...
Тривожно як... І за вікном,
Війни обудженої тлом,
Палання заходу - на схід,
Од краю і до краю - літ
Грози, якою навспаки,
Здавалося, неслись роки…

Збережену серед речей,
Батькі́вську тулю до грудей
Світлину - закінчи́вся біг
Півсотні літ
По смерті їх.

О ще би місяць...
                     На дахи,
Посипалися гомінкі,
Величні краплі.
               Хвиля і,
Відлунюючи у всьому,
Упала злива у пітьму,
Підносячи до сонму губ
Цілющі леза вод -
Од згуб...
А серце, серце - не у такт.

І знову ось
Не так, не в такт, -
Поривами,
Як у вікно,
У зливу, у розмите тло,
У шквал, і оперний театр,
Ріки проспект,
Безлюддя тракт,
Протягнутий сюди
Антракт;

Вкриваючи крилом дощу
Метал скульптурного плащу,
Каміння надмогильних слів,
Зітхання парків і дахів,
І біль,
І муку самоти
І розпач даної сюди
Свободи - впитої в сльозу,
І пам'ять - ріками по склу,
Грозу і ляк...
Не так,
Затакт.

Як Долі знак -
За такт, затакт...

Сліпучим рокотом спадав
За зіткненнями горніх лав
Грім, як кінцевий глашатай,
Все нижче до волання: - Дай,
Ще хвилю! -
                  Ламаність лекал,
                  Рик,
                  Спалах.
                  Змах -
І літ хорал.
І Сяєво,
І тінь Долонь
На спокою узрілих скронь.

Єдиний подих ярих мас
І струмені стіною враз,
Узявши круговертю вись,
Помчали хвилями, злились
У найхимернішу з подоб
Руки небесної - Потоп.

Та вибіливши інший лад,
Ударив черешнево град.
І брів, змітаючи сліди
Землею впитої води,
І враз утих.
І вмить потав...

І в тон із ринвами скавчав
Від арки до мого вікна
Самотній пес,
І ще - весна,
Услід усміхненій душі,
Духмянила бузку кущі...
.........