ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2018.07.17 09:51
Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені

Микола Соболь
2018.07.17 09:09
В кишені пусто. Гривня лізе вверх.
Сарай забув, як пахнуть поросята.
У депутата відсьогодні свято!
Метро по вісім. Люд очима змерх.

Хизується «здобутками» – Кличко:
«Ми в змозі всі проблеми подолати…»,
А батькові нема чого до хати

Олександр Сушко
2018.07.17 09:01
В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.

Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,

Ігор Шоха
2018.07.17 07:33
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.

І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,

Сонце Місяць
2018.07.16 23:57
Я & мій автір
Знову на варті
У цирку фріків
Стіни розкриті
Далі у силі
Конвенції звиклі
Звісно в програмі
Дощ~ оріґамі

Олександр Бобошко Заколотний
2018.07.16 16:54
Похмуро та сіро.
Виникає ціла низка питань:
про сенс існування;
ймовірність народних повстань;
чи прогодує
землІ
успадкований клаптик…
Миряни!

Ярослав Чорногуз
2018.07.16 13:05
Знову я прийшов до тебе, гаю,
Щоб красою душу напоїть.
Хай Боги тебе оберігають –
Тчи між нами сокровенну нить.

Хай твій дух живе отут - навколо –
Живить душу зранену мою.
Сонячне Богів чарівне коло,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.16 11:41
Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг

Олександр Сушко
2018.07.16 07:22
Поклявся чорт у дружбі на віки,
Натомість висисає з нас живицю.
Щодня мій рід кладе під горбаки
І я безсилий зупинити крівцю!

Мій брат упав у степовий курай,
Святий юнак! А я - живий і грішний.
А квіти пахнуть кров"ю - тут не рай -

Олена Багрянцева
2018.07.15 23:51
Ти просто будь. Бо все біжить по колу –
Твоя печаль і мій гранітний спокій.
Бо зупинитись важко на півслові.
Бо наша річка вільна і глибока.
Бо віра в диво досі незворушна.
Ще так багато нам готує доля.
Ти просто будь.
Ти спробуй відчайдушно

Вікторія Лимарівна
2018.07.15 22:52
В житті не буває однаково всім :
Це знати ми маємо передусім.
Життя – пізнання, боротьба, виживання.
Буває, що в колі тримає страждання

Так довго, що відлік іде на роки…
Здається, немає вже сили, поки
Пізнаємо зцілення якось нарешті,

Ігор Шоха
2018.07.15 22:46
Буяли маки, квітла материнка.
У полі ні стежини, ні межі.
А поруч мене дівчинка ...і жінка,
услід якої зиркають мужі.

А нам не залишилося і сліду.
Хіба що за межею догори.
Бо що іще бабусі або діду

Сонце Місяць
2018.07.15 22:00
глядачі виглядаючі ню
одинокі пуантилісти
парасолька пивна & пристань
трохи знаючі про війну
німі безвідмовні статисти

відтінюючи пляжну блаж
ейфорію без ностальгії

Сергій Гупало
2018.07.15 21:44
Пережду печаль, пережду насмішшя,
Перетну невір’я, що мені нашлють.
І наллю у глеки, зроблені в Опішні,
Недоречну зовсім неба каламуть.

Де ж оті зайчата, що ловив я змалку?
Де мої дівчата? Тиша не одвіт.
І кричать пекельно ворони і галки:

Ігор Деркач
2018.07.15 21:25
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє, дароване до смерті,
молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.

Воюємо одними язиками

Олександр Сушко
2018.07.15 14:48
Давайте обнімемось! Ну ж бо!
Забудем хвилини гіркі.
У нас із Росією дружба,
Завчають дітки матюки.

У Мокші живуть чорноброві,
А Київ бояринь прийма.
Ординські церковки та мова,

Тетяна Левицька
2018.07.15 13:36
Скипень безсоння, а дріжджі неспокою
зрощують ніч, на годиннику - вічність.
Тиша незаймана, пугач не зойкає,
небу блаженному стулює вічі.
Спи, відпочинь, заколисує затишно.
Котиться хвилею тінь некваплива.
Пасма думок, ніби спутана зачіска,
гребнем

Маріанна Алетея
2018.07.15 12:23
Ми зустрілись у місті снів,
Наша зустріч була як сон
Поміж краплями в унісон
Стукотіли серця дощів

Швидкоплинна гучна гроза
Сумовитий осінній дощ
На бруківці холодних площ

Віктор Кучерук
2018.07.14 20:49
Не потрібно, Вітю, сумувати
Та світами ширити жалі,
Поки можеш човгати по хаті
І когось кохати звіддалі.
Пий вино потроху й сигарети
Час від часу знищуй по ночах, –
І не думай про ніякі злети,
Раз позаду молоді зачах.

