Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Рецензії
Кілька приємних слів від Валерії Богуславської до майбутньої поетичної збірки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кілька приємних слів від Валерії Богуславської до майбутньої поетичної збірки.
НЕСПОДІВАНИЙ СПУРТ
Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо це ж не жовтороте пташеня, що тільки робить перші невпевнені спроби стати на крило, а людина досвідчена, зріла, має неабиякий життєвий досвід, як мовиться, біографію. А такій людині переламати себе, відкрити в собі якісь нові духовні джерела надзвичайно важко, майже неможливо. Треба робити надлюдське зусилля, і тут опертям можуть слугувати лише неабияка сила волі і цілеспрямованість. А слід зважити й на те, що всі життєві обставини проти: треба облаштовувати власне гніздо, годувати сім’ю, та ще й маючи таку щедру, суто добродійну душу, якою наділили пана Миколу Бог і доля. Тож із чим порівняти такий творчий поступ?
Це нагадую мені середньої руки стаєра, якого заявили на змагання «для галочки», він майже всю дистанцію плентався десь у хвості основної групи, а наприкінці зробив несподіваний ривок, спурт обійшов усіх, і виявилося, що не ніякий не середнячок - сірячок, а майже Володимир Куц.
Що найбільше імпонує мені у віршах пана Дударя? По-перше: слід віддати йому належне, він майже звільнився від нездоланного бажання римувати будь-що з будь-чим. Якщо ця давня вада раптом (дуже рідко) і вигулькне, то впіймати і прибрати - справа суто редакторська. Вірші його пружні, майже позбавлені «поетичного» сміття і зайвих прикрас. Справжні чоловічі, мужні вірші. По-друге: він володіє вмінням, притаманним далеко не кожному, навіть визнаному поету: він вміє закінчувати вірш саме там і так, як треба, тобто крапка, чи знак оклику - на належному місті: вміє розставляти акценти, його найбільш влучний удар припаде на кінець бою (вірша).
І насамкінець, аби не бути голослівною, наведу вірш, який викликав у мене справжнє захоплення:
Чи від вітру цей струм у грудях?
Чи від сонця, що ледве світить?
Знов обскубаний, хмарний грудень
У неволі неволить скніти…
Рівноправна ти в суперечках.
Клаптик суші, чомусь безлюдний…
Відбуваються дивні речі:
Після грудня - одразу лютий…
Ми тут - перші, тому що стрічні.
Наша пристань - одне подвір’я.
Приховай мене там, де вічність.
Де моє і твоє сузір’є…
Зичу автору нових злетів, нових поетичних збірок. І в наш непоетичний час (хоча Ліна Костенко й зауважила, що не буває епох для поетів) - визнання хай не всенародного, але людей, що знаються на поезії і цікавляться нею - неодмінно.
Валерія Богуславська. поетеса. перекладачка. член НСПУ.
лауреат премії ім. Миколи Ушакова.
Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо це ж не жовтороте пташеня, що тільки робить перші невпевнені спроби стати на крило, а людина досвідчена, зріла, має неабиякий життєвий досвід, як мовиться, біографію. А такій людині переламати себе, відкрити в собі якісь нові духовні джерела надзвичайно важко, майже неможливо. Треба робити надлюдське зусилля, і тут опертям можуть слугувати лише неабияка сила волі і цілеспрямованість. А слід зважити й на те, що всі життєві обставини проти: треба облаштовувати власне гніздо, годувати сім’ю, та ще й маючи таку щедру, суто добродійну душу, якою наділили пана Миколу Бог і доля. Тож із чим порівняти такий творчий поступ?
Це нагадую мені середньої руки стаєра, якого заявили на змагання «для галочки», він майже всю дистанцію плентався десь у хвості основної групи, а наприкінці зробив несподіваний ривок, спурт обійшов усіх, і виявилося, що не ніякий не середнячок - сірячок, а майже Володимир Куц.
Що найбільше імпонує мені у віршах пана Дударя? По-перше: слід віддати йому належне, він майже звільнився від нездоланного бажання римувати будь-що з будь-чим. Якщо ця давня вада раптом (дуже рідко) і вигулькне, то впіймати і прибрати - справа суто редакторська. Вірші його пружні, майже позбавлені «поетичного» сміття і зайвих прикрас. Справжні чоловічі, мужні вірші. По-друге: він володіє вмінням, притаманним далеко не кожному, навіть визнаному поету: він вміє закінчувати вірш саме там і так, як треба, тобто крапка, чи знак оклику - на належному місті: вміє розставляти акценти, його найбільш влучний удар припаде на кінець бою (вірша).
І насамкінець, аби не бути голослівною, наведу вірш, який викликав у мене справжнє захоплення:
Чи від вітру цей струм у грудях?
Чи від сонця, що ледве світить?
Знов обскубаний, хмарний грудень
У неволі неволить скніти…
Рівноправна ти в суперечках.
Клаптик суші, чомусь безлюдний…
Відбуваються дивні речі:
Після грудня - одразу лютий…
Ми тут - перші, тому що стрічні.
Наша пристань - одне подвір’я.
Приховай мене там, де вічність.
Де моє і твоє сузір’є…
Зичу автору нових злетів, нових поетичних збірок. І в наш непоетичний час (хоча Ліна Костенко й зауважила, що не буває епох для поетів) - визнання хай не всенародного, але людей, що знаються на поезії і цікавляться нею - неодмінно.
Валерія Богуславська. поетеса. перекладачка. член НСПУ.
лауреат премії ім. Миколи Ушакова.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
