Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич (Автор - Тетяна Череп-Пероганич)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич (Автор - Тетяна Череп-Пероганич)
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич
(Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі).
Поезія є різна. Я ж – за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються у пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…
Поезії Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимирові Миколайовичу Сердунич, викликали в мене масу відчуттів.
Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто сильною. То тепер знаю, що вона сильніша у сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…
Її любов – у вже дорослих дітях, у щебетливих онуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.
Уважно вчитувалась у кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…
Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті в лікарні: «Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!»… І це – правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами… А для мене вони – як найвірніший доказ того, що справжнє кохання – воно є!
І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів...
(Тетяна Череп-Пероганич, 29 березня 2014 р.).
* * *
«Віднині всі квіти Землі – для коханої».
24 травня 1981 р., день весілля
На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина,
Вже тепер навік - Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу - барвистий розквіт.
* * *
Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?
* * *
Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!
Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.
Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
– Жди. Не покину…
Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.
_______
* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.
(Любов СЕРДУНИЧ).
(Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі).
Поезія є різна. Я ж – за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються у пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…
Поезії Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимирові Миколайовичу Сердунич, викликали в мене масу відчуттів.
Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто сильною. То тепер знаю, що вона сильніша у сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…
Її любов – у вже дорослих дітях, у щебетливих онуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.
Уважно вчитувалась у кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…
Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті в лікарні: «Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!»… І це – правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами… А для мене вони – як найвірніший доказ того, що справжнє кохання – воно є!
І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів...
(Тетяна Череп-Пероганич, 29 березня 2014 р.).
* * *
«Віднині всі квіти Землі – для коханої».
24 травня 1981 р., день весілля
На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина,
Вже тепер навік - Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу - барвистий розквіт.
* * *
Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?
* * *
Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!
Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.
Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
– Жди. Не покину…
Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.
_______
* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.
(Любов СЕРДУНИЧ).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