Микола Дудар
2018.07.14 19:38
Лежать... гойдає. Збірники. На ринку
Асфальт зісподу, зверху целофан
- Що, двайдцять рупій? ні, а в половину?…
Куди вже нижче… болісно від ран

І потекло їдке, убоге, липколице
Туди, де харч, об’їдки зі стола
Безбожні "миколайчики" і "гриці"…

Сонце Місяць
2018.07.14 16:19
з оновленнями в тисячах коментарів
війна скидає шкіру
скасовує шаблони & кліше

*

театр накрився цирк подівся хтозна де
хоч пеклу все єдино

Любов Бенедишин
2018.07.14 15:11
Зриваю сну намисто.
Їм і п’ю.
Той самий дім і місто.
Дежавю.

Ті ж плани і знаряддя,
Де живу.
Хрещусь, як на прокляття –

Олександр Сушко
2018.07.14 13:16
В Україні влада унікальна,
Голову зламав би й Архімед.
Шиворіт-навиворіт - нормально,
Непогано й задом наперед.

На "Рошені" дід столітній паше,
Уночі гарують малюки.
Гніть горби! Від цього стане краще!

Марта Январская
2018.07.14 12:05
В Подстиховье, у прибрежных ракит
Монастырь мой бесприютно стоит,
На распутье трёх дорог, Стих-Успенский.
Сделай, Господи, его Воскресенским!
Новодевичьим и Новостиховным,
Не сословьем славным, а Новословьем!

А в Стих

Тетяна Левицька
2018.07.14 11:56
У батька очі волошкові.
Таким ще синім льон цвіте.
Він гарним був, повір на слові,
І серце чуйне - золоте.
Бувало залунає пісня -
Леліють сльози на очах.
Любив борщі і юшку пісну,
Гриби збирати у лісах.

Світлана Майя Залізняк
2018.07.14 10:42
Даруй не дошкульність, а лілії,
і мовкни, гортай сторінки.
В еклогах - мудроти Вергілія,
і зась шварготіти ніким.

Крячок уявив себе соколом,
римує для жаб і вужа.
Пегасся дрібненько процокало...

Ярослав Чорногуз
2018.07.14 01:00
Нависають кучугури
Із небесних площ –
Невеселі і похмурі –
Певно, буде дощ.

І пливуть, не поспішають,
Десь у далечінь.
Вітер шепче кожній з гаю:

Олексій Кацай
2018.07.13 17:23
Фотони гуртуються в грона
сузір’їв з ламкої слюди.
В метанових дюнах Плутона
згубилися наші сліди.

Читаючи космос ногами,
нотуємо зоряний лан.
Галактика ж повна чутками

Олександр Сушко
2018.07.13 17:19
Я - людина! Не бридка свиня!
На нозі стирчить помитий палець.
У Дніпрі купаюся щодня -
Трансцедентна влада постаралась.

Мер-боксер співа на всі лади.
Упіймав за носа, став питати:
- Де гаряча? - Випили ...коти!

Маріанна Алетея
2018.07.13 12:24
Вовчику-братику, де ті сліди між заметами?
Білого степу завія біжить навздогін.
Сірими спинами холодом разом приплетені,
Місячне сяйво у мороці ночі хвилин.

Вовчику-братику, гірко то зимними повнями
Зграю загублену степ поховав на віки,
Справді од

Микола Дудар
2018.07.13 12:22
Шаруділо й капало з-під листя
Попередньо гримнуло з небес
Розірвало ниточку в намисті
І про це ні слова в еSеMеS…
Я чекав, надіявся… в садочку
Розганяв й закреслював думки
Як мені провітрити їх, Отче
Під дощем у листі не з руки?!…

Ярослав Чорногуз
2018.07.13 09:08
Сутеніє понад садом,
Вітер спеку прибива.
Прохолодою відрадно
Ніжно дихає трава.

В небі місяць – наче скибка,
Зорі – в мерехтливій грі.
І немов фальшива скрипка –

Микола Соболь
2018.07.13 06:17
Крадуть усі. Хто воду, хто пісок.
Сліпа Феміда, спить іще Аврора…
Сусід Петро мотає третій строк
(Гвіздка украв на дачі прокурора).

Тенденція у цій біді проста:
Бери, тягни… щоби достаток мати,
Якщо потрохи – злодій страмота.

Сонце Місяць
2018.07.12 18:42
прірвою у полинні ~ лунає липень
свавілля змій & неспокій звірів
в зірницях марних чекань на зливи
стагнації пристрасті стигми зневіри
втрачені двері примарні вікна
післяпівнічно облудні будні
у чорнильній прострації герметичній
чи знайдено ніде аб

Іван Потьомкін
2018.07.12 17:24
Спать довго не лягала Україна,
Лузала насіння, пила пиво:
Чекала гола від хорватів,
Як грали із синами супостата.
І діждалась, і повірила, що змога
Орлам балканським здобути перемогу
Й над тими, що світові футбол одкрили.
І віра ця дійти до фінал

Петро Скоропис
2018.07.12 15:11
Коли ти поминеш мене
в краю чужім, хоча нівроку
слова ці вимисел, а не
завбачення, про віщо оку

у всеозброєнні сльози
слова не повістять, ні дати
їх витончена волосінь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Катерина Швець
2018.06.29

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2018.07.12 17:15 ]
    Слава Україні!!! Хвала Хорватії!!!













    Спать довго не лягала Україна,
    Лузала насіння, пила пиво:
    Чекала гола від хорватів,
    Як грали із синами супостата.
    І діждалась, і повірила, що змога
    Орлам балканським здобути перемогу
    Й над тими, що світові футбол одкрили.
    І віра ця дійти до фіналу додала їм сили.
    Що ж, хай же й французи, давно уже не білі,
    Спізнають те, що іншим відболіло.




















    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  2. Петро Скоропис - [ 2018.07.12 15:22 ]
    З Іосіфа Бродського. Співи без музики
    Коли ти поминеш мене
    в краю чужім, хоча нівроку
    слова ці вимисел, а не
    завбачення, про віщо оку

    у всеозброєнні сльози
    слова не повістять, ні дати
    їх витончена волосінь
    не годна витягти, бодай ти

    за тридев’ять земель і за
    морями, в формі епілогу
    (хоча, нагадую, сльоза,
    минулого окрім, потроху

    все зменшує), коли мене
    ти поминеш тамтого Літа,
    ще Божого й зітхнеш, – о, не
    зітхай! – обвівши сумовито

    ті кількості морів, полів,
    розкидані між нас, і ти не
    догледиш, що товпу нулів
    очолила сама. В гордині

    твоїй чи сліпоті моїй
    річ, або тім, що ні до чого
    не зобов’яже це, та їй-
    же, й дякуючи Богу,

    бодай на борговý пеню,
    раз боронив тебе погано
    від гірших бід, обороню
    тепер од зайвого зітхання.

    Майбутнє має форму тьми
    в подобі спокою нічного.
    В майбутньому, якого ми
    не знаємо, щодо якого

    упевнитись лише в однім
    я, менше з тим, наразі в стані:
    що стріч зі самотою в нім
    нам доста випаде, принаймні,

    воно уже настало – рев
    метілі, здаленілі зойки з
    глухої сутолоки мрев
    самі є неспростовний доказ

    майбутнього – не у журбі й
    розраді річ, а їй по силі –
    отак бо віщий голос мій!
    уяву полонити в стилі

    Шахеразади: тих казань
    з підказками, що дляться довше
    посмертно від оповідань
    її очікувань – дозволь же

    осин говіркою журних
    тобі назичити утіх; та
    щоб тіні у снігу круг них
    звитяги славили Евкліда.

    ***

    Коли зітхнеться по мені,
    дня, місяця од Божа Літа
    такого бо, на чужині,
    за тридев’ять земель – а вийде

    не менше двадцяти осьми
    можливостей – озброюй вічі
    вологи краплею, візьми
    перо, і, аркуш склавши вдвічі,

    сторчма в нім перпендикуляр
    постав, як небесам підпірку
    в помогу, буцім той кресляр,
    між точками: а ми, допіру

    змаліємо і там, кругом
    зникомі, а папір – спонука
    й нагода зблизитись обом,
    хоч точками; отож, розлука

    є тим, що ділить по прямій,
    і силоміць ділима пара
    коханців – погляд твій і мій –
    до вістря перпендикуляра

    обернуться у пошуках
    деінде сховків неприступних,
    під гугіт крови у висках;
    і що це є, як не трикутник?

    Огляньмо і фігуру ту,
    яка незле на часі онім
    нас понукала у поту
    скидатися не раз холоднім,

    найти потилицею кран
    огаркам жалюгідним глузду;
    і стачило її старань,
    коли не стерти віч полуду

    із ревнощів, прикмет, комет,
    порч, приворотної хороби
    – то перейнятись на предмет
    її трикутної подоби.

    Розгледьмо, геж. Щодо розлук –
    і тиснява, і сліпуватість
    обіймів – ліпша з запорук
    невидимості в них; сховавшись

    навзаєм, сторонились ми
    від простору сумлінно – надто
    лопатками та ліктями,
    за що сторицею й розплата

    відступникам; візьми перо
    та чистий аркуш – символ смислу
    простертого, й збагнувши про-
    порцію – а нам під силу

    весь уявити простір: наш
    світ вартує авторитетних
    завваг: як не сторожі башт
    захмарних, то страстей шалених

    захмарних – уяви затим
    пропорцію прямою пустці
    між нас на аркуші пустім
    і, мапу постеливши купці

    подробиць, циркулем розбий
    на градуси, містити перш ніж
    всю довж її – і найдеш в ній
    любові від життя залежність.

    Отож, коли пряма уздовж
    відома нам, а нам відомо,
    що витівки подружніх лож
    з наріжністю кутів вагомо

    відраюють від очних стріч
    обох(побічного резерву
    ніч не вітає, ясна річ),
    то перпендикуляр, по центру

    посталий сторч, незле трима
    два погляди і, прямовисна
    з підстав ґрунтовних, обома
    здіймається його вершина

    озонних не заради дір,
    і поглядів не факт, що стачить
    на більше; але кожен взір,
    заціплий на вершині – катет.

    Прожекторів так промінці,
    долаючи недружній хаос,
    захмарну обирають ціль
    і угамовують цікавість;

    та ціль їх – не мішень стрільця
    несхибного, але бездонна
    свічада глиб, куди лиця
    нездалі бачити ’дне óдне

    не кажуть; і кому, як не
    на катеті розвивши тему,
    тобі довести, крім мене,
    давно відому теорему

    обернену прямій, і де
    доведене наводить ляку
    згірш пугала, яке веде
    у пошуку пристанищ в закут.

    Це те, що нам тепер дано.
    Надовго. Як рукам – поклажі,
    відсутні помацки, рядно
    прозоре простору в пейзажі.

    Це місце для нестрічі. Звід
    захмарний. У відлюдних тишах
    гостинний закапелок. Рід
    кутів із ліпших, найглухіших

    принаймні, адже слів кліше
    нас не заскочать в нім. А решта
    є справа наших віч лише
    і вартості в очах предмета.

    З роками, бо далеко до
    безсмертя нам і до едемів,
    ми вимостимо там гніздо
    і в нього порівну складемо

    скарби, ошмаття мислив, страх
    невиговореного тощо,
    а цього доста у кутах;
    і рано або пізно точка

    указана піде у ріст,
    заматеріла від коріння,
    в ній зоряних набуде рис
    світ внутрішній, який хмарина

    не застує – і сам Евклід
    кутів двох підсумки трикутні
    горішній млі благословить;
    такі тут, бачмо, форми шлюбні.

    Такий нам випадає триб.
    Надовго. Назавжди. До гробу.
    Ублиз невидимим. Згори
    неявних сутностей подобу

    зате пильнують день і ніч
    од Заходу по Схід, і зовні
    зникомі – ока умлівіч
    усевидющого не годні

    уникнути. І кільки б яв
    пітьми не ув’язнила скопом,
    візьми його тепер і встав
    своїм новітнім гороскопом,

    докіль те око в темноті
    не добирає слів. Розлука
    є сумою всіх трьох кутів,
    а нею викликана мука

    є форма потягу промінь
    до злук; і їх взаємна мога
    сильніша інших форм тяжінь.
    І поготів – потуг земного.

    ***

    Схоластика, ти кажеш. Так,
    нівроку – забавка із горем
    ним невстидимих неборак
    у сховки. І зоря над морем –

    що є вона, як не (дозволь
    до слова, щоб зарозумілим
    не видавався штиль) мозоль,
    натерта просторіні світлом?

    Схоластика. Чом ні? І це
    можливо. Згода відповісти
    теж відповідь. І чи не все
    схоластика на цьому світі?

    Бог віда. Ідучи до сну,
    я бачу за вікном кончину
    зими, що застує весну:
    це ніч відраює причину

    від висліду. Не визнають
    квадрати, дати, оковиди,
    твою долоню чи мою
    до скронь притиснуту...
    Коли ти

    невільно поминеш мене,
    згукнуться мимоволі згадкам
    і височіні, де майне
    де-небудь там, над Скагераком,

    у гурті відданих планет,
    блукава, мерехтлива ледве
    зоря, що висіяла геть.
    У тім і поляга мистецтво

    любові, та й життя, утім,–
    чутті речей йому супутніх,
    що в місці викаже пустім
    скарби, потвор, дівочогрудих

    крилатих левів пасадобль,
    божків безмірної могуті,
    провісників орлиних доль.
    Подумай, скількимога суті

    творінь простіш – і поготів,
    чим витинати оторочку
    природній оболонці див –
    є умістити простір в точку!

    Ткни пальцем уві млу – най будь-
    куди. Куди волієш ткнути.
    Не те, що є у ньому, суть
    життя, а те, що має бути.

    Ткни пальцем у пітьму вгорі,
    де висотою взяті ноти
    не поступаються зорі;
    і, як її нема – довготи,

    їх лоск, що заялозив слух,
    звиняй: як запізнілий кочет,
    вони над скрухами розлук
    невільно звиситися хочуть.

    -----------------------------











    -----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  3. Неоніла Гуменюк - [ 2018.07.12 10:13 ]
    Серце ніжності так хоче
    А моє серце ніжності так хоче,
    Хоча ідуть до осені літа,
    Та літечко ще у душі тріпоче
    Й співає жайвором над нивою життя.

