ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.10
18:22
my dear Ukraine
excruciating happiness
sweet pain
that's what I feel for you
my dear Ukraine
maidans grow hopes in news
old promised lands
excruciating happiness
sweet pain
that's what I feel for you
my dear Ukraine
maidans grow hopes in news
old promised lands
2024.09.10
17:49
паркує тачку йов на тротуарі
сьогодні так назавтра ніц не факт
шо ви насправді мали на увазі
гайда в айті філфак лапай лайфгак
& богові нічого й до холєри
& ще якийсь розтягнутий стендап
сьогодні так назавтра ніц не факт
шо ви насправді мали на увазі
гайда в айті філфак лапай лайфгак
& богові нічого й до холєри
& ще якийсь розтягнутий стендап
2024.09.10
10:50
Я здираю старий календар,
як старі спогади,
теплі, як вечерні вогнище.
Події того далекого року
зіжмакалися у грудку
і летять у смітник.
Почуття, думки, картини
спресовуються в кілька разів.
як старі спогади,
теплі, як вечерні вогнище.
Події того далекого року
зіжмакалися у грудку
і летять у смітник.
Почуття, думки, картини
спресовуються в кілька разів.
2024.09.10
10:32
Не називай цей край Вітчизною,
Якщо не знаєш до пуття,
Що квітне і росте,
Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
Не садовив, не доглядав, не вболівав,
А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
Не називай цей край Вітчизною ніколи.
Якщо прадідівс
Якщо не знаєш до пуття,
Що квітне і росте,
Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
Не садовив, не доглядав, не вболівав,
А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
Не називай цей край Вітчизною ніколи.
Якщо прадідівс
2024.09.10
10:22
Занапастили... Гріх навколо.
Згоріло поле, зчорніло поле.
Війни несамовите соло.
Горланить гучно вороже воло.
Хати-примари, вишень зойки.
Димиться темінь, суцільна темінь.
Хрипить самотня в смугах сойка.
Згоріло поле, зчорніло поле.
Війни несамовите соло.
Горланить гучно вороже воло.
Хати-примари, вишень зойки.
Димиться темінь, суцільна темінь.
Хрипить самотня в смугах сойка.
2024.09.10
09:50
Промені сонця вдихають гаряче повітря
У камеру пам’яті...
Птахи перекреслюють небо і злива
Стинає голови квітам рядками віршів.
А серце у грудях — надміру накачаний м’яч
Заледве не розривається швами своїх шестикутників.
Вона кидає на мене погляд,
У камеру пам’яті...
Птахи перекреслюють небо і злива
Стинає голови квітам рядками віршів.
А серце у грудях — надміру накачаний м’яч
Заледве не розривається швами своїх шестикутників.
Вона кидає на мене погляд,
2024.09.10
06:52
Проблеми, дилеми, омани
Утомлюють, мучать і звуть
Мене вносить зміни у плани
Та змінювать різко маршрут.
Блискуче, пекуче, гнітюче
Моє неспокійне життя, –
Лякає, приваблює й учить
Реаліям вічним буття.
Утомлюють, мучать і звуть
Мене вносить зміни у плани
Та змінювать різко маршрут.
Блискуче, пекуче, гнітюче
Моє неспокійне життя, –
Лякає, приваблює й учить
Реаліям вічним буття.
2024.09.10
01:27
І я скажу хоч слово про оту!..
Ох, осінь!..
Давню мету душі безголосої –
Золотіти!
Листки ослабілі – мої невбережені діти.
І я зловлю хоч менше на льоту
До вирви світу.
Скарбе крихкий мій, чадо тривожне!
Ох, осінь!..
Давню мету душі безголосої –
Золотіти!
Листки ослабілі – мої невбережені діти.
І я зловлю хоч менше на льоту
До вирви світу.
Скарбе крихкий мій, чадо тривожне!
2024.09.09
21:55
Дані відсутні. Поруч Аглая.
Серпень спішить… По дорозі
Не висстачає лише бабая
Краще було б залишитися в прозі...
Йдемо по-прямій. Північ. На Схід
Кожен по черзі на варті…
Небо над нами, замулений вхід
Ворог… ну виродки кляті…
Серпень спішить… По дорозі
Не висстачає лише бабая
Краще було б залишитися в прозі...
Йдемо по-прямій. Північ. На Схід
Кожен по черзі на варті…
Небо над нами, замулений вхід
Ворог… ну виродки кляті…
2024.09.09
18:45
У моїм саду
Буяє осінь
Літо у минулому
Листя опада
Додолу летить
Рідіють крони руді
Буяє осінь
Літо у минулому
Листя опада
Додолу летить
Рідіють крони руді
2024.09.09
15:58
Збудували над річкою замок
На кручі, над урвищем,
І став він найпорожнішим,
З найтемнішими баштами
І кімнатами.
Збудували його випадково,
Ненароком начебто,
З цеглинок світла –
На кручі, над урвищем,
І став він найпорожнішим,
З найтемнішими баштами
І кімнатами.
Збудували його випадково,
Ненароком начебто,
З цеглинок світла –
2024.09.09
15:40
Наше плем’я скрипалів зібралось
На березі каламутного моря –
До потвори зубатої порту:
Полювати на череватого кита-пароплава,
Залазити в його ненаситне нутро,
А потім пожирати достиглі плоди-помаранчі
І шматки мертвих тварин,
І переміщуватись у ча
На березі каламутного моря –
До потвори зубатої порту:
Полювати на череватого кита-пароплава,
Залазити в його ненаситне нутро,
А потім пожирати достиглі плоди-помаранчі
І шматки мертвих тварин,
І переміщуватись у ча
2024.09.09
13:09
Війна – спосіб існування диктатури.
Маніяки насолоджуються роллю вбивці, але погано уявляють себе у ролі жертви.
Убивць обирає диявол, хоча вони вважають себе богообраними.
Ті, що затівають війни, тримаються подалі від поля бою.
Оскаженілий ро
2024.09.09
08:53
вересня окупанти завдали ракетного удару по Полтаві.
Дві балістичні ракети — одну за одною - вони скерували в Інститут зв'язку та сусідню з ним лікарню.
Атака сталася у той момент, коли люди спускалися в укриття після сигналу повітряної тривоги.
Від
Дві балістичні ракети — одну за одною - вони скерували в Інститут зв'язку та сусідню з ним лікарню.
Атака сталася у той момент, коли люди спускалися в укриття після сигналу повітряної тривоги.
Від
2024.09.09
07:13
Я чекав на Вас, друже, на Ваші слова і на вірші.
Кожне слово - це зброя, і Ви довели це не раз.
Сподівався, Ви тут. Ну а Ви вже давно значно
вище,
Там, де вже неважливим здається крилатий
Пегас.
Друже! Тут - все без змін. Вбита щирість лежить
Кожне слово - це зброя, і Ви довели це не раз.
Сподівався, Ви тут. Ну а Ви вже давно значно
вище,
Там, де вже неважливим здається крилатий
Пегас.
Друже! Тут - все без змін. Вбита щирість лежить
2024.09.09
06:15
Велика дяка бездоріжжям
Я зрозумів — хто я такий…
Фінальну стрічку не розріжу
Допоки скрізь одні граки…
Вони щось знають, безумовно
Їх колір чорний чорни… кар-р
Згадалась притча про підкови…
А ще чомусь іх чоботар…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я зрозумів — хто я такий…
Фінальну стрічку не розріжу
Допоки скрізь одні граки…
Вони щось знають, безумовно
Їх колір чорний чорни… кар-р
Згадалась притча про підкови…
А ще чомусь іх чоботар…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2024.05.20
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Добко (1959) /
Рецензії
Поезія Маргарити
Жінки бувають трьох категорій. До першої належать ті, у яких живе булгаківська Маргарита. До другої – ті, у яких уже або ще не живе Маргарита. І третя – це ті, у яких Маргарита не жила і не житиме ніколи.
Важко писати жінці другої категорії, та ще й прозаїку, про жінку першої категорії, та ще й поетесу. Тішить єдине: жінці третьої категорії зробити це було б набагато важче.
Незважаючи на це, є величезне бажання розповісти про Тетяну Добко.
З нею ми зустрілися саме в той період життя, коли серце стискається від ностальгії. Наші з Тетяною ностальгії подібні. Це не ностальгія за батьківщиною, яку ми покинули. Це не ностальгія за дитинством і молодістю. Це ностальгія за єдиним маленьким клаптиком землі, якого вже немає, а точніше, який похований під водами Київського водосховища.
Моя мама і Танині батьки народилися в селі Тарасовичі, знесеному й затопленому під час будівництва Київської ГЕС. Розташоване воно було в окремішній етнографічній зоні, абсолютно не описаній етнологічною наукою. Це дві вузькі смуги вздовж Дніпра, його правий і лівий береги, причому життя на правому – високому – колись було інакшим, аніж на лівому – низькому. Тепер цієї смуги майже немає, оскільки на Дніпрі стоїть каскад гідроелектростанцій, які, напевне, свого часу добре послужили країні, однак віджили вік і перебувають на заслуженій пенсії.
