Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Кітса
Джон Кітс Сонети
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джон Кітс Сонети
* * *
Коли страшусь -- не втілить вже пером,
Що в серці мав, перш ніж засну навіки,
Й книг не наповню вже думок зерном,
Як збіжжям золотим в жнива засіки;
Коли вдивляюсь в зоряну могуть
Ночей і прагну щось у ній збагнути,
Й відчую, що мені вже більш не буть
І навіть тінь цю в спомин не вернути;
Й коли я -- поряд з вічністю лиш мить --
Дивлюсь на тебе й з болем розумію,
Що все -- й любов, і врода -- відлетить,
А я й краплини втримать не зумію, --
Стою тоді, над прірвою немов,
Не щезнуть поки слава і любов.
ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ
Із чотирьох пір набігає рік.
Пори чотири і в душі людини:
З Весни п'янкої починає лік,
Та швидкоплинні радості години;
Вступає в Літо, пору насолод
Весняним взятком юності, де втіхи
Шукає в небесах, від долу й вод
Сягнувши вгору; далі -- води тихі
Знаходить в Осені -- не треба крил,
Де втіха -- і туманів споглядання,
Не помічаючи близький вже схил,
Немов струмка, що поруч десь, дзюрчання;
І ось Зима -- занепад, забуття.
Та що тут вдієш? Це -- людське життя!
ДВА СОНЕТИ ПРО СЛАВУ
1
Дикунка слава тих не переносить,
Хто їй звіряє пристрасті свої,
А лаври вітрогонам лиш приносить
Й тим, хто байдужий до дарів її;
Кокетка, з тими не воліє знатись,
Хто не навчивсь і дня без неї жить;
Гордячка, їй ганьбою можуть здатись
Похвали тих, хто прагне їй служить.
Вона циганка, зроджена на Нілі, --
Ревнивець Потіфар за свекра їй;
Поети, теж зневажте її -- й милі
Враз станете! Митцю, де гонор твій?
Облиш її -- й покірною рабою
Вона піде, можливо, за тобою.
2
Не можна, як з'їв пиріг, щоб знов ласувать ним міг
(Прислів'я)
Безумець той, хто вже не може глянуть
Безпристрасно на смертні свої дні,
Хто сторінки в життєвій книзі ганить,
Піддавши все спокуті і вині.
Це те ж, мов роза надломила б себе,
Чи спіла слива стерла б свій пушок,
Або ж наяда мовила б: їй треба
Не світлий грот, а кам'яний мішок.
Але буяє роза пишним цвітом:
Вітрам -- цілунки, бджолам же -- нектар;
І спіла слива у пушку все літо,
Й наяда любить плеса синь відкриту, --
Чому ж, людино, жебраючи в світу,
Марнуєш у безвір'ї ти свій дар?
Коли страшусь -- не втілить вже пером,
Що в серці мав, перш ніж засну навіки,
Й книг не наповню вже думок зерном,
Як збіжжям золотим в жнива засіки;
Коли вдивляюсь в зоряну могуть
Ночей і прагну щось у ній збагнути,
Й відчую, що мені вже більш не буть
І навіть тінь цю в спомин не вернути;
Й коли я -- поряд з вічністю лиш мить --
Дивлюсь на тебе й з болем розумію,
Що все -- й любов, і врода -- відлетить,
А я й краплини втримать не зумію, --
Стою тоді, над прірвою немов,
Не щезнуть поки слава і любов.
ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ
Із чотирьох пір набігає рік.
Пори чотири і в душі людини:
З Весни п'янкої починає лік,
Та швидкоплинні радості години;
Вступає в Літо, пору насолод
Весняним взятком юності, де втіхи
Шукає в небесах, від долу й вод
Сягнувши вгору; далі -- води тихі
Знаходить в Осені -- не треба крил,
Де втіха -- і туманів споглядання,
Не помічаючи близький вже схил,
Немов струмка, що поруч десь, дзюрчання;
І ось Зима -- занепад, забуття.
Та що тут вдієш? Це -- людське життя!
ДВА СОНЕТИ ПРО СЛАВУ
1
Дикунка слава тих не переносить,
Хто їй звіряє пристрасті свої,
А лаври вітрогонам лиш приносить
Й тим, хто байдужий до дарів її;
Кокетка, з тими не воліє знатись,
Хто не навчивсь і дня без неї жить;
Гордячка, їй ганьбою можуть здатись
Похвали тих, хто прагне їй служить.
Вона циганка, зроджена на Нілі, --
Ревнивець Потіфар за свекра їй;
Поети, теж зневажте її -- й милі
Враз станете! Митцю, де гонор твій?
Облиш її -- й покірною рабою
Вона піде, можливо, за тобою.
2
Не можна, як з'їв пиріг, щоб знов ласувать ним міг
(Прислів'я)
Безумець той, хто вже не може глянуть
Безпристрасно на смертні свої дні,
Хто сторінки в життєвій книзі ганить,
Піддавши все спокуті і вині.
Це те ж, мов роза надломила б себе,
Чи спіла слива стерла б свій пушок,
Або ж наяда мовила б: їй треба
Не світлий грот, а кам'яний мішок.
Але буяє роза пишним цвітом:
Вітрам -- цілунки, бджолам же -- нектар;
І спіла слива у пушку все літо,
Й наяда любить плеса синь відкриту, --
Чому ж, людино, жебраючи в світу,
Марнуєш у безвір'ї ти свій дар?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
