Ігор Деркач
2019.09.23 11:44
Іще лишаються у моді
бої, погода й чудеса.
Такі прогнози у природі
віщують Божі небеса.

ІІ
Тай буде те, що є і нині –
орда й агонія яси,

Любов Бенедишин
2019.09.23 09:48
Ти створений з неба
І трохи… з вершини.
Зі спокою лева,
З амбіцій орлиних.

З ходінь по карнизу,
З мети марафонця.
З невловності бризу

Олександр Сушко
2019.09.23 06:56
Цей трактат, панове, не еклога
Чи закон - словесний хараман.
Марно сподіватися на Бога,
Як у лобі розуму нема.

Марно сподіватись і на владу
Як людина раб, а не козак.
Віра - взагалі то це неправда,

Олена Малєєва
2019.09.22 22:34
На вербі дозрівають грушки —
Сталося диво з див.
Краще буду вірити в це,
Ніж, що ти мене розлюбив.
Хто йде в ліс, а хто по дрова.
І у мене тернистий путь:
Я шукаю зерно в полові,
Відшукаю коли-небудь.

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ

Ігор Деркач
2019.09.21 11:56
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
то обоє у наше ніколи,
то на плаї у лузі, у полі,
у ліси по опалій красі.

Вишиває веселкою небо
на пейзажі свої міражі.

Любов Бенедишин
2019.09.21 11:07
Пробач мені, Боже!
Ця чаша – остання.
І не допоможе
мрій «кровопускання».

Хильнула зневіри,
мов дозу отрути.
Страждання – під шкіру –

Ніна Виноградська
2019.09.21 11:00
Старий Єлєць у день осінній
Убрався в молоді сніги.
І я чекаю на спасіння –
Дитяти крику. О, Боги!

У снах моїх, у породіллі,
Чия свідомість гнана в біль,
Де я неначе у похміллі

Олександр Сушко
2019.09.21 07:34
Я не суддя і не коп,
Вирок - поблажливий докір.
Жлоб - він і в Африці жлоб,
Знайде причину відмовки.

Перша - катма грошенят,
Пенсія теж малувата.
Ти ж бо, поете,- талант!

Віктор Кучерук
2019.09.21 06:25
Пітьму жовтаву і німотну тишу,
І супокій удаваний зірниць
Лиш той талановитіше опише,
Хто світ прекрасний бачить до дрібниць.
Він може буть жадливим самоуком,
Нечутним і невидним поблизу,
Та знати міру кольорам і звукам,
І відчувати запахам межу.

Ніна Виноградська
2019.09.20 18:41
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Стерня колюча, де покоси
Колись були хлібами. Це

Не повернути. Спілий вітер
Поніс твій голос вдалину,
Де яблуня вагітні віти

Іван Потьомкін
2019.09.20 18:02
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...

Любов Бенедишин
2019.09.20 17:13
«Вікно» мерехтливе…
І вогник зелений…
Ти, мабуть, щасливий.
І сниш – не про мене.

Чи, може, похмурий?
Та… знатиму звідки?
На клавіатурі –

Микола Соболь
2019.09.20 06:42
Із підвалу не вийти на волю
І не знаєш, чи день там, чи ніч.
Ниє тіло від втоми та болю,
Світить лампа у сорок свіч…

Ти підпишеш, усе, що захочуть,
Кров ніколи не спинить катів.
І ледь жевріють стомлені очі,

Віктор Кучерук
2019.09.20 06:40
Смолоскипами жовтими кленів,
Освітляючи зміряний шлях, –
Наближається осінь до мене,
Як нещастя незборного жах.
Наближається осінь до краю
Отієї сумної межі
За якою зими не буває
Й будуть квітнути весни чужі.

Сергій Губерначук
2019.09.19 18:38
Рожевий капюшон насунула на сум,
гадаючи, що відвернула зливу.
Пішла, помірно стримуючи струм,
ще не закохана, вже не щаслива.

Не райський плід належав цим вустам.
Вони грішили віршами три роки.
А я позаду відбувався сам,

Ігор Деркач
2019.09.19 17:39
Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,

Олена Багрянцева
2019.09.19 16:30
У тебе достатньо сили. Ти тільки вір.
Зійдуться усі дороги, затихне вітер.
І стрічкою будуть бігти фінальні титри.
Розтане зима, що нагадує вічний тир.

Останні акорди заграє чужа війна.
Не будуть влучати кулі. Заляже тиша.
І вранці у школі на дошц

Тетяна Левицька
2019.09.19 14:16
Доторкнися пелюсткових вуст
і метеликом забийсь в троянді,
в трепетних руках і я озвусь
чарівною скрипкою Вівальді.
Щоб єлейний почуття мотив
поліфоній, пристрасної румби,
душу вивертав і золотив
оксамитовим цілунком  губи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Володимир Бойко - [ 2019.09.17 21:04 ]
    * * *
    Упала зірка з небосхилу –
    Чи від розпуки, чи з нудьги,
    Чи лет її перепинили
    Підступні друзі-вороги.

    Упала зірка, та й по всьому...
    Лиш вітерець прошелестів.
    Вона не вернеться додому,
    До ненайкращого з світів.

    А в небі зорі вечорові
    І не завважили оте,
    Лиш не землі краплина крові,
    Немов троянда, розцвіте.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  2. Ігор Федів - [ 2019.09.17 19:29 ]
    Непомітне перетворення
    Чого муляє у душі,
    І серце неспокійно б'ється?
    Немає долі у імлі,
    Омана за ногами в'ється.
    Що заховали у слова,
    Якої думки там немає?
    Їх не приймає голова,
    У гаслах мозок помирає.
    На голку щирої брехні
    Людину тихо підсадили,
    І ми бажаємо самі,
    Аби її у вуха лили.
    І ця мелодія липка
    Ховає істину реальну.
    Не помічаєм, як вона
    У суєті стає банальна.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.09.17 17:02 ]
    Я зараз пишу на осінній воді …
    Я зараз пишу на осінній воді,
    в якій перед бурею літо втопилось,
    на листі каштану, яке у листі
    знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

    Мов стіни собору, цей день розпишу
    фраґментами давніх повчальних історій.
    Себе запечалю, тебе розсмішу,
    а далі ця п’єса – для інших акторів.

    Як вітер не вхопиш, (бо де його край?) –
    так само й себе до кінця не збагнути.
    Сьогодні я знову найзліший нехай,
    а згодом – не зможу без тебе заснути.

    Кохання – це розкіш щоденна твоя
    та мій раз у рік рознервований почерк.
    Хіба не тому розливаюся я
    у схованках з фарб і лише через очі?

    Малюється світ тим, хто весь перед ним.
    Увесь розвернуся від нього до тебе
    і йтиму назустріч найвищим святим.
    Я звістку пришлю – ти подивишся в небо.

    25–26 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 14–15"


  4. Ніна Виноградська - [ 2019.09.17 14:00 ]
    Після тебе


    Прошу безсоння у небес
    Отак, як сну колись просила.
    Твого мовчання добрий пес
    Мене не вкусить. Я б вкусила.

    Хоча б відчути, що жива,
    І кров ще струменить у жилах.
    Але до ранку всі слова
    Мені бойкот оголосили.

    За сніговії і дощі
    Втекли, мов зрадники, до тебе.
    Мовчать і трави, і кущі.
    І в самоті нема потреби.

    Ти де? Озвися-озовись,
    В яких світах ти там літаєш?
    Хотіла я й сама увись,
    Та не змогла, ти все це знаєш...

    Яка коротка й довга ніч,
    Незоряне чорнюще небо.
    Вже гасне полум’я у свіч...
    Як важко жити після тебе.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  5. Тетяна Левицька - [ 2019.09.17 13:48 ]
    Дві сльози
    Як гуляв, аж гай гудів від хіті,
    а співав, то мліли солов'ї.
    Очі голубі - волошки в житі,
    вистачало їх на дві сім'ї.
    Щедро дарував любов, усмішку,
    кошти не жалів на Божий храм,
    міг пригріти безпритульну кішку,
    випити із другом по сто грам.
    І життя текло, як річка в море -
    скільки не дивися - все тече.
    Ще всього достатньо в щасті, в горі
    є кому підставити плече.
    А спіткнувся, озирнувся - віхи
    за спиною пройдено доріг -
    перехрестя, магістралі, ріки,
    втрат безповоротних, гречних втіх.
    Злетів і падінь, гріхів, покути
    від весняних до осінніх злив,
    щоб в останнє на землі збагнути
    інші животіли, а ти жив.
    В серці порожнеча, чом не плачу?
    Тільки небесам немає меж.
    Дві сльози лишилося від мачо
    і на кладовищі чорний хрест.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2019.09.17 10:24 ]
    Вересень
    Був колись я, братику, дискант,
    Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
    Осінь у душі наводить лад,
    Шерехтить багряним падолистом.

    Бо весною ще відцвів тюльпан,
    В літні дні - ромашка буйногрива.
    Думав, що митець в мені пропав.
    Сталось диво: восени ожив я!

    Як же гарно нині на душі!
    Виповнився радістю по вінця.
    Горнеться майора до жоржин,
    Айстра поклонилась чорнобривцям.

    Над очитком рій гуде джмелів,
    Це - мій рай. А іншого й не треба.
    А дружина вже на помелі,
    Кличе політати вдвох у небі.

    Що ж - цілую мавку у вуста,
    Відірвавсь на хвильку - знову просить.
    Я ще юний! Ти ще молода!
    Нум, летімо, зустрічати осінь.

    16.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (5)


  7. Микола Соболь - [ 2019.09.17 06:22 ]
    По колу
    А далі буде тьма (на триста літ).

    І згарище книжок про самостійність.
    У гніті проросте духовна бідність,

    А з неї неминучий рабства плід.

    Керує мла всесвітнього потоку.
    З історії не вивчені уроки

    Несуть нещастя в божевільний світ.

    Та піде все по замкнутому колу.
    Любов зігріє землю охололу,

    І скресне з душ осточортілий лід…
    26.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.17 05:44 ]
    Доносучка
    Не відсохне в тебе пучка,
    Сієш брехні позаяк?
    Вєрко ти пихосмедючко,
    Доносучко Шапокляк?!

    Вже від сорому Полтава
    Ледь не падає навзнак.
    Бо ганьбить її лукава
    Доносучка Шапокляк.

    В'яне вже калина в лузі,
    Бо не віриться ніяк,
    Що доноси шле на друзів
    Доносучка Шапокляк.

    Всім, хто їй добро зробили,
    Злом віддячила ця тля.
    Покарай же, Боже милий,
    Доносучку Шапокляк.

    Милий Боже, покарай ти
    Шельми їй постав ти знак!
    Геть з ПМу, геть із сайту,
    Доносучко Шапокляк!

    17 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  9. Серго Сокольник - [ 2019.09.16 23:56 ]
    Осіннє гротескне
    ***андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

    Осінь літо бере, як Отелло
    Дездемону... Собі в па-де-де
    Танцівниці шукає метелик,
    Мов нектар випиваючи день,
    Цей дурману наповнений келих
    (чи Макбетів відьОмський настій...)
    -Не губи Дездемони, Отелло!..
    ...невразливий і вічно живий,
    Прилітаючи з іншої драми
    Паралелеісторієснів,
    День, що буде одвіку той самий
    Існувати довіку-віків,
    Протанцюємо парою, need love,
    Літніх барв-замальовок крильми,
    Ніби залою, повною світла!..
    Не губи її!... Краще візьми,
    Мов метелик метелицю ніжно...
    Наче звабник цнотливицю... Не
    Недовіроревниве заміжжя,
    А кохання за жменю монет,
    Прораховано-солодко-щире
    Задоволення денне на час!..
    ...час, коли поєдналися миром
    Літо й осінь...
    Театр.
    Трагіфарс.

    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119091600407


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  10. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:17 ]
    Жінко з попелястим волоссям і темними, як небо вночі очима!
    я знаю, коли ти сердишся у тобі штовхаються неземні сили
    з любові, що тобі дісталася і ти не знала, що з нею робити
    і злості, коли зрозуміла що зовсім не вмієш любити.
    я знаю, блискавки у твоєму погляді спопелять мене ще до того,
    як я підійду, щоб тебе обійняти, хоч ти мене й не просила.

    я бачу, коли ти дивишся на місяць ти думаєш про свою планету
    і ніяковієш від того, що я зриваю для тебе у дворі квіти.
    ти дивишся на них і зовсім не знаєш, що з ними робити.
    я ставлю квіти у вазу, ти наливаєш у неї холодну воду
    і жалієшся мені на сусідку, яка сказала щось про тебе і твої сигарети

    я знаю як ти, не здогадуючись що я дивлюсь і все бачу
    одягаєш своє найкраще плаття, занадто відверте для цього світу.
    як вдихаєш свої нові парфуми і повертаєшся на свою орбіту
    а потім приходиш до мене і забираєш мене у ліжко.
    я дивуюся, що ти досі зі мною, і ніколи не бачив як ти плачеш.

    жінко з попелястим волоссям і темними, як небо вночі очима!
    я вихопив тебе у долі випадково, майже наприкінці літа.
    ти знала, що я надто закоханий в тебе щоб тебе відпустити
    але думала, це пройде і ти зможеш повернутись.
    не знала, що мені вистачить розуму не приборкувати твої неземні сили,
    а просто любити тебе, любити тебе, любити.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  11. Вячеслав Семенко - [ 2019.09.16 22:57 ]
    Майже, як в людей.
    Вели коня старого на забій
    крізь ранній сон байдужого села.
    Цвіла ще памороззю ковила
    над путівцем, що вів на водопій.

    Не порошив іще замерзлий шлях,
    ще промінь пробивався крізь туман.
    День у село заходив крадькома,
    ступаючи нечутно по полях.

    Хвилини-кроки кованих копит
    стискали тишу обручем тривог.
    Буденно починався епілог
    по-зимньому холодної доби.

    Ворота. Повід, кинутий на цвях
    і коридор, що вів у темний хлів.
    Розумний кінь зненацька зрозумів,
    куди привів давно знайомий шлях.

    У ніздрі вдарив крові терпкий дух,
    стиснув свідомість жах передчуття.
    І над селом, як заклик, прозвучав
    протяжний крик і на леваді вщух.


    Лишився ремінця обривок на гвіздку,
    галоп по вулиці - як волі гімн!
    Лиш вітер листям кинув навздогін,
    мостом пробарабанив за ріку.

    Шукали попід лісом допізна.
    Знайшли, коли зійшов останній сніг.
    Знемогою виснаги збитий з ніг,
    лежав і, наче насміхався з нас!

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  12. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:45 ]
    Хтось непомітний
    Хтось непомітний і терпкий як вишневий глей
    ходить по вулицях міста і слухає
    випадкові історії випадкових людей,
    що віддають гіркотою і різкими рухами
    чи сковзають шовком з засмаглих плечей

    а потім котяться з гуркотом міськими мостами
    і вночі, неодмінно, розбиваються десь
    за рікою.
    Або засинають в обіймах і туляться животами
    один до одного та завжди один-на один із собою

    Історії пливуть, як туман по вогкій бруківці,
    стеляться і переплітаються в місцевих барах.
    Хтось льодом їх вміє викалатувати, хтось видушує по цівці
    а інший бере і видихає з димом чи іноді з солодким паром,
    чи взагалі мовчить і не чути його слів.

    Такі історії живуть в особливий спосіб:
    між бровами, у зморшках, на кінчиках пальців, у розплетеному волоссі
    яке вона зазвичай накручує на палець
    і думає, що він не бачить цього зовсім.

    Той хто ходить і слухає обережний з тими,
    хто мовчить і ховає таємниці в тонкому мереживі.
    Не в льоді чи в полум‘і, чи у ванільному димі
    а на кінчиках пальців і цим себе трохи обмежує.
    І не бере і не віддає, і дивиться в душу очима безмежними,
    тримає натягнуті струни що тремтять від напруги.

    Той хто слухає всіх і нічого не каже - той обережно
    видихає майбутнім листопадом чи навіть груднем
    і натякає, що буде холодно тільки тим,
    хто один на один залишився з любов‘ю.
    Хто вміє любити, але чомусь залишився один

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | ""


  13. Любов Бенедишин - [ 2019.09.16 15:42 ]
    ***
    Якась вона непевна, дивна:
    То експресивна, то пасивна…

    То мить розмінює на центи,
    То нараховує проценти

    На кожну краплю: смутку, болю…
    Ніяк не визначиться з роллю:

    То головна, то другорядна.
    То поневолена, то владна.

    То щиросерда, то цинічна.
    То гострослівна, то обтічна.

    То всюдисуща, то таємна.
    То богорівна, то богемна.

    То непомірна, то манірна –
    Любов, що мала бути… вірна.

    16.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  14. Олександр Сушко - [ 2019.09.16 12:19 ]
    Прірва
    І знову бій. Повсюди вороги,
    Свої, чужі...не бачу вже різниці.
    Кацапів хочу знищить до ноги,
    А хохлаків повісити на гілці.

    Одні стріляють точно межи віч,
    А інші - чорним байдужем у душу.
    Зірвати б їхні посмішки з облич,
    Покласти б у могили жирні туші...

    Учора - похорон, хрести, вінки,
    Лежить мій друг в землі холодним трупом.
    Для миру - вівці, для війни - вовки:
    Я був піїтом. Стану живолупом.

    Уже не повернутися назад,
    До пекла мойри завели далеко.
    Лиш на папері розцвітає сад,
    Витьохкує у вітах соловейко.

    15.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  15. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.09.16 09:55 ]
    Гай березовий
    Відспівав уже гай березовий
    Пречудову пісню весняну,
    Тепер теплому літу зеленому
    Кучерявії віти махають.

    І маленькі листочки, мов бантики
    Прикрашають їм довгі коси,
    А хустинки, розшиті багрянцем
    Золота подарує осінь.

    Прийде зимонька біла-білесенька,
    Все навкруг запорошить снігом,
    Знов чекатиме гай березовий,
    Звеселити щоб весноньку співом.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2019.09.16 09:58 ]
    Десант у вчора
    ІПолетіли у вирій бусли
    і жура до оселі вертає.
    А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
    я не чую, – немає коли,
    а у тебе мене вже немає.

    А життя як отой водопад
    доливає літа по десятку,
    випиває за тебе, на згадку,
    і за мене, за хори наяд,
    що лунають із ночі до ранку,
    і за мій потолочений сад.

    ІІЩо було, на нове не міняю.
    У минуле усе потекло
    і не меркне ідилія раю
    як весною квітуче зело.

    Пригадаю роки ейфорії,
    заясніє пора золота,
    і мені усміхнуться уста
    не одної моєї надії.

    Аріадна снує житія
    і не відпочиває природа.
    На любов не міняється мода.

    Не міняюсь напевне і я:
    то щороку – єдина й моя,
    то навіки – остання пригода.

    ІІІІ донині усі при мені,
    наче сяючі зорі урочі,
    заглядаємо очі у очі,
    коротаючи ночі і дні.

    А вони як отой зорепад,
    що сіяє і сіється доти,
    поки є ще... дай, Боже, не сота.

    Зависає у небо десант.
    І немає дороги назад,
    і летіти униз неохота.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Микола Соболь - [ 2019.09.16 05:02 ]
    Петрович
    Стрункі берези та дуби розлогі
    До неба піднялися край дороги.

    Їх щиро радує і літо, і зима…
    (Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

    У виснажену землю голу, лису
    По пагінцю приносив їх із лісу…

    Поїв водою зі своїх долонь,
    Відверто гомонів під час безсонь…

    Леліяв кожну гілку мов дитину,
    Оберігавши у лиху годину.

    А нині птахи у гілля сплетінні
    Та люди, йдуть по затишку і тіні.
    24.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Петро Скоропис - [ 2019.09.16 02:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней
    Великий муж дивився у вікно,
    але для неї світ кінчався краєм
    його цупкої, грецької туніки,
    подібної у складок сум’ятті
    до спиненого ніби моря.
    Він бо
    дивився у вікно і його зір
    сягав такої далечі, що губи
    застигли, наче мушля, у якій
    чаїться гул, і келиховий обрій
    був нерухомий.
    А її любов
    була, немов рибина, наготові
    моря долати кораблю услід
    і хвилі досконалим тяти тілом,
    а може, і здогнати… але він –
    він подумки ступив уже на сушу.
    І море обернулось морем сліз.
    Та, поготів напохваті у миті,
    обтяженої відчаєм, і дме
    попутний вітер. І великий муж
    покинув Карфаген.
    Вона стояла
    у полисках багать, що розвели
    напроти стін міських її солдати,
    і бачила: у пелені вогню,
    у мареві між полум’ям і димом
    безгучно розсипався Карфаген,

    задовго до провіщення Катона.




    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:



  19. Сторінки: 1   2