Лівий берег Дніпра щовесни заливала повінь. А коли вода сходила, на тому місці зеленіли розкішні луги із соковитою травою. Влітку вони перетворювалися на пахучі сінокоси. Земля біля Дніпра, природно, була поганенькою: що з неї візьмеш – пісок та й годі. Лише картопля й жито там родили. З фруктових дерев – невибаглива шовковиця. Та ще обов'язково дика грушка, або просто «дичка». Саме на такій груші повісився сусід моєї мами після того, як повантажив свої речі на машину, готову перевезти його в інше село...
Людей годувала ріка і ліс, тому й раціон харчування містив багато риби, ягід, грибів. Такого делікатесу, як сушена риба, котру робила моя прабаба Варка в печі, ні з чим не можна порівняти. Головне, щоб на присушеній шкуринці лишилися соломинки, на яких сушилася риба.
Нам з Тетяною судилося опинилися поруч на березі Дніпра, недалеко від того місця, де колись були Тарасовичі. Я дивилася на поверхню води й намагалася уявити, що під водою село продовжує жити, як на тому світі. Власне, це відчуття я колись описала в романі «Мак червоний в росі». І в час моїх роздумів Тетяна розповіла, що на Каховському водосховищі (яке також затопило багато сіл) існує звичай: люди сідають на човни й випливають на те місце, де був їхній двір і стояла хата. Зупиняють човен і розкладають «поляну» – горілку, хліб, ковбасу, яйця... Як у поминальний день на Гробки. У мене від цієї розповіді по спині пробігли мурашки...
...Коли я розкрила збірочку лірики Тетяни Добко «Просто жити» – побачила старі фотографії Тарасовичів, її мешканців, дніпровські пейзажі. І зрозуміла, що у нас з нею одна ностальгія на двох.
Постав, будь ласка, чай,
Я хочу напитися кави,
Забути давнє «прощай»
І ніч запросить для забави.
Я хочу надіти пальто,
В якому сховалося літо,
Дивитись старе кіно
І ностальгічно радіти.
Ви помітили: вона пише не «вдягнути старе пальто», а «надіти»? І я так кажу, бо так казала моя прабаба Варка, бо так казали в Тарасовичах. І мене втомився критикувати мій чоловік – лінгвістичний пурист, бо нарешті зрозумів, що Я КАЖУ ТАК НАВМИСНЕ.
Тетяна Добко пише поезію легку, як кленовий листок, що кружляє в осінньому повітрі. Саме так треба писати про любов, щоб це зачепило навіть жінку, в якій уже давно не живе булгаківська Маргарита.
На гілці кохання
Сидять голуби.
Хитається гілка.
Правда, схоже на штрих пензля на японській акварелі? Цікаво, чи хтось повірить, що наведені нижче рядки написала людина, яка очолює один з найголовніших відділів у Національній бібліотеці імені В. Вернадського, кандидат історичних наук?
Я Вас шалено покохала.
Шаленість шаленіла навкруги,
Шуміли гай, річки,
Цвіли дерева...
У їх шаленстві
Ви мене знайшли.
Не «ми зустрілися», не «я Вас знайшла», а саме «Ви мене знайшли»... Як важливо знайти правильну граматичну форму, щоб поезія заграла...
А наступні рядки неначе про мене:
У самоті
Шукаю натхнення
На самоті...
Напевне, жінкам другої категорії треба заборонити писати про жінок першої категорії. Але як не написати?
Марина Гримич
2011
Джерело публікації: Гримич М. Поезія Маргарити / Марина Гримич // Літературна Україна. – 2011. – 1 груд. - С.4.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія Маргарити
Коли я йду Андріївським узвозом,
Мені хочеться купити жовті квіти.
У кожній жінці живе Маргарита.
Тетяна Добко
[Рецензія Марини Гримич на кн.:] Добко Т. Просто жити: лірика. – К.: Темпора, 2006; Добко Т. З Тобою і без Тебе: лірика. – К.:Темпора, 2011.
Жінки бувають трьох категорій. До першої належать ті, у яких живе булгаківська Маргарита. До другої – ті, у яких уже або ще не живе Маргарита. І третя – це ті, у яких Маргарита не жила і не житиме ніколи.
Важко писати жінці другої категорії, та ще й прозаїку, про жінку першої категорії, та ще й поетесу. Тішить єдине: жінці третьої категорії зробити це було б набагато важче.
Незважаючи на це, є величезне бажання розповісти про Тетяну Добко.
З нею ми зустрілися саме в той період життя, коли серце стискається від ностальгії. Наші з Тетяною ностальгії подібні. Це не ностальгія за батьківщиною, яку ми покинули. Це не ностальгія за дитинством і молодістю. Це ностальгія за єдиним маленьким клаптиком землі, якого вже немає, а точніше, який похований під водами Київського водосховища.
Моя мама і Танині батьки народилися в селі Тарасовичі, знесеному й затопленому під час будівництва Київської ГЕС. Розташоване воно було в окремішній етнографічній зоні, абсолютно не описаній етнологічною наукою. Це дві вузькі смуги вздовж Дніпра, його правий і лівий береги, причому життя на правому – високому – колись було інакшим, аніж на лівому – низькому. Тепер цієї смуги майже немає, оскільки на Дніпрі стоїть каскад гідроелектростанцій, які, напевне, свого часу добре послужили країні, однак віджили вік і перебувають на заслуженій пенсії.
Лівий берег Дніпра щовесни заливала повінь. А коли вода сходила, на тому місці зеленіли розкішні луги із соковитою травою. Влітку вони перетворювалися на пахучі сінокоси. Земля біля Дніпра, природно, була поганенькою: що з неї візьмеш – пісок та й годі. Лише картопля й жито там родили. З фруктових дерев – невибаглива шовковиця. Та ще обов'язково дика грушка, або просто «дичка». Саме на такій груші повісився сусід моєї мами після того, як повантажив свої речі на машину, готову перевезти його в інше село...
Людей годувала ріка і ліс, тому й раціон харчування містив багато риби, ягід, грибів. Такого делікатесу, як сушена риба, котру робила моя прабаба Варка в печі, ні з чим не можна порівняти. Головне, щоб на присушеній шкуринці лишилися соломинки, на яких сушилася риба.
Нам з Тетяною судилося опинилися поруч на березі Дніпра, недалеко від того місця, де колись були Тарасовичі. Я дивилася на поверхню води й намагалася уявити, що під водою село продовжує жити, як на тому світі. Власне, це відчуття я колись описала в романі «Мак червоний в росі». І в час моїх роздумів Тетяна розповіла, що на Каховському водосховищі (яке також затопило багато сіл) існує звичай: люди сідають на човни й випливають на те місце, де був їхній двір і стояла хата. Зупиняють човен і розкладають «поляну» – горілку, хліб, ковбасу, яйця... Як у поминальний день на Гробки. У мене від цієї розповіді по спині пробігли мурашки...
...Коли я розкрила збірочку лірики Тетяни Добко «Просто жити» – побачила старі фотографії Тарасовичів, її мешканців, дніпровські пейзажі. І зрозуміла, що у нас з нею одна ностальгія на двох.
Постав, будь ласка, чай,
Я хочу напитися кави,
Забути давнє «прощай»
І ніч запросить для забави.
Я хочу надіти пальто,
В якому сховалося літо,
Дивитись старе кіно
І ностальгічно радіти.
Ви помітили: вона пише не «вдягнути старе пальто», а «надіти»? І я так кажу, бо так казала моя прабаба Варка, бо так казали в Тарасовичах. І мене втомився критикувати мій чоловік – лінгвістичний пурист, бо нарешті зрозумів, що Я КАЖУ ТАК НАВМИСНЕ.
Тетяна Добко пише поезію легку, як кленовий листок, що кружляє в осінньому повітрі. Саме так треба писати про любов, щоб це зачепило навіть жінку, в якій уже давно не живе булгаківська Маргарита.
На гілці кохання
Сидять голуби.
Хитається гілка.
Правда, схоже на штрих пензля на японській акварелі? Цікаво, чи хтось повірить, що наведені нижче рядки написала людина, яка очолює один з найголовніших відділів у Національній бібліотеці імені В. Вернадського, кандидат історичних наук?
Я Вас шалено покохала.
Шаленість шаленіла навкруги,
Шуміли гай, річки,
Цвіли дерева...
У їх шаленстві
Ви мене знайшли.
Не «ми зустрілися», не «я Вас знайшла», а саме «Ви мене знайшли»... Як важливо знайти правильну граматичну форму, щоб поезія заграла...
А наступні рядки неначе про мене:
У самоті
Шукаю натхнення
На самоті...
Напевне, жінкам другої категорії треба заборонити писати про жінок першої категорії. Але як не написати?
Марина Гримич
2011
Джерело публікації: Гримич М. Поезія Маргарити / Марина Гримич // Літературна Україна. – 2011. – 1 груд. - С.4.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію