Продовжуючи нашу практику відгуків.

Вірш цікавий насамперед тим, що самоіронія в ньому є не просто засобом гумору, а способом захиститися від страху часу. Ліричний герой ніби випереджає можливі глузування інших і першим починає кепкувати із себе.
Символічний вік "майже тридцять три" працює одразу в кількох площинах. Це і "божий вік", і межа, коли молодість уже перестає бути безумовною перевагою, а людина вперше уважніше придивляється до себе й до ровесників.
Самоіронія героя проявляється в багатьох деталях. Він уважно розглядає не лише власну зовнішність, а й ознаки віку в інших. Особливо промовистими видаються рядки про лікті та шию. Це незвичне спостереження, яке відразу вирізняє текст серед звичних розмов про зморшки чи сивину. Шкіра стає чеснішим свідком часу, ніж зачіска, макіяж чи одяг.
Показово, що герой не зупиняється лише на зовнішності. Він придивляється до голосу, мови, поведінки, намагаючись прочитати вік людини за цілою сукупністю ознак. У цьому вже відчувається не осуд, а радше уважне спостереження за тим, як час поступово змінює кожного.
Не менш промовистою є самоіронія щодо себе самого. Герой згадує про відсутність лисини, кепкує з власного імені й прізвища, ніби демонструючи недовіру навіть до родинної (читай "сирітської") легенди. Ця внутрішня усмішка не дозволяє текстові перетворитися на нарікання.
Рядок "В моєму віці правив хан Батий" побудований на вдалій гіперболі. Особистий вік раптом співвідноситься з масштабом світової історії, і саме ця невідповідність створює комічний ефект.
Фінал закономірно підсумовує весь попередній рух думки. Після розмов про час, старіння й самооцінку герой несподівано пропонує зовсім інший спосіб перевірити молодість. Жарт виявляється сильнішим за теоретичні міркування, а життєва енергія бере гору над календарем.
Саме тому вірш читається не як роздум про старість, а як іронічне утвердження бажання жити, любити й не втрачати здатності сміятися із самого себе.

З повагом, Ю.С.