Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич (Автор - Тетяна Череп-Пероганич)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич (Автор - Тетяна Череп-Пероганич)
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич
(Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі).
Поезія є різна. Я ж – за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються у пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…
Поезії Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимирові Миколайовичу Сердунич, викликали в мене масу відчуттів.
Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто сильною. То тепер знаю, що вона сильніша у сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…
Її любов – у вже дорослих дітях, у щебетливих онуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.
Уважно вчитувалась у кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…
Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті в лікарні: «Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!»… І це – правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами… А для мене вони – як найвірніший доказ того, що справжнє кохання – воно є!
І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів...
(Тетяна Череп-Пероганич, 29 березня 2014 р.).
* * *
«Віднині всі квіти Землі – для коханої».
24 травня 1981 р., день весілля
На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина,
Вже тепер навік - Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу - барвистий розквіт.
* * *
Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?
* * *
Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!
Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.
Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
– Жди. Не покину…
Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.
_______
* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.
(Любов СЕРДУНИЧ).
(Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі).
Поезія є різна. Я ж – за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються у пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…
Поезії Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимирові Миколайовичу Сердунич, викликали в мене масу відчуттів.
Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто сильною. То тепер знаю, що вона сильніша у сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…
Її любов – у вже дорослих дітях, у щебетливих онуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.
Уважно вчитувалась у кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…
Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті в лікарні: «Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!»… І це – правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами… А для мене вони – як найвірніший доказ того, що справжнє кохання – воно є!
І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів...
(Тетяна Череп-Пероганич, 29 березня 2014 р.).
* * *
«Віднині всі квіти Землі – для коханої».
24 травня 1981 р., день весілля
На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина,
Вже тепер навік - Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу - барвистий розквіт.
* * *
Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?
* * *
Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!
Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.
Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
– Жди. Не покину…
Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.
_______
* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.
(Любов СЕРДУНИЧ).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
