"Лікарю, я дуже боюся, що сходжу з розуму!" — Схожі фрази доводиться чути доволі часто. Пропоную поміркувати на цю тему разом.

Тож уявіть собі: у вашій голові оселився найстрашніший з усіх можливих страхів. Страх, що ви втратите себе. Що ваша свідомість, особистість, розум розсипляться, як картковий будиночок. Ви посилено намагаєтеся аналізувати свої думки і почуття, скануючи їх на предмет "ненормальності". Цей страх має назву — лісофобія — і він здатний добряче зіпсувати ваш комфорт, але не більше того. Саме тут криється цікавий парадокс. Люди, які переживають лісофобію, насправді стоять міцно на землі. Вони не божевільні. Це найпереконливіший доказ психічного здоров'я.

Справжнє божевілля, яке ми бачимо у кіно чи читаємо у книгах про психотичні розлади, виглядає зовсім інакше. Людина, яка переживає психоз, не сумнівається у своїй реальності. Вона живе у світі, де галюцинації є голосами, що дійсно існують, а марення — незаперечною правдою. Вона не ставить під сумнів свої думки чи дії, тому що для неї вони є абсолютно логічними і звичними. У цьому і полягає трагедія: відсутність самокритики. А тепер подивіться на себе. Ви боїтеся. Ви усвідомлюєте, що ваш страх ірраціональний. Ви ставите під сумнів власні думки і почуття. Ви питаєте: «Чи не сходжу я з розуму?» Ця здатність до самоаналізу, «аудит свідомості», не становить жодної загрози. Внутрішній критик, який часом виснажує, насправді захищає вас. Він доводить, що ваш розум все ще працює і ви тримаєтеся за реальність.

Лісофобія — не самостійна хвороба. Це, швидше, крик про допомогу. Вона сигналізує про те, що щось у вашому житті не так, але це "щось" не є божевіллям. Можливо, ви переживаєте панічні атаки. Ці вкрай неприємні моменти, коли серце вискакує з грудей, а дихання перехоплює, настільки лякають, що свідомість, не знаходячи логічного пояснення, підказує найгірший варіант: «Це кінець, я божеволію». Або ж, можливо, ви боретеся з тривогою. Ваш розум ніби постійно шукає приховану загрозу і страх втратити контроль стає найулюбленішою «іграшкою» для тривоги. Інколи лісофобія є частиною обсесивно-компульсивного розладу (ОКР), де нав'язливі, абсурдні думки змушують вас думати, що ви можете зробити щось жахливе, а отже, "сходите з розуму". У кожному з наведених випадків страх не є діагнозом, а лише симптомом. Він свідчить про те, що вам потрібно розібратися з основною проблемою: тривогою, панікою чи нав'язливими думками, які не є божевіллям у класичному значенні і спостерігаються чи не в кожного в різні періоди життя чи у певних ситуаціях та обставинах.

То що робити?
Ви повинні навчитися сприймати цей страх не як щось жахливе, а як можливість почути себе і зрозуміти, що насправді відбувається всередині. Перший крок — не бійтеся! Ваш страх — це захисник, а не ворог. Другий крок — зверніться до фахівця, який допоможе вам зрозуміти, чому саме ваша психіка так сильно «б'є на сполох»! Психотерапія допоможе вам навчитися керувати своїми думками і показати, що навіть найжахливіші думки — це всього лише думки, а не провісники психозу. Лісофобія — не божевілля, а доказ того, що ви здатні мислити, тримаєтеся за реальність, а ваш страх — найкраще тому підтвердження.

А що думаєте ви з цього приводу?