На жаль, на жаль, шановний пане Миколо, з огляду на тотальність явища краще, нмсд, узагальнювати, і розмовляти з безіменним щедрим поціновувачем про можливі наслідки, і про відповідальність значно вищу, аніж проблеми з адміністрацією сайту... (

З одного боку це була політика адміністрації Майстерень - зупинити напередодні усіх нинішніх подій шалені пристрасті нападки один на одного різних груп авторів.
Спокою ми досягнули, чи досягнули не мудрості, а хоча би адекватності в коментарях і оцінках? Звісно ні, бо ми всі тут лише вчимося, і певно дійшли до рівня, на якому більшість активних коментаторів вже втратила здатність бачити огріхи, а значить і можливі шляхи для подальшого вдосконалення уміння.
Тому ось пробуємо на це звернути увагу з огляду на причини дійства, інколи і підсвідомі...

ці нападки виникли із-за різкого несприйняття критики. тих, яких критикували перейшли на особистості тих, які критикували. але попри нестриманість деяких авторів навіть ці сварки були значно продуктивнішими, ніж дифірамби. якщо відкинути не надто привабливий антураж, тоді прозвучала правда, якої всі чомусь так бояться.
а дибили ся того, що гарні автори пішли з пм або просто мовчать. тму маємо те, що маємо. поки не буде конструктиву з уст тих, які не лише знають як, аалей вміють писати, діла не буде.

* а добилися ( там описка)

Ще раз, проблема не у вмінні писати, а в онтогенезі автора, у творчому зростанні автора. А це багато чого різного...

не погоджуся - автор може рости, а заглухла на певному етапі майстерність не дасть йому цей свій ріст виразити словесно :). а здорова критика - рушій. перевірила на власному досвіді)

Яно, знову таки все значно складніше, аніж це нав'язується сучасною лівацькою гуманітарною школою "недомислія". Здебільшого ми на неї свідомо чи несвідомо покладаємося в наших поглядах на життя. А даремно.
У своєму розвитку автор проходить період дитинства і становлення, коли його не лише ангел-охоронець захищає, але, передусім, батьки, та й вчителі, а отже і суспільство.
Але далі, коли автор проминає, переростає загальний, середній (і досить низький, як для нинішніх української проблематики) рівень суспільного оточення, це оточення вже не допомагає, а навпаки - тягне назад, заважає розвитку особистості.
Цю проблему бачу і в нас на сайті.
Майстерність майстерністю - це важливо, але вона завжди похідна від правдивого рівня автора, рівня особистості, глибини, висоти особи. І, як на мене, коли особистість перестає зростати, майстерність вже не додається, тільки віднімається. Щось схоже аж надто часто помітно в літературі, в поезії...

Насправді все складніше, справа далеко не в солодкавості, скоріше в тотальній кризі серед авторів-віршярів.
Проблема і форми, і заїждженого змісту - це одне, неточності у використанні слів - теж не нове, невідслідковування енергетики образних ліній, котрі пов'язуються в поетичні шати - теж наші звичні проблеми. Але де зникає абсолют авторської щирості при підвищенні рівня вміння? Таке враження, що серця у вмілих авторів опустіли - і впершу чергу баченням невидимого...

не думаю, що серця опустіли. мені здається, що то просто не та майстерність. технічна не повинна переважати над загальною. рими, ритм, форма - це ще не все. майстерність полягає у володінні словом, яке при добрій техніці не вбиває емоцію.

І емоції, нмсд, хоча і важливі, але ненайголовніші у магічних поетичних процесах...
Ось, наприклад, Кавафіс, шукати там особливі емоції - не вийде. Але Бродський, скажімо, щиро захоплювався рівнем Кавафіса, вчився у нього.
Серця мали би дихати правдою і щирістю, автор мав би бути не захований за викрутасами слова - а відкритий повністю...

залежить що розумуміти під викрутасами. он як Кабанов викрутасає)), і що, погано?)). а ще залежить від стилю, жанру. ну не буде ж автор у фантастиці чи у фарсі щиро і правдиво описувати буденну реальність нашого життя. символи, алюзія - це теж щиро і правдиво, інша справа, що не кожен читач настільки ерудований, аби їх всі розуміти.

Ми ж говоримо про зростання? Про подальше зростання, в нашому випадку в царині поезії. Так, є література певного рівня, є і проблеми розвитку літератури...
"Лівацька теорія" (та, що нині править ледь не у всіх закордонних вишах), взагалі, дійшла до того, що автор, мовляв, "помер", мовляв залишився лише текст чи там гіпертекст...
Ми, споглядаючи на публікації на ПМ, можемо теж сказати, що в цілому залишився дуже схожий гіпертекст від різних авторів, які, схоже, вже мали би бути також при смерті. (
Але ж це не так (щиро зичимо всім нам довгих і щасливих років у творчості!) - просто на одному й тому ж рівні розвитку, на якому скупчується часами пишуча братія, і справді все схоже. Майже схоже.
І ось ці "6", які однодумці ставлять один одному, найчастіше видаються спробою втримати і групу, і себе в ній, а ще способом розвіяти сумніви (відчуття) поціновувача в тому, чи й він часом не помирає. Проте інші теж так само думають, відчувають, пишуть. І хіба це не "прекрасно"? "Хіба народ може помилятися?" (с) Тож далі вже й розвиватися, ніби, нікуди. І легше приймати факт геніальності тих, котрі безсумнівно лише з Божої ласки не такі, як загал, аніж самому вирізнитися із "масовки"...

Тому і щоразу хочеться говорити про авторську щирість, авторську щедрість, про максимальну відкритість авторського "я" в його творчих спробах... Бо розвиваються тільки відкриті системи...

Щодо самодостатності "стильових викрутасів" - то це досить оманлива самодостатність. Автор мав би розвиватися і в них, тоді розвивається, думаю, і глибина написаного, якого жанру це б не стосувалося.
Досвід серйозної особистості (передусім, читача) показує, здебільшого, смішні потуги дуже і дуже багатьох авторів скористатися одним лише досвідом мови, без підгрунтя відповідного власного рівня.
Тому і мова, нмсд, навіть найбагатша, сама по собі не спрацьовує. Таки необхідний особистісний рівень, а це роки й роки зростання. Вростання туди, де вже немає високих стереотипних мурів суспільства, де лише особистість і Безмежність, ось цієї гармонії майже непомітно на ПМ, і не лише на ПМ...

Картинка "братання" і "сестрування"...