Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Кітса
Джон Кітс Сонети
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джон Кітс Сонети
* * *
Коли страшусь -- не втілить вже пером,
Що в серці мав, перш ніж засну навіки,
Й книг не наповню вже думок зерном,
Як збіжжям золотим в жнива засіки;
Коли вдивляюсь в зоряну могуть
Ночей і прагну щось у ній збагнути,
Й відчую, що мені вже більш не буть
І навіть тінь цю в спомин не вернути;
Й коли я -- поряд з вічністю лиш мить --
Дивлюсь на тебе й з болем розумію,
Що все -- й любов, і врода -- відлетить,
А я й краплини втримать не зумію, --
Стою тоді, над прірвою немов,
Не щезнуть поки слава і любов.
ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ
Із чотирьох пір набігає рік.
Пори чотири і в душі людини:
З Весни п'янкої починає лік,
Та швидкоплинні радості години;
Вступає в Літо, пору насолод
Весняним взятком юності, де втіхи
Шукає в небесах, від долу й вод
Сягнувши вгору; далі -- води тихі
Знаходить в Осені -- не треба крил,
Де втіха -- і туманів споглядання,
Не помічаючи близький вже схил,
Немов струмка, що поруч десь, дзюрчання;
І ось Зима -- занепад, забуття.
Та що тут вдієш? Це -- людське життя!
ДВА СОНЕТИ ПРО СЛАВУ
1
Дикунка слава тих не переносить,
Хто їй звіряє пристрасті свої,
А лаври вітрогонам лиш приносить
Й тим, хто байдужий до дарів її;
Кокетка, з тими не воліє знатись,
Хто не навчивсь і дня без неї жить;
Гордячка, їй ганьбою можуть здатись
Похвали тих, хто прагне їй служить.
Вона циганка, зроджена на Нілі, --
Ревнивець Потіфар за свекра їй;
Поети, теж зневажте її -- й милі
Враз станете! Митцю, де гонор твій?
Облиш її -- й покірною рабою
Вона піде, можливо, за тобою.
2
Не можна, як з'їв пиріг, щоб знов ласувать ним міг
(Прислів'я)
Безумець той, хто вже не може глянуть
Безпристрасно на смертні свої дні,
Хто сторінки в життєвій книзі ганить,
Піддавши все спокуті і вині.
Це те ж, мов роза надломила б себе,
Чи спіла слива стерла б свій пушок,
Або ж наяда мовила б: їй треба
Не світлий грот, а кам'яний мішок.
Але буяє роза пишним цвітом:
Вітрам -- цілунки, бджолам же -- нектар;
І спіла слива у пушку все літо,
Й наяда любить плеса синь відкриту, --
Чому ж, людино, жебраючи в світу,
Марнуєш у безвір'ї ти свій дар?
Коли страшусь -- не втілить вже пером,
Що в серці мав, перш ніж засну навіки,
Й книг не наповню вже думок зерном,
Як збіжжям золотим в жнива засіки;
Коли вдивляюсь в зоряну могуть
Ночей і прагну щось у ній збагнути,
Й відчую, що мені вже більш не буть
І навіть тінь цю в спомин не вернути;
Й коли я -- поряд з вічністю лиш мить --
Дивлюсь на тебе й з болем розумію,
Що все -- й любов, і врода -- відлетить,
А я й краплини втримать не зумію, --
Стою тоді, над прірвою немов,
Не щезнуть поки слава і любов.
ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ
Із чотирьох пір набігає рік.
Пори чотири і в душі людини:
З Весни п'янкої починає лік,
Та швидкоплинні радості години;
Вступає в Літо, пору насолод
Весняним взятком юності, де втіхи
Шукає в небесах, від долу й вод
Сягнувши вгору; далі -- води тихі
Знаходить в Осені -- не треба крил,
Де втіха -- і туманів споглядання,
Не помічаючи близький вже схил,
Немов струмка, що поруч десь, дзюрчання;
І ось Зима -- занепад, забуття.
Та що тут вдієш? Це -- людське життя!
ДВА СОНЕТИ ПРО СЛАВУ
1
Дикунка слава тих не переносить,
Хто їй звіряє пристрасті свої,
А лаври вітрогонам лиш приносить
Й тим, хто байдужий до дарів її;
Кокетка, з тими не воліє знатись,
Хто не навчивсь і дня без неї жить;
Гордячка, їй ганьбою можуть здатись
Похвали тих, хто прагне їй служить.
Вона циганка, зроджена на Нілі, --
Ревнивець Потіфар за свекра їй;
Поети, теж зневажте її -- й милі
Враз станете! Митцю, де гонор твій?
Облиш її -- й покірною рабою
Вона піде, можливо, за тобою.
2
Не можна, як з'їв пиріг, щоб знов ласувать ним міг
(Прислів'я)
Безумець той, хто вже не може глянуть
Безпристрасно на смертні свої дні,
Хто сторінки в життєвій книзі ганить,
Піддавши все спокуті і вині.
Це те ж, мов роза надломила б себе,
Чи спіла слива стерла б свій пушок,
Або ж наяда мовила б: їй треба
Не світлий грот, а кам'яний мішок.
Але буяє роза пишним цвітом:
Вітрам -- цілунки, бджолам же -- нектар;
І спіла слива у пушку все літо,
Й наяда любить плеса синь відкриту, --
Чому ж, людино, жебраючи в світу,
Марнуєш у безвір'ї ти свій дар?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
