
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про повноцінну дружбу
Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий – політиком, а третій – священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за них молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагав нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, обидва брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглиблений у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у Рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло». Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. І почав ще більше за них кожен день молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилив себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
– Врятую, – почув у відповідь.
– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
– І вони матимуть спасення.
Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не переставав запитувати:
– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, а думають, що покаються тільки в кінці життя?
– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, то як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їхнє спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їхня дружба не лише міцна, але і повна, бо серед них з’явився четвертий – Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, добродушно піджартовували зі священика, та домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що й ті, й інші сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку в можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, – подав голос політик, – а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і до того, але повноцінною стала тільки разом із Богом.
04. 08. 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про повноцінну дружбу
Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий – політиком, а третій – священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за них молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагав нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, обидва брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглиблений у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у Рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло». Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. І почав ще більше за них кожен день молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилив себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
– Врятую, – почув у відповідь.
– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
– І вони матимуть спасення.
Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не переставав запитувати:
– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, а думають, що покаються тільки в кінці життя?
– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, то як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їхнє спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їхня дружба не лише міцна, але і повна, бо серед них з’явився четвертий – Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, добродушно піджартовували зі священика, та домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що й ті, й інші сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку в можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, – подав голос політик, – а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і до того, але повноцінною стала тільки разом із Богом.
04. 08. 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію