ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дві долі, що в одну сплелися
Якби маленьке деревце,
Що на Алеї праведників миру в Яд-вашемі ,
Дещо більше, ніж оповіда табличка,
Могло розповісти про того,
Хто удостоївся такої честі в Єрусалимі,
Може б дізнались ми, що Михайличенко Федір -
Нащадок козаків, котрих із Запорожжя
Вигнала козацька мачуха - премудра Катерина .
І те, що лиш десятьма роками старший
Був він од того, кого в далекім сорок п’ятім
У Бухенвальді звав просто Юрчиком
І в брати йому годився, навіть усиновить збирався,
Якби вдалося вийти живим із того пекла.
А зараз стоїть побіля того деревця
Відомий на весь світ посивілий рабин
І з ним – розлоге дерево родинне:
Восьмеро дітей, онуків п’ятдесят і правнуків чотири…
В дитячім блоці приречених на смерть сиріт
Найменшому спосеред них богатирем здавався Федір
Ще б пак: як кажуть, без п’яти хвилин моряк
(Не видала б сусідка курсанта мореходки,
Юнак громив би наволоч фашистську ,
А не виснажував себе у понадлюдській праці
Та в дослідах мерзенних ескулапів,
Яким дорожчі миші й пацюки, ніж люди).
Федір також одразу потягнувсь до того,
Чиї пекучі оченята говорили більше, ніж слова.
Юрчик осявав йому той безпросвітний морок,
Скеровував думки в одне лиш русло:
«Вижити самому і врятувати од наруги сироту».
Картоплю Федір крав і супчик варив малому.
А то з покійника зняв светер і шапочку зв’язав,
Бо ж лютували не тільки людоїди, а й морози.
Під конвоєм гнали дітвору до праці,
А ввечері, як випаде нагода, знесилених
Їх розважав невтомний дядько Гофман
(Із того ж-таки, що й Федір, далекого Ростова-на-Дону).
Чого торкнуться циркачеві руки
(Байдуже: цурупалок чи пилка, чи просто гребінець),
Все грає й веселить хлоп’ят.
А то проснулись вранці,- ялинка виграє вогнями .
І Дід Мороз справдешній. Звичайно ж, Федір.
А ще була негласна школа, де Юрчик
Не одразу навчивсь писать зліва-направо...
Отак у праці, голоді й побоях жили вони,
Не відаючи, коли жовтавим димом вознесуться в небо.
Та в мить останню Всевишній вирвав їх з лабетів смерті.
...Шукали один одного впродовж всього життя
Федір і Юрчик. Завадили кордони, а надто ті,
Хто сіяв зненависть і розбрат між людьми уже після війни.
Так і не змогли вони обнятись, припасти до грудей,
Сльозами загасити спогад про гірке минуле.
І ось тепер колишній Юрчик - Їсраель-Меїр Лау ,
Плекає деревце, щоб на Святій Землі
Тяглось воно все вище й вище туди,
Куди так передчасно відійшла душа рятівника.
-----------------------------------------------------------------------------
Яд-вашем – національний меморіальний комплекс Катастрофи та Героїзму європейського єврейства.
Федір Михайличенко (1927-1993), колишній вязень, кандидат наук.
Йдеться про царицю Катерину другу.
Бухенвальд – німецький концентраційний табір в Тюрінгії.
Ісраель-Меїр Лау (1937) – головний ашкеназький рабин Ізраїлю (1993-2003), головний рабин Тель-Авіва, лауреат Державної премії Ізраїлю, голова Ради директорів Яд-вашему.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дві долі, що в одну сплелися
«Хто згубив одну душу, начебто згубив увесь світ,
а хто врятував одну душу, начебто врятував увесь світ»
Масехет Сангедрін, розділ четвертий
Якби маленьке деревце,
Що на Алеї праведників миру в Яд-вашемі ,
Дещо більше, ніж оповіда табличка,
Могло розповісти про того,
Хто удостоївся такої честі в Єрусалимі,
Може б дізнались ми, що Михайличенко Федір -
Нащадок козаків, котрих із Запорожжя
Вигнала козацька мачуха - премудра Катерина .
І те, що лиш десятьма роками старший
Був він од того, кого в далекім сорок п’ятім
У Бухенвальді звав просто Юрчиком
І в брати йому годився, навіть усиновить збирався,
Якби вдалося вийти живим із того пекла.
А зараз стоїть побіля того деревця
Відомий на весь світ посивілий рабин
І з ним – розлоге дерево родинне:
Восьмеро дітей, онуків п’ятдесят і правнуків чотири…
В дитячім блоці приречених на смерть сиріт
Найменшому спосеред них богатирем здавався Федір
Ще б пак: як кажуть, без п’яти хвилин моряк
(Не видала б сусідка курсанта мореходки,
Юнак громив би наволоч фашистську ,
А не виснажував себе у понадлюдській праці
Та в дослідах мерзенних ескулапів,
Яким дорожчі миші й пацюки, ніж люди).
Федір також одразу потягнувсь до того,
Чиї пекучі оченята говорили більше, ніж слова.
Юрчик осявав йому той безпросвітний морок,
Скеровував думки в одне лиш русло:
«Вижити самому і врятувати од наруги сироту».
Картоплю Федір крав і супчик варив малому.
А то з покійника зняв светер і шапочку зв’язав,
Бо ж лютували не тільки людоїди, а й морози.
Під конвоєм гнали дітвору до праці,
А ввечері, як випаде нагода, знесилених
Їх розважав невтомний дядько Гофман
(Із того ж-таки, що й Федір, далекого Ростова-на-Дону).
Чого торкнуться циркачеві руки
(Байдуже: цурупалок чи пилка, чи просто гребінець),
Все грає й веселить хлоп’ят.
А то проснулись вранці,- ялинка виграє вогнями .
І Дід Мороз справдешній. Звичайно ж, Федір.
А ще була негласна школа, де Юрчик
Не одразу навчивсь писать зліва-направо...
Отак у праці, голоді й побоях жили вони,
Не відаючи, коли жовтавим димом вознесуться в небо.
Та в мить останню Всевишній вирвав їх з лабетів смерті.
...Шукали один одного впродовж всього життя
Федір і Юрчик. Завадили кордони, а надто ті,
Хто сіяв зненависть і розбрат між людьми уже після війни.
Так і не змогли вони обнятись, припасти до грудей,
Сльозами загасити спогад про гірке минуле.
І ось тепер колишній Юрчик - Їсраель-Меїр Лау ,
Плекає деревце, щоб на Святій Землі
Тяглось воно все вище й вище туди,
Куди так передчасно відійшла душа рятівника.
-----------------------------------------------------------------------------
Яд-вашем – національний меморіальний комплекс Катастрофи та Героїзму європейського єврейства.
Федір Михайличенко (1927-1993), колишній вязень, кандидат наук.
Йдеться про царицю Катерину другу.
Бухенвальд – німецький концентраційний табір в Тюрінгії.
Ісраель-Меїр Лау (1937) – головний ашкеназький рабин Ізраїлю (1993-2003), головний рабин Тель-Авіва, лауреат Державної премії Ізраїлю, голова Ради директорів Яд-вашему.
Сьогодні за рішенням ООН світ відзначає Катастрофу європейського єврейства.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію