Віталю, дуже цікава стаття! Багато в чому згодна з автором. Дійсно, часом поети пишуть свої вірші і їм здається, що вони геніальні. Але лише читач може дати конструктивну оцінку твору, порівнюючи автора з іншими.
Ще раз дякую за цікаву інформацію. Бажаю Вам натхнення та творчого злету!
З теплом,
Тетяна

Вітаю, пане Віталію.
З великою повагою відношуся до ваших творчих світів. Але щодо цього твору маю певні критичні погляди, вже перепрошую, якщо вони видаватимуться вам зарізкими.
Попри те, що вельми ціню музикальність вашого підходу до Поетики, але вважаю, що послуговуватись тими пропозиціями, які ви робите у своїй публікації у нас "ПРО ВНУТРІШНЮ СУТЬ ПОЕЗІЇ" ( http://maysterni.com/publication.php?id=37689 ) можна лише у випадку високого поетичного вміння, високої техніки і початкової надвимогливості автора до себе. Тобто, свободою бути собою, ще потрібно найприроднішим чином оволодіти, а просто так, без наднаполегливої праці, вона не дається.
Є, зрозуміло, шляхи "простіші", як то відкривання своєї сутності не вгору, а вниз. Багато хто з авторів Майстерень пішов оцим шляхом, і не тільки Майстерень. На жаль, змушений константувати руйнівні процеси в їх особистостях, що досить добре помітні навіть на відстані, не кажучи вже про візуальне "тьмяніння"...

"Я ямбом чи хореєм не пишу.
Сказати?... Так і зовсім не складаю,
А тільки душу вітрам одчиняю
І упіймать мелодії спішу.

Коли співа небесная струна,
То техниці не треба вже настрою.
Коли відкоркував природного настою,
То хмілить він сильніш, чим од вина."


Повертаючись від узагальнених сентенцій до вашого тексту, то, думаю, таки неоправдано виглядає "Я я" на початку, далі йде дуже дивна відповідь на "Сказати?... Так і зовсім не складаю...", що ніяк не може бути прийнятною з огляду на серйозного читача. "ВітрАм", а не "вІтрам", "упіймать", "небесная" - вживання цих форм теж швидше говорить про найлегше, аніж про потрібне вирішення творчих моментів,
а закінчення, на жаль, неоправдано порушує всі правила.
"То хмілить він сильніш, чим од вина..."
На жаль, повинен висказати суто свій погляд, що ця спроба (поетичного доказу) виглядає, як на мене, руйнацією мови, і не містить у собі творчості, і не є життєздатною сама по собі...

Шановний Віталію, після уважнішого вашого ж погляду, ви уже точніше в тексті вірша висловлюєте красу свого бачення. Саме це й важливо - не спинятися на досягнутому, але, звичайно, і не виходити за надхнення.

"Хореєм ані ямбом не пишу.
Сказати?... Так і зовсім не складаю,
Вітрами тільки душу одчиняю,
Піймати з них мелодії спішу.

Коли співа небес свята струна,
То техниці не треба вже настрою.
Відкоркувавши зиск природного настою,
Хмілієш ти сильніш, чим од вина."

*Тут "Я" - не я, а узагальнена постать поета... (авт.примітка)

Щодо суті питання, то "молодим" авторам інколи здається, що вони вже мають у собі все, що необхідне для Творчості. Та ми, з нашим досвідом, повинні їм кожен раз доводити, що не все так, як їм здаватиметься на початках. Безумовно, що в кожному з нас присутнє все, що необхідне для Творчості, але кому ж належить усе те?
Якщо попервах (за традиційною системою цінностей і бачення) у нас присутній лише Святий Дух, а наш Дух, як і наша Душа, ще маленькі цяточки при Ньому, то, смію виказати впевненість, що всі ті, хто на ПМ зараз публікуються, виростили вже досить виразний власний Дух і власну (стійку чи не стійку у своїй подальшій життєздатності) Душу. І часто оці, наші власні величини сильно суперечать Божим. І тут ніби ви праві, кажучи. відкиньте власне "я", дихайте надхненням, дихайте тим Вищим, що йтиме окрізь вас...
Але ж НЕ ЙТИМЕ, якщо власний наш Дух і Душа суперечитимуть Божественному. Тому собою потрібно опіковуватися всерйоз і надовго. Це все, зрозуміло, лише традиційні погляди, але чи закінчують "добре" апологети нетрадиційних поглядів?