
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Вірші
З циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З циклу
Передвеликодній мотив
Пасківницями міряний час. Поза дзвонами
пережите до свята – ільчастим письмом.
Не приласкані буднем гуцулки іконними –
небо сіють очима на хліб і вино.
Свічники у свічадах як явлене Трійцею,
три свічі виголублює кожен. Димок
поривається бути прозорими кільцями,
що гуцульськими колами стануть за крок.
Ложкарі опустіли. На денці святильниці
трохи сиру і світла од вішки* живим,
щоб по вічному святі не чорт на потилиці,
а провадив газдинь і газдів херувим.
*Кропило.
*****
Сім кольорів тобі гУцуле, сім –
за водопій од веселки в дар.
Гори полюють на звуки пусті,
тобі ж до згасання сім – з октав.
Сьомому дню і Господь подає
схожість,
сходження,
схиму,
там
за сімома чудесами твоє:
з гір та серця сотай.
*****
Твоє гуцульське –пра-пра-пра-
мотивом витого шнура,
хрестом, розеткою*, різцями,
бо до гори ішла гора,
коли для таїнства пора
і світ позначено не крамом.
Твоє гуцульське –нині тут-
минає сволоки й мабуть
чотирикутну зірку згубить,
де поєдинче гори йдуть,
відчувши сутінків хомут,
життям не різьбленим – у зрубах.
*Елементи різьблення.
*****
Порятунок од відьми гірської
нагої
по-гуцульськи завихрено хвацько.
…Є сорочка, відварена в лої,
з такою
не допустиш у душу відьмацьке.
А до варива воску півкухля –
опухнуть
войовничі очища на кручі.
І смоли наостанку – в макуху
й сивуху*
перетворяться чари жагучі.
На осоння гуцульському диву.
Вродлива,
даленітиме відьма багаттям,
обпікаючи легіню сниво
ретиво.
Тільки ти захочи рятуватись…
*Самогон.
Балада про вічне
Понад горами в леті
святі з поясами
від гуцульських умільців,
орнамент на кожному,
гейби добре письмо,
гейби так описали,
що святих перед Богом
і з Богом тривожило.
Ланцюжки задзвеніли
на поясі старшого
і молодші також
підперезані дзвонами.
Затремтіли мошєнки і люльки,
найкращі ті,
на усіх ланцюжках,
в небесах заборонені.
Як до Бога з мошєнками?-
старший замислився,-
злото-срібло несли,
і люльки – од спокусника.
Ми зняли їх угору
гріхами повислими,
позбуватися мусимо,
мусимо,
мусимо.
Ой, не можна гуцульське
додолу рахубисто.
Ой, не можна і навпіл, -
молодшими мовлено,
бо краса – то Господнє.
Хмарину голубили
і замисленим обрієм
виросли, стомлені.
*****
Місяць – кавалєр пишний,
зростом не бездоганний –
гУцул сягає вище
китицею крисані.
За кольори й ажурне
плетиво капелюха
місяць віддасть котурни,
ті, на яких роздмухав
чорне і золотисте
похапцем і… намарно –
тільки, як гуцул свисне,
вийде панянка гарна.
Місяцю – світ не в дусі
та самота на сіні…
Гуцул на капелюсі
всі усміхне пір’їни.
*****
Ні орлу, ані легіню –
коди піснівки*
на сорочці красуні.
Підказуйте, скелі…
Хай обіймуть і сонце в рожевому,
й зірку,
зачаровану в чаші
сумної лілеї.
Ні орлу, ані легіню
серцем торкнути
різнобарв’я піснівки.
Підказуйте, гори.
Хай долинуть до бунту
червоної рути
і низинки, й мережки
від рухів покори.
Ні орлу, ані легіню…
Тайна на чатах,
сухозолоттю** виткана
не для базіки,
аж допоки крилатому
духом не стати,
що красуню і легіня
зблизить довіку.
*Орнаментальна смужка.
