Ольга Рошкевич була найбільшим і взаємним коханням Івана Франка. Вони познайомились влітку 1874 року, коли Франко завітав у гості до свого друга по навчанню. Після двох років знайомства з Ольгою Іван Франко просить руки у її батька, священника, що служив у селі Лолин Івано - Франківської області. Батько дає згоду, але до офіційних заручин не дійшло. Франком, як соціалістом, зацікавилася поліція. Для Рошкевичів це було справжньою трагедією: арешт Івана, обшук у їхньому домі, допити. Поета виключили з університету, сім місяців був ув'язнений.
Батько заборонив Ользі бачитися з Іваном Франком. Проте вони ще зустрічатимуться за селом. Ольга йтиме, а по деревах в'язатиме стрічки, щоб Франко знав куди іти.
Потім він знаходитиме найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То передає книжку, в якій наколоті букви, Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви, складаючи слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш, який треба потерти цибулиною, щоб проявився текст.
Ольга, начитавшись роману Чернишевського "Що робити?", надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, священником, із фіктивного, одружені жили у різних кімнатах, перейшов згодом у нормальне русло.

Іван Франко
***
Тричі мені являлась любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла,
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга - гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки зчезла там, де вічно темно,
Явилась третя - женщина чи звір?
Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне -
Та враз мов бухло полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Обслабне, щезне... Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась,

Часом на груді моїй задріма,
Та кігтями не покида стискати,
То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати

В її очах - такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях

І я з ним у пітьму помандрую.

дякую!

Лист Ольги про те, що вона виходить заміж звалив поета з ніг. У нього - крововилив.
У відповідь Франко пише слова, які стали хрестоматійними:
"Наші шанси нерівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними... Але мені нема вибору аніякого і втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв'язати свою долю з моєю".

"людська злість" - явна помилка Франка.
В рисах "людинності", людяності - немає "злий".
Словом, в українського народу багато набралося порушень констант, які знищують наш народ.
Потрібно робити висновки і не повторювати помилок наших попередників.

Дякую, Улянко, за Франкові поезії на ПМ! Мене ця тема теж хвилює. Але я спробувала знайти трішечки інший ракурс у цьому дивовижному коханні. Словом, моє скромне бачення ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=54875

Дорога РМ, Ви знову примусили мене замислитись і десь навіть засумніватися...
Але... хіба людині не властиво іноді відчувати злість? І хіба від того вона перестає бути людиною?
Хоча... може таки й перестає, хоч на долю секунди. Принаймні, перестає бути людиною за подобою Творця...
А висновки, справді, потрібно робити...

Перечитав раз, і ще раз, - цікаво, чому все складається не так, якраз навпаки все складається - і в особистих стосунках, і суспільних...
І Ольга зрозуміла, після мудрих батьків, що зі священником краще, аніж із "революціонером"?
Трагічно?
А все - здавнене нерозуміння, несприйняття нашою елітою "констант" і божественних пропорцій...
Дикунство?
Освічена темність?
Злий рок? Пороблено?
Всіх?.. (

Дякую, пані Любове.
Шановна РМ, ви що виключаєте таке поняття, як "людська злість" взагалі? Не знаю в якому світі ви живете, але не можу з вами погодитися. Бог дав людині свобідний вибір, і тому в світі існує, як " людське добро", так і "людська злість". І, звісно, немає в цьому ніякої помилки з боку Франка.
До речі, а таке висловлювання з вашої сторони, як "помилка Франка" хіба не є тією образою найвищої людської сутності?
*
Маленьке прохання. Виділіть зсилку пані Любові, щоб можна було зразу зайти і переглянути. Дякую.

Улянко! Бачу, що по цій ссилці не можна потрапити куди слід. Не знаю чому. Та то не біда. Якщо Вас зацікавить, то це тут, на моїй сторінці - вірш "Каменярева любов".
Ще раз дякую.

До речі, ось цікавий, нмд, погляд на чоловіка Ольги Рошкевич:

"Шлюб з Володимиром Озаркевичем Оль­га Рошкевич узяла в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на "підупалій в громадській опінії" бідній дочці провінційного свяще­ника. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар'єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій наре­ченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною ро­ботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини".
http://www.ukrlit.vn.ua/article/57.html

Дякую. Відносно зсилок, це залежить від браузера. Але в можливостях РМ зробити їх доступними усім.

Р. Горак "Тричі мені являлася любов"
http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=33&bookid=0

Улянко, я вибачаюсь, це знову я. До мене просто дійшло, як можна скоротити шлях за наявності такого недалекого браузера, як у нас: виділяєте адресу лівою кнопкою мишки, правою натискаєте і у віконці, що з'явилося - натискаєте "искать с помощью Гугл". І миттєво переноситесь ближче до жаданої мети. Ви майже на місці...
Успіхів!

РМ, дякую за роз'яснення. Напевне я в цьому питанні і справді інопланетянка. Але я намагатимусь зрозуміти.
Мене завжди цікавило питання створення світу. Якщо існує твердження, що " Бог - творець УСЬОГО видимого і невидимого", то як тоді зло? Я щиро віруюча людина, і, прошу не вбачайте у моїх словах чогось такого, я тільки хочу знати вашу думку, тому що бачу ваше досконале знання даного питання.

Дякую за зсилку. Раджу прочитати усім, особливо про "холод", "тьму", "зло".
Але від самого початку створення світ не був ідеальним, тобто налаштованим, виключно, на добро. Візьмім райський сад і заборонений плід, існування якого, думаю, Бог міг і уникнути. Але, напевне, у цьому і був найвищий задум Творця - дати людині право свобідного вибору. Адам і Єва зробили його.
Бог створив перших людей лише за своїм Образом і Подібністю, а подібність і єдинтичність - це зовсім різні поняття. Тому я не вважаю слово "людина", як таким, що наділене божественними якостями і не підлягає оскверненню. У вашій зсилці є вираз "лукава людина", який підтверджує мою думку.
Інше діло, що не можна узагальнювати, тут я підтримую вас повністю.
І, якщо вже не ображати саме слово "людина", то давайте і не будемо ображати
" Степана, Гаврила, Одарку", які і є тілесним вираженням слова "людина", інакше це всього лиш слово.

ІВАН ФРАНКО
Із збірки
" Зів'яле листя ".
Перший жмуток
XІX
Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Таж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню...
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби й незарослі рани
Нове сім'я, новії надії,
І вдихаєш дух життя рум'яний.
1891