ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.12.01 03:54
Як довго я тебе чекала,
та все ж обаві віддала…
І знову зустрічі шукала,
лише надією жила.

Хотіла я тебе зустріти,
гляділа подумки, у снах…
Спливло таке бентежне літо

Шон Маклех
2020.12.01 03:01
Я люблю затінок
Як птах з сірим пір’ям
Любить дерево снів рибалок.
Я кидаю свою тінь на долівку трави
Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
Наче не трава то, а кучері дівчини,
Що торгує устрицями та мідіями
На ринку міста-невдахи Дубліна.

Володимир Бойко
2020.11.30 18:48
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офі

Тетяна Левицька
2020.11.30 16:29
Не ходи вервечкою за мною,
заросла стежина лободою.
Не столочена трава зелена -
не твоя кохана наречена.

Розгулялось літечко розкішно,
та чомусь на серденьку невтішно.
Від жури верба ховає личко -

Ніна Виноградська
2020.11.30 13:10
З’явилась на світ цей за день до зими,
І осінь раділа зі мною появі
Твоїй, щоб обняти маленьку крильми,
І дати їй долю хорошу у Яві.

Щоб стежка прямою у світі була,
Щоб сонечка більше збиралося днями.
А я до твого доторкалась чола,

Ігор Деркач
2020.11.30 11:03
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.

Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...

Ярослав Чорногуз
2020.11.30 07:30
Водоспад, як милої волосся,
Пестить око білизною снів
Наяву. Чи то лише здалося?
Шумовиння чарівне мені

Слух ще й ніжить, умиротворяє...
Міг би я годинами цей спів
Убирати в душу. Мов із раю

Сергій Губерначук
2020.11.30 06:15
Коли я вітром оперезався
і літати научався,
ставало легше не мені,
а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві,
кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті…

Володимир Бойко
2020.11.29 22:28
Російська рулетка чекає російських патріотів. Кожен кріт залишає свій слід. Демократ демократу не брат. Що черпається, те і черпаємо. Слонопотам гіпопотаму не панібрат. Кидається, як мамонт на буржуазію. Захоплений красою вдавився ковбасою. Любить,

Іван Потьомкін
2020.11.29 21:28
Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

Ірина Вовк
2020.11.29 19:19
Картинка Х. КОЛИ ПРИХОДЯТЬ БУРЕВІЇ… Ну що, старенька липонько, цвітеш? Духмяним цвітом щедро медоносиш… Нікого не благаєш, ні не просиш – корінням в душу зранену вростеш, у буревіях рани просмоливши, гірке вино із надр землі відпивши – о чудо б

Євген Федчук
2020.11.29 19:04
Читав я книжку про часи сумні
Далекого тепер середньовіччя.
І було страшно й боляче мені,
Бо ж гинув люд, згоряв, неначе свічка.
І у прямому сенсі, звісно, теж.
По всій Європі вогнища палали.
Людей, які виходили із меж
(А і тоді таких було чимало),

Ігор Шоха
2020.11.29 17:14
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.

Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає

Олександр Сушко
2020.11.29 16:19
Я - пророк добра і справедливості,
Битий, гнаний, бідний скоморох.
П'ю амріту Божу безнадійності,
Хресна путь - логічний епілог.

Повезло. Утік між люті тромбами,
Тільки спину аж пече батіг...
А Спаситель поруч, мовчки човпає,

Ніна Виноградська
2020.11.29 14:21
Не із троянди розпочався світ,
А із ромашок, зірваних у лузі.
Дідівська клуня вже багато літ
Тримає сни і пам’ять у напрузі.

Під жорнами міняє він усіх,
Коли млином життя нас перемеле,
Де більше сліз, а рідше світлий сміх,

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
І роз тим пак осипалось, і днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кров

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2020.11.24 19:25 ]
    Триматися матері та рідної хати


    Вертали козаки в рідну Україну
    І так говорили молодій дівчині:
    «У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
    В нас хати біленькі у садочках тонуть.
    В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
    Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
    Повірила Галя клятим бузувірам
    І сповна пізнала плату за довіру…
    …У густому лісі кружеляли чари.
    Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
    Чи не поділили красуню-дівчину,
    Чи, може, з якоїсь іншої причини.
    Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
    «На якого біса нам потрібна Галя?
    Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
    Що втопив царівну в морі-окіяні?»
    І ліс реготався п’яних голосами,
    Як в’язали Галю до сосни косами,
    Як до купи зносили оберемки хмизу,
    Як сосну палили від гори до низу...
    ...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
    Бо вони зі свистом подалися з лісу,
    А до тих, хто дочок зможе научати,
    Як триматись матері та рідної хати...
    ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
    Від якої серцю так нестерпно тісно,
    Бо то ж не якісь там кляті яничари
    У люті згубили Богом дані чари,
    А брати по крові знічев’я зламали
    Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

    Р.S.
    Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
    Як вона зневіриться в спроможності гривні,
    Обіцяють долари ще й житло даремне,
    А натомість звозять в новітні гареми.



