Дякую за чудовий вірш!
Викликав купу смішних і не дуже спогадів.До недавна, на вулиці Погулянка, там, навпроти передостанньої зупинки сімки, була невеличка, на один столик, забігайлівка під назвою "Цитрон". Переважно зачинена. А місцева назва "Два трупи"... Історія кохання, зради та нерозподіленого прибутку... Проходила завжди повз неї і так туди і не зайшла, щось від неї навіювалось в тон Вашому віршу.

Коментар Юлії дуже цікавий та пізнавальний. А ось із Варварою стосовно досконалості, на жаль, не згідний: бачу значні (як на мій суб'єктивний погляд) погрішності в техніці. Тому більше п'ятірки поставлю Поетесі іншим разом.

Привіт усім :)
І знову я встромлю свого носика, хоч думала уже цього не робити :)
Не буду оцінювати техніку вірша, не розбивала його ще на шматочки смальти (дяка Юлі Овчаренко за прекрасний вислів).
Вірш прочитався цілісно, без запинання чи шпортання, дуже сподобалися метафори про вулицю Надії і вулицю Спокуси, де добудовують мотель; влучно описано і про 2 стільці. Та найбільше сподобалося оце:
"Проростання
Двох тіл в одне… Смішне змагання,
Де переможців не бува."
Так просто і водночас образно описати сцену кохання, власне, не тільки сцену, а й почуття... Оте змагання двох тіл, як у вільній боротьбі, проростання одне в одного, прагнення злитися в одне ціле... І те прагнення щиро збувається, коли народжується на світ дитя кохання :)

Дякую, пані Ганно, за чудовий вірш

Погоджуюся повністю з оцінкою твору шановної пані Оксани. Ти Оксаночко як ніби з язика мого зняла ті слова відгуку. Як на мене твір є шедевровим і за технікою (п.Несторе на жаль не побачив Ваших арґументів) і за сюжетно-образним виконанням. Ще сподобалось інтенсивність і експресія твору. Такий собі роман в 26 рядків.

Моє Вам БРАВІССІМО,пані Ганно!

Мені здається, що зміст тут глибший, ніж просто кохання. "Переможців не бува... переможе всіх Зима". Всі старіють, всі смертні, навіть кохані. Але все одно життя продовжується, і прийде "новий менестрель", і буде нове "яблуко Спокуси". І так без кінця і краю...
А розщеплювати вірш на кісточки і дивитися, яка з них важча за іншу... На мій погляд, треба або сприймати твір цілісно (разом з мелодикою, риттмикою), або займатися суто лінгвістичним, фонетичним, морфологічним аналізом. Мова, звичайно, не йде про явні помилки.

Оксано, "змагання в коханні" - цікаво, як це? Щодо міцності почуттів можна уявити, але от тіл - не розумію.
Жінко Чорнява, "розщеплювати вірш" - особливість ПМ. Я пишу не так для інших свої роздуми з приводу, як для панни Ганни. І тільки вона може мені допомогти уяснити неясності.

Нагадує потік свідомості Ф.Кафки

Пані Ганно, я ще трошки почовпусь на Вашій сторінці, можна?

Панно Миросю, дивно, правда? Я так ласкаво - "Миросю", а ти - офіційно "Оксано". Але я не про те і не для того сюди зайшла.
Колись прекрасний вірш Дмитра Кременя про Ярему і Оксану мене настільки потряс, що я прочитала у ньому поміж слів свої відчуття, а не слова автора. Відтоді я навчилася добре читати слова автора, а не додумувати своє.
Ти глянь, Ганна Осадко пише:
"Проростання
Двох тіл в одне… Смішне змагання,
Де переможців не бува. "

Це "..змагання двох тіл,...", а не змагання в коханні, як пишеш ти. Не розумієш? Прийде час - зрозумієш.

Усього найкращого.

Оксаноко (так краще?), я власне уже не зовсім торкалася вірша Ганни, а твоїх слів щодо сцени кохання, тому запитала тебе саме так, а не додумувала зміст.
До речі, ти не помітила, що сама вибрала із змісту потрібні тобі слова, опустивши інші? Тому, давай без порад і образ. У кожного свої відчуття, через які може пройти час, а нічого не зміниться, якщо відчуття справжні.
І тобі щасти!

Оксаночко, пробач, тільки помітила, що в імені помилилася випадково.