    Яка так щедро віршами вродила
    І на майбутнє задумів запас.
    Лише б Всевишній дав здоров"я й сили,
    Вогник любові довго ще не гас.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  4. Зеленько Іринка Швед - [ 2018.07.12 08:36 ]
    Плеса спогадів
    Плеса спогадів

    Як чуб трави, парканні чорнобривці.

    І треба ж так, посіялись самі.

    Краса - убивча сила. Де ж мисливці?

    ...Полює літо в травах по землі.



    І я з дітьми, неначе та блаженна,

    Побігаю босоніж по росі...

    Цей день липневий сонячно-шалений,

    Як врешті-решт усі липневі дні.



    А плеса спогадів мої не оміліли:

    Над Тясмином з тарзанок як було

    Все круговерть, бо з остраху летіли:

    Свистіло в вухах, і в руках гуло.



    Тоді земля гойдалася і небо,

    Хати і небо, поле й верболіз.

    А мама все нас кликала до себе:

    "Ти ж, доцю, змерзла! До води не лізь!"



    Хотіла б я дитинство розгойдати,

    Як човника на березі того.

    Час-течія не хоче нас чекати,

    Тримай, вітрильнику, ти берега свого.



    Я йду стежками теплими з амброзій,

    (Колись цвіли тут маки й полини).

    Ніхто мене тепер уже не спросить:

    "Ти доцю змерзла? В воду більш не йди!"



    Бо вже моя матуся бавить внуків.

    Бабуся кличе рідних онучат:

    "Вода холодна, не вмочайте руки.."

    ...Купає Тясмин качечку й качат...

    5.07.18


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.39) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  5. Зеленько Іринка Швед - [ 2018.07.12 08:38 ]
    Дотик
    Я так мрію торкнутись твоєї руки ненароком.

    І впізнати твій погляд серед тисячі інших облич.

    Ти немов і далеко, непомітно зі мною, тут поряд.

    Лиш до себе поклич...



    Часто сняться мені ті бурштинові заходи сонця -

    намистини нанизані наших останніх прощань.

    Їх проміння тепло лисеням заховаю в долонці.

    А воно у клубочку дрімає, поглянь.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.39) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2018.07.12 07:06 ]
    Не так!
    За Крим кацап отримує медаль,
    А на Донбасі гра у "хрестик-нолик".
    Розбилася коштовна пектораль,
    Підмінює ярлик ординський волю.

    У братовбивстві москаля виню,
    Обвикнув красти лиш у безборонних.
    Долоні ще гарячі від вогню,
    Косою смерть махнула біля скроні.

    Щодня ховають матері синів,
    Щодня кровицю п"є кремлівська банда.
    Та не було б не суму, ні війни,
    Якби у спину не плювала зрада.

    Хохляцький дух підгнив за сотні літ,
    А кум кричить: - Війна? Не маю діла!
    Ну що йому Шевченків заповіт -
    Вуста нерідна мова очорнила.

    Налипла на державу всяка гидь,
    Ще трохи і людей не стане в пустці.
    За ці слова закриють рота вмить,
    Забанять в інстаграмі і в фейсбуці.

    Зі зрадою ми боремось не так -
    Із друзями йдемо у темну нічку.
    Не судимось - ламаємо хребта,
    А трупа викидаємо у річку.

    12.07.20118р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  7. Тетяна Левицька - [ 2018.07.11 23:21 ]
    Оплакую літа...
    Оплакую літа,
    вдивлячись у далечінь,
    де янгола перо
    край неба простяглося.
    Лелечі береги,
    наяди млосних сновидінь,
    за дзвонами краси
    ховають сіру осінь.
    Засмаглі горілиць,
    з роси покошені жита,
    і не віщує птах
    земних щедрот для тіла.
    На пасіці життя
    в шпарину серця, золота
    маленька бджілка, мов
    у вулик залетіла.

    2018р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (4)


  8. Марія Дем'янюк - [ 2018.07.11 18:02 ]
    Нічка
    Над місяцем-соняхом
    літав чорний ворон:
    видовбував золоті зернини
    із сяючої середини...
    Та у дзьобі вони
    не трималися,
    а по небу зорями
    розсипалися...
    А на ранок з'явилася
    диво-птаха - жар-птиця,
    променисто-крилата вона,
    сонцелиця...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (7)


