Вітаю, Хельґі; ось і я. Висловлюся з приводу цієї публікації, з одного боку, як психолог за освітою, з іншого - як людина, що мала досвід безпосередньої взаємодії із жовтим домом, а з третьої - як... вчений, філософ, певно.
Мені здається, що Ваша стаття має багато хороших думок, але сама по собі внутрішньо ділиться щонайменше на три незалежні сигменти. Ви нібито і лікар-психіатр із суворим поглядом на патологію. Але також Ви і антипсихіатр у стилі Фуко. Останній, наприклад, стверджував, що шизофренії як хвороби не існує, а це тільки здорова реакція людини на суперечності суспільства й економіки. У Вас же - хвороба, в деякому сенсі, - це емансипація від суспільного очікування. І зрештою, по-третє, Ви постаєте як публічний інтелектуал-соціолог, або культуролог, коли розмірковуєте про деякий наратив у всьому західному світі: успішна психічно здорова людина, що саморозвивається. Усі ці думки самі по собі мають місце, і з деякими із них я погоджуюся, що вони перегукуються з моєю новою статтею про постдемократію. Але у мене викликає внутрішній супротив ось той момент, що патологія - це деяка ідеологічна умовність. Ви, звісно, як психіатр, цілковито розумієте, що хвороба мозку - це все ж таки хвороба мозку і результат його фізичного (нейронного) пошкодження. З одного боку сумно, що в людини "немає душі", а її хвороби можна пояснити, наприклад, тим, що її свого часу вдарили ломом по голові й деформували кору лівої півкулі. Але з іншого, - це дає нам надію і стабільність. У певному сенсі, "механічні" вади механіко-медично можна і виправити. А як виправити хворобу нематеріальної душі? Просто віддамо людину на довічне самокатування чи маніхейську маячню з прибульцями-буддистами? Я бачив таких хворих на власні очі, і знаю, що лікарям вони багато чого не догововорюють: через страх, через нерозуміння самих себе, що щось є патологією, з бажання поскоріше вийти зі стаціонару, бо наявне лікування не допомагає. Отже якщо в людини є хвороба - то це все ж таки хвороба, "патос" - страждання. Воно може по-різному виявлятися: тільки на себе чи ще й на інших, або тільки на інших.
Але варто врахувати ще й специфіку нового покоління, друже. Надивившись легкодоступного аматорського Ютубу, багато хто завважав, що у нього є якась хвороба. Часто це - СДУГ, депресія, ОКР і т.д. Воно - палиця двох кінців: добре, якщо цього насправді немає, адже я Вам скажу, що і ворогу би не побажав пройти через такі страждання; пишатися тут нічим: це - пекло посеред життя. Але також можливо (і це частіше, по-моєму), що людина симулює хворобу та надумує її, причому так, що вирахувати можна доволі швидко, якщо постійно бути десь поруч. Х третього боку, як уже я казав вище, Ви асоціюєте реально-надуману патологію з емансипацією та бунтом проти "реклами", проти тренду, моди. Якби я Вас не знав і не розумів Вашої логіки, то, знову ж, міг би нашвидку подумати, що для Вас патологія-химера та -бунт проти штучного нормативу є чисось синонімічним. Але я вважаю це саме опискою, спричиненою малим об'ємом тексту. Все ж, тут не 12 академічних сторінок, а ніби публікація для газети, де треба максимум висловити за мінімум об'єму. А не дарма наші попередники-філософи писали книжки по 400 сторінок, а потім ще додавали до них "Пролегомени2 та "Післямови" - адже такого місця не вистачало, щоби чітко висвітлити та вирішити проблему. Тож я схильний думати, що Ви спробували забагато нового пояснити людям недотичним до своєї галузі.
Але все ж, якщо подумати. Так, я згоден, що принаймні деяка частка психічно нездорових людей сприймає "здорових" за ідеальних, інколи заздрить їм, сприймає їх як чужих для близьких взаємин. Але також я можу і сказати те, що швидко доходиш до висновку, що ти не виродок, а ті "ідеальні люди" - вони зрозуміліші, надійніші, передбачуваніші. Якщо чесно, інколи проклинаєш себе за те, що ти не можеш просто зійтися зі здоровою жінкою, народити з нею дітей і про все забути. Ні, твоє прокляття - воно поки, на рівні сучасної медицини, з тобою, і ти можеш легко передати його своїм невинним дітям. Але все ж це як "язва", виразка, присуд, а не відчуття власної недолюдності - кажу це з точки зору "досвідченого" хворого. Здорові люди - вони просто не такі, вони дійсно "здоровіші" та життєздатніші, але це не означає, що я не маю права на щастя чи на роботу, на відповідне місце у суспільстві. Це тільки на початку. Якщо ж переживеш цей період - ніби й воскреснеш, хоча і розумітимеш, що ти інший: без ненависті, можливо, з деякою заздрістю, можливо, - із благословінням та легким сумом. Ви знаєте, що я ще той атеїст, але я чудово розумію християнську мораль і святих подвижників. Бо мені здається, що вони якраз вийшли з мого табору. Як бачите, користь від таких людей може бути навіть у загально-суспільній практиці.
Але я все ж протестую проти того, щоби існувала нечітка межа між здоров'ям, награністю та патологією. Ці стреси, про які Ви кажете, переживаються за кілька років: людина перероджується і знаходить власне місце у світі, без спіритуалізму обраности чи ненависти до інших - мені так здається. З іншого боку, це поки й не лікується, і це, все ж, не юнацький максималізм. Прокляття - це прокляття, хоча з ним і можна жити. Я не сприймаю душевно хворих як ідолів, і не думаю, що від них статистично багато мистецької чи будь-якої іншої користи. Проте, цілком зрозуміло, що були в історії абсолютні ґенії, в яких явно не все було добре з кукухою Це, скоріше, винятки, ніж правило, бо хвороба - вона майже завжди призводить до смерті, фізичної чи інтелектуальної. І тому, я вважаю, таким людям як ОКРці, шизофреники, БАРці потрібна допомаога, інколи, навіть примусова, бо самі вони часом не зрозуміють своєї небезпечности й неадекватности щодо себе й інших.
І все ж, це не та емансипація від суспільних очікувань, якою би хотілося пишатися. Так, проблема є відповідна. Але просто бути йокнутим - це не вихід, а патологія. Брати на себе відповідальність, формувати власний характер і власні риси - це ознака зрілої людини, щрілої психіки. Таких мало. Але це й не означає, що всі інші "хворі" чи "здорові". Це просто... об'єктивна норма, об'єктивний ідеал людяности, який не вимагає ані конформізму, ані фізичних порушень структур мозку