ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.03.07 13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.

Борис Костиря
2026.03.07 10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.

Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,

Ярослав Чорногуз
2026.03.07 00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.

І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн

Богдан Манюк
2026.03.06 21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі


Фірма

З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.

Юрко Бужанин
2026.03.06 18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,

Артур Сіренко
2026.03.06 17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,

С М
2026.03.06 16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде

Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати

Юрій Лазірко
2026.03.06 16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову

Артур Курдіновський
2026.03.06 15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.

Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,

Олена Побийголод
2026.03.06 11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)

А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими

Борис Костиря
2026.03.06 11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.

Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,

Юрій Гундарів
2026.03.06 09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма

Богдан Манюк
2026.03.06 07:58
продовження)

Ярослав Саландяк

Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,

Віктор Кучерук
2026.03.06 06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро

Артур Курдіновський
2026.03.06 00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.

Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",

Володимир Бойко
2026.03.06 00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів. Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність. Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади. Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги. Злочинам сприяють б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Будимир Оріянко (1976) / Поеми

 В музее восковых фигур

Топите воск,
Бросайте маски,
И прекращайте ума сказки.

В музее восковых фигур,
твоя рука моей коснулась,
и от того во мне проснулась,
смятенья боль и откровенья,
ведь воск нагрело тела тренье.

Он теплым стал, жизнь оголил,
ладошки тела приоткрыл.
Под воском тело трепетало,
оно мозг к жизни пробуждало,
под звуки дивного органа,
два тела закружились в танце странном.

Но ум сдаваться не хотел,
жить в воске вечность захотел.
Он лишь ехидно ухмылялся,
совсем не чувствуя опасность.

Воск твердым был, берег меня,
от жизни бурной, от тебя.
В сей скорлупе дивился я,
людским страстям и наважденьям,
смеялся с них порою без зазрения,
и даже подвергая оскорблениям.

Но ты не слушала его,
дарила мне свое тепло,
В руки твоей прикосновений,
таилась Сила Изменений.

И как-то я совсем не усмотрел,
когда и как попал к тебе я в плен,
ведь воск – всегда моя броня,
вдруг взял и предал так меня,
под рук твоих тепла не устоял,
и обнаженным пред тобой как есть я стал.

А ты касаться продолжала,
меня как молния пронзала,
Я как ребенок жадно упивался,
твоим касаниям как муке отдавался.

Все тело ныло:
- Я хочу ее, познать, раскрыть ее тепло.
Душа в блаженстве пела:
- Ах как грустно было без нее,
ведь радуга искриться из нее.
А мозг смеялся:
- Дурачье, отстаньте оба от нее,
спокойней нам жилось ведь без нее.


Но ты не видела все эти монологи,
не слышала все ахи-вздохи,
что беззащитным становлюсь не понимала,
о чем то о своем ведь ты мечтала.
Лишь крепче и сильнее обнимала,
так Слабость Силу побеждала.

В музее восковых фигур,
проснулся я, мне было странно,
как долго спал я неустанно.
Здесь на меня глядели непрестанно,
живые и глубокие глаза,
Вселенная меня давно ждала.

Душа глаза ее боготворила,
тело считало просто милой,
а ум, с ума сходил пытаясь,
увидеть в них привычный воска блеск,
с застывшим отпечатком кто в них есть.

- Ты кто такая? Я не понимаю,
скажи прошу и умоляю.
- Все очень просто, - отвечала «Ева»,
- судья твоя я, вот в чем дело,
ты в скорлупе из воска жил,
реальный мир совсем забыл,
его не зная и не понимая,
на просветление в Тибете уповая.
Ты над Любовью насмехался,
ты ею превратно занимался.

В глаза мне прямо посмотри,
ты за руки меня возьми,
теперь еще раз повтори,
что думаешь ты о Любви.

Что мол пустое наважденье,
все это просто заблужденье,
Что вызывает только срам,
в кого там на Небесах,
Ну, говори сейчас в глаза,
Вселенная внимает ведь твоим словам!

Молчишь, и смотришь сквозь меня,
Судью зомбировать нельзя,
не можешь слова выдавить вот тут,
ах так и знала, так и зала… Лжец и Плут!

Процесс начну я беспристрастный,
пусть будет лишь Закон негласный,
И по Закону предо мной,
веди себя как пред Судьей.
Не смей юлить и извиваться,
ты должен в правде признаваться.

Где был ты и бродил все это время,
и почему терпела оскорбленья?
Ведь не было тебя со мной,
когда проснулась я другой,
Когда мужчин я познавала,
им ласку и любовь я отдавала,
лишь о взаимности и честности мечтала,
да, правда еще в том, что в клетке жить я не желала.

Скажи, почему меня ты не искал?
Заботой, нежностью не защищал?
Ответ сама в глазах я прочитала,
под воском безразличным тело стало,
на маски восковые ты смотря,
решил что знаешь все, а зря!
В музее восковых фигур,
учить других ты жизни так любил,
но сам ведь ты совсем не жил.

В застывших масках хорошо ты разбирался,
но разбудить ведь их не догадался.
Иль догадался но не захотел,
что, воск тебе роднее жгучих тел?

Тогда уж это преступленье,
и в наказанье искупленье,
тебе придумала Судья,
решиться так твоя судьба.

Возьму я сон твой и покой,
пусть он побудет здесь со мной,
ты слишком долго их хранил,
и не жалел ни времени, ни сил.

Я Рай тебе мой друг не обещаю,
и в Ад естественно не отправляю,
Что это будет? Смутно представляю,
микс Рая-Ада! Может быть, не знаю.

Одно тебе как бонус обещаю,
что искренней я быть предполагаю.
Я искренне могу любить,
я искренне могу убить.

Заглядывая в девичьи глаза,
ты прочитать не в силах кто же я.
Да, понимаю, Ума Гений,
мне роль придумает мгновенно,
но суть ему не раскусить,
и с этой мыслью уж придется жить.
Без воска жить, как без брони,
жить понимая, что завтра стать могу другая.

Мой ум пытался что-то возразить,
тандему души-тела воздух перекрыть,
душа ж его как малое дитя,
к груди прижала, на руки взяла,
И песню колыбельную пропела о том,
что в этот миг живет лишь тело,
что мигом надо дорожить,
и всей душой его прожить,
на завтра же все будет хорошо,
если он будет слушаться ее.
Ум верил ей, любил ее тепло,
спокойно стало и ему возле нее.

В музее восковых фигур,
лишь рук теплом творим добро …

Меж тем Всевышний в Небесах,
Считал лишь то, а сколько ж раз,
Мы к воску прикасались, не боялись,
И глупых масок не гнушались,
Лишь откровенно и тепло мы улыбались,
Вдыхая жизнь в сознание Его,
Воск превращая в плоть и кровь Его.

Вот так мой Друг Алхимиком ты стала,
хоть о другом всегда мечтала,
и лишь за это волшебство,
страдало женское родство.
За теплых рук прикосновенья,
тащили на костер без сожаленья.

Ведь не были готовы мы принять,
ваш светлый дар и эту благодать.
И лишь когда почти не потеряли,
пред вами на колени снова стали.

Топите воск,
Бросайте маски,
И прекращайте ума сказки.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-03-20 14:46:15
Переглядів сторінки твору 930
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.548 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.548 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.724
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.05.05 10:37
Автор у цю хвилину відсутній