Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про повноцінну дружбу
Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий – політиком, а третій – священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за них молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагав нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, обидва брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглиблений у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у Рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло». Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. І почав ще більше за них кожен день молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилив себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
– Врятую, – почув у відповідь.
– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
– І вони матимуть спасення.
Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не переставав запитувати:
– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, а думають, що покаються тільки в кінці життя?
– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, то як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їхнє спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їхня дружба не лише міцна, але і повна, бо серед них з’явився четвертий – Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, добродушно піджартовували зі священика, та домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що й ті, й інші сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку в можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, – подав голос політик, – а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і до того, але повноцінною стала тільки разом із Богом.
04. 08. 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про повноцінну дружбу
Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий – політиком, а третій – священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за них молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагав нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, обидва брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглиблений у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у Рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло». Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. І почав ще більше за них кожен день молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилив себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
– Врятую, – почув у відповідь.
– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
– І вони матимуть спасення.
Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не переставав запитувати:
– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, а думають, що покаються тільки в кінці життя?
– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, то як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їхнє спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їхня дружба не лише міцна, але і повна, бо серед них з’явився четвертий – Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, добродушно піджартовували зі священика, та домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що й ті, й інші сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку в можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, – подав голос політик, – а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і до того, але повноцінною стала тільки разом із Богом.
04. 08. 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
