Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як палає в небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Рецензії
Кілька приємних слів від Валерії Богуславської до майбутньої поетичної збірки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кілька приємних слів від Валерії Богуславської до майбутньої поетичної збірки.
НЕСПОДІВАНИЙ СПУРТ
Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо це ж не жовтороте пташеня, що тільки робить перші невпевнені спроби стати на крило, а людина досвідчена, зріла, має неабиякий життєвий досвід, як мовиться, біографію. А такій людині переламати себе, відкрити в собі якісь нові духовні джерела надзвичайно важко, майже неможливо. Треба робити надлюдське зусилля, і тут опертям можуть слугувати лише неабияка сила волі і цілеспрямованість. А слід зважити й на те, що всі життєві обставини проти: треба облаштовувати власне гніздо, годувати сім’ю, та ще й маючи таку щедру, суто добродійну душу, якою наділили пана Миколу Бог і доля. Тож із чим порівняти такий творчий поступ?
Це нагадую мені середньої руки стаєра, якого заявили на змагання «для галочки», він майже всю дистанцію плентався десь у хвості основної групи, а наприкінці зробив несподіваний ривок, спурт обійшов усіх, і виявилося, що не ніякий не середнячок - сірячок, а майже Володимир Куц.
Що найбільше імпонує мені у віршах пана Дударя? По-перше: слід віддати йому належне, він майже звільнився від нездоланного бажання римувати будь-що з будь-чим. Якщо ця давня вада раптом (дуже рідко) і вигулькне, то впіймати і прибрати - справа суто редакторська. Вірші його пружні, майже позбавлені «поетичного» сміття і зайвих прикрас. Справжні чоловічі, мужні вірші. По-друге: він володіє вмінням, притаманним далеко не кожному, навіть визнаному поету: він вміє закінчувати вірш саме там і так, як треба, тобто крапка, чи знак оклику - на належному місті: вміє розставляти акценти, його найбільш влучний удар припаде на кінець бою (вірша).
І насамкінець, аби не бути голослівною, наведу вірш, який викликав у мене справжнє захоплення:
Чи від вітру цей струм у грудях?
Чи від сонця, що ледве світить?
Знов обскубаний, хмарний грудень
У неволі неволить скніти…
Рівноправна ти в суперечках.
Клаптик суші, чомусь безлюдний…
Відбуваються дивні речі:
Після грудня - одразу лютий…
Ми тут - перші, тому що стрічні.
Наша пристань - одне подвір’я.
Приховай мене там, де вічність.
Де моє і твоє сузір’є…
Зичу автору нових злетів, нових поетичних збірок. І в наш непоетичний час (хоча Ліна Костенко й зауважила, що не буває епох для поетів) - визнання хай не всенародного, але людей, що знаються на поезії і цікавляться нею - неодмінно.
Валерія Богуславська. поетеса. перекладачка. член НСПУ.
лауреат премії ім. Миколи Ушакова.
Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо це ж не жовтороте пташеня, що тільки робить перші невпевнені спроби стати на крило, а людина досвідчена, зріла, має неабиякий життєвий досвід, як мовиться, біографію. А такій людині переламати себе, відкрити в собі якісь нові духовні джерела надзвичайно важко, майже неможливо. Треба робити надлюдське зусилля, і тут опертям можуть слугувати лише неабияка сила волі і цілеспрямованість. А слід зважити й на те, що всі життєві обставини проти: треба облаштовувати власне гніздо, годувати сім’ю, та ще й маючи таку щедру, суто добродійну душу, якою наділили пана Миколу Бог і доля. Тож із чим порівняти такий творчий поступ?
Це нагадую мені середньої руки стаєра, якого заявили на змагання «для галочки», він майже всю дистанцію плентався десь у хвості основної групи, а наприкінці зробив несподіваний ривок, спурт обійшов усіх, і виявилося, що не ніякий не середнячок - сірячок, а майже Володимир Куц.
Що найбільше імпонує мені у віршах пана Дударя? По-перше: слід віддати йому належне, він майже звільнився від нездоланного бажання римувати будь-що з будь-чим. Якщо ця давня вада раптом (дуже рідко) і вигулькне, то впіймати і прибрати - справа суто редакторська. Вірші його пружні, майже позбавлені «поетичного» сміття і зайвих прикрас. Справжні чоловічі, мужні вірші. По-друге: він володіє вмінням, притаманним далеко не кожному, навіть визнаному поету: він вміє закінчувати вірш саме там і так, як треба, тобто крапка, чи знак оклику - на належному місті: вміє розставляти акценти, його найбільш влучний удар припаде на кінець бою (вірша).
І насамкінець, аби не бути голослівною, наведу вірш, який викликав у мене справжнє захоплення:
Чи від вітру цей струм у грудях?
Чи від сонця, що ледве світить?
Знов обскубаний, хмарний грудень
У неволі неволить скніти…
Рівноправна ти в суперечках.
Клаптик суші, чомусь безлюдний…
Відбуваються дивні речі:
Після грудня - одразу лютий…
Ми тут - перші, тому що стрічні.
Наша пристань - одне подвір’я.
Приховай мене там, де вічність.
Де моє і твоє сузір’є…
Зичу автору нових злетів, нових поетичних збірок. І в наш непоетичний час (хоча Ліна Костенко й зауважила, що не буває епох для поетів) - визнання хай не всенародного, але людей, що знаються на поезії і цікавляться нею - неодмінно.
Валерія Богуславська. поетеса. перекладачка. член НСПУ.
лауреат премії ім. Миколи Ушакова.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
