вітаю і дякую, що продовжуєте

моральні питання в сучасному світі, де
щодня масово порушуються права людини
і з цими порушеннями майже нема ради
ці питання, авжеж, непокоять

і щодо хибного виховання,
коли нав’язане почуття провини стає
інструментом, даючи дозвіл на кару
але той, хто використовує цей інструмент
вважає, що чинить, як слід, і "на ліпше"
(специфічно релігійне виховання сюди ж)

і щодо соціальних практик,
коли презумпція невинуватості радше ігнорується
або не сильно важить, а головне –
не попасти під роздачу, оскільки ті,
кому не пощастило, хоч би і не було якихось
аж злочинів із їх боку, несуть показову кару
мовби, задля прикладу для тих, що може і
насправді провинні, але зуміли не попастися
плюс несправедливе судочинство, виконавче свавілля,
тощо

і щодо масових злочинів, насамперед, воєнних-
військових так само, коли проблеми провини
наче делегуються тим, хто віддає злочинні накази
реальні же виконавці мовби не відчувають провини
за те, що коїться, ними ж, у тім числі
& ті, хто віддають такі накази, надто дистанційовані
від бруду безпосереднього злочину, щоби почуватися
конкретно відповідальними

безперечно, в теорії, в індивідуальному підході
на засадах гармонійного і логічного, є певні рішення
але що робити при наявності сумління
в умовах, коли належні механізми не працюють
або хиблять, або вивертаються на їхню протилежність

або ось, наприклад, як можна вижити в токсичному
робочому колективі, якщо постала певна необхідність,
де може процвітати цькування, чи булінг
чи навіть чиняться дрібні злочини, наміром
щоби створити те-ж-таки відчуття провини, якщо об’єкт
цькування чи організованого оббріхування, абощо
не може дати реальну відсіч
а сам колектив пов’язаний спільними інтересами
мовчазною згодою, і круговою порукою
й ніхто не відповідальний особливо, і начебто не провинний
а всякий киває на іншого, якщо б щось? бо ж усім потрібна робота

тобто, як ось виживати в соціальних, колективних системах
із яких особливо нема куди подітися
де провина є практичним інструментом шантажування
а покарання можливе в будь-який момент, тому що провину можна
придумати або підкинути, і індивідуальний чинник
мусить жити із цим, і навіть насправді відчувати провину

оце як колись у піонертаборах було нормою когось булити
і дітиська загалом корилися навіть із пасивною роллю спостерігача
бо ж не скажеш батькам, котрі обплутані власними проблемами
і зобов’язаннями, заберіть мене звідси, бо тут коїться
несправедливість, а мені неприємно дивитися на це,
або ще можна висловити свою власну незгоду і перетворитися
на черговий об’єкт цькування, хіба ні

Чергова цікавезна публікація із заявленої серії подібних розвідок. З одного боку дуже прикро, що наші автори активніше не беруть участь в обговоренні, адже і комплекси, і провини є ледь не у всіх. Та з іншого боку, і відсутні явно неадекватні коментарі. )
Тож і не зрозуміло - мовчання більшості - це добро чи темрява?

Щодо прочитаного мною, то попри вдячність авторові, виникли і деякі думки про фізичну природу описаних явищ.
В мене не має сумнівів, що хвилі провини, як і всього іншого, породжує "море" свідомості. Саме свідомості, не підсвідомості. Суто стан свідомості - міра її внутрішньої освітленості, збігання чи не збігання цього нашого внутрішнього світла зі світлом більш високих джерел, і формує стани нашого єства - добре нам, чи зле. Я ж кажу про те чи те усвідомлення. Бо ж існують і ситуація повного падіння і відмови від усвідомлення, втрати усвідомлення. Там вже про провини не йдеться.
То чи можна виправити стан особистої свідомості базово, не на рівні реконструкції існуючих надбудов нашого досвіду?
Переконаний, що так - можливо. Але суто в процесі подальшого зростання особистого єства. Коли більшим поглинається менше. І темні цятки не просто розчиняться тоді в більшому світлому. При кожному подібному зростанні йдеться не лише про формування нового нинішнього і якіснішого майбутнього. Найцікавіше, що відбувається і реальна зміна особистого минулого. Це досить стара ведична (не плутати із регресом Бгарату) "техніка".
Тож я про те, що Природа Речей дає можливості для поновлення особистих гармоній завжди, але вчасно цим зайнятися розумніше, аніж пізніше... Бо чорнота важка і в будь-якому випадку опускає статичне єство донизу, а світло навпаки - піднімає. Ось тільки світло - це не покладання на когось чи щось, не відповідність мирським стереотипам. Це суто торкання своїми чуттями живого, розвиток чуттів, знаходження свого місця, і Призвання....