ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вівчар (1994) / Публіцистика

 "Совдеп" по-студентськи




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-02-11 17:46:44
Переглядів сторінки твору 4188
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.858 / 5.5  (4.734 / 5.3)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.056 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Виступи, брифінги, звернення
Автор востаннє на сайті 2012.06.20 15:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2012-02-11 18:47:52 ]
"Совдеп" - страшна річ, живуча.Боюсь, Іро, його ще декілька поколінь з себе будуть вичавлювати. Хоча і з цього можна було б деяку користь зробити, та нема кому...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вівчар (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-11 21:16:33 ]
Просто інколи соромно за людей, особливо молодих, плюс розчарування в "інтелігентних" особах, які так вражали принциповісю. А хвороба ця ще з совєтського союзу, метастази пустила дуже міцні, на всіх рівнях - від держуправління та економіки до психології та побуту... куди ми котимось?
п.с. дякую, що прочитали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вівчар (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-11 21:17:19 ]
Просто інколи соромно за людей, особливо молодих, плюс розчарування в "інтелігентних" особах, які так вражали принциповісю. А хвороба ця ще з совєтського союзу, метастази пустила дуже міцні, на всіх рівнях - від держуправління та економіки до психології та побуту... куди ми котимось?
п.с. дякую, що прочитали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2012-02-11 22:42:51 ]
Нікуди ми не котимось, Іро. Просто велика кількість людей враз втратила звичні орієнтири. Сталась така собі суспільна криза. А це наче тяжка хвороба у дітей, внаслідок якої вони роблять крок назад у своєму розвитку – і це є нормальна ситуація, бо немає сили йти вперед, треба час, аби відновитись . Та оскільки розвиток суспільства в цілому завжди на порядок нижче, аніж розвиток більшості його громадян (а визнаємо чесно, нема підстав бути йому високим, оскільки низький рівень керівництва СРСР змушував його усіма силами стримувати розвиток суспільства у тих напрямках, що могли становити загрозу для правлячої верхівки ), крок назад вийшов багатоскладовий: по-перше, його зробили дезорієнтовані громадяни, по-друге, суспільство в цілому. У цій ситуації здатними до дій виявились ті, хто внаслідок низького морального розвитку й так був на тій сходинці розвитку, на яку більшість відступила, бо вони отримали найбільш придатне для них середовище. Як швидко суспільство одужає, залежить від його внутрішнього ресурсу в умовах природнього відбору, котрий змушує сильних відтирати слабких вбік, що з Україною і відбувається в останній час. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Юдов (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-16 19:49:31 ]
Все, що подано у роздумах, торкається не тільки студентства. І не тільки спадок СРСР є проблемою.
Головна червоточина українців - самодовольство особистості різних рівнів, від холопа до протопопа... Комплекс неуміння дякувати за іще один прожитий день Богу призводить до того, що зле соромимось дякувати товаришу за те, що створив щось краще ніж я.
Замішурились шаблонами "українець", "національне горе", "патріот" проходячи мимо нормальної живої людини, бо змінити треба щось для нації...
Тепер і завдання для "революціонерів": не товктися бестолково з плакатами по вулицях "Я не байдужий!", не дарувати сльозою і копійкою заслужених інвалідів України "Я чуйний!", а навчати доброму слову подяки, особливо молодь і студентів.
Можливо, добро в майбутньому повернеться сторицею в Україну. А якщо не повернеться, то хоча б гідність людська не загубиться.
А щоб добро не було безхребетним, треба структуризовуватись на рівні держави, а не по куткам політичних нужників. Потрібно мати свій олімп моралі.
Такий прапор повинна нести спілка письменників України, та куди їй бути прапрорносцем, коли ще не весь допитий совдеповський квас і можливо очікуються пенсії за заслуги перед народом...
Тож до гурту?
С пов. Василь Юдов