**Металеві нитки кольору золота або срібла.
2016р.
Пасківницями міряний час. Поза дзвонами
пережите до свята – ільчастим письмом.
Не приласкані буднем гуцулки іконними –
небо сіють очима на хліб і вино.
Свічники у свічадах як явлене Трійцею,
три свічі виголублює кожен. Димок
поривається бути прозорими кільцями,
що гуцульськими колами стануть за крок.
Ложкарі опустіли. На денці святильниці
трохи сиру і світла од вішки* живим,
щоб по вічному святі не чорт на потилиці,
а провадив газдинь і газдів херувим.
*Кропило.
*****
Сім кольорів тобі гУцуле, сім –
за водопій од веселки в дар.
Гори полюють на звуки пусті,
тобі ж до згасання сім – з октав.
Сьомому дню і Господь подає
схожість,
сходження,
схиму,
там
за сімома чудесами твоє:
з гір та серця сотай.
*****
Твоє гуцульське –пра-пра-пра-
мотивом витого шнура,
хрестом, розеткою*, різцями,
бо до гори ішла гора,
коли для таїнства пора
і світ позначено не крамом.
Твоє гуцульське –нині тут-
минає сволоки й мабуть
чотирикутну зірку згубить,
де поєдинче гори йдуть,
відчувши сутінків хомут,
життям не різьбленим – у зрубах.
*Елементи різьблення.
*****
Порятунок од відьми гірської
нагої
по-гуцульськи завихрено хвацько.
…Є сорочка, відварена в лої,
з такою
не допустиш у душу відьмацьке.
А до варива воску півкухля –
опухнуть
войовничі очища на кручі.
І смоли наостанку – в макуху
й сивуху*
перетворяться чари жагучі.
На осоння гуцульському диву.
Вродлива,
даленітиме відьма багаттям,
обпікаючи легіню сниво
ретиво.
Тільки ти захочи рятуватись…
*Самогон.
Балада про вічне
Понад горами в леті
святі з поясами
від гуцульських умільців,
орнамент на кожному,
гейби добре письмо,
гейби так описали,
що святих перед Богом
і з Богом тривожило.
Ланцюжки задзвеніли
на поясі старшого
і молодші також
підперезані дзвонами.
Затремтіли мошєнки і люльки,
найкращі ті,
на усіх ланцюжках,
в небесах заборонені.
Як до Бога з мошєнками?-
старший замислився,-
злото-срібло несли,
і люльки – од спокусника.
Ми зняли їх угору
гріхами повислими,
позбуватися мусимо,
мусимо,
мусимо.
Ой, не можна гуцульське
додолу рахубисто.
Ой, не можна і навпіл, -
молодшими мовлено,
бо краса – то Господнє.
Хмарину голубили
і замисленим обрієм
виросли, стомлені.
*****
Місяць – кавалєр пишний,
зростом не бездоганний –
гУцул сягає вище
китицею крисані.
За кольори й ажурне
плетиво капелюха
місяць віддасть котурни,
ті, на яких роздмухав
чорне і золотисте
похапцем і… намарно –
тільки, як гуцул свисне,
вийде панянка гарна.
Місяцю – світ не в дусі
та самота на сіні…
Гуцул на капелюсі
всі усміхне пір’їни.
*****
Ні орлу, ані легіню –
коди піснівки*
на сорочці красуні.
Підказуйте, скелі…
Хай обіймуть і сонце в рожевому,
й зірку,
зачаровану в чаші
сумної лілеї.
Ні орлу, ані легіню
серцем торкнути
різнобарв’я піснівки.
Підказуйте, гори.
Хай долинуть до бунту
червоної рути
і низинки, й мережки
від рухів покори.
Ні орлу, ані легіню…
Тайна на чатах,
сухозолоттю** виткана
не для базіки,
аж допоки крилатому
духом не стати,
що красуню і легіня
зблизить довіку.
*Орнаментальна смужка.
**Металеві нитки кольору золота або срібла.
2016р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію