Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв

І затиснуті ми днями серпневими…
Зайвим теплом, боюсь, переповнені...
Віщими в міру, без міри веселими
Тільки на дотик всі вони вогненні…

Кревні, закопчені, дикого галасу…
Ось вони плюси, ось вони мінуси
Діткам і нам — всьому світу дісталося

Хочу пригорнутися до тата
І розповісти йому про те,
Що у школі ми не мали свята,
Бо донат для нас понад усе.

Малювали татусям малюнки.
Майстрували власноруч дарунки:
Оберіг й батончик з курагою,

Які прекрасні були часи, коли російських дурнів звали лише іванами. Заміри на світове панування давні, як первородний гріх. Жінок виправдовують істерики, загарбників - історики. Хороших замірів не буває забагато, буває замало хороших виконавці

Серед сучасних вітчизняних письменників постать Самослава Желіби, безумовно, примітна першочергово гіпертекстуальністю поетичного тексту. Порівняно невеликий його вірш може містити в собі відсилки до інших письменників, міфологічно-релігійні сюжети та філ

Коли простують до синагоги красуні-ефіопки,
Вбрані у широкополі білосніжні сукні,
Із пірамідними намітками на голові...
Точнісінсько, як сама цариця Савська...
Так і здається: якби на Храмовій горі
Цар Соломон тоді їх стрів, спочатку
Підморгнув би

Легше, напевно,вкусити свій лікоть,
Ніж підшукати тобі чоловіка
Гарного, доброго і молодого,
Бо до сьогодні в тобі анічого...
12.07.24

Поле благає: «Засій мене житом, людино!»
та падають міни у танками зриту ріллю.
Стоїть на межі війною розбитий будинок
у спалених сінях зросли колоски ячменю.
Було тут колись звичайне селянське обійстя,
праворуч лелека мостив на тополі гніздо,
тепер

Тимофій (4 місяці)
Ліза (7 місяців)
Марк (3 роки)
Злата (8 років)
Сергійко (10 років)

Тим злодіям, що смерті чорну хмару
Несуть сюди, міцне прокляття сію.

Я земляків своїх любити радий,
І у чужій, і в рідній стороні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Кохана земле, сяй у зорепаді,
Всі чорні, жовті, білі - на коні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,

Ти одержима даймоном кохання,
Віддайсь йому, прийми солодкий гріх,
Коли жага тебе повалить з ніг,
Ошаленій від вечора до рання;

І темні сили хай довкола стріх
Тобі весною крутяться пізнання.
Цей час такий недовгий, мов змагання!

А вже надворі зима.
Чого втікати? Куди?
В степу доріг вже нема,
Сніг перемів всі сліди.
Та він надумавсь отак:
Хоч в ріднім краї помру,
Не хочу грати ніяк
У цю ненависну гру,

Так яро славу здобуває хтось,
що вже й озимини не сіятиме зовсім...
А Ви, чиє ім’я збулось,
знов сипте зерна у тривожну осінь.

Чекайте знову сходів молодих,
тих усмішок, які Вас щиро гріють,
щоб мати щастя вжинків золотих

Лай собачий, безпроглядний
Полум’яна ніч страшить
Залишаєшся нарядним,
Бо тобі ще тута жить…
Свій, до всього, депортамент…
Дударівський… лейтмотив
Бабці й материн орнамент
З ким повсюду ти гостив

Другий десяток на прикупі сиджу.
Тасую карти, готую каву,
Шампанське і коньяк підношу.
Не одмовляюсь од чарчини, як пригостять.
А от сигарний дим не зношу
(В дитинстві батько добряче нагодував махоркою).
А хлопці смалять, хоч сокиру вішай.
Десь з

Обхопивши голову руками,
Тугу переборюю гірку, –
Позираю болісно на плями
Крові на порожньому візку.
Тільце причепурене “кинджалом”
І блискуче від осколків скла, –
Очманіла матінка помалу
Повз жаркі руїни понесла.