звісно, (ми) заглиблюємося у Ваш лабіринт
парадоксально, атож непросто, примушує до рефлексії, і до інтроспекції
а там і до чергової, мабуть, переоцінки всякого (кому як)

коли нас почали навчати психології (почали із загальної)
то в мене одразу виник, як Ви точно зазначаєте, певний дискомфорт
оскільки та загальна психологія, що нас її навчали, надто безапеляційно
розправлялася із будь-якими тонкощами (загальна жеж)
а мені чомусь настійно приходила ідея про те, що психологія
мала би бути індивідуальною, окремою щодо будь-кого
оце як, знаєте, якщо говорити про суржик ~
у всякого, хто ним послуговується, свідомо чи ні
є свій індивідуальний, власний суржик, і тут нема правил
але потім, авжеж, навчання перейшло до соціальної психології
і стало трохи цікавіше, ну і т. д.
щось таке саме, як заглиблення в лабіринт

(ми) живемо в добу, коли не лише нав’язуються певні норми фейсконтролю
водночас просувається теза про неоднозначність
водночас ця ж теза набуває критичного забарвлення
або й політично-маніпуляційного
а тому відлунює недовірою

воно-то начебто все вірогідно, але щось у цім недосказано якби
недовідомо

із одного боку ось імперативне ~ із іншого боку нема правди якби взагалі
або, як ото (ми) жартували свого часу, мовляв, що вже цей весь цинізм
будьмо послідовними і переходьмо вже нарешті до остаточного нігілізму

тобто, пошуки якоїсь золотої, чи ні, середини у всім цім
не сильно приваблюють
загалом (sic), вимагають надзусиль
і атож, війна
усе тяжіє до чорно-білого
так легше, вписатися у якусь однозначну роль
& віддатися всяко обраній ролі
чимось це також нагадує дитячі ігри із розділенням на два протилежні табори

а ще дуже жваво згадуються численні моменти, коли навіть дуже дорослі особистості
прокламують, що начебто, досі залишаються дітьми, і пишаються цим навіть
особливо поети))