ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.02.02 08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.

Всміхається мило, кому — невідомо?

Ярослав Чорногуз
2026.02.02 07:11
Як же терпіть
Писану гидь?
Бо від писак цих чемніша худоба!
Засцяний Ню
Пише х.йню,
З ним ЯйцеПісяць --
Два довбо.оба?!

Ігор Шоха
2026.02.01 21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига

Іван Потьомкін
2026.02.01 21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?

Світлана Пирогова
2026.02.01 16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.

Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.

С М
2026.02.01 13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство

немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль

Вероніка В
2026.02.01 13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка

така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості

Євген Федчук
2026.02.01 12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш

Ірина Вірна
2026.02.01 11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.

І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти

Борис Костиря
2026.02.01 11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.

Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,

Тетяна Левицька
2026.02.01 08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.

Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,

Олена Побийголод
2026.01.31 16:05
Із Леоніда Сергєєва

Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте

Артур Курдіновський
2026.01.31 14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"

Борис Костиря
2026.01.31 12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.

У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.

Володимир Бойко
2026.01.30 23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу. Меншовартість занадто вартує. Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають. Хто править бал, тому правила зайві. У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.

Іван Потьомкін
2026.01.30 21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Редакція Майстерень (1963) / Рецензії

 Віктор Кучерук. Невеликі роздуми над одним із віршів

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-02-14 10:54:42
Переглядів сторінки твору 1006
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.673 / 5.5  (4.489 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 3.774 / 5.5  (3.497 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2026.02.01 19:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2025-02-14 19:54:28 ]
Взагалі, виглядає цікавою справою час від часу говорити про наших авторів окремими публікаціями.
Ось почали з пана Віктора, сподіваюся, пройшло без особливих травм. Варто, певно продовжити - щоб і без дифірамбів, і по суті...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2025-02-14 20:28:49 ]


я хотів би насамперед відмежуватися від дискусій, які стосувалися Віктора Кучерука, як поета, лиш опосередковано
також, власне, хотів би спростувати маніпулятивне непорозуміння, в якому ніхто не став розбиратися особливо ~
те, начебто, я наміром "знецінив поета Віктора Кучерука"
ну бо це не так
______________________________

до речі, не знаю, кому і як (і чого), але мені дедалі більше подобається оцей фокус на характерних, питомих речах
котрі начеб весь час тут і не кричущі, не вимагаючі, а втім, якщо їх бракуватиме, це мабуть, всякий відчує одразу
можна говорити не тільки про поезії, митців, чи й начебто не митців, але ж, творців
те саме можна говорити про різні речі, про дерева, споруди, оздоби, інтер’єри
не як на екскурсії, коли часу нема геть, бо всіх більше цікавить ресторан, але є ось чотири-п’ять хвилин щоби нашвидкуруч пояснити
оце – Шевченко, оце – Свобода, ото – Жорж, а там Оперний, ага, та...

от що є характерним, скажімо, у Львові, це те, що можна роками ходити повз якийсь один і той самий старий будинок, сприймаючи його як щось належне
а потім випадково спинитися собі в ближчому ракурсі й раптово побачити якісь дуже навіть художні моменти, зрозумівши, що, по-перше,
вони тут завжди були, їх не помічалося (але вони чудовні!)
а по-друге, це раптове прозріння або іншобачення часом запросто перевертає світогляд узагалі





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2025-02-14 21:09:16 ]
Важлива, як на мене, заувага. Що стисло, вочевидь, розуміється і як не чітко зауважені раніше добрі конструктиви в кожному з нас, відгранені в наших спробах доброчинності - вийшло, чи не зовсім, це як потрафить, але ж тільки подібні речі не вмаляє вічність?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2025-02-14 21:14:59 ]
мені здалося, що оця безпосередня, наче б, очевидна і простодушна заувага, щодо "людини на свому місці", як раз і може бути ось таким несподіваним ракурсом... і чому би не Віктор Кучерук, як приклад, тим більше, що я згадав його чисто інтуітивно, схопившись за перше-ліпше, що зринуло собі, але все ж імовірно не так випадково, як здається?




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2025-02-15 12:15:21 ]
Особливо не просто з нами на квантовому рівні і глибше. )
Заглядаючи туди бачиш такі відмінності, що тутешні очі лізуть на лоба - як таке можна було сюди, в земне буття втиснути, і задля чого? Тут ж бо точно не рай. ))
Але сенси завжди знаходяться, і вони вагомі. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2025-02-15 13:02:35 ]



«Як художник, він мав набагато більше значення, ніж ми думали», — сказав Дега після смерті Мане. Навряд в когось іншого були серйозніші причини для такого твердження. Дега і Мане з року в рік спостерігали один одного, придивлялися, іноді сперечалися, але жодного разу не зізнавалися у взаємному захопленні. Однак, висловлюючись згаданим чином, Дега все ж використав граматичну множину. В Мане і справді був такий недолік: він здавався занадто звичайним, як будь-хто, хто завгодно. За словами Бодлера, це була «людина дуже чесна, дуже проста, яка робить усе можливе, щоб залишатися розсудливою, хоч, на жаль, є від народження зараженою романтизмом». Атож, щодо Мане, багато хто переконував себе в тому, що розуміє його. Мане любив успіх, любив свята, картини старих майстрів, жінок. Все це він робив по-дитячому безпосередньо. Від його міцної постаті променіла життєва сила, він міг бути похмурим, міг ображатися або жартувати — все це були абсолютно нормальні, зрозумілі людські реакції. Але якщо мати звичку роздивлятися його картини, то все постає розчаровуюче незрозумілим. Золя, який захищав і вихваляв його з небаченим натхненням, одного разу зізнався, що полотна Мане нерідко збивають його з пантелику. І з плином часу, Мане ставав дедалі загадковішим, подібно до Веласкеса.

(Роберто Калассо)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2025-02-15 13:22:54 ]
Що ж, проводячи деякі паралелі, вочевидь, можна зауважити мякість сонячної імпресії і в творчості Віктора Кучерука, без переходу до тлумачень. Це, як на мене, близько до художнього ремесла чистих імпресіоністів. Інша справа постімпресіонізм, де вже даються деякі тлумачення природи всього, і загалом без падіння в мирські стереотипи.
Бути безпосередньо в природі речей - найкращий спосіб порятунку від нездорових суспільних стереотипів.
Та це , певною мірою, подвиг, не надто увиразнювати своє тутешнє "я" на тлі більш вагомої Природи. Але ж наше "я", як цілісність, теж існує в різних вимірах. Точніше, маємо три таких "я". І бачиться, що їхнє поєднання становить максимальну творчу ціль без залежності від царини нашої діяльності.Це більш виразно досягається в музиці, малярстві, а ось в поезії і прозі ми завжди шукатимемо порозуміння із суспільством, бо ж інструмент мови - загальний. Тож маємо тонко балансувати між умом і разумом, і в області досяжної індивідуально гармонії. Це , певно, і ставить нас в літературі на те чи те місце....


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2025-02-15 13:37:09 ]



із літературою в Україні дедалі скрутніше, рік за роком.... прикладом, я особисто і не збирався якось лізти в ту літературу, от чесно. але є ж ті, хто на повному серйозі позиціонують себе, авторецензії пишуть або ШІ їм пише рецензії, публікуються типу всяко, безкоштовно, безоплатно, змагаються вписати себе в сучукрліт, за будь-що. часом не зрозуміло, навіщо. ну, амбіції, ок. але якщо ти вже ухопив якусь формулу творчості і наплодив, у відповідності із нею, енергій, причому це зайняло всякий час, хай буде, декаду, але от наприклад, потім раптом осягнення, що це все недолуге насправді. або навіть без осягнення, все одно недолуге, але ж, що вже тепер, стільки зусиль витрачено на промоцію



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2025-02-15 13:46:55 ]
Ось від цього, на мою думку і рятує перебування в природі речей. Спершу без потреби особливо виділитися. Але якщо на території природи речей все ж це дається, тоді автор справді сягнув вершин.

Я не певен, що в українській літературі раніше було дуже добре, все ж під диким, вічним ординським тиском, розвивалося не зовсім те, що в природі речей.
Зараз є така можливість, але хто розповість нинішнім неофітам про потребу гармонійного перебування в правильному середовищі, а не відразу суспільних аля-зірковостях, бомонді....

Тому і цікаві найпростіші етапи початківців, ще не зіпсовані читанням інших, відомих, розпіарених пустоцвітів.