Олеже, дякую Вам щоразу
& всякчас
за Ваші просвітництво й подвижництво

усе ж таки, якби (я) певний, що Вас більше цікавить
момент допомоги або підтримки ближнього –
от чисто по-людськи
навіть і звісне співчуття (емпатійність)
хіба воно, це відчуття, не щось таке, як поезія?
адже навіть натяк на поезію – вже є поезією
та й чому ні

у всіх є свої власні моменти, однак

кризу Артюра Рембо, або, скажімо, Фрідріха Ніцше
не так просто поставити на один рівень із
кризою трудяги-сусіда, котрий втратив контроль
(або думає, що воно оце, знічев’я)
щодо власних знайомих, часом коханих
та їхнім відношенням щодо свого всякого
або старінням особистим & занепадом, і таке буває

тобто, я розвиваю і свою власну безперечно тему
про спрощення, компресію, переоцінку
у напрямку намагання повернення до якихось
простіших джерел, чи то основ

хіба на наступному якби рівні
це не просто біг лабіринтом, де все
що можна знайти ~ все ті самі повороти в нікуди

певна криза може відбуватися через надто довгий період
у переході від попереднього рівня до якби іншого, вищого, чи
наступного

для особистостей, котрі звикли весь час до підйому винятково
певний момент потенціювання, акумулювання
так само може сприйматися як криза, тупик, затик, кінець дороги
і хотілося би спростити, там-сям

Вам здебільшого вдається подати якомога простіш оттаке
(та й усе звичай простіше, аніж надумується, тут я згоден всяко)
хоч навіть у термінах тих жеж стресу, стресового розладу
депресивної поведінки, депресії, кризу екзистенційного чи вікового
чи творчого етц.
є чимало складних моментів

звісно ж, що загалом рекомендовано співпрацювати із фахівцем
тільки не всякий спромагається дійти до фахівців
або це є момент віри (практично все є моментом віри)

дійти до моменту віри, або готовності прийняти щось на віру
теж не для всякого буває от запросто

я особисто не поспішаю психотерапевтуватися
знаючи деякі кейси, коли спроба пройти психотерапію
завершувалася тихим відчаєм, оскільки терапевт у своїх власних
фазах, термінах, кризах, проблемах & упередженнях, абощо

та бо ніколи немає абсолютної певності
можна пробувати, намагатися, хотіти вірити

бо екзистенційна криза внаслідок психотерапії так само можлива
& депресія

необов’язково через нефаховість психотерапевта
але якби ось такий момент й така специфіка кризи, на певному-от рівні розвитку

або деградації (хтозна що саме коли й де)