    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (4)


  2. Роксолана Вірлан - [ 2020.11.24 17:37 ]
    Зіниця нашорошена
    Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
    Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
    Що вплила, ненароком, - просто так,
    В зіницю нашорошену відунки.

    І вгледіла...і вгледіла стара,
    Що блиск осінній,стовчений бісятком,
    Босятком вітру - свистом по ярах,
    Що никло десь - у царстві тридесятім.

    У жбані полив'яному скипів
    Одвар тягучий днів листопадових...
    А що ти, хлопче, що ти тут хотів?
    Іде війна - он бачиш: вдови, вдови...

    Недоведи тебе шукать любов
    На зиму глядучи - чого б то ради?
    Ну є твоя...ну буде ще...шубовсть-
    Упала тінь у жбан вертючим гадом.

    Оце -отут - де шаркає зола -
    Це дух огненний тліє у вугіллі,
    А це криві од крові дзеркала -
    Це світ людей - квадрати чорно- білі...

    Нічого не скажу і не проси:
    Диви, позавірюшилось у полі,
    Як догола вербицю обтрусив
    Бурун і ще досипав в рану солі.

    Не час... Не час - дожиєм до весни
    А там гляди - сама природа вкаже
    На твою Ладу... Може й на човні
    Іще вона приплине - щастя ради.

    А зараз ніч - не те щоб ніч - а темінь,
    Не те щоб темінь...чуєш, - глушина!
    Іди і не питайся тільки: де ми?
    Осіння пастка кроки обтина....



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  3. Серго Сокольник - [ 2020.11.24 14:06 ]
    Крадії
    Поминальним вогнем догорів
    День, що з рештою нас розлучив...
    ...мов крадій до скарбниці царів,
    Підбирав я до тебе ключі.
    Скоро осінь лелечим ключем
    Нашу пам"ять замкне на замок...
    Ти побудеш зі мною іще,
    Наш допоки не кінчено строк?
    ...заблукали в осінніх лісах,
    Де кохання, мов сон, доцвіло,
    Та дерев золотіючий дах,
    Що утримує літнє тепло,
    Те, яким зігрівалися ми,
    Вкрала осінь (ти знаєш її?),
    І тепер не уникнем зими
    Ми з тобою... Весни крадії.

    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120112405432


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  4. Тетяна Левицька - [ 2020.11.24 11:17 ]
    Білим на білому
    Перший сніг, заметіль,
    сліпить очі, сльозяться на вітру,
    наскрізь дме навкруги,
    увірвалась раптово зима
    в моє місто осіннє,
    у жовто-гарячу палітру
    понасипала крейди,
    інакшої фарби нема
    окрім білої в неї. Ну, що ж
    почнемо все спочатку -
    чистий аркуш паперу
    і світлі думки наче сніг.
    Тільки білим на білому
    ти не побачиш відбитку
    різнобарвних слідів,
    що для світу поет приберіг.

    18.11.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (6)


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.11.24 08:52 ]
    Доля
    На неоднаковому полі,
    що сяє від зорі до сну,
    я зустрічав мінливу долю,
    нечисту і ясну.

    Вона то в санях серед снігу,
    застрягне, лізе чи повзе,
    то в яґуаровому бігу
    на Сонце завезе.

    Я не збагну її природу
    між маятників, цифр і стріл.
    То в чорну воду на колоду –
    то за найцарший стіл.

    Якби вона була людсько́ю,
    я б не вловив стосо́т пісень.
    Але якби-таки й такою –
    давно б співало все!

    О, доле, ти – то даль, то дуля.
    О, доле, ти – вершина й діл.
    Свята, мов німб, земна, як куля!
    Для душ – мембрана з тіл!

    15 квітня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 166"


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.24 08:48 ]
    Пізня осінь
    Голі віти, вітер безголосий,
    І обличчя саду вже старе.
    Гребінь загубила пізня осінь -
    Опадає листя із дерев.

    Голі віти щуляться, мов терни,
    Пройми усміхаються вікон.
    Сутінь насувається химерна,
    Випиває день, як молоко.

    Хмари аж підсвічені довкола,
    Рожевіють щоки у небес.
    Підлабузник — всюдисущий холод -
    Їх цілує, мов ласкавий пес.

    Темрява чорнющі силуети
    Поробила із дерев, кущів...
    І будинки з місяцем — дуетом -
    В небі засвітилися мерщій.

    23 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (5)



  7. Сторінки: 1   2