  9. Маркіяна Рай - [ 2018.07.11 16:08 ]
    Мальвами
    Ніжносте, перепроси.
    Стань мені за осу,
    Надокучай, жали,
    Бо
    Жаль в мені.
    Жити без тебе - ні...
    Нібито наяву,
    Вулицями, містами,
    Ставна ж бо до очей,
    Чуєш вину ачей,
    Чи заблукала? -
    Прикро.
    Мчаться лукаві дні,
    Багнеться простоти.
    Мечеш мені: прости!
    Мальвами прорости!
    Хтось насадив їх тут,
    Перевернувши сірість.
    Я б не повірила
    В
    (Міра мого добра.
    Міра в мені краси)
    Те
    (Не любила їх),
    Що так буває.
    Але ж буяє!
    І
    То не моя вина,
    Що не любила їх.
    Ти для усіх - одна
    І для усіх - усе.
    Тільки тебе в мені
    Не вистачає.
    Ніжносте, перепроси.
    Я (не зі зла) прощу.
    В місті нечастих трав,
    В миті квітчастих вулиць,
    Звично як вдих і видих,
    Чи як обридливість лиць,
    Ставна ж бо і проста,
    Терпко в уста цілуєш,
    Стань за нестерпність же,
    Жити без тебе - ні...
    Вжаль мене за усі
    Жалі.

    11/07/18


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  10. Сонце Місяць - [ 2018.07.11 15:03 ]
    певне
     
    Хамфрі Богарт підводиться з ліжка
    з’їжджати з цієї квартири
    на годиннику щось нуль чотири
    добрий ранок ~ безсонна нічка

    завше можна знайти якесь діло
    інша жінка чергова пісня
    хай пріснé собі аби не присно
    на свинець обертаючи срібло

    чорнобіло~ барвиста дійсність
    понад кавою мирно курить
    позіхаючи ледь умисно

    & художник часом натурник
    & хворіє коли продюсер ~
    спиває такі ж мікстури


    -¢-





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  11. Зоріна Головатюк - [ 2018.07.11 14:11 ]
    Слова


    Спочатку було тільки слово,
    Воно - усіх основ основа,
    Тому. бридке, а чи красиве,-
    Таїть в собі велику силу,
    Яка чаїться десь у серці,
    Допоки звуком не озветься.
    Безжальне слово може вбити,
    Із певних ніг на землю збити,
    Тендітну душу загубити,
    Знекровити, занапастити,
    Талант навіки занедбати,
    Невинного затаврувати,
    Скувати душі у кайдани
    Байдужості, ганьби, обману,
    Посіяти жадобу, заздрість,
    Прогнавши геть безпечну радість,
    Там, де цвіли любові квіти,
    Лиш лють і ненависть зростити.
    А може слово окриляти,
    У далечінь мрійливу звати,
    Насінням плідним, благодатним
    В незрілих душах проростати.
    Сердечне слово надихає,
    Лікує, пестить, осяває
    Довкілля втіхою і світлом,
    Дарує посмішки привітні.
    Тому про слово треба дбати,
    Щомиті мусим обирати -
    Небесну даль подарувати
    Чи ніжні крила обірвати.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Зоріна Головатюк - [ 2018.07.11 14:01 ]
    Квітень
    Пелюсткопад духмяний абрикоси.
    Стара хатинка на краю села.
    Тепла провісники - сріблясті роси,
    І верболіз, що в коси заплела
    Весна-бешкетниця під спів пташиний,
    Що вальсом Гуно у гаю луна.
    Арабісу альпійського перлини.
    Пробудження природи таїна.
    Стрункі берізки, юні наречені,
    В сережках хризолітових стоять.
    Кульбаби квіти, сонцем золочені,
    Нектаром бджілок будуть пригощать.
    У тім раю, у віхолі квітковій,
    Дівча, мов зачароване, стоїть.
    Бабусі серце, сповнене любові,
    Готове небо й зорі прихилить,
    Бо старості відрада - то є діти,
    Адже назад немає вороття,
    Вони дарують, як весняні квіти,
    Надію на продовження життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Козак Дума - [ 2018.07.11 12:52 ]
    Дороговказ
    Віками Україну ґвалтували
    її відвічні браття-вороги.
    Брехню за правду часто видавали,
    історію кували в ланцюги.

    Зі зрадників все витязів ліпили,
    героям Неньки ж – ставили тавро.
    Старалися позбавить її сили,
    щоб тік назад уже й старий Дніпро.

    Споруджували пам’ятки наймитам,
    давали їхні ймення городам.
    До їх підніж вінки носили, квіти
    й наказували це робити нам.

    Історію у творах вивертали
    назовні хутром, ніби той кожух.
    Най істини невільники не знали,
    щоб придушити геть бунтарський дух.

    Синів, Вітчизні відданих, гнобили,
    гноїли в тюрмах, дальніх таборах.
    Їх по Сибіру всіх розпорошили,
    мов Калнишевського тримали в Соловках.

    Історію потрібно відновити –
    скажу і ще казатиму не раз.
    Лиш істина дорогу всім освітить,
    вона в майбутнє нам дороговказ!

    11.07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  14. Махайло Епатюк - [ 2018.07.11 11:48 ]
    Позиція
    Я не кінчав консерваторій,
    Але я люблю клізматорій!
    Як сиплять перцю забіяки
    Самому пороху у... діжку!

