
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександра Камінчанська (2014) /
Рецензії
«Тут поєднались велич і любов»
Що таке людська Душа? Це світ, ні, мікросвіт, оаза, пустеля, а чи гідний прихисток, мушля, у яку можна сховатися разом зі своїми думками, мріями і переживаннями від всіх і всього… А коли Вона – океан, або… океан навиворіт?..
«Дівчинко, ти – океан, що навиворіт!
Тиша назовні і буря всередині…
Серце сльозами солоними вигорить,
Та, попри все, очі в небо підведені».
(«Океан, що навиворіт»)
Саме отак, про себе і для усіх, вивершує, гранулює усіма своїми фібрами «світлої і неоскверненої» душі гідне, якісне слово поетеса з мальовничого бойківського селища Перегінське, що на Івано-Франківщині, Наталя Данилюк.
За словами французького письменника Франсуа де Ларошфуко:
«Можна помітити подібність людської творчості і дерев: і те, і інше має особливі властивості і здатне принести плоди, притаманні лише йому». Це про неї, про Наталю, про її проникливу і глибинну поезію:
«Збити б усе, як вологу у хмари пухкі:
Дрібкою перцю розвіяні кривди й образи,
Поза контекстом розсипані жмутками фрази,
Де обпікають слова полиново-гіркі…
Всі попелища в тісних закомірках душі
І недовіру, помножену вдвічі на гордість –
Вилити все у чуттєве співзвуччя акордів
Цих життєдайних, нашептаних небом дощів!»
(«Що мені вдіяти?..»)
З творчістю Наталі знайома з її двох попередніх збірок поезій: «Та жінка, що навпроти у вікні», та «Кульбабова віхола». А нині маю приємність читати рукопис, добротне надбання на третю книгу талановитої авторки, який складається із чотирьох циклів.
Перший цикл - «В дитинстві моєму…». Ніжне, трепетне оспівування отого найдорожчого, найсвітлішого спомину, що супроводжує кожного із нас упродовж всього життя – дитинство, отчий дім, рідні обличчя і світ, де від землі до сонця лише один крок…
«Немов поштар пожухлі телеграми,
На сходах час думки порозкидав…»
(«Світлоспогадне»)
Торкаючись такої трепетної теми, авторка не може не згадати людей і події, які мають особливе місце у її житті – батько, мати, дідусь і бабуся, родинні свята. Ніжні спогади щемко переливаються яскравими образами, теплими сонячними метафорами, де легко і «затишно, мов у гнізді малому пташаті»:
«Те саме Різдво.
І вечеря, і люди ─
близькі, найрідніші!
І бабина хата.
Збираємось вкотре,
та бабці не буде...
Вливаюсь в обійми
родинного свята».
(«Те саме Різдво…»)
……………………………………
«Діду-діду, лавка захолола,
Зачекалась в затінку на вас...»
(«Дідові»)
……………………………….
Бабця пече паски́ і солодкі ба́би,
Сипле родзинки в тісто, немов зірки…»
(«Бабця пече зави́ванці великодні»)
Безліч емоцій, світобачень, розмаїття зорового метафоричного сприйняття знаменують наступний, другий цикл поезій Наталі Данилюк - «У купелі чуттєвої краси», де «поєднались велич і любов», «минуле й суще у корінні роду» (« У купелі чуттєвої краси»).
Багатогранні думки, майстерний сплав змісту і форми, звуків і кольорів, гармонійно поєднаних між собою, вирізьблюють витончену картину світу літературної героїні, її величності Природи. Вона бреде босоніж, «Занурена у музику дощів, //У сріберну вуаль краплин прозорих».
(«Занурена у музику дощів»)
……………………………………..
Або ось це:
«Розплеска́лось небо поміж гір
Пригорщами ніжних незабудок».
(«Голубінь незабудок»)
Відрадно спостерігати, з якою легкістю у поезіях Наталі оживають світлі, абстрактні образи, які, поза сумнівом, займають важливе місце в поетичній майстерні авторки. Це «пернаті пісні, зозулясті казки і поеми», які «на сволоку звили гніздо», і «сонце, неначе лайм», і спека, що «гусне яблучним сиропом», «Метеликів гарячий теракот» і день, що «розтанув у ліхтарику на розі»… Таких цікавих знахідок у поезії авторки чимало.
Цільний, гідний пласт патріотичної лірики ліг в основу третього циклу поезій Наталі Данилюк «Набої душі»:
«Я ─ народ, що освячений тризубом,
Молитвами, вогнем і мечем!
Це мені зроду-віку написано
Бути воїном і сіячем.
Це мого суголосся пульсація
Виростає в єдиний потік...
Я ─ сіяч,
Я ─ поборник
Я ─ нація,
Так було і так буде повік!»
