Класно! Дякую, Улянко. Кінцівка захоплює.

Слова - полова,
Але огонь в одежі слова -
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.

Так, слова - полова, але огонь в одежі слова...
Пам'ятаймо це завжди...

"І що хто в життьовому вирі
Спіймав - чи радощі, чи муку,
...
Най все в свої пісні складає
І співчуття не дожидає..."

– ось і відповідь на те, що мене кілька останніх днів мучило...
дякую, Улянко!

Радіймо сьогодні з нагоди Дня Народження великого нашого українського мужа, що зробив усе, що міг зробити.
І дивно, що в цей день - саме сьогодні - святкує своє семидесятиріччя дехто "ступка", запроданець зі Львова, що отримав нещодавно звання героя з рук, які відібрали (принаймні офіційно відібрали) героя у Степана Бандери і Романа Шухевича.

Радіємо Франкові, і соромимося сьогоднішньої своєї ницості. Нехай не всі такі, як "ступка", чи інші "табачники", "януковичі", але це наші сучасники, і ми за їхнє існування попри нас теж відповідальні.

І нехай часто у своїх творах геній Франка не оптимально поетичний, але завжди знайдеться те розуміння, яке вело його і нас із ним до Бога, а не далеко в інший бік.
Франко, як і Шевченко, як Леся, як Липа, як тисячі і мільйони наших попередників українців - не продався нікому і нічому. І став Собою - таким, якого ми його любимо, відчуваємо, і відчуватимемо вічно. Слава такій Україні!

Де еліта нації, скажіть?
Де уми Франкової породи?
Пересіли в дорожезний джип
Чи земля їх зовсім вже не родить?

Де великі українці ті –
Мудрі, і достойні, і сміливі?
Їх сучасних цінностей батіг
Забуттям довічним ощасливив.

Україно, де твій ідеал?
Як прямуєш без дороговказу?
Хто іще тобі не закидав
Чужородну і бридку заразу?

Ми живемо ніби навпаки:
Вільні від чужого зазіхання,
В своїм домі – рідні кріпаки,
Тягнем мовчки (т-сс!) без нарікання.

Ми байдужі і ліниві пси,
Людиноподібні, нижча проба.
Панської чекаєм ковбаси.
Жодна незалежність так не робить.

З’їли, з’їли власний ідеал!
Верещать куми й брати: « Моє!»
Між зубами аж позастрягав
І смердить далеко, бо гниє.

Де ж еліта нації, скажіть?
Щоб не осквернитися ганьбою,
Від кріпацтва вільного біжіть
І людей покличте за собою.

Лестощам повага не сестра,
Хитрощам нерідна мудрість чиста.
Пригадайте славне «Не пора!»
І не на словах любіть Вітчизну!
2010

Щиро вдячна усім за відгуки.
І особлива подяка Наталі за актуальний вірш.
" Де еліта нації, скажіть?
Де уми Франкової породи?"
***
ІВАН ФРАНКО
Живі і мертві
(сонет)
Живі, живі ми, браття, хоч з могили родом,
Жива в ней, хоч врагами надвоє розп'ята,
Свята в ней, хоч зганьблена лежить наша мати,
Ми єй сини, як були, так будем народом!
Но мертвий, мертвий зрадник, хоч життям хвалиться,
Бо він життя святеє сам із серця кинув,
Він сам для матері своєй живої згинув,
Він стовп гнилий, - повіє вітер, - він звалиться.
Але і стовп здоровий чи ж наперед не впаде,
Чи ж і кріпкой бурі не звалить подпори,
Не пукне серце, що й не зріло в жизні зради?
Послухайте, що правда вічная говорить:
Під найменшим напором зрадник впрах упаде,
Но той достоїн жалю, кого вихр розорить!
***
Потом, пісне моя,
Злини тихо на ясную зорю
І помолись перед творця престолом,
Щоб ми дождались того дня,
Дня вічной правдивой свободи!
Щоби наш голос не затих,
Аж доки руського народу
Святая справа
Не побідить врагів своїх
І доки спів не вчуєм: Слава! Слава! Слава!