    10.07.2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Сушко - [ 2018.07.11 11:24 ]
    Упізнав!
    Сатирики шматують всіх підряд,
    Але в одного ніц немає шани.
    Поганий кровосисний апарат
    На аурі лишає рвані рани.

    Нехай він лусне чи ухопить грець!
    Пив кров, тепер жує, неначе бургер.
    А я цнотливий лірик-писунець,
    Поезій струни рвуться від напруги.

    Хитаються душевні терези
    І зів'ядає гордовита поза.
    З Парнасу підло тягне за труси,
    А озирнусь - хапає і за носа.

    Присів, творю, спускаю творчий пар,
    А він вже тут - довбає по голівці.
    Не діють ні прокляття, ні хабар,
    У генія одгриз шматок сідниці.

    Міняю стиль, малюю наратив,
    Життєва правда замінила казку.
    Верлібр у блог! Під псевдо вигук: - Ти???
    Впізнав, упир! Ховаюся у ряску.

    10.07.2018р.

    Адами та Єви

    Втік із хати, рубатиму дрова,
    Поковтаю з розпуки вина.
    Мусі-пусі не лізе, панове,-
    Накричала уранці жона.

    Я їй казку писав тижнів зо три,
    Переплюнув Давида псалми.
    А вона не пускає під ковдру,
    Голодую, неначе в тюрмі.

    Каже: - Кволої лірики мало!
    Ну, а ти від Ерато здурів!
    Хочу "бабок"! Амурного шалу!
    Гризти тістечка - не сухарі!

    Накуплю післязавтра курчаток,
    Кабанця подарує кума.
    Буде знов у сімействі порядок,
    Нині ж гиркає: - Киш! Не займай!

    Склав дрівцята ловкенько рядами,
    Бур'яни посапав на межі.
    Зароблятимуть гроші адами -
    Єви будуть кохати мужів.

    10.07.2018р.

    На екрані - справжній мартопляс,
    По TV дивлюсь канал дівочий.
    А цицьки, панове! Вищий клас!
    Настромитись добровільно хочу

    Кум розкодував цей рай душі,
    Аж Амур старий роззявив рота.
    Пишна фея впала в спориші,
    В казку розчинилися ворота.

    Ще гурток ельфійок надлетів,
    М'яз сердечний б'ється магнітаром.
    Показати б власній вереді
    Ці кульбіти, сексуальний слалом.

    Рев жони на смерть перелякав,
    В пах з розгону увібгалась ніжка.
    - Бахуряко!- любонька гука,
    - Геть від "плазми"! Марш зі мною в ліжко!

    Рве на клапті розум хтивий шал,
    Стиснула жона в палких обіймах.
    Я дивлюсь один лише канал -
    Натуральний. І жона не грима.

    08.07.2018р.

    Проспав

    Між ДНК і рибосом
    В лабети упіймала мавка.
    Скажіть,- який мені резон
    Тягнути остогидлу лямку?

    Намріяв - визріє талант,
    А син в туман горілки шаснув.
    Навчився пити все підряд,
    Жує, втопивши очі в "плазму".

    Насправді отакий і я -
    Не помічаю світ навколо.
    Спіраль генома як змія,
    Вкусила - не відчув й укола.


    А, може, виховав черств'як?
    Проспав, коли згасала зірка?
    Сказав сусід: - Дитина - брак,
    Одна ротяка є велика.

    Завити хочу в неба синь,
    Кровина рідна - бита карта.
    Жона вагітна. Буде син.
    Живіт штовхають рученята.

    08.07.2018р.


    Потойбічне

    Штрикає цвинтар ультрафіолет,
    А у могилах затишно на диво.
    Бабуся крекче: - Тут лежить поет!
    Опалубкові поклонись поштиво.

    Ще вірує народ у чудеса,
    Хрести кладе, курчаток ріжуть вуду.
    Про домовини я ще не писав,
    А варто, бо у ній лежати буду.

    Дубова краща, із сосни не хо,
    Поточить шашіль, зогниває швидко.
    Як гигну, то укриюся гріхом,
    Пихатий профіль вже не буде видко.

    Дописую останній том рулад,
    Пегас харчить, облізли хвіст і крила.
    Уролог - цар яєчок і простат -
    Для пацієнта не жаліє пійла.

    Із часом пропаде горбочка слід,
    Мене забудуть рідні, боги, мавки.
    Здригнувся Всесвіт - помира піїт!
    Любовна муза плаче у фіранки.

    08.07.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.11 10:36 ]
    Лікуватись від... кохання
    Миті відпочинку свого…
    Маю радість наяву:
    Як же добре босі ноги
    Устромити у траву.

    Як же добре розчинитись
    У природі чарівній.
    І радіти, наче діти…
    І снагу черпати в ній!

    Бачити, як вітер водить,
    Пестить хмари де-не-де.
    Вечорову прохолоду
    Як вино пить молоде.

    Чути скрізь безперестання -
    Легіт солодом запАх.
    Лікуватись - від кохання -
    В непрожитих ще літах.

    10.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (7)


  17. Микола Соболь - [ 2018.07.11 03:12 ]
    Тебе ніхто ніколи не любив
    Награлись в Україну? – доста, любі! –
    Finita la commedia*, усе.
    Лишилося «залити» на «You Tuber*»
    Місця, в яких Макар телят пасе.
    Чи ми не тому Богові молились?
    (Не знаю навіть мовити, що вам.)
    За що боролись, тим і настромились.
    Я, чув, десь кажуть так: Cherchez la femme*.
    11.07.18р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Шоха - [ 2018.07.10 22:10 ]
    Не оглядаючись назад
    IЖиття дає, а забирає смерть
    усе, що устигаємо надбати.
    Супроти неї ідемо на герць,
    якщо не оминає наші хати.

    У неї філософія така, –
    пізнай себе, – і заповідь остання:
    « не будь дурним». Іде без покаяння
    душа, яка не варта п’ятака.

    II« Усе іде, але не все минає», -
    і є чого молитися усім,
    аби на небі прийняли своїм
    улюблені, яких уже немає.

    Ці пам’ятають, хто і як місив
    болото біля західної брами,
    а нині поміж неозорих нив
    лежать заупокійними рядами.

    Осудять за нескоєні діла,
    які до себе приміряють метри.
    Що маємо, за те Йому хвала.
    Чого немає, буде після смерті.

    IIIЯ і не піп, і не учитель-дяк,
    і не умію душі сповідати.
    Самі себе виховуємо так,
    аби не червоніти за таланти.

    Бувайте, друзі вічні і живі,
    і ті, що мимоволі за плечима
    повторюють путі несповідимі.

    Всі паралелі на землі криві.
    Я ще гуляю по оцій траві,
    а як іду, не хлопаю дверима.

    07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  19. Олена Балера - [ 2018.07.10 17:38 ]
    ***
    Усміхнена далеч зробила невпевнений порух,
    Освітлена темінь соромилась бути собою,
    Здавалось, що вічність минула уже відучора
    І час половину життя відібрав у двобої.

    Відкрита душа – то розчинена скринька Пандори,
    А розум горланить святенником за аналоєм.
    Та найголовніше зі мною, – навіки і поруч,
    Хоча сьогодення іще й не такого накоїть.

    Іде стрімголов, шкереберть очманіла епоха
    І дати їй раду ніхто наодинці не зможе,
    Бо їй наші прагнення – мовби об стіну горохом,

    Її наші світлі пориви ніяк не тривожать.
    Безцільно плетуться сміливці і страхополохи.
    Хизується владою час – обважнілий вельможа.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (4)


  20. Сонце Місяць - [ 2018.07.10 08:57 ]
    en route
     
    як лох сріблистий
    шляхом ізвідси
    було красиво
    & ти купився
    шалом нарциси

    усесвіт кожен
    що ніби хоче
    & начеб може
    хіба не знає

    совіцькі школи
    не тому вчили в
    часи трешові





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  21. Неоніла Гуменюк - [ 2018.07.10 08:41 ]
    Горобинове намисто
    Горобинонька червона
    Достигає край воріт.
    Свої кетяги додолу
    Нахиляє від ваги.

    Сонцем лагідним зігріті
    Багряніють ягідки,
    Теплим дощиком умиті,
    Ой, чудовії які!

    Я зроблю із них намисто
    Та й на свято одягну,
    Воно сяє променисто.
    І веселу, не сумну

    Гарну пісню заспіваю
    Так, щоб чули люди всі.
    Нехай лине рідним краєм
    І торкається душі.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.10 08:10 ]
    Видіння-мрія
    Чи зобразити буде до снаги?
    Між хмар стемнілих – снігу кучугура…
    Піднявсь у височінь Палац Богів,
    І я моливсь до нього, наче гуру.

    Й до мене зі своєї висоти
    Він промовляв немов рожевим світлом.
    Щоб помисли свої міг вознести,
    І щоб вони любов`ю тихо квітли.

    Якби і весь народ зі мною так
    Моливсь… Відраду з того мав будинку.
    І на одну ясну бодай хвилинку
    Понад собою з бруду виростав!

    9.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  23. Микола Соболь - [ 2018.07.10 07:27 ]
    Дніпрові ракла
    Не бачити старим садам зірниць –
    Зрубали. А «Пилипова» гора
    Під екскаватором упала ниць.
    Не п’є і птаха воду із Дніпра.

    Довкола гостроколи-бур’яни,
    Стоять палаци, буйствує життя…
    Розкрали землі збоченці-пани.
    Ні Совісті, у них, ні каяття.
    10.07.17р.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)



  24. Сторінки: 1   2