(«Нація»)
І нині, коли Україна, в огні, коли слово – зброя, так хочеться спитати: «невже людина народжується для війни?»: «Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав,//І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі» (« Мій мирний народе, ти зроду
війни не жадав…»).
На противагу деспотам з диму та попелу постає Герой – сміливий, відчайдушний патріот, який віддасть своє життя за свободу Батьківщини:
«Хлопчику юний
за сірим пробитим щитом,
що є у тебе зі зброї -
крім віри у Бога?
Лиш оберіг молитовний
над теплим чолом
і материнська любов,
і душевна тривога?
Поки на варті свободи
такі, як і ти,
ладні померти
в нерівному лютому герці,
буде міцніти народ
і думками рости!
Хлопчику юний
з кривавою раною в серці...»
(«Хлопчику юний…»)
І вже, як заклик до віри у Перемогу, віри у себе:
«Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись».
(«Борись!»)
«Є час» – четвертий цикл поезій Наталі Данилюк. Пережиті, глибинні твори з філософським підтекстом заставляють читача задуматися, вчать сприймати (чи не сприймати) реальність таку, якою вона є – хиткою і непередбачуваною:
«Є час для відчаю і втрат,
Для неповернень-непробачень,
Коли життя твого трактат
Вже набуває інших значень…
(«Є час…»)
Гра мислі, гра інтелекту, спрямована передусім на поривання душі, на безмежно мінливі, порою таємничі духовні феномени людського буття. Це вічне шукання реального моменту істини в постійній мінливості стану душі, бо «Кожна душа ─ то квітка, що сонця просить…» («Пташка»).
Не можна не віддати належне проминально-жіночому, тому, що пережите, мріянням, яких не стирають ні час, ні відстань: «Не дорікай, змирись і відпусти
Минулі втрати, мо' здобудеш більше.
Стоять дерева, голі, мов хрести,
Та сонце їм виблискує ясніше…».
(«Загубленим листком…»)
Я не вдаюся далі до цитування інших мистецьких вражень від поезії Наталі Данилюк, бо і ці аргументи вагомі. Попри все, хочеться побажати молодій авторці крилатості та наснаги, щедрої творчої долі, а ще, Наталю, «Будь комусь мрією, доброю, чистою, //В хащах болотних водою прозорою! //Може, якщо не зламаєшся, вистоїш, //Станеш корабликом, станеш опорою...» («Океан, що навиворіт»).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Тут поєднались велич і любов»
Що таке людська Душа? Це світ, ні, мікросвіт, оаза, пустеля, а чи гідний прихисток, мушля, у яку можна сховатися разом зі своїми думками, мріями і переживаннями від всіх і всього… А коли Вона – океан, або… океан навиворіт?..
«Дівчинко, ти – океан, що навиворіт!
Тиша назовні і буря всередині…
Серце сльозами солоними вигорить,
Та, попри все, очі в небо підведені».
(«Океан, що навиворіт»)
Саме отак, про себе і для усіх, вивершує, гранулює усіма своїми фібрами «світлої і неоскверненої» душі гідне, якісне слово поетеса з мальовничого бойківського селища Перегінське, що на Івано-Франківщині, Наталя Данилюк.
За словами французького письменника Франсуа де Ларошфуко:
«Можна помітити подібність людської творчості і дерев: і те, і інше має особливі властивості і здатне принести плоди, притаманні лише йому». Це про неї, про Наталю, про її проникливу і глибинну поезію:
«Збити б усе, як вологу у хмари пухкі:
Дрібкою перцю розвіяні кривди й образи,
Поза контекстом розсипані жмутками фрази,
Де обпікають слова полиново-гіркі…
Всі попелища в тісних закомірках душі
І недовіру, помножену вдвічі на гордість –
Вилити все у чуттєве співзвуччя акордів
Цих життєдайних, нашептаних небом дощів!»
(«Що мені вдіяти?..»)
З творчістю Наталі знайома з її двох попередніх збірок поезій: «Та жінка, що навпроти у вікні», та «Кульбабова віхола». А нині маю приємність читати рукопис, добротне надбання на третю книгу талановитої авторки, який складається із чотирьох циклів.
Перший цикл - «В дитинстві моєму…». Ніжне, трепетне оспівування отого найдорожчого, найсвітлішого спомину, що супроводжує кожного із нас упродовж всього життя – дитинство, отчий дім, рідні обличчя і світ, де від землі до сонця лише один крок…
«Немов поштар пожухлі телеграми,
На сходах час думки порозкидав…»
(«Світлоспогадне»)
Торкаючись такої трепетної теми, авторка не може не згадати людей і події, які мають особливе місце у її житті – батько, мати, дідусь і бабуся, родинні свята. Ніжні спогади щемко переливаються яскравими образами, теплими сонячними метафорами, де легко і «затишно, мов у гнізді малому пташаті»:
«Те саме Різдво.
І вечеря, і люди ─
близькі, найрідніші!
І бабина хата.
Збираємось вкотре,
та бабці не буде...
Вливаюсь в обійми
родинного свята».
(«Те саме Різдво…»)
……………………………………
«Діду-діду, лавка захолола,
Зачекалась в затінку на вас...»
(«Дідові»)
……………………………….
Бабця пече паски́ і солодкі ба́би,
Сипле родзинки в тісто, немов зірки…»
(«Бабця пече зави́ванці великодні»)
Безліч емоцій, світобачень, розмаїття зорового метафоричного сприйняття знаменують наступний, другий цикл поезій Наталі Данилюк - «У купелі чуттєвої краси», де «поєднались велич і любов», «минуле й суще у корінні роду» (« У купелі чуттєвої краси»).
Багатогранні думки, майстерний сплав змісту і форми, звуків і кольорів, гармонійно поєднаних між собою, вирізьблюють витончену картину світу літературної героїні, її величності Природи. Вона бреде босоніж, «Занурена у музику дощів, //У сріберну вуаль краплин прозорих».
(«Занурена у музику дощів»)
……………………………………..
Або ось це:
«Розплеска́лось небо поміж гір
Пригорщами ніжних незабудок».
(«Голубінь незабудок»)
Відрадно спостерігати, з якою легкістю у поезіях Наталі оживають світлі, абстрактні образи, які, поза сумнівом, займають важливе місце в поетичній майстерні авторки. Це «пернаті пісні, зозулясті казки і поеми», які «на сволоку звили гніздо», і «сонце, неначе лайм», і спека, що «гусне яблучним сиропом», «Метеликів гарячий теракот» і день, що «розтанув у ліхтарику на розі»… Таких цікавих знахідок у поезії авторки чимало.
Цільний, гідний пласт патріотичної лірики ліг в основу третього циклу поезій Наталі Данилюк «Набої душі»:
«Я ─ народ, що освячений тризубом,
Молитвами, вогнем і мечем!
Це мені зроду-віку написано
Бути воїном і сіячем.
Це мого суголосся пульсація
Виростає в єдиний потік...
Я ─ сіяч,
Я ─ поборник
Я ─ нація,
Так було і так буде повік!»
(«Нація»)
І нині, коли Україна, в огні, коли слово – зброя, так хочеться спитати: «невже людина народжується для війни?»: «Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав,//І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі» (« Мій мирний народе, ти зроду
війни не жадав…»).
На противагу деспотам з диму та попелу постає Герой – сміливий, відчайдушний патріот, який віддасть своє життя за свободу Батьківщини:
«Хлопчику юний
за сірим пробитим щитом,
що є у тебе зі зброї -
крім віри у Бога?
Лиш оберіг молитовний
над теплим чолом
і материнська любов,
і душевна тривога?
Поки на варті свободи
такі, як і ти,
ладні померти
в нерівному лютому герці,
буде міцніти народ
і думками рости!
Хлопчику юний
з кривавою раною в серці...»
(«Хлопчику юний…»)
І вже, як заклик до віри у Перемогу, віри у себе:
«Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись».
(«Борись!»)
«Є час» – четвертий цикл поезій Наталі Данилюк. Пережиті, глибинні твори з філософським підтекстом заставляють читача задуматися, вчать сприймати (чи не сприймати) реальність таку, якою вона є – хиткою і непередбачуваною:
«Є час для відчаю і втрат,
Для неповернень-непробачень,
Коли життя твого трактат
Вже набуває інших значень…
(«Є час…»)
Гра мислі, гра інтелекту, спрямована передусім на поривання душі, на безмежно мінливі, порою таємничі духовні феномени людського буття. Це вічне шукання реального моменту істини в постійній мінливості стану душі, бо «Кожна душа ─ то квітка, що сонця просить…» («Пташка»).
Не можна не віддати належне проминально-жіночому, тому, що пережите, мріянням, яких не стирають ні час, ні відстань: «Не дорікай, змирись і відпусти
Минулі втрати, мо' здобудеш більше.
Стоять дерева, голі, мов хрести,
Та сонце їм виблискує ясніше…».
(«Загубленим листком…»)
Я не вдаюся далі до цитування інших мистецьких вражень від поезії Наталі Данилюк, бо і ці аргументи вагомі. Попри все, хочеться побажати молодій авторці крилатості та наснаги, щедрої творчої долі, а ще, Наталю, «Будь комусь мрією, доброю, чистою, //В хащах болотних водою прозорою! //Може, якщо не зламаєшся, вистоїш, //Станеш корабликом, станеш опорою...» («Океан, що навиворіт»).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію