Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Окремі вірші зарубіжних поетів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окремі вірші зарубіжних поетів
ДЖЕЙМС ВІТКОМБ РАЙЛІ
ЯК ВЖЕ ІНІЙ НА ГАРБУЗІ
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки,
Й чуть кулдикання індиків, що незграбні і важкі;
Й не стиха цесарок гомін й кудкудакання курей,
І горланить алілую півень знов біля дверей;
Це – найкращий час на фермі: стріть бадьоро день ясний
Після того, як спочинок уночі дасть сон міцний;
Вийдеш корму дать худобі – й легко так долать стежки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
Перепад цей в атмосфері і моєму люб нутру,
Як осіння прохолода літню змінює жару;
Й хоч не видно вже тих квітів, що буяли так довкіл,
Й не долине спів пернатих і не чуть дзижчання бджіл, –
Та повітря освіжа так, чар такий в серпанку млі,
Що пейзаж такий осінній жодний маляр на землі
Не зобразить – тут безсилі і картини всі, й книжки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
По траві й бадиллю збляклих вітер листя розмете,
Що з дерев опало щойно й, мов сам ранок, золоте;
В голім полі завивання його чутні лиш стерні,
Як осіло те в коморі, що тут зріло в літні дні;
Спочива солома в скирті, жатка прибрана в сарай;
Для конячок в теплих стійлах з фуражем у яслах – рай;
Й серце б’ється, мов годинник – геть мікстури й порошки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
Вже і яблука зірвав ти – ну чого іще бажать! –
Й розсипом червоно-жовтим вони в погребі лежать;
Й стоять бутлі, повні сидру, а в хазяєчки-краси
Заготовлені й повидло, й ковбаса, і соуси, –
Навіть – ах, сказать не вмію – й коли б ангельська вся рать
Раптом мій вона б рішила для постою дім обрать;
Станься так – я їм відкрив би і пляшки всі, і діжки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
КОНРАД ПОТТЕР АЙКЕН
* * *
Краса, що тішить зір, не вічна;
Все, любе нам, загибель жде;
І юнь, до трат бездумних звична,
Вже завтра жебрати піде.
Де сміх лунав ще вчора – тиша;
Найкращій квітці не вціліть;
І голова, хай найсвітліша,
Ляга під павутиння сіть.
Любове, юносте, верніться!
Та губить все безжальний час;
Колишнє щастя, як і сниться,
Вже сповнює лиш болем нас.
Любове, юносте, останьтесь!
Але ніщо їх не спасе:
В осінній мряці щезнуть там десь.
Минає все, минвє все....
ЯК ВЖЕ ІНІЙ НА ГАРБУЗІ
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки,
Й чуть кулдикання індиків, що незграбні і важкі;
Й не стиха цесарок гомін й кудкудакання курей,
І горланить алілую півень знов біля дверей;
Це – найкращий час на фермі: стріть бадьоро день ясний
Після того, як спочинок уночі дасть сон міцний;
Вийдеш корму дать худобі – й легко так долать стежки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
Перепад цей в атмосфері і моєму люб нутру,
Як осіння прохолода літню змінює жару;
Й хоч не видно вже тих квітів, що буяли так довкіл,
Й не долине спів пернатих і не чуть дзижчання бджіл, –
Та повітря освіжа так, чар такий в серпанку млі,
Що пейзаж такий осінній жодний маляр на землі
Не зобразить – тут безсилі і картини всі, й книжки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
По траві й бадиллю збляклих вітер листя розмете,
Що з дерев опало щойно й, мов сам ранок, золоте;
В голім полі завивання його чутні лиш стерні,
Як осіло те в коморі, що тут зріло в літні дні;
Спочива солома в скирті, жатка прибрана в сарай;
Для конячок в теплих стійлах з фуражем у яслах – рай;
Й серце б’ється, мов годинник – геть мікстури й порошки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
Вже і яблука зірвав ти – ну чого іще бажать! –
Й розсипом червоно-жовтим вони в погребі лежать;
Й стоять бутлі, повні сидру, а в хазяєчки-краси
Заготовлені й повидло, й ковбаса, і соуси, –
Навіть – ах, сказать не вмію – й коли б ангельська вся рать
Раптом мій вона б рішила для постою дім обрать;
Станься так – я їм відкрив би і пляшки всі, і діжки,
Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.
КОНРАД ПОТТЕР АЙКЕН
* * *
Краса, що тішить зір, не вічна;
Все, любе нам, загибель жде;
І юнь, до трат бездумних звична,
Вже завтра жебрати піде.
Де сміх лунав ще вчора – тиша;
Найкращій квітці не вціліть;
І голова, хай найсвітліша,
Ляга під павутиння сіть.
Любове, юносте, верніться!
Та губить все безжальний час;
Колишнє щастя, як і сниться,
Вже сповнює лиш болем нас.
Любове, юносте, останьтесь!
Але ніщо їх не спасе:
В осінній мряці щезнуть там десь.
Минає все, минвє все....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
